Наукове забезпечення процесів реформування соціально-економічних відносин в умовах глобалізації / Матеріали IV науково-практичної конференції 30 квітня 2010 р

Вид материала

Документы

Содержание Розвиток ресурсної теорії в теорії компетенцій фірми О государственном регулировании териториального развития в условиях рыночной трансформации Анализ последних исследований и публикаций. Раскрытие основного материала Теоретико-методолгічні засади податкової політики в системі макроекономічного регулювання Архітектура фінансової системи

Подобный материал:

• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 3522.45kb.
• Лізаційних процесів у світовій економіці матеріали першої міжнародної науково-практичної, 6413.4kb.
• Наукове видання Матеріали ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4599.99kb.
• Запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада запорізький національний університет, 6793.22kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 4388.83kb.
• Програма проведення конференції 11 квітня 2011 року приїзд учасників конференції, 80.08kb.
• Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
• В. С. Шовкалюк заступник директора Департаменту інноваційної діяльності та трансферу, 394.62kb.
• Соціально педагогічний комплекс регіону: теорія І практика збірник матеріалів Всеукраїнської, 4395.92kb.
• Матеріали конференції будуть розміщені на web-ресурсі науково-практичних конференцій, 69.25kb.

РОЗВИТОК РЕСУРСНОЇ ТЕОРІЇ В ТЕОРІЇ КОМПЕТЕНЦІЙ ФІРМИ

Розвиток економічної теорії на сучасному етапі відзначається кардинальними зрушеннями як на методологічному, так і на теоретичному рівнях. З одного боку, ці зрушення викликані змінами в практиці господарювання, появою таких явищ у реальній економіці як новий технічний і технологічний базис, інформація, як новий ресурс виробництва, глобалізація, перехід від індустріальної стадії розвитку до постіндустріальної тощо, а з іншого, - вони породжені розвитком самої економічної теорії, її дорослішанням. Формування нової парадигми економічної науки тільки розпочинається і у цьому процесі важливо не тільки отримати нові знання, але й не втратити здобутки, що були нагромаджені на протязі попередніх більше ніж 200 років розвитку.

Одним з таких підходів, що має певне минуле і певні досягнення, а також перспективу, є ресурсна теорія, яка свого часу розвивалася класиками економічної теорії, а в сучасних умовах отримала новий імпульс розвитку в різних концепціях, але в першу чергу в теорії компетенцій та еволюційній теорії економічних змін.

Теорія компетенцій була започаткована роботами Е. Пенроз [1], яка вважала, що фірма є зосередженням виробничих ресурсів, і гетерогенність нагромаджених нею знань у їх використанні надає їй унікальних властивостей. Тому в економічній літературі теорія компетенцій розглядається як напрямок, що поглиблює ресурсну теорію. Цей напрям розвивається як стратегічний аналіз фірми. Особливі здобутки тут мають такі економісти як Г. Гамел та К. Прахалад [2; 3].

Теорія компетенцій базується на таких базових категоріях як ресурси, компетенції, знання, інформація, рутини. Ресурси можуть бути визначені як відчутні (матеріальні, людські, фінансові), так і невідчутні (знання, патенти, бренди, репутація тощо). Вони або специфічні для фірми (репутація, імідж), або знеособлені, тобто куплені на ринку.

Компетенції можна визначити як уміння фірми поєднувати ресурси з метою виконання певних завдань або забезпечення певної діяльності, тому вони є специфічними для фірми. Працівники у компетенціях реалізують свої знання і при цьому специфічність компетенцій зростає.

Інформація в теорії компетенцій представляє собою сукупність структурованих знань, що можуть породжувати нову інформацію. В свою чергу знання є сукупність умінь індивідів, їх пізнавальні властивості та здатність навчатись, що означає виробництво нової інформації і знань та розвиток ресурсів фірми.

Рутина як категорія в теорії компетенцій – це усі схеми повсякденної і прогнозованої поведінки фірми [4]. Вона, на думку Р. Нельсона та С. Вінтера, відіграє в економіці ту ж роль, що і гени в теорії біологічної еволюції. Рутина характеризує сукупність організаційних взаємодій більш-менш кодифікованих для вирішення конкретних проблем.

Для теорії компетенцій центральною категорією є знання. Вони розглядаються як можливість навчання і як сукупність пізнавальних властивостей, тоді як інформація – це сукупність сформатованих та структурованих даних, що самі по собі не можуть створювати нову інформацію. Знання ж є відкритою і суб’єктивною сукупністю даних, яка є результатом інтерпретації інформації індивідами. Так, ріст дивідендів фірми викликає різну реакцію акціонерів, керівників, працівників фірми.

Підхід на основі компетенцій, який надає перевагу способу організації виробництва, кардинально змінює погляд на природу фірми. Фірма представляє собою пучок компетенцій. Механізм привчання і рутини, скомбіновані з ресурсами, є основою компетенцій фірми. На них ґрунтується конкурентоспроможність фірми. Для таких компетенцій, за Тівоньяком, слід виконати шість умов: вартість, рідкість, труднощі імітації, довговічність, незамінність, привласнення [5, р.116-204].

Такий підхід розвиває позитивне обґрунтування існування фірми, яка з’являється не лише внаслідок “провалів” ринку, а має власний сенс існування і принципові переваги [6]. Фірма, по-перше, з’являється як засіб збільшення можливостей переробки інформації, розширюючи ареал раціональності співробітників фірми. По-друге, фірма - це засіб зменшення конфліктів за рахунок організаційних рутин. По-третє, при невизначеному оточенні, рутини стимулюють позитивну поведінку індивідів і фірми.

Підхід з точки зору компетенцій, надаючи перевагу виробництву, глибоко оновлює аналіз фірми. Він пропонує більш реалістичне бачення фірми і забезпечує менеджерам глибоке розуміння принципів стратегічного вибору та еволюції фірми.

Література:

1. Penrose E. The Theory of the Growth of the Firm.- Oxford: Basil Black Well, 1959.
   
2. Hamel G., Prachalad C.K. Strategic Intent // Harvard Business Review. -Mai-june, 1989
   
3. Hamel G., Prachalad C.K. The Core Competence of the Corporation // Harvard Business Review. -Mai-june, 1990.
   
4. Нельсон Р.Р., Уинтер С. Дж. Эволюционная теория экономических изменений, - М.: ЗАО «Финстатинформ», 2000.
   
5. Tywoniak S. Le modele des resources et dеs competences: un nouveau paradigme pour le mahagment strategique? Repenser la strategie,-Paris: Vouibert, 1998.
   
6. Менар К. Экономика организаций.- М.: ИНФРА-М, 1996.
   

Ковальчук Вячеслав Григорьевич

Харьковский городской совет Комунальное предприятие

«Производственно – технологическое предприятие «Вода» , г. Харьков

О ГОСУДАРСТВЕННОМ РЕГУЛИРОВАНИИ ТЕРИТОРИАЛЬНОГО РАЗВИТИЯ В УСЛОВИЯХ РЫНОЧНОЙ ТРАНСФОРМАЦИИ


Постановка проблемы.

Государственная региональная политика, как инструмент эффективного управления региональным развитием в условиях рыночной трансформации во многом зависит от ее реализации на местном уровне. Через местные бюджеты государство проводит социальную политику, влияет на выравнивание уровня социально-экономического развития территорий. В связи с этим усиливается роль местных бюджетов, где сосредоточены финансовые ресурсы органов местного самоуправления, как реального инструмента для решения вопросов местного значения. Реализация программ социально-экономического развития территорий может осуществляться только при достижении подлинной финансовой автономии и независимости местного самоуправления. В настоящее время наблюдается негативная тенденция уменьшения доли доходов субнациональных бюджетов в консолидированном бюджете Украины. Кроме того, органы местного самоуправления, согласно Бюджетного кодекса Украины, наделены определенными государственными полномочиями, которые не обеспечиваются необходимыми финансовыми средствами. Собственных финансовых ресурсов для их компенсации оказывается недостаточно, так как местные бюджеты имеют очень низкую обеспеченность собственными доходами. Несбалансированность расходных обязательств и реализации их финансирования приводит к недовыполнению социальных программ.

Проблемы укрепления доходной базы местных бюджетов и совершенствования бюджетного регулирования являются предметом изучения и всестороннего анализа, результаты которого позволят в дальнейшем ликвидировать недостатки на пути реформирования и оптимизации межбюджетных отношений.

Анализ последних исследований и публикаций.

Проблемам государственного регулирования экономического развития регионов, посвящены работы отечественных и зарубежных ученых: Д. Харвея, А. Леша, В. Орешина, Л. Потапова, Н. Колесниковой, О. Кузнецовой, О. Василика, Я. Олейника, А. Мельничук и др. Вопросы теории и практики в данных работах рассматриваются несколько формализованно, выделяя наиболее общие приципы реализации межбюджетных отношений. Остается еще много вопросов, связанных с анализом и учетом факторов, обусловливающих формы финансовых отношений между центром и регионами.

Раскрытие основного материала

В результате ряда посткоммунистических реформ в середине 90-х годов государственная региональная политика приобрела форму межбюджетных отношений, основанную на принципе выравнивания среднедушевых бюджетных доходов. Бюджетную модель успешно применяют большинство экономически развитых стран: США, Англия, Германия, Швейцария и т.д. Здесь следует учесть, что бюджетное регулирование может быть эффективным только в условиях экономической и социальной стабильности, финансовой автономии местных органов власти. Однако понятия финансовой автономии и «свободы» не должны носить абсолютный характер. «Свобода» реализуется в соответсвии с политическими, экономическими, идеологическими, правовыми особенностями общества.

В 90-х годах прошедшего столетия на Западе наблюдался рост доходов местных органов власти в основном за счет местного налогообложения. В Великобритании и Дании местные органы власти получили существенные финансовые вливания в свои бюджеты за счет широкой приватизации собственности и продажи недвижимости [1, 279]. Данный метод пополнения финансовой базы является достатачно эффективным на начальном этапе и может служить основой формирования финансовой базы местного самоуправления. В целом такой источник финансирования бюджета отличается нестабильностью, так как подвержен влиянию факторов экономического и политического состояния в стране. В частности по итогам исполнения бюджета г. Харькова за 2009 год поступления от приватизации собственности и продажи недвижимости снизились на 16,0 млн. (на 16,6%) грн. и на 97,7млн. грн. (на 80,7%) соответственно по сравнению с аналогичным периодом 2008 года [2]. Кроме того, в 2009 году доходная база местных бюджетов была значительно подорвана в результате запрета игорного бизнеса в течение бюджетного периода, без компенсации потерь доходов местных бюджетов.

Таким образом, подчеркивается необходимость оптимизации системы бюджетного регулирования, укрепления доходной базы местных бюджетов путем оптимального разграничения налогов между уровнями бюджетной системы.

В связи с этим для достижения сбалансированности уровней бюджетной системы предлагается зачислять полностью в местные бюджеты налоги, на формирование которых непосредсвенно могут влиять местные органы власти. К таковым можно отнести налоги на недвижимость (поимущественный в США и Японии, поземельный в Германии, Франции). Поимущественный налог составляет основу финансовой автономии местных органов, сбор которого и распоряжение полученными средствами происходит исключительно на местном уровне. К разряду таких налогов в Украине, который возможно полностью зачислять в разряд собственных, можно отнести налог на землю, который обладает такими качествами, как стабильностью поступлений, высокой эффективностью, доходы от земельного налога равномерно распределены. Данный налог имеет тенденцию к увеличению. По бюджету города Харькова доходы от земельного налога в период с 2003 по 2009 год в целом увельчились с 58,1 млн. грн. до 308,4 млн. грн. ( на 430,8%) [2].

Олейник Я.Б., Мельничук А.Л. и др. считают позитивным изменением в бюджетной практике значительное расширение перечня собственных доходов местного самоуправления, что должно заинтересовывать органы местного самоуправления в наращивании поступлений этих доходов [3, 135]. Нельзя не согласиться с данным мнением, однако считаем, что количество налогов должно быть оптимальным для данной территории. Как свидетельствует зарубежный опыт в одних странах существует сотни собственных налогов, а в других, как например в, Англии, всего один налог на имущество [4]. Кроме того, увеличение налогов несет дополнительную нагрузку на территории, неходящиеся введении огранов местного самоуправления.

Нуждается в поддержке малый и средний бизнес, который в условиях становления рыночных отношений в государстве существенно влияет на уровень занятости населения и является одним из источников укрепления финансовой базы местных бюджетов. Тем не менее позволим не согласиться с Бутко Н., Подоляк Л., которые утверждают, что малые и средние предприятия являются наиболее иновационными и составляют ядро будущего роста [5, 44]. Небольшие фирмы не могут самостоятельно заниматься инновационной деятельностью из-за отсутствия достаточной финансовой базы для этих целей. Такая деятельность по плечу только крупным фирмам и корпорациям. Для развития малого предпринимательства, повышения конкурентоспособности и роста необходимо проводить политику стимулирования хозяйственной деятельности. Для этих целей предлагаются следующие меры:

- предоставление льготного налогообложения, как вновь созданным так и действующим предприятиям, задействованным в сфере производства продукции и предоставления услуг;

- введение практики кооперации малых фирм с крупными предприятиями и корпорациями для организации и стимулирования инновационного производства продукции при государственной поддержке таких программ;

- оптимизация размещения и размеров малых предприятий потребительского рынка товаров и услуг с учетом сегментов рыночного пространства;

- организация и ведение реестра субъектов малого предпринимательства по видам деятельности.

Данные мероприятия позволят органам местного самоуправления упорядочить взаимоотношения с малыми комерческими структурами; определять приоритетные направления деятельности предприятий; эффективно управлять и контролировать каналы поступления налогов, что в свою очередь повысит эффективность прогнозирования и собираемости налогов.

Государственная поддержка малого и среднего бизнеса заключается в предоставлении различных форм льготного налогообложения и кредитования. Считаем необходимым на сегодняшний день ограничиться, как было отмечено выше, введением только налоговых льгот, что целесообразно в условиях ограниченности финансовых ресурсов бюджета Украины. А за счет экономии средств от предполагаемого кредитования производить компенсацию потерь местных бюджетов от предоставления налоговых льгот для сохранения сбалансированности местных бюджетов.

В рамках повышения инвестиционной привлекательности территорий для частных инвесторов считаем возможным создание стабилизационных фондов местных бюджетов для компенсации рисков (изменение ставок налогов и др.), возникающих в результате изменений в законодательстве.

Выводы.

Реформирование системы межбюджетных отношений остается одной из главных задач государственного регулирования территориального развития. Предложенные в данной работе методы перезакрепления налоговых полномочий, а также методы косвенного государственного воздействия будут способствовать наращиванию налогового потенциала территорий, укреплению доходной базы местных бюджетов и обеспечению более сбалансированной структуры налоговых доходов консолидированного бюджета.

1. Лексин В. Н., Швецов А.Н. Государство и регионы. Теория и практика государственного регулирования территориального развития. – М.: УРСС, 2003.

2. ссылка скрыта2289, 39840.

3. Олійник Я.Б. Регіональна економіка. – К.: КНТ, Видавець Фурса С. Я., 2007.

4. ar.ru/ben/53.php

5. Бутко Н., Подоляк Л. Государственное регулирование как инструмент повышения конкурентоспособности регионов // Экономика Украины, 2007, № 6.


Крючкова Наталія Михайлівна

Одеський національний університет імені І.І.Мечникова, Одеса


ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛГІЧНІ ЗАСАДИ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ В СИСТЕМІ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ


На сучасному етапі укріплення ринкових позицій та формування сталої структури економічної системи України, необхідним постає питання більш чіткого визначення, обґрунтування ролі та особливостей функціонування однієї з її провідних складових – оподаткування як важеля реалізації ефективної фінансової політики держави, особливо актуальним, в теоретичному плані, - дослідження теоретико-методологічних засад і механізму функціонування оподаткування в системі макроекономічного регулювання, що й обумовлює актуальність даного дослідження.

Ефективність оподаткування в державі обумовлюється податковою політикою, що запроваджується як складова економічної політики і базується на діяльності держави у сфері застосування, правового регламентування й організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів держави. Кожна конкретна податкова система, у взаємозв’язку із платниками й органами контролю, є відображенням державної податкової політики та виступає критерієм її ефективності [1].

Аналіз та узагальнення теоретичних і практичних аспектів оподаткування допомогли визначити, що сукупність завдань податкової політики можна розділити на три основні групи, провідною з яких є група фіскальних завдань, які передбачають мобілізацію коштів до бюджетів усіх рівнів з метою забезпечення держави необхідними для виконання її функцій фінансовими ресурсами. Друга за паритетом – група економічних або регулюючих завдань, що спрямовані на підвищення рівня економічного розвитку держави, пожвавлення ділової й підприємницької активності у країні та міжнародних економічних зв’язків, сприяння розв’язанню соціальних проблем, третя – група контролюючих завдань, що забезпечують контроль діяльності суб’єктів економіки.

В рамках сучасної фінансової теорії і практики, зокрема у сфері оподаткування, є необхідним вивчення взаємозв'язків між оподатковуванням і економічним розвитком, не тільки з погляду фінансування державних видатків - підходу, що неминуче призводить до завищеної оцінки впливу на обсяг доступних податкових надходжень на основі макроекономічних показників, оподатковування є інструментом макроекономічного регулювання й економічного розвитку, що визначено тим ступенем важливості, що обсяг і структура податкового навантаження справляють вплив при визначенні основних змінних для сфери виробництва й сфери розподілу, у коротко- або довгостроковому періоді.

Одним із основних завдань державної податкової політики на сучасному етапі є створення сприятливих умов для активної фінансово-господарської діяльності суб’єктів економіки та стимулювання економічного зростання за допомогою досягнення оптимального поєднання особистих і громадських інтересів, тобто оптимального співвідношення між коштами, що залишаються в розпорядженні платника податків, і такими, які перерозподіляються через податковий і бюджетний механізми.

Дослідження положень щодо особливостей реалізації податкової політики в економічній системі показало, що податкова політика держави в системі макроекономічного регулювання реалізується шляхом взаємодії сукупності фінансово-економічних регуляторів. Держава регулює економічну діяльність за допомогою системи оподаткування й податкових пільг, субсидій і субвенцій, державних інвестицій і процентних ставок.

Зарубіжний досвід використання оподаткування як складової макроекономічного регулювання свідчить про наявність певних рис і особливостей податкової політики у країнах із ринковою й перехідною економікою, зумовлених характером розвитку, станом економіки, національними особливостями цих країн тощо, але реалізація податкової політики повинна базуватися на певній організаційній основі, що дасть змогу досягти бажаних результатів економічного й соціального розвитку.

Виявлення основних тенденцій формування макроекономічної архітектоніки під впливом податкового регулювання дало змогу визначити цілеспрямовану діяльність держави з питань регулювання вартісних пропорцій функціонального розподілу й перерозподілу частини валового внутрішнього продукту з метою забезпечення відповідного рівня розвитку й динаміки формування макроекономічної архітектоніки, мотивації ділової активності економічних агентів. Тому система податкового регулювання відіграє важливу роль у процесі державного податкового регулювання. Під час розробки і впровадження політики податкового регулювання й політики податкових доходів як складових податкової політики головна увага приділяється науковому обґрунтуванню відповідних підходів і принципів щодо їх оптимального застосування.

Податкова політика надає можливість здійснення кон'юнктурних цілей в рамках динаміки короткострокового періоду, є визначальним елементом будь-якої динаміки в довгостроковому періоді, чи будучи пояснювальним фактором рівня економічного розвитку, або особливим інструментом досягнення оптимального рівня економічного розвитку. Призначення податку як інструменту економічного розвитку країни не обмежується фінансуванням видатків держави, розподілу й перерозподілу ресурсів і доходів або стабілізацією рівня економічної діяльності, так як податок впливає на визначення рівня і структури виробництва та розподілу фінансових ресурсів.

Побудова оптимальної моделі податкової політики потребує дослідження концептуальних основ, конкретних форм і методів довгострокового й короткострокового впливу податків на розвиток суспільства.

У теоретичних моделях економічного розвитку, що відводять податковій змінній чільне місце, податок відіграє в цих моделях роль, близьку до монетарної змінної. Такий підхід допускає в рамках неокейнсіанських схем присутність умов здійснення рівноважного економічного зростання за повної зайнятості, змінюючи, зокрема, показник схильності до заощадження – з огляду на рівень природного зростання і значення коефіцієнта капіталу. Він дає змогу у схемах неокласичної користі спрямувати економіку на оптимальний шлях рівноважного економічного зростання за повної зайнятості. Структура оподаткування, таким чином, є фактором, що визначає в довгостроковому періоді рівноважне значення основних характеристик шляху економічного розвитку [2]. Оподаткування, таким чином, відіграє певну роль на рівні не тільки перерозподілу доходів, а й самої структури виробництва й розподілу благ у довгостроковій перспективі.


Література:

1. Крисоватий А. І. Податкова система / А. І. Крисоватий. – Тернопіль: Карт-бланш, 2004. – 304 с.
   
2. Чугунов І.Я., Крючкова Н.М. Податкова архітектоніка як інструмент економічного розвитку / І.Я. Чугунов, Н.М. Крючкова // Наукові праці НДФІ. – 2009. – Вип. 1 (46). – С.3-10.
   

Ломачинська Ірина Анатоліївна

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, Одеса


АРХІТЕКТУРА ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ

ТА ЇЇ ФОРМУВАННЯ В УМОВАХ СУЧАСНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ


У сучасних умовах розвитку національної економіки важливим питанням постає перегляд існуючих концепцій щодо ролі фінансової системи у забезпеченні стійкого економічного зростання. Світова фінансова та економічна криза продемонструвала ще раз – саме рівень фінансового розвитку та відповідність наявних механізмів фінансової системи стану, політиці національної економіки обумовлюють рівень економічного та соціального добробуту, стійкість та потенціал економічного розвитку країни.

Історичний досвід демонструє, що саме поява фінансових інструментів, інститутів, ринків зіграло головну роль у розвитку торгівлі й індустріалізації. Більш того, ґрунтовні та системні дослідження науковців щодо розвитку фінансових систем більшості країн світу в ХХ ст. дозволили, по-перше, емпірично підтвердити “теорію первинності фінансового розвитку” (П. Русо і Р. Сіла [1; 2]), по-друге, встановити безпосередньо прямий зв’язок між розвитком фінансової системи й економічним зростанням (А. Гельб [3]), по-третє, підтвердити, що в країнах, де існувала більш складна й ефективна фінансова система, в подальшому стали лідерами в економічному розвитку (Р. Левін [4], Д. Норд, Л. Ніл, П. Русо та Р. Сіла [1; 2], Т. Бек і А. Деміргуч-Кунт [5] тощо); в четвертих, фінансовий розвиток безпосередньо приносить користь найбіднішим верствам суспільства і це пов’язано з удосконаленням в розподілі доходів (Х. Лі, Х. Зу, Л. Скуір).

Фінансова система, в загальному розумінні, розглядається як сукупність формальних та неформальних інститутів, які виступають як фінансові посередники і надають фінансові послуги підприємствам, державі, домогосподарствам, іншим фінансовим інститутам. А. Бут і А. Тхакур [6] запропонували розглядати архітектуру фінансової системи на основі визначення економічної суті та ролі фінансового ринку та банків, а також природи інформаційної асиметрії, яка визначає їх економічну поведінку. В результаті виокремили два основні типи фінансової системи: банківська (континентальна або німецька, де переважну роль відіграють банківські установи), та фондово-ринкову (англо-американська або англосаксонська, в якій найбільш важливу роль відіграє ринок цінних паперів, особливо акцій). І хоча деякі економісти (наприклад, А. Деміргуч-Кунт і В.Максимович [7], В. Дементьєв [8]) стверджують про відсутність статично значимого зв’язку між структурою фінансової системи з темпами довгострокового економічного зростання, теорія і практика фінансового розвитку демонструє відповідні переваги та недоліки кожного з типів щодо створення умов ділової активності. Окрім того, свої дослідження вони проводили в період 1980-1995 рр., тоді, як тривалість такого періоду не можна вважати як довгострокову або таку, яка характеризує повний діловий цикл.

Таким чином, враховуючи значимість фінансової системи в економічному розвитку, розробка відповідних засад формування ефективної фінансової системи України є дуже важливою і нагальною. Особливої уваги потребує питання формування оптимальної архітектури фінансової системи. При цьому, доречно зауважити те, що кожний з існуючих типів має власні переваги та недоліки щодо забезпечення економічного розвитку в певних умовах. Саме це повинно бути визначальним при формуванні інституційного каркасу, умов інституційного розвитку фінансової системи України.

Узагальнення існуючих досліджень та власні дослідження автору дозволяють виявити такі особливості функціонування банківського та фондово-ринкового типів фінансової системи.

В період становлення фінансової системи переважними інститутами є банки. З розвитком, коли спостерігається зростання соціально-економічного добробуту, ринки цінних паперів стають більш ефективними ніж ринки банківських кредитів. Економіці країн, у яких значну частку суб’єктів господарювання складають малі або середні підприємства, більш притаманна орієнтація на банки, а у випадку домінування великих фірм – на фондово-орієнтовані системи.

Континентальна модель підкреслює позитивну роль банків у мобілізації капіталу, визначенні найкращих проектів, контролі менеджерів компанії та управління ризиком, що позитивно впливає на ефективність розподілу ресурсів. Це пояснюється тим, що банки краще ніж ринок цінних паперів вирішують завдання отримання інформації про фірми і контроль менеджерів. Однак, банківські установи виявляються менш ефективними щодо збору та обробки інформації за умов нестандартних ситуацій щодо нових продуктів, технологій тощо. Таким чином, виявляється, що в порівнянні з ринковими системами банківські менш орієнтовані на фінансування найбільш прибуткових проектів, інновацій. Окрім того, фондово-ринкові системи посилюють конкуренцію і, таким чином, створюють більше стимулів для розвитку підприємництва, і, як наслідок, більше підходять економікам, які ґрунтуються на знаннях.

В той же час банківські кредити є більш доступними ніж ресурси ринку цінних паперів для підприємств, які тільки створюються. Але в період радикальних технологічних змін саме банківська модель виявляється гальмом розвитку інноваційного підприємництва. Уваги заслуговує також те, що в країнах з континентальною моделлю банки надають, як правило, значну допомогу фірмам, які мають тимчасові фінансові труднощі, наприклад, через реструктуризацію кредитів. Якщо у звичайних обставинах це надає стабільності системі, то в період радикальних змін обумовлює довгострокове неефективне використання ресурсів.

Щодо корпоративного контролю, то в умовах банківської моделі, для якої характерно високий рівень концентрації власності, існує можливість протидіяти менеджерам урозріз із інтересами власників та заради більш ефективного розподілу ресурсів. В той же час, ринок акцій забезпечує корпоративний контроль за рахунок механізму поглинання та можливості кращої прив’язки винагороди менеджерів із результатами діяльності компанії, та виявляються кращим контролером у випадку інсайдерського положення банків.

Існуючі дослідження демонструють, що відносна ефективність банківських фінансових систем в порівнянні з ринковими залежить від контрактного оточення та ступеня агентських проблем. Фондово-ринкова система успішно функціонує лише в умовах сильного юридичного захисту прав власності та контрактів, ефективного функціонування судової системи, інформаційної відкритості. І хоча ця модель щодо перерозподілу капіталу на користь нових інноваційних фірм є більш ефективною, вона вимагає відповідних умов, механізмів, що й обмежує її поширення та реалізацію.

Враховуючи стан розвитку національної економіки України, можна стверджувати, що в умовах слабкої правової системи щодо розкриття інформації, захисту прав інвесторів, переваги неформальних фінансових інститутів, банківське кредитування залишається не лише переважним, а єдино доступним зовнішнім джерелом фінансового розвитку суб’єктів господарювання. Відповідно, враховуючи роль фінансового розвитку у забезпеченні економічного зростання, а також неможливість виконання притаманних фінансовій системі функцій лише орієнтуючись або на банки, або на ринки цінних паперів, важливим на сучасному етапі в Україні є формування інституційної структури фінансової системи на основі впровадження та ефективної реалізації контрактного (договірного) права; формалізації фінансових інститутів; поширення інформаційної відкритості, визначення та розподіл меж, повноважень фінансових інститутів, держави у системі контролю й регулювання фінансових відносин.