Наукове забезпечення процесів реформування соціально-економічних відносин в умовах глобалізації / Матеріали IV науково-практичної конференції 30 квітня 2010 р
| Вид материала | Документы |
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 3522.45kb.
- Лізаційних процесів у світовій економіці матеріали першої міжнародної науково-практичної, 6413.4kb.
- Наукове видання Матеріали ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4599.99kb.
- Запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада запорізький національний університет, 6793.22kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 4388.83kb.
- Програма проведення конференції 11 квітня 2011 року приїзд учасників конференції, 80.08kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- В. С. Шовкалюк заступник директора Департаменту інноваційної діяльності та трансферу, 394.62kb.
- Соціально педагогічний комплекс регіону: теорія І практика збірник матеріалів Всеукраїнської, 4395.92kb.
- Матеріали конференції будуть розміщені на web-ресурсі науково-практичних конференцій, 69.25kb.
ЧИННИКИ ЗОВНІШНЬОЇ МОТИВАЦІЇ ТРАНСГРАНИЧНИХ ЗЛИТТІВ І ПОГЛИНАНЬ
Злиття і поглинання – один з найпоширеніших прийомів розвитку, до якого вдаються у теперішній час навіть дуже успішні компанії. Цей процес в ринкових умовах стає явищем звичайним, практично повсякденним.
Небагато проблем економічної теорії і практики викликають жаркіші дискусії, ніж проблеми злиттів і поглинань компаній. Основу наукових досліджень цього способу корпоративної реструктуризації становить мотиваційна складова, тобто причини, які “штовхають” компанії до об’єднання. І провідну роль у цій мотиваційній політиці відіграють зовнішні чинники. Визначимо та охарактеризуємо їх.
Економічні чинники.
Макроекономічне навколишнє середовище впливає як на попит, так і на пропозицію трансграничних злиттів і поглинань. Економічне зростання в країні, чке провокує поглинання, підвищує доходи і ціну капіталу, таким чином, у компаній утворюються фонди вільних коштів для інвестування в інші країни. Так відбувається тому що, високо оцінений корпоративний капітал може бути використаний як валюта при оплаті трансграничної операції [3].
Аналогічно, економічне зростання у приймаючій країні підвищує короткострокову рентабельність компанії-мети, що робить її привабливою для поглинання. І навпаки, уповільнення темпів економічного зростання “грає” проти трансграничних операцій.
Таким чином, при уповільненні темпів зростання економіки, мотиви трансграничних злиттів і поглинань втрачають свою силу. Саме цей процес спостерігається сьогодні, коли говорять про кінець п’ятої хвилі злиттів і поглинань в світовій економіці та формуванні шостої хвилі після закінчення фінансової кризи.
Процес інтенсивного зростання глобальної конкуренції у багатьох виробничих галузях і у сфері послуг також є економічним чинником зовнішньої мотивації процесів трансграничних злиттів і поглинань. ТНК використовують стратегію трансграничних злиттів і поглинань для досягнення ефекту економії на масштабі і для зниження зростаючих операційних витрат, концентруючись на своїй основній діяльності. Як результат, трансграничні злиття і поглинання супроводжуються процесом посилення галузевої і товарної спеціалізації.
Чинники технології.
Застосування стратегії трансграничних злиттів і поглинань часто можна пояснити високими дослідницькими витратами, необхідністю відповідати певним світовим стандартам і спрощенням у використанні засобів комунікації і отримання доступу до інформації.
Зниження комунікаційних і транспортних витрат сприяє використанню компанією трансграничних злиттів і поглинань для реалізації своїх конкурентних переваг. Новітні дослідження в області комп’ютерних технологій і програмного забезпечення, зокрема, впливають на розмір і розмах ринку корпоративного контролю, і оптимальний розмір компанії ставати більшою, ніж до цього було можливо. ТНК можуть розширити і укріпити свою ринкову позицію за допомогою злиттів і поглинань, зберігаючи ефективність і гнучкість структури управління, завдяки останнім розробкам в області інформаційних технологій [2,4].
В той же час, неймовірно високі витрати з інвестування у НДДКР, подвоєні через невизначеність, пов’язаної із змінами у технологіях, змушують компанії співпрацювати з іншими компаніями на глобальному ринку, таким чином, компанії отримують доступ до необхідних ресурсів і можуть розділити ризики з розробки нового продукту. Трансграничні злиття і поглинання є одним із способів досягнення цієї мети.
Складність сучасних технологій також диктує свої умови. Навіть лідируючі компанії у багатьох галузях не в змозі фінансувати НДДКР у всіх пов’язаних зі своєю діяльністю галузях. Одним із способів вирішення цієї проблеми є трансграничні операції.
Технологічні зміни викликають появу нового вигляду діяльності і нових ринків, який в основному пов’язаний з інформаційними і комунікаційними галузями. Сучасні тенденції зростання трансграничних злиттів і поглинань відображають, багато в чому, зусилля компаній захопити ці нові ринки у цих галузях за допомогою інтернет-технологій і засобів мобільного зв’язку, за рахунок зростання інтегрованих глобальних мереж. Розвиток технологій викликає скорочення життєвого циклу продукту, це видозмінює і ускладнює умови конкуренції у багатьох секторах економіки, відповідно компаніям на допомогу також приходять трансграничні операції.
Регулюючі фактори.
Лібералізація і дерегулювання економіки, які відбуваються у багатьох розвинених країнах, прискорили процес глобалізації, багато в чому також, за рахунок трансграничниз злиттів і поглинань. У 90-і роки ХХ ст., лібералізація міжнародного руху капіталу і ПІІ призвели до появи найбільших трансграничних операцій за участю великого числа країн. Ведення бізнесу в іноземній країні, іноземні активи стають нормою ведення бізнесу в умовах зростання взаємозалежності і взаємопереплетіння економік різних країн [3].
Приватизація також сприяла зростанню трансграничних злиттів і поглинань, оскільки з’явилися нові об’єкти для поглинання і відкрилися нові економіки, що призвело до зростання конкуренції. Основною причиною зростання трансграничних злиттів і поглинань в Латинській Америці, Центральній і Східній Європі останніми роками є саме процеси приватизації державних підприємств у телекомунікаційній, енергетичній, металургійній і інших галузях [1].
Інтеграція регіональних ринків в Європі і Північній Америці сприяє географічній диверсифікації діяльності компаній, зокрема за допомогою трансграничних операцій злиттів і поглинань. Вихід на глобальний ринок сьогодні часто є критерієм у боротьбі за виживання для багатьох компаній у різних галузях. Введення євро прискорило процеси зростання числа трансграничних злиттів і поглинань у Європі, але чинники уповільнення економічного зростання багато в чому нівелювали цей вплив, а також і інші процеси у регулюванні економіки. Євро - як єдина валюта, зменшила валютні ризики і транзакційні витрати усередині Єврозони, і, тим самим, сприяла розвитку торгівлі і процесу переміщення капіталу.
Процеси регулювання, безумовно, впливають на діяльність компаній в області трансграничних злиттів і поглинань. Уповільнення темпів зростання трансграничних злиттів і поглинань на початку XXI століття багато в чому пов’язане з посиленням контролю з боку регулюючих органів. Наприклад, трибічне злиття між алюмінієвими компаніями “Alcan Aluminium Ltd” (Канада), “Pechiney SA” (Франція), “Alproup” (Швейцарія) було зупинене, оскільки таке злиття визнали обмежуючим конкуренцію усередині галузі [2].
Таким чином, економічні, технологічні і регулюючі чинники лягли в основу зовнішньої мотивації процесів трансграничних злиттів і поглинань. Свою роль зіграли такі новітні тенденції як глобалізація, лібералізація ринків товарів та послуг, зміни у корпоративному управлінні, інтеграція фінансових ринків, поява євро, приватизація, розробки в області інформаційних технологій, високовитратні інвестиції у НДДКР, які є одним їх чинників отримання конкурентних переваг.
Література:
- Авхачев Ю.Б. Международные слияния и поглощения компаний: новые возможности предприятий по интеграции в мировое хозяйство. / Ю.Б. Авхачев. – М.: Научная книга, 2005.– 120 с.
- Демапфилис Д. Слияния, поглощения и другие способы реструктуризации компании. Пер. с англ. /Д. Демапфилис. – М.: ЗАО «Олимп–Бизнес», 2007.–960 с.
- Євтушевський В.А. Стратегія корпоративного управління. / В.А. Євтушевський, К.В. Ковальська, Н.В. Бутенко. – К.: Знання, 2007. – 287 с.
- Рудык Н.Б. Конгломеративные слияния и поглощения: книга о пользе и вреде непрофильных активов. / Н.Б. Рудык. – М.: Дело, 2005.– 244 с.
Давиденко Ірина Володимирівна
Добрий Андрій Сергійович
Одеський державний економічний університет, м. Одеса
ОЦІНКА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ РИНКУ ГОТЕЛЬНИХ ПОСЛУГ ОДЕСЬКОГО РЕГІОНУ
Ринок готельних послуг є важливою складовою соціально-економічного розвитку Одеського регіону. Ринок готельних послуг слід сприймати не лише як складову частину розвитку туристичної сфери в цілому, але й як потужну окрему галузь господарства, яка потребує цілеспрямованого управління та стратегічного підходу до її вдосконалення. Перед регіоном стоїть завдання створити цілісну та конкурентоспроможну галузь, як у межах українського, так і на міжнародному ринку.
На сьогоднішній день Україна займає одне з останніх місць в списку європейських країн по кількості готелів. У нашій країні на тисячу жителів доводиться в середньому два готельні номери, тоді як в Європі цей показник складає не менше чотирнадцяти-вісімнадцяти. В Одесі на тисячу осіб приходиться приблизно чотири – п’ять номерів. Цей показник є занадто низьким у порівнянні з іншими країнами світу. До того ж, більшість вітчизняних засобів розміщення не відповідають не тільки міжнародним, але і національним стандартам, не проходять процедуру сертифікації послуг, що надаються.
Отже, на сучасному етапі ринок готельних послуг країни має певні проблеми, перш за все пов’язані з відсутністю загальнодержавного органу координування роботи готелів, недоліками у зборі та обробці статистичної інформації про об’єкти розміщення, ігноруванням певними суб’єктами підприємницької діяльності умов її здійснення. Всі ці фактори негативно впливають на розвиток даного ринку та його конкурентоспроможність.
У місті Одесі за даними Департаменту рекреаційного комплексу та туризму Одеської міської ради функціонує 64 готелі загальною ємністю 5,7 тис. осіб. За офіційною кількістю туристів, які скористалися послугами закладів із тимчасового розміщення, Одеський регіон посідає друге місце серед областей України та третє місце з урахуванням міста Києва. Середньорічне завантаження підприємств готельного господарства міста Одеси вище, ніж у багатьох інших регіонах.
Розглянемо рівень конкурентоспроможності ринку готельних послуг Одеського регіону, а саме внутрішню конкурентоспроможність суб’єктів ринку в межах області, конкурентоспроможність ринку Одеського регіону в порівнянні з іншими областями та на міжнародному рівні.
Сегментація ринку відіграє дуже важливу роль у цій галузі, тому готельні підприємства, як загалом, так і в межах кожної групи можуть виступати одне для одного, як прямий або непрямий конкурент. Готелі розташовані в сільській місцевості та готелі бізнес-класу не мають підстав для конкуренції, у той час, як готелі та засоби розміщення, які вміло пристосовуються до змін в умовах функціонування ринку та надають максимальний рівень послуг, можуть скласти достойну конкуренцію всім іншим типам.
За даними різних джерел Одеський ринок готельних послуг не є насиченим. У високий сезон попит може значно перевищувати пропозицію.
Зростає також ступінь завантаження готелів: середньорічний показник знаходиться у межах 30-40% по області та 50-60% у межах Одеси, а в сезон може сягати 80% по всіх типах готелів. Ще вищім цей показник є для готелів у центральній частині міста, попит на послуги в сезон є дуже високим. Тому можна говорити про загострення конкуренції серед готелів саме у низький сезон.
Останнім часом в усьому світі прискореними темпами розвивається діловий туризм, оскільки він є найбільш прибутковим і має величезне значення для приймаючої країни з економічної точки зору. Одесу справедливо можна назвати одним із ділових центрів країни. В низький сезон набуття конкурентних переваг готелями може бути здійснено саме за рахунок пропозиції якісних послуг для бізнес-клієнтів. Однією з найбільших проблем готелів у центрі міста є нестача простору для створення потужної бізнес-інфраструктури – щільність забудови зводить нанівець можливість виділення достатнього місця для створення конференц-залів та бізнес центрів на базі готелів. Це можуть дозволити собі лише великі готелі, переважно новостворені.
Найменший показник завантаженості відмічається серед готелів, що розташовані в сільській місцевості. Невідповідність цих готелів вимогам якості, застарілість матеріальної бази та відсутність належного позиціонування негативно впливають не лише на роботу цих закладів, але і на кількість приїжджих взагалі.
До того ж, враховуючи досить невисокий рівень сервісу на ринку готельних послуг, рівень цін на відповідні послуги є необґрунтовано високим. У цих умовах значну конкуренцію готелям у межах регіону складають приватні квартири або апартаменти, в деяких з яких пропонується майже такий самий спектр послуг, що і в готелях. І якщо декілька років тому цей сегмент мав досить хаотичні прояви, зараз він набуває конкурентного статусу: створюються суб’єкти підприємницької діяльності, в мережі Інтернет існує велика кількість сайтів, які пропонують бронювання апартаментів. Попит на приватні квартири є надзвичайно високим, проте ці суб’єкти не поспішають отримувати статус об’єктів готельного господарства. Вартість проживання у таких квартирах значно менша, ніж за добу проживання в готелях, а це один з найважливіших аспектів, яким керуються туристи-індивідуали при виборі місця розташування.
Фактор вподобання основних споживачів готельних послуг відіграє значну роль у формуванні конкурентних переваг. Так, для готелів, що працюють у бізнес сегменті, задоволення збільшує ймовірність зворотного попиту клієнтів на таки послуги. Також це впливає на формування позитивного іміджу готелів, адже саме позитивні відгуки про якість послуг можуть викликати зацікавленість у інших споживачів.
В цілому ж, Одеський регіон на ринку готельних послуг України займає лідируючі позиції, як за кількістю закладів, так і за кількістю осіб, які скористалися послугами розміщення. Серед основних конкурентів можна виділити Крим, Київську (з урахуванням столиці) та Львівську області. Львівський та Київський регіони конкурують з Одеським на підставі ділового та культурно-пізнавального туризму, а Крим є основним конкурентом з рекреаційного туризму.
Значним недоліком розвитку ринку готельних послуг Одеського регіону є відсутність світових готельних ланцюгів. Глобалізація і концентрація готельного бізнесу в світі виявляються у створенні крупних корпорацій і готельних ланцюгів. Такий підхід дозволяє готельним підприємствам перегрупуватися й привернути додаткові ресурси для розвитку свого бізнесу, дозволяють проводити сумісні маркетингові програми, вести дослідницьку діяльність, формувати єдину систему підготовки та перепідготовки кадрів. Економічний аналіз ринку готельних послуг свідчить про ефективність інвестицій саме в готельні ланцюги, а не в окремі готельні підприємства. В світі намітилась тенденція створення готельних ланцюгів, як національного, так і світового значення, що помітно впливає на рівень конкурентоспроможності окремих підприємств та цього ринку в цілому.
Проаналізувавши рівень конкурентоспроможності ринку готельних послуг Одеського регіону у порівнянні з туристичними центрами найближчих конкурентів Болгарії та Польщі, ми прийшли до висновку, що Одеса поки має найнижчий рівень. За показниками кількості суб’єктів ринку готельних послуг, якості послуг, цінами на послуги, що розглядаються, присутністю на ринку світових готельних ланцюгів курорти Болгарії та Польщі значно випереджають Одеський регіон та мають більш високі показники конкурентоспроможності.
Комплексний аналіз ринку готельних послуг дав можливість виділити основні проблеми, якими характеризується сучасний стан розвитку готельного господарства Одеського регіону: відсутність налагодженої системи державного регулювання ринку готельних послуг на загальнодержавному та регіональному рівнях; невідповідність офіційної кількості готельних підприємств наявній; відсутність якісних готелів туристського та економічного класу (трьох-, двох- та однозіркових готелів); переважання попиту на готельні послуги над реальною пропозицією; невідповідність якості та ціни на послуги розміщення; застарілість матеріальної бази; відсутність на ринку готельних послуг Одеського регіону світових готельних брендів; слабкий імідж регіону на міжнародному ринку готельних послуг.
Перелічені проблеми суттєво впливають на рівень конкурентоспроможності ринку готельних послуг регіону. Шлях їх подолання криється у плідній співпраці державних органів влади та суб’єктів підприємницької діяльності, а також застосуванні потужних стратегічних напрямів підвищення рівня конкурентоспроможності готельних послуг.
Галгаш Руслан Анатолійович
Східноукраїнський національний університет
імені Володимира Даля, м. Луганськ
КЕЙНСІАНСЬКА ТА МОНЕТАРИСТСЬКА ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ФУНКЦІЇ КООРДИНАЦІЇ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ
Останнім часом процес ухвалення рішення в економічних системах вимагає все меншого часу для його втілення. Багато вчених говорить про необхідність координації цих процесів в господарській діяльності підприємств, суспільства, країни і глобальних світових процесів, в цілому. Координація представляє собою вид управлінської діяльності, який включає систематизацію, впорядковування, узгодження розрізнених процесів, інформації, дій індивідів в їх господарській життєдіяльності.
Координація є найважливішою функцією управління підприємством і одним із видів управлінської діяльності, який здійснюється суб’єктом управління відносно різноманітних об’єктів. Від того, наскільки скоординовано здійснюється діяльність у різних підсистемах підприємства у кінцевому рахунку залежить ефективність функціонування підприємства в цілому. У той же час механізми координації будуть розрізнятися у різних економічних умовах і для різних економічних систем. В умовах стабільної економіки механізм координації пов’язаний з довгостроковим плануванням діяльності об’єктів управління, в умовах кризи – з аналізом ситуацій та вибором антикризових заходів. Якщо для централізованої системи господарювання механізм координації носить переважно директивний і довгостроковий характер, то для ринкової – стимулюючий і стратегічний характер. Дослідження показують, що сьогодні в діяльності керівників вітчизняних підприємств та у працях вчених координація взагалі не розглядається як окремий специфічний вид управлінської діяльності. Звичайно, на будь якому підприємстві координація діяльності підсистем існує: без неї взаємодія елементів системи є неможливою. Але, можна стверджувати, що координація сьогодні все ще здійснюється на основі негнучких інструментів директивного планування і контролю, які за умов нестабільної ринкової економіки є малоефективними, що в кінцевому рахунку призводить або призведе до загибелі вітчизняних підприємств.
На нашу думку сьогодні неможливо визначити напрям досліджень підприємства відносно якого питання координації діяльності є вирішеними. Питання забезпечення конкурентоспроможності, стійкості, безпеки, розвитку підприємства насамперед пов’язані з координацією діяльності у відповідності до деякої цільової області. Розробка та впровадження заходів відносно будь-яких змін на підприємстві пов’язано з реалізацією наступних основних функцій управління: спрямовуючої – обґрунтування цілей і вибір шляхів їх досягнення; балансуючої – балансування найважливіших ресурсних обмежень і узгодження суперечливих інтересів груп власності, управління та контролю; стимулюючої – формування стимулів до розвитку. Виконання ж цих функцій є можливим лише на основі координації діяльності всіх підсистем підприємства. Крім того, одним з найбільш важких завдань в процесі будь-яких змін є узгодження суперечливих інтересів. Для його вирішення аналітик повинен мати чітке уявлення про склад і структуру економічних і політичних інтересів, знати і постійно враховувати інтереси не тільки загальні для всього підприємства, але і специфічні. Без такого знання не можуть бути сформульовані цільові орієнтири діяльності підприємства, не може діяти і внутрішній механізм управління, механізм стимулювання і мотивації праці. Узгодження суперечливих інтересів також можливе лише на основі координації діяльності всіх підсистем підприємства.
Передумовами виникнення теорії координації послугували роботи вчених провідних наукових шкіл (класичної, неокласичної, кейнсіанської, монетаристської, неоліберальної, інституціональної, еволюційної). Класичний етап виникнення перших уявлень про координацію економічних процесів формувався в умовах нерегульованих ринкових процесів і був пов’язаний з такими поняттями, як ринок, конкуренція, підприємець і держава. Представники класичної школи (А. Сміт, Д. Рікардо, Ж. Сей) розуміли координацію як результат ринкової взаємодії окремих індивідів. Представники класичної політекономії знаходилися в пошуку механізмів координації вільної торгівлі заснованою на принципах free trade і координації дій держави і підприємця в умовах laissez faire. Дослідження економістів класичної школи були направлені на розвиток виробничих процесів, націлених на оптимізаційну координацію процесів, що відбуваються, в економіці.
На зміну поглядів класичної економічної теорії прийшла концепція загальної ринкової рівноваги в рамках принципової статичної структури ринку, що передбачало і зміну поглядів на теорію координації. В основу неокласичної концепції (маржиналізму) були покладені дослідження граничних економічних величин всіх взаємозв’язаних явищ економічної системи на мікрорівні, в масштабі фірми, а потім і на макрорівні.
Зміна ліберально-ринкових відносин на монополістично-ринкові відносини послугувала приводом розмежування діяльності фірм залежно від ступеня їх впливу на ринку на монопольні і конкурентні. Нез’ясовність проблем, пов’язаних з невизначеністю в ході маржинальної революції послугувала приводом для вивчення поведінки підприємця як окремої категорії. Віддзеркалення вирішень даних проблем викладене в роботи Р. Кантільона, Ф. Найта і Й. Шумпетера.
Світова криза 30-х років XX ст. виникла із-за накладення одна на одну різнопланових причин, торкнувшись одночасно всіх сфер економіки. У цей час зародилася кейнсіанська теорія державного регулювання економіки в ринковому господарстві. Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей Дж. Кейнса дала поштовх розвитку теорії координації у руслі централізованого механізму.
Кейнсіансько-монетаристський етап ставить в центр проблеми координації такі поняття як держава і грошова система, а також взаємодію і взаємозалежність економічних процесів від дій держави і кредитно-грошової політики. Держава при цьому розглядається як головний координатор економічних процесів.
У працях Дж. Кейнса координація економічних процесів в суспільстві відбувається за рахунок державного втручання в управління економічними процесами. Ф. Перру і інші французькі економісти вважали, що саме корпорації з переважанням частки державної власності є домінуючою і координуючою силою суспільства. Пропозиція французьких економістів полягала в тому, що індикативний метод планування необхідно застосовувати, як допоміжний засіб дії на розвиток економічних процесів.
Через відсутність в умовах стихійного ринку рівноваги між попитом і пропозицією, послідовники Дж. Кейнса використовували його вчення про необхідність втручання держави, для розробки нових теорій, суть яких зводилася до виявлення і обґрунтування механізму постійних темпів економічного зростання.
В умовах економіки, що росте, відбувалося збільшення грошової маси, якою необхідно було управляти. У зв’язку з цим з’явився новий напрям економічної думки – монетаризм, що представляє сукупність практичних рекомендацій і пропонує методи регулювання щодо питань про завдання і межі економічної науки, цілі і методи економічної політики, характер економічних моделей, використовуваних для аналізу і прогнозування. Координація соціальних питань в концепції монетаризму витікає з наступних положень: вивчення стійкості економіки при оптимальному рівні виробництва, яка, у свою чергу, пов’язана з розвитком продуктивних сил і запасами ресурсів; залежність безробіття від інституційних особливостей економіки; вплив грошової маси на зміну національних витрат і доходів; залежність грошової маси від найважливіших економічних показників на мікро- і макрорівні, а також від політики центрального банку; дослідження часових інтервалів.
Посилення інфляції при зростанні безробіття послугувало приводом для виявлення нових зв’язків між грошовою масою, обсягом виробництва, цінами, процентними ставками і т.д. для вироблення координаційних заходів послідовної дії на економіку через грошову масу.
Розвиток ринкових відносин і збільшення темпів зростання економіки в цілому, викликало формування нових механізмів координації та відповідних інститутів, число яких неухильно росло. З появою нових інститутів вводилися нові правила поведінки як усередині інститутів, так і серед них. При цьому інститути розглядалися як головні інструменти координації дії, спираючись на ті, що існують або знов введені правила, що послужило розвитку інституціональної економічної теорії.
Література
- Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе / М. Блауг. М.: „Дело Лтд”, 1994. 676 с.
- История экономических учений : [учебное пособие] / [Под ред. В. Автономова]. М.: Инфра-М, 2000. 623 c.
Задворна Олена Василівна
Бердянський державний педагогічний університет, м. Бердянськ