Наказ моз україни від 21 жовтня 2011 р
| Вид материала | Документы |
- Наказ моз україни від 03 жовтня 2011, 3578.04kb.
- Програма структурована на модуль, змістовні модулі, теми у відповідності до вимог "Рекомендації, 575.36kb.
- Назва реферату: Аптеки, завдання, функції, класифікація, вимоги до діяльності Розділ, 108.15kb.
- Міністерство транспорту україни наказ від 10 лютого 1998 року, 3872.77kb.
- Наказ моз україни від 05 травня 2011, 3646.93kb.
- Наказ моз україни від 28 січня 2011 р. №39, 7215.06kb.
- Наказ моз україни від 14 липня 2011, 1358.47kb.
- Наказ моз україни від 18 березня 2011 р. №148, 2253.04kb.
- Затверджено наказ Міністерства охорони здоров’я України від 13. 07. 2005 №350, 103.8kb.
- Головна стаття, 939.51kb.
Інфекції та інвазії
Рідко: генітальні суперінфекції, спричинені Сandida.
Дуже рідко: псевдомембранозний коліт, що може виникати під час або після терапії та проявляється у формі тяжкої персистуючої діареї. Детальний опис невідкладного лікування наведено у розділі «Особливості застосування».
Розлади з боку системи крові і лімфатичної системи
Нечасто: під час терапії метронідазолом відмічалось зниження числа лейкоцитів і тромбоцитів (лейкопенія, гранулоцитопенія і тромбоцитопенія).
Невідомо: агранулоцитоз, апластична анемія.
Під час тривалого застосування необхідно обов’язково проводити регулярний контроль формули крові.
Розлади з боку імунної системи
Нечасто: реакції гіперчутливості від легкого до помірного ступеня, включаючи шкірні реакції (див. «Зміни шкіри і підшкірних тканин»), ангіоневротичний набряк і медикаментозну гарячку.
Дуже рідко: тяжкі системні реакції гіперчутливості: анафілаксія аж до анафілактичного шоку;
тяжкі шкірні реакції (див. «Зміни шкіри і підшкірних тканин»).
Тяжкі реакції вимагають негайного терапевтичного втручання.
Психічні розлади
Нечасто: стан сплутаності свідомості, дратівливість, депресія, психотичні розлади, включаючи галюцинації.
Розлади з боку нервової системи
Нечасто: головний біль, запаморочення, сонливість або безсоння, судоми, периферична нейропатія, що проявляється у вигляді парестезії, болю, відчуття важкості та поколювання у кінцівках.
Дуже рідко: енцефалопатія, розвиток підгострого мозочкового синдрому (симптомами якого є наприклад, атаксія, дизартрія, порушення ходи, ністагм, тремор).
При появі судом або ознак периферичної нейропатії слід негайно повідомити лікаря.
Розлади з боку органа зору
Нечасто: розлади зору, подвоєння, короткозорість.
Невідомо: окулогірний криз (окремі випадки).
Серцеві розлади
Дуже рідко: зміни ЕКГ, подібні до вирівнювання зубця T.
Шлунково-кишкові розлади
Нечасто: блювання, нудота, діарея, глосит і стоматит, відрижка з гірким смаком, відчуття важкості у епігастральній ділянці, блювання, втрата апетиту, металевий присмак у роті, обкладений язик.
Невідомо: панкреатит (окремі випадки).
Гепатобіліарні розлади
Нечасто: аномальні значення печінкових ензимів і білірубіну.
Дуже рідко: гепатит, жовтяниця.
Зміни шкіри і підшкірних тканин
Нечасто: алергічні шкірні реакції, включаючи свербіж, уртикарію, мультиформну еритему.
Дуже рідко: синдром Стівенса-Джонсона (окремі повідомлення), токсичний епідермальний некроліз (окремі повідомлення).
Дві останні реакції вимагають негайного терапевтичного втручання.
Порушення з боку опорно-рухової системи та сполучних тканин
Нечасто: артралгія, міалгія.
Розлади нирок і сечовивідних шляхів
Нечасто: темний колір сечі (через виділення метаболіту метронідазолу).
Дуже рідко: дизурія, цистит і нетримання сечі.
Загальні розлади і порушення у місці введення
Часто: подразнення вен (аж до тромбофлебіту) після внутрішньовенного введення, пустульозний висип.
Рідко: слабкість.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність
Безпека застосування метронідазолу у період вагітності вивчена недостатньо. Зокрема, повідомлення про його застосування суперечливі. Деякі дослідження виявили підвищення частоти вад розвитку. У дослідженнях на тваринах не виявлено тератогенних ефектів метронідазолу.
Протягом першого триместру метронідазол слід застосовувати лише для лікування тяжких інфекцій, що загрожують життю, за відсутності безпечнішої альтернативи. Протягом другого і третього триместрів метронідазол можна також застосовувати для лікування інших інфекцій, якщо очікувана користь явно переважає можливий ризик.
Період годування груддю
Оскільки метронідазол екскретується у материнське молоко, під час лікування слід припинити годування груддю. Годування слід поновлювати не раніше ніж через 2 - 3 дні після закінчення терапії, оскільки метронідазол має подовжений період напіввиведення.
Дiти.
Метронідазол Б.Браун може застосовуватися дітям старше 2 років за показаннями.
Особливості застосування.
Пацієнтам з тяжкими ураженнями печінки, порушеним гемопоезом (включаючи гранулоцитопенію), метронідазол слід застосовувати лише у випадку, якщо очікувана користь переважає потенційну небезпеку.
Через ризик погіршання стану метронідазол слід застосовувати пацієнтам з активними або хронічними тяжкими розладами периферичної або центральної нервової системи лише у випадку, якщо очікувана користь значно переважає потенційну небезпеку.
У пацієнтів, які отримували лікування метронідазолом, відмічались конвульсивні напади і периферична нейропатія, остання характеризувалась онімінням або парестезією кінцівок. Поява аномальних неврологічних ознак потребує термінової оцінки співвідношення користь/ризик для продовження терапії.
У випадку тяжких реакцій гіперчутливості (включаючи анафілактичний шок), лікування Метронідазолом Б.Браун необхідно негайно припинити і розпочати загальну невідкладну терапію.
Тяжка персистуюча діарея, що з’являється під час лікування або протягом наступних тижнів, може бути наслідком псевдомембранозного коліту (у багатьох випадках спричиненого Сlostridium difficile), див. розділ «Побічні реакції». Це захворювання кишечнику, спричинене антибіотиками, може загрожувати життю і потребує негайного відповідного лікування. Не можна приймати препарати, що пригнічують перистальтику.
Тривалість лікування метронідазолом або препаратами, що містять інші нітроімідазоли, не повинна перевищувати 10 днів. Лише в особливих випадках за нагальної потреби період лікування можна подовжити у супроводі відповідного клінічного і лабораторного моніторингу. Повторну терапію слід максимально обмежити до окремих вибраних випадків. Слід чітко дотримуватися цих обмежень, оскільки не можна виключати можливої мутагенної активності метронідазолу, а також через підвищення частоти розвитку певних пухлин, що було зафіксоване у дослідженнях на тваринах.
Тривала терапія метронідазолом може бути пов’язана з пригніченням функції кісткового мозку, що може призвести до порушення гемопоезу. Його прояви наведені у розділі «Побічні реакції». Під час тривалої терапії слід ретельно контролювати формулу крові.
Цей лікарський засіб містить 14 ммоль (або 322 мг) натрію на 100 мл, що слід враховувати пацієнтам, які перебувають на дієті з контрольованим вмістом натрію.
Вплив на лабораторні показники
Метронідазол впливає на результати ензиматично-спектрофотометричного визначення аспартатамінотрансферази, аланінамінотрансферази, лактатдегідрогенази, тригліцеридів і глюкозогексокінази, знижуючи їх значення (можливо до нуля).
Метронідазол має високі значення поглинання при довжині хвилі, на якій визначають нікотинамідаденіндинуклеотид (NADH). Тому при вимірюванні NADH методом постійного потоку, що базується на визначенні кінцевої точки зниження відновленого NADH, метронідазол може маскувати підвищені концентрації печінкових ензимів. Можуть відмічатися незвично низькі концентрації печінкових ензимів, включаючи нульові значення.
Лише для одноразового застосування. Невикористані залишки знищити.
Метронідазол Б.Браун, розчин для інфузій, можна розводити у 0,9 % розчині натрію хлориду або 5 % розчині глюкози. Під час процедури розведення слід вжити звичайних заходів асептики.
Розчин слід застосовувати, лише якщо він прозорий, а контейнер або упаковка не мають видимих ознак ушкодження.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Навіть при дотриманні рекомендованого режиму застосування метронідазол може впливати на швидкість реакції і, таким чином, погіршувати здатність керувати автотранспортом і механізмами. Цей вплив здебільшого проявляється на початку лікування.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Алкоголь
Під час терапії метронідазолом слід уникати вживання алкогольних напоїв через можливість розвитку побічних реакцій, таких як запаморочення і нудота (дисульфірамоподібний ефект).
Аміодарон
При одночасному застосуванні метронідазолу й аміодарону повідомлялося про подовження інтервалу QT і torsade de pointes. При застосуванні аміодарону у комбінації з метронідазолом може бути доцільним моніторинг інтервалу QT на ЕКГ. Пацієнтам, які лікуються амбулаторно, слід порадити звернутися до лікаря при появі симптомів, що можуть вказувати на torsade de pointes, таких як запаморочення, прискорене серцебиття або втрата свідомості.
Барбітурати
Фенобарбітал може посилювати печінковий метаболізм метронідазолу, знижуючи період його напіввиведення з плазми до 3 годин.
Бусульфан
Одночасне застосування метронідазолу може значно підвищувати плазмову концентрацію бусульфану. Механізм їх взаємодії не описаний. Через потенційний ризик тяжкої токсичності і смерті, пов’язаний зі зростанням плазмових рівнів бусульфану, слід уникати його одночасного застосування з метронідазолом.
Карбамазепін
Метронідазол може пригнічувати метаболізм карбамазепіну і внаслідок цього підвищувати його плазмові концентрації.
Циметидин
Одночасне застосування циметидину у окремих випадках може зменшувати виведення метронідазолу і відповідно призводити до зростання концентрацій останнього у сироватці.
Контрацептиви
Деякі антибіотики у окремих випадках можуть знижувати ефективність пероральних контрацептивів, впливаючи на бактеріальний гідроліз стероїдних кон’югатів у кишечнику і таким чином знижуючи повторне всмоктування некон’югованих стероїдів, внаслідок чого плазмові рівні активних стероїдів знижуються. Ця незвична взаємодія може відмічатися у жінок з високим рівнем виділення стероїдних кон’югатів з жовчю. Відомі випадки неефективності пероральних контрацептивів були пов’язані із застосуванням різних антибіотиків, включаючи ампіцилін, амоксицилін, тетрацикліни, а також метронідазол.
Похідні кумарину
Одночасне застосування метронідазолу може посилювати антикоагулянтний ефект похідних кумарину і підвищувати ризик кровотечі внаслідок зниження деградації у печінці. Може знадобитися корекція дози антикоагулянтів.
Циклоспорин
При одночасному лікуванні циклоспорином і метронідазолом існує ризик зростання сироваткових концентрацій циклоспорину. Необхідний частий моніторинг рівнів циклоспорину і креатиніну.
Дисульфірам
Одночасне застосування дисульфіраму може спричинити стан сплутаності свідомості або навіть психотичні реакції. Комбінації цих препаратів необхідно уникати.
Фторурацил
Метронідазол пригнічує метаболізм фторурацилу при їх одночасному застосуванні, тобто плазмові концентрації фторурацилу зростають.
Літій
При одночасному застосуванні метронідазолу із солями літію слід дотримуватись обережності, оскільки під час терапії метронідазолом спостерігалися підвищені сироваткові концентрації літію.
Мікофенолят мофетил
Речовини, що змінюють шлунково-кишкову флору (наприклад, антибіотики), можуть знижувати оральну біодоступність препаратів мікофенолової кислоти. Під час терапії протиінфекційними засобами рекомендується ретельний клінічний і лабораторний моніторинг для виявлення зменшення імуносупресивного ефекту мікофенолової кислоти.
Фенітоїн
Метронідазол інгібує метаболізм фенітоїну при одночасному застосуванні, тобто плазмові концентрації фенітоїну знижуються. З іншого боку, ефективність метронідазолу знижується при одночасному застосуванні з фенітоїном.
Такролімус
Одночасне застосування метронідазолу може призводити до зростання концентрації такролімусу у крові. Ймовірний механізм пригнічення печінкового метаболізму такролімусу проходить за допомогою CYP 3A4. Слід часто перевіряти рівні такролімусу у крові і функцію нирок і відповідно коригувати дозування, особливо після початку відміни терапії метронідазолом пацієнтам, стабілізованим на режимі прийому такролімусу.
Наказ МОЗ України від 21 жовтня 2011 р. № 685
МІКОКУР
капсули по 100 мг № 4 (4х1), № 15 (15х1), № 30 (15х2) у блістерах UA/11374/01/01
Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАРМА ЛАЙФ" Україна, м. Львів
Побічна дія. Лікування ітраконазолом звичайно сприймається організмом добре. Найбільш розповсюдженими побічними реакціями є реакції з боку травного тракту, диспепсія, нудота, біль у животі, запор. Інші побічні реакції, що можуть виникати: головний біль, оборотне зростання активності печінкових ферментів, гепатит, менструальні розлади, запаморочення, алергічні реакції (свербіж, висипання, кропив'янка, ангіоневротичний набряк), периферична нейропатія та синдром Стівенса-Джонсона, алопеція, гіпокаліємія, застійна серцева недостатність, набряк легень. Дуже поодинокими є випадки серйозної гепатотоксичності. включаючи поодинокі випадки гострої та фатальної печінкової недостатності.
Протипоказання. Підвищена чутливість до ітраконазолу або інших компонентів препарату; перший триместр вагітності, період лактації, дитячий вік.
Особливості застосування. Ітраконазол має негативний інотропний ефект. Повідомлялось про випадки застійної серцевої недостатності, пов’язаної із застосуванням ітраконазолу. Препарат не слід застосовувати пацієнтам із застійною серцевою недостатністю або з наявністю цього захворювання в анамнезі, за винятком випадків, коли можлива користь від препарату перевищує потенційний ризик. Слід брати до уваги такі фактори при індивідуальній оцінці співвідношення користь/ризик: серйозність показань, режим дозування, наявність серцевих захворювань (ішемічна хвороба серці, ураження клапанів серця), захворювання легенів (обструктивні ураження легенів), ниркова недостатність, інші захворювання, що супроводжуються набряками. Пацієнтів необхідно проінформувати про ознаки та симптоми застійної серцевої недостатності, при появі яких, під час курсу лікування, застосування ітраконазолу слід припинити.
При застосуванні ітраконазолу дуже рідко виникають випадки тяжкої гепатотоксичності, включаючи, гостру та фатальну печінкову недостатність, яка спостерігалась у пацієнтів, що раніше мали захворювання печінки, лікувались за систематичними показаннями та/або застосовували гепатотоксичні препарати. У деяких пацієнтів не було очевидних факторів ризику з боку печінкових захворювань. Випадки гепатотоксичності спостерігались протягом першого місяця лікування, у тому числі і перших тижнів.
Бажано проводити моніторинг функції печінки у пацієнтів, які застосовують ітраконазол. При появі ознак або симптомів гепатиту, таких як анорексія, нудота, блювання, утома, абдомінальний біль, забарвлення сечі у темно-жовтий колір, необхідно терміново припинити лікування і провести дослідження функції печінки. Пацієнтам з підвищеною активністю печінкових ферментів, активним захворюванням печінки або тим, які мали випадки гепатотоксичності при застосуванні інших препаратів, лікування рекомендується не розпочинати, за винятком тих випадків, коли очікуваний результат перевищує ризик порушень з боку печінки. У таких випадках необхідний моніторинг печінкових ферментів. У пацієнтів з цирозом печінки або порушеннями функції нирок, біодоступність препарату може зменшуватися, тому може бути доцільним корегування дози.
Жінкам дітородного віку в період лікування препаратом і до настання першої менструації після його завершення рекомендується застосовувати ефективні контрацептивні засоби.
Застосування в педіатрії. Недостатньо клінічних даних, щоб рекомендувати препарат для широкого застосування в педіатричній практиці.
Застосування при вагітності та в період лактації. Застосування препарату в період вагітності можливе тільки при системних мікозах, якщо очікуваний ефект від терапії перевищує потенційний ризик для плоду. Під час лікування ітраконазолом слід припинити годування груддю.
Пацієнтам зі зниженою кислотністю шлункового соку або з ахлоргідрією (наприклад, хворим на СНІД, або тим, хто застосовує Н2-блокатори або інгібітори протонної помпи) рекомендується застосовувати капсули Ітраконазолу з колою. Антацидні препарати, такі як алюмінію гідроксид, приймають не раніше, ніж через 2 години після застосування ітраконазолу.
При виникненні нейропатії, спричиненій застосуванням ітраконазолу, лікування слід припинити. Необхідно обережно призначати препарат, пацієнтам, які мають підвищену чутливість до інших препаратів азолової групи.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Ітраконазол потенційно небезпечний щодо важливих клінічних проявів взаємодії з іншими лікарськими засобами.
Лікарські засоби, що впливають на метаболізм ітраконазолу. Одночасне застосування препаратів, які є потенційними індукторами ферментних систем печінки (рифампіцин, рифабутин та фенітоїн) не рекомендується, оскільки вони істотно знижують біодоступність ітраконазолу, що призводить до значного зменшення ефективності препарату. Дослідження взаємодії ітраконазолу з іншими індукторами ферментів, такими як карбамазепін. фенобарбітал та ізоніазид не проводились, але можна очікувати аналогічної взаємодії. Оскільки ітраконазол в основному розщеплюється ферментом CYP3A4, потенційні інгібітори цього ферменту можуть збільшувати біодоступність ітраконазолу, наприклад, такі препарати, як ритонавір, індинавір, кларитроміцин та еритроміцин.
Вплив ітраконазолу на метаболізм інших лікарських засобів. Ітраконазол може пригнічувати метаболізм лікарських засобів, що розщеплюються ферментами родини цитохрому 3А, посилюючи або пролонгуючи їх дію, включаючи побічні реакції. Після припинення лікування рівні ітраконазолу в плазмі поступово знижуються, залежно від доз та тривалості лікування, що слід враховувати при оцінці інгібуючого ефекту ітраконазолу на метаболізм препаратів, які призначаються одночасно.
Препарати, які не можна призначати під час лікування ітраконазолом, - терфенадин, астемізол, мізоластин, цизаприд, триазолам, пероральний мідазолам, дофетилід, хінідин, пімозид, препарати, що розщеплюються ферментами CYP3A4 - інгібітори редуктази ГМГ-КоА, такі як симвастатин та ловастатин.
Блокатори кальцієвих каналів можуть спричинити негативний інотропний ефект, який може посилювати подібний ефект ітраконазолу; ітраконазол може зменшувати метаболізм блокаторів кальцієвих каналів, тому при одночасному призначенні ітраконазолу та блокаторів кальцієвих каналів необхідно дотримуватись обережності.
Лікарські засоби, при призначенні яких необхідний контроль за їх концентрацією у плазмі, дією та побічними ефектами: при одночасному призначенні з ітраконазолом при необхідності слід зменшувати дозу пероральних антикоагулянтів, інгібіторів ВІЛ-протеази (ритонавір, індинавір, саквінавір), деяких протипухлинних препаратів (таких як алкалоїди барвінку рожевого (Vinca), бусульфан, доцетаксел та триметрексат), блокаторів кальцієвих каналів, що розщеплюються ферментом CYP3A4 (дигідропіридин, верапаміл), деяких імуносупресивних засобів (циклоспорин, такролімус, рапаміцин), інших препаратів (дигоксин, карбамазепін, буспірон, алфентаніл, алпразолам, бротизолам, мідазолам IV, рифабутин, метилпреднізолон, ебастин, ребоксетин).
Взаємодія ітраконазолу із флувастатином та зидовудином не виявлена. Не спостерігалось впливу ітраконазолу на метаболізм етинілестрадіолу та норетистерону.
Відсутня взаємодія при зв'язуванні з білками плазми між ітраконазолом і препаратами іміпрамін, пропранолол, діазепам, циметидин, індометацин, толбутамід, сульфаметазин. Антацидні препарати, такі як алюмінію гідроксид, застосовуються не раніше, ніж через 2 години після застосування ітраконазолу.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до ітраконазолу або до будь-якого компонента препарату.
Побічні реакції.
Лімфатична система та кров: лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія.
Імунна система: ангіоневротичний набряк, анафілактичні та анафілактоїдні реакції, сироваткова хвороба, реакції гіперчутливості.
Метаболічні розлади: гіпертригліцеридемія, гіпокаліємія.
Нервова система: головний біль, периферична нейропатія, запаморочення, парестезія, гіпестезія.
Органи зору: порушення зору, включно із диплопією, відчуття "пелени" перед очима.
Слух та вестибулярний апарат: шум у вухах, тимчасова чи стійка втрата слуху.
Травний тракт: біль у животі, диспепсія, здуття, запор, нудота, блювання, діарея, дисгезія, панкреатит.
Гепатобіліарна система: серйозна гепатотоксичність (включаючи поодинокі випадки гострої та летальної печінкової недостатності), гепатит, гіпербілірубінемія, оборотне зростання активності печінкових ферментів.
Шкіра та підшкірні тканини: свербіж, висипання, кропив'янка, синдром Стівенса-Джонсона, риніт, синусит, токсичний епідермальний некроліз, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит, лейкоцитопластичний васкуліт, алопеція, світлочутливість.
Опорно-рухова система та сполучні тканини: міалгія, артралгія.
Нирки та сечовивідні шляхи: полакіурія, нетримання сечі.
Репродуктивна система: розлади менструального циклу, еректильна дисфункція.
Загальні порушення: інфекції верхніх дихальних шляхів, набряки, пірексія, застійна серцева недостатність та набряк легень.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Дослідження щодо застосування ітраконазолу у вагітних жінок відсутні. З огляду на це Мікокур у капсулах слід призначати вагітним тільки у випадках системного мікозу, який загрожує життю, коли потенційна користь перевищує ризик негативного впливу на плід. Жінкам дітородного віку, які приймають капсули Мікокур, слід застосовувати надійні засоби контрацепції протягом усього курсу лікування до настання першої менструації після його завершення.
Дуже незначні кількості ітраконазолу виділяються у грудне молоко. Тому у період годування груддю необхідно зіставити можливий ризик для дитини з очікуваною користю для матері. У сумнівних випадках жінці слід припинити годування груддю.
Діти.
Оскільки клінічних даних щодо застосування капсул Мікокур у дітей недостатньо, рекомендується призначати препарат пацієнтам цієї вікової групи тільки в тому випадку, коли очікувана користь значно переважає потенційний ризик.
Особливості застосування.
Порушення функцій серця. Ітраконазол не слід застосовувати пацієнтам з вентрикулярною дисфункцією, такою як гостра серцева недостатність (ГСН) або ГСН у анамнезі за винятком лікування життєво небезпечних інфекцій.
Відомо, що ітраконазол має негативний інотропний ефект. Повідомлялось про випадки застійної серцевої недостатності, пов'язаної із застосуванням ітраконазолу. Препарат не слід приймати пацієнтам із застійною серцевою недостатністю або з наявністю цього захворювання в анамнезі за винятком випадків, коли очікувана користь значно перевищує потенційний ризик. При індивідуальній оцінці співвідношення користь/ризик слід зважати на такі фактори, як показання, режим дозування та індивідуальні фактори ризику виникнення застійної серцевої недостатності. Фактори ризику включають у себе наявність серцевих захворювань, таких як ішемічна хвороба серця або ураження клапанів; тяжкі захворювання легенів, такі як обструктивні ураження легенів; ниркова недостатність або інші захворювання, що супроводжуються набряками. Таких пацієнтів необхідно проінформувати про ознаки застійної серцевої недостатності. Лікування слід проводити з обережністю. Під час лікування необхідно контролювати симптоми застійної серцевої недостатності. При появі цих симптомів під час курсу лікування застосування препарату Мікокур необхідно припинити.
Слід бути обережним при одночасному застосуванні Мікокуру та блокаторів кальцієвих каналів.
Застосування з іншими лікарськими засобами. При зниженій кислотності шлунка абсорбція ітраконазолу в кишковому тракті з капсул Мікокур погіршується. Пацієнти, які одночасно з Мікокуром застосовують препарати для зниження кислотності (такі як алюмінію гідроксид), мають дотримуватись щонайменше 2-годинної перерви між прийомами цих лікарських засобів. Пацієнтам з ахлоргідрією, наприклад, хворим на СНІД чи тим, які приймають Н2-блокатори або інгібітори протонної помпи, рекомендується приймати капсули Мікокур з напоями типу кола.
Невідкладні стани. З огляду на фармакокінетичні особливості препарату, Мікокур у капсулах не рекомендується для первинної терапії невідкладних станів, спричинених системними грибковими інфекціями.
Хворі на СНІД. У хворих на СНІД, які лікувалися від системних мікозів, таких як споротрихоз, бластомікоз, гістоплазмоз або криптококоз (включаючи криптококовий менінгіт) і які знаходяться у групі ризику розвитку рецидиву, необхідність підтримуючого лікування має розглянути лікар.
Засоби контрацепції. Жінкам репродуктивного віку, які приймають капсули Мікокур, слід застосовувати надійні засоби контрацепції протягом усього курсу лікування до настання першої менструації після його завершення.
Порушення функцій печінки. При застосуванні Мікокуру дуже рідко зустрічаються випадки тяжкої гепатотоксичності, включаючи гостру та летальну печінкову недостатність. Зафіксовані побічні явища спостерігались у пацієнтів із захворюваннями печінки в анамнезі або у пацієнтів, які лікувались за систематичними показаннями та/або приймали гепатотоксичні препарати. Деякі з цих випадків спостерігались протягом першого місяця лікування, у тому числі перших тижнів. Тому бажано проводити моніторинг функції печінки у пацієнтів, які приймають Мікокур. Пацієнтів необхідно попередити про необхідність термінового звернення до лікаря у випадку прояву ознак або симптомів гепатиту, а саме: анорексії, нудоти, блювання, втомлюваності, абдомінального болю або темного забарвлення сечі. За наявності цих симптомів необхідно терміново припинити лікування і провести дослідження функцій печінки. Пацієнтам із підвищеним рівнем печінкових ферментів, активним захворюванням печінки або тим, які мали випадки печінкової токсичності при застосуванні інших препаратів, лікування рекомендується не розпочинати, крім тих випадків, коли очікуваний результат перевищує ризик гепатопорушень. У таких випадках необхідний моніторинг печінкових ферментів.
Біодоступність препарату при пероральному застосуванні у пацієнтів з цирозом печінки дещо зменшується, тому може знадобитися корекція дози.
Порушення функцій нирок. Біодоступність ітраконазолу при пероральному застосуванні пацієнтів з нирковою недостатністю може бути знижена. У цьому випадку може розглядатись питання щодо коригування дози.
Нейропатія. Лікування слід припинити при виникненні невропатії, яка може бути пов'язана із застосуванням капсул Мікокур.
Пацієнти літнього віку. Оскільки клінічних даних про застосування Мікокуру у пацієнтів літнього віку недостатньо, тому призначати препарат таким пацієнтам можна лише у тому випадку, коли очікувана користь від лікування значно перевищує потенційний ризик.
Порушення з боку травного тракту. У клінічних дослідженнях найчастішим побічним ефектом ітраконазолу була діарея. Такий розлад травного тракту може призвести до зниження абсорбції і може змінити мікробіологічну флору, потенційно сприяючи грибковій колонізації. Слід бути обережними, припиняючи лікування у таких випадках.
Перехресна чутливість. Інформації про наявність перехресної чутливості між ітраконазолом та іншими азоловими протигрибковими препаратами немає. Проте слід з обережністю призначати препарат пацієнтам з гіперчутливістю до інших препаратів азолового ряду.
Втрата слуху. При застосуванні ітраконазолу спостерігалася тимчасова або стійка втрата слуху у пацієнтів, які приймають ітраконазол. У деяких випадках втрата слуху відбувалась при одночасному застосуванні з хінідином, який протипоказаний (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Слух зазвичай відновлюється після відміни препарату, однак у деяких пацієнтів втрата слуху була незворотною.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Враховуючи, що у деяких хворих при застосуванні препарату можуть виникнути побічні реакції з боку центральної нервової системи і органа зору, на час прийому препарату слід утриматися від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Лікарські засоби, які не можна застосовувати під час лікування ітраконазолом:
- препарати, що метаболізуються за участю ферменту CYP3A4 і здатні збільшити QT-інтервал, таких як астемізол, бепридил, цизаприд, дофетилід, левацетилметадол (левометадил), мізоластин, пімозид, хінідин, сертиндол та терфенадин. Одночасне застосування може призвести до підвищеного рівня концентрації цього субстрату у плазмі крові та спричинити подовження інтервалу QT і поодинокі випадки двонаправленої шлуночкової тахікардії;
- препарати, що метаболізуються за участю ферменту CYP3A4 інгібіторів редуктази ГМГ-КоА, таких як аторвастатин, ловастатин та симвастатин;
- тріазолам та пероральний мідазолам;
- препарати - алкалоїди ріжків, такі як дигідроерготамін, ергометрин (ергоновін), ерготамін та метилергометрин (метилергоновін);
- елетриптан;
- нісолдипін.
Лікарські засоби, що впливають на метаболізм ітраконазолу.
При одночасному застосуванні з рифампіцином, рифабутином та фенітоїном біодоступність ітраконазолу та гідроксіітраконазолу значно знижується, що призводить до значного зменшення ефективності препарату. Таким чином, одночасне застосування ітраконазолу з цими препаратами, які є потенційними індукторами ферментів, не рекомендується. Дослідження взаємодії ітраконазолу з іншими індукторами ферментів, такими як карбамазепін, фенобарбітал та ізоніазид, не проводились, але можуть очікуватись аналогічні взаємодії.
Оскільки ітраконазол розщеплюється переважно ферментом СУР3А4, потенційні інгібітори цього ферменту можуть збільшувати біодоступність ітраконазолу, наприклад, ритонавір, індинавір, кларитроміцин та еритроміцин.
Антацидні препарати, такі як алюмінію гідроксид, застосовуються не раніше ніж через 2 години після застосування ітраконазолу.
Вплив ітраконазолу на метаболізм інших лікарських засобів.
Ітраконазол може пригнічувати метаболізм лікарських засобів, що розщеплюються ферментами типу цитохрому СУР3А4. Результатом цього може бути посилення або пролонгування їх дії, включаючи побічні реакції. Після припинення лікування рівні ітраконазолу в плазмі крові знижуються поступово, залежно від доз та тривалості лікування (див. розділ «Фармакокінетика»). Це слід брати до уваги при оцінці інгібуючого ефекту ітраконазолу на метаболізм препаратів, що застосовуються одночасно.
Лікарські засоби, при призначенні яких необхідний контроль за рівнем їх концентрації в плазмі, дією та побічними ефектами (при їх сумісному призначенні з ітраконазолом дозу зазначених препаратів, за необхідності, слід зменшувати):
- пероральні антикоагулянти;
- інгібітори ВІЛ-протеази, такі як ритонавір, індинавір, саквінавір;
- деякі протипухлинні препарати, такі як алкалоїди барвінку рожевого (Vinca), бусулфан, доцетаксел та триметрексат;
- деякі імуносупресивні засоби: циклоспорин, такролімус, рапаміцин (також відомий як сиролімус);
- деякі глюкокортикостероїди, такі як будесонід, дексаметазон, метилпреднізолон, флутиказон;
- дигоксин (через інгібування Р-глікопротеїну);
- блокатори кальцієвих каналів, що розщеплюються ферментом CYP3A4, такі як верапаміл та препарати групи дигідропіридинів;
- інші препарати: карбамазепін, буспірон, алфентаніл, фентаніл, цилостазол, дизопірамід, галофантрин, алпразолам, бротизолам, мідазолам IV, рифабутин, метилпреднізолон, ебастин, ребоксетин, репаглинід, лоперамід.
Блокатори кальцієвих каналів можуть спричиняти негативний інотропний ефект, який може посилювати подібний ефект ітраконазолу; ітраконазол може зменшувати метаболізм блокаторів кальцієвих каналів. При одночасному застосуванні ітраконазолу та блокаторів кальцієвих каналів необхідно дотримуватись обережності.
Взаємодія ітраконазолу з азидотимідином (зидовудином) та флувастатином не виявлена.
Не спостерігалося впливу ітраконазолу на метаболізм етинілестрадіолу та норетистерону.
Вплив на зв'язування білка.
Дослідження in vitro продемонстрували відсутність взаємодії при зв'язуванні з білками плазми між ітраконазолом та такими препаратами, як іміпрамін, пропранолол, діазепам, циметидин, індометацин, толбутамід, сульфаметазин.
Наказ МОЗ України від 21 жовтня 2011 р. № 685
МІКОФІН
крем, 10 мг/г по 15 г у тубах № 1 UA/5305/01/01
НОБЕЛ ІЛАЧ САНАЇ ВЕ ТІДЖАРЕТ А.Ш. Туреччина
Побічна дія. Мікофін крем переноситься добре. У поодиноких випадках у місці нанесення препарату відмічається почервоніння, відчуття свербежу або печіння.
Протипоказання. Підвищена чутливість до тербінафіну або будь-якого іншого компонента, що входить до складу крему.
Особливості застосування. Крем Мікофін призначений тільки для зовнішнього застосування. Можна застосовувати в період вагітності та лактації.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Не застосовувати одночасно з іншими кремами.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до тербінафіну або до будь-якого іншого компонента препарату.
Належні заходи безпеки при застосуванні.
Препарат слід з обережністю застосовувати при ураженнях, при лікуванні яких спирт може спричинити подразнювальну дію (ураження, що мають високий ступінь запалення або такої чутливої поверхні тіла як обличчя).
Мікофін у формі крему призначений тільки для зовнішнього застосування. Може викликати подразнення при контакті з очима. У разі випадкового потрапляння в очі їх необхідно ретельно промити проточною водою, при стійкому подразненні слід звернутися до лікаря.
Для запобігання мікозам шкіри необхідно дотримуватися таких правил: змінювати білизну щодня, оскільки можлива наявність мікроорганізмів на частинах одягу, що перебували у контакті з інфікованими поверхнями шкіри; уникати носіння одягу, занадто тісного або яке погано пропускає повітря; ретельно висушувати уражені ділянки шкіри після її миття; щодня користуватися чистим особистим рушником. При мікозі стоп не можна ходити босоніж. Додатково до зовнішнього лікування 1 раз на добу рекомендується обробити шкарпетки або взуття протигрибковим порошком.
Особливі застереження.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Оскільки клінічний досвід застосування препарату жінкам у період вагітності обмежений, тербінафін не слід застосовувати вагітним жінкам, за винятком випадків, коли, на думку лікаря, очікувана користь від препарату для матері перевищує потенційний ризик для плода.
Тербінафін у невеликій кількості проникає у грудне молоко, тому препарат не можна застосовувати у період годування груддю.
Слід уникати контакту немовлят з будь-якою ділянкою шкіри, на яку наносили препарат.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Невідома.
Діти.
Через недостатність досвіду застосування не слід призначати дітям віком до 12 років.
Побічні ефекти.
У місцях нанесення препарату іноді виникає почервоніння шкіри, відчуття свербежу або печіння, проте ці реакції рідко вимагають припинення лікування. Ці нешкідливі прояви слід відрізняти від алергічних реакцій: свербежу, висипань (у т. ч. бульозних висипань) та кропив’янки, що трапляються рідко, але потребують припинення лікування.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Не застосовувати одночасно з іншими кремами.
Наказ МОЗ України від 21 жовтня 2011 р. № 685
НОВОСЕВЕН®
порошок ліофілізований для приготування розчину для ін'єкцій по 2,4 мг (120 КМО) у флаконах №1 у комплекті з розчинником по 4,3 мл у флаконах №1, з 1 стерильним перехідником для змішування, 1 стерильним одноразовим шприцом для змішування та введення, 1 стерильним набором для внутрішньовенного вливання, 2 спиртовими тампонами UA/5178/01/03
А/Т Ново Нордіск Данія
Побічна дія. Ґрунтуючись на даних, що отримані після випуску препарату на ринок, побічні реакції зустрічаються рідко (< 1 на 1000 введень стандартних доз). Аналіз виникнення побічних реакцій різних систем організму, які було зареєстровано після випуску препарату на ринок, включає в себе тяжкі і легкі побічні реакції
Порушення з боку крові і лімфи
Дуже рідко (< 1/10000)
Відзначено кілька випадків коагулопатій, таких, як підвищення рівня D-димерів і коагулопатія споживання. Хворі з підвищеним ризиком ДВЗ (див. розділ "Особливості застосування") мають знаходитися під постійним контролем.
Патологія серця
Дуже рідко (< 1/10000)
Інфаркт міокарда.