Пріоритети технологічного розвитку України

Вид материала

Документы

Содержание Євроатлантична інтеграція України: сучасний стан та перспективи 1. Нова система міжнародної безпеки 1.1. Нові глобальні загрози та виклики

Подобный материал:

• Стратегія соціально-економічного розвитку, 4808.04kb.
• Міністерство освіти І науки україни департамент науково-технологічного розвитку, 278.24kb.
• Перше інформаційне повідомлення про міжнародну науково-практичну конференцію, 62.14kb.
• Національний інститут стратегічних досліджень тактичні пріоритети та стратегічні орієнтири, 526.3kb.
• Асоціація України до Рамкової Програми єс з досліджень І технологічного розвитку, 625.38kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни уманський національний університет, 29.37kb.
• Концепція розвитку післядипломної освіти в Україні Вступ, 146kb.
• Програмним документом, що визначає основні пріоритети інвестиційної діяльності регіону, 68.19kb.
• Формування інформаційної культури майбутніх учителів початкових класів чернуха Ольга, 148.34kb.
• Кафедра соціальної медицини, економіки та організації охорони здоров’я, 167.88kb.

Євроатлантична інтеграція України: сучасний стан та перспективи

Початок XXI ст. позначився загостренням низки глобальних проблем. Але водночас окреслились й унікальні можливості для побудови світу, вільного від ядерної загрози, екстремізму та ненависті, світу, де має бути забезпечено прогресивний розвиток, безпеку і процвітання всього людства. 

Нині створюється нова архітектура міжнародної безпеки, головним імперативом якої є партнерство і співробітництво. Сьогодні жодна країна світу неспроможна гарантувати свою безпеку лише власними силами. У зв'язку з цим особливого значення набуває розширення Організації Північноатлантичного договору (НАТО) та Європейського Союзу (ЄС) як ключових міжнародних структур безпеки в Європі. В основі цього процесу лежить природне прагнення європейських держав до взаємної інтеграції.

У регіональному безпековому просторі навколо України сьогодні відбуваються масштабні інтеграційні процеси. З одного боку - ЄС та НАТО розширюють свої кордони та сфери впливу у Центральній та Південно-Східній Європі; з іншого - на пострадянському просторі активно утворюється Організація договору про колективну безпеку (ОДКБ), що формується у руслі взаємодії з актуальних питань боротьби з міжнародним тероризмом та Програми "Партнерство заради миру" (ПЗМ).

На тлі сучасних змін у системі міжнародних відносин для України було б нелогічним й надалі обмежувати свій внесок у зміцнення європейської безпеки тільки особливим партнерством з НАТО, дотриманням позаблокового чи нейтрального статусу.

Прийняття Радою національної безпеки і оборони України у 2002 р. політичного рішення щодо набуття Україною у перспективі повноправного членства в НАТО стало переломним етапом у відносинах нашої держави з Альянсом, закономірним кроком на тлі його трансформації з військово-політичної організації у політично-військову, глобалізації міжнародного середовища безпеки після 11 вересня 2001 р., реалізації стратегії розширення НАТО на Схід.

Це рішення про внутрішньополітичні пріоритети і зовнішньополітичні орієнтири розвитку має винятково важливе значення для майбутнього України як впливової держави європейського регіону. Ним покладено край багаторічним ваганням і невизначеності і поставлено складні, але конкретні завдання перед органами державної влади.

Здійснюючи курс на євроатлантичну інтеграцію, Україна як невід'ємна частина Європи прагне у співпраці з іншими європейськими державами долучитися до розбудови загальноєвропейської системи безпеки. Відмова від участі у такій системі об'єктивно створила б для нашої держави загрозу опинитися на периферії європейських інтеграційних процесів.

1. Нова система міжнародної безпеки

1.1. Нові глобальні загрози та виклики

У багатьох країнах світу переосмислюються засади міжнародної та національної безпеки. Це пов'язано з посиленням динаміки процесів глобалізації економічних відносин, розвитком новітніх інформаційних технологій та ліній світових комунікацій, товарних та міграційних потоків.

Все це після зникнення "залізної завіси", з одного боку, скорочує відстань між найвіддаленішими куточками земної кулі, полегшує доступ до джерел сировини, ринків товарів та послуг, а з іншого - посилює чутливість до негативних процесів, що виникають практично у будь-якій точці планети.

Одним з наслідків цих явищ є виникнення загроз планетарного масштабу, які не тільки створюють небезпеку існуванню окремих індивідів, соціальних груп або держав, але й ставлять під сумнів можливість прогресивного розвитку людства в цілому, спільних цінностей та інтересів.

Тенденція до посилення взаємозалежності країн та їхньої відкритості до зовнішніх впливів є об'єктивним наслідком сучасних процесів глобалізації. Основний виклик будь-якій національній державі полягає у тому, що вона перестає бути монополістом (а інколи - й основним гравцем) на власній території. Вплив конкретної держави обмежується, коригується, нівелюється діями інших держав, міжнародних організацій, транснаціональних корпорацій, недержавних організацій, неформальних груп, злочинних угруповань тощо. За таких умов економічно неміцні та політично нестабільні держави зазнають подвійного тиску, оскільки їхня організація, влада "розмиваються", спотворюються, не сформувавшись.

Нові загрози загострюють невирішені світові проблеми, коріння яких слід шукати у недалекому минулому. Серед них: етнічні й регіональні конфлікти, тероризм та інші види екстремізму, транскордонна організована злочинність і нелегальна міграція, неконтрольоване розповсюдження зброї масового ураження (ЗМУ). В умовах глобалізації та зростаючої ролі економічних і екологічних чинників вони можуть сягнути планетарних масштабів. Вересневі атаки терористів у 2001 р. на Сполучені Штати Америки стали новим дуже небезпечним викликом миру і стабільності, змусили переглянути всю систему міжнародних відносин, що будувалася упродовж останнього десятиліття.

Досвід протистояння новим загрозам доводить, що наявні міжнародні та національні інституції в галузі безпеки нездатні повною мірою реалізувати свій потенціал у критичних ситуаціях. Значно посилюється і роль силової компоненти колективної безпеки у боротьбі з нетрадиційними (асиметричними) загрозами. Міжнародна спільнота ще має осмислити та виробити надійні політико-правові механізми, які б регламентували поведінку держав в умовах сучасних криз. Постає питання про реформування вже діючих та запровадження нових механізмів взаємодії як на двосторонньому, так і на багатосторонньому рівнях.