Основні закономірності розповсюдження біомів

Вид материала

Закон

Содержание 9.8. Тундри та полярні пустелі 9.8.2. Тундра Північної Америки

Подобный материал:

• Програма фахового вступного випробування для зарахування на навчання за окр «спеціаліст», 468.56kb.
• Основні закономірності розвитку голоценових грунтових комлексів території України, 60.82kb.
• Закономірності, 385.78kb.
• План лекції: Розвиток фізичного потенціалу людини І фактори його обумовлюючі. Основні, 91.81kb.
• Навчальна програма курсу "Соціологія" (для студентів Ікурсу спеціальності "політологія", 599.46kb.
• Закономірності становлення, функціонування та зміни політичної влади, 588.75kb.
• Реферат на тему: Гроші, виникнення грошей, історія виникнення грошей, 85.78kb.
• Напрям: Хімічна технологія та інженерія, 179.66kb.
• Слово "логіка" походить від давньогрецького слова "логос", яких можна перевести, 653.62kb.
• Курс лекцій з біохімії розділ «загальні закономірності метаболізму. Молекулярні основи, 645.72kb.

9.8. Тундри та полярні пустелі

9.8.1. Тундри та полярні пустелі Євразії

Північніше тайгової зони лежить перехідна зона лісотундри й чагарникової тундри, багато в чому ще подібна до більш південних лісових районів. Типові тундри займають узбережжя Північного Льодовитого океану й деякі острови. Північніше вони поступаються місцем холодним пустелям Арктики (зона тундри відноситься до Субарктики), які в біогеографічному плані представляють собою вкрай збіднені варіанти рослинного й тваринного світу тундри зі значною участю морських звірів і птахів. Тундра Євразії в порівнянні з більш південними зонами характеризується найбільшою подібністю із аналогічними територіями Північної Америки. Євразійська й американська тундри й холодні пустелі утворюють Циркумполярну біогеографічну область. Особливо подібні, природно, прикордонні регіони - Чукотка й Аляска. У Східному Сибірі гірські варіанти зони глибоко вдаються на південь в тайгу.

Протягом більшої частини року тундра як би спить, чекаючи короткого, до 2,5 місяців, «безнічного» літа. Але й узимку активні під снігом характерні тундрові гризуни - лемінги, на яких полюють песці. Навіть північні олені, білі й тундрові куріпки прагнуть до зими відкочовувати південніше, ближче до лісотундри. Весна починається по справжньому лише після того, як з'являються вільні від снігу ділянки, а це буває не раніше кінця травня-червня.

Для рослинного покриву тундри характерна значна перевага багаторічних видів, серед них значна частка дрібних, схожих на траву чагарничків — полярної верби й берези, а також вічнозелені брусниця, водянка, дріада (куріпкова трава — Dryas). Найбільше помітні в типових тундрах мохи й лишайники. Число їх видів досягає 1000 і значно перевищує число квіткових рослин (200—300). Ґрунтовий покрив часто незімкнутий, із плямами голого ґрунту, На заході тундрової зони переважають ягельні тундри з пануванням видів кладоній (Cladonia), а на схід у тундрах домінують види родів алекторія й цетрарія (Alectoria, Cetraria).

Дуже типові тут подушкоподібні життєві форми, характерні для деяких видів ломикаменю, крупки (Draba pilosa), маку (Papauer pulvinatum). Численні рослини заболочених ділянок (осоки, пухівка). Коріння рослин зосереджено в самих верхніх горизонтах ґрунту. Таким чином, як підземні, так і надземні органи рослин прагнуть зайняти невеликий шар ґрунту й атмосфери, де найбільш сприятливий температурний, а для підземних органів і кисневий режим. У тварин спостерігається та ж картина. Багато тварин, типово ґрунтові в більш південних широтах, живуть тут у моховій дернині або під «скоринкою» голого ґрунту, що добре прогрівається літом.

За біомасою перше місце у тваринному населенні займає один вид дощових хробаків, уже згадуваний нами для тайги, — ейзенія Норденшельда. У дернині й верхньому шарі ґрунту численні й інші безхребетні тварини - личинки довгоногів-типулід і інших двокрилих, дрібні безкрилі комахи (колемболи, панцирні кліщики), дрібні субмікроскопічні черв'ячки-нематоди, інфузорії. У дрібних водоймах виплоджуються в масі комарі й інші кровососи (гнус). Зрідка зустрічаються великі кошлаті джмелі - запильники бобових рослин. Серед інших антофілів переважають мухи (сірфіди, мусціди, антоміїди). Слід зазначити, що за величиною зоомаси тундри нерідко майже не уступають тайзі, а окремі групи навіть більш південним лісам. Проте вплив тварин (по масі близько 90% безхребетних) на рослинний покрив і невідмерлі залишки невеликий, тому що протягом короткого літа при низьких температурах активність і інтенсивність обміну речовин у них знижена. Запаси біомаси безхребетних тварин більшу частину року як би консервуються – тварини, що знаходяться в анабіозі (сплячці), не вимагають їжі й припиняють свою «роботу» в екосистемі.

Улітку тундра оживає в значній мірі за рахунок великої кількості птахів Усюди зустрічаються лапландські подорожники, червоноволі ковзани, місцями також рогаті жайворонки й пуночки. Численні групи, що живуть біля води - кулики, гусаки, качки, лебеді. Дрібні гусаки, яких називають казарками, представлені такими вже тепер рідкими видами, як червоновола казарка, чорна казарка, білощока казарка. З них червоновола казарка гніздиться лише на півночі Росії. Хижий спосіб життя ведуть білі сови, кречети й інші сокола. Тундрові сокола звичайно більших розмірів, серед них нерідкі дуже світлозабарвлені, майже білі птахи. Характерний також мохноногий канюк. Сокола харчуються частіше птахами, а інші хижі птахи - лемінгами й іншими гризунами.

Лемінги – найбільш поширені тварини, які активні у тундрі цілий рік. У Євразії в межах тундри поширені три види лемінгів. У західних районах живе найкрасивіший норвезький лемінг із чорними й жовтими плямами, на схід від Білого моря його заміняє близький вид - сибірський лемінг, або обський, і представник особливого роду - копитний лемінг. Останній на зиму одягається в білосніжну шубку, а два середніх пазурі на передніх лапках сильно розростаються, утворюючи «копитце» - пристосування для прокладання під снігом тунелів. Періодично ці гризуни дуже сильно розмножуються, стравлюючи значні ділянки рослинності, але потім чисельність різко падає до наступного спалаху через 3-5 років. Відповідно до цього, правда з деяким запізненням коливається й чисельність песців і білих сов, що харчуються лемінгами.

Північний олень Євразії за способом життя подібний зі своїм американським родичем-карибу. Карибу і північний олень - це один вид, що розпадається на ряд підвидів (рас). Сюди ж відноситься й домашній північний олень, що веде життя, практично мало відмінне від життя своїх диких родичів. Сама велика череда диких північних оленів живе на Таймирі. Усього в Росії близько 600-800 тис. диких північних оленів - це більше, ніж було ще 10-20 років тому, але значно менше споконвічної щільності цього звіра. На великих просторах його замінили череди домашніх оленів.

Приморські ділянки тундрової й полярнопустинної зон населяють різні морські птахи й звірі. Відомі пташині базари з пануванням товстодзьобої і тонкодзьобої кайр і чайки-маївки. Тут же гніздяться тупики, чистики, поморники й інші птахи. На льодах і каменях утворюють лежбища деякі ластоногі: морж у районі Чукотки й гренландський тюлень на Білому морі.

Фітомаса тундри становить від 25 до 500 ц/га, поступово зменшуючись на північ. Це дорівнює або трохи більше величині фітомаси, що характерна для пустель континенту. Але по продуктивності тундра може перевершувати лише самі жаркі й безводні «абсолютні» пустелі Аравії й Ірану. Щорічно на 1 га утвориться не більше 30 ц сухої органічної речовини, частіше ж цей показник близький до 15 ц/га в рік.

9.8.2. Тундра Північної Америки

Північніше границі поширення дерев простираються так звані чагарникові тундри із заростями верб, полярних берізок та інших чагарників. Біогеографічно вони багато в чому ще подібні з лісотундрою й тайгою. Лише зона справжніх тундр з мохово-лишайниковим, осоково-пухівковим рослинним покривом майже не має нічого загального з тайговими масивами. Тундра, як і тайга, утворює єдину Циркумполярну зону, що переривається лише морями і протоками й займає обидва материки північної півкулі. Тундри (і більш північна, збіднена життям зона холодної пустелі) Північної Америки і Євразії надзвичайно близькі як за умовами життя, так і за складом їх організмів, що населяють. При цьому, наприклад, райони Чукотки й Північної Аляски ближче один до одного, ніж перший, наприклад, до Північної Норвегії, а інший - до Лабрадору й тим більше Гренландії. Тому загальна характеристика зони, дана для Євразії повністю застосовна й для Америки. Тут ми коротко перелічимо характерні тільки для Америки (із Гренландією) види, які становлять невелику частину її органічного світу.

Найбільша кількість американських тундрових ендеміків - молоді види, що недавно відокремилися від своїх найближчих родичів з того ж роду. У деяких випадках остаточно говорити про їх видову самостійність рано. Наприклад, спочатку вважали карибу і євразійського північного оленя різними видами (так само як і американських й євразійських лосів, бурих ведмедів тощо), але більше повне й глибоке їх вивчення показало, що це не так.

Навіть у зоні лісотундри Америки можна ще помітити вплив неотропічної фауни. Це проявляється, насамперед, у поширенні окремих видів птахів, що відвідують тундру лише в літні місяці. Так, у південні частини Аляски й Лабрадору в місцевості лісотундрового характеру регулярно залітають два види колібрі. Вони гніздяться лише ледве південніше, у хвойних лісах. Звичайні в нас у чагарникових тундрах види піночок (таловка, наприклад, й ін.) у Північній Америці дуже рідкі й заміняються, як і в лісах, деревницями.

Крім циркумполярних видів родини вівсянкових - лапландського подорожника й пуночки, в Америці є й кілька характерних видів цієї родини (деякі з них - юнко, саванова вівсянка тощо - зрідка зустрічаються й на Чукотці).

Із численних у тундрах водоплавних гусячих птахів практично ендемічна для Америки канадська казарка (Branta canadensis), що нерідко є самим масовим видом пернатої дичини. З інших представників родини Anatidae настільки ж типовий ісландський гоголь (Bucephala islandica), розповсюджений від Ісландії до узбережжя Тихого океану Північної Америки.

Найбільш характерні гризуни тундри — лемінги. Тільки для Америки відомий кільчастий лемінг (Dicrostonyx hudsonius), близький родич сибірського копитного лемінга. За способом життя до лемінгів близькі лемінгові миші (Synaptomys borealis), які дотримуються заболочених лісотундрових ділянок. Для гірських американських тундр можна згадати сивого бабака (Marmota caligata), близького до гірсько-тундрового сибірського чорношапочного бабака. Один із чисельних звірків американської тундри (особливо гірських і кам'янистих) — довгохвостий ховрашок (Citellus undulatus) — живе й в Азії, проникаючи по гірських хребтах Сибіру до Східного Тянь-Шаню. Нарешті, один з найвідоміших видів «американців» полярних областей — вівцебик (Ovibos moschatus) — вимер у тундрі Євразії вже в часи первісних людей. До нашого часу тварини, що залишилися й реакліматизовані, живуть на Алясці, арктичних островах Канади, у Гренландії й на Шпіцбергені. В останні роки успішно реакліматизовані на Таймирі. Це, у повному розумінні слова, звір льодовикового періоду, тому що саме цей період зараз ще триває в Гренландії.

Більш північні області, яких називають зазвичай холодною пустелею, характеризуються дуже бідним складом організмів. Більша частина тварин так чи інакше пов'язана з морем: чистикові й чайки, що гніздяться на скелях, різні ластоногі й білі ведмеді. З тундрових тварин сюди заходять песці (Alopex lagopus), залітають пуночки.

За характеристикою біомаси й продуктивності тундри всіх районів північної півкулі подібні між собою. В океанічних секторах з м'якими зимами зустрічаються лугові угруповання з підвищеною продуктивністю (мати). Проте їх навряд чи можна відносити до тундри. Фітомаса дорівнює приблизно 100-300 ц/га при дуже низькій продуктивності, звичайно не більше 10-20 ц/га, а часто й менше 10 (північні варіанти з розрідженим покривом). Із просуванням до полюса продуктивність наближається до нуля, але не дорівнює йому, оскільки навіть у льодах і в снігах Високої Арктики й на поверхні льодовиків Гренландії буває короткочасний розвиток життя у вигляді одноклітинних водоростей і бактерій.