Geum.ru

Основні закономірності розвитку голоценових грунтових комлексів території України

Вид материалаЗакон
Подобный материал:
Основні закономірності розвитку голоценових грунтових комлексів території України

Пархоменко Олександр Григорович; м. Київ; Інститут географії НАН України; вул. Володимирська, 44; alex_parhomenko@mail.ru

Питання еволюції голоценових грунтів, їх генезису та тенденцій розвитку на території України завжди було актуальним. Зміна грунтів у часі та просторі – це проблеми, що не знайшли достатнього вирішення в наш час, і тісно пов’язані з віком грунтових свит. Викладене нижче концептуальне узагальнення відомостей щодо цих проблем дає ключ для висвітлення ряду проблем грунтоутворення.

Останнім часом все більше уваги приділяється вивченню палеогеографії голоцену. Це, безумовно, пов’язано з тим, що саме у голоцені відбулося формування сучасного ґрунтового та рослинного покриву і загалом ландшафтів території України. До нашого часу вивчення голоценових похованих грунтових свит для палеогеографічних реконструкцій проводилось в Україні лише на окремих ділянках, в основному пов’язаних з археологічними дослідженнями.

Засновник наукового грунтознавства В.В. Докучаєв та його послідовники переконливо довели, що грунти є об’єктивним дзеркалом ландшафту і відображають історію формування останнього. В той же час сучасне грунтознавство нерідко виходить з постулату про незмінність у часі факторів грунтоутворення, а грунт вважається єдиним цілим , і не звертається увага на вік окремих частин профілю.

Рядом дослідників вже доведено, що необхідно змінювати уявлення про сучасні грунти як продукт моногенетичного утворення, необхідно також впроваджувати природно – історичний підхід у дослідженнях грунтових комплексів.

На сьогоднішній день постуово відбувається зміна уявлень про грунт як моногенетичне утворення незмінних ландшафтних умов голоцену, у бік розвитку уявлень про полігенетичність профілю та інтегральність будови грунту, коли окремі частини профілю формувалися у різні часи. Ці нові уявлення знайшли відображення у ряді наукових робіт [6, ; 1; 9], авторами яких виділяються від 3 до 11 стадій еволюції голоценових грунтових комплексів.

Палеопедологічними дослідженнями встановлено [3], що грунтові утворення кожного телого етапу у розрізах з інтенсивною седиментацією представлені не одним, а декількома викопними грунтами, які формують грунтову свиту і відбивають зміну умов грунтоутворення у часі. Фаціально простежено, що у розрізах із сповільненим осадкоутворенням грунтові свити з’єднуються, формуючи єдиний полігенетичний профіль. Під цим кутом зору запропоновано розглядати процеси формування грунтів у голоцені, що є одним з теплих етапів [5].

Для відтворення характеру процесів давнього грунтоутворення [4] ознака полігенетичності, про яку згадувалося вище, відіграє двояку роль. У першому випадку, якщо грунти окремих стадій розвиваються на одній і тій же товщі осадових порід (в умовах послабленої седиментації, наприклад – на високих вододілах), полігенетичність в значній мірі ускладнює визначення генетичної природи грунтів, хоча і при таких умовах зберігаються деякі реліктові ознаки окремих стадій грунтоутворення. В умовах пологих привододільних схилів полігенетичність грунтоутворення виражена більш яскраво. Досить часто грунти окремих стадій розділені невеликими прошарками породи, мають більш чітко сформований генетичний профіль, а, отже, краще зберігають свої індивідуальні ознаки. У даному випадку полігенетичність будови грунтів сприяє розгляду процесу грунтоутворення, відповідно – і умов його формування, у динаміці та розвитку.

Сучасний грунтовий покрив представлений переважно складними полігенетичними грунтами, у профілі яких є ознаки, успадковані від минулих стадій розвитку клімату та біоти у голоцені. На основі порівняльного аналізу різновікових повнопрофільних грунтів виявляються, головним чином, загальні тенденції еволюції педогенезу та довгоперіодичні зміни умов середовища.

Внаслідок різноманітного поєднання грунтових процесів, які змінюються в просторі та часі, детальна історія розвитку грунтів та стратиграфія голоценових відкладів можуть бути встановлені за умови докладного та глибокого вивчення не одного, а комплексу розрізів, які характеризують різні урочища території дослідження, в даному випадку – України.

У результаті проведеного хроностатиграфічного дослідження (Александровський О.Л, Ковалюх М.М.) голоценових відкладів залави р. Ірінь були виявлені поховані грунтові горизонти середньоголоценового часу, абсолютний вік яких визначений за доомогою радіовуглецевого методу (рис. 1).


Рис.1. Абсолютний вік стратиграфічних горизонтів

№

п.п.
Стратиграфічний горизонт
Вік С14

ВР ВС/AD

1
2
4
5



1
Легкосуглинистий,пісчаний сірий грунт, гл.30 – 40 см

4350 +- 90
1ơ 3099 – 2881 ВС


2ơ 3145 – 2861 ВС


2
Шаруватий алювій, гл.80 -120 см

5320 +- 90
1ơ 4013 - 4005 ВС

2ơ 4333 - 3979 ВС


3
Темно – сірий, суглинистий, комковатий, слабоущільнений грунт, гл. 140 см

6030 +- 100
1ơ 5050 - 4795 ВС

2ơ 5210 - 5160 ВС

4
Викопне дерево, гл.200 – 300 см

7040 +- 90
1ơ 5991 – 5839 ВС

2ơ 6029 – 5731 ВС


Проаналізувавши отримані дані, встановлено, що, на відміну від розрізів досліджених іншими вченими, в яких грунти мають гарно розвинений профіль [8, 7], сформована дана ділянка залави характеризується високою швидкістю накопичення алювію, надходження якого під час формування грунтів не приинялось. Більше того, верхній грунтовий горизонт розрізу, який залягає на незначній глибині, має достатньо давній вік, що є свідоцтвом дії ерозійного зрізу, внаслідок чого пізньоголоценова частина розрізу була денудована, а збериглася лише середньоголоценова товща з двома похованими грунтами. Вплив ерозійного зрізу можна віднести до останнього часу, оскільки на зрізаній поверхні ще не встиг утворитися достатньо розвинений сучасний грунтовий покрив.

Неповністю зрілий грунтовий профіль з чіткими ознаками, які достатньо адекватно відображають навколишнє середовище, сформувався в інтервалі 4000 – 7000 років, тобто ротягом 3000 років. Виходячи з цього стає зрозумілим те, що грунти встигають за цей короткий проміжок часу “записати” характерні особливості розвитку середовища того часу, які дають нам чітке розуміння розвитку природи більш ранніх етапів формування давньої природи у минулому [10].

Таким чином, у голоцені чітко проявилася ритмічність седиментогенезу та грунтоутворення, яка виражена чергуванням фаз посилення рельєфоутворення на схилах та розвитку грунтів в акумулятивних ландшафтах. Ритмічні зміни клімату обумовили формування стратиграфічних комплексів викопних грунтів. Так, протягом кожної кліматичної фази утворюється закономірна сукупність грунтів, названа [2] грунтовою свитою.

На жаль, спостереження голоценових грунтів обмежені, але подальша робота з археологічними розрізами, що мають абсолютне датування, є перспективною для визначення спрямованості розвитку сучасних грунтів та прогнозів їх на майбутнє.

Вивчення викопних та сучасних грунтів та аналогічних їм утворень може дати цікавий додатковий матеріал для вирішення цілого ряду питань палеогеографії голоцену.

Література:
  1. Александровский А.Л. Эволюция почв Восточно – Европейской равнины в голоцене. – Москва: Наука, 1983. – 150 с.
  2. Веклич М. Ф. Стратиграфия лессовой формации Украины и соседних стран. – Киев: Наук. думка, 1968. – 236 с.
  3. Веклич М.Ф. Палеоэтапность и стратотипы почвенных формаций верхнего кайнозоя. – Киев: Наук. думка, 1982. – 203 с.
  4. Веклич М.Ф. Палеоландшафты Украины в позднем кайнозое и их межригиональная корреляция. К., 1985. Кн.I. – текст. 166 л.
  5. Веклич М.Ф. Проблемы палеоклиматологии. – Киев: Наукова думка. – 1987. – 203 с.
  6. Веклич М.Ф., Герасименко Н.П. Етапність середньо- та пізньоголоценового грунто- та осадкоутворення на заплаві нижньої Десни. // Вісник Київського університету.-1993. Сер геогр.-№2.-С.10-16.
  7. Воропай Л.И., Куница Н.А. Изучение погребенных почв пойм как метод выявления закономерностей развития ландшафтов // Материалы региональн. конф. «Антропогенные ландшафты центральной черноземной области и прилегающих территорий». Изд. Воронеж. ун-та. 1972.- С. 51-53.
  8. Герасименко Н.П. Природная среда обитания человека на юго– востоке Украины в позднеледниковье и голоцене // Археологический альманах. – 1997, №6. – С.3 – 64.
  9. Иванов И. В. Эволюция почв степной зоны в голоцене. – Москва: Наука, 1992. – 140 с.
  10. Хотинский Н.А. Голоцен Северной Евравзии.-Москва: Наука,1977.-200с.