Основні закономірності розповсюдження біомів
| Вид материала | Закон |
- Програма фахового вступного випробування для зарахування на навчання за окр «спеціаліст», 468.56kb.
- Основні закономірності розвитку голоценових грунтових комлексів території України, 60.82kb.
- Закономірності, 385.78kb.
- План лекції: Розвиток фізичного потенціалу людини І фактори його обумовлюючі. Основні, 91.81kb.
- Навчальна програма курсу "Соціологія" (для студентів Ікурсу спеціальності "політологія", 599.46kb.
- Закономірності становлення, функціонування та зміни політичної влади, 588.75kb.
- Реферат на тему: Гроші, виникнення грошей, історія виникнення грошей, 85.78kb.
- Напрям: Хімічна технологія та інженерія, 179.66kb.
- Слово "логіка" походить від давньогрецького слова "логос", яких можна перевести, 653.62kb.
- Курс лекцій з біохімії розділ «загальні закономірності метаболізму. Молекулярні основи, 645.72kb.
9.1.3. Вологі екваторіальні і тропічні ліси Євразії
Вічнозелені дощові ліси й близькі до них вологі (з коротким сухим сезоном) мусонні ліси займають приекваторіальні й деякі тропічні райони Євразії. Самі великі масиви типової гілеї характерні для багатьох районів півострова Малакка, зустрічаються на островах Суматра і Калімантан. Крім того, дощовий ліс і найбільш вологі типи мусонних лісів поширені в Індокитаї, в Індії (штат Ассам), Шрі-Ланці, у деяких районах Західних й Східних Гат Індії, у передгір'ях Східних Гімалаїв. В Бірмі, Таїланді, на півдні Китаю переважають сезонно-сухі мусонні ліси, справжній дощовий ліс представлений маленькими острівцями. Близький до індо-малайського дощовий ліс островів заходу Тихого океану й Філіппін. Нова Гвінея представляє перехід до австралійських вологих тропічних лісів.
Зовнішній вигляд азіатської гілей у загальному відповідає тому, що нам уже відомо для інших материків. Тут також виражені три основних деревних яруси А, В і С. Під пологом розрідженого ярусу А, що чітко виділяється, розташовані яруси В и С, які із трудом відокремлюються друг від друга. Вони утворюють зімкнутий, перевитий ліанами полог, під яким ростуть лише рідкі трави й сходи дерев.
За числом відомих науці видів деревних рослин і за загальним багатством флори дощові ліси Азії перевершують гілеї Африки й навіть Південної Америки. Флора квіткових Малайського архіпелагу з Малаккою й Новою Гвінеєю нараховує приблизно 20 тис. описаних видів, але фактично їх ще більше. Тільки для одного півострова Малакка приводять цифри біля 10 тис. видів. Флористичне багатство азіатських вологих екваторіальних лісів видно і при зіставленні деяких характерних родин. Так, в басейні Конго відомо кілька сотень видів орхідей, більша частина їх епіфіти (імовірно, їхнє число не перевищує 500). Для Малайського архіпелагу відомо 5 тис. цих рослин. На одній із пробних ділянок в 1,5. га серед первинного дощового лісу (район гори Дюліт, Калімантан) виявлено близько 100 видів дерев з діаметром стовбура понад 20 см і лише близько 4% екземплярів належало до одного виду (за Річардсом). Незважаючи на дуже маленьку частку кожного виду в угрупованні, близько 17% всіх дерев з діаметром стовбура більше 20 см і близько 45% великих дерев (з діаметром стовбура понад 40 см) належали до родини діптерокарпових (Dipterocarpaceae). Останнє ми особливо підкреслюємо, тому що це одна із самих характерних рис вологих вічнозелених лісів Азії: домінування дерев, що належать до цієї родини. Особливо виразно переважають види діптерокарпових у верхньому ярусі А.
Як і на інших материках, найбільш типові полідомінантні угруповання деревних рослин. Втім у ряді випадків, найчастіше в особливих едафічних умовах (бідні вилужені піски тощо), переважають угруповання з невеликим числом домінуючих дерев у верхньому ярусі. Загальне число видів на площі в 1 га тут майже вдвічі менше, ніж у типових полідомінантних угрупованнях. Описано ділянки з перевагою хвойних (Agathis borneensis) і деяких діптерокарпових. Відзначимо, що в умовах невеликих висот над рівнем моря в монодомінантних (і олігодомінантних) вічнозелених лісах переважають види діптерокарпових. Ліси з перевагою малайського залізного дерева (Eusideroxylon zwageri) представляють велику економічну цінність. Зустрічаються також насадження з перевагою капура, або малайського камфорного дерева (Dryobalanops aromatica), одного із представників діптерокарпових. З інших видів родини нерідко помітну частку в угрупованні утворюють представники родів Shorea, Dipterocarpus, а також Xylia xylocarpa з бобових. Останнє дерево характерно для вологих мусонних лісів, воно на короткий час скидає листки (більша частина дерев, особливо невисоких, залишається вічнозеленими). Напіввічнозелені ліси Азії характеризуються також значною кількістю ліан і епіфітів, зустрічається бамбук й невеликі пальми. Більшу частину року ці ліси майже не відрізняються від типових дощових лісів. Вони подібні не тільки за структурою рослинного покриву та флористичному багатству, але й за особливостями фауни й тваринного населення. За багатьма групами тваринні розходження між ними ще менші, ніж за рослинністю.
Як і в інших районах земної кулі, серед тварин азіатської гілеї рясно представлені деревні форми. У наземному й ґрунтовому ярусі переважають терміти. Ці комахи разом з мурашками із всіх тварин найбільш помітні або безпосередньо, або слідами своєї діяльності. Як і у інших вологих екваторіальних і тропічних широтах, в Азії численні гігрофільні безхребетні й амфібії, які живуть у повітряному середовищі. Зокрема, місцями дуже докучають людям наземні лісові п'явки з роду хамадіпса (Haemadipsa). Як і на інших материках, численні такі групи комах, як цвіркуни, таргани, цикади, щипавки, жуки-бронзовки й інші хрущі, брентиди, цукрові жуки, деревні скакуни й жужелиці, різноманітні клопи, метелики й ін. Всі вони або ховаються під корою, у тріщинах тощо, або живуть високо в кронах, і відразу помітити їх нелегко. В загальному можна сказати, що на рівні родини описані раніше угруповання безхребетних вічнозелених екваторіальних лісів Африки й Америки дуже подібні з такими азіатських гілей. Ще більша подібність у наборі біологічних груп цих тварин, а також у їхньому співвідношенні; домінують за біомасою споживачі первинної відмерлої продукції (в першу чергу терміти) і фітофаги. Серед хижаків і тварин зі змішаним харчуванням переважають мурашки, серед запильників - різні бджоли (трігони, деревні бджоли-ксилокопи).
З амфібій широко представлені різні жаби. Квакші майже не заходять в межі гілей і вологих мусонних лісів, хоча вони живуть як у Східній Азії, так і в Австралії й на Новій Гвінеї. Зате саме в тих районах тропічної Азії, де немає або мало квакш, широко представлені види родин веслоногих жаб (Rhacophoridae, роди Polypedates, Rhacophorus), що їх заміняють. Деякі види останнього роду здатні планерувати за допомогою широких перетинок між пальцями передніх і задніх ніг. Довжина польотів з дерева на дерево може досягати 12 м. Багато із ракофорусів відкладають ікру в пінистих грудках на листках або носять її якийсь час на собі. Пуголовки, які виклюнулись, через якийсь час попадають у воду й там завершують розвиток. Як на деревах, так і на поверхні землі живуть різні види вузькоротих (родина Brevicepitidae), що харчуються переважно термітами й мурашками. З них згадаємо оздоблену жабу (Kaloula pulchra), яка є дуже крикливою. Під час шлюбних криків у самця роздувається й резонує все тіло.
Із різних плазуючих вічнозелених лісів також майже всі винятково зоофаги. Як і на інших материках, одні із самих широко представлених рептилій — гекони, більшість із яких живе в кронах і на стовбурах дерев. Серед агамових ящірок винятково своєрідні види літаючих драконів (рід Draco). Завдяки широким шкірястим складкам з боків тіла вони здатні до планеруючого польоту на відстані до 30 м. З інших видів цієї родини згадаємо дуже численних калотів (рід Calotes).
В наземному ярусі, а частково й в ґрунтовому, живуть сцинкові. Характерних для Африки й Америки амфісбен в Азії нема, зате сліпозмійки-тіфлопіди досить типові. Деревні форми змій в азіатській гілеї не менш різноманітні. Згадаємо бронзових змій (Ahaetulla) і дендреляфісів (Dendrelaphis) із вужоподібних. Близькі до них прикрашені змії (Chrysopelea) цікаві здатністю до планеруючих стрибків з дерева на дерево. При цьому тварина сильно сплощує тіло, розсовуючи у сторони ребра. У різних типах лісів Південної й Південно-Східної Азії живуть батігоподібні змії (Dryophis), все життя яких також проходить на деревах.
В тропічних лісах Азії живе й сама велика отрутна змія — королівська кобра (Ophiophagus Hannah), що досягає 5,5 м. Самка будує гніздо із сухого листя, куди відкладає близько 20 яєць і охороняє їх до вилуплення потомства. Охороняє кладку й звичайна очкова змія, або індійська кобра (Naja naja), яка широко розповсюджена в Індії й на Шрі-Ланці. З інших отрутних і небезпечних своїм укусом змій характерні найближчі родичі кобр — бунгари, або крайти (рід Bungarus), ланцюгові гадюки (Vipera russeli), деякі щитомордники та куфії (рід Тrimeresurus).
Склад і співвідношення біологічних груп птахів і звірів вічнозелених лісів Азії цілком відповідає вже відомій нам картині, яка характерна для інших континентів. Зупинимося на деяких видах і групах, властивих лише для цієї області суші.
З папуг, типових для всіх тропічних широт, в азіатській гілеї, як і в Австралії, характерні види підродини лорі. У них на кінці язика є пензлик або особливі вирости, за допомогою яких ці невеликі й дуже яскраво забарвлені папуги збирають нектар квітів і сік м'яких плодів. Із птахів-носорогів назвемо калао (Buceros bicornis), що за способом життя близькі до своїх африканських родичів. Як і в інших районах типові різні види дятлів, бородаток, а із загону горобиних - пітти, личинкоїди, бюльбюлі, тімелії, дрозди, мухоловки, славки, білоочки, нектарниці. Характерна близька до бюльбюлів родина листовкових (Irenidae). Це невеликі, часто красивого кольору й добре співаючі птахи із щіточкою на язиці для збору нектару й соку плодів. Родина сміттєвих курей - загальна з фауною Австралії.
Фауна ссавців дощових і сезонних вічнозелених; лісів Євразії включає чимало древніх видів і груп, які відсутні на інших материках. У той же час відомі приклади систематичної (філогенетичної) подібності не тільки з Африкою, але й з Південною Америкою. Ендемічною групою звірів є близькі їжакам гімнурові (родина Echinosoricidae). Найпоширенішою є великий, майже в 1,5м, звичайний гімнур (Echinosorex gimnurus). Тіло його покрите твердою щетиною темного кольору, довгий хвіст лускатий і безволосий. Звір харчується різними дрібними тваринними й упалими на землю плодами, розмножується в будь-який час року. Серед дуже характерних для тропіків Старого Світу криланів тут живуть як самий великий вид — калонг (Pteropus vampyrus) майже півметрової довжини, так і карликовий крилан (Macroglossus minimus), з довжиною тіла 6-7 см. Калонг харчується фруктами й живе великими зграями. Карликовий крилан пристосувався до споживання нектару. У нього дуже довгий язик, тому звірок може харчуватися на лету, зависаючи в повітрі перед квіткою. З інших рукокрилих можна згадати Cheiromeles torquatus, зовсім позбавленого шерсті. Цей вид розповсюджений в Індонезії, на Малакці й Філіппінах, день проводить у печерах, де може збиратися багато тисяч тварин.
Із гризунів відзначимо дрібних примітивних довгохвостих дикобразів (Trickys macrotis і два близьких види), китицехвостих дикобразів (рід Atherurus), ландаків (рід Thecurus). Серед численних і різноманітних деревних гризунів виділяються великі, до 3 кг, білки ратуфи (рід Ratufa), дрібні білки-крихітки (рід Nannosciurus) з довжиною тіла 7 –10 см, дуже привабливі за кольором прекрасні білки (рід Callosciurus). Різноманітні за виглядом й розмірам також летяги, що можуть планерувати за допомогою покритою шерстю шкірястої перетинки між передніми й задніми ногами. Самий великий вид (довжина тіла 60 см) - тагуан (Рetaurista petaurista) — здатний долати відстань в 60 м. Він розповсюджений у лісах Бірми, Шрі-Ланки та Східної Індії.
Деревний спосіб життя ведуть і багато хижаків. По-перше, характерні, як і в Африці, різні групи віверових. Деякі з них поїдають, крім дрібних тварин, також фрукти. Згадаємо азіатську пальмову цівету (Arctogalidia trivirgata). Особливо характерний для вічнозелених лісів димчастий леопард (Neofelis nebulosa), що веде деревний спосіб життя. тигри, які живуть тут же, і леопарди зустрічаються й у багатьох інших зонах. В Індії й Індокитаї нерідко попадаються леопарди-«брюнети» (особини-меланісти, яких називають чорними пантерами).
Чепрачний тапір (Tapirus indicus), який живе в лісах Південно-Східної Азії, давно став класичним прикладом для фауністів. Його найближчі родичі живуть в Центральній і Південній Америці. Ареал родини тапірів — реліктовий, у палеогені й неогені ці тварини були широко поширені на більшій частині Євразії й Північної Америки. Кілька видів азіатських носорогів зараз перебуває під загрозою вимирання. Для вічнозелених лісів дуже типова бородата свиня (Sus barbatus), подібна з нашим кабаном. У багатьох місцях чисельність цих тварин ще висока. Як і на інших континентах, в гілеї Євразії живуть дуже дрібні лісові види копитних. До африканських видів близький азіатський оленьок (рід Tragulus): самий дрібний вид має масу всього 2,5 кг. Серед оленів також представлені дрібні лісові види, з яких широко відомі мунтжак (Мипtiacus muntjak) масою близько 25 кг. Великі представники справжніх оленів, наприклад індійський замбар (Ceruus unicolor), живуть як у вологих низинних, так і в сухих або гірських лісах тропічних широт. Декілька характерних для дощових лісів видів оленів зараз дуже рідкі. Також рідкі багато видів биків (гаур, бантенг, купрей) і дикий азіатський буйвіл (Bubalus arnee).
Загін приматів у тропічній Євразії має особливу примітивну родину тупайових (Tupaiidae). Це невеликі деревні тварини, звичайно з білку, зовсім несхожі на своїх родичів мавп. Харчуються вони комахами й іншими дрібними тваринами, а також фруктами. Родина як би поєднує інших приматів із загоном комахоїдних, з яким у них багато загальних рис у будові. З лемурів в азіатської гілеї живуть тонкі й товсті лорі (Loris і Nycticebus). Всі шість видів родини гібонових (Hylobatidae) і орангутанг (Pongo pygmaeus), ендемічний для Євразії,— самі пристосовані до життя на деревах серед людиноподібних мавп. На жаль, багато гібонів і орангутанг - рідкі зникаючі тварини. Місце мавп, характерних для лісів Африки, у Євразії займають різноманітні види макак (Масаса). У багатьох районах макаки - самі численні з мавп. Вони живуть стадами, часто спускаються на землю, нерідко роблять набіги на поля й плантації.
В межах пояса екваторіальних лісів Євразії, а ще більше в області поширення вологих мусонних лісів дуже великі площі зайняті вторинними угрупованнями, які виникли під впливом діяльності людини (вирубки й пали з використанням земель, що звільнилися, під посіви й пасовища). В межах Малайського архіпелагу й Малакки вторинні ліси називаються белукар. Як й у інших районах, такі угруповання часто являють собою важко доланні зарості у зв’язку з великою кількістю колючих рослин. У багатьох місцях регресивні сукцесії приводять до появи заростей чагарників і ділянок злакового високотравя з пануванням імперати, яку в Індонезії називають аланг-аланг. У белукарі найчастіше домінують види швидкозростаючих дерев з родів Trema, Macafunga, Callicarpa, Melochiag Ficus. Дуже типовий також чагарник лантана (Lantana camara). На півострові Малакка тепер надзвичайно широко поширені посадки бразильської гевеї, що дає каучук. Гевея, безумовно, самий характерний вид більшості культурних ландшафтів цього району. У вторинних угрупованнях типові також кілька видів бананів (Musa), бамбука, деякі пальми, папороті, численні трав'янисті ліани.
При всій подібності вторинних лісів екваторіальних широт Азії, а також Нової Гвінеї з відповідними лісами Африки азіатські більш різноманітні за набором видів і за числом їх угруповань. Це пов'язане із загальним флористичним і рослинним багатством Євразії, а також з більш складними географічними умовами південної окраїни континенту (гористість, наявність островів). Через більш-менш тривалий час після втручання людини на місці вторинних угруповань поступово знову формується ліс, близький до клімаксових зональних типів. Цікаво, що ліс на місці древнього кампучійського містечка Анко-Бат, зруйнованого близько 600 років тому, зовні не відрізняється від первинного вологого лісу цього району, але при більше ретельному дослідженні можна ще виявити деякі розходження.
Продукційні характеристики й біомаса рослинного покриву вологих мусонних і екваторіальних лісів Євразії такі ж, як для аналогічних зональних екосистем Африки, Південної Америки й Австралії.
Склад і участь у біоценозі різних функціональних (в основному тропічних) груп організмів також дуже близькі для аналогічних угруповань різних материків, хоча види, роди й навіть родини рослин і тварин можуть бути зовсім іншими.
9.1.4. Вологі вічнозелені тропічні та субтропічні ліси Австралії
В межах Австралійського регіону типові тропічні дощові ліси широко поширені на Новій Гвінеї, а також на деяких островах Південно-Західної Океанії (Соломонові острови, Нові Гебріди, Фіджі, Самоа). На самому ж материку Австралія гілея у вигляді порівняно невеликого ексклава представлена лише на східному узбережжі Квінсленда в районі Кернса. Тропічні дощові ліси Австралії й Нової Гвінеї за набором життєвих форм, ярусній будові й флористичному багатству мають подібні до африканських риси. В Океанії спостерігається збідніння флори й фауни, що зумовлено ізольованістю островів.
На південь від типових дощових лісів на східному, гористому узбережжі материка розвиваються субтропічні гілеї, багато в чому подібні зовні з типовими. Ще південніше ростуть субтропічні хвойно-широколисті (також вічнозелені) ліси. Для вологих субтропіків Австралії характерні, зокрема, гігантські евкаліпти. У м'якому й вологому помірному кліматі крайнього південного сходу материка, Тасманії й Новій Зеландії поширені широколисті, переважно вічнозелені ліси за участю видів південного бука (Nothofagus).
Таким чином, в умовах достатнього зволоження з півночі на південь поступово зміняються різні групи й класи формацій під впливом головного фактора - температури. Відсутність морозних зим і загальний м'який клімат навіть на прохолодному півдні зумовлюють широке проникнення тропічних форм і загальне багатство життя. Тривалий і відособлений розвиток привів до утворення безлічі ендемічних видів і збереженню деяких древніх (реліктових) організмів.
Типові гілеї Нової Гвінеї й Австралії ближче всього (особливо перші) за флористичним складом до екваторіальних лісів Малайського архіпелагу. На відміну від останніх, де переважають види родини двокрилоплодих, або діптерокарпових (Dipterocarpaceae), в австралійському тропічному дощовому лісі ця група рослин повністю відсутня. Субтропічний дощовий ліс за виглядом нагадує типовий тропічний. Середня висота дерев верхнього ярусу така ж (на відміну від гірських, мрячних гілей), рясні ліани, епіфіти, переважають деревні рослини. Флористично цей ліс також подібний із тропічним, хоча менш багатий (характерні види Ficus, Alstonia, Albizzia, Eugenia, Dysoxylum, Cedrela).
За перевагою південноазіатських (індо-малайських) родів і навіть деяких видів тропічні й субтропічні гілеї різко різняться від більше сухих лісів з ендемічними австралійськими видами миртових. Правда, деякі з них (зокрема, евкаліпт Eucalyptus saligna і сінкарпія Syncarpia laurifolia) проникають далеко на північ й утворюють у субтропічної гілеї ярус А, але зазначені види властиві також типово австралійськими склерофільним формаціям. Різку флористичну відмінність мають і самі південні ліси помірного клімату з домінуванням одного-двох видів південного бука (наприклад, Nothofagus moorei), але й тут зустрічаються евкаліпти.
По східному узбережжю на південь від тропіка поширені добре зволожені вічнозелені ліси з перевагою у верхньому ярусі високих (до 80 м) видів евкаліптів: Е. amygdalina, Е. obliqua. Другий ярус утворений різноманітними за складом угрупованнями, включаючи евкаліпти й інші види родини миртових (види роду Eugenia). Характерні також пальма лівістона (Livistona australis), що не проникає південніше 34° півд.ш., і деревоподібна айстра (Aster argophyllum). Це дерево є представником одного із самих великих родин — складноцвітих, які в помірних широтах північної півкулі ростуть тільки у вигляді трав. Численні деревоподібні папороті, включаючи вже згадувану бородату тодею (Todea barbara), що росте також у горах півдня Африки й у Новій Зеландії. На Новій Гвінеї й в австралійських тропіках в гірській гілеї вище 1000 м значна домішка хвойних порід: Araucaria, Dacrydium, Libocedrus, Podocarpus. Деякі з них притаманні горам півдня Африки й Південної Америки. Тут багато мохів, лишайників, деревоподібних і трав'янистих папоротей. В районі Брісбена, в горах Вододільного хребта, панують ліси з калитриса кипарисоподібного (Callitris cupressiformis). Ця хвойна порода дає коштовну деревину.
Тваринне населення тропічних і субтропічних вічнозелених лісів вологої зони сходу Австралії за набором життєвих форм і пристосуванням нагадує своїх аналогів в інших районах суші. Склад безхребетних тварин на рівні родин досить близький до інших областей, але на видовому й родовому рівні тут переважають ендемічні форми. Велика специфічність і хребетних тварин. Особливо характерні тут деревні сумчасті, звичайні й на півдні аж до Тасманії. Можна назвати сумчастих кішок і куниць (Satanellus, Dasyurops), поссумів (родина Phalangeridae), серед яких є планеруючі, подібних до летяг або шилохвостів, і чіпкохвості форми. Серед останніх для дощових лісів характерні кускуси (Spilocuscu і Phalanger). На Новій Гвінеї особливо різноманітні деревний кенгуру (близько 10 видів Dendrogale), які більшу частину часу проводять у кронах, хоча добре стрибають і по землі. З найбільш примітивних звірів — яйцекладних — тільки тут живуть проєхидни (три види роду Zaglossus). Є й більш широко розповсюджена єхидна (Tachyglossus aculeatus). І проєхидни, і єхидни харчуються переважно термітами й мурашками.
Із численних птахів відзначимо близьких родичів вранових — райських птахів (родина Paradiseidae), шалашників (Ptilonorhynchidae), сміттєвих курей (Megapodiidae). Перші відомі яскравим оперенням, а другі — звичкою будувати на землі «курені» і прикрашати площадку перед ними яскравими й блискучими предметами. Біля куренів самці токують, а самки вибирають собі кавалерів. Сміттєві кури відкладають яйця в купу гниючих листків, вірніше, листків, що зопрівають, усередині якої створюється достатня температура для розвитку зародка. Самець сам готовить «інкубатор» і стежить за сталістю умов аж до появи курчат. Настільки ж хрестоматійний приклад — птах-ліра, або лірохвіст (Menura novaehollandiae), приурочена до лісів південної половини вологої смуги східного узбережжя. Для дощових лісів типовий шлемоносний казуар (Casuarius casuarius), що досягає маси 80 кг. Разом із близькими видами казуарів і ему цей птах виділений в особливий загін Casuariiformes.
Різноманітні деревні види амфібій і рептилій. На відміну від Африки й екваторіальних лісів Євразії в Австралії живуть квакші (родина Hylidae — 45 видів), зате тут майже відсутні справжні жаби (родина Ranidae — один вид) і немає веслоногих жаб (родина Rhacophoridae).
В тасманійських лісах збереглися сумчасті дияволи ( Sarcophilus harrisii), що ведуть хижий спосіб життя. Ці звірі завбільшки з невеликого собаку. Зовсім недавно вимерли останні сумчасті вовки - самі великі хижаки загону сумчастих.
Нова Зеландія має досить своєрідну реліктову фауну, особливо це стосується хребетних тварин. Тут не було взагалі ссавців, не вважаючи двох видів кажанів ендемічної родини. Амфібії представлені найдавнішою родиною ліопельмід, що представлена ліопельмою (Leiopelma hochstetteri і ще два дуже близьких види), а також північноамериканською хвостатою жабою. З рептилій збереглася на декількох дрібних островах гатерія, або туатара (Sphenodon punctatus), — єдиний сучасний вид особливого загону, що з'явився на Землі 170 млн. років тому й уже 100 млн. років тому всі його представники вимерли, крім гатерії. З інших плазуючих на Новій Зеландії живуть ендемічні роди геконів і види лігозом (рід Lygosorna) із сцинкових. Всі ці ящірки живородні. Цікаво відзначити, що гатерія, навпроти, яйцекладна, хоча живе й буває активна при дуже низьких температурах.
Характерною рисою орнітофауни Нової Зеландії, як і багатьох інших островів Океанії, треба вважати наявність великої кількості нелітаючих птахів. З них особливо відомі ківі (Apleryx australis і два близьких види) — представники ендемічного загону. На жаль, із завезенням на острови свійських тварина, частина з яких здичавіла (кішки, собаки, свині), а також й інших європейських звірів і птахів велике число безкрилих й інших місцевих видів було винищено або поставлене на грань вимирання. Порівняно недавно (в історичну епоху) були винищені нелітаючі гігантські страусоподібні птахи - моа. Порівняльна бідність і високий ступінь ендемізму органічного світу Нової Зеландії - типова риса всіх ізольованих островів. Тепер у країні акліматизовано безліч видів тварин з інших материків, від дощових хробаків до благородних оленів. Багато місцевих видів (але, на щастя, не всі) знищуються прибульцями й поступово зникають.
Коротка довідка про використання тропічних рослин. Крім дерев, які використовуються як будівельний матеріал, слід згадати: махагонієве дерево (Swietenia mahagoni) — південноамериканське дерево, що дає цінну коричневу деревину; глекове дерево (Tectonae grandis), деревина якого не гниє, а тому дуже ціниться в кораблебудуванні; чорне, або ебенове, дерево (різні африканські й азіатські види Diospyros), бакаутове дерево (Guajacum officinale) з надзвичайно твердою деревиною; червоне дерево — різні тропічні дерева з червоною деревиною, наприклад південноамериканські види Caesalpinia та Eryphcoxylon; сандалове дерево (Santalum album) —дерево із запашною деревиною, з якої добувають сандалову олію, що застосовується в медицині; атласне дерево — це кілька видів тропічних дерев, що дають цінну деревину з шовковистим полиском, наприклад Chloroxylon swietenia, каучуконосне дерево — гевея (Hevea brasiliensis), індійську рослину Palaquim gutta, із соку якої добувають гутаперчу.
Трагакантову камедь, що застосовується в медицині, дає Astragalus gummifen; копаловий лак добувають з різних тропічних дерев; кампешеве дерево (Haematoxylon campechianum) дає фарбу; копайський бальзам добувають з південноамериканських видів Copaifera і африканського дерева Hadwickia; толуанський бальзам — це ароматичний сік південноамериканського дерева Myroxylon balsamum; камфору добувають з камфорного дерева (Сіппатотит camphora); бензойну ароматичну смолу дає дерево Styrax bensoin з островів Малайського архіпелагу; кайєпутову олію, що використовується в медицині, добувають з дерева Melaleuca leudodendron; ryмігут-живицю, що витікає з дерева Garcinia, використовують як фарбу, хінін добувають з кори південноамериканського дерева Cinchona; кору з південноамериканського дерева Gustaria angistura застосовують у медицині; квасію, що використовується в медицині, добувають з американської рослини Quassia amara; кураре — отрута, яку добувають з рослин Strychnos toxifera; упас, або анчар,— малайське дерево Antiaris toxicatoria, з листків якого екстрагують сильнодіючу отруту; кориця — кора дерева Cinnamomum zeylanicum; мускатний горіх — плоди дерева Myristica fragrans; бразильський горіх —з дерева Bertholletia excelsa.
Людина використовує також численні плодові дерева: гуяву ( Psidium guajava); хлібне дерево (Artocarpusheterophylla) з островів Індонезії; авокадо (Persea gratissima) з Центральної Америки; дуріан (Duriozibeticulata) з островів Індонезії; анона (Anona reticulata) з Південної Америки; манго (Mangifera indica) з островів Індонезії; мангустан (Garcinia mangostana) з островів Індонезії; динне дерево (Carica papaya) з Південної Америки. Це далеко не повний перелік тропічних рослин, які використовує людина.
Досить характерною для тропіків є родина пальмових (Palmaceae).
Це — типові і надзвичайно різноманітні представники тропічних лісів. У деяких дрібних видів пальм стовбур завтовшки як олівець і заввишки до 2 м. Є досить високі пальми. Наприклад, пальма Mauritia з берегів Амазонки заввишки до 60 м. Листки у пальм бувають дуже великі. У Manicaria saccifera вони до 10 м завдовжки і до l,5 м завширшки, цілокраї і дуже тверді. Пірчасті листки бувають значно довші. Так, у Raphia taedigera і Maximiliana regia вони нерідко понад 12 м.
Користь від пальм для місцевого населення надзвичайно велика і різноманітна.
Стовбури пальм використовують як будівельний матеріал, а листям їх вкривають дахи. Пальми дають людині харч. На першому місці слід поставити кокосову пальму (Cocos nucifera). Її широко культивують на всіх островах Океанії. Використовують її плоди, які називаються кокосовими горіхами. У плодах ендосперм спочатку рідкий, кисло-солодкий, приємний на смак. Пізніше ендосперм твердішає, його називають копра. Висушена копра містить близько 60—65% олії, приємної на смак.
Щоб добути сік, надрізають молоді суцвіття. З надрізу витікає солодкий сік, в якому міститься 15% цукру. Випарюванням з цього соку добувають коричневий пальмовий цукор.
З листків кокосової пальми виготовляють капелюхи, щітки, використовують їх і як покрівельний матеріал.
Сагова пальма (Metroxylon saghu) в дикому стані росте на Молуккських островах, Новій Гвінеї, на островах Калімантан, Сулавесі, Філіппінських та західному узбережжі острова Суматра. Стовбур сагової пальми в своїй серцевинній паренхімі містить багато крохмалю. Перед початком цвітіння, коли накопичується особливо багато крохмалю, дерево зрубують, розколюють і водою вимивають крохмалеву масу. З промитого і підсушеного крохмалю виготовляють крупу саго. Один стовбур дає від 75 до 300 кг саго. Сагова пальма належить до монокарпічних рослин, тобто таких, що цвітуть і плодоносять один раз у житті, після чого гинуть. Отже, зрубувати її до цвітіння з метою добування саго цілком доцільно.
Олійна пальма (Elaeas guineensis) — це дерево заввишки до 20-30 м з великими пірчастими листками. Батьківщина її — тропічна частина Африки. На жіночих рослинах утворюються китиці, що несуть 600—800 плодів загальною вагою 25—50 кг. М'якуш плоду містить 22—70% олії. Ця олія неїстівна, її використовують у техніці. У насінні цієї пальми міститься їстівна олія.
Винна пальма (Caryota urens). У дикому стані росте в Індії, Бірмі та на Малайських островах. З неї добувають сік, з якого виварюють цукор.
Хлібне дерево (Artocarpus) належить до родини тутових, представлене понад 40 видами, поширеними в Індії, на Малайських островах та в Океанії. Найбільш поширене Artocarpus heterophylla. Це вічнозелене дерево із супліддями, що прикріплюються на стовбурі. Супліддя завширшки 30— 90 см і важить понад 12 кг. Плоди достигають поступово з листопада до квітня, інколи — до серпня. М'якуш воскоподібний (як у гарбуза), напівпрозорий, солодкий, містить 14—16% води, 60—80% крохмалю і до 14,7% цукру. Для зберігання плодів викопують ями розміром 1 х І,5 м і обкладають стінки їх камінням і банановими листками. Кожне супліддя пробивають гострою палицею і залишають на ніч, щоб почалося бродіння. Наступного дня здирають шкіру, складають ці супліддя в яму, накривають листям і спресовують камінням. Потім потрібну кількість перемішують, як тісто, і печуть. Смак печеного м'якуша нагадує смак хліба, змішаного з картоплею.
Кофейне дерево (Coffea arabica) у дикому стані зустрічається в Абіссінії, широко культивують його в усіх тропічних країнах. Це дерево або великий кущ заввишки до 8—10 м. Вічнозелена рослина утворює червоні двонасінні ягоди. У насінні міститься 0,8—2,43% кофеїну. Найкращим вважається Йєменське кофе. Відомий сорт мокко дістав таку назву від порту, через який вивозять це кофе (Мохо). Культивують ще й кофе ліберійське (Coffea liberica).
Кола (Cola acuminata) є важливою стимулюючою рослиною, плоди її вживають для тонізації м'язової системи, збудження центральної нервової системи та серцевої діяльності. Це вічнозелене дерево заввишки 6—15 м. Плід — коробочка з 6—16 насінинами. У дикому стані росте в лісах Ліберії, Берега Слонової Кості. Культивується в Гані, Березі Слонової Кості, Нігерії, Гвінеї, Сьєра-Леоне, Камеруні. Насіння містить кофеїн, колатин і теобромін, які зумовлюють його збуджуючу діяльність. Шоколад з добавкою коли і таблетки коли вживають льотчики, альпіністи та ін.
Шоколадне дерево (Theobroma cacao). Це вічнозелене дерево заввишки від 3 до 8 м. Суцвіття кауліфлорні (тобто розвиваються на стовбурі дерева і товстих гілках). Плоди соковиті, завдовжки до 30 см з 25—60 червонуватими яйцевидними насінинами. Для використання насіння какао треба провести досить складний процес ферментації. Після ферментації з насіння роблять какао і олію. Після видавлювання олії з насіння дістають макуху. Її дрібно розмелюють, добавляють цукор, ваніль, олію, какао і виготовляють шоколад.
Гевея бразільська (Hevea brasiliensis) — це дуже цінне каучуконосне дерево з родини молочайних (Euphorbiaceae). Усі частини її містять молочний сік (латекс), в якому є близько 40% каучуку. У культурі вона дуже поширилась у тропіках.
Манго (Mangifera indica) — це дерево з родини анакардієвих. Заввишки 10—30 м. Плід — кістянка довжиною 25 см і шириною 10 см. М'якуш жовтий, соковитий, дуже смачний. Вважається одним з кращих плодів у тропічній частині Азії.
Дуріан (Durio zibethinus) — це дерево заввишки 20—40 м. Плід довжиною 30 см і шириною 15 см. Місцеве населення вважає його найсмачнішим плодом, але запах його дуже неприємний (середній між запахом тухлого яйця і скипидару).
Банан (види роду Musa) належить до найдавніших культурних рослин тропічного поясу Східної півкулі і є найважливішою харчовою рослиною. Це багаторічна трав'яниста рослина з міцним кореневищем і коротким стовбуром, що ледве висувається з ґрунту. До стовбура прикріплені величезні листки, що підіймаються на висоту близько 15 м. Міцні піхви цих листків щільно обгортають одна одну, утворюючи другий несправжній стовбур заввишки 7—10 м. М'якуш плодів банана в сирому вигляді містить 75—76% води, 15—20% цукру, близько 7% крохмалю, 1,3% протеїну, 0,3—0,696 олії. В цілому калорійність плодів банана значно більша, ніж картоплі. Походить банан з вологотропічних лісів Південно-Східної Азії, але в культурі поширений по всіх тропічних країнах. Південна і Центральна Америка стала його другою батьківщиною.
Слід зауважити, що велика кількість тропічних рослин використовується в медицині. При цьому ще значна їх кількість не відкрита, не описана і не вивчена. Тому навіть з цього боку надзвичайно важливо охороняти біоми вологих екваторіальних лісів від знищення.