Бобир С. Л., Боровик А. Г., Гетта В. Г., Гринь Т. В., Жила С. О., Завацька Л. М., Зайченко І. В., Іванишина В. П., Носко М. О., Сидоренко В. К., Кузьомко Л. М., Ляшенко О

Вид материала

Документы

Содержание Використані джерела Basic work of teacher assignments are from organization Сутність і зміст педагогічної майстерності сучасного вчителя Актуальність проблеми. Essense and content Сучасний стан інформатизації освіти в україні Метою статті Пропозиції про подальші дослідження з даної проблеми

Подобный материал:

• Бобир С. Л., Боровик А. Г., Гетта В. Г., Гринь Т. В., Жила С. О., Завацька Л. М., Зайченко, 7100.22kb.
• Основы безопасности жизнедеятельности (обж) М. С. Сидоренко,, 1983.12kb.
• Я україни буковинська державна медична академія в. А. Троянський, М. М. Сидоренко, 2652.9kb.
• Г. Г. Файзуллин // Экономика с Х. и перераб предприятий. 2011. № С. 65-67, 248.06kb.
• Т. А. Боровик Инновационные технологии развития музыкальности детей на урок, 22.38kb.
• Сидоренко Александр Михайлович Сидоренко вологодский писатель и поэт. Он оставил знатокам, 48.46kb.
• 19. 00 Малый зал Филармонии галина сидоренко, 80.16kb.
• Положення, 84.19kb.
• Театрально-концертне життя, 82.63kb.
• 1. Зайченко А. Крестьянскому подворью- государственную поддержку // апк: экономика,, 20.47kb.

Використані джерела

1. Большая Н.В. Науково-дослідницька діяльність у школі // Управління школою. – 2008 – №19-21. – С. 85-87.
   
2. Васильева А.И. Учите детей наблюдать природу. – Мн.: Нар. освіта, 1972. – 128 с.
   
3. Державні стандарти базової і повної середньої освіти / Освітня галузь “Технологія” // Трудова підготовка в закладах освіти. – 2004. – № 1. – С. 1-6.
   
4. Коротяев Б.И. Учение – процесс творческий.: И опыта работы. – М.: Просвещение. 1980 – 120 с.
   
5. Осипенко Л.Є. Формування дослідниць вмінь сільських школярів // Пост методика. – 2005. – №1. – С.27-33.
   

Getta V., Dzhevaga G.

BASIC WORK OF TEACHER ASSIGNMENTS ARE FROM ORGANIZATION
OF PUPILS’ RESEARCH ACTIVITY

In the article the value of teacher activity is reflected in organization of group work after direction agricultural researcher which is directed on development of pupils’ creative capabilities.

Key words: agricultural research activity, work of group, organization of researches.


Надійшла до редакції 15.07.2010


УДК 37. 091. 12. 011

Носовець Н.М.

СУТНІСТЬ І ЗМІСТ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ СУЧАСНОГО ВЧИТЕЛЯ

В статті розглянуто поняття педагогічної майстерності, її компоненти. В ній проаналізовано показники ефективності педагогічної діяльності вчителя.

Ключові слова: педагогічна майстерність, педагогічна техніка, педагогічна компетентність, педагогічна діяльність, педагогічні здібності, педагогічні вміння.


Актуальність проблеми. Серед найважливіших завдань побудови гуманного суспільства важливе місце належить удосконаленню системи шкільної освіти. Зрозуміло, що в цьому зв’язку підвищуються вимоги до змісту вищої педагогічної освіти по вихованню гармонійно розвинутої особистості вчителя, здатної до творчої роботи. Зокрема, актуалізується проблема формування готовності майбутніх вчителів до професійної діяльності на базі оволодіння ними комплексом спеціальних знань, умінь, навичок, виховання в них високих моральних, особистісних і психофізіологічних якостей.

Реалізація сучасної політики в освіті неможлива без педагога, який володіє професіоналізмом, творчим потенціалом, займає провідні інтелектуальні позиції в суспільстві.

Мета статті: проаналізувати компоненти педагогічної майстерності, її значення в професійній діяльності вчителя.

Педагогічний професіоналізм визначається через поняття «педагогічна майстерність», яка може розглядатися і як ідеал педагогічної діяльності, що спонукає педагогів до самовдосконалення, і як еталон, що містить оцінку ефективності педагогічної праці.

Педагогічну майстерність переважно сприймають як найважливішу професійну якість особистості вчителя і вихователя.

У
© Носовець Н.М., 2010
се більшу популярність отримують ідеї прихильника проблем педагогічної майстерності А.С. Макаренка, який вважав, що педагогічна майстерність не є справою талановитих людей, що «…майстром може зробитися кожний, якщо йому допоможуть і якщо він сам буде працювати» [3]. Педагог багато розмірковував про педагогічну майстерність на сторінках своїх праць, зокрема «Педагогічна поема», «Деякі висновки з мого педагогічного досвіду», «Про мій досвід», «Мої педагогічні погляди» тощо. Він був переконаний в тому, що майстерність завжди розвивається в діяльності, але до неї не зводиться, не обмежується лише високим рівнем розвитку соціальних узагальнених умінь. Сутність її – в особистості вчителя, його позиції, здатності виявляти творчу ініціативу.

Педагогічна майстерність, що базується на вміннях, на кваліфікації, на думку А.С. Макаренка – це знання педагогічного процесу, вміння його побудувати, привести в рух. Тому, нерідко педагогічну майстерність зводять до вмінь і навичок педагогічної техніки, в той же час це тільки один із компонентів майстерності, що проявляється ззовні.

І.А. Зязюн виділяє наступні компоненти педагогічної майстерності: гуманістична спрямованість педагога, педагогічна техніка, педагогічна компетентність, педагогічні здібності [6].

Провідне місце в професіограмі вчителя посідає спрямованість його особистості. Спрямованість особистості педагога – це мотиваційна зумовленість його дій, вчинків, усієї поведінки конкретними життєвими цілями, джерелом яких є потреби, суспільні вимоги. Н.В.Кузьміна виділяє три основні типи спрямованості, що визначають характер педагогічної діяльності вчителя, серед яких гуманістична спрямованість — найголовніша характеристика майстерності. Гуманістична спрямованість — спрямованість на особистість іншої людини, утвердження словом і працею найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й стосунків. Це вияв професійної ідеології вчителя, його ціннісного ставлення до педагогічної дійсності, її мети, змісту, засобів, суб'єктів.

Наступний компонент – педагогічна техніка. В реальній практиці саме у володінні педагогічною технікою виражається майстерність і професіоналізм вчителя. Виділяють такі компоненти педагогічної техніки:

1. вміння управляти собою: володіння емоційним станом, фізичне здоров’я, соціальна чутливість, техніка мовлення;
   
2. вміння взаємодіяти з особистістю: організаторські, комунікативні та оціночні вміння.
   

А.С. Макаренко твердив, що для нього та й для інших педагогів "стали вирішальними такі "дрібниці": як стояти, як сидіти, як підвестися зі стільця, з-за стола, як підвищити голос, усміхнутися, як подивитись" [3, т.3, с.215]. видатний педагог неодноразово наголошував на необхідності для вчителя володіти прийомами організації власної поведінки і впливу на учня. Він увів для позначення цього явища поняття "педагогічна техніка". Педагогічна техніка, як сукупність професійних умінь, сприяє гармонійному поєднанню внутрішнього змісту діяльності вчителя і зовнішнього його вираження.

Педагогічна професія є одночасно перетворюючою й керуючою. А для того, щоб керувати процесом розвитку особистості, необхідно бути компетентним. Тому поняття професійної компетентності педагога, на думку російського дослідника Л.І. Міщенка, виражає єдність його теоретичної і практичної готовності в цілісній структурі особистості та виражає її професіоналізм.

Отже, наступним компонентом педагогічної майстерності є педагогічна компетентність. Зміст професійної компетентності педагога визначається кваліфікаційною характеристикою. Вона представляє собою нормативну модель компетентності педагога та відображає науково обґрунтований склад професійних знань, умінь і навичок. Іншими словами кваліфікаційна характеристика – це система узагальнених вимог до вчителя на рівні його теоретичного й практичного досвіду.

У загальному вигляді психолого-педагогічні знання визначаються навчальними програмами. Психолого-педагогічна підготовка майбутнього педагога, що відображає єдність змістовної та операційної структур педагогічної діяльності, передбачає достатньо широкі знання методологічних основ педагогіки, закономірностей соціалізації й розвитку особистості, сутності, цілей і технологій виховання та навчання, законів анатомо-фізіологічного і психічного розвитку дітей, підлітків, юнацтва. Тому психолого-педагогічна підготовка майбутнього вчителя модулює й реалізує методологію, теорію й технологію педагогічної діяльності, закладає основи гуманістично орієнтованого мислення педагога.

Психолого-педагогічні й спеціальні знання – необхідна, але не достатня умова професійної компетентності. Більшість з них, такі як теоретико-практичні та методичні знання, являються передумовою педагогічних вмінь і навичок. Педагогічні вміння – це сукупність педагогічних дій, що поступово розгортаються в зовнішньому і внутрішньому плані (частина їх може бути автоматизована – навички), спрямованих на вирішення завдань розвитку гармонійної особистості та заснованих на теоретичних знаннях. Так, теоретична підготовка майбутнього педагога виражається в узагальненому вмінні педагогічно мислити або в конструктивних і гностичних вміннях, які відносяться до групи внутрішніх (ідеальних) вмінь. В свою чергу конструктивна і гностична діяльність можуть бути здійсненні при наявності у педагога аналітичних, прогностичних і проективних вмінь. Гностична діяльність потребує також рефлексивних вмінь. Практична готовність вчителя в структурі його професійної компетентності виявляється у зовнішніх (предметних) вміннях – вміннях педагогічно діяти. До них відносяться організаторські (А.І. Щербаков до них відносить мобілізаційні, інформаційні, розвиваючи, орієнтацій ні вміння) й комунікативні вміння (перцептивні вміння, безпосередньо вміння спілкуватися і педагогічної техніки).

Проте швидкість набуття майстерності не регламентується лише накопиченням професійних знань. Справді, студентові, який добре вчиться в педагогічному вузі, не завжди легко на педагогічній практиці в школі. Є індивідуальні передумови успішної діяльності, стимулятори професійного зростання – здібності.

Отже, четвертим елементом у структурі педагогічної майстерності є здібності до педагогічної діяльності. Вони залежать від особливостей перебігу психічних процесів, що сприяють успішній педагогічній діяльності. Аналіз педагогічних здібностей здійснено у низці фундаментальних досліджень.

Якщо говорити про генеральну здібність, що об'єднує всі провідні, то вона найточніше визначена Н.В. Кузьміною – це чутливість до людини, яка росте, до особистості, яка формується [2].

Спираючись на педагогічні дослідження, можна виокремити такі шість провідних здібностей до педагогічної діяльності:

1) комунікативність;

2) перцептивні здібності;

3) динамізм особистості;

4) емоційна стабільність;

5) оптимістичне прогнозування;

6) креативність [6, с. 33-34].

Здібності до педагогічної діяльності можна оцінити залежно від того, як швидко йде професійне навчання.

Майстерність формується на основі практичного досвіду. Але не кожний досвід стає джерелом професіональної майстерності. Таким джерелом є тільки праця, що осмислена з точки зору її сутності, цілей і технології діяльності. Педагогічна майстерність – це сукупність особистісно-ділових якостей і професійної компетентності педагога.

Н.В. Кузьміна пропонує виділити три рівня діяльності вчителя:

• майстерність відсутня, але деякі компоненти в діяльності вчителя та його особистості обумовлюють можливість її існування;
  
• про вчителя говорять, що він «гарний вчитель», «майже майстер», але за певними ознаками його не вважають майстром;
  
• вчителя характеризують як майстра своєї справи [2].
  

Вчителя-майстра відрізняє перш за все характер конструктивної діяльності. Так, під час розробки уроку по конкретній темі майстер має на увазі всю систему знань учня і той результат, який він хоче отримати через декілька років.

Дослідженнями встановлено характерні відмінності і в знаннях вчителів першої й третьої груп. "Знання предмета" для даних груп вчителів висуваються на перше місце. Але якщо на друге місце вчителі – не майстри ставлять "знання методики викладання", то вчителі-майстри – "знання психології дітей", в свою чергу ці знання дозволяють вміло використовувати методики в професійній діяльності вчителя.

Наприклад, серед здібностей, завдяки яким А.С. Макаренко досяг успіхів у розв’язанні педагогічних завдань, передусім слід назвати здібності відчувати й розуміти глибини людської психіки, її особливості. «Я вмів розпізнавати, – писав педагог, – їхні почуття з ознак, мені одному відомих: з глибини погляду, з рум’янцю ніяковості, з далекої уваги з-за рогу, з ледь охриплого голосу, зі стрибків і бігу після зустрічі» [3, т.3, с. 442]. Завдяки спостережливості педагог-новатор міг блискуче діагностувати ситуацію, що забезпечувало точний прогноз настрою або поведінки підлітка чи дорослого. Але тонке і глибоке знання особистості вихованців пояснюється не тільки педагогічною інтуїцією, талантом А.С.Макаренка, він доклав багато зусиль для фіксації та терплячого накопичення знань про кожного.

Педагогічна діяльність, як і будь-яка інша, має не тільки кількісну міру, але й якісні характеристики. Педагогічна діяльність – процес творчий. Саме творчий характер є її важливою об’єктивною характеристикою. Вона обумовлена тим, що різноманітність педагогічних ситуацій вимагає варіативних підходів до аналізу і розв’язання педагогічних задач.

Основними показниками ефективності діяльності вчителя в педагогічній практиці прийнято вважати:

• удосконалення навчального процесу;
  
• рівень сформованості предметних компетенцій учнів;
  
• підвищення рівня вихованості дітей;
  
• майстерність і педагогічний професіоналізм вчителя.
  

Таким чином, головними визначальними елементами педагогічної майстерності вчителя є професіоналізм, компетентність, продуктивність, соціально спрямовані особистісні якості. Сформувати і розвинути у майбутнього педагога названі елементи – важливе завдання вищої педагогічної школи. Цьому сприяють навчальні курси педагогічного циклу. Аналізуючи навчальні плани підготовки майбутніх вчителів багатьох ВНЗ, на жаль, можна констатувати той факт, що години на вивчення таких дисциплін як «Основи педагогічної майстерності», «Педагогічна творчість», «Інноваційні педагогічні технології» скорочуються або взагалі виключаються з планів. Зазначені недоліки підтверджують тезу щодо необхідності реформування системи підготовки вчителів, для чого необхідно осмислити й затвердити на рівні держави або регіону цільові програми психолого-педагогічної підготовки.

Використані джерела

1. Дубасенюк А.А. Профессинальное становление педагога. – Житомир, 1993. – 144 с.
   
2. Кузьмина Н.В. Очерки психологии труда учителя. Психологическая структура деятельности учителя и формирование его личности. – Л.: Из-во Ленинградского ун-та, 1967. – 183 с.
   
3. Макаренко А.С. Педагогические сочинения: В 8-ми томах / Редкол.: М.И. Кондаков (гл. редактор) и др. – М.: Педагогика, 1983 – 1986
   
4. Нечволод Л. Системний підхід до формування педагогічної майстерності вчителя // Наук. вісник. – Чернівці: Рута, 2003. – Вип.181. – С. 118-122.
   
5. Островерхова Н. Критерії оцінювання педагогічної майстерності вчителя // Завуч. – 2006. – № 10 (квітень). – С. 8-11. – Наша вкладка.
   
6. Педагогічна майстерність: Пдручник / І.А. Зязюн, Л.В. Крамущенко, І.Ф. Кривонос та ін.; За ред. І.А.Зязюна. – 2-ге вид., допов. і переробл. – К.: Вища школа, 2004. – 422 с.
   

Nosovets N. 

ESSENSE AND CONTENT
OF MODERN TEACHER’S PEDAGOGICAL EXCELLENCE

In the article concept of pedagogical excellence its components are considered. The criteria of pedagogical activity efficiently are analysed.

Key words: pedagogical excelence, pedagogical technique, pedagogical competence, pedagogical activity, pedagogical capabilities, pedagogical abilities.


Надійшла до редакції 03.04.2010


УДК 37.014.5:004

Терещенко С.П.

СУЧАСНИЙ СТАН ІНФОРМАТИЗАЦІЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

У статті розкривається суть інформатизації освіти, її нормативна база та стан на сучасному етапі розвитку суспільства, роль комп’ютерної техніки у процесі педагогічної діяльності.

Ключові слова: інформатизація освіти, інформаційно-комунікаційні технології, комп’ютерна техніка.

Актуальність проблеми. Для переходу від індустріального до інформаційного суспільства необхідно підготувати людину до швидкого сприйняття та оброблення великих обсягів інформації, оволодіння сучасними засобами, методами і технологією роботи. Крім того, нові умови роботи породжують залежність інформованості однієї людини від інформації, нагромадженої іншими людьми. Тому вже недостатньо вміти самостійно освоювати і нагромаджувати інформацію, треба навчитися такій технології роботи з інформацією, коли підготовлюються і приймаються рішення на основі колективного знання. Це говорить про те, що людина повинна мати певний рівень культури поводження з інформацією. Для відображення цього факту було введено термін "інформаційна культура".

І
© Терещенко С.П., 2010
нформаційна культура – це вміння цілеспрямовано працювати з інформацією, використовуючи для отримання, оброблення та передавання її комп’ютерну інформаційну технологію, сучасні технічні засоби і методи.

Отже, особливої уваги потребує інформатизація освіти як напряму, пов’язаного з набуттям і розвитком інформаційної культури людини.

Побудова ефективних систем інформатизації освіти з урахуванням світового досвіду і особливостей стану вітчизняної освіти – одна із актуальних і важливих наукових і практичних проблем. Розроблена нормативна база для визначення цілей і шляхів інформатизації освіти постійно змінюється, що свідчить про стрімкий розвиток інформаційно-комунікативних технологій і відповідно виникнення нових проблем та недоліків.

Проблемам інформатизації освіти присвячені численні дослідження. Проте загальні методи, закономірності створення і використання комп’ютерної техніки в освіті з урахуванням необхідних напрямків її реформування, видів діяльності, що здійснюються в системі освіти, сучасного стану використання комп’ютерної техніки в освіті і розвитку галузі інформаційних технологій в Україні, досліджені недостатньо.

Метою статті є аналіз сучасного стану інформатизації освіти та відповідність існуючих засобів вимогам та напрямкам реформування освіти.

Для реалізації мети необхідно вирішити такі завдання:

• проаналізувати основні завдання інформатизації освіти;
  
• визначити основні проблеми інформатизації освіти на сучасному етапі реформування освіти;
  
• сформулювати основні напрямки покращення стану інформатизації та використання засобів інформаційно-комунікаційні технології в освіті.
  

Аналіз публікацій та нормативних матеріалів.

До основних публікацій, у яких висвітлені деякі аспекти зазначених загальних питань, можна віднести Закон України "Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки" [1], у якому, зокрема, дана оцінка нинішнього стану інформатизації освіти України і визначені основні напрямки її розвитку, Закон України "Про Національну програму інформатизації" від 13.09.2001, який визначає загальні засади формування, виконання та коригування Національної програми інформатизації, статтю В.Г. Кременя [3], в якій наведені основні напрямки реформування освіти України, і статті у яких проводиться аналіз загальних підходів інформатизації системи освіти. Загальнофілософські аспекти інформатизації освіти розглядали в своїх дослідженнях Я.О. Ваграменко, Б.С. Гершунський, В.С. Жданов, та ін. Умови і засоби освоєння інформаційних технологій в освіті та проблеми інформатизації досліджували А.П. Єршов, Г.Р. Громова, Т.Б. Волобуєва, Л.М. Забродська, В.Л. Плескач, Ю.В. Рогушина, Н.П. Кустова.

Виклад матеріалу. Сутність поняття "інформатизація" розкривається у ст. 1 Закону України "Про національну програму інформатизації". Інформатизація – це сукупність взаємопов’язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, спрямованих на створення умов для задоволення інформаційних потреб, реалізації прав громадян і суспільства на основі створення, розвитку, використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, що ґрунтуються на застосуванні сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки.

Серед основних стратегічних цілей розвитку інформаційного суспільства в Україні, зокрема, названі:

1. Прискорення розробки та впровадження новітніх конкурентоспроможних інформаційно-комунікативних технологій (ІКТ);
   
2. Забезпечення комп’ютерної та інформаційної грамотності населення, насамперед шляхом створення системи освіти, орієнтованої на використання новітніх ІКТ у формуванні всебічно розвиненої особистості;
   
3. Створення загальнодержавних інформаційних систем.
   

Основними напрямами розвитку інформаційного суспільства в Україні, зокрема, визначені:

1. Надання кожній людині можливості для здобуття знань, умінь і навичок із використанням ІКТ під час навчання, виховання та професійної підготовки;
   
2. Створення умов для забезпечення комп’ютерної та інформаційної грамотності усіх верств населення, створення системи мотивацій щодо впровадження і використання ІКТ для формування широкого попиту на такі технології в усіх сферах життя суспільства [1].
   

Таким чином, інформатизація освіти визнана одним із пріоритетних державних завдань. Інформатизація системи освіти повинна бути невід’ємною складовою інформатизації України і здійснюватися згідно з єдиними державними нормативами, враховуючи при цьому особливості системи освіти.

У Законі констатується, що ступінь розбудови інформаційного суспільства в Україні порівняно із світовими тенденціями є недостатнім і не відповідає потенціалу та можливостям України. Наведені причини відставання, серед яких:

1. Рівень комп’ютерної та інформаційної грамотності населення є недостатнім, упровадження нових методів навчання із застосуванням сучасних ІКТ – повільним;
   
2. Ефективність використання фінансових, матеріальних, кадрових ресурсів, спрямованих на інформатизацію, впровадження ІКТ у соціально-економічну сферу, є низькою;
   
3. Розвиток нормативно-правової бази інформаційної сфери недостатній;
   
4. Рівень державної підтримки виробництва засобів інформатизації, програмних засобів та впровадження ІКТ є недостатнім, що не забезпечує всіх потреб економіки і суспільного життя;
   
5. Спостерігаються нерівномірність забезпечення можливості доступу населення до комп’ютерних і телекомунікаційних засобів, поглиблення "інформаційної нерівності" між окремими регіонами, галузями економіки та різними верствами населення [1].
   

Покращення процесу інформатизації освіти – один з основних чинників вирішення вище зазначених проблем в освіті.

Для вирішення зазначених проблем необхідно постійно розглядати напрямки та запроваджувати нові системи інформатизації, удосконалювати їх. Інформаційні технології розвиваються дуже швидко, відповідно до цих змін повинна реформуватись і освіта.

Сучасні інформаційні технології це і надшвидкісний Інтернет, мультимедійні бібліотеки, сучасне швидкісне комп’ютерне обладнання, освітні портали, програмне забезпечення навчального призначення, системи автоматизованого керування, інтелектуальні системи та ін.

Нажаль на сьогодні все це є не на належному рівні, а то і взагалі відсутнє. Комп’ютерна техніка не відповідає сучасним вимогам, а половину з неї вже взагалі застарілі моделі. Що стосується створення мереж – було створено мережі з використанням оптоволоконного кабелю, що значно збільшило швидкість обміну інформацією. Але в Всесвітній мережі дуже повільно створюються освітні портали, які б надали змогу швидше орієнтуватися в інформаційному просторі.

Найбільш поширеним операційним середовищем для комп’ютерів залишаються старі Windows. Збільшення кількості користувачів, які застосовують сучасні операційні системи Windows 7 та Windows Vista йде дуже повільно і становить 13-15 відсотків [6]:

1. 62,43% – Windows Xp
   
2. 14,68% – Windows Vista
   
3. 13,70% – Windows 7
   
4. 2,47% – Mac OS X 10.6
   
5. 1,90% – Mac OS X 10.5
   
6. 1,07% – Linux
   
7. 3,58% – Інші
   

Повільно йде переорієнтація користувачів на сучасні інструментальні засоби створення інформаційних систем, баз та банків даних. На низькому рівні перебуває "озброєність" розробників відповідними інструментально-технологічними засобами підтримки інженерії створення складних, розподілених прикладних комп'ютерних систем.

Завдання інформатизації освіти у вирішенні даної проблеми – постійне вдосконалення програмних і технічних засобів з урахуванням досягнень педагогічних, психологічних і технічних наук, спрямованих на спрощення пошуку необхідних знань, їх засвоєння і практичне застосування.

Одним із важливих факторів, що суттєво впливають на можливість одержання якісної освіти, є можливість користуватися сучасними інформаційними технологіями. Тому "забезпечити максимально наближені стартові можливості для всіх у здобутті освіти" в сучасних умовах означає, зокрема, забезпечити рівні можливості використання інформаційних технологій. Особливо це стосується загальної середньої освіти, яку безкоштовно (за рахунок держави) повинні одержати всі громадяни України. У процесі інформатизації освіти Академії педагогічних наук спільно з МОН України необхідно визначити науково обґрунтовані вимоги до засобів інформатизації, які необхідні і достатні для вивчення навчальних предметів в обсягах, передбачених державними стандартами загальної освіти, а державі забезпечити такими засобами всі навчальні заклади, що надають загальну середню освіту, згідно з єдиними нормативами.

Вище наведені приклади свідчать, що інформатизація освіти є важливим засобом і складовою реформування освіти. Перехід системи освіти на якісно новий рівень без її інформатизації просто неможливий. Водночас необхідно зауважити, що використання інформаційних технологій необхідне і корисне не лише у реформованій, але й у нинішній освіті.

Здійснення інформатизації освіти вимагає з’ясування сутності цього процесу і визначення основних напрямків його реалізації.

Створення ефективної системи інформатизації освіти потребує дослідження системи освіти як об’єкта інформатизації. Необхідно розробити методику досліджень, застосування якої забезпечувало б одержання параметрів об'єкта інформатизації, що необхідні для визначення оптимальних параметрів системи інформатизації. Слід зауважити, що під системою інформатизації системи освіти розуміється сукупність систем інформатизації всіх об’єктів освіти всіх рівнів ієрархії.

Основною сутністю інформатизації освіти є використання інформаційних технологій у різних видах діяльності, які здійснюються в системі освіти. Тому, досліджуючи систему освіти як об’єкт інформатизації, основну увагу необхідно приділити дослідженню цих видів діяльності, визначити критерії їх класифікації, виходячи з психолого-педагогічних та інформаційних характеристик і класифікувати їх за визначеними критеріями.

Для всіх кваліфікаційних груп в освіті необхідно визначити основні вимоги до засобів ІКТ для їх інформатизації.

Здійснення інформатизації освіти України на належному сучасному рівні з максимальною вигодою, зокрема, економічною, потребує також:

1. Сформулювати (можливо, у вигляді проекту нормативного документу) основні вимоги до перспективних засобів ІКТ;
   
2. Проаналізувати існуючі способи організації розробки і виробництва засобів ІКТ та забезпечення ними закладів і установ освіти в Україні і за рубежем;
   
3. Проаналізувати науково-технічний і промисловий потенціал України щодо розробки і тиражування засобів ІКТ для інформатизації освіти;
   
4. Розробити рекомендації щодо найбільш доцільних способів організації розробки і тиражування засобів ІКТ та забезпечення ними закладів і установ освіти;
   
5. Розробити рекомендації щодо підвищення ефективності використання засобів ІКТ в закладах і установах освіти України;
   
6. Дослідити існуючі способи моніторингу стану інформатизації установ і закладів освіти і ефективності використання засобів ІКТ [1].
   

Висновок. Сучасний стан інформатизації освіти в Україні підкріплений, без сумніву, досить потужною нормативної базою, але є невідповідність існуючих засобів вимогам та напрямкам інформатизації освіти, що пов’язано з матеріальною стороною та невеликою кількістю спеціального освітнього програмного забезпечення, інформаційних порталів та ін.

Пропозиції про подальші дослідження з даної проблеми. Для успішного вирішення проблем інформатизації освіти України доцільно комплексно проводити дослідження за вище зазначеними напрямками з широким залученням до виконання цієї роботи наукових установ АПН України, вищих навчальних закладів та виробників засобів ІКТ.