Бобир С. Л., Боровик А. Г., Гетта В. Г., Гринь Т. В., Жила С. О., Завацька Л. М., Зайченко І. В., Іванишина В. П., Носко М. О., Сидоренко В. К., Кузьомко Л. М., Ляшенко О

Вид материала

Документы

Содержание Використані джерела Modern problems of in-plant training teachers Kiberbuling as pedagogical problem

Подобный материал:

• Бобир С. Л., Боровик А. Г., Гетта В. Г., Гринь Т. В., Жила С. О., Завацька Л. М., Зайченко, 7100.22kb.
• Основы безопасности жизнедеятельности (обж) М. С. Сидоренко,, 1983.12kb.
• Я україни буковинська державна медична академія в. А. Троянський, М. М. Сидоренко, 2652.9kb.
• Г. Г. Файзуллин // Экономика с Х. и перераб предприятий. 2011. № С. 65-67, 248.06kb.
• Т. А. Боровик Инновационные технологии развития музыкальности детей на урок, 22.38kb.
• Сидоренко Александр Михайлович Сидоренко вологодский писатель и поэт. Он оставил знатокам, 48.46kb.
• 19. 00 Малый зал Филармонии галина сидоренко, 80.16kb.
• Положення, 84.19kb.
• Театрально-концертне життя, 82.63kb.
• 1. Зайченко А. Крестьянскому подворью- государственную поддержку // апк: экономика,, 20.47kb.

Використані джерела

1. Выготский Л.С. Проблемы обучения и умственного развития в школьном возрасте. – В кн.: Хрестоматия по психологии: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов / Сост. В. В. Мироненко; Под ред. А. В. Петровского. – 2-е изд. перераб. и доп. – М.: Просвещение, 1987. – 447 с., С. 377-383.
   
2. Давиден А. А. Лабораторные работы в процессе обучения физике // Физика в школе – 2000 – №5. – С.46-47.
   
3. Давиденко А.А. Використання цифрової фототехніки у наукових дослідженнях. – Розділ ІV книги «Використання сучасних інформаційних технологій при підтримці процесу навчання обдарованої молоді» / за ред. С.О.Довгого та А.Є.Стрижака – К.: Інформ.системи, 2009, С.159-170.
   
4. Давиденко А.А. Науково-технічна творчість учнів: навчально-методичний посібник для загально­освітніх навчальних закладів. – Ніжин: ТОВ “Видавництво “Аспект Поліграф”, 2010. – 176 с.
   
5. Давиденко А. А. Турниры юных изобретателей и рационализаторов // Физика в школе. – 2001. – № 7. – С.70-75.
   
6. Давиденко А. А., Дідович М. М. Новий зміст та нові організаційні форми позаурочної роботи з фізики / Вісник ЧДПУ. Вип. 13. Серія: педагогічні науки. Т. 1.: Збірник. – Чернігів: ЧДПУ, 2002. – №13.– С.42-47.
   
7. Давиденко А.А. Методика розвитку творчих здібностей учнів у процесі навчання фізики (теоретичні основи) – Ніжин: ТОВ “Видавництво “Аспект Поліграф”, 2004. – 264 с.
   

Davidenko A.

MODERN PROBLEMS OF IN-PLANT TRAINING TEACHERS

The article deals with problems of training and professional improvement of teachers. It focuses on the changes in society, science and human psychology, that should be considered when solving these problems.

Key words: qualification, in-plant training, professional improvement, pedagogical education, work


Надійшла до редакції 16.06.2010


УДК 37.013:004

Кулик Є. В., Дайнека Н.М.

Кібербулінг як педагогічна проблема

В статті розглядаються проблеми кібербулінгу та обґрунтовується необхідність встановлення педагогічних умов протидії цьому виду агресії.

Ключові слова: Інтернет, агресія, булінг, кібербулінг, кібер-агресія, кібертероризм.

Формування національних інтересів України в сучасному глобалізованому світі неможливе без залучення до світового інформаційного простору. За цим стоять принципово нові можливості для обміну інформацією, духовними цінностями, взаємного культурного збагачення усіх націй і народів.

Нинішнє “постіндустріальне суспільство”, “суспільство масмедіа”, “інформаційне суспільство” наповнює новим змістом інформаційну куль­туру сучасного громадянина. Стрімкий розвиток й поширення нових інформаційних технологій зумовлює зростання вимог до рівня інформаційної культури особистості як своєрідного суспільного феномену, який охоплює усі сфери людської діяльності, у тому числі й культуру праці (навчально-пізнавальної діяльності) та професійну культуру. [1]

Загальновизнаним є значення культури в процесі цілеспрямованої соціалізації людини, у її цілісному розвитку й становленні як особистості. Це породжує суперечності між категорією індивідів, інформаційна культура яких формується під впливом інформацій­них технологій і відбиває нові зв’язки і відносини інформаційного суспільства і направлена на позитивний розвиток особистості і категорією індивідів які намагаються використати переваги інформаційного суспільства для впливу на інших людей. Це створює різні рівні якості діяльності людей при однакових витратах сил і часу, тягне об’єктивну несправедливість, що пов’язана зі зниженням можливостей творчого прояву одних суб’єктів у порівнянні з іншими. Але можливість впливу інформації на людину породжує феномен, який набуває особливого статусу. Це феномен підкорення своїй волі інших людей. Сучасні дослідження інформатизації суспільства спираються на тезу, що індустріальний розвиток сьогодні випереджає розвиток освіти, культури, свідомості особистості [1]. У сучасному світі саме культурні цінності, здобутки мають найвагоміший вплив на формування духовності особистості, тому надмірна абсолютизація технократизму зумовлює актуалізацію гуманістичних тенденцій в освітньому процесі.

Одним із головних завдань сучасної школи є формування готовності молоді до життя в інформаційному суспільстві. Сьогодні учень повинен засвоювати знання про основи інформаційного обміну, про способи накопичення, збереження і передачі інформації різного типу, формувати уміння виокремлювати з інформаційного потоку лише необхідні знання, набувати навичок їх цілеспрямованого застосування, розуміти що інформація крім позитивного впливу на людину може мати негативний вплив.

Досягнення високого рівня інформаційної культури людини – це стратегічна мета кожного високорозвиненого суспільства. Школа ж повинна навчити молоду людину використовувати інформаційні технології сучасного типу і, таким чином, виконати пропедевтичну роль у формуванні основ інформаційної культури. Основою для формування інформаційної культури є адекватне вимогам суспільства і потребам особистості інформаційне середовище, виконання законів його функціонування та розвитку, уміння орієнтуватися в безмежному сучасному світі інформації, виокремлювати та використовувати особистісно значущу інформацію. Середовище як фактор формування духовних цінностей особистості виконує свою специфічну роль у суспільному процесі пізнання як на науково-теоретичному, так і на практично-емпіричному рівнях.

“Інформаційне середовище є одним із істотних чинників складного процесу соціальної детермінації поведінки людини. Воно постає однією із найважливіших умов формування свідомості та самосвідомості особи; стимулятором її розвитку; підґрунтям залучення до мотивоційно-спонукаль­ного процесу; умовою різноманітного взаємовпливу і взаєморозуміння людей ” [1]. Отже, саме тому при дослідженні інформаційного середовища недостатньо надавати перевагу лише практичній стороні, потрібно зосереджувати увагу саме на соціально-духовному аспекті розвитку цього явища.

В роботі [1] показано, що освітні заходи повинні сформувати в учнів такі основні компоненти інформаційної культури:

1. Розуміння сутності інформації та інформаційних процесів, їх ролі в пізнанні навколишньої дійсності та творчої діяльності людини, в управ­лінні технічними і соціальними процесами.
   
2. Р
   © Кулик Є. В., Дайнека Н.М., 2010
   озуміння проблем подання, оцінки і вимірювання інформа­ції, її сприймання, розуміння сутності формалізації суджень, зв’язку між зміс­том та формою, ролі інформаційного моделювання в сучасних інфор­маційних технологіях.
   
3. Розуміння сутності неформалізованих, творчих компонентів мислення.
   
4. Уміння визначати і формулювати мету, здійснювати постановку задач, висувати гіпотези, будувати інформаційні моделі досліджуваних процесів і явищ, аналізувати їх за допомогою засобів HIT та інтерпретувати отримані результати, систематизувати факти, осмислювати і формулювати висновки, узагальнювати спостереження, передбачати наслідки рішень, що приймаються, та вміти їх оцінювати.
   
5. Вміння добирати необхідну послідовність операцій і дій в професійній діяльності, розробляти програму спостереження, досліду, експерименту.
   
6. Володіння знаряддєвими застосуваннями ЕОМ, системами опрацювання текстової, цифрової і графічної інформації, баз даних і знань, предметно-орієнтованими прикладними системами, системами телекомунікацій.
   
7. Розуміння сутності штучного інтелекту.
   
8. Уміння адекватно формалізувати знання і адекватно інтерпретувати формалізовані описи, дотримуватись належної рівноваги між формалізованою і неформалізованою складовими.
   

Проведені дослідження в Україні показують, що сьогодні немає комплексного, цілісного й системного дослідження, результатом якого стала б пропедевтична модель формування особистісно- і професійно-зорієнтованої інформаційної культури.

Тому актуальність нашого дослідження зумовлена виявленою соціальною суперечністю між соціальною потребою у підготовці молоді до життя в інформаційному суспільстві, для чого необхідне формування в учнів основ інформаційної культури і відсутністю системи цієї підготовки.

В умовах інформатизації всіх видів професійної діяльності доміну­ючими стають духовні, інтелектуальні взаємозв’язки особистості та сус­пільства. Інтелект людини, рівень її духовної та інформаційної культури сьогодні починає відігравати головну роль у соціалізації особистості. Головним фактором її формування стає інформаційне середовище з його когнітивними механізмами і структурами, найновішими технологічними досягненнями, сучасними засобами масової інформації. Зазначене інформа­ційне середовище можна вважати вербально-інформаційним компонентом цілісного інформаційного поля.

Гуманізація сучасного суспільства як найсуттєвіший чинник формування інформаційної цивілізації сприяє оптимізації всіх параметрів інформаційного поля особи з метою забезпечення її всебічного, гармонійного, цілісного розвитку. У процесі розвитку інформаційної культури особи в системі гуманізації суспільства слід відрізняти безпосередній і опосередкований вплив соціальної комунікації, сучасного інформаційного середовища на людину. Невід’ємною складовою цього процесу виступає саморозвиток особистості, який відбувається протягом всього її життя і характеризується як активний початок її діяльності, її спрямованості до соціалізації. Саморозвиток постає також як початок та продовження процесу управління розвитком інформаційної культури особистості, її соціалізацією.

ЗМІ, які часто виступають у ролі «наставника» молодої людини, часто демонструють і різноманітний «інформаційний бруд». Однак причина не лише в тому, що підростаюче покоління «вчиться поганому», яке ріками ллється з екранів телевізорів та Інтернету. Часто причиною такого нездорового інтересу до насильства є відсутність державної системи виховання молоді в напрямку протидії агресії суспільства. Аналіз психолого-педагогічної та філософської літератури щодо проявів насилля в молодіжному середовищі засвідчує, що воно існувало завжди, проте, за минулі п’ятдесят років масштаби цього явища значно зросли, що пояснюється зростанням насилля і злочинності в суспільстві в цілому, як за рахунок процесів глобалізації, домінування сциєнтично-технократичних моделей розвитку людини і суспільства. Крім того, розвиток інформаційних технологій дає можливість широко розповсюджувати негативну, агресивну інформацію у засобах масової інформації, чим привертається суспільна увага до неї. На жаль, цей розвиток чинить і негативний вплив на безпеку життя дітей і молоді, адже агресивно налаштовані особи отримали ще кілька інструментів для здійснення насильницького тиску, зокрема, використання Інтернету й чатів.

За даними Американської медичної асоціації, за роки, проведені в школі, середньостатистична дитина, хоче чи не хоче, бачить по телевізору 8000 вбивств та 100000 актів насильства.

Звичайно, що поява Інтернету завдяки його технічним можливостям кардинально змінила взаємодію не тільки в системі «людина-машина», а й в системі «людини-людина». Однак із використанням Інтернету пов’язані певні ризики. Зокрема, це вікно у світ, який також належить всім і межі доступу з точки зору моральних засад немає.

На сьогоднішній день найактивнішими користувачами мережі Інтернет є діти. Статистика подає, що в Україні мережею Інтернет уже користується 200 тис. дітей у віці від 5 до 18 років, і з кожним роком кількість юних користувачів збільшується більш, ніж на 30%. При цьому тільки 15% батьків здогадуються про труднощі, з якими зіштовхуються їхні діти в Інтернеті, і менш половини батьків мають уявлення про елементарні засоби безпеки у мережі Інтернет.

Активне впровадження інтернету в життя створило феномен залежності від нього. Інформація отримана в інтернеті втягує (особливо молоду несформовану дитину) користувача в свою павутину. Адже там можна «знайти» відповіді практично на всі питання які тебе цікавлять. Обривається зв'язок з родиною, друзями, більшість часу віддається роботі з комп’ютером. Спостереження показують, що такі діти стають замкнутими, дратівливими, агресивними, живуть в своєму світі комп’ютерного середовища. Китайські лікарі офіційно визнали інтернет-залежність хворобою, яку відповідно лікують в клініках. Згідно нових діагностичних рекомендацій інтернет-залежною визнається людина, яка проводить в мережі не менше шести годин на день і у якої спостерігався щонайменше один з симптомів залежності (непереборне бажання увійти до мережі, розумове або фізичне виснаження, дратівливість, порушеня сну або концентрації уваги) протягом попередніх трьох місяців [2].

Ще кілька років тому, про кібербулінг ми майже не чули. Завдяки входженню суспільства в еру інформаційних технологій, сьогодні цей термін стає терміном повсякденного вжитку, він стає таким же зрозумілим, як терміни «сайт», «домен», «хостінг».

Провівши попередні дослідження було встановлено, що поняття має багато визначень. Слово булінг (англійською bullying, від bully – хуліган, забіяка, грубіян, ґвалтівник) означає залякування, фізичний або психологічний терор відносно молодої людини з боку групи її ровесників, спрямований на те, щоб викликати в неї страх і тим самим підкорити її собі. За останні 20 років це поняття стало міжнародним соціально-психологічним терміном. Булінгом у США позначають великий перелік дій – від погроз до насмішок, – які здатні налякати, принизити чи іншим чином негативно впливати на людину. Булінг в Інтернеті або з допомогою інших електронних пристроїв, на кшталт стільникового телефону (кібербулінг), – досить новий феномен. Як правило – це сексуальне насильство через Інтернет: сексуально образливі записки, листи, фото, плітки, обмови, відео. Інформація розповсюджується дуже швидко, і відповідно, також швидко створюється суспільна думка. Поряд з кібербулінгом появився такий феномен як кібер-агресія – ображання, зловмисні повідомлення, плітки, висміювання інших в інтернеті, при цьому вказуючи їх ініціали або фотографії, відеознімки. Притаманні цьому явищу також домагання, шантаж або залякування, включаючи переслідування. Кібер-агресія є технічно простою. Інтернет надає нові можливості для ображання. Якщо у школі дитину можуть образити зазвичай лише під час її перебування там, то через Інтернет образники можуть досягти свою жертву в будь-який час. Діти дуже довірливі і швидко відкривають таємниці, подають свою адресу, персональні дані чи якісь паролі.

Узагальнене тлумачення говорить, що кібербулінг – це переслідування інших осіб з використанням сучасних електронних технологій: інтернету (електронної пошти, форумів, чатів, ICQ) та інших засобів електронної техніки – мобільних телефонів, пейджера.

Це явище набирає в Україні все більших обертів, і вже настав час, говорити про нього, як про одну з найрозповсюдженіших форм насильства – кібертероризм.

Насильство у молодіжному середовищі на сьогодні є масштабним явищем як в Україні, так і у світі. Саме тому європейські держави скеровують свою діяльність у напрямі подолання цього явища, впроваджуючи програми та законопроекти, мета яких – вберегти дітей і молодь від насильства.

Людина, яка в юному віці страждала від несправедливого, грубого поводження з собою, не впоравшись із цією проблемою самостійно, може на

все життя стати морально скаліченою. Часто саме такі люди намагаються самоствердитися за рахунок слабшого: чоловіки - принижуючи своїх дружин і жінок взагалі, жінки - ставлячись зі зневагою до власних дітей, та й до чоловіків, якщо ті проявляють слабкість. Тому сьогодні варто замислитися над тим, від чого може постраждати молодь, навчаючись у школі або у ВНЗ, для того, щоб виробити загальну стратегію подолання суспільно-негативних явищ у молодіжному середовищі.

Як відомо, школа – це дзеркало суспільства. Отже, і проблеми шкільна спільнота має ті самі, що і «доросле» суспільство, зокрема, підвищення розповсюдження насилля. Більшість учнів, як виявилося у ході соціологічного опитування, у своєму житті зустрічалися з таким видом насилля, як приниження. П’ята частина школярів хоча б раз у житті зазнавали фізичного кривдження. 5% учнів навіть вказали, що стикалися з сексуальними загрозами. Ця проблема має сучасне забарвлення. Якщо раніше красуням доводилося остерігатися маніяків, то зараз вони ще й побоюються Інтернету.

Між фізичним і психологічним насильством розмістилася така форма, як третирування – вербальні погрози, образи, стусани, штовхання. Сюди входять і словесні образи, і приниження етнічного чи статевого характеру. До психологічного насильства ще входить така форма тиску, як бойкот – змова групи людей про недопущення контактів і спілкування, вигнання із суспільства.

Проблема у тому, що ні батьки, ні педагоги, ні самі діти часто не сприймають дані прояви як насильство, вважаючи їх дитячими пустощами або «заграванням» і звертають на це увагу, лише коли справа заходить занадто далеко, і з’являються наслідки, як для кривдника, так і для його жертви. Проблема досліджуваного педагогічного феномену полягає в тому, що це нове явище, і про взаємодію педагогів, батьків і дітей практично немає ніяких досліджень. Тільки в Інтернеті є часткова інформація про рекомендації для батьків як уникати кібер-агресії.

Серед них:

• Кібер-агресія зазвичай має місце за відсутності дорослих.
  
• Діти часто вважають, що їхні батьки можуть лише погіршити все.
  
• Анонімність та низький ризик бути спійманими спонукають людей робити те, що вони б не зробили за інших обставин (наприклад, казати речі, які б вони не сказали іншій людині віч-на-віч).
  
• Кібер-агресія є технічно простою. Відправлення зловмисних повідомлень або розміщення зловмисного тексту для широкої аудиторії вимагає лише кілька клацань мишею.
  

Дослідження Гарвардського університету виявило з найбільш поширені реальні загрози віртуального світу: сексуальні домагання; кібер-агресія; доступ до шкідливого і нелегального контенту (популяризація порнографії, віртуальних наркотиків, суїциду, тощо). Проведені дослідження показують, що 62 відсотки опитаних, визнали застосування по відношенню до себе електронних технологій (через інтернет та мобільний телефон), які можна розцінювати проявом кібертероризму. Частіше всього це була нецензурна лайка (49%); пропозиції відвідати порносайт, переглянути відео із сценами насильства (26%). Майже що четвертого користувача мережі ІНТЕРНЕТ ображали, над ним насміхались, його лаяли. Досить часто (26% респондентів), свідчили випадки шантажу та погроз на свою адресу. 54% молодих людей це дратувало, 40%відчували сором, у 14% опитаних був присутнім страх. Майже 4% жертв кібербулінгу звертались за психологічною допомогою. Найбільш вживаними атаками були відправка неприємних за змістом, образливих або погрозливих повідомлень, фотографій, листів, відеозаписів; телефонні дзвінки з погрозами або мовчанням; образливі висловлювання на форумах (в чатах); видавання себе за когось іншого в чатах та форумах, в текстових повідомленнях, з негідними висловлюваннями та образами; отримування СПАМ – розсилки вище зазначеного змісту [2].

Агресію дуже важко зупинити без фахівців – психологів та соціальних педагогів, без суспільного обговорення причин, окремих випадків, без загального осуду, без впровадження у свідомість дітей і дорослих неприпустимості виявлення приниження особистості, заподіяння фізичного і морального (душевного) болю людині. Тому на нашу думку встановлення педагогічних умов протидії кібер-агресії в школі є педагогічною проблемою і потребує фундаментальних досліджень.

Використані джерела

1. Малишевський О. В. Пропедевтика інформаційної культури учнів 5-7 класів на заняттях з трудового навчання і художньої праці: дис... канд. пед. наук: 13.00.02 / Інститут педагогіки АПН України. – К., 2007. – 315 с.
   
2. Харламова І. Насильство та жорстокість у школі. Реалії сучасності. Методичні рекомендації щодо роботи з дітьми // Соціальний педагог. –2007. – № 9. – С. 15-20.
   

Kulyk E., Deyneka N.

KIBERBULING AS PEDAGOGICAL PROBLEM

The article discusses problems of cyberbullying and proves necessity of setting pedagogical conditions of counteraction to this type of aggression.

Key words: Internet, aggression, bullying, cyberbullying, cyberagression, cyberterrorism.


Надійшла до редакції 03.09.2010

УДК 37.014

Гончаренко О.Г.

До питання, щодо вдосконалення проведення бінарного уроку
в ході впровадження модульно–рейтингової системи навчання

Бінарний урок часто називають інтегрованим. Головна перевага бінарного уроку полягає у можливості створити в курсантів систему знань, допомогти уявити взаємозв’язок предметів і таким чином підвищити рівень їх знань. Бінарні уроки вимагають активної діяльності кожного курсанта, тому групу необхідно готувати до їх проведення: запропонувати літературу з теми семінарського заняття, порадити узагальнити практичний досвід, придивитись до конкретного явища.

Ключові слова: модуль, рейтинг, бінарний урок, рівень знань.

Актуальність проблеми дослідження. В сучасних умовах посилюються вимоги до якості підготовки спеціалістів. Виконання цього актуального завдання можна забезпечити на основі гармонійного поєднання і вибору оптимальних форм і методів навчання, контролю і оцінки знань курсантів. Крім того, бінарні уроки допомагають зміцнити педагогічні колективи, поставити перед нами спільні завдання, виробити спільні дії і єдині вимоги та розширити кругозір і культуру курсантів. Управління всіма цими процесами повинно базуватися на основних положеннях та принципах діяльнісного підходу (Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв та ін) [1], теорії учбової діяльності (В.В. Давидов, А.К. Маркова, С.Д. Максименко та ін.) [2] та враховувати психологічні закономірності розвитку особистості курсанта у навчальному процесі.

Метою даної роботи було розробити поради щодо вдосконалення організації проведення бінарного уроку в ході впровадження кредитно-модульної системи навчання.

Як сказано в Енциклопедії освіти, «інтегративний підхід в освіті веде до інтеграції змісту освіти, тобто доцільного об’єднання його елементів у цілісність». На рубежі XIX и XX століть Дж.Дьюї, проголосивши дитину сонцем, центром педагогічного всесвіту, висунув новий принцип будови навчальних програм: «Від дитини – до світу і від світу – до дитини» [3].

З другої половини 90–х рр. ХХ ст. та в XXI ст. поняття «педагогічна інтеграція» в педагогічній літературі трапляється все частіше. Виходять у світ збірники науково–методичних праць, що містять як теоретичне обґрунтування інтеграції, так і описи практичного досвіду. З’явилися монографії, фахові журнали публікують дослідження різних її аспектів. Створено програми інтегрованих курсів навчальних дисциплін, розробки інтегрованих уроків. У чому полягає інтегративний підхід до навчання? Його суть – така будова навчального курсу, у якому:

• окремі розділи тісно поєднані;
  
• можливості такого поєднання використовують максимально.
  

Слід пам’ятати, що інтеграція – це не поєднання, а взаємопроникнення двох або більше предметів. Це не просто поєднання частин, а об’єднання їх у єдине ціле на основі спільного підходу. Мета інтеграції навчання – дати курсанту цілісне уявлення про світ, навчити сприймати життєві явища в їх глибинному взаємозв’язку, розуміти логіку розвитку процесів, пов’язаних з існуванням людського суспільства.

Існують різні рівні інтеграції, які виявляються в різних формах навчального процесу. Найбільш виразним зразком методичної будови інтегрованого навчального курсу є курс словесності. Інтегрованим є курс загального та спеціального діловодства та риторики який вивчають курсанти 2 і 4 курсів. Проте діловодство чи риторика, інформатика аж ніяк не можуть бути представлені на одному занятті рівною мірою. Якомусь предметові доводиться поступитись, «увібравши» в себе інший, і по–новому показати себе. В іншому разі користь від інтегрування сумнівна, тоді як шкода (в усякому разі від перевантаження курсантів) досить виразна. До поняття «інтеграція» найчастіше докладають термін освітня модель. Вважати інтеграцію за окрему технологію не можна, оскільки в основу реалізації інтегрованого підходу до навчання можуть бути покладені і навіть поєднані різноманітні педагогічні технології.

Інтегрований урок (від лат. Integratio – поповнення) – тип уроку, у якому навколо однієї теми поєднано відомості різних навчальних предметів [4]. Від інтеграції необхідно відрізняти короткі принагідні вкраплення в урок відомостей з інших предметів. У такому разі мова вже йде про між предметні зв’язки, застосування яких сприяє глибшому сприйманню й осмисленню навчального матеріалу та розвиток ерудиції курсантів. Застосовуючи у навчанні інтеграцію наукових знань, реалізуючи її в системі, можна досягти таких результатів:

• знання курсантів набувають системності;
  
• у
  © Гончаренко О.Г., 2010
  міння стають узагальненими, сприяючи комплексному застосуванню знань, їхньому синтезу, перенесенню ідей та методів з однієї галузі науки до іншої, що, по суті, покладено в основу творчого підходу до наукової, художньої діяльності людини в сучасних умовах;
  
• посилюється світоглядна направленість пізнавальних інтересів курсантів;
  
• більш ефективно формуються переконання, досягається всебічний розвиток особистості;
  
• сприяння оптимізації, інтенсифікації навчальної й педагогічної діяльності.
  

Інтеграція здійснюється через чітке встановлення між предметних зв’язків за таких умов: чітка організація та координація роботи всіх педагогів, які працюють в навчальних групах; доречне використання всіх видів зв’язків; комплексне використання форм навчання; спільне застосування спільних навчальних посібників. Бінарний урок – різновид інтегрованого уроку, що органічно поєднує вивчення двох предметів. Звичайно, проведення бінарних уроків потребує серйозної підготовки, поєднаної з подоланням таких труднощів:

• не завжди теми в програмах навчальних предметів, які варто об’єднати, сформульовано однаково. Тому, виявивши спільне, теми доводиться переформульовувати.
  
• часто уроки, які можна інтегрувати, відповідно до вимог програми мають проходити з великим проміжком часу, що ставить навчальний відділ перед необхідністю вносити корективи до навчального плану.
  

План підготовки викладача до бінарного уроку передбачає: викладачі–однодумці визначають тему, цілі, задачі уроку, спільні для обох (трьох, чотирьох) предметів та специфічні для кожного. Проведення уроку доцільне лише за умови наявності спільної мети; залежно від теми, мети та завдань уроку визначається його тип; у відповідності до теми, задач, типу уроку, з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей курсантів, добирається фактичний і дидактичний матеріал; обирається найбільш ефективне поєднання методів і прийомів – відповідно до поставленої мети, змісту навчального матеріалу, дидактичних задач навчальних предметів, що інтегруються; обмірковується структура уроку. Акцент робиться на самостійній пізнавальній діяльності курсантів (а не заучуванні готових висновків), створенні проблемних ситуацій з урахуванням логіки навчальних дисциплін; визначається ступінь участі кожного з викладачів: або обидва (троє, четверо) працюють на рівних (відбувається діалог), або хтось із них «включається» в урок епізодично.

Алгоритм оцінювання ефективності проведення бінарного уроку: якість знань курсантів з обраної теми (повнота, системність тощо). На яку оцінку заслуговує організація мислення курсантів на семінарському занятті; які форми мислення (індукція, дедукція), які мисленнєві операції (аналіз, синтез, порівняння та ін.) застосовувалися на уроці. Які творчі процеси ініціювались викладачем; чи мало місце проблемне навчання. Яка була роль всієї групи й кожного окремого курсанта у вирішенні кожної з проблем; наскільки ефективними були способи організації пізнавальної діяльності курсантів. Якою мірою вони сприяли розвиткові інтересу в галузі інтегрованих дисциплін; яким був емоційний тонус уроку. Яким був рівень духовного спілкування педагога й курсантів; якою мірою інтеграція двох (кількох) предметів дала змогу реалізувати принцип нерозривності навчання й виховання.

Алгоритм оцінювання діяльності курсантів на уроці: глибина й міцність одержаних ними знань; здатність до мислення; спроможність розуміти суть явищ, робити висновки й узагальнення; розуміння глибоких, а не поверхневих зв’язків між інтегрованими предметами.

Алгоритм оцінювання діяльності викладача: особистісні якості викладача, які сприяли реалізації основної мети й задач уроку; рівень ефективності дидактичної діяльності щодо об’єднання знань курсантів у галузі інтегрованих предметів; міра володіння викладачем поняттями інтегрованих дисциплін.

Висновки: Отже, мета бінарного уроку – дати курсанту цілісне уявлення про світ, навчити сприймати життєві явища в їх глибинному взаємозв’язку, розуміти логіку розвитку процесів.