Бобир С. Л., Боровик А. Г., Гетта В. Г., Гринь Т. В., Жила С. О., Завацька Л. М., Зайченко І. В., Іванишина В. П., Носко М. О., Сидоренко В. К., Кузьомко Л. М., Ляшенко О

Вид материала

Документы

Содержание Використані джерела On the arrangement of activity of borzna school Освіта в ніжинському повіті чернігівської губернії Постановка проблеми. Аналіз досліджень та публікацій Виклад основного матеріалу Висновки та перспективи подальших досліджень.

Подобный материал:

• Бобир С. Л., Боровик А. Г., Гетта В. Г., Гринь Т. В., Жила С. О., Завацька Л. М., Зайченко, 7100.22kb.
• Основы безопасности жизнедеятельности (обж) М. С. Сидоренко,, 1983.12kb.
• Я україни буковинська державна медична академія в. А. Троянський, М. М. Сидоренко, 2652.9kb.
• Г. Г. Файзуллин // Экономика с Х. и перераб предприятий. 2011. № С. 65-67, 248.06kb.
• Т. А. Боровик Инновационные технологии развития музыкальности детей на урок, 22.38kb.
• Сидоренко Александр Михайлович Сидоренко вологодский писатель и поэт. Он оставил знатокам, 48.46kb.
• 19. 00 Малый зал Филармонии галина сидоренко, 80.16kb.
• Положення, 84.19kb.
• Театрально-концертне життя, 82.63kb.
• 1. Зайченко А. Крестьянскому подворью- государственную поддержку // апк: экономика,, 20.47kb.

Використані джерела

Державний обласний архів Чернігівської області.

1. Ф. Р–674, оп. 1, од. зб. 403.
   
2. Ф 1230, оп. 1, спр. 1.
   

Terletska U.

ON THE ARRANGEMENT OF ACTIVITY OF BORZNA SCHOOL
OF GARDENING DURING THE FIRST DECADE OF ITS EXISTENCE (1898 – 1908 YEARS)


Separate arrangement issues of Borzna School of Gardening activity during the first decade of its existence (1898 – 1908 years) are analyzed.

Key words: Borzna School of Gardening, general issues, arrangement, farmstead, pupils contingent, teachers, property.


Надійшла до редакції 04.06.2010


УДК 37(177.51) «17-18

Проніков О.К.

ОСВІТА В НІЖИНСЬКОМУ ПОВІТІ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ
НА ПОЧАТКУ ХХ ст.

У статті розглянуто та проаналізовано деякі питання розвитку освіти та мережі навчальних закладів в Ніжинському повіті Чернігівської губернії на початку ХХ ст.

Ключові слова: шкільне будівництво, жіноча гімназія, жіноча семінарія, початкове училище, міська чоловіча гімназія.


Мета дослідження: проаналізувати процес розвитку освіти та мережі навчальних закладів в Ніжинському повіті Чернігівської губернії на початку ХХ ст.

Постановка проблеми. Освіта в Чернігівській губернії мала давні та глибокі історичні коріння. На початку ХХ ст. в Ніжинському повіті відбувався процес активного розвитку шкільної мережі. Діяльність новостворених навчальних закладів мала велике значення для отримання знань населенням Чернігівської губернії.

Аналіз досліджень та публікацій. Питання створення та розвитку мережі освітніх закладів в Ніжинському повіті Чернігівській губернії на початку ХХ ст. є мало дослідженими. Нами вперше робиться спроба у певній системі проаналізувати процеси розвитку шкільної освіти в Ніжинському регіоні у зазначений історичний період, на тлі загального суспільно-політичного розвитку країни.

Виклад основного матеріалу. Важливу роль в розвитку освіти та культури Чернігівщини відігравали повіти губернії. Аналіз процесу створення навчальних закладів в повітах дозволяє побачити не тільки динаміку розвитку їх мережі, а і зміст навчання в них дітей шкільного віку та дорослого населення.

Одним із найбільших повітів був Ніжинський. В селі Мрин (тепер Носівського району) в 1901 році було відкрито Мринську Леонідівську нижчу ремісничу школу. В ній були створені слюсарно-ковальський та тесле-токарний відділи. Школа мала власне приміщення. За даними статистики, станом на 1915 рік в ній навчалося 40 учнів.

У 1903 році в цьому ж селі на кошти поміщика П.Коробки була відкрита «Людмилинська» жіноча семінарія. Вона була створена як школа сільського домоведення. А назву цей навчальний заклад отримав на честь матері засновника П.Коробки. Школа мала чотири класи. Крім загальноосвітніх предметів, діти вивчали кулінарію, домоведення, ведення молочного господарства. Розміщувалася школа у власному будинку її господаря. У 1911 році на базі школи була створена 4-класна семінарія, яка готувала вчителів для початкових шкіл. У 1915 році в семінарії навчалося 160 учениць. Діяла жіноча семінарія до 1920 року.

Ніжинське друге вище початкове училище було засновано у 1907 році. В училищі навчалися лише хлопці. У 1913 році цей навчальний заклад було реорганізовано у друге вище початкове училище, яке знаходилось у власному будинку і мало 4 класи. Станом на 1915 рік у ньому навчалося 145 учнів.

У 1906 році було засновано Ніжинське комерційне училище за рішенням загальних зборів місцевого товариства поширення комерційної освіти, яке підпорядковувалося Міністерству торгівлі та промисловості. Термін навчання – 7 років. Училище готувало фахівців торгівельної справи. У 1910/1911 навчальному році в училищі налічувалося 106 хлопців та 5 дівчат. У 1920 році воно було перетворено на школу № 10 другого ступеня.

Н
© Проніков О.К., 2010
іжинська жіноча гімназія Г.Ф. Крестинської була заснована у 1907 році за ініціативою вчительки арифметики Ніжинської жіночої гімназії П.І. Кунашевич – Г.Ф. Крестинської (1856 – 1923 рр.). Не маючи потрібних коштів, Г.Ф.Крестинська звернулася до громадськості Ніжина. Протягом літа 1907 року було зібрано 2800 крб., на які й було відкрито 4-класну прогімназію у будинку Самохіної (зараз вул. Гоголя, 14). У 1910 році прогімназія була перетворена на гімназію. З 1912 року з метою розширення навчальних площ для проведення занять, гімназія почала орендувати будинок почесного громадянина міста А.І. Левченка на розі вулиць Гоголя та Ліцейської. Гімназія мала 9 класів (7 основних, старший та молодший відділи підготовчого класу). Плата за навчання складала 50-100 крб. на рік. В гімназії викладали професори Ніжинського історико-філологічного інституту П.О. Заболоцький, Г.А. Максимович, культурно-музичний діяч, вчитель співів Ф.Д. Проценко.

Ніжинська міська чоловіча гімназія була заснована у 1912 році. Містилася у найнятому міською управою будинку Самохіної по вул.Гоголя № 7 (1912 – 1915 рр.), а потім – у 1915 – 1917 роках – у будинку Н.І. Пашковської на вул. Мільйоннній №13. Директором гімназії був професор історико-філологічного інституту П.О. Заболоцький. Викладачами гімназії працювали вчителі гімназії П.І. Кушакевича, гімназії Г.Ф. Крестинської та технічного училища. Утримувалася чоловіча гімназія за рахунок держави, міського та повітового земств, коштів та надходжень від плати за навчання. У гімназії було 5 класів (4 основних та один підготовчий). Станом на 1915 рік в Ніжинській чоловічій гімназії навчалося 287 учнів. У 1919 році гімназія припинила свою діяльність.

Ніжинська фельдшерсько-акушерська школа була відкрита у 1907 році, як приватна школа П.А. Буштеда. В ній готували медичних працівників середньої ланки – фельдшерів та акушерів 1-го розряду. У 1915 році при школі відкрито відділення охорони материнства та дитинства. До школи приймалися особи жіночої статі віком від 17 до 40 років. Крім спеціальних, у школах викладалися й загальноосвітні дисципліни. Навчання тривало 4 роки. Школа утримувалася на кошти її засновника, лікаря П.А. Буштеда, та знаходилася у будинку Новицького по вулиці Московській, в центральній частині міста. У 1919 році навчальний заклад було перетворено у державну фельдшерсько-фарма­цевтичну школу з трьома класами, яку 1921 року реорганізовано на Ніжинський медичний технікум.

Дроздівське вище початкове училище було засновано у 1910 році як міське у селі Дроздівці Ніжинського повіту (тепер Куликівського району). Знаходилось воно у власному приміщенні, а у 1913 році його перетворено на вище початкове училище і мало 4 класи. Станом на 1915 рік в ньому навчалося 116 учнів: хлопців – 97, дівчат – 19.

У 1916 році за ініціативою директора Ніжинського історико-філологічного інституту П.В.Тихомирова були відкриті приватні історико-філологічні вищі жіночі курси. Вони складалися із двох відділень: словесного та історичного. Протягом чотирьох років навчання давали вищу історико-філологічну освіту в обсязі програми та планів історико-філологічних факультетів. У 1918 році на першому та другому курсах навчалося 90 осіб. 28 червня 1918 року з курсами було об’єднано Ніжинське товариство сприяння вищій жіночій освіті, а 4 вересня 1820 року курси ввійшли до структури Ніжинського історико-філологічного інституту.

Важливу роль у духовному та просвітницькому житті Чернігівщини відігравало наукове історико-філологічне товариство, засноване групою прогресивних викладачів при Ніжинському історико-філологічному інституті у 1894 році. Його діяльність була спрямована на висвітлення історії Чернігів­щини. Очолювали товариство А.В. Добіаш та М.М. Бережний. Товариство видавало «Сборник историко-филологического общества при Институте князя Безбородько в Нежине» (т.1-5, 1896 – 1915 рр.) У 1918 році, на жаль, товариство припинило свою діяльність.

У 1896 – 1915 рр. вийшли 15 томів «Сборник историко-филологического общества при институте князя Безбородько в Нежине». В першій (офіційній) частині вміщено: статут Ніжинського історико-філологічного товариства, протоколи засідань, річні звіти про роботу товариства та списки його членів. У другій (неофіційній) частині опубліковані документи та статті з історії, мови, літератури, педагогіки, фольклору, етнографії тощо.

Таким чином, як свідчить статистика того періоду, переважна більшість народу, що прагнув до знань, не могла вчитися. У 1897 році на однокласну школу припадало 3610 жителів. Приміщення для шкіл були незручними. На всю Чернігівщину діяло 4 школи з чотирикласними кімнатами. За партами сиділо по 5 – 6 учнів. Діти часто не відвідували школу взимку через відсутність одягу, а весною та восени – через необхідність працювати на поміщиків або на своїй ниві. У школах майже не було наочних посібників та бібліотек.

У 1914 році в Ніжинському повіті, що належав до найбільш густонаселених районів Чернігівщини (в ньому проживало 178 тисяч чоловік), писемними вважалися лише 18%.

У особливо пригніченому становищі знаходилися вчителі. В усьому повіті в кінці ХІХ ст. працювало лише 50 педагогів, із них лише 7 мали вищу освіту. Середня заробітна плата вчителя становила 20 крб. на місяць.

У 1917 році в Ніжині в однокласних, двокласних та трикласних початкових школах працювали 32 вчителі. В класах навчалося по 15 – 25 учнів. Характерно, що на 100 учнів припадало 10 учениць. Цей показник, у порівнянні з 1861 роком, свідчить про певні позитивні зміни. Тоді на 512 стдентів та учнів міста припадало лише 40 дівчат. Єдиною гімназією для жінок була відкрита у 1878 році фабрикантом А.Ф. Кушакевичем приватна жіноча прогімназія, перетворена у 1884 році в гімназію. Вищим навчальним закладом був лише історико-філологічний інститут в Ніжині, в якому навчалося, на кінець ХІХ ст. всього 83 студенти і всі лише чоловічої статі. На весь повіт була тільки одна бібліотека.

Вже після бурхливих революційних подій 1917 року та завершення громадянської війни, у місті Ніжині і Ніжинському повіті збільшилась кількість шкіл та учнів у них. Лише у грудні 1918 року в Ніжині працювало 20 початкових шкіл, в яких навчалося 1836 учнів.

Навесні 1919 року в Ніжині з метою підготовки вчителів для єдиної трудової школи було відкрито народний університет ім. Т.Г. Шевченка, де готувалися кадри нової інтелігенції з робітників та селян. У 10 середніх закладах міста готували кадри для народного господарства.

Збільшився в цей період і контингент студентів у Ніжинському педагогічному інституті. Якщо у 1921 році в ньому навчалося 193 студента, то у 1923 році їх кількість зросла до 284.

У 1924 – 1925 роках у школах Ніжина навчалося 2221 учень. Більшість початкових шкіл була реорганізована в середні.


Висновки та перспективи подальших досліджень. Таким чином, результати наших досліджень дозволяють зробити висновок, що розвиток освіти в Ніжинському повіті на Чернігівщині на початку ХХ століття відбувався у задушливій обстановці російського великодержавного шовінізму та утисків царату. Але зусиллями вчителів-просвітителів у школах різних типів відчувалась досить сильна опозиція нав’язуванню примусової русифікації українського шкільництва. Передусім з боку прогресивних вчителів, які прагнули в умовах заборони української культури здійснювати виховання молоді на кращих традиціях національної педагогіки та шкільництв. Незважаючи на всі перепони та проблеми, які виникали, Чернігівському земству спільно із повітовою владою та за підтримки прогресивної інтелігенції, вдалося зрушити з місця одну із складних проблем освіти того періоду – будівництво нових шкіл. Розширення мережі навчальних закладів сприяло залученню до навчання дітей найбідніших верств населення, особливо в сільській місцевості. Питання розвитку освіти на Чернігівщині є предметом наших подальших досліджень.


Використані джерела

1. Державний архів Чернігівської області. – Ф. ІІ, – оп.І. Спр. 650. Арк. 27 – 28.
   
2. Русов А.А. Описание Черниговской губернии. – Чернигов, 1899. – Т.ІІ.
   
3. Чернігівщина. Енциклопедичний довідник. – К., Українська Радянська енциклопедія, 1990.
   
4. Отчет Черниговской губернской земской управы за 1899 год. Чернигов, 1899.
   
5. Отчет Черниговской губернской земской управы за 1914 год. Чернигов, 1916.
   

Pronikov O.K

The system of education in Nizhyn district of the province Chernihiv
at the beginning of the 20^th century.

Some problems of development of education and a system of educational establishments in Nizhyn district of the province Chernihiv at the beginning of the 20^th are analyzed and studied in the article.

Key words: school building, women high school, women seminary, primary college, urban men high school.


Надійшла до редакції 06.04.2010


УДК 37(09): 303. 446. 4

Кулик І.О.

Педагогічна історіографія 30 – 40-х рр.
про творчу спадщину Григорія Сковороди

У статті розглядається проблема вивчення творчої спадщини Г. Сковороди в історико-педагогічній літературі 30 – 40-х рр. ХХ ст.

Ключові слова: педагогічна історіографія, історико-педагогічне знання, історико-педагогічна література, творча спадщина.


На сучасному етапі педагогічна наука намагається вирішити складні завдання щодо реформування національної системи освіти. В творчому доробку Г.Сковороди знаходимо педагогічні ідеї, конструктивне використання яких допоможе осмисленню цих проблем. Історіографічний підхід щодо вивчення творчої спадщини філософа надає можливість здобути об’єктивні знання про педагогічну спадщину філософа й з’ясувати їхню актуальність для удосконалення сучасної освітньої системи в Україні.

Загальнопедагогічні ідеї українського філософа (поняття про виховний ідеал, мету, завдання, принципи, зміст, методи, форми організації навчально-виховного процесу) аналізували Г.Ващенко, А. Ніженець, І. Пуха, С. Русова, М. Ярмаченко та ін. Філософський аспект педагогічної спадщини Г. Сковороди досліджували Д. Багалій, М. Ковалинський, В. Петров, І. Табачников, Л. Ушкалов та ін. Значення культурно-просвітницької діяльності філософа обґрунтовували Г. Данилевський, М. Демков, Ф. Кудринський, С. Чавдаров та ін.

Мета статті – проаналізувати наукові знання про педагогічний доробок Г. Сковороди в історико-педагогічній літературі 30 – 40-х рр. ХХ ст.

У 1938 р. в журналі “Советская педагогика” була надрукована стаття Ф. Сватікова “Г. Сковорода и его педагогические взгляды (1722 – 1794)”, в якій автор нарікав на те, що в існуючих на той час підручниках з історії педагогіки неможливо знайти достатньої інформації про творчу спадщину й педагогічну діяльність Г. Сковороди. Проаналізувавши творчий доробок філософа, дослідник наголосив, що спадщина мислителя сприяла піднесенню педагогічної думки в тодішній Росії й Україні на рівень науки, обгрунтувавши свою гіпотезу наступними аргументами: просвітник одним із перших обстоював прогресивні принципи навчання – природовідповідності, народності, виховуючого характеру навчання, зв’язку теорії з практикою, а також поставив питання про виховання вільної, гармонійно розвиненої, щасливої особистості.

Значення вчення Г. Сковороди, на думку дослідника, полягало в тому, що просвітник “... ратував за знання й науку, за розповсюдження їх серед народу, за гармонійно розвинуту особистість. Своїми думками про “сродность” виховання він наніс ніщівного удару по шляхетному, “модному” й церковно-схоластичному вихованню” [3, 107].

На думку дослідника, слабкими сторонами педагогічної системи Г. Сковороди були ідеалістичні елементи в його вченні: вплив біблійних творів, перебільшення філософом значення природного фактора в процесі формування особистості.

У 40-х рр. ХХ ст. вітчизняні історики-педагогіки продовжували досліджувати педагогічну спадщину Г. Сковороди. У 1940 р. у журналі “Комуністична освіта” була надрукована стаття П.Тараненка “Педагогічні ідеї Г.Сковороди”, в якій автор позитивно оцінив педагогічну концепцію філософа, відзначивши її патріотичну й гуманістичну спрямованість, підносячи Г.Сковороду як борця за освіту всіх верств населення, як самобутнього педагога, який боровся за утвердження шляхом освіти свободи і щастя на землі.

Д
© Кулик І.О., 2010
о того ж П. Тараненко, ураховуючи постулати домінуючої у ті часи марксистсько-ленінської методології, охарактеризував постать мислителя як активного борця проти існуючих порядків, який “... своїми думками про природовідповідне виховання завдав нищівного удару церковно-феодальному і дворянському вихованню з його зовнішнім блиском” [2, 96]. Дослідник наголошував також на значенні педагогічних ідей мислителя для розвитку педагогічної думки в Україні: “Проголосивши, як мету виховання, ідею людяності, Сковорода став на шлях боротьби за свободу людської особистості, за торжество гуманних основ у житті і вихованні, за панування розуму над забобонами і суєвір’ям. Це був разом з тим і гарячий протест проти кріпосництва, проти самодержавної сваволі і тієї церковно-феодальної системи виховання, що панувала тоді на Україні” [2, 91]. У такий спосіб вчений намагався довести причетність просвітника до антифеодальної та антирелігійної боротьби, а також до більш гострої постановки соціальних проблем. Він визнавав філософа талоновитим педагогом-новатором, який своїми прогресивними педагогічними міркуваннями “попередив таких педагогів як Руссо, Песталоцці, а в Росії – таких, як Бєлінський, Герцен, Пирогов та ін.” [2, 92].

Традиційним для радянських істориків педагогіки був висновок дослідника, де Г. Сковорода характеризувався як “громадянин світу”, для якого “не властиві були вузькі рамки націоналізму” [2, 97], а його вчення визнавалось матеріалістичним, але довести матеріалістичну спрямованість спадщини мислителя було досить проблематичною справою, тому вчений зробив компромісний висновок, наголошуючи, що “матеріалізм Сковороди захований під теологічним одягом” [2, 86].

У роки Великої Вітчизняної війни дослідницька робота на деякий час загальмувалася, але не припинилася. У 1942 р. Президія Академії Наук УРСР ухвалила рішення про відзначення 220-ї річниці з дня народження Г.Сковороди. На урочистих зборах, що відбулися 3 грудня 1942 р. було проголошено три доповіді, присвячені висвітленню важливих проблем творчості мислителя, зокрема педагогічних. Виступи увійшли до збірника, який було видано в Уфі. Так, наголошуючи на тому, що творча спадщина Г.Сковороди належить до найбільш визначних явищ української культури, П.Тичина у статті “Г.Сковорода й наша сучасність” стверджував, що саме у скрутні часи для України, коли постала реальна загроза для існування української нації з боку фашистської Німеччини, творчість філософа має вагоме значення. Автор особливу увагу зосередив на вченні філософа про самопізнання, оцінюючи його як прогресивне, гуманне, оскільки воно було пов’язане з пошуком шляхів до щасливого майбутнього для всіх людей, з відстоюванням свободи як найбільш важливої передумови формування особистості.

Інший доповідач, О. Трахтенберг, у статті “Нарис філософії Г. Сковороди” охарактеризував мислителя як “типового “просвітителя” у розумінні ХVІІІ віку, який мріяв через розумове просвіщення і моральне вдосконалення перетворити все суспільне і особисте життя” [4, 10]. Метою педагогічної діяльності Г. Сковороди автор вважав два взаємопов’язаних завдання: “учити “істині” і вчити “доброчинності”, що були, на думку дослідника, для філософа “неподільні і, кінець-кінцем, зливалися воєдино” [4, 10-11].

Засадничими ідеями педагогічної системи філософа, на думку О.Трахтенберга, були: принцип природовідповідного виховання, ідея про необхідність співвідношення теорії і практики в навчальній діяльності, думки про формування гармонійно розвинутої особистості, вимога загальнодоступної й безкоштовної освіти.

Узагальнюючи матеріал статті, автор підкреслив, що мислитель належав до когорти тих філософів, які проблемам виховання надавали першорядного значення в питаннях побудови щасливого справедливого майбутнього.

До збірника увійшла стаття П. Попова “Григорій Сковорода й українська література”, у якій, аналізуючи літературну спадщину мислителя, дослідник зробив висновок, що для видатного педагога народна творчість була важливим засобом виховання особистості.

В 40-х рр. ХХ ст. педагогічні погляди Г.Сковороди досліджував С.Чавдаров, який охарактеризував педагогічне значення циклу “Байки Харківські”. Аналізуючи твори філософа, детально зупиняючись на таких, як “Бджола і Шершень”, “Зозуля і дрозд”, “Змія і Буфон”, “Пес і Вовк”, “Соловейко, Жайворонок і Дрозд”, “Собака та Кобила” та ін., дослідник виділив засадничі положення педагогічної системи Г. Сковороди: принцип природовідповідності виховання, положення про роль практики, досвіду, вправ для розвитку розумових здібностей; значення трудового виховання в процесі формування особистості.

У повній відповідності до вимог марксистсько-ленінської методології, автор негативно ставився до, так званого, нерозуміння філософом ролі народних мас у творенні історичного прогресу, переоцінку мислителем природного фактора і заперечення соціальних впливів на формування особистості, а також до його релігійного світосприймання.

Так, у 1947 р. вийшов у світ підручник з історії педагогіки за редакцією М. Даденкова, де розділ “Народна освіта на Україні в ХVІІІ ст.” містив аналіз педагогічних ідей Г. Сковороди. Наголошуючи, що завдання освіти філософ вбачав у вихованні гармонійно розвинутої, високоморальної особистості, М. Даденков акцентував увагу на впливі античної гуманістичної традиції на доробок просвітника. Дослідник виділив дидактичні принципи, обгрунтовані Г. Сковородою, що були стрижневими в педагогіці мислителя: природовідповідності, народності, зв’язку навчання з життям.

Характерним для радянської історіографічної традиції було зауваження автора щодо перебільшення філософом значення природних можливостей дитини для визначення мети, змісту, форм і методів навчально-виховного процесу. Констатуючи, що мислитель “...довів до крайності свою думку про потребу враховувати природу”, М. Даденков підкреслив гуманістичну й демократичну спрямованість педагогічних поглядів Г. Сковороди, вважаючи, що його ідеї свого часу випередили прогресивні педагогічні теорії Західної Європи і були характерними для “передової слов’янської педагогіки” [1, 195].

Таким чином, ретельно проаналізувавши історико-педагогічні дослідження, що були опубліковані в 30 – 40-х рр. ХХ ст., можна дійти висновку, що в цих розвідках особлива увага була звернена на патріотичний і демократичний аспекти творчої спадщини мислителя.

Історична обмеженість поглядів мислителя, на думку науковців, полягала в тому, що філософ, критикуючи соціальні вади суспільства, не закликав до революційної боротьби, до зміни існуючої структури суспільних відносин, а проголошував самопізнання й моральне вдосконалення людини універсальними засобами перебудови світу.