Бобир С. Л., Боровик А. Г., Гетта В. Г., Гринь Т. В., Жила С. О., Завацька Л. М., Зайченко І. В., Іванишина В. П., Носко М. О., Сидоренко В. К., Кузьомко Л. М., Ляшенко О

Вид материала

Документы

Содержание Історія розвитку педагогічної освіти в україні У статті розглянуто та проаналізовано деякі питання розвитку освіти та мережі навчальних закладів в Глухівському повіті Чернігів Постановка проблеми. Аналіз досліджень та публікацій Виклад основного матеріалу Висновки та перспективи подальших досліджень Аналіз досліджень та публікацій В © Проніков О.К., Білоусов С.О., 2010 иклад основного матеріалу. Висновки та перспективи подальших досліджень

Подобный материал:

• Бобир С. Л., Боровик А. Г., Гетта В. Г., Гринь Т. В., Жила С. О., Завацька Л. М., Зайченко, 7100.22kb.
• Основы безопасности жизнедеятельности (обж) М. С. Сидоренко,, 1983.12kb.
• Я україни буковинська державна медична академія в. А. Троянський, М. М. Сидоренко, 2652.9kb.
• Г. Г. Файзуллин // Экономика с Х. и перераб предприятий. 2011. № С. 65-67, 248.06kb.
• Т. А. Боровик Инновационные технологии развития музыкальности детей на урок, 22.38kb.
• Сидоренко Александр Михайлович Сидоренко вологодский писатель и поэт. Он оставил знатокам, 48.46kb.
• 19. 00 Малый зал Филармонии галина сидоренко, 80.16kb.
• Положення, 84.19kb.
• Театрально-концертне життя, 82.63kb.
• 1. Зайченко А. Крестьянскому подворью- государственную поддержку // апк: экономика,, 20.47kb.

Висновки

1. Творчі здібності притаманні будь-якій людині, будь-якій нормально розвинутій дитині.

2. Дитяча технічна творчість – ефективний засіб виховання, цілеспрямований процес навчання і розвитку творчих здібностей учнів. Результатом творчої технічної діяльності школярів є створення матеріальних об’єктів з ознаками оригінальності та економічної ефективності.

3. Нове у дитячій технічній творчості здебільшого має суб’єктивний характер. Учні часто винаходять вже винайдене, а виготовлений виріб чи прийняте рішення є лише новим досвідом школяра.

4. У процесі творчої технічної діяльності в учнів формується комплекс якостей притаманних творчій особистості: розумова активність, самостійність, усвідомлення потреби пізнання, кмітливість, спостережливість, схильність до аналітичного способу мислення тощо.

5. Для ефективного керівництва процесом творчої технічної діяльності учнів загальноосвітніх шкіл учитель трудового навчання має знати і використовувати методи і прийоми розвитку пізнавальної активності, уміти обрати ефективні форми та методи організації творчої діяльності школярів. Іншими словами, він повинен володіти широким набором педагогічного інструментарію, мати належні знання політехнічного й економічного характеру.

Використані джерела

1. Бака И.И. Техническое творчество учащихся 9 и 10 классов. – К.: Рад. школа, 1984. – 86 с.
   
2. Выготский Л.С. Избранные психологические произведения. – М.: АПН РСФСР, 1986. – 520 с.
   
3. Гессен С.И. Основы педагогики. Введение в прикладную философию. – М.: Школа-Пресс, 1995. – 425 с.
   
4. Горский В.А. Техническое конструирование. – М.: Просвещение, 1977. – 224 с.
   
5. Косіюк М.М., Черменський Г.П. Основи науково-технічної творчості. – Хмельницький, 1998. – 416 с.
   
6. Мельник В.П. Філософські проблеми технікознавства. – Львів, Світ, 1994. – 180 с.
   
7. Роменець В.А. Психологія творчості: [навч. посіб.]. – 2-ге вид., доп. – К.: Либідь, 2001. – 288 с.
   
8. Скотний В. Філософія техніки // Молодь і ринок. – 2006. – № 8 (23). – С. 5 – 11.
   
9. Столяров Ю.С. Техническое творчество школьников: Вопросы теории и организации образовательного и воспитательного значения. – К.: Педагогика, 1984. – 244 с.
   
10. Сухомлинский В.А. Как воспитать настоящего человека: Педагогическое наследие / Сост. О.В. Сухом­линская. – М.: Педагогика, 1990. – 288 с.
    
11. Техническое творчество учащихся: [учеб.пособ.] / Под ред. Ю.С.Столярова, Д.М.Комского. – М.: Просвещение, 1989. – 223 с.
    
12. Філософський словник / За ред. В.І. Шинкарука. – 2-е вид. і доп. – К.: Голов. ред. УРЕ, 1986. – 800 с., с. 684.
    
13. Шапар В.Б. Психологічний тлумачний словник. – Х.: Прапор, 2004. – 644 с.
    

Matvisiv Y.

Essence and interrelation of technical creativity
and the economic upbringing of pupils

The article reveals the main features and peculiarities of organizational methods of educational and perceptive activity and economic upbringing of pupils in the sphere of technical creativity.

Key words: creative activity, children’s technical activity, economic effectiveness of creative process.

Надійшла до редакції 29.08.2010




ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ


УДК 37(177.51) «17-18»

Білоусов С.О., Проніков О.К.

ОСВІТА В ГЛУХІВСЬКОМУ ПОВІТІ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ
НА ПОЧАТКУ ХХ ст.

У статті розглянуто та проаналізовано деякі питання розвитку освіти та мережі навчальних закладів в Глухівському повіті Чернігівської губернії на початку ХХ ст.

Ключові слова: шкільне будівництво, жіноча гімназія, чоловіча гімназія.


Мета дослідження: проаналізувати процес розвитку освіти та мережі навчальних закладів в Глухівському повіті Чернігівської губернії на початку ХХ ст.

Постановка проблеми. Освіта в Чернігівській губернії мала давні та глибокі історичні коріння. На початку ХХ ст. в Глухівському повіті відбувався процес активного розвитку шкільної мережі. Діяльність новостворених навчальних закладів мала велике значення для отримання знань населенням Чернігівської губернії.

Аналіз досліджень та публікацій. Питання створення та розвитку мережі освітніх закладів в Глухівському повіті Чернігівській губернії на початку ХХ ст. є мало дослідженими. Нами вперше робиться спроба у певній системі проаналізувати процеси розвитку шкільної освіти на Глухівщині у зазначений історичний період, на тлі загального суспільно-політичного розвитку країни.

Виклад основного матеріалу. У Глухові ще у ХVІІІ ст. існувало кілька козацьких шкіл. З 1889 року діяла чоловіча гімназія, з 1894 р. – жіноча гімназія, з 1890 р. – ремісниче училище, а також 8 початкових шкіл, 3 міських, школа садових робітників, дитячий притулок, утворений на кошти підприємця Терещенка. У ньому виховувалось 64 хлопця та 25 дівчат.

О
© Білоусов С.О., Проніков О.К., 2010
середком педагогічної справи в Глухівському повіті (тепер Сумська область) був Глухівський учительський інститут, заснований у 1874 році. Двадцять років з дня заснування керував його роботою друг, вихованець та послідовник педагогічних ідей К.Д. Ушинського, О.В. Білявський. Він намагався застосувати в практику роботи інституту все передове, прогресивне, що було створено вітчизняною педагогікою, використовуючи наукові праці її кращих представників. Зокрема, для проходження педагогічної практики в інституті в 1876 році було відкрито двокласне міське училище. О.В. Білявський організував курси по підвищенню кваліфікації вчителів училищ не тільки Чернігівської, а й інших губерній. Слухачам курсів пропонувалися теми для письмових робіт про діяльність К.Д.Ушинського, М.І.Пирогова. та інших прогресивних педагогів. Сам О.В.Білявський написав оригінальне історико-педагогічне дослідження «Історичний нарис розвитку елементарної школи в біографіях знаменитих педагогів та по уставам урядів». Ця книга була видана в Глухові в 1887 році. Передові педагогічні ідеї підтримували талановиті, демократично налаштовані викладачі інституту – відомий педагог М.І. Демков, автор наукових праць з педагогіки і природознавства «Історії ризської педагогіки» та «Історії західно-європейської педагогіки»; М.Г. Житецький, філолог, автор праць з української мови, літератури та фольклору; історик І.С. Андрієвський, та інші.

У 1916 році у Глухівському вчительському інституті викладав відомиий вчений І.П.Ягодовський, який вів курс філософії природознавства. Відома його книга «В країні північного сонця», яка була надрукована в Москві у 1921 році.

Вчителі інституту вивчали та узагальнювали досвід вчителів народних шкіл, складали нові методичні розробки, зокрема з математики та природознавства. Яскравим свідченням творчої діяльності частини викладачів були їх статті, надруковані у збірниках «Щорічник Глухівського вчительського інституту» за 1912 та 1913 роки та «Наочне навчання», «Про читання художніх творів у міських училищах», «Педагогічні заповіти М.І. Пирогова», «Початковий курс геометрії в методичній розробці» та інші. Важливу роль у піднесенні та популяризації педагогічної думки відіграв педагогічний музей, який був заснований в інституті у 1910 році. Метою його створення було ознайомлення викладачів та студентів із методичними довідниками, посібниками та наочністю для міських училищ, а також із кращими роботами студентів з ручної праці, педагогічними творами тощо.

Важливе значення для популяризації педагогічних знань на Чернігівщині та в Україні мало і те, що викладачі інституту і вчителі чоловічої та жіночої гімназій брали участь у наукових конференціях Київського учбового округу. Такі наукові зібрання відбувалися у Києві в 1900 році з нагоди 100-річчя від дня народження О.С. Пушкіна «Пам’яті Пушкіна» та у 1902 році з нагоди 50-річчя від дня смерті М.В. Гоголя – «Пам’яті Гоголя».

Творчі пошуки Глухівських педагогів не минули марно. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Глухівський вчительський інститут закінчили: письменник, академік С.М.Сергеєв-Ценський, видатний кінорежисер та письменник О.П.Довженко, вчений-славіст П.А. Расторгуєв, білоруський поет та перекладач Янка Журба (Івашин І.Я.), навчався майбутній український письменник С. Васильченко та інші.

Глухівську чоловічу гімназію закінчили Г.І. Нарбут – відомий художник-гафік, ректор Української академії мистецтв, його брат В.І. Нарбут – поет, композитор; Ю.О. Шапорін, відомий фахівець в галузі історії української архітектури та образотворчого мистецтва, професор М.М. Філоненко-Бородич – видатний спеціаліст у галузі механіки та теорії пружності. У Глухівській жіночій гімназії почав свою педагогічну діяльність відомий педагог-математик О.М. Астряб.

Незважаючи на значні досягнення глухівських педагогів, слід зазначити, що період в розвитку освіти на зламі століть був дуже складним та суперечливим. Незважаючи на те, що тільки у самому Глухові працювали 2 гімназії, 8 початкових шкіл, 3 міські училища, вчительський інститут, більшість дітей залишалася без освіти. Серед населення Глухова на початку ХХ ст. писемні становили лише 43%, а серед робітників та селян їх було лише 29,3 %. До 1917 року Глухівський інститут закінчили лише 806 чоловік.

У 1925 році Глухівський учительський інститут був перетворений на технікум. З 1930 р. – інститут соціального виховання, з 1937 року – учительський, а з 1954 р. – педагогічний інститут. В жовтні 2009 року Указом Президента України Глухівському педагогічному університету надано статус національного. Йому присвоєно ім’я видатного письменника та кінорежисера Олександра Петровича Довженка.

Висновки та перспективи подальших досліджень Таким чином, розвиток шкільної мережі на Чернігівщині, і зокрема в Глухівському повіті, на початку ХХ століття характеризувався певним покращенням стану народної освіти. Відкриття вищих професійних навчальних закладів сприяло підвищенню освітнього рівня жителів північного Лівобережжя України. Але в умовах існуючого тоді суспільного ладу ліквідувати безграмотність населення було неможливо. Зусиллями вчителів-просвітителів у школах різних типів відчувалася досить сильна опозиція нав’язуванню примусової русифікації українського шкільництва, передусім з боку прогресивних вчителів. Вони прагнули в умовах заборони української культури здійснювати виховання молоді на кращих традиціях національної педагогіки та шкільництва. Незважаючи на всі перепони та проблеми, які виникали, Чернігівському земству спільно із повітовою владою та за підтримки прогресивної інтелігенції, вдалося зрушити з місця одну із складних проблем освіти того періоду – будівництво нових шкіл. Плідна науково-педагогічна робота викладачів Глухівського учительського інституту, розширення мережі навчальних закладів в повіті, сприяло залученню до навчання дітей найбідніших верств населення, особливо в сільській місцевості. Питання розвитку освіти на Чернігівщині є предметом наших подальших досліджень.

Використані джерела

1. Заїка В.В. Розвиток педагогічного процесу на Глухівщині в дожовтневий період // Розвиток школи та педагогічної думки на Україні. Тези доповідей. Ніжин, 1988. – С. 8-10.
   
2. Отчет Черниговской губернской земской управы за 1899 год. Чернигов, 1899.
   
3. Отчет Черниговской губернской земской управы за 1914 год. Чернигов, 1916.
   
4. Русов А.А. Описание Черниговской губернии. – Чернигов, 1899. – Т.ІІ.
   
5. Чернігівщина. Енциклопедичний довідник. – К., Українська Радянська енциклопедія, 1990.
   

Bіlousov S., Pronikov O.

The system of education in Glukhiv district of Chernihiv province
at the beginning of the 20^th century.

Some problems of development of education and a system of educational establishments in Glukhiv district of Chernihiv province at the beginning of the 20^th are analyzed and studied in the article.

Key words: school building, women high school, men high school.

Надійшла до редакції 18.04.2010


УДК 37(177.51) «17-18

Проніков О.К., Білоусов С.О.

СИСТЕМА НИЖНЬОЇ ТА СЕРЕДНЬОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ В ЧЕРНІГІВСЬКІЙ ГУБЕРНІЇ В ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ ст.

У статті розглянуто та проаналізовано деякі питання створення та розвитку нижньої та середньої професійної освіти в Чернігівської губернії в Х1Х – на початку ХХ ст.

Ключові слова:міські училища, гімназія, професійна освіта.

Постановка проблеми. Освіта в Чернігівській губернії мала давні та глибокі історичні коріння. ХІХ – початок ХХ ст. були багатими на важливі події. В цей період створюється та розвивається мережа нижньої та середньої професійної освіти в Чернігівській губернії. ЇЇ створення мало велике значення для отримання знань населенням Чернігівської губернії.

Аналіз досліджень та публікацій. Питання створення та розвитку мережі нижньої та середньої професійної освіти в Чернігівській губернії в ХІХ – на початку ХХ ст., є мало дослідженими і майже не розглядалися в наукових статтях. Нами вперше робиться спроба у певній системі проаналізувати процеси розвитку шкільної освіти в регіоні у зазначений історичний період, на тлі загального суспільно

В
© Проніков О.К., Білоусов С.О., 2010
иклад основного матеріалу. Починаючи із 70-х років ХІХ ст. в Чернігівській губернії почала створюватися мережа міських училищ. Це були шестирічні початкові училища, які відкривалися на базі повітових училищ. У відповідності із Положенням 1872 року міські училища призначалися для навчання дітей дрібних урядовців, торговців та ремісників. Вони дістали назву «тупикових», оскільки до них не приймалися випускники інших типів початкових шкіл, а випускники не мали права вступати до середньої школи. Міські училища поділялися на одно,- два,- чотирикласні і перебували у віданні міських дум, земських управ та Міністерства народної освіти. Вони утримувалися державними, земськими коштами та з плати за навчання, яка була запроваджена з другої половини 70-х років. Сума оплати за навчання складала 3-6 крб. на рік. По даним статистики у 1912 році в Чернігівській губернії працювало 32 чотирикласні та два трикласні училища (20- у містах, 3 – в містечках, 6 – в посадах, 5- в селах). В них навчалося 4197 учнів, з них –251 – дівчина. З 1912 року міські училища були реорганізовані у вищі початкові училища.

Важливу роль в системі освіти Чернігівської губернії відігравали гімназії – середні загальноосвітні навчальні заклади в дореволюційній Росії. Перші чоловічі гімназії на Чернігівщині було відкрито на базі Головних народних училищ – Новгород-Сіверську у 1804 р., Чернігівську у 1805 р., Ніжинську при ліцеї князя Безбородька у 1840 р. Особливо активно на Чернігівщині гімназії відкривалися в період з 80-х років ХІХ ст. до початку ХХ ст. За цей час було відкрито такі гімназії: Глухівську (1889 р.), Стародубську (1901 р.), Городнянську (1907 р.), Конотопську, Клинцівську та Суразьку у 1911 р., Козелецьку та Ніжинську міську у 1912 р., Кролевецьку у 1913 р, Борзнянську та Сосницьку у 1915 р., та Остерську у 1917 р.

Середню освіту отримували й вихованці Чернігівського дворянського пансіону-притулку який було відкрито у 1904 році. Термін навчання в гімназіях тривав спочатку 4 роки, а з 1828 р. вводився підготовчий клас і навчання тривало вже 8 років.

До 30-хх років ХІХ ст. в навчанні переважав енциклопедичний характер викладання. Статут навчальних закладів 1828 року зменшив кількість предметів і програма навчання була обмежена такими предметами як математика, фізика, історія, географія, іноземні та давні мови. З 1864 року встановлювалося 3 типи гімназій: класичні з викладанням грецькою та латинською мовами, класичні – з латинською мовою, реальні (з 1871 року – реальні училища).

У гімназіях навчалися переважно діти привілейованих верств суспільства, хоча формально право вступу мали всі діти. Кількість учнів у кожній гімназії коливалася від 200 до 350 чоловік. Утримувалися гімназії спершу лише державою, а з 60-х років значні витрати взяли на себе земства та міські думи. На потреби гімназій йшла також частина плати за навчання.

На території Чернігівської губернії діяло декілька чоловічих прогімназій, неповних середніх закладів з терміном навчання 4 – 6 років. Відкриту у 1874 році у Суражі прогімназію було вже у 1895 році закрито через малу кількість учнів. А у Глухові чотирикласна прогімназія, створена на базі повітового училища, переросла з 1889 року в гімназію. Стародубська прогімназія, відкрита у 1881 році в складі чотирьох класів, з 1901 року функціонувала як повна гімназія. На Чернігівщині було відкрито два семикласні реальні училища – у Новозибкові (зараз територія Брянської області Російської Федерації) – в 1875 році і у Чернігові у 1912 р. Утримувалися вони за рахунок держави, земств, міських дум, а також плати за навчання. У 1916 році в Новозибківському училищі налічувалося 410, а в Чернігівському – 286 учнів.

У 30 – 60 рр. ХІХ ст. на Чернігівщині діяло кілька приватних пансіонів на рівні гімназії. Навчання в них тривало 3 – 4 роки. Зокрема, зберігалися відомості про чоловічий пансіон Клей пера, що існував у Чернігові на початку ХІХ ст.

У 40 – 60 рр. у Чернігові діяли 4 жіночі пансіони, власниками яких були Р. Лашкова, М. Фешо, М.Волкова, Р.Клицька. У Ніжині було 3 жіночі пансіони, які створили й утримували Піотровські, Ф.Жарко, Ж.Божовська та Неметті. У Новгород-Сіверському працював один пансіон. У цих навчальних закладах перевага надавалася гуманітарним дисциплінам, особливо іноземним мовам, музиці, тпнцям та співам. Кількість учениць у кожному пансіоні сягала 30 осіб.

У 60-х роках з’явилися жіночі училища, що з 1871 року відкривали наступні класи та переросли в гімназії. Курс навчання в них відповідав чоловічим гімназіям, за винятком вивчення давніх мов. На початку ХХ ст. існувало 10 таких гімназій.

Засноване 1865 року Чернігівське жіноче училище в 1871 році перетворено на гімназію. Водночас значно збільшується мережа навчальних закладів такого типу на території губернії. Зокрема, було відкрито Новгород-Сіверську (1875), Новозибківську (1883), Глухівську (1894), Стародубську (1902), Сосницьку (1906), Кролевецьку (1907), Конотопську та Клинцівську (1908), Городянську (1911) гімназії. Містилися вони як у спеціально збудованих приміщеннях, так і в існуючих міських.

Важливою подією в житті Чернігівської губернії було відкриття в Чернігові в 1868 році фельдшерської школи. В цьому навчальному закладі готували фельдшерів, акушерок, зубних техників та медсестер. Рівень підготовки та знань учнів був дуже високий. За часи свого існування фельдшерська школа неодноразово зазнавала різні реорганізації. Чернігівське базове медичне училище, яке було створено в радянський період на базі фельдшерської школи, підготувало 18 тисяч фахівців і продовжує кращі традиції цього навчального закладу.

Крім державних, відкривалися і приватні жіночі гімназії. У 1913 році їх налічувалося 13, у т.ч. П.І. Кушакевича (1884) та А.Г. Крестинської у Ніжині; Н.М. Заостровської (1910), групи батьків (1911) у Чернігові; М.М. Тимченко (1912) у Борзні; О.Г. Журид у Конотопі, товариства освіти у Шостці (1914); Н.Г. Горожанкіної у Коропі, М.В. Ніколаєвської у Новозибкові; А.С. Міцкевича у Мглині; М.В. Литвиненко в Почепі; О.К. Звиногродської в Козельці; К.Є. Бендрикової-Ганжі для обох статей (1915 – 1916) в Острі Козелецького повіту..

Діяли жіночі прогімназії як державні навчальні заклади – (Козелецька з 1914 р., Менська з 1916 р.), Працювали також і приватні жіночі прогімназії. Їх власниками були Є.Д.Іващенко (з 1912 р.) в Острі; М.П. Жуковська в Ічні та М.Г. Мєрна в Мені (обидві з 1913 року).

Цікава та багата на традиції історія розвитку професійної освіти. Професійно-технічна освіта на Чернігівщині, як в Україні та всій Російській імперії починає зароджуватися водночас із розподілом праці. Спочатку професійні навички діти набували в сім’ї у процесі трудової діяльності та передавалися із покоління в покоління. Таким чином складалися династії ремісників: ковалів, теслярів, гончарів, золотарів та ін. Згодом розвинулася система учнівства, яка набула певних організаційних форм. Почали створюватися цехи. Фахівців різних профілів готували у ряді феодальних, а згодом – капіталістичних мануфактур.

Перші професійні школи на Чернігівщині почали відкриватися наприкінці ХVІІІ на початку ХІХ століття із приватної ініціативи. Урядова політика в цьому питанні полягала в тому, що приватні особи та громадські організації, які відкривали професійні навчальні заклади, зобов’язані були фінансувати їх.

Найбільш характерним прикладом подібних закладів можна вважати Чернігівську ремісниче училище. Його відкрив у 1804 році відомий на той час в місті інженер О.І. Рігельман. Училище було розраховане на навчання дітей «нижчих класів Чернігівської та Полтавської губернії». До училища зараховували дітей кріпаків, але за умови, що на це буде воля поміщика та його згода надавати провіант. Майстрами виробничого навчання здебільшого працювали іноземці. У штаті училища був лише один учитель арифметики. Існувала також посада наглядача, в обов’язки якого входив «повсякчасний догляд» за навчанням та поведінкою учнів.

В училищі було встановлено шестирічний строк навчання. Приймали туди дітей віком від 12 до 14 років. Спершу було заплановано вивчати 14 ремесел, але на день відкриття організували лише п’ять відділень: столярне, слюсарне, срібло обробне та різьби по дереву. Через два роки відкрилося ще одне – токарне. Була спроба розробити програми виробничого навчання, які по суті зводились до переліку виробів, що їх повинні були виготовляти учні в процесі навчання. Називалися вони «зразковими реєстрами» й орієнтувалися переважно на предмети, необхідні у дворянсько-поміщицькому побуті. Кожен виріб учень виготовляв самостійно, тобто застосовувалася так звана предметна (речова) система навчання. Єдиним загальноосвітнім предметом була арифметика.

Проіснувало ремісниче училище в Чернігові, на жаль, недовго. Академік М. Струмілін у своїй праці «Училища и народное образование в Черниговской губернии», опублікованій у 1864 році, про нього навіть не згадує. Очевидно, училище припинило своє існування задовго до того часу, коли побачила світ праця вченого.

У 1846 році поміщик Конотопського повіту Д.І. Кандиба, член вільного економічного товариства, відкрив школу при механіко-ремісничих майстернях у власному маєтку. Тут учні, крім загальноосвітніх предметів, опановували ремонт машин, мірошне, теслярське, токарне та каретне ремесла. Школа припинила існування через рік після смерті власника.

У 1828 – 1879 роках на Чернігівщині діяла перша в Росії школа бджільництва. Її відкрив у с. Митченках Бахмацького повіту основоположник вітчизняної науки про бджільництво Петро Іванович Прокопович (1775 – 1850 рр.). За понад 50 років трудової діяльності в бджільництві він поставив його на наукову основу та перетворив у галузь народного господарства. У 1814 році П.І. Прокопович вперше в світі сконструював напіврозбірний рамковий вулик і запровадив нову систему заходів щодо утримання бджіл, опублікував понад 70 наукових праць з питань бджільництва. У 1830 році П.І. Прокопович переводить школу бджільництва до с. Пальчики, що також знаходилося у Бахмацькому повіті. У 1843 році школу та пасіку відвідав Тарас Григорович Шевченко, з яким товаришував П.І. Прокопович. Т.Г. Шевченко цікавився науковими працями відомого бджоляра, а також згадував його в повісті «Близнецы», називав «славным пчеловодом».

29 жовтня 1878 року в селі Дегтярі було відкрито п’ятикласне земське училище. Розташовувалося воно у будинку який подарував земству відомий поміщик-меценат П.Г. Галаган. Училище поділялося на відділи: столярно-токарний, ковальський, слюсарний, модельно-ливарний. Також до складу училища входив інтернат на 100 місць. Учні, що жили в інтернаті, перебували на повному утриманні закладу. До училища також приймалися вільні слухачі.

З 1888 року на Чернігівщині почали відкриватися державні професійні школи. Зокрема, друге ремісниче училище в місті Чернігові було відкрито в листопаді цього ж року. Учні в училищі опановували слюсарно-ковальське та столярне ремесла. Теоретичним дисциплінам відводилося лише 14 годин на тиждень. З них на фізику та механіку разом – 3 години, стільки ж на Закон Божий. На вивчення історії, географії, геометрії – по одній годині на тиждень. Спеціальна технологія та креслення не викладалися.

Серед перших були два середні технічні училища: Новозибківське та Клинцівське (тепер Брянська область Російської Федерації).

Клинцівське середнє 7-класне училище з нижчою ремісничою школою було відкрито як ремісниче училище в 1895 році. Середнім воно стало у 1903 році і складалося із садиби з майстернями, паровими котлами та машинами. Утримувалося училище на кошти держави, плати за навчання (50 крб. на рік) і продажу власних виробів. У 1917 році в училищі навчалося 183 учні.

Новозибківське сільськогосподарське 4-класне училище із підготовчим класом відкрилося у 1899 році у приміщенні реального училища. Воно мало власні лабораторії, майстерні й ферму. Утримувалося на кошти держави, земства, місцевого дворянства та від плати за навчання (36 крб. на рік). У 1917 році в цьому училищі навчалося 164 учні. Псля закінчення Новозибківського та Клинцівського технічних училищ учням присвоювалося звання техніків та вони могли працювати помічниками інженерів на промислових підприємствах.

Широкий профіль фахівців готували Дегтярівське ремісниче училище та Ніжинське технічне училище А.П. Кушакевича. Їх випускники отримували робітничі спеціальності слюсарів, ковалів, теслярів та інші.

У 1899 році відкривається Глухівське ремісниче училище у складі трьох класів. Утримувалося воно на кошти держави, міста та пожертвувань, які надходили від відомого промисловця М.А. Терещенка, ім’я якого було присвоєно училищу. Учні вивчали слюсарні, ковальські та теслярсько-модельні ремесла. Плата за навчання становила 6 крб. на рік. У 1917 році в училищі навчалося 75 учнів.

Для підготовки майстрів з 90-х років ХІХ ст. відкривалися професійні школи з 4-річним курсом навчання, де, крім спеціальних предметів, вивчалися російська мова, арифметика та Закон Божий. До 1916 року в селах та містах Чернігівщини діяло 10 ремісничих шкіл. У цих навчальних закладах учні вивчали слюсарну, ковальську, теслярну, токарську справи. У Новгород-Сіверській школі – ще швейну справу, а в Кролевецькій – ткацтво. У Чернігівській жіночій школі дівчата опановували лише пошиття одягу. Утримувалися школи державою, містом та земством. Плата за навчання за рік не перевищувала 3 крб. Кількість учнів у ремісничих школах складала 30 – 40 учнів.

Оскільки більшість населення Чернігівщини займалася землеробством, значна частина шкіл готувала спеціалістів із сільського господарства. У 1898 році з ініціативи земства відкрилася Борзнянська школа садівництва, городництва та бджільництва, яку до 1917 року закінчило 250 чоловік.

У 1901 році в селі Мрин Ніжинського повіту (тепер Носівського району) була заснована Мринська Леонідівська нижча реміснича школа, в якій було відкрито два відділення: слюсарно-ковальське та тесле-токарне. Вона мала власне приміщення. У 1915 році кількість учнів сягала 40.

У 1903 році у цьому ж селі було створено школу сільського домоведення та садибного господарства на кошти поміщика П.Коробки. Названа була «Людмилинська» на честь його матері. Школа мала 4 класи. Крім загальних предметів, викладали кулінарію, домоведення, ведення молочного господарства. Розміщувалася у власному будинки Д.Коробки. У 1911 році на базі цієї школи була створена учительська жіноча 4-класна семінарія, яка готувала учителів для початкових шкіл. У 1915 році в ній налічувалось 160 учнів. Діяла вона до 1920 року.

У 1916 році в Глухові було відкрито Петрівську школу садівників. На хуторі Дідовому Козелецького повіту, цього ж року було відкрито практичну школу птахівництва та племінного господарства.

Чимало для розвитку освіти робили земства. Зокрема, вони відкривали ремісничі школи на базі майстерень.

У 1912 – 1916 роках на території Чернігівської губернії діяло 40 ремісничих майстерень. Ремесла також вивчалися у початкових народних училищах. Як наслідок, у 1917 році ремісничі відділення працювали в 10 училищах, де навчалося понад 200 учнів в кожному. Зокрема, рукоділлю навчалося 3,8 тис. учениць у 36 училищах.

Крім ремісничих, в цей час почали відкриватися середні навчальні заклади, які готували фахівців у галузі торгівлі, бухгалтерії, медицини тощо. Зокрема, були відкриті комерційні училища в Конотопі та Ніжині. Засноване у 1908 році за рішенням загальних зборів Ніжинського товариства поширення комерційної освіти училище в м. Ніжині протягом 7 років готувало фахівців торгівельної справи. У 1910/11 навчальному році в ньому налічувалося 106 хлопців та 5 дівчат. Підпорядковувалося Міністерству торгівлі та промисловості. У 1920 році училище було перетворено на школу другого ступеня № 10.

В Чернігові і Новозибкові (тепер Брянська область Російської федерації) були відкриті торгові школи. В Чернігові і Ніжині – фельдшерські школи.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Проведене нами дослідження дозволяє зробити висновок про те, що в Чернігівській губернії, як в Україні так і в усій дореволюційній Росії, була сформована система нижньої та середньої професійної освіти. Але організована підготовка робітничих кадрів займала порівняно незначне місце. Незважаючи на велику зацікавленість власників підприємств у розширенні цього виду навчання, уряд та місцева влада не подавала необхідної матеріальної підтримки. Частка державних коштів у загальній сумі витрат на утримання професійно-технічних навчальних закладів становила лише 23,9% Головним джерелом фінансування була плата за навчання, реалізація продукції навчальних майстерень, допомога приватних осіб. Це створювало різноманітні перешкоди на шляху поширення професійних знань широких верств населення. Питання розвитку освіти на Чернігівщині є предметом наших подальших досліджень.