Бобир С. Л., Боровик А. Г., Гетта В. Г., Гринь Т. В., Жила С. О., Завацька Л. М., Зайченко І. В., Іванишина В. П., Носко М. О., Сидоренко В. К., Кузьомко Л. М., Ляшенко О

Вид материала

Документы

Содержание Professional adaptation is an important component Становлення професійного мислення майбутнього вчителя Актуальність проблеми

Подобный материал:

• Бобир С. Л., Боровик А. Г., Гетта В. Г., Гринь Т. В., Жила С. О., Завацька Л. М., Зайченко, 7100.22kb.
• Основы безопасности жизнедеятельности (обж) М. С. Сидоренко,, 1983.12kb.
• Я україни буковинська державна медична академія в. А. Троянський, М. М. Сидоренко, 2652.9kb.
• Г. Г. Файзуллин // Экономика с Х. и перераб предприятий. 2011. № С. 65-67, 248.06kb.
• Т. А. Боровик Инновационные технологии развития музыкальности детей на урок, 22.38kb.
• Сидоренко Александр Михайлович Сидоренко вологодский писатель и поэт. Он оставил знатокам, 48.46kb.
• 19. 00 Малый зал Филармонии галина сидоренко, 80.16kb.
• Положення, 84.19kb.
• Театрально-концертне життя, 82.63kb.
• 1. Зайченко А. Крестьянскому подворью- государственную поддержку // апк: экономика,, 20.47kb.

Використані джерела

1. Гладкова В.М. Профорієнтація : навчальний посібник [Текст] / В.М. Гладкова. – Л. : Новий Світ – 2000, 2007. – 160 с.
   
2. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник [Текст] / С.У. Гончаренко. – К. : Либідь, 1997. – 376 с.
   
3. Положення про організацію професійної орієнтації населення [Електронний ресурс] – Режим доступу: www:// mozdocs.kiev.ua/view.php.
   
4. Сорочинська В.Є. Соціальна адаптація молоді в сучасних умовах [Текст] / В.Є. Сорочинська // Нові технології навчання. – К. : Науково-методичний центр вищої освіти, 2003. – Вип. 35. – С. 259-174.
   
5. Тхоржевський Д.О. Методика трудового та професійного навчання: підруч. для вищих пед. навч. закладів : у 3-х ч. [Текст] / Д.О. Тхоржевський. – 4-е видання, перероб. і доп. – К., 2000.
   

Belan T.

PROFESSIONAL ADAPTATION IS AN IMPORTANT COMPONENT
OF PROFESSIONAL ORIENTATION

The stages of professional orientation were examined and the process of professional adaptation as one of the most finite stages of professional orientation was analysed.

Key words: professional orientation, adaptation, professional adaptation, a young teacher, a competent Work, a professional activity.

Надійшла до редакції 27.08.2010


УДК 378.147.091.33-027.22:796

Печко О.М.

СТАНОВЛЕННЯ ПРОФЕСІЙНОГО МИСЛЕННЯ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ
ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ У ПРОЦЕСІ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ

В статті показана важливість проведення навчально-педагогічної практики для становлення професійного мислення майбутніх вчителів фізичної культури.

Ключові слова: педагогічна практика, мислення, компоненти, діяльність, активність.


Актуальність проблеми

Літературні джерела присвячені підготовці вчителів фізичної культури та розвитку у них професійного мислення свідчать про те, що ця проблема не стала предметом спеціальних досліджень. У навчальні програми не закладені умови, які б давали змогу здійснювати таку підготовку. У розвитку суспільства існує потреба у висококваліфікованих спеціалістах, здатних самостійно приймати рішення й нести особисту відповідальність за них. Це особливо стосується педагога, професіоналізм та компетентність якого є провідною умовою успішного розвитку підростаючого покоління.

С
© Печко О.М., 2010
учасна система освіти характеризується різноманітними змінами, які залежать від соціально-економічних умов розвитку нашого суспільства. Відповідно до цього відбуваються зміни в системі професійної підготовки педагогічних працівників. Елементи педагогічної майстерності як складової професійно-педагогічної практичної підготовки вчителя аналізувались О. Абдулліною, Ф. Гоноболіним, Т. Гончаровою, Ю. Семиченко, Є. Барбіною та ін. Історії становлення педагогічної освіти, її розвитку, а також окремим питанням практичної підготовки вчителів присвячені дисертаційні дослідження Г. Грінченка, Л. Кондратенка, Н. Матвійчука та ін. В останні десятиріччя ця проблематика розробляється І. Зязюном, В. Майбородою, А. Бойко, В. Сластьоніним та ін.

У професійному становленні майбутнього вчителя фізичного виховання загальноосвітньої школи важливе місце займає педагогічна практика як один з найскладніших і багатогранних видів навчальної діяльності студента.

Найважливішими завданнями практики є:

• поглиблення зв'язку теоретичних знань на основі практичного навчання з реальним педагогічним процесом, використання їх у розв'язанні конкретних навчальних і виховних завдань, формування у студентів психологічної готовності до роботи в школі;
  
• вироблення у майбутніх вчителів фізичної культури педагогічних умінь та навичок практичної діяльності в навчально-виховних закладах, потреби в безперервній педагогічній самоосвіті;
  
• оволодіння сучасними методами і формами педагогічної діяльності, новими прогресивними технологіями навчання [3, 4].
  

Поняття „практика" вживається передусім як перевірка теорії в реальній діяльності, яка має намір установити слушність теоретичних прогнозів на основі одержаних результатів. Практика визначає сенс і завдання нашого існування, впливає на діяльність, світогляд і свідомість людини, формує наше уявлення й ставлення до світу. У науці практика збуджує інтерес, зміцнює пізнавальну активність, кристалізує положення, поняття, полегшує розуміння явищ тощо. Стосовно педагогіки як науки особливе значення має розуміння практики як перетворюючої діяльності в процесі виховання й навчання (тобто практичне застосування знань).

Педагогічна практика – це особливий вид діяльності, ефективний компонент професійної, інтелек­туальної й життєвої підготовки майбутнього вчителя фізичної культури. Це процес пізнання багато­аспектної, багаторівневої, багатоякісної інтеграційної системи. Під час педагогічної практики студенту необхідно оволодіти професійними й загальними знаннями, навчитися розуміти механізм стосунків між людьми, й, зокрема, представниками молодого покоління суспільства. Кожен майбутній фахівець у професійному навчальному закладі набуває комплексної системи знань, яка відбиває енциклопедичність і практичність, доцільність і актуальність застосування. Тому педагог-практикант повинен мати широкий кругозір планетарної людини, світоглядну цілісність і громадянсько-державну позицію [7].

Мета дослідження – теоретично обгрунтувати зв’язок між знаннями студента та умінням використовувати ці знання на практиці у студентів факультету фізичного виховання.

Дослідження проведено згідно плану НДР кафедри фізичного виховання Чернігівського державного інституту економіки і управління.

Результати дослідження

Аналіз психолого-педагогічної літератури дозволяє стверджувати, що у вищих педагогічних навчальних закладах педагогічна практика забезпечує основу формування важливих педагогічних умінь і навичок майбутніх учителів та має тривалий, неперервний характер. Під час практики студент може визначитись, наскільки правильно він обрав для себе сферу діяльності, яким є ступінь співвідношення його особистісних якостей з професією вчителя.

Педагогічна діяльність – це складна й багатофакторна діяльність взаємодії особистості вчителя та особистості дитини, яка спрямована на передачу молодому поколінню набутого соціального досвіду, набуття учнями адаптаційних умінь, умінь аналізувати ситуацію й приймати правильне рішення. Під час організації та здійснення навчального процесу вчитель, з одного боку, організовує власну діяльність, що містить підготовку до навчального процесу й забезпечення його реалізації, а з іншого – діяльність учнів, тобто її характер, зміст, організаційні форми, методи, засоби і т. ін. [3].

Проблема педагогічної практики була й залишається актуальною на сьогодні – в час розбудови й реформування системи освіти України й зокрема визначення напрямів і змісту підготовки вчителів. Це чітко відображено в основних нормативних документах, які регламентують стратегію розвитку освіти в Україні. У Законі України "Про освіту", Державній національній програмі "Освіта" (Україна XXI століття) йдеться про загальні вимоги до підготовки вчителя, його самоосвітньої діяльності, підвищення професійного рівня й загальної культури: “Педагогічні працівники мають стати основною рушійною силою відродження та створення якісно нової національної системи освіти. У зв'язку з цим головна увага має бути зосереджена на підготовці нового покоління творчо мислячих, професійно компетентних педагогічних працівників”.

Педагогічна наука оперує поняттям „педагогічна практика". Педагогічна практика в Україні, як зазначає академік С.Гончаренко – обов'язкова складова навчального процесу педагогічних інститутів, університетів, училищ, інститутів удосконалення вчителів, інститутів післядипломної освіти, яка передбачає професійну підготовку педагогічних кадрів і підвищення їхньої кваліфікації [2].

Проблеми практичної професійно-педагогічної підготовки вчителя висвітлені у Положенні «Про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України». У цьому документі зазначено, що метою практики є оволодіння студентами сучасними формами організації праці в галузі їх майбутньої професії, формування в них на базі здобутих у вищому навчальному закладі знань, професійних умінь і навичок з метою прийняття самостійних рішень під час конкретної роботи в реальних ринкових і виробничих умовах, виховання потреби систематично поновлювати свої знання та творчо їх застосовувати в практичній діяльності. Положенням передбачено, що практика студентів є "безперервною й послідовною при одержанні потрібного достатнього обсягу практичних знань і вмінь відповідно до різних кваліфікаційних рівнів" [8].

Наука впливає на діяльність через процес навчання. Підвищення якості професійно-педагогічної підготовки майбутнього вчителя у ВНЗ особливо в сучасних умовах реформування освіти залежить передусім від тісного поєднання педагогічної теорії з педагогічною практикою.

Єдність теоретичної та практичної сторони знань була досліджена Л. Зоріною, О. Абдулліною, І. Новиковим, Ю. Бабанським, А. Вербицьким, Л. Виготським, Б. Гершунським, С. Рубінштейном, А. Матюшкіним, Т. Шамовою, М. Скаткіною та ін.

Педагогічна практика здійснюється на ґрунтовній теоретичній основі, що складається в процесі вивчення всіх предметів теоретичного курсу, передусім таких, як педагогіка, історія педагогіки, психологія, шкільна гігієна, методика викладання предмета за фахом підготовки студента. У ході практики створюються умови для синтезування знань з психології, педагогіки, методик викладання предметів. Це обумовлено тим, що в практичній роботі студенти управляють такими педагогічними процесами, як розвиток, виховання й навчання дітей. Цей синтез знань і створює в студентів всебічне уявлення про педагогічні явища.

У процесі педагогічної практики теоретичні знання використовуються в нових умовах, для розв'язання конкретних практичних завдань. Єдність формування системи знань, умінь, навичок у процесі навчальних занять і практики обумовлена тим, що теоретичні знання функціонують у практичній діяльності вчителя фізичної культури, а сама педагогічна діяльність являє собою єдність теоретичного й практичного компонентів, синтез теорії та досвіду.

Тільки в процесі застосування знань на практиці можна достатньо міцно оволодіти ними, набути вміння та використовувати їх у різних педагогічних ситуаціях. Саме на цій основі розвивається творче мислення майбутніх учителів фізичної культури, формується творчий підхід до педагогічної діяльності.

У ході практики розвиваються творчі здібності, педагогічне мислення, інтенсифікується процес формування професійних особистісних якостей. Важливого значення набуває розвиток комунікативної культури майбутніх учителів фізичної культури, формування навичок педагогічної взаємодії та співробіт­ництва. Сучасна школа вимагає від учителя знань із технології індивідуального підходу та методики індивідуальної роботи, групової взаємодії та колективної творчої діяльності. Творчість у ході педагогічної практики – це шлях студента-практиканта до майстерності. Впливаючи на всі сторони розвитку дитячої особистості, практикант здобуває фундаментальні знання для професійної діяльності в майбутньому [9].

На важливість формування педагогічної діяльності в процесі практичної підготовки майбутнього вчителя фізичної культури звертали увагу такі науковці й педагоги: А. Коменський, Ф. Дістерверг, В. Сухомлинський, Й. Песталоцці, П. Блонський, К. Ушинський, А. Макаренко, С. Шацький та ін. Серед сучасних педагогів і психологів, які підкреслюють необхідність оволодіння майбутнім учителем умінням приймати оперативні, гнучкі рішення в умовах багатогранного педагогічного процесу, треба відзначити В. Загвязінського, В. Краєвського, Н. Кузьміну, В. Кан-Калика, В. Сластьоніна та ін.

Педагогічна діяльність, за визначенням М. Козія, – це праця в галузі освіти щодо передачі знань, умінь і навичок та духовних здобутків і надбань старшого покоління людей молодшому. У понятійному сенсі слова "діяльність" і „практика" мають об'єднану платформу введення в сферу людського спілкування й відносин [5].

О. Мороз, В. Сластьонін, Н. Філіпенко зазначають, що педагогічна практика як форма професійного навчання у вищій педагогічній школі спрямована на практичне засвоєння закономірностей і принципів професійної діяльності, реалізацію їх під час практичної діяльності в школі, теоретичне осмислення педагогічних явищ [6].

О. Абдулліна підкреслює, що в підготовці педагогічних кадрів у сучасних умовах особливого значення набуває поєднання фундаментальної освіти й глибокого засвоєння наукових основ професійної діяльності з практичним оволодінням основами професійної діяльності, формуванням умінь і навичок. Високий професіоналізм учителя фізичної культури в обраній сфері діяльності в поєднанні з його активною участю в різноманітних галузях духовного й суспільного життя, з одного боку, сприяє всебічному розвитку спеціаліста, а з іншого – сприяє підвищенню ефективності та якості праці за обраним фахом [1].

В. Гриньова зазначає, що педагогічна діяльність – цілісний процес, що потребує синтезу умінь та знань різних наук. Одними з найважливіших факторів у підготовці вчителя є докорінне поліпшення його теоретичної підготовки, формування наукового стилю мислення й пізнавальної самостійності. У процесі педагогічної діяльності розвивається педагогічне мислення, логіка, спостереження, уява, передбачення та інші компоненти педагогічних здібностей. Студенти роблять висновки не тільки на підставі вже відомих їм педагогічних законів, які були вивчені раніше; вони створюють певну систему знань, у якій мають місце більш складні логічні зв'язки відношень. Практична діяльність дозволяє перевірити достовірність низки теоретичних положень. Форми зв'язку теоретичного мислення та практики в процесі пізнання різноманітні. Теоретичне мислення виступає як план саме практичної діяльності [4].


Висновки

Практика допомагає реально формувати в умовах природного педагогічного процесу методичну рефлексію, коли для вчителя предметом його роздумів стають засоби й методи власної педагогічної діяльності, процеси вироблення й прийняття практичних рішень.

Спостереження говорять про те, що недостатній рівень майстерності вчителя знижує мотивацію учнів до занять фізичною культурою, що призводить до зниження розвивального ефекту занять з цієї дисципліни і негативно позначається не тільки на фізичному розвитку молодої людини, а й на її формуванні як соціальної особистості. Отже, формування майстерності вчителя фізичної культури засобами педагогічної практики є актуальною проблемою.

Подальші дослідження передбачають вивчення впливу педагогічної практики на стан професійного мислення майбутніх вчителів фізичної культури.

Використані джерела

1. Абдуллина A.A. Общепедагогическая подготовка учителя в системе высшего педагогического образования / А.А. Абдуллина – М.: Просвещение, 1990. – С. 68 – 74.
   
2. Гончаренко С.У. Інтеграція наукових знань і проблема змісту освіти / С.У. Гончаренко // Постметодика. – 1994. – № 2 (б). – С. 2 – 4.
   
3. Гриньова В.М., Лозова В.І. Педагогічна практика (Методичні рекомендації студентам-практикантам / В.М. Гриньова – Х. Юдиссей, 2005. – С. 21 – 28.
   
4. Гриньова В.М. Формування педагогічної культури майбутнього вчителя (теоретичний та методичний аспекти) / В.М. Гриньова – Харків: Основа, 1998. – 300 с.
   
5. Козій М.К. Психолого-педагогічні умови вдосконалення педагогічної практики студентів: Метод, посібник / М.К. Козій. – К., 2001. – C. 8 – 9.
   
6. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культури: Учеб. для ин-тов физ. культури / Л.П. Матвеев – М.: ФиС,1991. – 543 с.
   
7. Мороз О.Г., Сластьонін В.О., Філіпенко Н.І. Підготовка майбутнього вчителя: зміст та організація / О.Г. Мороз // Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1992. – С. 9 – 11.
   
8. Основы педагогического мастерства. Под ред. И.А. Зязюна. – М., 1989. – С. 7 – 9.
   
9. Положення про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України – К., 2003 – 42 с.
   

Pechko O.

Formation professional thinking teacher
of physical culture in the process
of pedagogical practice

The article shows the importance of pedagogical practices for the development of professional thinking analyzed.

Key words: pedagogical practice, thinking, components, activities, activity.


Надійшла до редакції 02.09.2010


УДК 821.161.2(07)

Кривуляк О.В.

нові підходи до викладання курсу
“історія української літератури кінця ХІХ – початку ХХ століття”

У статті подано зміст та вимоги до викладання курсу “Історія української літератури кінця ХІХ – початку ХХ століття”. Окреслено основні питання, мету і завдання курсу.

Ключові слова: підхід, вимоги, головні завдання, українська література, курс.

І
© Кривуляк О.В., 2010
стотні зміни у системі освіти вищої школи зумовлюють привести у відповідність до громадських вимог і потреб кожного студента відповідні зміни у навчальні та робочі програми, зокрема з курсу “Історія української літератури кінця ХІХ – початку ХХ століття”. Основні завдання, напрями модернізації освіти визначені у низці державних документів і, в першу чергу, пов’язані з дотриманням вимог Болонської освіти, що передбачає узгодження зі світовими освітніми стандартами. Відтак навчальний процес має стати цілеспрямованим, науково обґрунтованим і доцільно структурованим. На необхідність покращення літературної освіти звертають увагу вітчизняні психологи та педагоги (І. Бех, Н. Волошина, С. Гончаренко, І. Зязюн, С. Максименко, В. Неділько, Є. Пасічник, М. Пентилюк, О. Пєхота, Б. Степанишин та ін.).

Однак назріла необхідність перманентного, розподіленого в часі, цілеспрямованого навчання з курсу літератури саме у вищій школі, з урахуванням сформованих читацьких здібностей студентів, їхніх психо-розумових особливостей, при використанні упорядкованої, осмисленої подачі матеріалу, з обов’язковим самостійним опрацюванням, а також регулярною перевіркою здобутих знань, із закріпленням їх на практичних заняттях.

Навчальна програма з “Історії української літератури кінця XIX – початку XX ст.” розрахована на студентів філологічного факультету університету, які навчаються за освітньо-кваліфікаційними програмами підготовки бакалавра. Програма навчальної дисципліни відповідає вимогам кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах та узгоджена з орієнтовною структурою змісту навчального курсу, рекомендованою Європейською Кредитно-Трансферною Системою (ЕСТS).

Програма має відповідну до даного типу навчальної документації структуру і містить анотацію, зміст курсу, основну та рекомендовану літературу.

Мета навчальної дисципліни визначає структуру програми, яка складається із загальної характеристики закономірностей розвитку літератури кінця ХІХ – початку ХХ століть і побудована на підставі принципу об'єктивного історизму. До кожного змістового модуля подається характеристика найістотніших моментів культурно-історичного процесу, в якому виділені окремі типові явища, визначені основні етапи розвитку.

Зміст курсу раціонально розподілено на чотири змістові модулі (ЗМ): “Вступ”, “Проза кінця XIX – початку XX століття”, “Драматургія кінця XIX – початку XX століття”, “Поезія кінця XIX – початку XX століття”.

Вагомість ЗМ визначається необхідністю здійснення діахронно-синхронної проекції періоду кінця XIX – початку XX століття у контексті вітчизняного літературного процесу. Отже, пріоритетним є питання культурно-історичної ситуації, в умовах якої відбувається літературний розвиток, та ознаки власне літературного процесу: імпресіонізм, експресіонізм, символізм, неоромантизм та неореалізм.

Зовнішня структурація наступних ЗМ реалізована за генерико-літературними критеріями. Ефективність саме такого способу матеріалу визначається необхідністю формування умінь і навичок узагальнювати процеси і явища, простежувати тенденції розвитку.

Кожен ЗМ містить певну тему: “Тенденції розвитку (прози, драматургії, поезії)”, а творчість окремих письменників іноді поставлено у різні контекстуальні поля. Скажімо, драматургія Лесі Українки розглядається у контексті загального розвитку драматургії, а її поезія – відповідно у контексті розвитку поезії кінця XIX – початку XX століть.

Наприклад, тема практичного заняття та запитання за творчістю Лесі Українки сформульовані так.


Тема 3. Творчість Лесі Українки як свідчення розриву з народницькою традицією і модернізації української культури

1. Перша поетична збірка “На крилах пісень” – данина народницькій традиції спадковості ідей.

2. Поезія 1990-х рр. як відгук на світоглядну та філософську кризу доби. Модернізм як пошук виходу із кризи.

3. Біблійні та античні мотиви поезії. Спроба європеїзації української культури і свідчення особливості лірико-драматичного обдарування.

4. Поезія Лесі Українки як матеріал до інтерпретації драматичних творів.

5. Адекватні і неадекватні прочитання творчого доробку поетеси. Сучасний стан рецепції поетичної творчості Лесі Українки.


Література

1. Аврахов Г. Художня майстерність Лесі Українки-лірика. – К., 1964.
   
2. Агеєва В. Поетеса зламу століть. – К., 1999.
   
3. Бичко А. Леся Українка: Світоглядно-філософський погляд. – К., 2000.
   
4. Донцов Д. Поетика українського рісорджілянту. “Українське слово”. – К., 1994. – Т. 1.
   
5. Євшан М. Леся Українка // Критика. Літературознавство. Естетика. – К., 1998.
   
6. Єфремов С. Історія українського письменства. – К., 1998.
   
7. Зборовська Н. Моя Леся Українка. Твори: У 2 т. – К., 1990.
   
8. Маланюк Є. До роковин Лесі Українки // Книга спостережень. – К., 1995.