Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах півдня україни
| Вид материала | Документы |
- З м І с т вступ, 747.21kb.
- Удк 581. 1: 631. 811: 631. 445, 23.49kb.
- Загальні відомості про дошкільну освіту, 53.73kb.
- 12 квітня 2011 р, 268.71kb.
- Гринчак М. О. Благодійна діяльність промисловців Півдня України у другій половині ХІХ, 308.85kb.
- Державна інформаційна політика. Основні напрями, 214.08kb.
- Донецька обласна державна адміністрація Відділ у справах національностей управління, 4277.56kb.
- Устатті аналізуються структурні зміни, які відбулися за останні роки в економіці Півдня, 187.88kb.
- Арістова І. В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти, 4500.72kb.
- Закон україни, 899.36kb.
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1. Карабан В.І. Переклад англійської наукової і технічної літератури. – Вінниця, 2001, – ч 1.
2. Каналова К. Н., Израилевич Е. Е. Практическая грамматика английского языка. – М, 2000.
3. Коваленко А. Я. Науково-технічний переклад. – Тернопіль, 2001.
4. Корунець І. В. Теорія і практика перекладу. – К, 1986.
5. Левицкая М. Л., Фитерман К. Н. Пособие по переводу с английского на русский. – М, 1989.
6. Носенко И. А., Горбунова Е. В. Пособие по переводу научно-технической литературьі с английского язьїка на русский. – М, 1974.
7. Пронина Р. Ф. Пособие по переводу английской научно-технической литературьі. – М, 1973.
8. Пумпянский А. Л. Упражнения по переводу научной й технической литературьі с русского язьїка на английский и с английского на русский. – М, 1966.
9. Рубцова М. Г. Чтение и перевод английской научно-технической литературы. – М, 1999.
10. Interavia aerospace review, 1991. – July.
11. Machinery and production engineering, 1972. – 31 May.
12. Solid state technology, 1980. – February.
13. The Economist, 1999. – January 9 th.
14. The Economist, 2004. – February 14 th.
15. The Economist, 2004. – April 3 rd.
Т. В. Шевелева
ТЕРМІНОЛОГІЧНА СИНОНІМІЯ
В НАУКОВО-ТЕХНІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ
На сьогодні у всьому світі велику увагу приділяють термінологічній діяльності. Це зв'язано з тим, що від точної, відшліфованої термінології значною мірою залежить успіх наукової, технічної, комерційної й економічної діяльності.
Термінознавство є сучасною науковою дисципліною, предметом якої є терміни і термінологічні системи. Термінологічна лексика – найістотніша ознака мови науки. Кожна галузь знань має свою термінологічну систему.
При вивченні термінології виникають труднощі, які мають, як правило, семантичний характер. В термінології будь-якої зі спеціальних технічних або економічних дисциплін присутні функціональні компоненти: вузькоспеціальна лексика; професійна і загальнотехнічна або загальноекономічна лексика. Поєднання всіх цих функціональних компонентів сприяє зростанню термінологічної синонімії, яка перешкоджає адекватному сприйняттю наукової інформації і перекладу літератури.
У лінгвістичній літературі немає єдиної думки про термінологічну синонімію. Хоча, безумовно, наявність синонімів не є в термінології бажаним явищем. Але факт її існування визнається багатьма ученими (В. А. Гречко, Б. Н. Головін, Р. Ю. Кобрін). Інші ж мовознавці-дослідники категорично відкидають синонімію у сфері сучасної термінології, професійній лексиці (В. Д. Фаворит, А. Б. Шапіро, Е. Н. Толікіна).
Основною базою творення термінологічної синонімії є запозичення з грецької та латинської мов. Д. С. Лотте вважає, що в термінології слід розрізняти «абсолютні» і «відносні» синоніми. И. В. Рахманов розрізняє в семантичному плані рівнозначні і нерівнозначні синоніми. Заперечують наявність «абсолютних» синонімів Е. М. Галкін-Федорчук, Л. А. Булаховській та ін.
Як одна з об’єктивних закономірностей початкового етапу розвитку мови науки дослідники відзначають наявність термінів-варіантів, синонімічних рядів і, як правило, потрібен певний період часу, щоб синонімічний ряд упорядкувався і розшарувався, виділивши зі свого ряду найвдаліший термін, надавши іншим якихось додаткових відтінків.
Терміни – слова або словосполучення, що називають спеціальні поняття певної сфери виробництва, науки або мистецтва. В основі кожного терміна обов'язково лежить визначення (дефініція) реалії, що позначається їм, завдяки чому терміни є точною і в той же час стислою характеристикою предмета або явища. Кожна галузь знання оперує своїми термінами, що становлять суть термінологічної системи даної науки. У складі термінологічної лексики можна виділити декілька «шарів», що розрізняються сферою вживання, особливостями об’єкту, що позначається.
1. Перш за все це загальнонаукові терміни, які використовуються в різних галузях знань і належать науковому стилю мови в цілому: експеримент, адекватний, еквівалент, прогнозувати, прогресувати, реакція і т. д. Ці терміни утворюють загальну понятійну фундацію різних наук і мають найбільшу частотність використовування.
2. Розрізняються і спеціальні терміни, які закріплені за певними науковими дисциплінами, галузями виробництва і техніки; наприклад в лінгвістиці: підмети, присудки, займенники і т. д.; в медицині: інфаркт, міома, кардіологія і т. д. В цих термінологіях концентрується квінтесенція кожної науки.
Наприклад, reduction – в загальновживаній лексиці – зменшення, скорочення; в медицині – вправлення (вивиху); в хімії – розкислювання, відновлення.
concentration – в загальновживаній лексиці – концентрація, зосередження; в металургії – збагачення (руди).
blind spot означає сліпу пляму на сітчастій оболонці ока нечутливе до світлового проміння, а в радіотехніці – зона мовчання.
stiff leg – нога, що не згинається, а в техніці – жорстка опора (крана).
За висловом Ш. Баллі, такі терміни «є ідеальними типами мовного вираження, до яких неминуче прагне наукова мова».
Терміни об’єднуються в певні термінологічні системи, що виражають поняття певної галузі знань. Основна маса термінів, що вже закріпилися, створювалася, як відомо, за рахунок використовування загальновживаних слів, взаємного проникнення з різних галузей техніки, запозичень з міжнародної лексики за моделями, типовими для сучасної англійської мови.
Крім своїх основних значень, у загальновживаній лексиці ці слова надають значення, специфічні для певної, сфери науки і техніки. Наприклад, слово arm (рука) вживається в спеціальному значенні важіль, кронштейн, стріла (крана), і т. д. Слово loop (петля) в техніці означає рамкова антена. Загальновживане слово shoe (черевик, туфля) має ряд технічних значень: повзун, кінцева муфта кабелю (ел.).
Слово handling, основне значення якого маніпулювання, поводження з чим-небудь, в техніці може означати навантажувально-розвантажувальні операції (залізничний транспорт), управління або регулювання механізму, вуглеподання (теплотехніка), передання матеріалу з цеху в цех (організація виробництва).
Дуже часто багатозначність термінів створює неясність і підміну одного терміна іншим. Тому при перекладі науково-технічної літератури, де потрібна гранична точність виразу думки, важливо враховувати контекст.
Синонімічність термінології показана Кутиной Л. Л.. Одне поняття іноді знаходить до десятка виразників, стикаються назви латинські і грецькі (хорда – субтенза), західно-європейські і латино-грецькі (зміст в значенні термінологічного площа з нім. Inhalt «площа»), пропорція – резон з фр. raison «пропорція») і просто російські синоніми (підстава – низ, підошва). В числі термінів, що закріпилися, ми бачимо площу, підстава (рос.), хорда (греч.), пропорція (лат.). Л. Л. Кутіна абсолютно правильно пояснює цей об'єктивний факт. «Синонімія такого роду в колі слів-термінів – момент, що фіксує входження слова в нову спеціальну сферу. Слово загальної мови, починаючи свої функції в ролі терміна, зберігає свої синонімічні зв'язки в мові і його синоніми з легкістю виступають його замінниками і в його новій спеціальній функції. Але у міру затвердження даного слова в ролі терміна слабшають або рвуться його синонімічні зв'язки. Слово-термін стоїть осібно відносно до інших слів мови (не термінів). Ідеальний термін однозначний, і це означає не тільки, що таке слово виражає тільки одне поняття, але і те, що в цього поняття є в мові тільки одне позначення. Синонімія в межах термінології, такий же негативний факт, як і полісемія, але на перших порах синонімія в термінології природна і закономірна».
Характерною межею терміна є його чіткий зв’язок з певним поняттям, явищем або процесом, точність і прагнення до однозначності, що сприяє його відносній незалежності від контексту. Проте роль контексту надзвичайно велика, оскільки значна кількість термінів є загальновживаними англійськими словами, вжитими в спеціальному значенні: слово valve – клапан або електронна лампа, short – короткий або коротке замикання, planning – планування або технологія. Тільки контекст допомагає виявити в звичайному або в спеціальному технічному значенні вжиті дані слова.
Термінологічна лексика, як ніяка інша, інформативна. В мові науки терміни незамінні. Вони дозволяють стисло і чітко сформулювати думку.
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1. Лотте Д. С. Основи побудови науково-технічної термінології. – Москва: Видавництво АК СРСР.
2. Кутина Л. Л. Мовні процеси, що виникають при становленні наукових термінологічних систем. – Москва, Вид-во «Наука», 1970.
3. Баллі Ш. Французька стилістика. М, 1961.
4. Проніна Р. Ф. Переклад англійської науково-технічної літератури. – Москва: Вища школа, 1986.
5. Головин В. Л., Кобрін Л. Ю. Лінгвістичні основи вчення про терміни. – Москва: Вища школа, 1987.
О. В. Яковлева
СЛОВА І СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ-ІНДИКАТОРИ ПОРІВНЯННЯ,
ОБМЕЖЕННЯ ТА ПРОТИСТАВЛЕННЯ
Дослідження засобів виразу порівняння, обмеження та протиставлення є актуальним у зв’язку із зростанням інтересу лінгвістів до онтологічного аспекту мовної семантики. Загальні вирази порівняння, обмеження та протиставлення в семантичних структурах базуються на різних типах лексичного та граматичного поелементного вираження.
Треба підкреслити, що цією проблемою більшою мірою цікавилися зарубіжні лінгвісти: Р. Клоуз, Дж. Лич, Я. Свартник, М. Бенсон, М. Клайн та інші. Серед російських вчених цій проблемі приділяли увагу Н. К. Рябцева, Ю. Д. Апресян, В. Г. Гак та інші. Але роботи усіх вищезгаданих вчених були присвячені аналізу загально-мовних явищ.
Метою даного дослідження є виділення засобів вираження порівняння, обмеження та протиставлення, зокрема слів та словосполучень-індикаторів порівняння, обмеження та протиставлення у науково-технічній літературі; простежити за особливостями їх структурних компонентів та їх вживання в мові науки.
І. Слова-індикатори порівняння
Серед слів та словосполучень-індикаторів порівняння слід звернути увагу перш за все на ті слова, які беруть участь в утворенні порівняльних підрядних речень, а саме than, as…as, the same… as. По цих індикаторах можна впізнати також і ступені порівняння прикметників та прислівників. Так, зокрема для рівного порівняння (коли об’єкти мають однакові параметри або необхідно це заперечити) вживають такі слова індикатори як as…as та not so …. as, not as … as.
Наприклад,
Experimental data were presented in some detail and discussed as thoroughly as possible.
Care should be taken that the packing is not as uniform as possible.
Для утворення вищого ступеня порівняння звертаємо увагу на: more, than, more than, little more than, of-phrase, rather than.
Наприклад,
It didn’t take them more than two hours to carry out this reaction.
These structures are little more than formally correct.
Для порівняння об’єктів з певною нормою вживаються такі слова індикатори як: than that, as that.
Наприклад,
Jack must be six foot tall.
No, he’s taller (than that).
Слова-індикатори Enough and too також вживаються в науково-технічній літературі де вказують на «достатність» та «надлишок».
Наприклад,
He’s rich enough to own a car.
The grass is too long for me to cut.
Синонімічними що до значень enough та too є такі індикатори як: So... (that) та such... (that).
Наприклад,
Donkey Queen is so fit that she may well win the race.
The animal was such a nuisance that we let it escape.
Для порівняння іменників часто вживаними є такі слова як: more of a, as much of a, less of a, etc.
Наприклад,
He’s more of a sportsman than his brother.
It was as much of a success as 1 expected (it would be).
Науково-технічна література насичена такими словами-індикаторами порівняння: less, minor, more, most; approximate (ly), average, roughly, some, total. Наприклад,
The consumer price index... measures how much more or less it costs to buy P.
Future air travel... will be safer and less expensive.
The crash of a comet -... occurred less than a million years ago.
Meningitis epidemics... are most often seen in developing countries.
In the period examined, the United Kingdom produced... approximately the same number of publications as Japan and West Germany combined.
These behavioral traits... are associated with some 290 different neuroses.
The Andean civilizations... are believed to be some 3,800 years old.
ІІ. Слова-індикатори обмеження
Слово only відноситься до найбільш вживаного слова-індикатора обмеження. Воно об’єднує негативне значення із ідеєю випадковості.
Наприклад,
He was wearing only his pyjamas (=на ньому була тільки його піжама і нічого більше).
Only James had any money (= тільки Джеймс і більше ніхто).
Іншими подібними до значення only словами індикаторами є just, merely, simply. Наприклад,
This will merely obscure P/could be done merely by accumulating data.
This is simply irrelevant/is simply a corner term for P.
Обмежене значення слова індикатора only можно вжити до поняття часу, але дещо іншого виду
I saw him only last week (= Не раніше, ніж…).
Необхідно звернути увагу на котраст у вживанні слів-індикаторів only та even:
Only my coat was wet (ця річ, і ніщо більше).
Even my underclothes were soaked (ця річ, разом з іншими речами).
Цікаво, що прислівник only часто фокусує своє значення на певній частині речення, такій як іменникова фраза або дієслово або речення, яке іде слідом за підметом.
I only lent him the books.
На письмі краще поставити цей прислівник до елемента, на який звертається увага. При цьому only та even слід ставити перед цим елементом.
Сполучники but, unless часто виконують обмежувальну функцію у науково-технічних текстах. Наприклад,
In each case all the quantities in the differential equation are a function of but two variables.
Unless the drop size is very small missiles will initiate polimerisation.
У науково-технічних статтях зустрічаються також такі слова –індикатори обмеження: barely, fairly, hardly, merely, nearly, possibly, rather, simply, slightly, somehow, virtually, weakly; basically, commonly, customarily, mainly. Наприклад,
Such studies have barely begun. Multimedia technology has just barely reached the point of P.
Some historians are barely aware of this source of historical inferences.
P... occurs fairly regular/has a fairly specific meaning.
... is a fairly abstract study/ covers the problem fairly well.
– is hardly acceptable (necessary/ever used).
This method... gives merely probable results. Such studies are very nearly lacking.
This is... a slightly odd form of P/ a slightly less artificial model.
... a slightly less integrated desktop.
P and Q... are only — weakly dependent.
This research... is basically descriptive/ comparative.
I am... basically in disagreement with this view
... is customarily designated as Q
Philosophical discussions... concentrate mainly on/ have mainly focused on P.
Current notions about Q... stem mainly from P.
III. Слова-індикатори протиставлення
Основними словами та словосполученнями- індикаторами протиставлення перш за все можно вважати такі слова, що вживаються у порівняльних реченнях, а саме although, though, but, while, whereas. Так, although, though є неформальними елементами порівняно з більш формальними while, whereas. Аlthough та though вживаються в реченнях які мають два протилежні контрастні ствердження.
Наприклад:
We are enjoying ourselves, although/though the weather is bad.
(Even) though he hadn't eaten for days, he looked strong and healthy.
( Even though є трошки емоційнішим за though).
Ціж два речення можна поєднати за допомогою координуючого сполучника but. Наприклад:
He hadn’t eaten for days, but he looked strong and healthy.
Сполучники while та whereas можуть виражати протиставлення двох еквівалентних ідей. Наприклад:
Elizabeth was lively and talkative, whereas her sister was quiet and reserved.
Слід звернути увагу на прислівники In spite of, despite (formal), notwithstanding, very formal), for (all), які також є словами- індикаторами.
Наприклад::
We are enjoying ourselves in spite of the weather.
Despite a shortage of steel, industrial output has increased by five percent, (formal).
Є цілий ряд слів, які виражають значення «in spite of this/that»: yet, however, nevertheless (formal), all the same (informal), still, even so:
Наприклад:
The weather was absolutely dreadful; however, the children enjoyed themselves.
Yet можна вживати у головному реченні для того, щоб посилити контраст з попереднім підрядним реченням.
Наприклад:
Although he hadn’t eaten for days, yet he looked strong and healthy.
Прислівник even використовують для контрасту з тим, що ми можемо очікувати.
Наприклад:
My father won’t give me the money–he won’t even lend it to me.
У технічній літературі часто зустрічаються також слова-індикатори протиставлення either... or та whether... or.
Наприклад:
Whether we beat them or they beat us, the match will be enjoyable.
(«If we beat them, or even if they beat us...»).
The carbonyl component may be either aldehyde or ketone.
Подібне значення мають і сполучники whatever, whoever, wherever, etc:
Наприклад:
She looks pretty, whatever she wears.
Wherever he goes, he makes friends.
Слова-індикатори простиставлення against, counter, only, versus, vice versa, otherwise, whereas є широковживаним явищем у науково-технічній літературі.
Наприклад:
F’s arguments were against the performative hypothesis
Such studies cannot count as evidence against a categorical view of grammar
Objections against the theory are often first formulated as a collection of counter-examples.
Counter-examples can void the opponent's hypothesis.
This algorithm operates counter-intuitively.
P remains/requires only Q/applies properly only to Q/ is applicable only to Q.
Perhaps the most illuminating story about old versus new products relates to sugar substitutes.
A study of the spread of Swahili is to determine its position versus the locally spoken languages.
In practice, one notices a preference of a semantic type of explanation to a pragmatic one, or vice versa.
Whereas physics is concerned with P, the central concern of cybernetics is Q.
Reports can be substituted whereas facts cannot.
В ході дослідження було проведено порівняльний аналіз використання слів-індикаторів порівняння, протиставлення і обмеження в мові художньої і і науково-технічної літератури.
Було виділено цілу низку слів-індикаторів, що є типовими для мови науки.
Дані проведеного дослідження доречно використовувати при розробці конкретних рекомендацій щодо визначення 1) лексичних засобів порівняння, обмеження і протиставлення, 2) слів-індикаторів та їх використання в науково-технічній сфері.
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1. Динамические аспекты речевых сигналов / Под ред. М. Ф. Деркач. – Львов, 1986.
2. Содержательные аспекты языковых единиц. – Киев, 1982.
3. Язык и стиль научного изложения. – М, 1983.
4. В. Г. Гак. Повторная номинация и ее стилистическое использование // Вопр. Фр. Филологии. – М, 1972.
5. О. Ф. Шевченко, Г. Ф. Григораш, К вопросу о компаративных сочетаниях типа «as good as gold» на англ. языке. – Вестник Киевского университета (романо-германская филология.). – Вып. 20. – Киев: «Вища школа», 1986.
6. G. Leech, J. Svartvik A Communicative Grammar of English. – Moscow. Prosveshcheniye, 1983.
7. Н. К. Рябцева. Новый словарь-справочник активного типа. – М.: Изд. «Флинта» и «Наука», 2002.
8. Ю. Д. Апресян. Лексическая семантика. – М.: Наука, 1974.
9. Н. К. Рябцева. Теоретическое и лексикографическое описание научного изложения. Монография на соискание уч. степени д. фил. н. – М, 1996.
10. MakkanenR, Schroder H. Hedging as a translation problem in scientific texts||Special Language: From Human Thinking to Thinking Machines. Clevedon, 1989.
Г. С. Онуфрієнко, С. О. Хваткова
ПРОБЛЕМА ПОХОДЖЕННЯ Й ПЕРІОДИЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
В КОНЦЕПЦІЯХ І ГІПОТЕЗАХ ХХ СТОЛІТТЯ
Проблема походження української мови з плином часу не втрачає своєї актуальності, лишаючись одним з найважливіших завдань українського мовознавства. Наш час означений великою кількістю схожих, близьких і полярних концепцій, різноманітних періодизацій, які віддаляють або наближують народження української мови до того чи іншого історичного періоду. Сформувалося і кілька новаторських поглядів, які забезпечують новий підхід до розв’язання цієї проблеми. Але ще й на сьогодні не існує однієї загальноприйнятої концепції та універсальної періодизації української мови, яка б визначала точний час її зародження.
Метою доповіді є вивчення досліджень провідних науковців щодо проблеми виникнення української мови, аналіз і порівняння концепцій лінгвістів ХХ століття. Об’єктом дослідження – проблема походження української мови, приналежність її до тієї чи іншої гілки індоєвропейської мовної родини. Предметом дослідження – концепції вітчизняних мовознавців. Відповідно до мети і конкретних завдань обрано описовий метод з елементами синхронії та діахронії, метод лінгвістичного спостереження, індуктивний та дедуктивний методи, метод унаочнення засобами таблиць, прийоми аналізу, класифікації, синтезу, порівняння.
Питання походження східнослов’янських народів і відповідно їхніх мов (української, російської, білоруської) має уже майже двохсотлітню традицію. Над проблемою походження української мови вчені почали замислюватися задовго до отримання Україною незалежності, ще в ХІХ ст. У цей час працювали П. Г. Житецький, О. О. Потебня, М. П. Погодін, М. О. Максимович, О. І. Соболевський та ін. Російські вчені М. П. Погодін та О. І. Соболевський наголошували на тому, що українська мова розвивається від російської [1]. Українські науковці П. Г. Житецький, О. О. Потебня, М. О. Максимович спростували такі твердження й довели автохтонність української мови [2, 3].
Проблема походження української мови залишилась ключовою і для лінгвістів ХХ ст.
Ще донедавна, коли українці вивчали історію інших народів, але були ізольовані від власних національних надбань, тобто під час зросійщення, єдино правильною вважалася точка зору, за якою початок формування української мови, як і російської та білоруської, припадає головним чином на XIII–XIV ст., період падіння середньовічної держави Київська Русь. «Материнською колискою» української, російської та білоруської мов проголошувалася давньоруська, або спільно-східнослов’янська мова (період її розвитку – VIII–XIII ст.) [4].
Більшість сучасних українських мовознавців обстоюють ідею самостійного розвитку української мови, а не її діалектне походження від російської мови. Загальноприйнятою в наш час і, можна сказати, знаковою стала концепція Ю. Шевельова, згідно з якою історія української мови поділяється на 4 періоди:
– протоукраїнська мова (VІІ–ХІ ст);
– староукраїнська мова (ХІ–ХІV ст);
– середньоукраїнська мова:
а) рання середньоукраїнська мова (кінець ХІV–кінець ХVI ст);
б) середньоукраїнська мова (кінець ХVI–початок ХVIІІ ст);
в) пізня середньоукраїнська мова (початок ХVIІІ–початок ХІХ ст);
– нова українська мова (ХІХ ст. – наш час) [5, 6].
Інший, оригінальний і сміливий погляд на проблему походження й періодизації української мови пропонує О. Царук. Дослідження цього вченого, безумовно, заслуговують на увагу, бо певний час він працював та вчився у наших краях (закінчив докторантуру при Дніпропетровському Університеті, працював у Кривому Розі). Його дослідження можна назвати «революційними» в українській лінгвістиці, бо науковець на основі аналізу вже відомих та нових історичних, археологічних, етнографічних, антропологічних та лінгвістичних фактів заперечує традиційну триалістичну дистрибуцію слов’янських мов і пропонує дуалістичний розподіл (на антську і словенську підгрупи); визначає основні етнологічні і граматичні параметри українського глотогенезу, по-новому осмислює місце і значення української мови серед інших слов’янських. До антської підгрупи, за О. Царуком, належать антська прамова, українська, білоруська, польська, чеська, словацька, сербо-хорватська (у давній хорватській частині), верхньолужицька. До словенської підгрупи науковець відносить словенську прамову, старослов’янську мову, російську, болгарську, македонську, сербо-хорватську (у давній сербській частині), нижньолужицьку, кашубський і словінський діалекти польської мови, словенську. О. Царук намагався уникнути політичного підходу до розв’язання проблеми класифікації слов’янських мов. Учений виявив численні факти, які засвідчують пов’язаність української мови не тільки зі східним, але й західним слов’янським ареалом [7].
Схожою з концепцією Ю. Шевельова є періодизація Ю. Карпенка, лінгвіста, що працює на Одещині. Якщо студент вивчає спадщину лінгвістів Півдня, то в нього прокидається любов до краю, патріотизм. За розвитком основних фонологічних змін Ю. О. Карпенко періодизує історію української мови: праслов’янська мова (кінець ІІ тисячоліття до н. е.) [закон наростаючої звучності, зокрема поява носових голосних, складотворних р, л; перехідні палаталізації задньоязикових]; спільна мова східних і південних слов’ян (ІІ ст. до н. е.–ІV ст. н. е.); спільносхіднослов’янська мова (ІV–Х ст.) – антська мова (ІV–VІІ ст.), давньоруська (VІІІ–Х ст.) [повноголосся, перехід початкового je>o, деназалізація носових голосних]; давньоукраїнська мова (ХІ–ХІV ст.); староукраїнська мова (ХV–ХVІІІ ст.); [завершення у більшості говорів о, е>і в нових закритих складах, опозиції глухих-дзвінких, твердих-м’яких, приголосних як головних прикмет фонологічної системи]; нова українська мова (ХІХ–ХХ ст.) [зміни орфоепічного рівня, взаємодія орфоепії та орфографії] [8].
Підсумовуючи порівняльний аналіз концепцій і гіпотез щодо походження й періодизації української мови, наведено таблицю 1 для унаочнення.
Отже, за матеріалами здійсненого дослідження можна зробити певні висновки.
1. Дослідження в історичному вимірі проблеми походження та періодизації української мови є актуальним, оскільки ще досі не напрацьовано єдиних і абсолютно точних, доказових і переконливих відповідей.
2. Співіснування різних наукових концепцій та гіпотез є також свідченням актуальності та складності цієї проблеми, розв’язуваної не одне століття.
3. Порівняльний аналіз запропонованих науковцями ХХ ст. гіпотез про походження української мови переконує, що між концепціями є чимало спільних позицій, проте є й позиції відмінні, які свідчать про оригінальний підхід учених до розв’язування проблеми.
4. Значний внесок в розробку проблеми щодо походження та періодизації української мови внесли мовознавці Півдня України, зокрема О. Царук, Ю. Карпенко та інші.
5. Опрацювання студентами гуманітарних факультетів теоретичних надбань українських мовознавців сприяє вдосконаленню лінгвістичної компетентності та допомагає усвідомити феномен української мови в європейському контексті [9] і на загальнослов’янському тлі [10, 11]. Вивчення спадщини лінгвістів Півдня України гартує любов до цього краю і славетних українців у царині лінгвістичної науки.
Відтак, проблема походження та періодизації української мови – це та проблема, яка очікує і на нових дослідників, і на нові концепції, гіпотези, міркування, погляди.
Таблиця 1
| № | Мовознавці | Основна ідея концепцій | Спільні погляди | Відмінне у поглядах |
| 1 | Ю. Шевельов О. Горбач Г. Півтора Ю. Карпенко В. Німчук О. Царук | Ідея самостійного розвитку української мови, а не її діалектного походження від російської мови | 1. Історія української мови починається з праслов’янської доби. 2. Існування спільно-східнослов’янського етапу в історії. | 1. Ю. Шевельов наголошує, що українська мова починає своє існування з VII ст. – протоукраїнська мова. 2. За О. Горбачем – 500/800–900/1000. Функціонує спільносхіднослов’янська доба, а українська мова виникає у її двох діалектах у XI/XII–XV ст. 3. За Ю. Шевельовим, доба нової української мови розпочинається XIX ст., а за класифікацією В. Німчука – XVII ст. 4. Найбільш схожі класифікації Ю. Шевельова, та Ю. Карпенка, але останній починає свою періодизацію з праслов’янської мови (к. 2 тис. до н. е) і виділяє період існування спільно-східнослов’янської мови (IV–X ст.). 5. О. Царук заперечує триалістичний розподіл слов’янських мов, пропонує дуалістичну дистрибуцію, за якою українська мова більше наближена до польської, білоруської, а не до російської. |
| 2 | Ф. Медвєдєв М. Жовтобрюх Ф. Філін | Офіційна усталена концепція радянської історіографії | XIV ст. – початок самостійної історії східнослов’янських народностей та їх мов | М. Жовтобрюх наголошує, що в межах єдиної давньоруської мови розвивалися з 2 пол. XII–XIII ст. діалектні риси інших мов, як наслідок – відмежування північно-східної діалектної зони від південно-західної |
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ТА ЛІТЕРАТУРИ
1. Півторак Г. П. Українці – звідки ми і наша мова. – Київ, 1993. – С. 179, 20–57.
2. Житецький П. Г. Очерк звуковой истории малоруського наречия. – Київ, 1876.
3. Потебня А. А. К истории звуков руського язика. – Воронеж, 1876.
4. Филин Ф. П. Происхождение русского, украинского и белорусского языков. – М. – Л, 1972. – С. 339–356.
5. Шевельов Ю. Чому общеруський язик, а не вічноруська мова? – Київ, 1994.
6. Schevelov G. J. Historical Phonology of the Ukrainian language. – Heidelberg, 1979. – P. 40, 203–207, 386–388, 57–560, 697–699.
7. Царук О. Українська мова серед інших слов’янських: етнологічні та граматичні параметри: Монографія. – Дн-ськ: Наука і освіта, 1998.
8. Карпенко Ю. О. Українська гіпотеза // Мовознавство, 1993. – № 5. – С. 8.
9. Акуленко В. В. Українська мова в європейському контексті // Мовознавство, 1998. – № 2–3. – С. 91–97.
10. Онуфрієнко Г. С. Філологічна парадигма сучасної юридичної освіти в Україні // Право і лінгвістика: Матеріали ІІ Міжн. наук-практ. конф. У 2-х ч. – Сімферополь, 2004. – Ч. 1. – С. 111–118.
11. Онуфрієнко Г. С. Сучасна українська мова: Програма навчальної дисципліни для студентів гуманітарного факультету (спеціальність 7030507 – переклад, спеціалізація: технічний переклад). – Запоріжжя: ЗНТУ, 2005. – 34 с.
РЕКОМЕНДАЦІЇ
VІ ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ
«ДЕРЖАВНА ЕТНОНАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА: ПРАВОВИЙ ТА КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТИ В УМОВАХ ПІВДНЯ УКРАЇНИ»
Докорінні зміни в суспільно-політичному житті українського суспільства, в кінці 2004–та початку 2005 років, позначилися на активізації національно-культурного життя, зростанні національної та етнічної свідомості. Тому для аналізу сучасного розвитку України в цілому і, зокрема, Південного регіону, має велике значення вивчення етнічної ситуації.
Підвалини сучасної етнополітики закладені в Конституції та інших законах України. Права національних меншин захищені рядом законодавчих актів: Декларація прав національностей України, Рамкова конвенція про захист національних меншин (Страсбург), Закон України «Про національні меншини в Україні» та інші. В статті 6 Декларації прав національностей України сказано: «Українська держава гарантує всім національностям право стверджувати свої культурні центри, товариства, земляцтва, об’єднання. Ці організації можуть здійснювати діяльність, спрямовану на розвиток національної культури, проводити в установленому законом порядку масові заходи, сприяти створенню національних газет, журналів, видавництв, музеїв, художніх колективів, театрів, кіностудій».
Враховуючи досвід, накопичений в регіоні за декілька століть, а він був і позитивний, і негативний, можна більш правильно формувати етнополітику в умовах реформування сучасної політичної системи суспільства.
Говорячи про етнополітику царського уряду, варто відзначити, що заселяючи територію Півдня України і проводячи міграційні процеси, царський уряд в значній мірі і створив сучасну етнічну структуру регіону.
Відділяючи етнічну спадщину колишнього Радянського Союзу, необхідно виділяти проблему наявності величезної кількості людей, у яких у другому, а той третьому поколінні виявилися цілком розмити етнічні корні порушені координати ідентичності. Відсутність базових ціннісних орієнтирів позначилися на зсуві цілого ряду етично-моральних, культурних і соціально-психологічних орієнтирів сприйняття суспільного устрою, що у свою чергу, зробило масове духовне знеослаблення.
Сучасний етап взаємовідносин національних меншин з державою можна вважати перехідним, а суть його в переході від керівництва національними процесами до регулювання цих процесів. Важливо, щоб під час аналізу та формуванні методичних рекомендацій відносно етнонаціональних питань було враховано соціальну, біологічну та психологічну складові того чи іншого етносу. Саме спілкування, міжсусідська допомога, гостинність, відкритість створюють умови, коли зникають обставини для конфліктів.
Під час роботи VІ Всеукраїнської науково-практичної конференції, було виявлено низку проблем, що були мало висвітлені у доповідях та повідомленнях.
Виходячи з цього, конференція вважає за доцільне прийняти такі пропозиції:
1. Нові життєстверджуючі імпульси для становлення в Україні громадянського суспільства, правової держави і демократичної політичної системи сприяли переосмисленню ролі національної школи, як найважливішого фактора у формуванні нових життєвих орієнтирів, нових систем цінностей, відкритості, формуванню національних ідей, толерантності, поваги до національних традицій культури, віросповідання, своєї рідної мови.
Сьогодні як ніколи, величезне значення має наявність у держави чіткого підходу до національної освіти, в якому повинні бути враховані етнонаціональні особливості.
2. Сьогодні є можливість переосмислити різні сторони життя українського суспільства в недалекому минулому, і зокрема, 70–80-х роках ХХ століття. Це стосується етносоціальних процесів в українському селі, які тільки останнім часом стали об’єктом серйозного осмислення як у вітчизняній так і у зарубіжній історіографії. Слід констатувати, що не досить глибоко вивчені питання змін чисельності сільського населення, депопуляція та її причини, напрямки міграційної рухомості, особливості формування та динаміка національного складу селян.
На недостатньому рівні знаходиться вивчення проблем етнічного складу сільського населення та питань міжнаціональних відносин. Сьогодні очевидно, що аграрна історія новітнього часу відноситься до числа найменш досліджених розділів історії України.
3. Національне відродження не лише стимулювало активізацію релігійної діяльності різноманітних конфесій на українському грунті, а й поставило питання про національну релігію українців. Актуалізація цього питання зумовлена рядом фактів. Політика гомогенізації українського народу щодо тих чи інших національно-релігійних ідей яку проводять нині деякі представники творчої інтелігенції, спрямована на формування про християнство (в тій чи іншій його конфесійній визначеності) як про єдиного носія національної самобутності та національної традиції. Проблема національної релігії постала ще й тому, що відродити українську культуру можна лише за умови включення до неї складових духовності етносу, в тому числі й тих, котрі тривалий час розглядалися як щось чуже до нього.
Міжрелігійні конфлікти в Україні є більш-менш адекватним відзеркаленням суспільно-політичного контексту, культурних відмінностей, зіткнення, різних типів історичної пам’яті і поглядів на майбутнє України.
4. Формування національного характеру етносу протягом століть йшло у вельми жорстоких та несприятливих умовах негативної взаємодії з сусідніми етносами, з боку яких етнічна взаємодія мала агресивний, експансіоністський характер.
Вивчення цього процесу і його наслідків має дуже велике теоретичне та прикладне значення як для розуміння історії України, так і для вирішення низки проблем, що постали перед українським народом після здобуття ним незалежності.
5. Більш поглибленого дослідження вимагає питання про соціальне положення етнічних росіян, що складають найбільш численну меншину в Україні.
6. Заслуговує на увагу подальша розробка етнічної теорії суспільства. Не можна нехтувати тим, що народ і нація мають не тільки тотожні поняття але й значно відрізняються в кількісному і якісному відношенні. Тотожність їх полягає в тому, що вони є різновидами етносу. Відмінність їх полягає в тому, що нації більш рухливий та динамічний компонент народу.
Завданням філософів, політологів, істориків та інших науковців є в тому, щоб з’ясувати, чому саме народ виконує вагому субстанціональну функцію в суспільному житті і чого саме його «викликають на майдан», чому саме він становить самостійну і суверенну етнічну спільноту, яку не варто ототожнювати з будь-якого іншого спільнотою.
7. Однією з важливих тем дослідження була і залишається історія острова Хортиця, особливо у світлі останніх подій.
8. На увагу дослідників сподіваються такі проблеми: основні характеристики етнокультурних відмінностей Південного регіону України; взаємозв’язок етнокультурних процесів Півдня та інших регіонів України, а також міжнародний досвід у розвитку етнокультури.
9. Час вимагає від дослідників нових підходів і думок у вивченні історії представників єврейського німецького, болгарського та інших народів, кримських татар, що століттями проживають на Півдні України. Заслуговують на увагу вивчення питання етносоціальних змін, якими супроводжувались воєнні роки, особливості цих змін в регіоні та їх історичні наслідки.
10. Рекомендувати відновити у складі органів виконавчої влади (облдержадміністрацій, міськвиконкомів, райдержадміністрацій) відділи у справах національностей, які подекуди були скасовані.
11. Обласним координаційним радам національно-культурних товариств не допускати комерціалізації і політизації їх діяльності.
12. Рекомендувати при визначенні змісту навчального плану з предмету «Народознавство» у середніх навчальних закладах враховувати національний склад учнів класів та шкіл.
СПИСОК УЧАСНИКІВ КОНФЕРЕНЦІЇ
Зайковська Олена Анатоліївна, заступник голови Запорізької обласної державної адміністрації.
Бєліков Сергій Борисович, ректор Запорізького національного технічного університету, академік Академії наук вищої школи, доктор технічних наук, професор, заслужений працівник освіти України.
Панькіна Ірина Анатоліївна, в. о. начальника управління культури і туризму Запорізької обласної державної адміністрації.
Акайомова Анжела Валеріївна, к. і. н., Мистецький інститут художнього моделювания і дизайну (Київ).
Александрова Олена Станіславівна, к. ф. н., доцент Запорізького національного університету (ЗНУ).
Архіпова Любов Миколаївна, заступник директора Запорізького краєзнавчого музею по науці.
Афанасьєва Людмила Василівна, к. ф. н., доцент Мелітопольського державного педагогічного університету (МДПУ).
Бєлікова Марина Володимирівна, викладач Запорізького державного медичного університету (Запоріжжя).
Білівненко Сергій Миколайович, аспірант ЗНУ.
Білогуб Любов Петрівна, викладач Запорізького національного технічного університету (ЗНТУ).
Бондаренко Ольга Валеріївна, к. ф. н., доцент, завідувач кафедри філософії ЗНТУ.