Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах півдня україни

Вид материала

Документы

Содержание Joint Venture Список джерел та літератури Граматичні можливості української мови Особливості південно-східного діалекту Список джерел та літератури Архаїзми у науково-технічній літературі

Подобный материал:

• З м І с т вступ, 747.21kb.
• Удк 581. 1: 631. 811: 631. 445, 23.49kb.
• Загальні відомості про дошкільну освіту, 53.73kb.
• 12 квітня 2011 р, 268.71kb.
• Гринчак М. О. Благодійна діяльність промисловців Півдня України у другій половині ХІХ, 308.85kb.
• Державна інформаційна політика. Основні напрями, 214.08kb.
• Донецька обласна державна адміністрація Відділ у справах національностей управління, 4277.56kb.
• Устатті аналізуються структурні зміни, які відбулися за останні роки в економіці Півдня, 187.88kb.
• Арістова І. В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти, 4500.72kb.
• Закон україни, 899.36kb.

ВИСНОВОК

В умовах, коли потрібно давати назви новим і новим явищам та поняттям, багато загальновживаних слів набувають визначену специфіку. Відбувається спеціалізація їх значення при перекладі на іншу мову і уніфікація перекладних еквівалентів.

За останній час, під час роботи зі студентами економічних спеціальностей, ми бачимо що виникли нові або семантично оновлені слова й звороти типу регульована ринкова економіка, лібералізація цін і т. п.

Наповнюються новим соціальним змістом слова й словосполучення типу: духовність, плюралізм думок, загальнолюдські цінності, народознавство, гуманітарна допомога.

Останнім часом виникло багато приватних підприємств спільних із закордонними фірмами ( Joint Venture). У ході переговорів про створення фірми й про її подальшу роботу з’являються нові терміни в процесі усного мовлення, а також перекладу установчих; уставних документів, протоколів переговорів.

Економічна термінологія не є сталою, а постійно змінюється. Її зміна пов’язане з досягненнями в економіці, з політичними перетвореннями в суспільстві. Кожна доба викликае до життя нові реаліїї та явища, сприяє формуванню нових концептів, особливо зараз, після зміни уряду і відповідно зміни в економічно-соціальній політиці краіни, лексичні зміни у мові несуть в собі відзеркалення цих подій.


СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Микулина Л. П. «Заметки о калькировании с русского на английский язык» Тетрадь переводчика. – № 15. – С. 59–64.

2. Коваленко В. М. «Нуково-технічний переклад».

3. Циткіна Ф. А. «Термінология и перевод». – Львів: Вища школа, 1988. –С. 62–66

4. Магиланова С. Л. «Теримноведение ХХІ в. и история». Филологические науки, 2003. – № 2. – С. 96–101.

5. Лейчик В. М. «Термин и научная теория». – Москва, 1991. – С. 12–26.

6. Вакулік. «Ітернаціональні терміноелементи як джерело формування сучасної термінології». КНУ. – Київ, 2000. – С. 58–63.

7. Вісник Сумського Державного Університету / Литвиненко О. А. «Лінгвістичні аспекти англійських багатокомпонентних термінів», 2002. – С. 113–116.

8. Медведєва-Дайненко. «Парные словосочетания английского языка».– Киев, 1989.

9. Вопросы научно-технической терминологии и методы преподования иностранных языков. – Минск, 1996.

10. Даниленко В. П. Русская терминология: Опыт лингвистического описания. – М, 1977.


К. С. Бондарчук, В. К. Єршова


ГРАМАТИЧНІ МОЖЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ


Українська мова – одна з розвинених слов’янських і європейських мов, яка характеризується комплексом особливостей як на семантичному, так і на граматичному рівнях. Можна виділити окремі риси, притаманні українським словоформам: семантичні закінчення в родовому відмінку однини іменників чоловічого роду (алюмінію, дощу; Києва, верстата); синонімічні флексії в давальному відмінку (ректорові, Іванові або ректору, Івану); наявність двох форм майбутнього часу в дієсловах недоконаного виду (працюватиму // буду працювати); подовження приголосних в орудному відмінку однини третьої відміни (піччю, сіллю); кличний відмінок (Петре, доню) та ін. На жаль, спостерігається витіснення закінчень -ові, -еві, які природніші для української мови. Навіть у таких випадках, де нагромаджується кілька іменників у давальному відмінку і необхідно, щоб закінчення чергувалися, вживають -у (директору Сидоренку Петру Сергійовичу).

Не можна обминути й такої тенденції, як занепад кличного відмінка. Звертатися чи апелювати до кого-, чого-небудь слід за допомогою кличного відмінка, бо він є природнім для української мови. Крім того, флексія кличного відмінка набуває поза граматичним значенням і комунікативного: сприяє контактові між співрозмовниками, наближає висловлену думку до того, кому вона адресована. Як приклад, наведемо рядки з творів Тараса Шевченка, де майстерно вжито звертання: «А ти, старий Дорошенку, Запорізький брате! Нездужаєш чи боїшся На ворога стати?»; «Яремо, де ти?» «Рости ж, серце-тополенько, Все вгору та вгору», «А ти, моя Україно, безталанна вдово!».

Кличний відмінок підсилює значення пестливості, здрібнілості: Галю, Галюсю, Галюсенько, Галюню. Ці форми поширені в розмовному мовленні. Слід зберігати кличний відмінок і в офіційному спілкуванні: Шановний пане директоре! Вельмишановний Іване Петровичу! Дорогий друже! Кличного відмінка набувають і чужомовні імена: Джордже, Вероніко, Томе!

Як відомо, найвищий ступінь порівняння прикметників в українській мові твори­ться за допомогою префіксів най-, як-, що- (найкращий, якнайповніший, що­най­сильні­ший), а також шляхом додавання прислівників типу надзвичайно, дуже, більш, менш до звичайного прикметника (дуже спокійно, менш вдалий, напрочуд красивий). Однак ці форми занепадають, а замість них з’являються суржикові утворення «самий щи­рий, самий сильний». Ця деформація породжує нові помилки: «самий красивіший, самий добріший».

Майже не використовуються сьогодні такі форми наказового способу українського дієслова, як несімо/несім; робімо/робім, читаймо, натомість частіше звучать «давай робити, давай читати».

Невідомо чому починають втрачати своє повноцінне функціонування дієслівні пасивні форми на но-, то- («Міст збудовано. Дорогу розрито»), які витісняються аналогічними дієприкметниками («Міст збудований. Дорога розрита»). Це збіднює мову, усуваючи з мовлення безособові речення. Отже, дбаючи про чистоту мови, слід пам’ятати про специфіку і багатство граматичних можливостей української мови.

Зовсім недоречним є зловживання прийменником по. Звичайно, він уживався й раніше, та й тепер він у багатьох конструкціях – на місці. Наприклад, правильним є використання прийменника по в словосполученнях типу ходити по горах, піти по хліб, читати по складах, одна по одній, брат по матері тощо. Російським словосполученням з прийменником по відповідають в українській мові різні за вживанням прийменників сполуки. Наприклад: инженер по образованию – інженер за освітою, назвать по имени – називати на ім’я, по требованию – на вимогу, по звичаю – згідно зі звичаєм, по возвращении – після повернення, не по силам – не під силу, по болезни – через хворобу, плыть по течению – пливти за течією.

Отже, вибір досить широкий, і немає потреби калькувати неправильні конструктції. Але неправильними словосполученнями з по рясніє мовлення викладачів, студентів, політиків, журналістів і, здається, ніколи не зможемо зупинити проростання цього бур’яну.

Однак треба очищувати мовлення від будь-якого засмічення. Допомогло б цьому створення кафедр мовної культури у вищих навчальних закладах, оскільки кожен фахівець – це ще й український інтелігент, тому володіння рідною мовою – його національний обов’язок.

К. С. Бондарчук, В. К. Єршова


ОСОБЛИВОСТІ ПІВДЕННО-СХІДНОГО ДІАЛЕКТУ

У ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ


У частині 1 статті 10 Конституції України визначено, що державною мовою в Україні є лише одна – українська. Важливість цієї статті полягає в тому, що вона дає чітку орієнтацію суспільству (організаціям, установам, громадським товариствам, іншим суб’єктам) у розв’язанні мовних проблем та напрямку мовного будівництва. Статус державної мови означає, що її всебічний розвиток та функціонування в усіх сферах суспільного життя забезпечується державою. Забезпечення це мало б відбутися законодавчими (закони України, нормативні акти), економічними (обов’язкове державне фінансування), державно-ідеологічними (утвердження загальнолюдських цінностей) та іншими засобами. До державного забезпечення можна віднести також практичну діяльність органів виконавчої влади.

Державність саме української мови об’єктивно підтверджена особливостями етнічного складу населення України. При розробленні цієї норми законодавці виходили з того, що українці є корінним етносом України та мають кількісну перевагу на всій її території, крім Криму. (Відповідно до перепису 2001 р., в Україні проживало 37,5 млн. українців, що складає 77,8% загальної кількості населення держави).

Поряд з літературною мовою широко функціонують в Україні місцеві говірки – діалекти. В Україні визначають три діалекти – південно-західний, північний і південно-східний. Кожен із них має свої особливості на всіх мовних рівнях – орфоепічному, фонетичному, граматичному. Діалекти урізноманітнюють українську мову, надають їй специфічного колориту, часто можуть служити засобом ідентифікації відповідного етносу. Хоч і з певними відхиленнями від літературних норм, але саме діалекти в умовах насильницького витіснення української мови з усіх сфер суспільного життя протягом століть виявилися найбільш стійкими і збереглися в усному мовленні, таким чином чинячи опір мовній асиміляції.

Діалектизми вивчаються багатьма мовознавцями, наслідком чого є створення діалектних словників, у яких зібрано й розтлумачено лексику одного діалекту або декількох діалектів однієї мови. Як правило, такі словники охоплюють лише ті слова, яких немає в літературній мові або які мають семантичні відмінності порівняно з такими самими словами літературної мови. Серед словників української діалектної лексики можна назвати «Словник бойківських говорів» М. Й. Онишкевича (К., 1984), «Словник полтавських говорів» В. С. Ващенка (Харків, 1960), «Словник поліських говорів» П. С. Лисенка (К., 1974), «Словник говорів Нижньої Наддніпрянщини» в 4-х томах В. А. Чабаненка (Запоріжжя, 1992), «Гуцульські говірки: Короткий словник» за редакцією Я. Закревської (Львів, 1997) та ін.

Метою цього дослідження є визначити орфоепічні, фонетичні та лексичні особливості південно-східного діалекту, зокрема на території Запорізької області. Матеріалом для дослідження став, в основному, «Словник говорів Нижньої Наддніпрянщини» В. А. Чабаненка та спостереження за мовою жителів Куйбишевського району.

Наведемо деякі особливості вказаного діалекту у порівнянні з вимогами літературної мови.

За правилами української орфоепії не можна оглушувати дзвінкі приголосні в кінці слів та перед глухими приголосними. Але такі відхилення спостерігаємо в мовленні запоріжців: забуд (т) ько, лісопед (т), пооб (п) щитувать, під (т) ходить тощо.

До діалектних особливостей південно-східного діалекту слід віднести м’яку вимову шиплячих ч, щ та р незалежно від їх позиції: цукор,^ базар,^ щ^о, хальвич^ка, ч^апать, ч^амкать тощо; вимову и на початку слова: ивовий, идол, иглиця, индик, иначий; вимову а замість о в ненаголошеній позиції: харашо, паганий, хамут, хамутець, гаварити, мамент.

Для південно-східного діалекту характерні такі фонетичні процеси, як-от:

Дисиміляція, тобто розподібнення артикуляції двох однакових або подібних звуків: колідор (замість коридор); транвай, бонба, дохтор, яретик (єретик) ярипениться (єрепениться).

Епентеза – поява у словах додаткового звука: страм, радійо, радіво, октябирь, тіатир, центир, анґрус, амуністія, тигир, розбайлований.

Метатеза – взаємна перестановка звуків або складів у межах слова: гамазин (магазин), малірований (емалірований), обнаковенний, аніндот, аркаголік.

Субституція – заміна в запозичених словах чужого звука своїм: хверма, Хведір, салахван (целофан), салахвановий, тіхозний (тифозний), харахтір, сигаретка, шатланка (шотландка), яродром, яроплан, асвальт.

Протеза – поява перед голосним, що стоїть на початку слова, приголосного для полегшення вимови: вармія.

До морфологічних діалектних особливостей слід віднести деякі особові закінчення дієслова, зокрема у формі І особи однини теперішнього часу: ходю, носю, чистю, виносю; ІІІ особи однини: ходе, робе, носе.

Особливо цікавим явищем є діалектизми – слова, утворені саме на певній території, що, як правило, мають прозору семантику та етимологію, влучно характеризують предмет.

Наприклад:

Андрути – пряники, печиво; Не(и)ма хл/і^ба, так вона андру^тами нас году^йе (ОлН).

Анцибол – чорт, диявол, сатана. Ах, ви ж, анци^боли прокл^а^ті^! За що ж ви хло^пца^ поби^ли?! (БалВ).

Ванник – фуфайка; Прикри^ўс ^а ванником і ле(и)жи^т ^у бур ^йан ^ і б ^іл^а вор ^і^т /(ЧумТ).

Варенички – цвіт білої акації; Йак пройшо^ў гр ^ад, у^лиц ^у вере^нич’ками усла^ло (Дол.)

Жалдак – хлопчик 7-12 років; Сиди^т ^оди^н жалдач^о^к у кла^с^і, а т^і пороз ^б ^іга^лис ^а (Куш.)

Баглай – ледар, ледащо. Пішла за того баглайа^ за^м ^іж – те(и)пе^р те(и)рпи^ (В’яз.)

Баб’ятина; Жінота. У тій Січі всякого люду було, опріч тільки баб’ятини (ЯСл, 8 – Кпл.).

Мамалижник – той, хто любить мамалигу; Оце^ ше м ін і мамали^жник! Коли^ ти ўже йій^і, т ^ійе^йі мамали^ги, наіси^с ^а? (БалВ).

Малаха^йка – довгий батіг, малахай. Сиди^ сми^рно, бо заро^биш малаха^йки (Шм.).

Лікпомша – санітарка; Л ^ікпо^мша пе(и)ре(и) ўйаза^ла м’ін ^і^ па^ле(и)ц ^ і одве(и)ла^ ў пала^ту (БалВ).

Цибри – туфлі на високих підборах; цєця – свиня, уживка – мотузка, зацурпели­ти – далеко забити, завалка – ангіна, гайстуряка – шибеник, кабиця – літня кухня.

Чи виправдане використання діалектів на сучасному етапі? Думається, що так, адже діалектні особливості мови зберігають етнічний колорит мовців, підкреслюють їх самобутність.

Недаремно один із напрямків лінгвоциду в Україні був скерований КПРС курс на знищення діалектних відмінностей української мови. Зокрема, академік І. Білодід провадив послідовну боротьбу зі словами й виразами південно-західного походження, так званими «гуцулізмами».

Планувалося взагалі заборонити діалектологію – науку про субетнічні варіанти мо­ви; було зліквідовано відділ діалектології при Інституті мовознавства ім. О. Потебні АН УРСР.

Комуно-бюрократичний апарат намагався якомога швидше втілити в життя русифікаторські теорії, тому в осередок українських мовознавців направлялись дилетанти-теоретики, котрі своєю діяльністю намагалися переконати всіх і вся у природності й історичній неминучості процесу злиття мов. Водночас було важко не помітити інтенсивність та високий науковий рівень діалектологічних досліджень російської мови. Українська ж діалектологія прирікалася на штучний занепад. Радянські ідеологи вміло користувались настановою: «Навіщо Україні діалекти, якщо має згинути сама українська мова?». Діалекти стали небезпечними для русифікаторської політики, бо заважали підганяти українську літературну мову під російську.

Так склалося, що за радянських часів українська мова вважалася мовою села і містечка, а мовою великого міста була російська мова як основний засіб спілкування у сферах освіти, науки, державного управління тощо, а правильніше – суржик.

Термін «суржик» запозичено із сільськогосподарської лексики, що означає «суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю та вівса тощо; борошно з такої суміші». У мовознавстві суржик – це змішана мова або суміш із двох мов. У мовній ситуації України суржик – це суміш мов: українсько-російська, українсько-польська, українсько-білоруська. На Запоріжжі – це російсько-український суржик.

Український мовознавець Тарас Казнарський є одним із перших, хто почав досліджувати суржик як мовне явище. Дослідник пише: «…носій суржику (гіпотетично) розуміє і українську, і російську мови (принаймі у найпростішому спілкуванні). Суржик виникає не задля власне «розуміння», а для певних соціальних потреб, передусім відок­ремлення від села з його «неотесаною» мовою (українською, діалектом) і перехід у «нор­мальне»(міське) суспільство з нормальною (російською) мовою – ситуація, харак­терна для радянських часів, але актуальна й тепер».

Упродовж останніх років мовна ситуація щодо суржику змінилася, оскільки, навпаки, російськомовні особи почали використовувати українську мову, особливо в діловій сфері спілкування, зокрема в сфері державного управління.

Суржик особливо розповсюджений на територіях, що межують з Росією, особ­ливо там, де компактно проживають етнічні росіяни. У словнику В. Чабаненка широко репрезентовано таку лексику, як-от: лічений, лічення; окроме – окрім. Бачимо, що, окроме того великого каміння, більш ні камінця коло нього ніякого (ЯУ, 23 – пл.)

Попідщитувать – попідраховувати. Поп ^ід(т)шч ^{ }и^тувала бухте(и)рша наш ^і гро^ші^ і ка^же: «Пороспи^суйтес,^ що получ ^и^ли» (Прим.)

Родник – джерело. А с-п ^{ }ід гори^ аж три родники^ б ^{ }йут^ (Кір.)

Самостоятільний – розсудливий, тверезо мислячий. Сашко^ – хло^пе(и)ц^ самостойа^т ^іл ^ний: в ^{ }ін у пага^не ді^л^о не(и) ўл ^і^зе (Васл.)

^Їнварь – січень. Ді^д Оме^л^ко, кажи^с^, у йінвар ^і^ поме^рли (Ч.)

Або: двойгодок, щас, щогоду, щоти, щот, свайба.

Суржик, на відміну від діалектизмів, спотворює мову, знищує її самобутність, а його носіїв характеризує як людей малокультурних, неосвічених, байдужих до чистоти мови, з низьким рівнем національної самосвідомості.

Визначення Конституцією України державності української мови, на превеликий жаль, не розв’язує проблем культури українського мовлення. Повторюється ситуація ми­ну­лого, коли найважливіші засади державотворення дуже пишно декларуються в Конституції і надалі залишаються «паперовими» правилами, а суспільно-громадське життя будується за правилами «тролейбусного» мислення з його критеріями, жаргоном, оцінкою. Для цілкови­того відродження національної самосвідомості необхідно, щоб українське слово стало реа­льним виявом індивідуальності й культурності українців, про що має подбати насамперед держава.


СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Ватрих Р. Мовна політика – річ тонка. // Голос України, 2000. – № 20.

2. Тумай Н. До питання лінгвоциду української мови // Жіночий світ, 2003. – № 4. – С. 6–10.

3. Лановенко О., Шваб Ю., Кубеліус О. Мовні та соціокультурні чинники конституції українського суспільства // Україно-російські відносини: гуманітарний вимір. – К, 1998. – С. 54.

4. Таланчук П. Наша державна мова – українська // Диво слово, 2000. – № 9.

5. Дзюба І. Вимирання слова. // Вісник НАН України, 2004. – № 12.

6. Масенко Л. Мовно-культурна ситуація в Україні. // Диво слово, 2001. – № 10.

7. Чабаненко В.А. Словник говорів Нижньої Наддніпрянщини. – Запоріжжя, 1992.


О. М. Виногрєєва


АРХАЇЗМИ У НАУКОВО-ТЕХНІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ


У сфері письмової технічної комунікації на разі все більше розповсюдження отримує методика написання спеціальних текстів (інструкцій, описань, робочої документації) із використанням «елементів так званої англійської мови, що контролюється або управляється (controlled English). Це звичайна англійська мова, але з особливими вимогами до логіки викладення матеріалу, пріоритетом у використанні особових займенників, простих дієслівних форм та синтаксичних структур. Слід також звернути увагу на те, що у розпорядженні у науковця завжди є спеціальна лексика, яка, як правило, має однозначну трактовку» [1, С. 76]. Тому використання такої методики дає можливість адекватно передати складний зміст, наприклад, наукової доповіді. Насамперед, це відбувається завдяки використанню науково-технічних термінів, які, виходячи з їхньої доцільності, не можуть мати декількох значень, а вимагають суворого визначення. При цьому це визначення має викликати у читачів науково-технічних текстів не різноманітні асоціації, а чіткі уявлення про відповідний предмет.

Лінгвістичний аналіз науково-технічних текстів знаходить ряд загальних струк­турно-семантичних особливостей, властивих даному стилю літератури незалежно від мови.

Будь-який науково-технічний текст відрізняється від інших багатим арсеналом допоміжних знакових систем (включаючи схеми і креслення в технічному тексті). Наукові тексти прийнято писати за суворим правилами, і у різних авторів, що пишуть на одну і ту ж тему, можна знайти одні і ті ж синтаксичні і морфологічні структури, однакові обороти мови, однаковий стиль. Відмінності спостерігаються лише зокрема у вживанні деяких слів і виразів, і, можливо, в ступені складності викладу. Ім’я автора наукового тексту завжди повинно бути вказано, при цьому автор виступає не від себе особисто, а як один з представників даної області знань, спираючись на все досягнуте його попередниками [2, С. 109].

Тексти наукового характеру в цілому можуть бути розбиті на три основні тематичні групи: «тексти, що відносяться до гуманітарних, природних або точних наук. Важливо відзначити, що науково-технічна література розвивається, змінюється» [3, С. 18].

Деякі вчені пропонують спрощення цього функціонального стилю. Вони вважають, що лексика науково-технічної літератури, крім термінів, повинна обмежуватися простими словами, близькими до штампів, граматика повинна бути зведений до мінімуму.

Спрощення стилю можна вважати не стільки тенденцією, скільки умовою створення науково-технічних текстів, тому говорячи про їх написання необхідно брати до уваги, що додаткові стилістичні засоби можуть перевантажувати текст та відволікати від основної думки, оскільки науково-технічна література служить для передачі когнітивно значущої інформації і зовсім неспрямована на передачу емоційно забарвленого змісту.

До таких додаткових стилістичних засобів можна віднести архаїзми.

Архаїзми (від грецького archaios – древній) – слова та сполучення, а також синтаксичні конструкції та граматичні форми, що вийшли з активного вживання. Вони використовуються як стилістичні засоби [4, С. 78].

Щодо класифікації архаїзмів, то, як зазначає О. В. Лєсних, «архаїзми з точки зору особливостей внутрішньої структури слова поділяються на лексичні (застаріває усе слово), семантичні (застаріває одно із значень), коннотативні (застарівають деякі відтінки значення)».

Крім того, архаїзми з точки зору системного відношення до загальновживаних слів, що витіснили їх з активного вживання, поділяються на дві групи:

1) власне синонімічні (слова, що були витіснені з активного вживання неоднокореневими синонімами);

2) варіативні (слова, що були витіснені з активного вживання варіантами або однокореневими синонімами) [5, С. 17].

Застарілі слова називають цілком сучасні предмети, поняття, які тепер прийнято іменувати по-іншому. Нові назви витіснили колишні, і вони поступово забуваються або набувають інших значень.

Оскільки терміни-архаїзми полишаються у мові як його лексичні одиниці (хоча і детермінологізовані), вони можуть відродитися у складі нових термінологічних систем; як зазначає О. О. Реформатський, «на різницю від історизмів, архаїзми можуть воскресати, а саме, з пасивного словника переходити до активного» [6, С. 480–481], крім того, іноді вони набувають нового значення.

Наприклад, Anent – арх. навпроти, біля, Суч. Відносно, щодо.

З цієї точки зору у сфері науки та техніки зникнення архаїчних слів та понять є набагато швидшим, ніж у художній літературі, оскільки терміни та їхнє визначення є основою науково-технічних знань.

Якщо розглядати основні напрямки розвитку наукового мовлення, ми повинні назвати прагнення до чіткого та структурованого висловлення думок, відмову від художнього стилю, виключення всього емоційного та образного.

Літературний стиль має багато характерних ознак, одним з них є використання архаїзмів. У своїй більшості вони типові якраз для нього. Автори, які використовують архаїзми у своїх творах, мають на меті створення атмосфери відповідного часу, відтворення історичного колориту певної доби, відображення її реалій. Стиль науково-технічної літератури, в свою чергу, помітно відрізняється від літературного та у наукових текстах використання архаїзмів дуже обмежено (загалом прийменниками та прислівниками).

Наприклад, у юридичній сфері досить поширеним є використання прислівників heretofore, hereunto, thereof, що зумовлено тим, сфера права тяжіє до використання застарілих слів, багатьох латинських термінів та висловів. Найчастіше латинські вислови та архаїчні терміни (при наявності сучасних) вживаються у науковій медичній літературі.

Далі наведені приклади архаїзмів, які ще можна побачити у науково-технічних текстах, але їхнє використання не є дуже поширеним.

Сучасні варіанти	Архаїчні варіанти
There	thithe
to ic	thereto
of which	whereof
of this	hereof
till then or up to that time	theretofore
Except	save
Perhaps	perchance
Before	ere
Though	albeit

Nobody save an individual in no condition to distinguish a hawk from a handsaw...–Times.

Англійське слово prevent має архаїчне значення «передувати», у сучасній мові воно означає «не дозволяти, перешкоджати».

Ми думаємо, що не дивлячись на обмежене використання архаїзмів, їх неможна зовсім виключати з обговорення даної проблеми, оскільки вони є характерними для деяких термінологічних систем, а саме тих, які відходять у минуле у зв’язку з ростом наукових знань та з’ясуванням застарілості деяких наукових думок та бачень. Тому під час навчання науково-технічні архаїзми грають суто ілюстративну, можна сказати, історичну роль. Тобто, у вузькій сфері вивчення історії науки та техніки, безумовно, архаїзми використовуються, але у сучасних науково-технічних текстах їхнє вживання має бути дуже серйозно обгрунтовано.