Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах півдня україни
| Вид материала | Документы |
- З м І с т вступ, 747.21kb.
- Удк 581. 1: 631. 811: 631. 445, 23.49kb.
- Загальні відомості про дошкільну освіту, 53.73kb.
- 12 квітня 2011 р, 268.71kb.
- Гринчак М. О. Благодійна діяльність промисловців Півдня України у другій половині ХІХ, 308.85kb.
- Державна інформаційна політика. Основні напрями, 214.08kb.
- Донецька обласна державна адміністрація Відділ у справах національностей управління, 4277.56kb.
- Устатті аналізуються структурні зміни, які відбулися за останні роки в економіці Півдня, 187.88kb.
- Арістова І. В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти, 4500.72kb.
- Закон україни, 899.36kb.
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1. Алчевская Х. Д. «Передуманное и пережитое» М, 1912. – 467 с.
К. А. Лут
ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМИ ТА ПСЕВДОІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМИ
У НАУКОВО-ТЕХНІЧНИХ ТЕКСТАХ
Дана стаття присвячена аналізу інтернаціональної лексики та труднощам її перекладу. Інтернаціоналізація суспільного життя, яка отримала прискорений розвиток під впливом науково-технічної революції, підсилює потребу у вивченні іноземних мов та у перекладі наукової та технічної літератури. Прискорюється зріст потоку інформації, у кожній ґалузі знання з’являються нові поняття, які потребують номінації. На сучасному етапі також спостерігається тенденція до уніфікації мов. Тому у науково-технічній літературі, як в англійській, так і в українській, значне місце займає інтернаціональна лексика. Може здаватися, що вона покликана допомагати перекладачеві, але саме в цьому прихована небезпека неправильного та неадекватного перекладу.
Проблема перекладу інтернаціональної лексики на сьогоднішній день є однією з найактуальніших, але, на жаль, вона не є досконало вивченою. Перекладачеві потрібно побоюватись не лише численних псевдоінтернаціоналізмів, які можуть ввести в оману навіть досвідченого професіонала та повністю спотворити зміст висловлювання, але й тих труднощів, які можуть виникати під час вибору між додержанням інтернаціональної форми та вибором не спільнокореневого еквіваленту рідної або іноземної мови.
Складність проблеми проявляється, навіть, у визначенні самого терміну, який позначає слова, що зустрічаються у декількох мовах приблизно в однаковій звуковій та графічній формі та мають майже однакове значення. Науковці С. М. Айзенкоп [1, С. 22], В. І. Карабан [2, С. 108] та Коваленко А. Я. [3, С. 239] називають такі слова однаково – «інтернаціоналізми». В. В. Акуленко уточнює поняття та називає ці слова «лексичними інтернаціоналізмами» [4]. Д. Бунчич позначає їх терміном «аналогоніми» [5]. Л. С. Бархударов надає інтернаціональній лексиці більш загальне визначення – «міжмовні лексичні відповідності» [6].
Не зважаючи на таку різноманітність термінів, всі науковці мають на увазі один і той самий феномен – загальний елемент декількох мов, який був засвоєний через культурний взаємовплив народів. Це слова, що мають зовнішньо подібну форму та деякі спільні значення у різних мовах.
Склад групи слів-інтернаціоналізмів визначається в результаті порівняння лексичного складу декількох мов. Особливо помітний вплив міжмовних факторів проявляється у функціонуванні та розвитку інтернаціональної термінології, що, насамперед, пов’язано із розвитком науки та техніки у всьому світі та появою нових явищ та механізмів, що потребують нових назв.
Треба зазначити, що інтернаціональні слова, що повністю співпадають за значенням зустрічаються досить рідко. Між тим найчастіше слова, що асоціюються та ототожнюються (завдяки подібності в плані вираження) у двох мовах, частково або повністю не співпадають у плані змісту. Саме тому у французькому мовознавстві з подання М. Кесслера та Ж. Дероккіні такі слова отримали назву – faux amis du traducteur («хибні друзі перекладача»). Однак, треба зазначити, що існують розбіжності, навіть, у розумінні значення цього терміну. Так, наприклад, Т. О. Зражевська [7, С. 114] відносить до «хибних друзів перекладача» не лише слова, які мають зовнішню подібність (звучання написання), значення яких не завжди співпадає: dramatic драматичний, несподіваний, сенсаційний; decade десятиріччя; sabotage шкідництво, диверсія саботаж, але й
1. слова, які у множині мають нове значення: difference різниця – differences розбіжності; і development розвиток – developments події та ін., а також
2. слова, вживання яких в однині та у множині не співпадають у двох мовах: industry промисловість, industries промисловість, ґалузі промисловості; policy політика, політичний курс, policies політика, політичний курс; atomic weapons (мн.), атомна зброя (одн.).
Саме тому лінгвісти, досліджуючи це явище, часто використовують терміни лексикології «Міжмовні омоніми та пароніми» (І. В. Вороновська [8], О. В. Федорчук [9] та Н. А. Борисенко [10]). Причому, різниця між міжмовними омонімами та паронімами полягає в тому, що явище паронімії означає звукову подібність, а явище омонімії – звукову тотожність слів двох мов. Однак, використання цих термінів може привести до невірного припущення, що ці слова повинні визначатись так само, як і внутрімовні омоніми, але ідентичність написання та звучання, як вимагає визначення омонімії, між різними мовами існувати не може. Отже, найбільш вдалим можна вважати термін «псевдоінтернаціоналізми» [2, 3].
Виникнення псевдоінтернаціоналізмів можна пояснити тим, що у мові, з якої було запозичене це слово, існує декілька семантичних значень цієї лексеми, а під час перенесення слова до іншої мови найчастіше залишається лише одне значення. Наприклад, progress в англійській мові означає не лише розвиток у позитивному, але й у негативному значенні (disease progress – погіршення стану хворого), в українській мові слово «прогрес» має лише одне значення – зростання.
Псевдо друзі зустрічаються і серед фразеологізмів: throw dust in someone's eyes та російське «пускать пыль в глаза» (український варіант – замилювати очі). Англійці використовують такий вираз коли хочуть сказати, що хтось відволікає чиюсь увагу, намагається щось приховати від співбесідника, а росіяни мають на увазі, що хтось намагається створити певну уяву про себе, яка не відповідає дійсності.
Типології псевдоінтернаціоналізмів на сьогоднішньому етапі приділяється велика увага, бо саме віднесення їх до певних груп робить можливим правильний переклад такої лексики. В. І. Карабан дає таку класифікацію міжмовних відповідників:
1) справжні (повні) інтернаціоналізми, семантичні структури яких тотожні;
2) часткові (напівінтернаціоналізми) – слова, що мають частку тотожних значень;
3) псевдоінтернаціоналізми – слова, що звучать подібно або однаково, але не мають подібних значень.
До першої групи можна віднести такі слова: hypothesis, tendency. Але, треба зауважити, що ця група включає невелику кількість слів. Такі інтернаціоналізми зустрічаються у літературі різних галузей науки та літератури:
1. Atom, proton, focus – фізика.
2. Plus, integral – математика. 3. Radio, diode, triode – радіотехніка.
Крім того, самі назви наук є інтернаціональними: physics, mathematics, medicine. До цієї групи можна також віднести терміни, що утворились із прізвищ вчених: Henry – генрі, Joule – джоуль, Newton – ньютон, Ohm – ом. Такі слова входять у міжнародний фонд наукової термінології, а також вони полегшують читання та розуміння науково-технічної літератури.
Computers can sort or search through huge amounts of information in a flash [3, С. 162] – Комп’ютери можуть сортувати або переривати велику кількість інформації за одну мить.
Переклад другої групи слів ускладнюється тим, що у науково-технічному контексті вони можуть мати відмінне значення, яке, навіть, не зазначається у словнику. Друга група включає до себе слова такого типу: thesis – теза, дисертація, шкільний твір; revolutionary – революційний, значний, радикальний та ін. Прикметники optimistic, pessimistic у науково-технічній літературі будуть мати значення завищений, занижений. Така різниця у змістовному обсязі слів викликає лексичні трансформації при перекладі, бо необхідно брати до уваги той факт, що всі слова знаходяться у певних зв’язках, відмінних у всіх мовах. Тому деякі сполучення слів, притаманні одній мові, можуть бути недопустимими в іншій.
In our attempt to make conservation easy, we have made it trivial [11, С. 68] – Намагаючись зробити охорону зручнішою, ми зробили її незначною.
Третя група псевдоінтернаціоналізмів включає до себе велику кількість слів, наприклад: arc – дуга (а не арка); balloon – повітряна кулька (не балон).
Sending and receiving data electronically takes only a fraction of the time needed to send it by maіl [3, С. 162] – Електронне відправлення та отримання інформації забирає лише частину часу, необхідного для відправлення її звичайною поштою.
Отже, у даній статті була зроблена спроба визначити природу інтернаціональної лексики та провести її класифікацію. Було виявлено, що інтернаціоналізація лексики будь-якої мови залежить від інтернаціонального розвитку науки. Але багатозначність термінів в одні мові спричинює появу неповних відповідників в іншій, що призводить до виникнення псевдоінтернаціоналізмів. Така ознака інтернаціональної лексики полягла в основу її класифікації – розподілу на справжні, часткові та псевдоінтернаціоналізми. Крім того, загальнонаукові інтернаціоналізми англійської мови мають відмінні значення у науково-технічній літературі, які можуть бути не зазначені в українських словниках. Саме ці часткові або повні розбіжності значень й спричинюють труднощі при розумінні та перекладі текстів. Тому, лише враховуючи всі аспекти інтернаціональних понять та пам’ятаючи про негативну міжмовну інтерференцію, можна досягти адекватного перекладу.
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1. С. М. Айзенкоп, Л. В. Багдасарова и др. Учебное пособие по техническому переводу. – Ростов-на-Дону: «Фенікс», 1996. – 286 с.
2. В. І. Карабан. Переклад англійської наукової і технічної літератури. – Вінниця: «Нова книга», 2002. – 570 с.
3. А. Я. Коваленко. Науково-технічний переклад. – Тернопіль: Вид-во Карп’юка, 2001 – 284 с.
4. Акуленко В. В. Лексические интернационализмы: итоги, перспективы, методы исследования // Интернациональные элементы в лексике и терминологии. – Харьков, 1980. – С. 10–42.
5. Д. Бунчич (Германия). Критерии для определения степени «опасности» псевдо-аналогонимов («ложных друзей») // bonn. de/~dbuncic/kriterii/kriterii. htm
6. Л. С. Бархударов К вопросу о типах межъязыковых лексических соответствий (на материале русского и английского языков) // Иностранные языки в школе, 1980. – № 5. – С. 11–19.
7. Т. А. Зражевская, Л. М. Беляева. Трудности перевода с английского языка на русский. – М.: Изд-во «Международные отношения», 1972. – 122 с.
8. І. В. Вороновська, Міжмовні омоніми як проблема перекладу // org. ua/uta/pages/main/ ukr/main10_d2. htm
9. Е. В. Федорчук Межъязыковая омонимия и паронимия в близкородственных языках // er. h10. ru/dis/fedorchukev. html
10. Н. А. Борисенко. Паронимы, или «ошибкоопасные» слова // ozar. ru/lingvo/ lexicology/19. shtml
11. Е. И. Ветрова. Английский язык науки – Київ: «Вища школа», 1993. – 255 с.
Г. С. Онуфрієнко, О. І. Таран
ФЕНОМЕН ЗАПОРОЗЬКОГО КОЗАЦТВА
У МОВНОМУ/МОВЛЕННЄВОМУ ВИМІРІ
Ледве не з часу своєї появи українське козацтво як соціально-історичний феномен привертає увагу науковців. Головний збудник наукового інтересу – це незвичайність, неперевершеність феномену Січі, тобто все те, що спонукало Вольтера назвати козаків ««найдивовижнішим народом на землі».
Історія української мови, процес її розвитку і становлення об’єктивно відбиваються у сьогоднішньому мовленні, тож без знання минулого неможливе усвідомлення сучасного та прогнозування майбутнього. Дослідження мовленнєвої спадщини заморозьких козаків набуває виняткової актуальності у час розбудови української культури, відродження традицій народу.
Мета нашої статті – дослідження лексико-семантичної природи мовної/мовленнєвої спадщини запорозьких козаків, з’ясування стилістичних функцій архаїстичних лексем та виявлення ступеня їх ідентифікації запорізькою студентською та учнівською молоддю. Для досягнення мети поставлено такі завдання: проаналізувати у контексті освітянсько-культурологічної проблематики феномен запорозького козацтва; схарактеризувати експресивно-емоційну стилістичну забарвленість козацького мовлення, зокрема у сфері прізвищних назв; виявити особливості сучасного функціонування козацької лексики, здійснивши соціолінгвістичний експеримент для з’ясування ступеня ідентифікації лексики та фразеології учнівською та студентською молоддю, що навчається у ЗНТУ. Об’єктом дослідження обрано мовну/мовленнєву спадщину запорозьких козаків, представлену фразеологічними та експресивно забарвленими лексемами.
Відповідно до мети й окреслених завдань обрано описовий метод дослідження з його універсальними прийомами спостереження, систематизації та інтерпретації мовних фактів і явищ. Під час розв’язання окремих завдань застосовано прийоми етимологічного та історичного аналізу [1], соціолінгвістичного експерименту. Для підсумовування даних, отриманих від проведеного соціолінгвістичного анкетування, задіяно ґендерний підхід.
У перших відомостях про українських козаків (до 1470-х років) і документальних даних про них йдеться про них як про високоосвічених, дипломатичних воїнів [2]. У плані грамотності запорожці водночас стояли й на дуже низькому, і на дуже високому рівні. В часи, коли маса Запорозького Війська, що жила по зимівниках, скніла в цілковитому неуцтві, маса січового війська, так званого, низового товариства, своєю грамотністю й начитаністю переважала середній, а можливо, й вищий стан великоруського люду свого часу. В Січі можна було знайти людей, що вміли складати латинські вірші й духовні канти: «Серед них, – запевняє сучасник, – були такі грамотії, що і в Лаврі, і в столицях рідко можна було знайти таких...» [3]. Під захистом і заступництвом козацької військової сили довгий час перебували православні монастирі, численні братські школи і колегіуми, а головне – Києво-Могилянська академія та її відома друкарня. Підтримка з боку козацтва зміцнила позиції Київського братства й сприяла посиленню його культурно-просвітницької діяльності. Школа при Київському братстві, створена за активної участі Сагайдачного і перетворена після злиття з Лаврською школою в Києво-Могилянську академію, відігравала значну роль в подальшому розвитку освіти Запорозької Січі [4, 5].
В Січі було правилом обирати людину «що грамоти знає». І вже на початку XVIII ст. козацтво формується в добре вишколену мілітарну силу й висуває на своїх провідників не лише тих, хто заявив про себе хоробрістю і здібністю до організації війська, але й освічених, мудрих політиків.
Хоча до Запорозької Січі приймалися виключно ті, що «балакають українською мовою», у межах володінь Запорозької Січі існували ідеальні умови не лише для міждіалектних українських контактів, а й для взаємовпливів різних мов. До того ж міжмовна інтерференція примножувалась також жвавими військовими, економічними та дипломатичними стосунками козацтва з іншими народами. Так, у конституції Пилипа Орлика, у Зборівському трактаті Б. Хмельницького використано слова суспільно-політичної семантики, що тоді вживалися як книжні, а зараз стали загальновживаними (республіка, нейтралітет, протекція, кореспонденція, резиденція). Саме в період Запорожжя лексика української мови інтенсивно поповнювалася тюркізмами та полонізмами [6]. Найчисленнішими із запозичень були грецизми та латинизми.
В Січі українська (або козацька) мова мала надто високий престиж. Її знання ставилося обов’язковою умовою при вступі до низового товариства [7]. З великою повагою ставилися і до знавців іноземних мов. Козацькі драгомани (перекладачі) були великими майстрами своєї справи, а кошова канцелярія вела дипломатичне листування польською, російською, німецькою, французькою, турецькою та іншими мовами. Крім того, в січових школах вивчалася латина, старогрецька і старослов’янська мови. Запорожжя значною мірою сприяло розвитку мовознавчої науки в Україні. Непересічне значення козацька мовотворчість мала і для становлення офіційно-ділового, епістолярного, ораторського, літописно-мемуарного та дипломатичного стилів мовлення, розвиток кожного ретельно вивчався саме в такому етимологічному ракурсі. Так, дослідженню судової лексики запорожців присвячено низку наукових статей Г. Онуфрієнко [8, 9].
Емоційність козацького народу знаходить відображення у називанні особливих якостей людини, її дій. Експресивність козацької лексики доречно проілюструвати козацькими прізвищевими назвами, в основі яких часто було закладено жарт, гумористичну нотку, критичну насмішку.
Звичайно, прізвищні назви складалися в побуті мимовільно, стихійно, ніхто їх спеціально не творив, однак у козаків існував звичай навмисного, гумористичного надавання певного роду антонімічного до характеру козака прізвиська за відповідних обставин. Так, малому на зріст козакові давали прізвисько Махина, великому – Малюта, неповороткому – Черепаха, Присліпою назвали козака, який не повідомив, перебуваючи на чатах, як підійшла польська частина. Таких прізвиськ козак міг мати навіть кілька. Нині ці прізвиська (прізвища) без прив’язки до ситуації, за якою їх дали козакам, сприймаються не емоційно-оцінювальними, а емоційно нейтральними.
У прізвищевих найменуваннях козаків широко відображено українську топонімію та етнічну приналежність козаків: Павел Фастовець, Ігнат Зощутинець (з Ощутинець), Семен Лучанський, Максим з Гаврилови, Наум Чигиринчин муж; Москаль, Донець, Литвин, Пінчук, Туровець, Полулях, Лотиш, Грек, Сербич [1].
Зрозуміло, що з плином часу змінюється лексичний склад мови, проте завжди є те, що засвідчує національну специфіку етносу, що є вічним, незмінним, у чому виявляються імідж українця, його менталітет. У зв’язку з цим цікаво проаналізувати мовну спадщину в сенсі осучаснення мовленнєвих традицій. Студентам І курсу ЗНТУ та слухачам підготовчих курсів було запропоновано спробувати ідентифікувати архаїзми (алялякало, баглай, вусарь, гречкосій, Грицько Нечоса, джигун, кімозовитий, наврипливий) та фразеологічні сполуки (на дикому лошаку, скарати на горло, побрататися з гарматою, убрать в шори). Респондентами було обрано студентів трьох основних напрямків освіти – гуманітарного (ГФ), економічного (ФЕУ) та технічного (Т), а також слухачів підготовчих курсів та підготовчого відділення ЗНТУ. Відсоток правильних відповідей на ГФ склав найбільшу цифру – майже 52,92%. Друге місце за цим показником посідає ФЕУ (у середньому 46,272%), третє – студенти підготовчого відділення (45,45%), четверте – студенти технічних спеціальностей (40,09%). Зрозумілість фразеологічних сполук виявилася дещо меншою. Проте залежність правильних відповідей від спеціальності респондента залишалася постійною. До процесу анкетування було залучено достатню кількість респондентів – 244 студенти.
В обробці одержаних даних було застосовано новаційний ґендерний підхід: підраховано відсоток правильних відповідей окремо серед респондентів-дівчат і респондентів-юнаків. Відповідно до особливостей статистичного обліку опитування, враховуючи можливість впливу фактору випадковості, можна стверджувати, що відрив у 0,127% на користь дівчат є незначним та не може суттєво вплинути на результати анкетування. Таким чином, показники рівня ерудованості з історії та культури наших прямих пращурів серед жіночої та чоловічої половини опитаних студентів є у цілому рівнозначними. Експеримент підтвердив широкі асоціативно-креативні можливості сучасної молоді. Так, переважна більшість ідентифікувала алялякала вірно як балакучу людину, але було надано варіант, за яким алялякалом називалася висока вежа, з якої робили важливі повідомлення. А побрататися з гарматою – не мало значення одруження зі скаженою жінкою, це означало бути привселюдно виставленим на посміх за несплату боргів.
Матеріалами експерименту доведено, що запропонована лексика є знайомою, адже відсоток правильних відповідей студентської та учнівської молоді наближається до п’ятдесяти.
Отже, резюмуючи результати здійсненого дослідження, маємо зазначити, що досягнення запорозького козацтва у контексті освітянської проблематики XV–XVIII ст. можна впевнено вважати феноменальними; козацькі прізвищні назви, становлячи складну функціонально-системну одиницю лексико-семантичного рівня мовної системи, характеризуються інтенсивною емоційно-експресивною стилістичною забарвленістю, виявляючи особливості менталітету; лексика і фразеологія часів козаччини ідентифікується сучасною студентською та учнівською молоддю, що свідчить про рівень її мовно-культурологічної та краєзнавчої компетентності.
Усе, що пов’язано з козаччиною, історична пам’ять українського народу зберігає оповитим у серпанок романтики, героїки, душевної теплоти і глибокого ліризму.
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1. Українське козацтво: Мала енциклопедія. – К.; Запоріжжя, 2002. – 568 с.
2. Онуфрієнко О. В. Українська державність доби козацької: від воєнної демократії до парламентської республіки. – Запоріжжя, 1998. – 73 с.
3. Грушевський М. Історія України-Русі. – Т. 8 – Ч. 1. Роки 1626–1636. – К. – Львів, 1913. – С. 134–136.
4. Жизнь запорожских козаков по рассказу современника-очевидца / Киевская старина, 1883. – ноябрь. – С. 497–510.
5. Ісаєвич Я. Д. Братства та їх роль в розвитку української культури XVI–XVIII ст. – К, 1966. – C. 310.
6. Любар О. О. Школа на Лівобережній Україні (друга половина XVII–XVIII ст.) // Радянська школа, 1991. – № 3. – С. 80–85.
7. Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків: У 3 т. – Т. 1. – К, 1990. – С. 100–111.
8. Онуфрієнко Г. С. Судова лексика запорозьких козаків у системних зв’язках (за матеріалами історико-народознавчих пам’яток про Запорожжя) // Українське і слов’янське мовознавство. Міжн. наук. конф. – Ужгород, 2001. – С. 394–397.
9. Онуфрієнко Г. С. Судова лексика запорозьких козаків в історико-народознавчих пам’ятках про Запорожжя // Запорозьке козацтво в пам’ятках історії та культури. Матеріали Міжн. наук.-практ. конф. – Запоріжжя, 1997. – С. 205–210.
Н. В. Серга
ЛАТИНСЬКІ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ ТА АБРЕВІАТУРИ
У НАУКОВО-ТЕХНІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ
Латинська мова була основною й обов’язковою дисципліною у навчальних закладах багатьох країн світу. Тепер ця традиція відновлюється. У наш час знання латинської мови потрібне спеціалістам різних галузей науки, оскільки соціально-політичні, філологічні, математичні, технічні, медичні, юридичні та інші наукові терміни походять переважно з латинської мови.
У наші дні латинська мова- це своєрідний будівельний матеріал, з якого творяться нові терміни. Адже жодна наука не може обійтися без знання основ термінології, яка формується на базі латинської мови.
Значення латинської мови багатогранне. Стародавній Рим залишив людству велику скарбницю художньої і наукової літератури. Афоризми латинських авторів, прислі’я і вислови служать джерелом цитат для ораторів і письменників, учених і державних діячів, журналістів і дипломатів. Отже, латинська мова має велике ужиткове застосування у різних ділянках науки. Актуальним і у наші дні залишається вислів видатного оратора і письменника Ціцерона: «Non tam praeclaram est scire Latine, quam turpe est nescire». – Не настільки похвально знати латину, наскільки ганебно – не знати її [3, C. 15].
Окрім термінів латинська мова дала багато абревіатур та сталих словосполучень, які широко вживаються у науково-технічній літературі. Це і є предметом та темою моєї доповіді.
Серед цих лексичних одиниць можна виділити 2 типи [1, С. 486]:
Латинські словосполучення, найбільш уживані у технічній літературі.
ad exemplum – за зразком;
ad hoc – для цього, спеціальний , для даного випадка;
ad infinitum – до безкінечності;
ad libitum – за власним міркуванням;
ad litteram – буквально;
ad modum – на зразок;
ad notam – до відома;
ad notanda – слід зауважити;
ad notata – примітка;
ad ungem – до досконалості;
ad valorem – за вартістю;
ad vоcem – з приводу, щодо;
a fortifiori – тим паче;
alias – інакше (кажучи);
a posteriori – з досвіду;
a priori – незалежно від досвіду, наперед;
bis – двічі;
ceteris paribus – за іншими рівними умовами;
conditio sine qua non – обов’язкова умова;
contradictio in adjecto – внутрішня суперечність;
de facto – фактично, на справі;
differentia specifica – відмітна ознака, характерна особливість;
eo ipso – тим самим;
ergo – отже;
errata – помилка;
et caetera; et cetera – і так далі, і таке інше;
ex abrupto – раптово, без підготовки;
ex adverso – (доказ) від протилежного;
exceptio pacti – заперечення(проти позову),основане на угоді;
explicite – розширено, ясно;
folio verso (FV) – на наступній сторінці;
grosso modo – приблизно, у загальних рисах;
ibidem (ib, ibid) – там же;
idem (id) – те ж саме, так же;
id est – тобто;
in abstracto – абстрактно;
in brevi – коротко, стисло;
inde – звідси ( витікає);
in duplo – у двох примірниках;
in extensor – повністю, дослівно;
in fine (in f) – у кінці;
in loco – на місці;
in re – на справі;
in situ ( in s) – у місці знаходження;
in statu nascendi – у момент створення, у стані зародження;
in statu quo ante – у колишньому положенні;
in vacuo – у вакуумі;
in vitro – у скляному посуді, у склянці;
in vivo – у природних умовах, у живому організмі;
item – так сааме;
loco citato; LC – у згаданому місці;
naturalia negotii – звичайні умови;
ne quid nimis – нічого зайвого;
nervus probandi – головний доказ, вирішальний аргумент;
nihil – ніщо;
non liquet – неясно;
pars pro toto – частина замість цілого;
per se – саме по собі;
post factum – після зробленого;
post scriptum (PS) – після написаного, приписка;
prior in tempore potior in jure – принцип першого заявника у придбанні прав на патент;
pro et contra – за та протии;
pro forma – заради форми, за для видимості, формально;
pro memoria – для пам’яті, на згадку про;
pro tanto – відповідно;
pro tempore – тимчасово;
punctum saliens – саме головне, суть;
quantizin error – помилка у ліченні, помилка нумерації;
quantum satis – скількі треба;
quasi – (префікс) має значення несправжнього;
quid pro quo – компенсація збитків;
quod erat demonstrandum (QED; q. e. d) – що й треба було доказати;
restitutio in integrum – поновлення у правах;
sic! – так!( у лапках або на полях, вказує на важливість цього місця у тексті або висловлює іроничне ставлення автора);
side die – без встановлення терміна, на невизначений час;
sine loco – без визначення місця;
sine qua non – обов’язкова , неодмінна умова; конче необхідно;
summa summarum – остаточний підсумок;
tabula – таблиця, зміст, список;
tertium non datur – одне з двох, або або;
unum et idem – одне і те ж;
libri еt orbi – до загального відома;
varia – різне;
via (v) – шляхом чого-сь, через;
vice versa – навпаки, в іншому напрямку;
vide post – дивись далі;
vide supr – дивись вище;
vinculum – фігурна дужка;
virilus unitis – сумісними зусиллями;
volens-nolens – по волі–не по волі, бажано-небажано;
Латинські абревіатури, найбільш уживані у технічній літературі [1, C. 506].
ad fin (ad finem) – наприкінці;
ad inf (ad infinitum) – до безкінечності;
ad int (ad interim) – тим часом;
adv (ad valorem) – згідно з вартістю, за вартістю;
advs (adversus) – проти, напроти;
a. h. l (ad hunc locum) – у тому місці, на цьому місці;
a. i (ab initio) – з початку;
a. i (ad interim) – тим часом, тимчасово виконуючий обов’язки (т. в. о);
ap (apud) – згідно чого-сь;
b m (brevi manum) – негайно, зараз же;
cap., cap (capitulum) – частина, розділ;
cet par (ceteris paribus) – за іншими рівними умовами;
cf.; cf; cfr (confer) – порівняй, дивись (див);
corr (corrigenda) – список друкарських помилок;
dil (dilutus) – розбавлений, розчинений;
dt (dedit) – сплачено(таким-то);
e.d (exempli gratia) – наприклад;
ex off. (ex officio) – за посадою, за обов’язками;
fol.; fol (folio) – сторінка, колонцифра;
fortran (Formula translator) – машинна мова ФОРТРАН;
fv; f. v (folio verso) – на звороті;
ib; ib; ibid (ibidem) – там же , у тому ж місці;
i. e. (id est) – тобто;
ign (ignotus) – незнайомий;
in lim. (in limine) – с початку;
in m. (in medio) – у середині;
int. Al. ( inter alia) – між іншим;
i. q. (idem quod) – так саме як;
i. q. e. d. (id quod erat demonstrandum) – що й треба було довести;
m. c. (mensis currentis) – поточного місяця;
m. s. c. (mandatum sine clausula) – необмежені повноваження;
n. b. (nota bene) – примітки, зверни увагу;
n. l. (non licet) – неприпустимо, не личить;
n. l. (non liquet) – неясно;
Pa (prima) – вищого ґатунку;
Pa (pro analysi) –вищої очистки. Вищого ґатунку;
Pa ( pro anno) – у рік, щороку;
p. ae; p. aeq. (partes aequales pabune) – рівні частки;
pass. (passium) – упереміш, без розбору;
p. c. (per centum) – відсоток;
p. m. (pro mille) – проміле;
pp. (perge, perge) – й тому подібне, й так далі;
p. p. (per procurationeme) – за дорученням, за повноваженням;
p. r. n. (pro re nata) – згідно обставин;
proc. (processus) – процес;
pro&con (pro et contra) – за і проти;
p. r. t. (pro rata temporis) – після закінчення терміну;
p. t. (pro tempore) – вчасно, у термін;
p. u. (per ultima) – в кінці ( місяця , року);
pulv. (pulvis) – порошок;
pulv. gross. (pulvis grossus) – великозернистий порошок;
q. e. (quod est) – що є, що означає;
QEF; q. e. f. ( quod erat faciendum) – що й треба було зробити;
QEI; q. e. i. ( quod erat inteniendum)– що й треба було знайти;
r. r. (reservatis reservandis) – з усіма застереженнями;
sc. (scilicet) – тобто, а саме;
sec (salvo errore calculi) – виключаючи помилки у підрахунках;
sec. art (secundum artem) – згідно правил;
sec. reg (secundum regulam) – згідно правил;
S. Q. (status quo) – статус-кво;
ss. (semis) – половина;
s. s. s. (stratum super stratum) – шар на шарі;
st (stet) – залишити як було;
s. t. (sine tempore) – точно у визначений термін;
s. v. v. (sit venia verbo) – з дозволення сказати;
u. i. (ut infra) – як вказано нижче;
var. lect.; v. l. (varia lecto) – різне читання;
vg; w. g. (verbi gratia) – наприклад;
За моделлю формування можна виділити такі типи:
1. прийменник+іменник
pro forma, pro memoria, ad exemplum, in re (насправді), in fine
2. прийменник+прикметник сполучник+прикметник
in brevi, in abstracto,
a priori, a posteriori et cetera
3. прийменник+прийменник дієприкметник+дієприкметник
pro et contra volens-nolens
4. прийменник + займенник
ad hoc, per se ( само по собі)
5. прийменник+дієприкметник
post factum, post scriptum, de facto
6. прийменник+прислівник іменник+прислівник
pro tanto (відповідно) status quo
7. прийменник+частка+частка частка+займенник+прикметник
sine qua non (обов’язкова умова) ne quid nimis (нічого зайвого)
8. іменник+іменник іменник+прикметник
summa summarum
(остаточний підсумок) quantum satis (скількі треба)
9. дієслово+прийменник займенник+дієслово
vide supra, vide post id est ( тобто)
10. займенник+займенник
eo ipsо (тим самим)
11.прикметник + займенник
unum et idem (теж саме)
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1. Коржавин А. В., Полякова И. М. Словарь-справочник французской технической терминологии. – М.: Астрель, 2003. – 655 с.
2. Ярхо В. Н., Кацман Н. Л. Латинский язык. – М.: Высш. шк., 2002. – 384 с.
3. Ревак Н. Г., Сулим В. Т. Латинська мова (для неспеціальних факультетів). – Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2002. – 240 с.
4. Технічні журнали: Revue générale d’électricité, Interélectronique, Machine moderne, Revue de métallurgie.
О. М. Сивачук
ПРОФЕСІЙНИЙ ЖАРГОН
Мова – це ще один спосіб вказати на належність до якоїсь групи і прийняття цінностей, поведінки та переконань цієї групи не тільки через іншу манеру говорити, але також за допомогою вимови та діалектів у межах цієї ж мови, або навіть за допомогою професійних жаргонів. Ми можемо пристосувати наш словник та спосіб, у який ми говоримо, виходячи з того, з ким ми маємо розмову [1, 2].
Мета, яку ми переслідуємо у даній роботі, є розглянути проблему професійних жаргонів.
Необхідно зауважити, що наразі не існує ні загально прийнятого визначення терміна «професійний жаргон», ні якогось однорідного відношення до цього явища.
Свого часу Бодуен де Куртене висунув ідею двопланового членування мови – горизонтального, під яким він мав на увазі територіальне членування мови, і вертикального, яким позначав її соціальну диференціацію.
Територіальне членування мови належить до доісторичних часів, соціальні діалекти виникають у пізніший період розвитку і відображають у мові соціальну стратифікацію суспільства. Територіальний діалект – це мовна система, що виявляє свою специфіку на всіх мовних рівнях – фонетичному, лексичному, словотворчому, морфологічному і синтаксичному, тоді як соціальні діалекти вирізняються лише на лексичному рівні.
Соціальні діалекти – це варіанти національної мови, пов’язані з існуванням соціальних груп, об’єднаних певним типом зв’язку. У близькому до цього значенні вживається також термін жаргон. Так в енциклопедії «Українська мова» жаргон визначено як «один з різновидів соціальних діалектів, що відрізняється від загальновживаної мови використанням специфічної експресивно забарвленої лексики, синонімічної до слів загального вжитку, фразеології, іноді й особливостями мови» [3, С. 167].
Жаргон, або соціолект, виконує такі функції: об’єднує особу з групою, водночас вирізняючи відповідну групу поміж інших, а також стає мовним знаряддям інтерпретації дійсності. Соціолект, як кожна мова, в певний спосіб інтерпретує дійсність, накреслюючи образ світу згідно з системою суспільних вартостей, які приймає група.
Майже кожна людина, будучи членом кількох соціальних груп, стає носієм кількох соціолектів. До деяких груп належить довго (часто в одній професійній групі лишається протягом усього дорослого життя), в інших, наприклад у групах ровесників (любителів рок-музики або членів спортивних клубів) з’являється ненадовго, лише в певний період життя.
У лексиконі представників кожної групи населення є специфічна лексика, властива тільки їм, тобто мовлення окремих професійних і соціальних груп населення має специфічні риси в доборі й використанні слів.
Лексика обмеженого функціонування традиційно поділяється на професіоналізми, жаргонізми й арготизми.
Професіоналізми (лат. professio «заняття, фах») – це слова та словосполучення, властиві мовленню певної професійної групи людей.
У розмовному мовленні будь-якого професійного середовища завжди є певна кількість емоційно забарвлених слів: материнка (материнська плата), тачка (комп'ютер), висіти (не працювати). Це професійні жаргонізми – емоційно забарвлені слова, які становлять спеціалізацію носіїв мови.
Жаргон (франц. jargon, первісно – пташина мова, цвірінькання, незрозуміла мова, віл галло-роман. garrire – базікати) – один з різновидів соціальних діалектів, що відрізняється від загальновживаної мови використанням специфічної експресивно забарвленої лексики, синонімічної до слів загального вжитку, фразеології, іноді й особливостями вимови [3, С. 167–168].
Як відгалуження від загальновживаної лексики жаргони не мають власної фонетичної та граматичної систем.
Таким чином, специфічна лексика жаргону загалом ґрунтується на загальнонародній мові і відрізняється від неї експресивною метафоризацією загальновживаних слів, усіченням чи спотворенням слів, своєрідним словотворенням.
Психологічною основою виникнення жаргону у певних групах носіїв мови є їх бажання бути дотепними, прагнення вразити співрозмовників свіжістю та яскравістю висловлювання, виявити зневагу або байдужість до предмета висловлювання, уникнути звичних, затертих слів і виразів.
Багато жаргонізмів і професіоналізмів має інтержаргонний характер. Інтержаргон – це один із соціальних варіантів мови, який об’єднує в собі частину слів кожного жаргону [4].
Специфічною рисою жаргону є його відкритий характер. На відміну від нього, арго (франц. argot – жаргон, первісно – жебрацтво) – умовна говірка певної соціальної групи з набором слів, незрозумілих для невтаємничених у справи цієї групи.
Таким чином, загальною рисою всіх мовних утворень, що включаються в категорію соціальний діалект, є обмеженість їхньої соціальної основи: вони виступають засобом спілкування окремих соціально-станових, виробничо-фахових груп і вікових колективів.
Роблячи висновки, треба сказати, що не арго і не жаргон не приковують пильну увагу англійських і американських філологів; ні в Британіці, ні в Енциклопедії мови і лінгвістики немає окремих статей, присвячених цим поняттям. В англійській мовній культурі прийнято використовувати термін «сленг» для позначення некодифікованої мови.
На сьогодні у словниках зустрічається як мінімум два основних тлумачення слова сленг. «По-перше, особливе мовлення підгруп або субкультур суспільства, і, по-друге, лексика широкого вжитку для неформального спілкування» [5]. Причому, друге значення в сучасній лексикографії превалює над першим. В англомовній лексикографії проблема полягає не в тому, щоб відокремити сленг від жаргону, а в тому, щоб зафіксувати перехід слів із сленгу в розмовне мовлення.
Отже, англійське мовознавство відзначає багато тенденцій у вивченні підсистем мови і не має однозначного ставлення до термінів арго, жаргон, сленг.
СПИКОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1. Social cohesion.