Geum.ru

Інститут економіки та промисловості нан м

Вид материалаДиплом

Содержание


3. Концепція загальнодержавної програми дій щодо збагачення та розвитку культури і духовності українського суспільства на період
Сущность философской интерпретации
Проанализированы основные концепции планетарного социума. Особое внимание уделено рассмотрению наиболее актуальных концепций.
Робота присвячена методології та проблемам інформатизації процесів навчання та управління якістю у вищий школі в контексті нової
Змі як інструмент формування
Of the population
Як використовувались "рейтингові
Родошанування в українській ведичній
Партнерство в образовании как
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20
3. Концепція загальнодержавної програми дій щодо збагачення та розвитку культури і духовності українського суспільства на період до 2011 року

4. Про першочергові заходи щодо збагачення та розвитку культури і духовності українського суспільства. // Президент України; Указ вiд 24.11.2005 № 1647/2005

5. Здіорук С. І., Парахонський Б. О., Валевський О. Л. Стратегічні аспекти національно–культурної політики України. — К. : НІСД, 1995.


УДК 316. 4. 063.3/42

СУЩНОСТЬ ФИЛОСОФСКОЙ ИНТЕРПРЕТАЦИИ

ОСНОВНЫХ КОНЦЕПЦИЙ ПЛАНЕТАРНОГО СОЦИУМА

THE ESSENCE OF PHILOSOPHIC INTERPRETATION OF

THE MAIN CONCEPTIONS OF PLANETARY SOCIETY


Кондратенко Светлана Владимировна,

аспирантка кафедры философии

и социологии

Сумского государственного

педагогического университета

им. А.С.Макаренка


Проанализированы основные концепции планетарного социума. Особое внимание уделено рассмотрению наиболее актуальных концепций.

The main conceptions of planetary society are analysed. The main attention is given to the examination of the most actual conceptions.


На сегодняшний день можно с уверенностью говорить о том, что современная цивилизация находится на переломном этапе своей эволюции. По-разному называется то общество, к которому движется человечество: «постиндустриальное», «информационное», «сетевое», «постэкономическое» и т. п. Каково же содержание основных концепций нового общества, каким образом они корелируются ?

Основоположником концепции постиндустриализма считается Д.Белл. В истории человечества он наряду с другими исследователями выделяет три большие эпохи: доиндустриальное, индустриальное и постиндустриальное общество. Такая периодизация социальной эволюции основана на изменении технологии производства.

Д.Белл особо выделяет пять компонентов постиндустриального общества: во-первых, в экономической сфере - переход от производства товаров к расширению сферы услуг; во-вторых, в структуре занятости - доминирование профессионального и технического класса; в-третьих, осевой принцип общества - центральное место теоретических знаний как источника нововведений и формулирования политики; в-четвертых, будущая ориентация - особая роль технологии и технологических оценок; в-пятых, принятие решений: создание новой «интеллектуальной технологии» [1, 654 - 659].

Также следует рассмотреть теории, в которых факторы технологического прогресса и кодификации теоретического знания перешли в системообразующие и системоорганизующие. В этом аспекте заслуживает особого внимания концепция информационного общества.

Термин «информационное общество» ввел Ю Хаяши. Информационное общество определяется как такое, где процесс компьютеризации дает людям доступ к источникам информации, обеспечивает высокий уровень автоматизации производства. При этом изменяется и само производство - продукт его становится более информационно емким, а это означает увеличение доли инноваций, дизайна и маркетинга в его стоимости. Производство информационного продукта, а не продукта материального является движущей силой образования и развития общества [2, 89-94]. Знание и информация являются стратегическим ресурсом такого общества.

Термин «информационное общество», утверждает, М.Кастельс, подчеркивает роль информации в обществе. Термин «информациональное» указывает на атрибут специфической формы социальной организации, в которой благодаря новым технологическим условиям, возникающим в данный исторический период, генерирование, обработка и передача информации стали фундаментальными источниками производительности и власти.

Одной из важных черт информационального общества, по Кастельсу, является сетевая логика его базовой структуры, а это порождает концепцию «сетевого общества». Оно создано сетями производства, власти и опыта, которые образуют культуру виртуальности в глобальных потоках, пересекающих время и пространство [3, 42-43; 505].

Проанализировав сущностные характеристики постиндустриального, информационного и сетевого общества, приходим к выводу, что первое фиксирует то, что данный социум переходит от традиционной машинной индустрии как основы экономики к новому хозяйственному укладу, главными детерминантами которого становятся высокие технологии. Информационное общество фиксирует тот же самый процесс, но с другой стороны. Оно подчеркивает, что знания и информация становятся легко- и общедоступными благодаря опережающему развитию информационно-компьютерных технологий. Меняется характер труда: число занятых в сфере услуг значительно превышает число занятых в обрабатывающих и добывающих отраслях. Логика понятия «сетевого общества» исходит из того, что оно создано сетями производства, власти и опыта.

Независимо от того, как исследователи называют современное общество, реальным, на наш взгляд, является процесс становления планетарной цивилизации, в основе которого лежит факт глобализации общественного развития, понимаемый как возрастание интеграции всех стран в различных сферах. Категория планетарной цивилизации отражает образование целостности мира вследствие увеличения интенсивности связей в таких сферах: экономика, информационные технологии, политика, наука и культура.


Литература

1. Белл Д. Грядущее постиндустриального общества. - М.: Наука, 1999. – 661 с.

2. Информационное общество. - СПб. - М.: ACT, 2004. - 507 с.

3. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество, культура: Пер. с англ. под науч. ред. О.И. Шкаратана. – М.: ГУ ВШЭ, - 2000. – 608 с.

4. Рубанець О.М. Інформаційне суспільство: когнітивний креатив постнекласичних досліджень: - К.: Вид. ПАРАПАН, 2006. - 420 с.

5. Цикин В.А. Глобализация: Ноосферный подход. – Суми: СумДПУ ім. А.С.Макаренка, 2007. - 284 с.


УДК 378

Інформатизація як механізм

управління освітою в умовах глобалізації

Informatization as a mechanism of

education management under the

conditions of globalization


Кравченко Ірина Анатоліївна,

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

(НТУУ «КПІ»), м. Київ,

викладач кафедри філософії,

інженер науково-методичного центру

«Системного аналізу і статистики» НТУУ «КПІ»


Робота присвячена методології та проблемам інформатизації процесів навчання та управління якістю у вищий школі в контексті нової освітньої парадигми.

We analyze the methodology and problems of informatization of the education processes and quality management at graduate school in the context of global paradigm.


На сучасному етапі розвитку людства глобалізаційні процеси носять всеохоплюючий характер, розповсюджуюся на всі сторони людської діяльності та займають усі сфери суспільного та індивідуального буття, в тому числі, освіти.

Характерною рисою інформатизації, що є об’єктивною закономірністю розвитку суспільства і системи освіти, є широкомасштабне застосування інформаційних та телекомунікаційних технологій та Інтернету, зокрема.

Вищу освіту слід розглядати як один найважливіших опорних елементів єдиної освітньої системи, яка повинна бути гнучкою, різноманітною, ефективною та чутливою до потреб економіки, заснованої на знаннях. Сьогодні якісна освіта є головним механізмом відтворення суспільного інтелекту, важливою умовою стійкого розвитку людства у ХХІ сторіччі [1].

В контексті означених перетворень та вимог сучасності задачами освіти є:
  • формування фахівця, здатного до постійного оновлення свого освітнього рівня (в тому числі, відповідно до поточного розвитку інформаційно-комунікаційних технологій) згідно принципу «освіта впродовж всього життя»;
  • створення відповідного рівня інформаційної культури, глобальної людської етики толерантності, солідарності, рівної людської гідності в умовах нового явища «освіта без кордонів», яка ґрунтується на технологіях дистанційного навчання;
  • розробка педагогічної складової щодо підготовки фахівців за новою креативною моделлю, зміни системи відносин між суб’єктами освітньої діяльності;
  • створення інформаційного забезпечення систем управління якістю освіти тощо.

Проблеми є суто інноваційними, дослідження мають трансдисциплінарний характер, активно розвиваються в останнє десятиріччя багатьма вченими світу. Відмітимо роботи з проблем визначення стратегії формування перспектив розвитку освітніх систем В.Е. Бочкова, В.П. Демкіна, А.М. Довгорукова, А.А. Андрєєва, В.І. Солдаткіна, К. Єдварса, В.П. Безпалько, Є.В. Лудик, Д.В. Чернілевського, М.З. Згуровського.

При вивченні процесів глобалізації та інформатизації в сучасному суспільстві, які призводять до відповідних проблем реформування системи освіти взагалі; вищої освіти як її системотворчого чинника; системи вищої освіти в Україні та Національному технічному університеті України, Київському політехнічному інституті, зокрема, в даній роботі:
  • досліджено генезис понять інформації, інформатизації, суспільства знань, відкритої освіти, інформаційно-освітнього середовища відкритої освіти, дистанційної освіти тощо;
  • визначені проблеми та перспективи глобалізації розвитку системи відкритої освіти в світі та Україні;
  • запропоновано напрями стратегічної політики НТУУ «КПІ» у зв’язку з дослідженими процесами;
  • проаналізовано міжнародний та вітчизняний досвід критеріїв якості професійної підготовки щодо інформаційної культури та компетентностний підхід до стандартів інформатизації в сфері вищої освіти;
  • проведений аналіз (на основі даних державної статистики) демографічної ситуації та ринку освітніх послуг в Україні; створено модель перспектив освітніх послуг в Україні до 2016 року;
  • зроблено порівняльний аналіз (2005 та 2006 роки) статистичних даних по НТУУ «КПІ» щодо чисельності контингенту студентів та надані рекомендації по управлінню контингентом в наступному році;
  • розглянуто педагогічну сутність інформаційно-освітніх засобів;
  • вдосконалені навчальні програми та зміст навчальних дисциплін «Інформатика», «Діловодство» та «Інформаційні технології в освіті», які викладаються автором роботи при підготовці бакалаврів соціології та магістрів за спеціальностями «Адміністративний менеджмент», «Педагогіка вищої школи», «Управління закладом освіти».

Робота виконана на замовлення та в рамках проектів науково-методичного центру «Системного аналізу і статистики» НТУУ «КПІ», за методиками одержання статистичних даних, їх обробки та дослідження, запропонованих центром; частина роботи увійшла в звіт, який надається центром керівництву НТУУ «КПІ» як частина системи підтримки прийняття управлінських рішень.


Література:
  1. Бахтіна Г.П., Кравченко І.А. Курс діловодства, як необхідний компонент формування інформаційної культури фахівців в галузі управління //Проблеми освіти. Третій спец. випуск /Кол. авт. -К.: Інститут інноваційних технологій і змісту освіти МОН України, Вінницький соціально-економічний інститут Університету «Україна», 2006. –с. 72-76
  2. Згуровський М.З., Родіонов К., Жиляєв І.Б. Розвиток інформаційного суспільства в Україні: Правове регулювання у сфері інформаційних відносин. –К.: НТУУ «КПІ», 2006. -542 с.
  3. Кравченко И.А. Информационных технологии как инструмент творчества в образовании //Творчість та освта у вимірах ХХІ століття: Матеріали VII Між нар. наук-практ. конф. (12-13 травня 2005 р., м. Київ) /Уклад.: Б.В. Новіков, І.І. Федорова. –К.: ІВЦ «Видавництво «Екмо»», 2005., -с. 75-76
  4. Кравченко И.А. Система управления качеством образования как цель стратегического менеджмента высшего учебного заведения //Сучасні проблеми управління: Матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. конференції (29-30 листопада 2005 р., м. Київ) /Уклад.: Б.В. Новіков, І.І. Федорова. –К.: ВПІ ВПК «Політехніка», 2005. –с. 207-208.



УДК 378

ЗМІ ЯК ІНСТРУМЕНТ ФОРМУВАННЯ

СВІДОМОСТІ ЩОДО СОЦІАЛЬНО

НЕЗАХИЩЕНИХ ВЕРСТВ НАСЕЛЕННЯ

MASS MEDIA AS AN INSTRUMENT FOR FORMATION

OF CONSCIOUSNESS OF UNPROTECTED LAYERS

OF THE POPULATION


Ксьонс Оксана Сергіївна,

Телерадіокомпанія України («ТРК Україна»), м. Київ;

виконавчий продюсер та координатор маркетингу;

бакалавр соціології,

магістр адміністративного менеджменту


Робота присвячена ЗМІ та механізмам їх впливу на громадську думку; позитивам та негативам каналів мас-медіа щодо їх впливу на суспільну свідомість як об’єкта національної безпеки. Надається аналіз найгостріших соціальних проблем українського суспільства, конкретних соціальних проектів та соціальної реклами як дієвих механізмів вирішення проблем соціально незахищених верств населення.

The paper studies mass media and mechanisms of its influence on social consciousness. Positive and negative sides of mass media and their impact on the society are considered from the point of view of national security. The most acute social problems in Ukraine are analyzed. A series of social projects to solve problems of unprotected layers of the population are elaborated. 


В сучасному світі, де інформація постає як основна цінність, питання про роль і місце ЗМІ у вирішенні соціальних проблем та впливі на свідомість людей є наріжним як для теоретиків, так і для практиків. В багатьох розвинутих країнах світу ЗМІ є дієвим механізмом у боротьбі з соціальними проблемами, оскільки саме специфіка їх дії на суспільну свідомість є такою, що спонукає спільноту та окремих осіб долучатися до вирішення відповідних проблем.

Роль мас-медіа в контексті глобалізації та інформатизації, їх значення в цих процесах досліджували Т.Л.Фрідман, Д.Белл, Е.Тоффлер, C.Atkin, І.Ю.Алексєєва, С.Т.Петров, І.Л.Бачило, А.І.Уткін та багато інших зарубіжних та вітчизняних вчених; новому в Україні явищу, а саме, соціально-відповідальному бізнесу як механізму вирішення проблем соціально-незахищених верств населення, присвячені роботи Д.Л.Коника, М.В.Олійника, Ю.О.Привалова, Н.А.Кричевського, С.Ф.Гончарова.

Розв’язання даних проблем знаходиться в контексті застосування полі- та трансдисциплінарного знання. Визначено, що мас-медіа, як інструмент формування та корегування суспільної думки, виступають в ролі четвертої влади, що знаходить своє відображення у медіалізації суспільства та виникненні явища, яке називають «владою інформації».

На наш погляд, соціальними проблемами сьогодення в Україні, які є загрозою національній безпеці та здоров’ю нації, треба визначити проблеми, пов’язані з інтересами найбільш уразливих та незахищених верств населення, зокрема: осіб, хворих на ВІЛ/СНІД, туберкульоз, наркоманію; безпритульних дітей, сиріт та людей з обмеженими можливостями, а саме, інвалідів. Ми здійснювали вибір соціальних проблем виходячи з концепції «публічних арен», розробленої американськими соціологами С.Хілгартнером та Ч.Боском [2,3]. Наявність проблем підтверджується аналізом відповідної статистичної інформації щодо певних показників.

Виходячи з проведеного дослідження конкретних соціальних проектів, стану розвитку соціальної відповідальності бізнесу, каналів мас-медіа (телебачення, радіо, Інтернет, друкованих видань), чисельних прикладів застосування інструментарію впливу ЗМІ на суспільну свідомість (соціальної реклами, благодійних марафонів, телепередач, круглих столів тощо) в Україні, визначено їх переваги та недоліки з точки зору висвітлення соціальних проблем суспільства.

Слід констатувати, що механізми ЗМІ, які можуть сприяти подоланню в українському суспільстві соціальних криз, мають ряд особливостей та не працюють в повну силу. Однак, зроблені перші кроки надають підстави сподіватися, що ефективне використання ЗМІ як інструменту впливу на свідомість людей щодо вирішення актуальних соціальних проблем може стати великим кроком у поступі України до європейської спільноти та розбудови повноцінного громадського суспільства, де доля людини, її життя, честь та гідність є головними цінностями та пріоритетами держави.

Робота виконана на замовлення науково-методичного центру «Системного аналізу і статистики» НТУУ «КПІ» в рамках проектів «Побачити серцем» [1] та «Розвиток людського потенціалу: аналіз статистичної інформації», який є частиною загальноуніверситетського проекту «Сталий розвиток». Матеріали роботи рекомендовані до втілення в навчальний процес магістерської підготовки в технічному університеті дослідницького типу, а також в системі підвищення кваліфікації фахівців відповідних профілів спеціальностей.


Література:
  1. Бахтіна Г.П., Ксьонс О.С. Використання механізмів ЗМІ у вирішенні проблем інвалідів в Україні (проект «Побачити серцем») //Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами: Зб. наук. праць. -№4(6). –К.: Університет «Україна», 2007, с. 51-53.
  2. Соловьев А.В. О природе социальных проблем //Куда идет Россия? Власть, общество, личность /Под общ. ред. Т.И. Заславской. – М.: МВШСЭН, 2000, с. 24-28.
  3. Фомичева И.Д. Социология СМИ: учебное пособие для студентов. – М.: Аспект Пресс, 2007. -335с.



УДК 378

ЯК ВИКОРИСТОВУВАЛИСЬ "РЕЙТИНГОВІ

СИСТЕМИ" В КИЇВСЬКОМУ ПОЛІТЕХНІЧНОМУ

ІНСТИТУТІ ІМПЕРАТОРА ОЛЕКСАНДРА II НА

ПОЧАТКУ ЙОГО СТВОРЕННЯ?

How the “Rating Systems” were used in

Kiev Polytechnic Institute at its origination,

under the Emperor, Alexander II?


Луданова Анастасія Костянтинівна,

магістр математики,

магістр адміністративного менеджменту,

НТУУ «КПІ», м. Київ


В умовах інтеграції української вищої школи в міжнародний освітній простір та необхідністю створення системи критеріїв оцінювання якості освіти, яка відповідає міжнародним стандартам, цікавим, на наш погляд, є звернення до історії нашого університету, який був створений в 1898 році як навчальний заклад нового типу саме за аналогами політехнікумів Європи.

Under conditions of integration of Ukrainian graduate school into international setting and growing necessity to develop international standards and criteria for evaluation of education quality, it is interesting to revisit the history of our university, created in 1898 as an institution of a new type according to the standards of the polytechnic schools in Europe.


Потреба у відкритті технічного навчального закладу в південно-західному регіоні Російської імперії наприкінці XIX століття, полягала у гострій необхідності підготовки вітчизняних фахівців для різних галузей промисловості регіону; в цьому були зацікавлені залізниця та особисто підприємці-власники заводів. В 1896 році, 25 листопада, на засіданні міського керівництва було прийнято рішення про необхідність створення в Києві вищого технічного навчального закладу, при цьому зазначалося, що «... найбільш прийнятним типом нового навчального закладу визначається тил Політехнічного інституту, який складається 'І декількох відділень різних спеціальностей, за прикладом політехнікумів в Цюріху, Карлсрує, Мюнхені, Відні, Ганновері, Дрездені, Ризі і т.д.». 30 серпня 1898 року відбулося урочисте закладення комплексу будівель інституту на Шулявці, а наступного дня розпочалися заняття першого курсу інституту в приміщенні Київського комерційного училища, оскільки до власного приміщення інститут перебрався у 1902 р. Директором інституту став механік Віктор Кирпичов.

Першою особою в Політехнічному інституті був директор, кандидатура якого призначалася міністром торгівлі і промисловості та затверджувалася імператором. Директор очолював обидва керівні інститутські органи - раду І правління. Рада, що складалася з викладачів, займалася "стратегічними" питаннями - формувала навчальні програми, розробляла правила прийому, затверджувала бюджет. Правління у складі деканів та інспекторів відділень відповідало за "тактичний" бік - кошториси, стипендії, проведення іспитів тощо. Інститут частково перебував на державному утриманні, а частково існував за рахунок плати за навчання, благодійних цільових внесків та власних науково-виробничих розробок. Керівництво мало право на придбання рухомого і нерухомого майна, необхідного для навчальної та наукової роботи. Крім того, в разі ввезення з-за кордону навчального устаткування та матеріалів, інститут звільнявся від мита та податків.

Київський політехнічний інститут складався з чотирьох відділень - інженерного, механічного, хімічного і сільськогосподарського, - на яких разом було 35 кафедр. У рік заснування в КПІ навчалося лише 360 студентів, але вже у 1901 р. їх кількість збільшилася до 1147, і київський "політехнікум" (як його тоді називали) став за величиною другим в Росії після Петербурзького. Перший випуск відбувся у 1903 р. (тоді екзаменаційну комісію інженерного та сільськогосподарського відділень очолював Дмитро Менделєєв). Лише п'ята частина студентів змогла тоді пройти повний курс, тому довелося переробляти важкі навчальні програми. Перед революцією інститут нараховував понад 2 тис. 200 студентів та 130 викладачів.

Навчання в Київському Політехнічному Інституті Імператора Олександра II на всіх відділеннях продовжувалося 4 роки, які були розділені на 8 півріч. Викладання велося за предметною системою для студентів всіх відділень. Загальний план викладання розраховувався так, щоб весь курс Інституту можна було прочитати і пройти за чотири роки. Щоб пройти весь курс Хімічного відділення за 4 роки, необхідно було регулярно та інтенсивно працювати, починаючи з зарахування в студенти і до закінчення курсу. Під регулярною та інтенсивною працею розуміли: не менше 240 днів навчальної роботи протягом року по 8 годин на день. З цієї кількості днів - 150 мали бути проведені в інституті - на лекціях і практичних заняттях - і 90 днів мали бути витрачені на роботу вдома - головним чином, на вивчення предметів і підготовку до екзаменів, практичним заняттям чи написання звітів по ним. Але не можна не враховувати, що сприятливі умови (які дозволяли студенту присвятити належний час навчальній справі) мали далеко не всі студенти. Матеріальна незабезпеченість, незадовільний стан здоров'я, несприятливі сімейні або особисті обставини та інші фактори могли значно звузити межі навчальної роботоспроможності студента і завадити здійсненню найкращих намірів. Вплив несприятливих факторів позначався в тому, що середнє перебування на відділенні студентів, які закінчили курс, перевищувало норму в 4 роки, хоча в кожному випуску бували студенти з 4-річною тривалістю курсу. Тому максимальний термін перебування в інституті студентів був означений як 7 років. Відповідно до цього відділення визначали мінімальну кількість оцінок і заліків, які повинні був отримати студент як щорічно (річний мінімум), так і під час перебування на відділенні (загальний мінімум).

При призначенні стипендій до студентів висувалися суворі вимоги в навчанні. Об'єктивна оцінка досягалася за допомогою коефіцієнтів, що виражали різні сторони навчальної успішності. Основними даними для цього служили: N - кількість іспитів, які студент повинен був здати для закінчення повного курсу; N1 - кількість зданих іспитів; S - сума отриманих балів; п - кількість років, які студент пробув на відділенні; 5N1 - максимальна кількість балів за здані іспити; 12п - кількість місяців, які студент пробув на відділенні.

Для оцінювання навчальної діяльності студентів враховувалися такі характеристики:

Середній бал ; навчальне положення , яке характеризувало рух студента по предметній системі. Окремі коефіцієнти виражали відношення змінних даних S та N до відповідних максимальних величин:

та

Загальна характеристика в рейтингу студента

.

Стипендії, наприклад, на Хімічному відділенні, надавалися за таких необхідних умов: . Студентам, які виступали кандидатами на стипендії, рекомендувалося обчислювати самостійно власні коефіцієнти і звіряти їх з обчисленими в канцелярії декана до розгляду прохань о стипендіях, щоб уникнути можливих помилок як при визначенні величин N, N1, S і п, так і при обчисленні коефіцієнтів. Кандидати на стипендію розташовувалися в спадний ряд за величиною загальної характеристики, але Збори відділення приймали до уваги також величини середньої оцінки і навчального положення.

Таким чином, якщо розглядати означений рейтинг з точки зору сучасної статистики, то в політехнічному інституті використовувався метод індексів, який надає можливість характеризувати зміни рівня явищ у часі й просторі та описувати тенденції в динаміці досягнень кожним студентом цілей та основних задач відповідних освітніх програм.


ЛІТЕРАТУРА

1. Сборник правил и программ /под общей редакцией Декана Химического отделения проф. В.Г. Шапошникова. -К.: Издание Комитета Общества вспомоществования нуждающимся студентам КПИ, 1913 2. Отчет о состоянии Киевского политехнического института императора Александра II за 1913 год: (Пятнадцатый год существования). -К.: Тип. т-во М.А.Барщевский, 1914


УДК 37.017.92/93:140.8 (477)

РОДОШАНУВАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ВЕДИЧНІЙ

КУЛЬТУРІ: ІСТОРИЧНА РЕТРОСПЕКТИВА

THE SACRAL ROLE OF KIN IN THE UKRAINIAN

VEDIC CULTURE: HISTORYCAL RETROSPECTIVE


Лук’яненко Олександр Вікторович,

студент IV курсу

історичного факультету

Полтавського державного

педагогічного університету

імені В.Г. Короленка


Анотація

У статті розкривається місце Роду у світогляді українського народу та його вплив на реформи в освітньому просторі країни.

Summary

In the article is described a place of Kin’s cult in the Ukrainian world-view and its place in the process of reformation of national educational system.


У період перегляду парадигм виховання дуже важко загубитися у пошуках вірного стандарту. Часом довгі шукання заводять до бездумного копіювання чужих моделей та зовнішніх зразків. Звичайно, ні до чого позитивного це не приводить. Вважаємо, що провідну роль у цьому процесі повинна грати переорієнтація ціннісних установок покоління. Формування норм і правил поведінки, здебільшого, проходить у часово-просторових межах встановлення відносин дитини з родиною та з навчально-виховним закладом. Але, гадаємо, за умов епохи первинності кар’єрного зростання, превалювання матеріального над духовним та штучного прискорення відчуття плинності часу, родина під тиском глобалізації та супутніх їй ідеологічних процесів втрачає своє первинне значення у виховному процесі. Школа стає замінним генератором людського (зокрема і родинного) тепла, чи не головним місцем перебування дитини у часі між початком і завершенням робочого дня батьків.

З огляду на ситуацію, що склалася у сфері морально-релігійного життя, у міжособистісних відносинах і навіть у галузі державотворення (що все в сукупності інакше як системною кризою не назвеш), пропонуємо доповнити перелік педагогічних принципів принципом РОДовідповідності, на основі якого проводити оздоровлення навчально-виховної системи України.

Наголосимо на споконвічній прив’язаності української (руської) традиції до витоків роду, родини, шанування предків та віри в одвічність Роду як Абсолютної Істоти.

Найкоротший історичний екскурс у глибини обрядової системи виховання дозволяє говорити про первинність у порівнянні з іншими саме культу Роду серед слов’янської общини. Елемент родошануваня присутній в усіх циклічних елементах ведичного (староруського) навчально-виховного процесу.

Найповніший же його вияв зустрічаємо у святкуванні зимових календарних колодійств. Синтез усіх річних церемоніалів присутній у системі груднево-лютневих обрядів. Саме в окреслений період найяскравіше втілюються дії ведичних русичів, спрямовані на утвердження принципу родовідповідності у повсякденному житті. Центральним святом з родового циклу варто, вочевидь, вважати 24 грудня (старого стилю). Надвечір цього дня годилося готуватися до одвідин родичів. За свідченням етнодослідника Степана Килимника, «Нести Вечерю» – це значить шанувати старійшину (найстаршого в роді), ділити надію, долю, добро, багатство з старшим роду» [1, С.36]. Кульмінаційним етапом в даному висвітленні, зверненому на визначення витоків родошанування, постає момент внесення до убраної по-святковому хати дідуха – сплетеного із колосків снопа, символу Роду (тут відчувається тематична спорідненість обрядів літнього та зимнього циклів, єдність цілорічних елементів навчально-виховного процесу). Обрядовість вимагає особливого ставлення до цього символу втілення родинного ланцюга предків. За словами науковця Костянтина Сосенка, «до Дідуха відносяться з пієтизмом, як до предка роду та народу; але його вважають за невмирущого, вічно живучого (тому його символом є місяць, що все відновлюється, хоч на час загибає)» [4, С.66].

Також відомо, що сніп-Рай, сніп-Дідух є символом не одного-єдиного першого родича (на зразок біблейського Адама), що призводить до утвердження в культурі непотрібного фетишизму, утвердження культу, за яким губиться сакральність змісту. Сніп-Рай в українському обряді виступає уособленням цілого Роду, родини, що є неподільною, цілісною, монолітною, що втілюється у переплетінні-перетині колосків у Дідусі.

Ореол святості Роду формується і в усній народній творчості, торкаючись сфери морально-релігійного життя. Рід тут розглядається як Абсолютна Істота: «Рід – Батько Богів, Рід і Мати Богів, Рід – народжений собою і народився знову. Рід – усі боги і вся піднебесна. Рід – що було і те, чому бути суджено, що народилося і те, що народиться» [3, С.7] Саме Рід як сакральна сутність становить основу ведичного родошанування, наближеного за своїми характеристиками до ідей панентеїзму (космічного пантеїзму): «Род – Вишній Вседержитель, Всебог (Всеєдиний Бог), Початок і Безпричинна Причина всього сутнього, Виток, Хід і Мета Токів життя Всесвіту…» [2, С.26].

Але, зрештою, однобоке, відокремлене вивчення надбань культури, здобутків народної технології та формальне наслідування традиціям наРОДу не є наріжними каменя при побудові родоцентричного навчально-виховного процесу. Набагато важчим для усвідомлення видається співвіднесення однієї конкретно взятої дитини (учня) з усім її Родом. Найголовнішим тут видається усвідомлення дитиною свого безпосереднього зв'язку із предками. І, на нашу думку, він має усвідомлюватися втіленим не лише у кровній спорідненості, а й у духовно-енергетичному взаємообміні.

Згідно наших переконань, людина не розглядається як істота, що живе лише в конкретно взятий проміжок часу і у певному відведеному їй обставинами просторі.

Людина є «продуктом» творчості (життя) своїх батьків (надалі життєтворчості), які, в свою чергу, також мали батьків. Подібне занурення у пошуках витоків творчої сутності людини можливо проводити до безконечності. Тож, за законами логіки, можемо стверджувати, що людина є продуктом життєтворчості десятків і сотень поколінь її пращурів. Отже, намагання відшукати початок подібне прагненням пошуку голки у скирті сіна.

Тому й життя людини може бути ототожнене з Вічністю, яка не має ані початку, ані кінця. А людина, будучи творчим продуктом (продовженням) власного Роду, спроможна виступати як сам Рід.

Фактично у світлі нових пояснень ми бачимо запровадження розуміння Роду як комплексу, інформаційної субстанції, що у формі родового знання (генофонду) присутня у кожному представникові роду homo sapiens sapiens.

Саме тоді учень, рівноцінно учителеві, зможе оцінити колосальність і значущість усіх традиційних установок, які раніше сприймалися ним лише через необхідність віддачі данини минувшині. Можливо, подібні умовиводи є прерогативою езотеричного напряму у світовій педагогіці. Але вважаємо, що, спираючись на них, зможемо вчасно переорієнтувати навчально-виховний процес з пасивно-деструктивного напрямку до конструктивного, дійового, позитивно обновлюваного.


Література
    1. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. У трьох книгах, 6 томах. Кн.1. Т. 1. Зимовий цикл. Т. 2. Весняний цикл. – К.: АТ «Обереги», 1994. – 400 c.
    2. Родные боги. Светорусье. – М.: Институт общегуманитарных исследований, 2001. – 335 с.
    3. Свято-Русские Веды. Книга Коляды / Воссоздание песен, обработка, переводы с разных славянских языков и диалектов А.И.Асова. – М.: ФАИР ПРЕСС, 2004. – 544 с.
    4. Сосенко К. Культуро-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечора / Репр. вид. – К.: СІНТО. – 1994. – 360 с.



УДК 681.516.72:519.6

ПАРТНЕРСТВО В ОБРАЗОВАНИИ КАК

ФАКТОР ИНТЕГРАЦИИ В МИРОВОЕ

ОБРАЗОВАТЕЛЬНОЕ ПРОСТРАНСТВО