Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27 вересня 2009 р. Сімферополь Алушта isbn 978-066-2364-01-9

Вид материала

Документы

Содержание Крымский экономический институт Теоритичні засади формування виробничих комплексів в регіоні Інтернатні заклади освіти – форма влаштування на виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, в умовах становлення дер Заклади тимчасового перебування

Подобный материал:

• Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
• Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІІІ, 4064.21kb.
• Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3379.13kb.
• До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
• Оппозиция «романтизм-реализм» в повествовательной структуре рассказов Б. Майлина 20-30-х, 72.35kb.
• Центр розвитку освіти, науки та інновацій консалтингово-конфліктологічний центр громадський, 926.45kb.
• Матеріали ХVII міжнародної науково-практичної конференції удвох частинах Ч. II харків, 5512.68kb.
• Матеріали ХVII міжнародної науково-практичної конференції удвох частинах Ч. I харків, 6941.25kb.
• Громадський рух «нова україна» в автономній республіці крим центр розвитку освіти,, 1350.77kb.

Крымский экономический институт

ГВУЗ «КНЭУ им. Вадима Гетьмана», г. Симферополь


ПРОБЛЕМЫ ФИНАНСИРОВАНИЯ

ИННОВАЦИОННОГО РАЗВИТИЯ РЕГИОНА


В стабильном развитии региона решающую роль в современных условиях играет научно обоснованная инновационная политика. Активное участие национальных предприятий в инновационной деятельности не может осуществляться без соответствующего решения проблемы ее финансового обеспечения. В условиях экономического кризиса особую актуальность приобретают вопросы построения целостной системы финансового обеспечения инновационного развития, включая эффективность использования методов экономической политики, выбора оптимальных вариантов различных источников финансирования инновационной деятельности.

С целью концентрации усилий власти, науки и производства на реализации приоритетных направлений инновационного развития региона правительством АРК приняты среднесрочные приоритетные направления инновационной деятельности в Автономной Республике Крым на 2009-2011 годы.

По уровню инновационной активности АРК занимает средние позиции среди регионов Украины (по количеству инновационно активных предприятий – 14 место), по общему объему реализованной инновационной продукции - 16 место. Среди регионов Украины значительно лидируют Луганская, Донецкая, Запорожская, Днепропетровская, Харьковская, Черкасская области и г. Киев.

Анализ инновационной деятельности в регионе показывает, что финансирование инновационных работ за счет средств государственного и местного бюджетов осуществляется в единичных случаях (1,6% от общего объема финансирования в 2008г.). Основным же источником финансирования остаются собственные средства предприятий (83%). За 2008 год общий объем финансирования инновационной деятельности промышленных предприятий увеличился на 22%. Однако, уже 70% предприятий (против 52% – в 2007г.) при внедрении инноваций могли рассчитывать только на внутренние ресурсы. Бюджетными средствами воспользовались только по два предприятия из каждого вида бюджета. За последние восемь лет в республике на выполнение работ по внедрению инноваций средства внебюджетных фондов не использовались. Несмотря на то, что ежегодно на развитие промышленности АРК направляется от 20 до 30% всех капитальных вложений (21% – в 2008г.), из них на инновации используется только 2–3%.

Важную роль в финансировании инновационной деятельности играют кредиты коммерческих банков. В 2006–2007 годах отмечалось активное привлечение предприятиями кредитных ресурсов. Если в 2005г. кредиты занимали 1,7%, то к 2007г. уже –­ 42% от объема финансирования инноваций. К концу 2008г. на долю кредитов приходилось 9% (1,4% – на льготных условиях). Предприятия, воспользовавшиеся кредитами за два последних года сейчас оказались в кризисном положении. Стоит отметить и незаинтересованность в инновационных процессах зарубежных партнеров. Несмотря на то, что на развитие промышленности АРКрым направляется четвертая-пятая часть инвестиций, поступивших из-за рубежа, в 2007г. ни одно промышленное предприятие не указало иностранного инвестора в качестве источника финансирования инноваций, а в 2008г. только в одном случае на инновации были использованы иностранные инвестиции.

Развитие инновационной деятельности в АРК в условиях кризиса и дороговизны интеллектуального продукта возможно и наиболее эффективно при условии интеграции предприятий-производителей с отечественными научными структурами. Государственное финансирование научных организаций преимущественно направлено на академический сектор науки, который не является главным поставщиком инновационных разработок для внедрения в производственные процессы, а заводскому и отраслевому секторам не хватает средств для проведения научных исследований, повышения квалификации научных кадров.

Проводимые за последние годы исследования выявили следующие причины сдерживания инноваций на предприятиях: в 85% случаев – это недостаток собственных средств, в 74% - недостаточная финансовая поддержка государства; в двух из трех случаев - значительные затраты на нововведения; в каждом третьем случае - высокий экономический риск, длительный срок окупаемости нововведений, несовершенство законодательной базы, отсутствие финансовых средств у потенциальных заказчиков или же – низкий платежеспособный спрос на новую продукцию.

Таким образом, в условиях снижения государственных ассигнований, недоступности для большинства предприятий долгосрочных кредитных ресурсов наиболее реальным источником финансирования инноваций являются собственные средства предприятий. При этом на региональном уровне необходимо проведение государственной стимулирующей политики, которая даст возможность предприятиям осуществлять инвестиции в инновационную деятельность и тем самым обеспечит динамическое развитие всей экономики.


Крикун Ігор Володимирович,

Сиренко Наталія Миколаївна

Харківська національна академія міського господарства, м.Харків


ТЕОРИТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ВИРОБНИЧИХ КОМПЛЕКСІВ В РЕГІОНІ


Сучасний регіон характеризується значною кількістю різноманітних процесів, які зумовлені об’єктивними передумовами функціонування трансформаційної економіки. Складний перехідний етап до ринкової економіки, який в Україні продовжується до теперішнього часу, нашаровує багато проблем, що підлягають негайному розгляду для створення ефективних умов розвитку регіону в цілому і його окремих складових. Сучасні регіональні міжгалузеві комплекси підпадають під вплив багатьох факторів соціально – економічного життя регіону.

Акцент на ринкових відносинах, вільній економіці, який в перші роки незалежності України, яка самостійної держави, в значній мірі відобразився на підходах до фрмування регіональних комплексів і цілеспрямованному впливу на їх розвиток. З переходом до ринкової економіки в Україні суттєво зменшилась роль плану як інструменту державного регулювання соціально-економічного розвитку регіону. В регіонах України органи місцевого самоврядування частково відмовилися від планування регіонального розвитку. Лише к початку 2000 –х років в України почалося впровадження індикативного планування в систему регіонального управляння.

Дослідження процесів суспільного відтворення на регіональному рівні на прикладі України є не тільки надзвичайно актуальними, але й важливими. Значний вклад в досліження питань комплексоутворення в економічній науці внесли праці вітчизняних та закордонних авторів таких, як А.Голіков, М.Долішній, С.Дорогунцов, Б.Данилишин, С.Злупко, М.Козоріз, М.Колосовського, М. Некрасова, І.Михасюк, В.Пила, М.Чумаченко та інш [1-6].

Відтворювальний процес економіки регіону включає виробництво і реалізацію створеного суспільного продукту, обмін і споживання матеріальних, фінансових та інших ресурсів, взаємодію з природним середовищем і населенням в межах конкретного регіону.

Розвиток регіонального підходу спрямоване на зміну традиційної вертикальної схеми державного регулювання, що дозволить забезпечити оптимальну господарчу взаємодію регіонів у межах єдиної загальнодержавної економічної політики.

Традиційно в дослідженнях побудови господарських комплексів регіонів розглядають їх територіальну організацію.

Під територіальною організацією суспільства розуміють вміння при даному рівні розвитку продуктивних сил повністю використовувати територію для потреб діяльності людини, яка проявляється в сукупності всіх наявних форм територіальної і комплексно-пропорційної організації та системі практичних заходів з управління регіональним розвитком [7].

Основним підходом при визначенні територіальної організації, що застосовується є геопросторовий, який окреслює природу територіальних взаємозв’язків та особливості формування інфраструктури регіонального господарського комплексу.

Виробнича організація – це розміщення основних виробництв регіону з урахуванням галузевого та територіального поділу праці з виділенням ключових для даного регіону галузей і окремих підприємств. Основною умовою при застосуванні виробничого принципу є саме міжгалузеві зв’язки та забезпечення процесу будівельного виробництва [8].

Передумовами розвитку регіональних господарських комплексів, які відповідають реаліям сучасного економічного життя, в ринкових умовах є, по-перше, система первинних чинників - ресурси, потреби, економічні можливості регіону; по-друге, система вторинних передумов - екологічний стан, демографічна ситуація, особливості розселення, конюнктура ринку, науково-технічний прогрес тощо. Економічні можливості регіону мають особливе значення щодо розвитку та успішного функціонування різноманітних господарських комплексів, особливо це стосується можливості залучення інвестицій до регіонального комплексоутворення.

Відсутність у минулому власної виваженої регіональної політики призвела до кризового стану економіки окремих регіонів України, значних диспропорцій у відтворювальній структурі національної економіки, неефективного використання переваг територіального поділу праці, природно-ресурсного та науково-виробничого потенціалу регіонів, до надмірного забруднення навколишнього середовища у багатьох містах і районах тощо.

Перебудова національного господарського комплексу і регіональних господарських комплексів, яка відбувається в Україні специфічним шляхом (скорочення кількості зайнятих, підвищення якості робочої сили, закриття застарілих виробництв не підкріплюються впровадженням прогресивних технологій, зниженням фондомісткості, матеріаломісткості, енергомісткості продукції в галузях, які виробляють засоби виробництва та предмети споживання) не зможе забезпечити розширене відтворення у найближчій і навіть у більш віддаленій перспективі, якщо і надалі зберігатимуться сформовані вказаним чином тенденції. Саме формування ефективних регіональних і міжрегіональних комплексів, їх цілеспрямоване планування і моніторинг господарських зв'язків в регіоні стає основою створення ефективних умов для соціально –економічного розвитку регіонів.

Література:

1. 
   Голиков А.П., Дейнека А.Г., Казакова Н.А. Размещение производительных сил и регионалистика. Учебное пособие. – Харьков: ООО «Олант», 2005. – 320 с.
   
2. Данилишин Б. М. Природно – ресурсний потенціал сталого розвитку України / Б.М. Данилишин, С.І. Дорогунцов, В.С. Міщенко. – к.: РВПС України; НАН України, 1999. – 257 с.
   
3. Дорогунцов С.І., Олійник Я.Б., Степаненко А.В. Теорія розміщення продуктивних сил і регіональної економіки. – К.: “Стефорд – 2”. – 2001. – 144 с.
   
4. Колосовський Н.Н. Теория экономического районирования. – М.: изд – во “Мысль”, 1969. – 336 с.
   
5. Некрасов Н.Н. Региональная экономика. – М.: Изд–во «Экономика», 1975. – 317 с.
   
6. Николаев В.П., Орловская Ю.В., Чумакова Е.Г. Проблемы рейтинговой оценки инвестиционной привлекательности: внутрирегиональный аспект. – Донецк: Наука и образование, 2003. - 100 с.
   
7. Варналій З. Регіональний розвиток України: проблеми та пріоритети розвитку// Економіст. – 2006. - № 6 – с.24 –27.
   
8. Пушкар Т.А. Теоретичні аспекти методології формування моделі розвитку будівельного комплексу регіону // Коммунальное хозяйство городов. Научн.-техн. сб.70 – К.: Техніка, 2006. - с. 98-107
   

Куторжевська Любов Іванівна

Кандидат педагогічних наук

Доцент кафедри соціальної і корекційної педагогіки

Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г.Короленка


ІНТЕРНАТНІ ЗАКЛАДИ ОСВІТИ – ФОРМА ВЛАШТУВАННЯ НА ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ, В УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВНОСТІ В УКРАЇНІ


Прийняття Україною Конвенції ООН про права дитини та Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захист і розвиток дітей сприяє посиленню уваги громадськості до проблем дітей, зокрема, позбавлених батьківської опіки. За даними Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, станом на 1 січня 2009 року налічувалося 103 тис. дітей, позбавлених батьківського піклування [7, 4]. Характерною ознакою сьогодення є влаштування таких дітей у сімейне середовище (прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу). Але доцільно виховувати, навчати та готувати до входження в соціум дітей, позбавлених сімейного оточення, у різноманітних державних закладах – притулках, дитячих будинках та у закладах системи загальної середньої освіти: а саме: у загальноосвітніх школах-інтернатах з повним чи неповним утриманням за рахунок держави дітей, що потребують соціальної допомоги. У названих закладах освіти створені всі умови для повноцінного розвитку дитини-сироти, працюють педагоги, які сумлінно виконують свої професійні обов’язки.

В історичному плані проблеми виникнення, становлення та розвитку інтернатних закладів висвітлювались у наукових дослідженнях А.Д. Бондаря Б.С. Кобзаря, А.С. Макаренка, В.М. Сороки-Росинського, В.П. Покася. Роз-робці організаційно-педагогічних принципів діяльності окремих типів інтернатних установ присвятили свої праці Ю.П. Азаров, В.П. Вугрич В.М. Галузинський, Я.Б. Гнутель, Ю.О. Грицай, Б.С. Кобзар, Є.П. Пустовойтов, В.Г. Слюсаренко, Л.В. Канішевська. Специфічні особливості змісту й організації позаурочної виховної діяльності в школах-інтернатах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, висвітлені у дослідженнях Б.С. Кобзаря, Є.П. Пустовойтова, В.Г. Слюсаренка, В.С. Яковенка. В умовах розбудови державності в Україні діти, позбавлені сімейного оточення, утримуються в таких інтернатних закладах, а саме:

1. Інтернаті заклади системи Міністерства охорони здоров’я:

а) – будинки дитини, які забезпечують медико-соціальне обслуговування дітей, які залишилися без піклування батьків, і дітей з вадами фізичного та розумового розвитку, які тимчасово перебувають у цих закладах за заявою батьків.Соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у системі закладів охорони здоров’я спрямований на забезпечення здоров’я, надання медичної допомоги та забезпечення перебування у лікувально-профілактичних закладах і будинках дитини. У будинках дитини діти утримуються від народження до 3-4 років. Працівники будинку дитини забезпечують збереження життя дітей, які залишилися без піклування батьків, прищеплюють їм навички, характерні для дітей 3-4 років. У закладах дітям гарантовано медико-соціальний догляд, зокрема щоденне медичне спостереження педіатра, проведення двічі на рік поглиблених медичних оглядів, планових профілактичних та оздоровчих заходів, лікування дітей, корекція й реабілітація дітей з вадами фізичного й психічного розвитку, проведення педагогічно-виховних заходів. Передбачається забезпечення вихованців одягом, взуттям, м’яким інвентарем, раціональним харчуванням.

б) – санаторні школи-інтернати – це навчально-виховні і лікувально-реабілітаційні заклади, метою яких є відновлення здоров’я, збагачення духовних і фізичних можливостей учнів, їхня соціальна адаптація і самовизначення.

В Україні на сьогодні функціонує 67 санаторних шкіл-інтернатів – закладів медико-педагогічної реабілітації астенічних дітей, – у яких навчаються і проходять курс медико-педагогічної реабілітації діти із захворюваннями серцево-судинної системи, неспецифічними захворюваннями органів травлення, психо-неврологічними захворюваннями, неспецифічними захворюваннями органів дихання, затихаючими формами туберкульозу, хворі на сколіоз та з іншими захворюваннями.

2. Інтернаті заклади системи Міністерства освіти та науки:

в) – дитячі будинки - заклади, у яких виховуються діти дошкільного віку,

г) – дитячі будинки змішаного типу – заклади, у яких виховуються діти дошкільного та шкільного віку (від 3-4 років до 16-17 років). Дитячі будинки змішаного типу мають ряд переваг у плані виховання таких дітей, адже тут дитина виховується досить тривалий час і звикає до встановленого режиму життєдіяльності, до дорослих, які її обслуговують. На думку дослідників, дитина не переживає психічного стресу, як це буває у випадку, коли її у 7 років з дошкільної установи переводять до школи-інтернату,

д) – загальноосвітні школи-інтернати з повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги,

е) – загальноосвітні школи-інтернати з неповним утриманням за рахонок держави дітей, які потребують соціальної допомоги,

є) – спеціальні інтернаті заклади,

й) – спеціалізовані інтернаті заклади.

3. Інтернаті заклади системи Міністерства праці та соціальної політики – заклади, до яких направляються діти, які мають патологію в розвитку. Таких будинків-інтернатів для дітей з вадами розвитку на кінець 2005 року в Україні функціонувало 56; за даними Державного комітету статистики України, в них виховувалося 3210 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
   

4. Заклади тимчасового перебування

к) – притулки – заклади тимчасового влаштування, соціально-психологічної реабілітації, а також забезпечення соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають у складних життєвих умовах.

Головними причинами влаштування дітей до притулків стали бродяжництво, бездоглядність, конфлікти в родинах, невиконання батьками їхніх батьківських обов’язків. За даними Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту у 2005 році в Україні функціонувало 96 притулків для неповнолітніх, у яких протягом року соціальну допомогу отримали 23 674 дитини ( з них 5,5 тис. дітей – діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування,

л) – центри соціально-психологічної реабілітації – заклади, створені з метою надання дітям від 3 до 18 років, які опинилися в складних життєвих обставинах, комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги, Діяльність центрів здійснюється відповідно до Типового положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.01.04 р. №87. До центру приймаються діти, які перебувають у складних життєвих обставинах, переведені з притулків для неповнолітніх, залишилися поза сімейним оточенням, зазнали насильства і потребують соціально-психологічної допомоги.

м) – соціальні гуртожитки – заклади для тимчасового проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, віком від 15 до 18 років, а також осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, віком 18-23 років. Гуртожиток утворюється місцевим органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наявності необхідної матеріально-технічної бази, зокрема приміщень, які відповідають санітарним і гігієнічним вимогам. Утримання гуртожитку здійснюють за рахунок коштів місцевого бюджету, передбачених для виконання програм, спрямованих на розв’язання проблем дітей, жінок та сім’ї. Головна мета діяльності соціальних гуртожитків – створення умов для соціальної адаптації осіб, що в ньому проживають, та їх підготовки до самостійного життя. Основні завдання, на вирішення яких спрямована соціально-педагогічна робота у таких закладах, це: оволодіння молодими людьми навичками самостійного ведення господарства, влаштування на навчання з метою здобуття професії, допомога в працевлаштуванні, формування навичок самостійного прийняття відповідальних рішень, планування молодими людьми своїх життєвих перспектив та їх реалізація. Перебування випускників шкіл-інтернатів у соціальних гуртожитках забезпечить їм можливість здобути певний адаптаційний потенціал для самостійного життя та необхідні професійні уміння і навички як базису для подальшого влаштування у соціумі [ 8, 248-249].

В Україні, яка вступила в нову еру історичного розвитку, створюється нова система виховання, яка водночас є національною й інтернаціональною, базується на гуманістичних ідеях, а її орієнтири узгоджуються з кращими надбаннями світової цивілізації. Гуманізація виховання – це фундамент, що передбачає доброзичливі стосунки між педагогами і вихователями, виховання поваги до особистості, розуміння її запитів, інтересів, потреб і можливостей. Розглядаючи професійну діяльність вихователя школи-інтернату для дітей-сиріт, слід виділити суб’єкта цієї діяльності — спеціаліста-професіонала, котрий розуміється на соціальних і ситуативних труднощах дитини-сироти, здатного прийти їй на допомогу, досконало володіючого комплексом загальнотеоретичних і спеціальних знань, сукупністю необхідних умінь і навичок.

Вихователь у школі-інтернаті для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, є центральною, головною, організуючою особою позаурочної діяльності вихованців. Вихователь співпрацює з учителями, колегами-вихователями, шефами, обслуговуючим персоналом, позашкільними установами, іншими особами, а найголовніше – співпрацює з учнями і спирається на них. Для цього вихователь формує актив класу, визначає “роль” кожного учня, організовує їхню діяльність. Організовуючи навчально-виховний процес у школі-інтернаті для дітей-сиріт, виховання потрібно будувати так, щоб учень став добровільним і зацікавленим співробітником, однодумцем вихователя в розв’язанні спільного завдання. Тому перенесення виховання в центр навчально-виховного процесу сприяє формуванню особистості гуманної, щирої, людяної, доброзичливої і милосердної. Особистісно зорієнтований виховний процес будується на ставленні до вихованців як до особистостей, як до відповідальних і свідомих суб’єктів педагогічної діяльності [1]. У педагогіці загальновизнаним є положення про визначальну роль впливу особистості педагога на дитину. У дітей досить сильно розвинене почуття наслідування, і найперший, кого наслідує дитина в умовах школи-інтернату для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, – це вихователь, який постає у дитячих очах, як втілення всіх чеснот, як людина ерудована, досвідчена, мудра і водночас добра, як найвищий авторитет. Усе це вимагає наявності у вихователя високих особистісних якостей. Передусім це має бути патріот рідної землі, людина з високим рівнем національної свідомості, яка добре знає психологію і характер свого народу, його історію, культуру, традиції, звичаї і сучасне буття, втілює у собі кращі риси українського народу (морально-етичну чистоту, працьовитість, духовність), всебічно фізично й інтелектуально розвинена, бездоганно володіє рідною мовою.

Вихователь школи-інтернату для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування повинен знати особливості навчально-виховного процесу в школі-інтернаті для дітей-сиріт; усвідомлювати значення співдружності вчителів та вихователів інтернатного закладу освіти в навчально-виховному процесі; знати особливості морального, трудового, фізичного, сімейного, естетичного виховання в умовах інтернатного закладу, а також розуміти важливість позаурочної виховної роботи в школі-інтернаті.

У Національній доктрині розвитку освіти відзначається, що національне виховання має здійснюватися на всіх етапах навчання дітей та молоді, забезпечувати всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарувань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності і культури, виховання громадянина, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору й діяльності, спрямованої на процвітання України [5, 9].

Напрямки національного виховання визначає загальна мета – формування національної свідомості, високої духовності, моральної, естетичної, правової, трудової і екологічної культури.

Розумове виховання дітей школи-інтернату є важливим складником усебічного розвитку особистості. Мета розумового виховання – забезпечення засвоєння учнями основ наук, розвиток їх пізнавальних здібностей і формування на цій основі наукового світогляду. Успіх навчальної діяльності вихованців школи-інтернату для дітей-сиріт значною мірою залежить від рівня сформованості в них умінь читати, слухати, усно формулювати і викладати свої думки, писати, працювати з книжкою. Велику увагу вихователь повинен приділяти формуванню у вихованців спеціальних умінь: читати карти, креслення, слухати музику, користуватися словником при вивченні іноземних мов, а також уміння дотримуватися раціонального режиму розумової праці. Особлива роль у розумовому вихованні належить формуванню інтелектуальних умінь. Цьому сприяють різні типи завдань, які виконують діти: дослідницькі (спостереження, дослідництво, підготовка експерименту, екскурсії та експедиції з метою збирання матеріалу); порівняльні (пов’язані з аналізом і узагальненням ознак).

Науковий світогляд виявляється у поведінці людини і визначається оптимальним засвоєнням понять, законів, теорій, готовністю обстоювати свої ідеали, погляди, переконаністю в щоденній поведінці та діяльності. З науковим світоглядом співіснує релігійний світогляд. До школи-інтернату часто приходять представники різних релігій. Вихователям слід прислухатися до порад, які пропонує П.Щербань: поважаючи релігійні почуття віруючих учнів, слід формувати у своїх вихованців науковий світогляд, вихователь має бути людиною високої культури, знати історію, світову літературу, мистецтво, Біблію; педагог має зробити все, щоб запобігти виникненню конфлікту, образи чи приниження гідності, почуттів віруючих учнів [9, 27].

Важливим у моральному вихованні є святкування дат народного календаря. Народний календар – це система історичних дат, подій, спостережень за навколишньою дійсністю, народних свят, інших урочистостей, які відзначаються протягом року; це енциклопедія знань про життя людей, їх побут, спосіб життя, виховну мудрість, природні явища. Вихователь школи-інтернату для дітей-сиріт повинен до плану своєї роботи вносити виховні заходи, присвячені Дню Незалежності України, Дню Конституції, Дню Соборності України, а також датам, пов’язаним із релігійними святами: Днем Андрія, Днем Миколая, Щедрим Вечором, Різдвом, Водохрещею, Великоднем, Покровою Матері Божої тощо.

Вихователь школи-інтернату для дітей-сиріт зобов’язаний здійснювати екологічне виховання на всіх етапах навчально-виховного процесу в школі. Результатом екологічного виховання є сформована екологічна культура дітей-вихованців школи-інтернату, що характеризується різнобічними глибокими знаннями про навколишнє середовище, безпосередньою участю у природоохоронній роботі.

Зміст валеологічної освіти – слушно зауважує М.В.Гриньова, — охоплює систему знань про взаємозв’язок Людини, Природи та Суспільства, про створення умов для повноцінного фізичного, інтелектуального, духовного здоров’я та розвитку молодої людини у навчальній діяльності, формує практичні вміння та навички організації здорового способу життя, установлює етичні норми, які цьому відповідають [2, 17]. Вихователь школи-інтернату повинен володіти валеологічною культурою та втілювати її в зміцнення здоров’я своїх вихованців, пам’ятаючи, що “здоров’я – передумова самореалізації особистості. Знання, вміння, здібності людини мають сенс лише тоді, коли фізичний стан дозволяє їх реалізувати” [2, 24].

Школа-інтернат повинна підготувати своїх вихованців до життя і праці, що досягається значною мірою завдяки трудовому вихованню, залученню учнів до безпосередньої участі в праці, особливо суспільно корисній. Щодо дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, то завдання трудового виховання також набувають певної специфіки. Передусім слід подолати у частини дітей негативне, зневажливе ставлення до праці, створити психологічну готовність до неї, виробити трудові вміння та навички, допомогти професійно самовизначитися, працевлаштуватися. У школах-інтернатах на сьогоднішній день створено чітку систему трудового навчання, виховання і профорієнтації. Це й уроки, під час яких учителі пов’язують вивчення основ наук з життям, і позакласні заходи – виховання на прикладі життя і роботи кращих трудових колективів, екскурсії на новобудови та до навчальних закладів, зустрічі з людьми різних професій. Не можна виховувати працелюбність і потребу в праці, не залучаючи до неї дітей. Із дошкільного відділення школи-інтернату приходять діти до першого класу з навичками найпростішої роботи, яку вони охоче виконують. Учні 1-3 класів залучаються до суспільно корисної праці, вони залюбки працюють у шкільному садку, на подвір’ї. Чим більше різноманітних трудових навичок набуває дитина у молодшому віці, тим більше задоволення одержує від своєї праці. У вихованні дітей потреби в праці велике значення має мотивація трудової діяльності та система заохочення. Перш ніж виконати будь-яку роботу, учень повинен усвідомити її значущість. Цьому питанню приділяється в школі велика увага. Результати трудової діяльності вихованців обговорюються на трудових зборах, засіданнях, загальношкільних лінійках, висвітлюються в пресі та радіопередачах. Між класами організовано змагання. Традиційними в школі-інтернаті стали огляди-конкурси на кращий санітарний стан, оформлення навчальних кабінетів, спалень, ігрових кімнат; на кращий стан і оформлення території; на кращий зовнішній вигляд; на краще збереження обладнання, одягу, взуття. У школі діє постійна виставка дитячих саморобок “Хвала рукам умілим”. Найкращі з них представляються на районних, міських та обласних конкурсах.

Естетичне виховання учнів сирітського інтернату є важливою складовою всебічного гармонійного розвитку особистості. У процесі естетичного виховання важливо навчити учнів розуміти і сприймати красу. Слід подбати, щоб, спостерігаючи прекрасне, вихованець сирітського інтернату не залишався байдужим, переживав, відчуваючи любов або ненависть до спостережуваного. Тому завдання вихователя сирітського інтернату полягає у вмілому та вдалому використанні засобів естетичного виховання, у створенні умов, які б сприяли формуванню емоційної сфери учнів. Багатство емоційної сфери людини свідчить про її духовне багатство. Важливе значення має виховання у дітей естетики поведінки – акуратності в одязі, красивої постави і манер, уміння триматися невимушено, природно. Важливу роль в естетичному вихованні відіграє оформлення спального гуртожитку, вітальні, кімнати відпочинку, класної кімнати. Наявність бібліотечки, телевізора, журналів, обговорення прочитаної книги чи переглянутої телепередачі, відпочинок на природі, відвідування театру чи екскурсія до музею, знайомство з пам’ятниками створює сприятливі умови для прищеплення естетичних смаків вихованцям сирітського інтернату. Одним з основних шляхів естетичного виховання є навчальна робота: уроки малювання, співів, музики, літератури, де учні не лише здобувають певні знання з конкретних видів мистецтва, а й набувають відповідних практичних умінь та навичок, розвивають свої мистецькі здібності. Розширювати й поглиблювати свої естетичні знання вихованці школи-інтернату можуть у позашкільних установах, музичних і художніх школах, будинках і палацах школярів, студіях.

Фізичному розвиткові вихованців школи-інтернату для дітей-сиріт сприяють різноманітні форми позаурочної діяльності: ранкова гімнастика о 7.00, на яку виходять усі вихованці школи-інтернату, фізкультхвилинки і паузи для знаття втоми під час уроків, позаурочні заняття (гуртки, секції), масові змагання, спортивні свята, які передбачають чітку організацію, дотримання певних ритуалів. На сучасному етапі набули популярності різні системи єдиноборств: українські, коріння яких сягає козацької доби, східні й інші. Вони сприяють загартуванню дітей, вихованню у них спритності, витривалості. Отже, правильна організація фізичного виховання дітей-сиріт сприятиме забезпеченню та розвитку фізичного й морального здоров’я підростаючого покоління.

Таким чином, особистісно-зорієнтованому вихованню під силу досягнення особистісно розвивальної мети, оскільки воно, як відзначає Іван Бех, спрямоване на усвідомлення вихованцем себе як особистості [1,16]. Тому вихователь інтернатного закладу повинен викликати у дітей повагу, довіру, бути авторитетом у їхніх очах як вихователь і як людина. Педагог мусить навчитися розуміти по реакціях дітей, як його сприймають, оцінюють його особистість вихованці. А все це, зрозуміло, впливатиме на успіх його праці, на друге народження людини завдяки вихованню. Враховуючи особливості навчально-виховного процесу в школі-інтернаті, ненормативний психічний розвиток знедолених дітей [4], вихователь повинен володіти комунікативно орієнтованими та організаційно діяльнісними вміннями. Комунікативно орієнтовані вміння – це сукупність умінь, що характеризують професійну здатність педагога до самопрезентації, вміння керувати увагою вихованців, спонукаючи їх до співпраці (вміння керувати собою, гідно зарекомендувати себе перед вихованцями, щоб викликати установку на співробітництво; вміння керувати увагою вихованців сирітського інтернату, забезпечувати активне сприймання слова; вміння надавати інформаційно наповненого і педагогічно доцільного змісту кожній фразі, щоб викликати співроздуми і співпереживання вихованців, спонукаючи їх до співпраці; володіння виразним мовленням).Організаційно діяльнісні вміння – це сукупність умінь, які характеризують професійну здатність педагога до реалізації своїх функцій (вміння реалізувати цілевизначальні функції: трансформувати загальні цілі і завдання інтернату у конкретні завдання кожного вихованця; знання індивідуальних особливостей дітей;вміння організувати практичну реалізацію розвивальної, виховної та освітньої діяльності вихованців; вміння організувати побут вихованців: забезпечення учнів одягом і взуттям, інвентарем, організація харчування, оздоровчі і профілактичні заходи; вміння здійснювати оцінно-аналітичну роботу щодо виховного процесу, проектувати результат і планувати систему педагогічного впливу на колектив і особу). Критерій особистісної причетності передбачає особистісно зорієнтовану позицію педагога у розв'язанні педагогічних ситуацій, допомогу вихованцям у реабілітації та в адаптації до нового середовища, формування системи виховуючих стосунків, що робить вихованця суб’єктом свого розвитку і самовдосконалення в умовах загальноосвітніх інтернатних закладів для дітей-сиріт.

Література

1. Бех І. Д. Особистісно зорієнтоване виховання: шляхи реалізації // Рідна школа. – 2000. – №1. – С. 10-13.

2.Гриньова М.В. Методика викладання валеології: Навчально-методичний посібник. – Полтава: АСМІ. – 2001. – 156 с.

3. Коментар до постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2008 року №26 “Для максимального розвитку сімейних форм влаштування дітей-сиріт”.

4. Мясоед П.А. Ненормативное психическое развитие в практике психоло-гической службы школы // Практическая психология в школе. – СПб, 1996.

5.Національна доктрина розвитку освіти // Державний вісник України. Збірник актів Верховної Ради, Президента та Кабінету Міністрів. — №9. – 2000. Ужгород. – С.8-13.

6. Сучасний тлумачний словник української мови: 60 000 слів / За заг. ред. д-ра філол. наук , проф. В.В.Дубічинського. – Харків: ВД “ШКОЛА”, 2007. – 832с.

7. Права дітей №1(7), 2009.

8.Соціальна педагогіка: мала енциклопедія / За заг. ред. проф. І.Д.Звєрєвої. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 336с.

9. Щербань П. Формування духовної культури особистості // Рідна школа. – 1999. – № 7-8. – С. 24-27.


Кушнір Наталія Олексіївна

Ужгородський національний університет м. Ужгород