Geum.ru

Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27 вересня 2009 р. Сімферополь Алушта isbn 978-066-2364-01-9

Вид материалаДокументы

Содержание


Иванов Юрий Александрович Одесский Национальный Политехнический Университет, г.Одесса
Раціональний управлінський потенціал як основа підвищення ефективності інноваційної діяльності підприємства
Оцінка розвитку регіонів україни у взаємозв’язку з їх економічним зростанням
Порівняння регіонів за продукуванням ВВП і рівнем споживання продуктів харчування у розрахунку на особу в 2002 – 2006 рр.
В середньому
В середньому
Оптимізація управліінських рішень на основі критерію максимізації прибутку підприємств
Болонський процес як крок до європейської інтеграції
Подобный материал:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   15



Иванов Юрий Александрович

Одесский Национальный Политехнический Университет, г.Одесса


ПОДДЕРЖКА УНИВЕРСАЛЬНЫХ УСЛУГ ПОЧТОВОЙ СВЯЗИ



Почтовая связь имеет многовековую историю. В контексте развития государства почтовая связь влияет на формирование:

1. Социальной составляющей как главного общедоступного средства адресного общения граждан;

2. Экономической составляющей как одного из основных инструментов взаимодействия субъектов рыночных отношений.

Общая стоимость услуг почтовой связи, предоставленных в 2008 году, составила 1,8 млрд. грн. По данным исследования "Почта в 2008 году", проведенного ВПС и Мировым банком за период с 2000 по 2008 года, в мире средний коэффициент роста количества почтовых отправлений письменной корреспонденции составляет 2,4 %, посылок - 5 %. При этом темпы роста расходов значительно превышают темпы роста доходов от предоставления почтовых услуг.

Темпы роста количества почтовых отправлений и перераспределение наиболее привлекательных сегментов рынка услуг почтовой связи побуждают даже экономически развитые страны оказывать своим национальным операторам почтовой связи существенную государственную поддержку.

Характерной чертой почтового сектора Украины, как и для всех стран мира, есть наличие одного национального оператора почтовой связи, на которого и возлагается обязанность предоставления универсальных услуг почтовой связи.

Универсальные почтовые услуги – это услуги почтовой связи по приему, обработке, перевозке и доставке простой и заказной письменной корреспонденции, бандеролей и посылок массой до 10 кг. Тарифы на указанные услуги регулируются законодательством Украины.

Существенным фактором, который влияет на состоятельность предоставления универсальных услуг надлежащего качества, является либерализация рынка услуг почтовой связи, в результате которой операторы почтовой связи негосударственной формы собственности осваивают наиболее привлекательные сегменты этого рынка, благодаря чему происходит уменьшение доходов национального оператора.

На сегодняшний момент доля национального оператора почтовой связи на рынке почтовых услуг составляет 95,5 %. Национальный оператор почтовой связи имеет одну из наиболее плотных сетей почтовой связи по предоставлению универсальных услуг в мире. Так, 88 % жителей имеют доступ к отделениям почтовой связи, расположенным от них на расстоянии до 3 км, 99 % физических лиц получают почту по месту жительства. Эти показатели значительно выше средних показателей большинства стран мира. Национальный оператор почтовой связи обеспечивает функционирование наиболее разветвленной и самой дорогой сети почтовой связи в мире.

Итак, эффективность функционирования рынка услуг почтовой связи в Украине в ближайшие годы будет зависеть от развития национального оператора почтовой связи .

Анализ деятельности национального оператора почтовой связи за последние годы свидетельствует, что, имея уровень рентабельности 0,5-0,9 %, предприятие ограничено в ресурсах для инфраструктурного развития.

Современное состояние национального оператора почтовой связи характеризуется угрозой его финансового и технологического кризиса, следствием чего будет невозможность выполнения государственных гарантий относительно обеспечения на всей территории Украины доступа к универсальным услугам почтовой связи надлежащего качества по доступным ценам, что следует определить основной проблемой, которую необходимо решить.

Для развития сферы почтовой связи необходимо принять важные решения, направленные на совершенствование основных регуляторных принципов и процедур сферы почтовой связи.

Международный опыт развития рынка услуг почтовой связи свидетельствует о том, что универсальные услуги почтовой связи формируются под воздействием ряда политических, исторических и экономических факторов. Детальный анализ состава универсальных услуг почтовой связи в мире показывает, что услуга почтовой связи является универсальной, если она:
  • необходима для осуществления единой информационной, законодательной, налоговой и социальной политики на территории всей страны; социально значима;
  • имеет давно устоявшиеся традиции, нарушение которых негативно скажется на благосостоянии граждан и их восприятии стабильности и устойчивости государства;
  • применяется в соответствии с принятыми государством международными обязательствами.

Для обеспечения предоставления качественных универсальных услуг почтовой связи на территории всей Украины целесообразно разработать механизмы поддержки универсальных услуг.

Механизмы поддержки универсальных услуг почтовой связи могут быть такими:

1. Финансовая поддержка национального оператора почтовой связи правительством за счет средств государственного бюджета;

2. Создание так называемой зарезервированной области для поставщика универсальных услуг почтовой связи - определенного сегмента рынка услуг почтовой связи, которая законодательно закреплена исключительно за национальным оператором почтовой связи;

3. Финансирование из Фонда универсальной службы, который формируется за счет специального налога, который взымается с операторов почтовой связи за эксплуатацию почтовых услуг.

Кроме того, для повышения эффективности деятельности национального оператора почтовой связи необходимо выполнение следующих мероприятий:

– оптимизация сети почтовой связи, приведение ее к состоянию сбалансированности с существующим спросом на услуги почтовой связи и в соответствие с мировыми тенденциями. Обеспечение надлежащего уровня качества предоставления универсальных услуг почтовой связи осуществляется путем ввода новых методов организации предоставления услуг, включая открытие передвижных отделений почтовой связи;

– сбалансированная тарифная регуляция, соответственно которой тарифы на универсальные услуги почтовой связи должны вполне возмещать расходы, необходимые для их предоставления, включая соответствующий уровень рентабельности для привлечения необходимых инвестиций. Реализация такой тарифной политики позволит предусмотреть разграничение тарифов на универсальные услуги почтовой связи между физическими и юридическими лицами (для регистрируемых отправлений), разграничение тарифов по признакам приоритетности обработки и перевозки почтовых отправлений.

Выполнение указанных мероприятий обеспечит:

1. Усовершенствование государственной регуляции рынка услуг почтовой связи, гарантированное предоставление универсальных услуг почтовой связи;

2. Стабильность экономической деятельности операторов почтовой связи всех форм собственности;

3. Увеличение объемов предоставления услуг почтовой связи;

4. Повышение уровня рентабельности национального оператора почтовой связи, производительности труда и средней заработной платы работников;

Механизмы поддержки универсальных услуг будут способствовать обеспечению рентабельности деятельности национального оператора почтовой связи, который предоставляет социально значимые услуги почтовой связи.


Логвіненко Євген Іванович, Андрєєв Андрій Васильович

Східноукраїнський національний університет

імені Володимира Даля, м. Луганськ


РАЦІОНАЛЬНИЙ УПРАВЛІНСЬКИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЯК ОСНОВА ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА


Сучасні світові тенденції економічного розвитку свідчать про зростаючу роль високих технологій, які покликані стати основою технологічного укладу промисловості країн. Роль і значення кожної країни в світовій економіці визначається, наскільки вона цими технологіями володіє. Подальший розвиток наукоємких виробництв неможливий без серйозних фінансових вкладень, які, як показує досвід розвитку західних компаній, є найбільш прибутковим видом інвестицій. Значне залучення інвестицій на інноваційні розробки вимагає створення особливих методів оцінки їх ефективності. Неопрацьованість методичної бази, схеми і механізму визначення економічної ефективності інвестицій в інноваційну діяльність, направлену на підвищення конкурентоспроможності і фінансово-економічних показників підприємств реального сектора економіки, їх висока значущість і визначають актуальність обраного напряму досліджень з підвищення ефективності інноваційної діяльності машинобудівних підприємств.

Ефективність організації можна розглядати, як співвідношення результатів діяльності і витрачених на їх досягнення ресурсів. Розвиток організації має в своїй основі інноваційні та інвестиційні процеси і, отже, даний процес повинен бути оцінений по тих же критеріях ефективності, що і сама організація. Ефективність діяльності організації виражається через економічні і фінансові показники. При управлінні інноваційною діяльністю підприємства повинні бути визначені кількісні критерії ефективності. Ці критерії повинні бути ясними, такими, що піддаються періодичному обчисленню. Якщо розглядати саме економічну ефективність діяльності і якщо прийняти постулат, що інноваційна діяльність створює для компанії-інвестора продуктивні активи, які принесуть доходи в майбутньому, то для оцінки результатів функціонування інноваційної діяльності корисними будуть підходи до оцінки ринкової вартості бізнесу і бізнес-об’єктів, а також окремих активів. Для оцінки ефективності інноваційної діяльності пропонується наступна концепція. Ефективність інноваційної діяльності оцінюється ефективністю реалізації інноваційних проектів, які управляються в рамках інноваційної діяльності підприємства.

Для досягнення ефективності як результату інноваційної діяльності в умовах кризи підприємство повинне володіти відповідним внутрішнім управлінським потенціалом. Можна виділити наступні види управлінського потенціалу: виробничий, маркетинговий, інноваційний, стратегічний. Кожний з них забезпечує конкретний тип поведінки у відповідь на потреби зовнішнього середовища.

Виробничий управлінський потенціал спрямований на максимізацію обсягу виробництва і продаж стандартизованого товару при прагненні до мінімальних індивідуальних витрат. У зв'язку з цим, в області виробничих процесів основна увага приділяється підвищенню продуктивності праці за рахунок ефективного його розділення, механізації і автоматизації трудових процесів, максимізації завантаження виробничих потужностей, підвищенню серійності виробництва. В області розробок фахівці концентрують свою діяльність на вдосконаленні технологічних процесів на всіх етапах виробництва товару і підвищенні якості готової продукції. У маркетинговій діяльності основна увага приділяється підвищенню ефективності збутових операцій і отриманню вигод за рахунок гнучкої цінової політики. Зусилля в загальному управлінні направлені на підтримку строгої цінової і технологічної дисципліни, введення жорстких стандартів на всі види діяльності і контроль їх виконання, стимулювання зниження витрат на всіх етапах циклу "створення товару – виробництво – збут".

Маркетинговий управлінський потенціал підтримує прагнення підприємства забезпечити високу прибутковість за рахунок використання доступних маркетингових переваг перед існуючими конкурентами. Це примушує в області виробничих процесів забезпечувати швидкий перехід на нову модифікацію товару, організовувати багатономенклатурне виробництво, створювати обслуговуючі і супроводжуючі виробництва, ослабляти увагу до мінімізації витрат і знижувати серійність з урахуванням динаміки попиту на товари, що виробляються. У інноваційній сфері основна увага приділяється доданню товару потрібного і комплексного набору споживчих властивостей, поліпшенню дизайну, надійності, екологічності в споживанні, зниженню собівартості одиниці товару. У маркетинговій діяльності основний упор робиться на вивчення кон'юнктури ринку і на цій основі виробленню ефективної стратегії ринкової поведінки. Основою цієї стратегії є реакція на зміну потреб, сприяння збуту товару, агресивна реклама і гнучка цінова політика. У сфері загального управління головним стає балансування внутрішніх статусів підрозділів маркетингу і виробництва, забезпечення їх тісної співпраці, стимулювання за підвищення рентабельності кожного виду діяльності, розробка довгострокових планів виробництва і продаж.

Інноваційний управлінський потенціал зосереджує увагу на активізації розробок нової продукції (товарів і послуг) і забезпеченні стратегічних позицій підприємства в межах підтримуваних видів діяльності. У зв'язку з цим, центральне місце в досягненні підприємницького успіху займає функція нових для даного підприємства розробок. Проте ефект може бути досягнутий тільки в тому випадку, якщо принципово нові товари знайдуть гідне місце на ринку. Тому інноваційна діяльність вимагає інтеграції на вищому якісному рівні і решти всіх управлінських і матеріально-речовинних функцій. Це означає, що головне завдання виробничої діяльності полягає в забезпеченні гнучкості виробничого процесу адекватною потрібним темпам оновлення номенклатури і асортименту продукції, що випускається. Це, у свою чергу, вимагає впровадження автоматизованих технологій і високої кваліфікації всього виробничого персоналу. У сфері розробок, упор повинен бути зроблений на вистежування тенденцій розвитку нових технологій, що забезпечує розробку нової продукції, причому такої, яка б створила передумови для отримання високої прибутковості, оскільки інноваційна діяльність об'єктивно вимагає великих первинних фінансових ресурсів. У маркетинговій діяльності на перший план висувається проблема прогнозування тенденцій попиту. Одночасно потрібно відстежувати тенденції в конкурентній боротьбі і прогнозувати значущі чинники майбутнього успіху. З погляду поточної діяльності велика увага повинна приділятися розробці ефективного комплексу маркетингу, що забезпечує високу прибутковість нової для даного підприємства продукції. В області загального управління, як правило, потрібні методологічні, методичні і структурні зміни. Центральною ідеєю повинна стати концепція науково-технічного прогресу в управлінні.

Стратегічний управлінський потенціал націлений на створення умов для майбутнього довгострокового розвитку підприємства шляхом ефективного балансування видами діяльності з урахуванням впливу на вибрану стратегію елементів зовнішнього середовища. Це означає, що діяльність господарюючого суб'єкта будується не тільки на основі довгострокових прогнозів в значущих областях підприємницької діяльності, але на виробленні стратегічних позицій в майбутньому в будь-яких доступних і ефективних галузях економіки. Така ідеологія вимагає так само, як і при інноваційній реакції, підтримки високої гнучкості виробничих процесів підкріпленою методами гнучкого використання робочої сили. У сфері розробок необхідний перехід від вистежування нового (того, що привносить зовнішнє середовище) до самостійного створення нових технологій і їх адаптації до існуючих виробничих можливостей. У маркетинговій діяльності ключове місце повинне займати стратегічна сегментація ринку, прогнозування нових потреб і формування попиту на принципово нову продукцію. Найбільші зміни повинні відбуватися в системі загального управління. Так на перший план висувається завдання спостереження за зовнішнім середовищем підприємства і прогнозування її якісних змін. У завдання вищого керівництва включається створення і оптимізація стратегічного портфеля замовлень, що вимагає його постійного перегляду. Це завдання може бути успішно вирішене з впровадженням методів керованої диверсифікації видів діяльності підприємства.

Особливе місце займає загальне керівництво як самостійна функції управління, тобто можливість і здатність вищого менеджменту підприємства діяти так, щоб оптимізувати досягнення короткострокової і довгострокової мети. У загальному випадку цей потенціал формується з двох компонент: компетенція, під якою слід розуміти здатність керівників адекватно відображати ситуацію і реагувати на неї; управлінські можливості, тобто обсяг роботи, з яким може ефективно і своєчасно справитися загальне керівництво підприємства з урахуванням цільових принципів підприємницької діяльності.


Костенко Максим Миколайович

Донбаський державний

технічний університет, м. Алчевськ


ОЦІНКА РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ У ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ З ЇХ ЕКОНОМІЧНИМ ЗРОСТАННЯМ


Сучасне соціально-економічне життя демонструє складний і неоднозначний характер суспільної динаміки. Загальний її тренд є, беззаперечно, результатом взаємодії різноманітних процесів. Серед них особливої уваги заслуговують питання соціально-економічного розвитку. В останні роки цьому питанню приділяється значна увага. Але всі дослідження концентрують увагу на метрологічних аспектах розвитку без прив’язки до змісту цього процесу і його зв’язках з іншими.

Інституції світового рівня (World Bank) у найширшому розумінні визначають розвиток як «покращення якості життя ( підвищення якості освіти, рівня здоров’я й харчування, розв’язання проблем бідності, оздоровлення навколишнього середовища і т.і.)» [1, с. 3]. Проте впродовж усіх років незалежного господарювання структури управління пов’язували і пов’язують розвиток на національних теренах виключно з зростанням ВВП. Постає питання: Чи є тотожними ці поняття і чи впливає воно на реальний соціально-економічний розвиток?

Оскільки соціально-економічний розвиток в цілому здійснюється через функціонування регіонів і тільки крізь їх призму можливо усвідомити його інтегральні результати, нами і було досліджено питання розвитку у взаємозв’язку зі зростанням на рівні регіонів. При цьому ми прагнули задіяти це поєднання в контексті моніторингу державної регіональної політики подолання асиметрій в регіональному розвитку. Для визначення результату розвитку нами було прийнято найбільш простий але значущий індикатор, а саме рівень споживання продуктів харчування, яке забезпечує фізичне існування індивідів, їх працездатність, характеристики робочої сили, тривалість життя. Щодо економічного показника економічного зростання то найбільш універсальним вважається обсяг валового регіонального продукту (ВРП) з розрахунку на душу населення.

За нашими розрахунками, які узагальнені в табл., по відношенню до загальноукраїнських показників споживання продуктів харчування та ВВП на особу регіони поділені на 6 груп з інтервалом відхилень у 25 в.п. [2, с. 47, 69; 3, с. 397; 4, с.368].

Порівняння регіонів за продукуванням ВВП і рівнем споживання продуктів харчування у розрахунку на особу в 2002 – 2006 рр.


Групи регіонів за співвідношенням

виробництва ВРП на особу з середнім по країні, %
Середні показники

ВРП на особу
Споживання продуктів харчування на особу за рік

у фактичних цінах, грн
у дол. США за середнім офіційним курсом
в натуральному вимірі, кг
у порівнянні з стандартом середньої забезпеченості, %

Рік


2002

2006

2002

2006

2002

2006

2002

2006

Понад 150
13456,0
35210,0
2526,2
6972,3
865,2
930,0
89,4
96,1

125-150
-
15482,0
-
3065,7
-
880,2
-
90,9

100-125
4813,4
13849,5
903,7
2742,5
880,1
913,8
90,9
94,4

В середньому
3044,9
22241,2
571,6
4404,2
877,6
903,6
90,6
93,3

75-100
3569,8
10430,5
670,2
2065,4
877,2
899,4
90,6
92,9

50-75
2779,4
7537,9
521,8
1492,7
906,9
931,5
93,7
96,2

25-50
-
5734,5
-
1135,5
-
934,8
-
96,6

В середньому
3080,5
8671,7
578,3
1717,2
895,6
922,9
92,5
95,3

В середньому по країні
4239,0
11630,0
795,8
2303,0


885,6


907,2


91,5


93,7


За станом на 2002 р. розвиток регіонів за показником споживання продуктів харчування на особу коливався від 733,2 кг. до 1051, а в 2006 р. – від 829 до 1032 кг. За медичними нормами середньодушове споживання продуктів харчування має становити близько 968,2 кг. З врахуванням цього факту реалії розвитку відтворюються у досить низькому споживанні у промислових регіонах і більш підвищеному у сільськогосподарських. За тими ж методиками, які застосовуються для типізації регіонів за рівнем розвитку промислові регіоні відносяться до високорозвинених, а сільськогосподарські до проблемних [5, с.57]. Це протирічить логіці і для його подолання ми залучили показники економічного зростання.

Виробництво ВРП з розрахунку на особу зросло в середньому по країні в 1,4 рази [2, с.26], а за тої валютно-курсової політики, яка проводилася у період 2002-2006 рр., ВРП на особу за станом на кінець 2006 р. склав 2303 дол. США і був у 2,9 рази більшим від 2002 р. [2, с.69]. В розрізі регіонів подібна динаміка відтворилася в розмахі варіації. Якщо у 2002 р. співвідношення між максимальним і мінімальним значенням ВРП на особу по регіонам складало 5,8, то у 2006 р. перевищило 6,2. Для держави подібне зростання розбіжностей є значним, виходячи з того, що по регіонам ЄС воно не перевищує 4,6 [6, с. 42]. Проявом поляризації є вихід регіону за будь-яким показником за межі 75% відхилення від його середнього значення по країні [7,с.60]. А таких у 2002 р. було 13, а у 2006 р. вже 16. До того ж у регіонах, які не досягали седедньодушового виробітку ВРП на особу реальний розвиток за мірою споживання продуктів харчування був набагато вищим від тих, що мали таке перевищення.

Асиметрія в розвитку регіонів прийняла такі масштаби, які руйнують всі складові забезпечення соціальної динаміки, як в цілому, так і по окремим територіям. Перенесення центра ваги у виробництві ВВП на меншу кількість регіонів спричиняє надмірне екологічне перевантаження територій і не компенсується зростанням доходів для відтворення найманої робочої сили.

Отже на фоні посилення аномалій в регіональній диференціації вочевидь постають результати деструктивної економічної політики з та соціальної політики підтягування добробутних характеристик регіонів, не спроможних генерувати продуктивну діяльність в обсягах потреб населення території, за рахунок тих адміністративно-територіальних утворень, в яких домінують експортно-орієнтовані галузі наділені рядом преференцій. Справа у тому, що ці галузі репрезентують лише окремий сектор економіки, сконцентрований в старопромислових регіонах, які точково і відтворюються на застарілій техніко-технологічній базі без розширення арени праці. Продовження на національних теренах політики економічного зростання за рахунок точкового, ареально стисненого росту галузей сировинного сектору економіки навіть за умови прискоренного зростання ВВП не дозволить досягти реальних цілей розвитку і посилить і без того надмірну соціальну диференціацію територій. Найбільш прийнятною в подоланні не збалансованої регіональної асиметрії є зміна економічної парадигми щодо потенціалу забезпечення економічного розвитку.

Література

1.Звіт про світовий розвиток: Важке завдання розвитку / пер. З англ.- К.: Абрис, 1994.- 270 с.- ISBN 5-86828-019-9.

2.Статистичний щорічник України за 2007 рік / Державний комітет статистики України; За ред. О.Г.Осауленка.- К.: Вид.-во «Консультант», 2008.- 571 с.- ISBN 966-8459-25-2.

3.Витрати і доходи домогосподарств України у 2002 році: Статистичний збірник: Частина І / Державний комітет статистики України; Відп. за вип. І.Осипова. – К.: ІВЦ Держкомстату України, 2003.- 450 с.

4.Витрати і доходи домогосподарств України у 2006 році: Статистичний збірник: Частина І / Державний комітет статистики України; Відп. за вип. І.Осипова. – К.: ДП «Інформаційно-аналітичне агентство», 2007.- 430 с.

5. Методологічні підходи до визначення проблемних територій та напрями регулювання їх подальшого розвитку: Монографія / За наук. та заг. ред.. Л.М.Зайцевої.- Д.: ДРІДУ НАДУ при Президентові України, 2003.-144 с.- ISBN 966-7800-19-9.

6.Региональное развитие: опыт России и Европейского Союза / Отв. ред.. А.Г.Гранберг.- М.: ЗАО «Изд-во «Экономика», 2000 . – 435 с.- ISBN 5-282-02054-8.

7.Другов, О.О. Регіональна політика соціально-економічного розвитку України / О.О.Другов // Формування ринкових відносин в Україні.- 2005.- № 8 (51).- С.54-61.


Мацола Соломія Миколаївна

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

м. Івано-Франківськ


ОПТИМІЗАЦІЯ УПРАВЛІІНСЬКИХ РІШЕНЬ НА ОСНОВІ КРИТЕРІЮ МАКСИМІЗАЦІЇ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВ


Для оптимізації управлінських рішень необхідно вибрати критерій оптимальності. Головним критерієм розвитку підприємства в ринкових умовах, безумовно, є його прибуток. Зрозуміло, що максимізація прибутку як критерій оптимізації діяльності підприємства є найбільш доречним в умовах нормальної, стабільної, стійкої економіки. Але залежно від ситуації на ринку, цілі і завдання підприємства можуть, природно, змінюватись. Це у свою чергу вимагає від підприємств деякої зміни його економічної політики.

Для віддзеркалення цієї політики необхідно змінити і критерій оптимізації управлінських рішень. Як альтернативний критерій, який за певних умов може виявитись кращим за усі інші, можна запропонувати, наприклад, критерій максимізації виручки від реалізації товарної продукції, коефіцієнт віддачі витрат і низку інших критеріїв.

Який з критеріїв прийняти для вироблення оптимального планово-управлінського рішення в конкретній ринковій ситуації - це завдання, яке для себе вирішує кожне підприємство самостійно.

В основі оптимізації діяльності підприємства щодо максимізації прибутку запропонована така багатопараметрична модель, в якій встановлено найбільш прийнятне співвідношення між ціною продажу товару, обсягом виробництва і реалізації товару на ринку. Причому треба враховувати, що ціна товару на ринку формується під впливом сукупного його попиту і пропозиції, а для підприємств природних монополій в результаті державного регулювання тарифів. Обсяги виробництва і реалізації конкретного товару розглядаються і вираховуються відносно визначеного підприємства, що є одним, або одним з деякої кількості конкурентів.

Знаходження оптимального рішення полягає у визначенні індексу прибутку у вигляді функції, яка залежатиме від всіх параметрів, що діють. Якщо потім узяти першу похідну цієї функції і прирівняти її до нуля, то, розв’язавши отримане рівняння щодо невідомого, можна визначити оптимальну ціну товару. Їй відповідатиме оптимальний обcяг виробництва і постачань товару на ринок. Оптимальні значення ціни і обсягів продажу дали змогу визначити індекс прибутку.

Побудову математичної моделі почнемо з формули (1) для визначення сукупного попиту товару на ринку. Ця формула виглядає таким чином:

(1)

Кец — коефіцієнт еластичності попиту товару за ціною

d- коефіцієнт зміни ціни

З іншого боку, коли розглядається ринкова рівновага для знаходження величини сукупної пропозиції товару використовується така формула:

(2)

а - коефіцієнт зміни пропозиції всіх інших конкурентних фірм в аналізованому періоді в порівнянні з базисним (якщо а=1, то сукупна пропозиція всіх інших форм не змінюється; якщо а>1, то пропозиція росте; якщо а<1, то пропозиція знижується);

b - коефіцієнт зміни пропозиції конкурентної фірми в аналізованому періоді в порівнянні з базисним (якщо b=1, то пропозиція не змінюється; якщо b>1, то пропозиція росте; якщо b<1, то пропозиція фірми скорочується);

Uф - частка фірми в сукупній пропозиції в базисному періоді.

Для підприємства природного монополіста слід врахувати, що bc=b.

Тоді виходячи з формул (1) та (2) можемо записати це як:

(3)

Маючи необхідну інформацію, можна визначити величину ціни товару на ринку. Для цього необхідно мати значення наступних параметрів:

• коефіцієнт еластичності попиту товару за ціною на нього – Кец,

• плановому постачанню товару на ринок даним підприємством в аналізованому періоді – b.

В цьому випадку обсяги постачань товару рівні:

(4)

Дана формула відображає оптимальний обсяг постачань товару для підприємства природного монополіста у сфері газифікації і експлуатації газового господарства.

Виходячи з цього величина оптимальної ціни товару рівна:

(5),

а оптимальний індекс прибутку рівний

(6)






Оленченко Ірина Анатоліївна

Луцький національний технічний університет, м. Луцьк

БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС ЯК КРОК ДО ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ


Однією з найважливіших сфер розвитку європейської інтеграції є сфера вищої освіти, де вона набула форми Болонського процесу. Ця тема звучить в наукових колах європейських країн уже 10 років, з моменту підписання у червні 1999 року Болонської декларації, яка наголошує на необхідності європейської співпраці у забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб’єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності Європейської системи освіти.

Болонський процес (БП) – це процес європейських реформ, що спрямований на створення спільної Зони європейської вищої освіти до 2010 року. У межах цього простору мають діяти єдині вимоги до визнання дипломів про освіту, працевлаштування громадян. Власне, цим документом було задекларовано прийняття загальної системи порівняльних освітньо-кваліфікаційних рівнів, зокрема через затвердження додатка до диплома; запровадження в усіх країнах двох циклів навчання за формулою 3+2, при цьому перший бакалаврський цикл має тривати не менше трьох років, а другий, магістерський – не менше двох років, і вони мають сприйматися на європейському ринку праці якраз як освітні та кваліфікаційні рівні; створення систем кредитів відповідно до європейської системи трансферу оцінок.

Болонський процес є добровільним, багатоваріантним, гнучким, відкритим та поступовим.

Згідно з цілями БП до 2010 року освітні системи країн-учасниць Болонського процесу повинні бути змінені щоб сприяти:
  • полегшенню мобільності студентів, адже їхні освітні ступені і кваліфікації будуть визнаватися в усіх країнах Європейського простору;
  • розширенню Європи та забезпеченню її подальшого розвитку як стабільного, мирного, толерантного суспільства.

Цілі варті досягнення, проте в України все ж таки існує значна кількість недоліків у структурі вищої освіти, оскільки її система не задовольняє потреби ринкової економіки. Насамперед, це величезна кількість навчальних напрямів та спеціальностей, якщо ж світові системи вищої освіти мають у декілька разів менше. На сьогоднішній день у нашому суспільстві існує недостатнє визнання рівня «бакалавр» як кваліфікаційного рівня. Існує розрив між працедавцями та освітяни, між сферою освіти і ринком праці; непорозуміння у поняттях «спеціаліст» та «магістр». З одного боку , їхні програми підготовки є досить близькими, але акредитуються вони за різними рівнями, відповідно за III та IV. В результаті, намагаючись формально наблизити нашу систему до європейських вимог ми тільки «заплутали» систему освітньо-кваліфікаційних рівнів, не змінивши змістовної частини навчальних планів. Вимоги до рівня спеціаліста не зазнали змін, а рівні бакалавра і магістра не отримали якогось нового змістовного наповнення – це виявились або у зменшенні, або дещо розширені програми спеціалістів.

Дещо логічнішою виглядає ситуація з науковими ступенями. В Україні присуджуються два наукових ступені – кандидата і доктора наук. За умовами Болонського процесу, в єдиному освітньому просторі має діяти тільки один науковий ступінь – доктор філософії у конкретній галузі знань. Взагалі, така система є традиційною для західних університетів. Західні доктори наук мають, як правило, посадову диференціацію (наприклад, в США в залежності від особистих заслуг перед кафедрою і часу викладання на кафедрі можна отримати посаду Assistant Professor, Associate Professor, або full Professor) і не потребують додаткових кваліфікаційних робіт. Хіба що у Польщі і Німеччині, які мають подібну до української систему ранжування вищих наукових ступенів, є хабілітовані доктори – doctor habilitus, що відповідає нашому ступеню доктора наук, і нехабілітовані – що відповідає нашому ступеню кандидата наук.

Загалом, європейській підхід з одним науковим ступенем є більш демократичним і не орієнтований на виокремлення особливих статусів серед наукової спільноти (крім посадових, які є більш-менш об’єктивними) – всі науковці є колегами, відсутня ієрархія статусів, студенти до всіх звертаються шанобливо «пане професоре». Але якраз такий демократизм може викликати спротив з боку наших докторів наук, які докладали справді величезних зусиль для того, щоб отримати цей додатковий статус. Врешті, матеріальний фактор відіграє не останню роль, оскільки доктори мають менше педагогічне навантаження та більшу заробітну плату і пенсію. Наша система є досить складною у порівнянні з загальноєвропейською, що ускладнює мобільність викладачів та науковців в Європі.

Запровадження цієї системи буде найбільш ефективним за умови використання таких трьох принципів: – можливості вільного пересування членів освітянського простору, в першу чергу студентів; привабливості ВНЗ та можливості працевлаштування.

Болонська декларація підтвердила, що можливість отримати роботу - це основне питання не лише для наших вітчизняних вищих закладів, а й для європейських. За європейським стандартом, дипломований фахівець відразу займає робоче місце і виконує свої посадові обов’язки, гарантією чого є диплом і авторитет вищого навчального закладу.

Такі умови можна забезпечити тільки в тому випадку, якщо випускник має достатні навички самостійної роботи, вміє планувати свій робочий час і займає активну позицію по відношенню до виконуваної роботи – якраз такі вміння повинен отримувати студент під час свого навчання. Оскільки за цією системою воно передбачає самостійне опрацювання матеріалу: близько 25% – лекцій, 75% – готуєшся сам, тобто в бібліотеці та Інтернеті. Для багатьох студентів самостійність у навчанні є великим «мінусом» Болонського процесу. Адже, лише тоді, коли студент - це свідома людина, то самостійність покращить його показники, тому що тоді він сам буде обирати, на чому йому зупинятися, а що можна пройти «галопом». Проблема виникає для тих, кому самостійно працювати ліньки. Проте малоймовірно, що для таких студентів допоможе більша кількість лекцій. Отже, ми бачимо, що раніше класична парадигма навчання вкладалася у стосунки суб’єкт-об’єкт (де суб’єктом виступав викладач, а об’єктом отримання знання був студент), а тепер і студент також стає суб’єктом навчання, в результаті чого ми отримуємо активну співпрацю між студентом та викладачем.

Усе вищесказане дає нам підстави стверджувати, що Болонський процес - явище, загалом, позитивне, як для студента так і для викладача. Для студента це можливість проявити себе, для викладача можливість зупинятися та наголошувати на більш складних темах. Також не слід забувати, що всесвітнє визнання нашої освіти та висока якість навчання це крок до європейської інтеграції.


Кравченко Лариса Анатольевна, к.э.н., доцент,

Крымский экономический институт

ГВУЗ «КНЭУ им. Вадима Гетьмана», г. Симферополь

Субоч Екатерина Петровна, ассистент,