Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27 вересня 2009 р. Сімферополь Алушта isbn 978-066-2364-01-9

Вид материала

Документы

Содержание Регулювання розвитку громад шляхом впровадження стратегічного планування Порозуміння змісту категорії «розвиток» як основа забезпечення позитивних динамічних змін в регіонах україни Кон’юнктура регіонального ринку

Подобный материал:

• Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
• Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІІІ, 4064.21kb.
• Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3379.13kb.
• До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
• Оппозиция «романтизм-реализм» в повествовательной структуре рассказов Б. Майлина 20-30-х, 72.35kb.
• Центр розвитку освіти, науки та інновацій консалтингово-конфліктологічний центр громадський, 926.45kb.
• Матеріали ХVII міжнародної науково-практичної конференції удвох частинах Ч. II харків, 5512.68kb.
• Матеріали ХVII міжнародної науково-практичної конференції удвох частинах Ч. I харків, 6941.25kb.
• Громадський рух «нова україна» в автономній республіці крим центр розвитку освіти,, 1350.77kb.

РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ГРОМАД ШЛЯХОМ ВПРОВАДЖЕННЯ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ


Нині набуває поширення стратегічне планування окремих територій – один з найсучасніших методів регіонального управління, роль якого зростає одночасно з підвищенням відповідальності місцевих органів влади за розвиток території в довгостроковій перспективі, зорієнтований переважно на пошук нових можливостей і напрямів успішної діяльності за умови швидких змін зовнішнього середовища.

У Посланні Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки», Розпорядженні Президента України від 8 листопада 2002 р. № 385, Постанові Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2002 р. № 1394 та в Законі України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» № 1602-III зазначена необхідність переходу країни до стратегічного планування та розробки стратегій розвитку регіонів [1, 4].

Основними проблемами, які потребують вирішення найближчим часом, є: по-перше, криза регіонального управління, що полягає у недостатньому рівні повноважень місцевої влади, частій зміні керівників обласних і районних державних адміністрацій та їх команд; по-друге, негативні тенденції регіонального розвитку та посилення диференціації у рівнях соціально-економічного розвитку регіонів, по-третє, здебільшого штучна міжрегіональна політична напруженість, яка створює загрозу єдності нації та держави, і нарешті, відсутність взаємоузгодженості всіх учасників регіонального планування.

Як створення, так і реалізація стратегії регіонального розвитку вимагає розв'язання проблеми оптимального розподілу відповідальності за здійснення таких процесів між громадами регіону, бізнесом та органами місцевого самоврядування. В сьогоднішніх умовах необхідно чітко визначити сфери відповідальності за стратегію регіонального розвитку між суб'єктами регіональної економіки: урядом, бізнесом і домашніми господарствами. Зокрема, регіони повинні відповідати за зростання економічної освіти й грамотності населення та створення сприятливих умов для розвитку підприємництва. Бізнес мусить навчитись партнерства у стосунках із найманими працівниками, що забезпечує стабільність, особливо в умовах кризи.

Система регіонального управління має будуватися починаючи з найнижчого, базового рівня – рівня громади. Саме громадяни мають визначати можливість прийняття рішень, що впливають на їхнє життя, і реалізувати ці рішення через владу громади.

Органи місцевого самоврядування згідно з Конституцією України і Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», а також виходячи з інтересів місцевого населення, як цього вимагає Європейська хартія місцевого самоврядування, можуть і зобов'язані вирішувати питання місцевого значення самостійно. Реалізуючи блоки структурних соціальних проблем, громада повинна користуватися не методами ситуаційного реагування чи постійної боротьбі з наслідками проблем, а шукати першопричини виникнення і розв'язувати їх з урахуванням майбутніх наслідків.

Місцеві органи влади, включаючи депутатів місцевих рад, можуть приймати рішення про те, які встановлювати місцеві податки та комісійні збори, як та які послуги надавати, як організувати роботу підрозділів місцевого самоврядування та інші важливі питання, що впливають на умови у даній громаді.

Деякі органи місцевого самоврядування пішли в цьому питанні значно далі, ніж інші. Вони враховують витрати та вигоди, які можуть дати прийняті рішення, вивчають різні альтернативні варіанти, збирають інформацію про очікуваний ефект від прийнятих рішень та визначають методи оцінки прийнятих рішень для того, щоб у майбутньому удосконалити процес прийняття рішень [3].

Дуже важливо, щоб пріоритети розвитку міста не змінювалися залежно від зміни управлінських команд самоврядування, щоб вони передбачались узгодженим планом партнерства трьох секторів громади - міської влади, бізнесових структур та громадських організацій для реального покращення якості життя всіх верств населення.

Стратегічний план повинен стати узгодженим планом співпраці трьох гілок громади - міської влади, ділових кіл та громадських організацій. Передбачені у Стратегічному плані заходи здійснюються не тільки міською владою та за її рахунок, але й іншими членами громади [2]. Тобто, такий План дозволяє об'єднати зусилля міської влади й громадськості для вирішення соціально-економічних проблем. Як результат, за досвідом американських міст, стають розповсюдженими такі явища, як спонсорство ділових кіл, добровільна безкоштовна праця членів громадських організацій тощо. Крім того підприємці, які знають, що їхня діяльність співпадає з провідним напрямком розвитку міста, відчувають моральне задоволення та певний місце­вий патріотизм.

Стратегічне планування, як спільна праця громади над ви­значенням власного кращого майбутнього і його досягненням, діє­во сприяє самоусвідомленню громади та її згуртуванню, поліпшен­ню взаємин між громадськістю і владою.

Правильно сформульований Стратегічний план розвитку забезпечує громаді кращий доступ до позичкових ресурсів або грантів, які надаються різними фінансовими та благодійними організаціями. Досвід свідчить, що банки і ґрантодавці розглядають бізнес-плани міст чи їх заявки на отримання Грантів лише за умови наявності у цих міст Стратегічних планів розвитку, з яких видно, що мета, для досягнення якої місто потребує коштів, передбачена в Стратегічному плані розвитку міста, а отже - підтримується громадою.

Цілком очевидно, що запропоновані цілі не є оригінальними та новітніми. Вдосконалення інфраструктури, структури трудових ресурсів, співпраця з підприємцями з метою задоволення їхніх потреб та сприяння розширенню їхньої діяльності є заходами, що застосовуються досить широко і є розповсюдженими. Стратегія економічного розвитку повинна пропонувати план дій по досягненню вказаних цілей, який враховує суто індивідуальні аспекти господарства міста та визначає індивідуальні підходи до його економічного розвитку з урахуванням як внутрішніх, так і зовнішніх чинників, тобто чинників на які місто може впливати безпосередньо і чинники, вплив на які на міському рівні обмежений.

Отже, для успішного планування на місцевому рівні повинні бути виконані такі умови: суб'єктність, досконале законодавство, фінансова стабільність.

По-перше, має реально існувати місцевий рівень управління. Він має охоплювати на законній основі якусь частину території країни та мешкан­ців цієї території. Вертикальна організація країни призводить до того, що наявне місцеве самоврядування неповноцінне.

По-друге, недосконале законодавство призводить до неможливості самостійних рішень на місцевому рівні та високий рівень залежності від уряду.

По-третє, для того щоб виконувати свої функції, орган місцевого самоврядування, який є юридичним суб'єктом, має володіти майном, яким може (в межах закону) довільно розпоряджатися, а також мати власні передбачувані доходи.

Стан і проблеми реалізації регіональної політики України, розвитку регіонів та місцевого самоврядування дозволяють зробити узагальнюю­чий висновок про необхідність розробки нової концепції (парадигми) регіональної політики. Її головним змістом має стати створення спри­ятливих умов регіональному розвитку, підвищення ефективності та відповідальності відносин Центру з регіонами та регіонів між собою, формування самостійності та фінансової спроможності громад.

Список літератури

1. Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» № 1602-III від 23.03.2000 р.
   
2. Залучення громадян до участі у місцевому самоврядуванні // Аспекти самоврядування. Часопис українсько-американської програми «Парт­нерство громад». - К.: Фундація «Україна - США», 1999. - 56 с.
   
3. Лебединський Ю.П. Розвиток партнерства між місцевою владою та недержавним сектором у сфері надання громадських послуг: [монографія] / Лебединський Ю.П. - Ужгород: Патент, 2003. – 129 с.
   
4. Постанова Кабінету Міністрів України від 17.09.2002 р. № 1394 «Про виконання завдань, що виплива­ють з послань Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки».
   

Огданський Кирило Миколайович

Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові

України, м. Дніпропетровськ


ПОРОЗУМІННЯ ЗМІСТУ КАТЕГОРІЇ «РОЗВИТОК» ЯК ОСНОВА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗИТИВНИХ ДИНАМІЧНИХ ЗМІН В РЕГІОНАХ УКРАЇНИ


Сьогодні національна економіка України визнана провідними країнами ринковою. Проте цей результат насправді не був метою ринково-трансформаційних перетворень, які почали здійснюватися на теренах України з набуттям нею незалежності. Запровадження ринкового механізму господарювання вбачалося об’єктивною потребою активізації економічної діяльності і переходу на його основі на траєкторію прогресуючого соціально-економічного розвитку та забезпечення тим самим парадигми добробуту для більшості населення. Тим не менше, теза так і залишилася тезою, оскільки досягти як економічного піднесення, так і соціальних зрушень за 18 років незалежного господарювання не вдалося. Досить виразно прояв цієї деструкції простежується на рівні регіонів, які є складовою частиною соціально-економічної системи держави і поєднують інтереси всіх суб’єктів економіки території. Навіть на етапі економічного зростання 2000-2007 рр. по ним посилилася поляризація за всіма показниками, які підпадають під моніторинг органів державного управління.

З цього приводу складається багато думок щодо причин перманентно кризового стану економіки і погіршення соціальних параметрів життя населення. Погоджуючись з більшістю з них, ми все-таки хотіли б акцентувати увагу на неспроможності складених постулатів і теоретичних висновків, побудованих на закономірностях індустріальної економіки, пояснити цілий ряд явищ і процесів економіки соціального спрямування. В особливій мірі це стосується категорії «розвиток». Сталося так, що складаючи програми соціально-економічного розвитку країни в цілому і регіонів, зокрема, проектанти не надають їй однозначного тлумачення і вкладають досить різнобарвний зміст. Найбільш очевидним проявом цього ми вважаємо ототожнення понять «розвиток» і «економічне зростання» [1, С.399; 2, С. 11,12]. Вони є досить близькими за змістом, але при цьому не являються тотожніми. Як «розвиток», так і «економічне зростання» є, на наш погляд, складовими процесу соціоекономічної динаміки. За своїм етимологічним значенням поняття «динаміка» є не що інше як хід зміни чого-небудь, а «зростання» - кількісна зміна і «розвиток» - перехід з одного стану в інший більш якісний [3, С.169,641,683,; 4, С. 780,544].

З врахуванням змісту самих слів ми в прагненні упорядкування процесів соціально-економічної динаміки вважаємо за доцільне відійти від складених стереотипів і тлумачити «економічне зростання» як її кількісну складову, а «економічний розвиток» - як якісну. Між ними існує більш ніж тісний взаємозв’язок. Вони мають загальну цільову установку оскільки спрямовані на забезпечення високого рівня життя., але розвиток є метою, а зростання засобом її досягнення. Між економічним зростанням і економічним розвитком не існує прямої залежності, проте зміна одного з них обов’язково викликає зміну іншого. Спроби ізольованих змін зростання чи то розвитку обов’язково будуть гаситися або соціальною інерцією, або економічною неспроможністю. Економічне зростання, відтворюючи не просто результати виробництва, а нарощування виробничої потенції являє собою постійну зміну випуску товарів і послуг. При цьому в залежності від активності населення сам випуск з розрахунку на особу може як зростати, так і ні. Щодо економічного розвитку, то він може мати місце і тоді, коли зростання економіки відсутнє і навпаки. Розвиток пов’язується з життєвим рівнем, а останній характеризується різними індикаторами як то переструктурування доходів, споживання, соціальної архітектоніки і т.і. Всім взаємозмінам у розвитку без виключення надає внутрішню єдність спрямованість, а стійку тенденцію позитивних змін закономірність щодо посилення соціальної компоненти в житті суспільства. Зростання заради зростання без позитивної динаміки щодо рівні добробуту є асоціальним результатом.

З мірою порозуміння такого методологічного розмежування змісту категорій «розвиток» і « зростання» докорінним чином мають змінитися підходи до управління соціально-економічним розвитком регіонів і інформаційно-аналітичним засобам його забезпечення. Моніторингу слід піддавати не той хаотичний набір показників, який пропонується сьогодні, а упорядковане в системі координат «розвиток- зростання» обґрунтоване чинникове поєднання, яке реально може виступити методологічною базою формування ефективних управлінських рішень і управлінських впливів.

Література

1.Экономика: Учебник / Под ред. А.С.Булатова.-3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2002.- 896 с.- ISBN 5-7975-0215-1.

2.Экономическое развитие современной России: монография / Под ред. Н.В.Яремчука. – М.: Премьера, 2005.- 328 с.- ISBN 5-94719-128-8.

3.Ожегов, С.И.Словарь русского языка: 70000 слов / Под ред. Н. Ю.Шведовой: 23-е изд., испр. / С.И.Ожегов.- М.: Рус. яз., 1990.- 917 с.- ISBN 5-200-01088-8.

4.Новий тлумачний словник української мови: У трьох т.- Т.1.: вид. друге, виправлене / Укладачі В. Яременко, О. Сліпушко.- К.: Вид.-во «Аконіт», 2001.- 926 с.- ISBN 966-7173-13-5.


УДК 338.439.4:637.1

Одінцов Михайло Максимович

Черкаський державний технологічний університет, м. Черкаси


КОН’ЮНКТУРА РЕГІОНАЛЬНОГО РИНКУ

МОЛОКА І МОЛОКОПРОДУКТІВ


Проблема формування і розвитку попиту та пропозиції регіонального ринку молочних продуктів набуває особливого значення у зв’язку з тією роллю, яку відіграє молоко в продовольчій структурі суспільства. Молокоопродуктовий підкомлекс та ринок молока і молокопродуктів слід розглядати як особливу багатофункціональну систему, суть якої полягає в поєднанні всіх стадій виробництва, заготівель, переробки, реалізації молока і молочних продуктів в єдиний процес із регульованою системою виробничо-економічних зв’язків між його складовими. Кожна сукупність підприємств і організацій галузевих сфер підкомплексу, що виконують певну ділянку відтворювального ланцюга, зберігають економічну самостійність і відносну відокремленість, мають власні специфічні цілі і здійснюють їх в системі міжгалузевих товарних відносин.

Попит вимірюється рівнем індивідуальних і суспільних потреб в товарах та послугах, обмежених розмірами доходів покупців, тобто купівельною здатністю населення і підприємств різних форм власності. Основними діючими суб’єктами ринку виступають виробники товарів та послуг, а також споживачі. Обсяг конкретних товарів та послуг визначається попитом споживачів, які бажають їх придбати в межах певного проміжку часу (за день, місяць, квартал, рік) для можливого числа покупців. Кількість товару, на яку є попит, визначають ціна товару чи послуги, доходи споживачів, їх смаки, розподіл доходів серед домогосподарств, ціни на товари-замінники, загальне число покупців товару, інфляційні очікування і інше. Зростання попиту на товари та послуги спричиняє прямий вплив на збільшення обсягів виробництва і тим самим на пропозицію.

В умовах досконалого ринку попит виступає визначальним кон’юнктурним фактором, випробовуючи на собі вплив багатьох як об’єктивних, так і суб’єктивних причин. Кожний раціональний покупець прагне максимізувати сукупну корисність від споживання благ, які він отримує за рахунок свого бюджету. Таким чином, двома важливими факторами зміни попиту є рух доходів споживачів і цін на товари.

Динаміка зростання валового регіонального продукту, грошових витрат населення, зокрема на продовольчі товари показує, що з 2005 року відмічається стабілізація економіки і поступове зростання доходів населення.

Динаміка виробництва і споживання населенням Черкаської області основних продуктів харчування показує, що разом із зростанням доходів населення відмічається зростання споживання таких основних продуктів, як м‘яса, яєць, риби, цукру, олії і скорочення споживання хлібних продуктів, картоплі, овочів, що є цілком закономірним явищем. В той же час ця закономірність не логічна стосовно споживання населенням молока і молочних продуктів.

Не зважаючи на особливу цінність молока і молочних продуктів для харчування всіх верств населення душове виробництво і споживання цих продуктів щорічно скорочується і в 2008 році становило 231 кг або 61 відсоток до рекомендованих раціональних міжнародних норм. Слід відмітити, що в рекомендованій добовій нормі молочних продуктів міститься 19,94 грамів білку, що відповідає 23 відсоткам добової фізіологічної потреби працездатного населення. В спожитій населенням Черкаської області в 2008 році середньоденній кількості молочної продукції білок становить лише 60 відсотків рекомендованої норми і нестача його не поповнюється іншими продуктами харчування.

Зростання доходів та номінальної заробітної плати населення на протязі останніх років не сприяло зростанню попиту населення на молоко і молочні продукти. Індекс середньорічного темпу зростання заробітної плати населення за період з 2004 року по 2008рік становить 1,307, споживчих витрат 1,222, витрат на продовольчі товари 1,180, а витрат на споживання молока і молочних продуктів відповідно 1,215. Витрати на купівлю молока і молочних продуктів в структурі витрат на продукти харчування за останні чотири роки збільшилися з 24 до 38 відсотків. Не зважаючи на щорічне підвищення цін, майже всі верстви населення продовжують виділяти значну частку своїх доходів на споживання молочних продуктів. Проте витрачаючи все більше коштів на купівлю продуктів харчування середньорічна кількість спожитих продуктів не збільшується, а душове споживання молока в 2008 році навпаки скоротилося з 245-250 до 230 кг.

Середньорічні темпи зростання цін на молочні продукти зростають такими ж темпами як доходи і заробітна плата населення. Зважаючи на ще вищі темпи зростання тарифів на комунальні послуги, населення не спроможне виділяти додаткові кошти на споживання продуктів харчування, зокрема на молоко, масло вершкове, тверді і м’які сири, кисломолочні продукти і інше. Ситуацію на ринку молока відображає крива Енгеля, побудована за допомогою графічного редактора MATHCAD 6. PLUS (рис. 1).

На даному рисунку крива Енгеля відображає формування попиту на ринку молока Черкаської області та ілюструє залежність між обсягом споживання блага і доходами споживачів. Крива Енгеля подібно до кривої попиту відображає співвідношення важливих факторів, що впливають на попит і кількість придбаних благ. В умовах поліпшення добробуту окремих груп або всього населення крива Енгеля має позитивний нахил, оскільки зростання доходів завжди викликає збільшення обсягів споживаних благ. В нашому випадку крива Енгеля має нахил від вертикального положення вліво, що означає скорочення споживання молока населенням навіть при умові щорічного зростання доходів населення через надто високі темпи зростання цін. Тобто добробут населення доведений до рівня, коли молоко стало продуктом розкоші.





Рис. 1. Крива доход- споживання ринку молока, крива Енгеля.


Основною нерозв’язаною проблемою донині у молочній галузі залишається неузгодженість пропозиції молока-сировини з попитом на молочні продукти. Навіть за існуючого дворазового зменшення чисельності поголів’я корів спостерігається перевиробництво молока-сировини. Сільськогосподарські товаровиробники одержують прийнятну ціну лише за умови експорту 30-35 % обсягу вироблених переробними підприємствами молочних продуктів.

Після переміщення понад 60 % виробництва молока у приватний сектор господарств населення постали складні проблеми, вирішення яких потребує значних інвестицій і тривалого часу. Особливо значні проблеми виникли в аграрній сфері після вступу країни до СОТ. Щодо обсягів реалізації продукції, то розміри квот на реалізацію тваринницької продукції для України при досягнутій продуктивності земель і праці такі мізерні, що для їх наповнення необхідно обробляти в три рази менше земельних площ. Тому необхідно чітко визначитися, що тільки великі підприємства можуть гарантувати виробництво молока як з меншими затратами, так і високої конкурентоспроможної якості. Інвестиції необхідно спрямовувати у великотоварне виробництво, де стає можливим отримувати якісну продукцію, прогнозувати обсяги виробництва, здійснювати селекційну роботу в тваринництві.

В системі “виробництво-переробка-споживання” молока і молочної продукції переплітаються економічні інтереси різного спрямування. В той же час чітко спостерігається тенденція, коли примусове зростання цін на молоко-сировину приводить до асортиментної сегментації ринку. Найбільш потужні заводи переходять на виробництво рентабельних продуктів, зокрема твердих сирів, сухого молока, казеїна, тощо. Заводи малої потужності переходять на сегмент із низькорентабельною або навіть збитковою продукцією. Внаслідок зростання цін на молоко-сировину відбувається банкрутство малопотужних заводів.

Доведення до 64 відсотків валового виробництва молока в області, що надходить на переробку від господарств населення створює проблему отримання якісної продукції. В умовах нових вимог до стандартів якості молока ведення молочної галузі на застарілій примітивній основі не сприяє підвищенню конкурентоспроможності галузі на зарубіжному ринку.

Оцінка економічної концентрації молокопродуктового ринку Черкаської області за ряд років за прийнятою міжнародною методикою дають відповідь про доцільність державного регулювання ринку методами антимонопольного законодавства. Проведення нами розрахунків показників концентрації ринку, зокрема дисперсії ринкових часток, відносної концентрації та коефіцієнту Лінда дали можливість визначити кордони олігополії і дають можливість приймати рішення про застосування конкретних форм і методів державного регулювання ринку.

На ринку молока постійно виникають проблеми в економічних взаємовідносинах через формування різних рівнів закупівельних цін, внаслідок чого окремі групи сільськогосподарських товаровиробників постійно функціонують збитково. Розв’язувати ці проблеми практикувалося шляхом запровадження єдиної для всіх ціни на молоко-сировину законодавчими рішеннями, що не давало позитивних наслідків. Проведення нами оптимізаційних розрахунків за допомогою міжгалузевого балансу молокопродуктового підкомплексу дало можливість встановити залежність у перерозподілі затрат між учасниками кооперації молокопродуктового підкомплексу.

Результати розрахунків свідчать, що реалізаційна ціна молока-сировини залежить від структури та цін кінцевої продукції молокозаводів. Молокозаводи, які виробляють кисломолочну продукцію, тверді сири, сухе знежирене молоко та казеїн, тобто потужні модернізовані заводи, працюють з високим рівнем рентабельності і спроможні платити достойну ціну поставникам молока-сировини та сплачувати встановлений законодавством податок у державний та місцевий бюджети.

Проведені дослідження кон’юнктури регіонального ринку молока і молокопродуктів приводять до висновку, що для зростання попиту на молоко і молочні продукти, який стимулює розширення пропозиції як базу для попиту необхідно:

– розвивати великотоварний молокопродуктовий підкомплекс;

• законодавчими актами державного регулювання економіки сприяти формуванню еквівалентних економічних відносин між учасниками кооперації молокопродуктового підкомплексу ;
  

– створювати умови зростання доходів населення;

– формувати умови стабілізації і зниження ринкових цін.


Олейнікова Неллі Анатоліївна

Харківськй національний автомобільно – дорожній університет, м.Харків