Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27 вересня 2009 р. Сімферополь Алушта isbn 978-066-2364-01-9

Вид материала

Документы

Содержание Регіональний ринок праці та зайнятість населення Досвід впровадження кредитно-модульної системи Використання освітнього процесу бізнес-інкубації

Подобный материал:

• Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
• Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІІІ, 4064.21kb.
• Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3379.13kb.
• До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
• Оппозиция «романтизм-реализм» в повествовательной структуре рассказов Б. Майлина 20-30-х, 72.35kb.
• Центр розвитку освіти, науки та інновацій консалтингово-конфліктологічний центр громадський, 926.45kb.
• Матеріали ХVII міжнародної науково-практичної конференції удвох частинах Ч. II харків, 5512.68kb.
• Матеріали ХVII міжнародної науково-практичної конференції удвох частинах Ч. I харків, 6941.25kb.
• Громадський рух «нова україна» в автономній республіці крим центр розвитку освіти,, 1350.77kb.

РЕГІОНАЛЬНИЙ РИНОК ПРАЦІ ТА ЗАЙНЯТІСТЬ НАСЕЛЕННЯ


Однозначного трактування поняття «ринок праці», як і ринку взагалі, неможливо знайти в сучасній економічній літературі. Різні формулювання економічної категорії ринку праці виділяють такі головні аспекти: стадії процесу відтворення робочої сили, узгодження попиту і пропозиції, характер відносин між людьми та ін. Більшість авторів погоджується з тим, що ринок праці — це інститут або механізм, з допомогою якого покупці та продавці здійснюють процеси купівлі-продажу товару «робоча сила», вступаючи у відносини товарного обміну. Отже, ринок праці — це соціально-економічна категорія, яка характеризує відносини людей, що виявляються в процесі найму, оцінки, звільнення працівників та встановлення розмірів компенсації за використану робочу силу.

Аналізуючи механізм функціонування сучасного ринку праці, можна помітити, що в сучасних економічних системах, коли економіка вільної конкуренції не спроможна впоратись із низкою економічних і соціальних проблем, створюється механізм функціонування ринку праці з елементами державного та профспілкового втручання, тобто державного регулювання цього ринку.

Для того щоб ліпше зрозуміти механізм функціонування ринку праці, необхідно визначити, яка саме частина населення потрапляє на ринок праці, а відтак слід розглянути деякі поняття, що ними оперує вітчизняна й зарубіжна статистика.

Працездатний вік — це період активної трудової діяльності людини. Межі працездатного віку визначаються законодавчо: в Україні вони становлять 16—59 років для чоловіків та 16—54 роки для жінок.

Працездатне населення — населення, здатне до трудової діяльності без урахування віку, тобто та його частина, яка потенційно має необхідний фізичний розвиток, інтелект та знання для виконання роботи. У практиці обліку, аналізу та прогнозування використовується поняття «трудові ресурси», яке часто ототожнюють з поняттям працездатного населення.

Трудові ресурси як планово-обліковий показник — це чисельність населення, зайнятого в суспільному виробництві, а також незайнятого в ньому працездатного населення працездатного віку. Цей показник використовується для розробки балансів трудових ресурсів (що буде розглянуто далі). Доцільно аналізувати три сфери зайнятості: по-перше, зайнятість працездатного населення (трудові ресурси); по-друге, зайнятість економічно активного населення (робочої сили); по-третє, зайнятість населення на ринку праці (зайнятість найманою працею).

Відповідно до законодавства України зайнятість населення — це діяльність, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб. Зайнятістю визнається діяльність не тільки на державних підприємствах, а і в особистому, фермерському та іншому господарстві, садівництві; індивідуальна трудова діяльність; підприємництво тощо, тобто діяльність, яка базується на праві вільного володіння своєю здатністю до праці і праві власності на засоби виробництва для виконання цієї праці.

Зайнятість з економічних позицій суспільства — це діяльність працездатного населення зі створення суспільного продукту або національного доходу. Ця зайнятість визначає економічний потенціал суспільства, рівень і якість життя населення в цілому, добробут окремих громадян.

Зайнятість із соціальних позицій — це зайнятість такими видами діяльності, як навчання в загальноосвітніх школах, інших денних навчальних закладах, служба в армії, зайнятість у домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, участь у роботі громадських організацій.

Отже, зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин із участі людей у суспільному виробництві і пов’язана з забезпеченням масштабів, умов і форм включення людей у суспільно корисну працю з процесами формування, розподілу й використання трудових ресурсів.

Для подолання негативних явищ у сфері зайнятості та регулювання ринку праці необхідно:

• здійснити заходи для реформування ринку праці;

• створити сприятливі умови для забезпечення продуктивної вільно вибраної зайнятості;

• забезпечити державну підтримку високої мобільності робочої сили;

• запобігти масовому безробіттю, яке виникає внаслідок структурних змін в економіці;

• розробити конкретні заходи щодо соціального захисту працівників у разі банкрутства підприємств;

• сприяти соціальному захисту неконкурентоспроможних верств населення;

• запобігти перетворенню безробіття на довгострокове застійне, сприяти швидкому працевлаштуванню безробітних громадян.

Для реалізації програми зайнятості в 1991 р. було створено Державну службу зайнятості (ДСЗ) як автономний орган при Міністерстві праці та соціальної політики. До обов’язків ДСЗ входить аналіз стану ринку праці, прогнозування попиту та пропозиції робочої сили; облік громадян із питань працевлаштування; надання їм допомоги у працевлаштуванні; надання інформації про вільні робочі місця та вакантні посади; проведення професійної орієнтації і консультації населення, у тому числі молоді; організація професійної підготовки та перепідготовки працівників, звільнених з підприємств, установ та організацій; підготовка пропозицій та висновків про використання праці іноземних громадян, які запрошуються в Україну для виконання робіт за міжурядовими угодами; забезпечення в межах своєї компетенції соціального захисту незайнятих громадян; здійснення контролю за дотриманням підприємствами, установами та організаціями законодавства про зайнятість населення.

Державна служба зайнятості складається з національного центру зайнятості, який контролює дворівневу мережу обласних і місцевих центрів зайнятості: один республіканський центр (в Криму), 24 обласні і 2 міські центри в Києві й Севастополі з однаковим статусом, і 655 (державних з 1997 р.) місцевих центрів. Структура управління державною службою зайнятості відповідає сучасному становищу на ринку праці і в економіці країни.

Таким чином, держава володіє досить широким діапазоном різноманітних методів та інструментів впливу на ринок праці та зайнятість населення, а тому основним проблемним питанням є таке: яку позицію вона займе? Пасивного спостереження, покладаючись на те, що ринок сам є регулятором розподілу трудових ресурсів (американський підхід), чи активного втручання в процеси на ринку праці (досвід Японії, Кореї, деяких європейських країн)? Вітчизняні економісти та дослідники переконані, що на даному етапі становлення нової економічної системи ситуація на ринку праці України потребує активного державного регулювання, бо інакше неминуче «обвальне» зростання безробіття та ускладнення ситуації на ринку праці в цілому.

Потапюк Лілія Миколаївна,

Луцький національний технічний університет, м. Луцьк


ДОСВІД ВПРОВАДЖЕННЯ КРЕДИТНО-МОДУЛЬНОЇ СИСТЕМИ


Однією з найважливіших проблем, які стоять перед вишами України, справедливо вважається забезпечення європейської якості підготовки фахівців. Вона зумовлена, з одного боку, потребами нового постіндустріального суспільства, розробкою і широким упровадженням сучасних технологій, з іншого-очікуваним приєднанням України у травні 2005 року до Болонського процесу і входженням до єдиного європейського освітнього простору. Не є винятком і Луцький національний технічний університет, де кредитно-модульна система (КМС) широко запроваджується з вересня 2005 року.

Варто зазначити, що важливою складовою цього процесу є моніторинг якості знань майбутніх спеціалістів та управління процесом відслідковування якості освіти. Одним із основних завдань навчально-виховного процесу у ВНЗ є навчити студента вчитись, здобувати знання самостійно. З огляду на це, значну увагу в навчанні варто приділяти самостійній роботі (СР) студентів.

Кількарічні напрацювання даної проблеми в ЛНТУ дають право констатувати, що КМС організації навчального процесу стимулює навчання студентів; змушує їх працювати систематично, а не лише під час екзаменаційної сесії; розвиває їхнє творче мислення, розширює можливості для всебічного творчого розвитку.

Безперечно, що однією з важливих складових управління СР студентів є її планування. План охоплює всі види навчальної діяльності студента, визначає обсяг, зміст і час проведення всіх видів СР. На нашу думку, важливо, щоб при створенні навчального плану одночасно розроблялись і навчальні програми, а також зміст і обсяг СР з кожної дисципліни. Такий процес має коригуватися відповідними адміністративними підрозділами ВНЗ (деканами, дирекціями інститутів тощо). Важливо також забезпечити максимально рівномірний розподіл часу на СР. Забезпечення планомірної та рівномірної підготовки студента до занять є перевагою саме КМС навчання, коли весь матеріал навчальної дисципліни розбито на модулі і студент має змогу, освоївши певну частину матеріалу, успішно скласти модуль.

За КСМ дисципліна „Психологія та педагогіка” викладається в ЛНТУ на першому курсі на факультеті бізнесу в обсязі 108 годин (36 год. – лекцій, 18 год. – семінари) протягом одного семестру, що відповідає трьом кредитам. Навчальний курс складається з двох модулів. Кожен з модулів включає в себе 9 тем, які доводяться до студентів на лекціях, семінарських заняттях, а також під час самостійної роботи. У нашому курсі використовуються такі види та форми контролю самостійної і аудиторної роботи, як поточний контроль, що здійснюється під час усних відповідей та виконання студентами письмових аудиторних та позааудиторних індивідуальних завдань; модульний контроль, який здійснюється під час виконання контрольної роботи, що проходить у формі тестів на 9-му та 18-му навчальних тижнях; семестровий контроль здійснюється на основі суми балів за поточний (максимальна кількість 40 балів: по 20 балів за кожний модуль) та модульний (максимальна кількість 60 балів: по 30 балів за кожний модуль) контролі.

Студенти, які успішно проходять усі види контролю і їх влаштовує певна оцінка за кількістю набраних протягом семестрового навчання балів, звільняються від здачі іспиту, тобто отримують оцінку автоматично без проходження семестрового контролю. Студенти, які хочуть підвищити свій рейтинг, вправі проходити семестровий контроль у формі тестів або усних відповідей на питання до іспиту. Студенти, які не пройшли перший рубіж контролю, семестровий рейтинг котрих становить менше 35 можливих рейтингових балів, підлягають відрахуванню з університету за невиконання вимог навчального плану та графіка навчального процесу.

Для якісної підготовки фахівців на кафедрі інженерної педагогіки психології та українознавства використовуються різні форми і методи роботи зі студентами. Їх підбирають з розрахунком на те, щоби студенти якомога більше вчилися працювати самостійно. Тому роль викладача полягає у тому, щоб замітити і розвинути кращі якості студента як майбутнього висококваліфікованого фахівця, навчити його користуватися різними джерелами інформації, допомогти ефективно організовувати його СР.

Основний стимул для СР створюється на лекціях, але не просто закликом до роботи, а змістом лекції і постановкою проблем на ній. Звісно, що постановка проблеми активізує мислення студента, спонукає працювати з навчально-методичною та додатковою літературою.

Вважаємо, що організація СР студентів потребує чіткого узгодження з цілями навчання, виховання і самопідготовки, а ефективність її залежить від наявності та якості методичного забезпечення, яке має включати три взаємопов’язані аспекти. Перш за все, належної якості і у достатній кількості має бути методологічне забезпечення: підручники, навчальні та методичні посібники. Другою умовою є методичні засади проведення поточного і підсумкового контролю: тести, пакети контрольних завдань, реферати, тощо. Третій обов’язковий аспект – аналіз результатів СР кожного студента.

СР над дисципліною включає в себе індивідуальні завдання у формі рефератів, самостійне опрацювання тексту, усну доповідь із застосуванням презентації, складання словника незнайомих слів, пошук певної інформації, конспектування першоджерел, відповіді на запитання, складання плану наступного обговорення, складання коротких резюме, самоконтроль за допомогою розроблених вправ у посібнику і т.п. Усі ці види робіт потребують активного використання різноманітних форм інформаційних технологій (ІТ).

Використання ІТ при організації СР студентів дозволяє істотно розширити дидактичні можливості педагогічних технологій; здійснювати циклічне управління пізнавальною діяльністю студентів, що засноване на загальній теорії управління і характеризується наявністю зворотного зв’язку і системи корекції; підвищити оптимізацію використання часу з вивчення навчального матеріалу, оскільки мультимедійні можливості сучасної комп’ютерної техніки забезпечують таку подачу інформації, при якій студент сприймає її одразу паралельно кількома органами чуття, а не послідовно, як це робиться за звичайного навчання. При комбінованому впливові на студента через зір та слух і залучення його до активних дій ефективність засвоєння навчального матеріалу може складати 75 %.

Важливим елементом контролю СР є її оцінка. В умовах КМС виникає необхідність в розробці більш ефективних форм контролю за СР студентів. Упроваджуючи форму контролю, викладач повинен дотримуватися певних педагогічних вимог: об’єктивності перевірки та оцінки, індивідуального характеру, систематичності, регулярності, гласності, всебічності та диференційованості перевірки, різноманітності форм толерантного ставлення до студента. Оскільки звичайні форми контролю не в змозі за певний час забезпечити опитування всієї студентської групи і диференційовано оцінити якість засвоєння знань кожного студента, то застосування в нашому вузі тестових технологій є одним із розповсюджених методів контролю, який набуває особливої актуальності за умов впровадження КМС.

Педагогічний тест як система завдань специфічної форми, визначеного змісту, дозволяє якісно оцінювати та вимірювати рівень знань, навичок і вмінь студентів і має є певні переваги перед традиційними методами контролю знань. Зокрема: 1. Вища, ніж в традиційних методах, об’єктивність контролю. В оцінці, що виставляється на основі традиційних методів контролю, виявляється істотним суб’єктивний компонент. Це підтверджується тим фактом, що однакову відповідь різні викладачі можуть оцінити по-різному. У тесті такий вплив суб’єктивних чинників виключається. Якщо тест якісний, то отримана оцінка може розглядатися як об’єктивна. 2. Оцінка, отримана під час тесту, більш диференційована. Результати тестування, завдяки особливій організації, можуть бути представлені в більш диференційованих шкалах, що містять більше градацій оцінки. При цьому забезпечується вища точність вимірювань навчальних досягнень. 3. Тестування володіє помітно вищою ефективністю, ніж традиційні методи контролю. Тести можна проводити одночасно з великими групами студентів. Обробка результатів проводиться швидше, ніж перевірка контрольних робіт. Значною є економія часу, коли іспити проводяться у формі тестування.

Усе вищесказане дає підстави стверджувати, що позитив Болонської декларації полягає у тому, що вона націлює студента на систематичну працю протягом семестру; гнучка система модуля дає можливість викладачеві враховувати індивідуальні особливості та рівень мовної підготовки кожного окремого студента, а отже об’єктивно оцінити його знання; викладач в процесі КМС перетворюється з інформатора, транслятора знань в наукового керівника, який спрямовує роботу студента в процес самоуправління і самоорганізації; основою розбудови такої концепції стає організація на особистісний розвиток кожного студента, а це означає зміни не тільки в формах та методах роботи, але насамперед у свідомості й мисленні як викладача, так і студента.


Асп. Полуніна Ганна Олександрівна, проф., к.е.н. Поповенко Н.С.

Одеський Національній політехнічний університет, м. Одеса


ВИКОРИСТАННЯ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ БІЗНЕС-ІНКУБАЦІЇ,

ЯК ОДИН ІЗ ШЛЯХІВ РОЗВИТКУ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА РЕГІОНУ


Однією з найгостріших проблем розвитку малого підприємництва як на регіональному, так і на загальнодержавному рівні є відсутність у підприємців необхідних базових знань в галузі бізнесу і кваліфікованої консультаційної підтримки. Приймаючи до уваги обмеженість ресурсів представників малого бізнесу, а також тих, хто бажає започаткувати свою справу, актуальність оптимізації їх зусиль по організації бізнесу через надання необхідних знань постає дуже гостро і потребує бюджетного фінансування.

Відкритість бізнесу для взаємодії з освітою, коли вона взаємовигідна і гарантує високу якість, реально існує. Ті, хто вже зараз розуміє значення і зважає на диплом про бізнес-освіту, розраховують на глибше усвідомлення економічних законів і бізнес-моделей, більшу готовність до роботи, та очікують побачити зрілу і самодисципліновану людину із прагненням до розвитку.

В Україні потрібно створити систему сприяння, адаптації, розповсюдження та обміну найкращим досвідом та знаннями в галузі методології бізнес-освіти. Впровадження і використання такої системи має забезпечити формування нової моделі організації і фінансування досліджень та розробок, взаємодії науки з бізнесом, органічного узгодження елементів ринкової економіки з державним регулюванням такої важливої сфери діяльності суспільства, як розвиток малого підприємництва.

Більшість розвинутих країн створює спеціальні механізми підтримки малого бізнесу. У світовій практиці існують декілька видів інформаційно-консультативної підтримки малого підприємництва та форм надання ділових послуг, пов’язаних із створенням сприятливих умов для розвитку. Найбільш передовим інструментом надання таких послуг вважається процес бізнес-інкубування, як передова технологія підтримки малого підприємництва – поширення впливу бізнес-центрів на покращення умов для розвитку підприємництва. За допомогою цих закладів значно підвищується культура підприємництва, придбання підприємницьких та управлінських навичок, ознайомлення з технічними аспектами якості продукції та послуг, що користуються попитом в економіці ринкового типу. На жаль, до сих пір залишається значною диспропорція в розвитку малого підприємництва та формуванні окремих елементів інфраструктури підтримки в більшості регіонів країни.

На сучасному етапі розвитку інфраструктури підтримки малого підприємництва в Україні велике значення має міжнародна допомога. Прикладом такої співпраці є проект української Асоціації бізнес-інкубаторів і інноваційних центрів «Формування інформаційно-комунікаційного середовища ефективного розвитку бізнес-інкубації в Україні». Реалізація Проекту покликана сприяти економічному розвитку регіонів і відкриттю нових можливостей в розвитку підприємництва, прискоренню процесу становлення системи бізнес-інновацій, мобілізації інвестиції у середовище малого бізнесу.

Існує багато проблем, що заважають удосконаленню процесу бізнес-інкубації та його впливу на покращення підприємницького клімату в регіонах України. Серед найбільш важливіших з них:

• законодавча невизначеність елементів інфраструктури; бізнес-інкубаторів, бізнес-центрів, фондів підтримки підприємництва, інших об’єктів підтримки підприємництва та комплексу послуг, які вони повинні надавати;
  
• нерівномірність в розподілі об’єктів інфраструктури підприємництва по території України;
  
• залежність життєдіяльності деяких об’єктів інфраструктури від терміну завершення проектів міжнародних донорських організацій;
  
• незабезпеченість з боку держави фінансовими ресурсами для розширення та діяльності інфраструктури підтримки розвитку малого підприємництва;
  
• перетворення деяких інфраструктурних об’єктів у звичайні комерційні компанії;
  
• відсутність чіткого уявлення про розвиток інфраструктури підтримки малого бізнесу в деяких регіонах та достовірні дані про реальні потреби підприємців в тих, чи інших видах ділових послуг.
  

Також не слід зменшувати значення регулюючої ролі місцевих органів влади по забезпеченню реалізації освітньо-інноваційної програми розвитку на регіональному рівні. Механізм реалізації цієї програми передбачає можливість впровадження її у всіх діючих освітніх закладах, починаючи з загальноосвітніх шкіл, училищ, технікумів, ВУЗів, і закінчуючи бізнес-центрами з акредитованими на міжнародному рівні програмами, а також на базі створюваної регіональної мережі структур з підтримки підприємництва.

При цьому повинно докладатися максимум зусиль для створення спільних мереж, що об’єднуватимуть бізнес-освітні заклади з бізнесом – потенційним споживачем неперервної освіти та отримувачем освітніх та консалтингових послуг.

З метою подальшого розвитку інфраструктури підтримки малого підприємництва в Україні необхідно:

• на загальнодержавному рівні: визначити поняття «інфраструктури підтримки малого підприємництва» та окремих її елементів; бізнес-центрів; визначити основні критерії їхньої діяльності, розробити методику оцінки ефективності діяльності бізнес-центрів та їх впливу на розвиток малого підприємництва в регіонах України; вдосконалити нормативно-правову базу діяльності центрів підтримки підприємництва щодо надання їм права повністю або частково здійснювати підготовку безробітних громадян за державні кошти тощо;
  
• на регіональному рівні: на підставі методичних рекомендацій від Держкомпідприємництва необхідно розробити регіональні підпрограми по формуванню системи бізнес-інкубаторів в регіонах в межах регіональних програм розвитку малого підприємництва; виходячи з реальної потреби регіонів у бізнес-інкубаторах, органам місцевого самоврядування виступати в ролі їх засновників, тобто створювати бізнес-центри комунальної власності; органам державної влади, а також місцевого самоврядування варто приймати безпосередню участь у формуванні сприятливих умов для подальшого розвитку бізнес-центрів шляхом надання вільних площ на умовах пільгової оренди та ресурсного забезпечення; здійснювати заходи щодо розповсюдження досвіду роботи Інтернет-кафе, ресурсних центрів тощо.
  

Для покращення роботи бізнес-центрів в Україні на регіональному рівні повинен бути сформований «трикутник взаємодії» за участю закордонного партнера-донора та місцевої влади.

Оскільки ресурси держави та донорів обмежені, необхідно спиратися на ті заклади інфраструктури, що вже працюють. Сьогодні більшість діючих бізнес-центрів працюють самостійно на ринку консалтингових послуг.

Завдання держави по відношенню до підприємництва полягає в створенні зрозумілих та рівних для всіх правил поведінки на ринку. Підтримка малого підприємництва пов’язана з необхідністю компенсації нерівних умов, в яких знаходяться суб’єкти малого підприємництва по відношенню до крупних підприємств, а також з допомогою для осіб, що починають власну справу.

Компенсація нерівних умов в регіонах повинна відбуватись за рахунок зменшення диспропорцій в розвитку малих підприємств шляхом посилення ролі інфраструктури, підтримки підприємництва та окремих її елементів в формуванні підприємницької галузі. Необхідно створити такі умови для розвитку бізнес-інкубування, при яких цим закладам було б вигідно працювати на виконання державних програм щодо розвитку малого підприємництва та зайнятості населення.

Завданням бізнес-центрів має бути надання якісних освітніх послуг відповідно потребам розвитку малого підприємництва певного регіону, бо навчання персоналу є не тільки можливістю вирішити нагальні потреби підприємств зараз, а й стати невід’ємною складовою довгострокової програми стратегії їх розвитку. Адже саме кваліфікований персонал у майбутньому може стати джерелом конкурентних переваг як для певного малого підприємства будь-якого регіону, так і для України в цілому.


Пушкар Тетяна Андріївна

Харківська національна академія міського господарства, м.Харків