Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27 вересня 2009 р. Сімферополь Алушта isbn 978-066-2364-01-9

Вид материала

Документы

Содержание Проблеми та перспективи економічної безпеки регіонів Запровадження моделі корпоративного управління в місцевому самоврядуванні Individualism in entrepreneurial activities Innovation and entrepreneurship: understanding the links Изучение «социального предпринимательства» и имеющиеся ресурсы Вплив ГАЛУЗЕВИХ факторів

Подобный материал:

• Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
• Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІІІ, 4064.21kb.
• Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3379.13kb.
• До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
• Оппозиция «романтизм-реализм» в повествовательной структуре рассказов Б. Майлина 20-30-х, 72.35kb.
• Центр розвитку освіти, науки та інновацій консалтингово-конфліктологічний центр громадський, 926.45kb.
• Матеріали ХVII міжнародної науково-практичної конференції удвох частинах Ч. II харків, 5512.68kb.
• Матеріали ХVII міжнародної науково-практичної конференції удвох частинах Ч. I харків, 6941.25kb.
• Громадський рух «нова україна» в автономній республіці крим центр розвитку освіти,, 1350.77kb.

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ РЕГІОНІВ


Невизначеність і непередбачуваність багатьох факторів внутрішнього та зовнішнього середовищ, політична й економічна нестабільність в Україні значно актуалізували проблему економічної безпеки регіонів в існуючих умовах господарювання. Світова економічна криза, що охопила більшість вітчизняних підприємств, призвела до зниження їх фінансово-економічного потенціалу, як головного фактору життєдіяльності даних підприємств та, як наслідок, до зниження рівня економічної безпеки регіонів.

Проблеми економічної безпеки на макро- і мезорівні відображені в наукових працях українських та російських вчених - економістів: Куркіна Н.В., Бірюкова В.В., Єфремова К.І., Георгадзе Є.І., Геєця В.М., Сенчагова В.О., Клебанової Т.С., Мунтіяна В.І., Пономаренко В.С., Татаркіна А.В., Чернової Н.Л. та ін.

До недавнього часу проблеми економічної безпеки були предметом досліджень в основному західних спеціалістів. Українські дослідники розпочали досліджувати цю проблему недавно, більш того, категорія економічної безпеки є новою для української економіки.

В Україні результатом розробки проблеми економічної безпеки є прийняття Верховною Радою 16 січня 1997 року Концепції національної безпеки України та створення у Раді національної безпеки та оборони при Президенті України Управління економічною безпекою. Концепція визначає національну безпеку України як стан захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства та держави від внутрішніх та зовнішніх погроз, як необхідна умова збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей [1].

Сутність економічної безпеки полягає в забезпеченні стану найкращого використання ресурсів задля запобігання загроз та створенню умов стабільного ефективного функціонування та отримання прибутку. У зв'язку з цим економічну безпеку підприємств визначають як стійкий (в межах критичних обмежень) стан по відношенню до зовнішніх та внутрішніх змін фінансово-господарської середи, не пов'язаними з форс-мажорними обставинами [2].

Стан економічної безпеки країни головним чином залежить від економічної безпеки регіонів. Згідно думки групі авторів (В.С. Пономаренко, Т.С. Клебанова, Н.Л. Чернова) економічна безпека регіону забезпечується здійсненням комплексу регіональних інтересів через своєчасний аналіз, попередження, локалізацію та усунення загроз економічної безпеки [3].

Вплив зовнішніх та внутрішніх чинників на розвиток регіонів формує систему зовнішніх та внутрішніх загроз. Цілком справедливою є думка Т.С Клебанової [3] про те, що загрози економічної безпеки становлять сукупність факторів та умов, дія яких здійснює дестабілізуючий вплив на функціонування та розвиток економічної системи (регіону). Процес класифікації загроз на її думку охоплює:

- визначення сукупності соціально-економічних показників, що характеризують кожну окрему загрозу;

- формування класів загроз економічної безпеки регіону, ідентифікацію джерел виникнення загроз;

- визначення причинно-наслідкових зв'язків загроз та втрат, які вони викликають;

- визначення переліку заходів з попередження та знешкодження загроз.

Загрози економічній безпеці сьогодні багато в чому обумовлені помилками економічного курсу, що проводиться за роки реформ, аморфністю поточної науково-промислової політики, втратою керованості економікою. Серед основних загроз економічній безпеці регіонів особливої уваги заслуговують наступні:

1) відсутність концепції, стратегії соціально-економічного розвитку регіонів, їх зв’язку з реально досяжними цілями;

2) перманентне відставання в розробці програм, безсистемність і недосконалість нормативно-правового забезпечення регулювання економіки регіонів;

3) високоризикована кредитно-грошова політика в банківській сфері, на фондовому і валютному ринках, неефективна податкова система;

4) руйнування системи відтворення виробничого потенціалу (в першу чергу, його активній частині) унаслідок низької інвестиційної активності регіонів та ін.

Національна економічна безпека залежить від гармонійного поєднання інтересів держави та регіону: держава реалізує на окремій території (регіоні) економічну безпеку України, регіональний інтерес полягає у відтворенні та збільшенні природоресурсного, економічного, техніко-технологічного, інноваційно-інвестиційного, екологічного та соціального потенціалу регіону.

Отже, пріоритетними завданнями регіональної політики, направленої на підвищення економічної безпеки регіонів, повинні стати:

- удосконалення нормативної та правової бази щодо забезпечення економічної безпеки регіонів, зокрема податкового законодавства;

- підтримка життєво важливих для населення регіону підприємств і об'єктів інфраструктури;

- боротьба з технічною та технологічною відсталістю на підприємствах, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції;

- активізація управлінських функцій органів державної влади (усіх рівнів) у напрямі формування безпечного середовища діяльності підприємств;

- покращення інвестиційного климату в регіонах, створення системи гарантій для іноземних інвесторів;

- стимулювання та координація інноваційної діяльності;

- забезпечення умов для нормальної життєдіяльності населення;

- сприяння переважному розвитку підприємств найбільш прибуткових і перспективних на даний період, а також підприємств, що мають довгострокові економічні переваги в загальній системі територіального розподілу праці;

- розвиток регіональної інфраструктури.

Таким чином, економічна безпека регіону посідає важливе місце в системі національної безпеки, тому що від раціонального поєднання інтересів держави та регіонів залежить ефективність територіального управління і збалансованість господарства країни.


Література

1. Економічна безпека бізнесу: Альбом до семінару. – К.: Б.И., 1997. – 216 с.

2. Куркин Н.В. Управление экономической безопасностью развития предприятия: Монография. – Д.: АРТ-ПРЕСС, 2004. – 452 с.

3. Пономаренко В.С., Клебанова Т.С., Чернова Н.Л. Экономическая безопасность региона: анализ, оценка, прогнозирование: Монография. – Х.: ИД «ИНЖЕК», 2004. – 144 с.


Бобровська Олена Юріївна

Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, м.Дніпропетровськ


ЗАПРОВАДЖЕННЯ МОДЕЛІ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ В МІСЦЕВОМУ САМОВРЯДУВАННІ

ЯК ШЛЯХ ПІДВИЩЕННЯ ЙОГО ЯКОСТІ


Одним із пріоритетних завдань держави на сучасному етапі є розвиток місцевої демократії, мобілізація суспільного потенціалу й залучення громадськості до активної участі в територіальній організації місцевого самоврядування на демократичних засадах. Поки що самостійність органів місцевої влади полягає переважно в поточній та оперативній діяльності. Згідно з планами соціально-економічного розвитку вони визначають режими функціонування підприємств та організацій комунальної та інших підвладних їм галузей, розподіляють бюджетні кошти, здійснюють контроль за їх використанням. Водночас владні інститути громад та їх вплив на підвищення темпів економічного й соціального розвитку вкрай неефективні.

Інноваційний розвиток суспільства потребує органічного поєднання кожної клітини соціально-політичних та економічних процесів у суспільстві і надання їм відповідних стимулів розвитку. Особливо це стосується розвитку територіальних утворень, які в умовах ринкового господарювання, соціального відродження і прагнень до досягнення високої якості життя не здатні досягти необхідного рівня розвитку, використовуючи існуючі методи господарювання. Управління муніципальними утвореннями поки не має дійових механізмів самоврядної діяльності й розвитку. Поки що не створені умови для активного заробляння громадою власних коштів. Як наслідок, існує хронічний брак коштів для інвестування розвитку муніципального комунального господарства. Соціальний розвиток гальмується, і соціальні проблеми загострюються. На сьогодні стан муніципальних утворень потребує активного пошуку шляхів розвитку муніципальної економіки, ефективного використання комунальної власності й усіх видів ресурсів з огляду на інтереси та права територіальних громад. Це зумовлює об’єктивні причини для активного пошуку нових напрямків соціального розвитку, більшої соціалізації економіки суб’єктів господарювання, що розташовані на території муніципальних утворень.

Визначення напрямку інноваційного розвитку України сприяло формуванню підвалин, для структурної перебудови економіки країни, що підвищить конкурентну спроможність і стабільність економічного і соціального розвитку. Важливе місце в цьому процесі посідає розвиток організаційних корпоративних форм господарювання. Основним напрямком еволюції корпоративного господарювання на сучасному етапі є поширення і використання його ідей в різногалузевих підприємствах з різними формами власності З переходом України на ринковий шлях розвитку корпоративні господарські об’єднання стали відігравати позитивну роль. Активізувалась їх діяльність, здійснюється диверсифікація до вертикальної і горизонтальної інтеграції, сформовані вітчизняні й зарубіжні ринки продукції українських підприємств. Вони довели свою високу ефективність в промисловому секторі та успішно використовуються в інших галузях розвинутих зарубіжних країн. Водночас такі тенденції не спостерігаються в розвитку муніципальних підприємств і виробництві послуг для населення. На рівні муніципальних утворень в умовах їх нестабільного розвитку і наявності кризових явищ поява нових можливостей зниження ризику господарювання за рахунок запровадження його більш досконалих форм і методів, мобілізація існуючих резервів і підвищення ефективності тих, що використовуються, набуває виключного значення.

Пропонуємі наукові положення щодо впровадження корпоративного господарювання в управління муніципальними утвореннями, які є концептуально новими, визначають: адаптацію теорії корпоратизму до умов місцевого самоврядування, докази об’єктивності визначення муніципального утворення як специфічної багатопрофільної соціально-економічної корпорації та її соціального й економічного базису, формування корпоративного сектору муніципальної економіки, діяльність в якому здійснюється на визначенні стратегічних орієнтирів розвитку корпоративних відносин і принципів їх нової організаційної культури, обґрунтування концептуальної моделі запровадження корпоративних відносин в управління розвитком муніципальних утворень та методологічний інструментарій реалізації цієї моделі [1; 2; 3] тощо, які в сукупності здатні забезпечити нову якість місцевого самоврядування, економічний і соціальний розвиток муніципальних утворень та їх конкурентоспроможність. Корпоративні відносини на цьому рівні реалізуються в організаційно-правових формах корпоративної діяльності, стратегічному плануванні корпоративного розвитку та їх організаційної культури.

Запропоноване дозволяє створити умови врегульованості, збалансованості й керованості процесів демократизації місцевого самоврядування, розв’язати питання життєзабезпечення територіальних громад, ефективно використовувати ресурсний потенціал і результативно відтворювати соціальний капітал.

Список літератури:

1. Бобровська О.Ю. Корпоративне управління в місцевому самоврядуванні : монографія / О.Ю. Бобровська. – Д. : ДРІДУ НАДУ, 2008.– 284с.
   
2. Бобровська О.Ю. Корпорації на сучасному етапі існування та нові можливості їх розвитку / О.Ю. Бобровська // Економіка: проблеми теорії та практики : зб. наук. пр. – Д. : ДНУ, 2008. – Вип. 235. – Т. ІV. – С. 883-892.
   
3. Шаров Ю.П. Концептуальна модель запровадження корпоративних відносин в управління розвитком муніципальних утворень / Ю.П. Шаров, О.Ю. Бобровська // Державне управління та місцеве самоврядування: зб. наук. пр. / редкол.: С.М. Серьогін (голов. ред.) [та ін.]. – Д. : ДРІДУ НАДУ, 2009. – Вип.2(2).
   

Bogun Lyubov Anatolievna

Odesa Institute of Entrepreneurship and Law, Odesa


INDIVIDUALISM IN ENTREPRENEURIAL ACTIVITIES


Individualism can play an important role for entrepreneurship. Researchers argue that entrepreneurial firms in individualistic societies are more often engaged in contract-based alliances [2]. They value the market instead of hierarchy and they are reluctant to give up control and foster closer relationships. It is important to note that research found a positive relationship between national wealth and access to resources that allow to be more independent. Results also show that in individualistic societies small enterprises are attracted to approachable, flexible arrangements to ensure their independence. Thus, the arguments for the better coordination of resources between parties can be overweighed by the arguments in favor of protection from the potential for opportunism.

However, some authors argue that cross-country differences in entrepreneurial activity cannot be captured by cultural dimensions alone [1]. For example, such a cognitive dimension as shared social knowledge can affect business activity including starting and managing a new or small business.

LITERATURE

1. Busenitz, L. W., Gomes, C. and Spencer, J. W. Country institutional profiles: unlocking entrepreneurial phenomena. // Academy of Management Journal. - 2000. – Vol. 43(5) – 994-1011.
   
2. Steensma, H. K., Marino, L., Weaver, K. M. and Dickson, P. H. The influence of national culture on the formation of technology alliances by entrepreneurial firms // Academy of Management Journal. - 2000. – Vol. 43(5) – 951-973.
   

Bogun Lyubov Anatolievna

Odesa Institute of Entrepreneurship and Law, Odesa


INNOVATION AND ENTREPRENEURSHIP: UNDERSTANDING THE LINKS


Transformational leaders can encourage top management team to be more committed to supporting entrepreneurial initiatives [1]. This support can include additional incentives, or the compensation that team members receive for responsibilities to new opportunities and associated risks. However, in case of poor sharing of decision-making the team is unable to shorten the time needed to develop a collective understanding of environmental changes. Therefore, leaders should allow members to make and implement actions without direct supervision or intervention. Such entrepreneurial activities as innovation, venturing and strategic renewal require considerable time, effort and resources.

However, entrepreneurial activities require a long lag between investment and pay-off, and compensation just for the short-term performance is not motivating. Empirical findings confirm that compensation for a firm’s long-term performance is linked to future innovation. This is especially important in the case of international entrepreneurship, as following foreign research it creates value in organizations due to innovative, proactive and risk-taking behavior.

LITERATURE

1. Ling, Y., Simsek, Z., Lubatkin, M. H. and Veiga, J. F. Transformational leadership’s role in promoting corporate entrepreneurship: examining the CEO-TMT interface // Academy of Management Journal. - 2008. – Vol. 51(3) – 557-576.


Богун Любовь Анатольевна

Одесский институт предпринимательства и права, г. Одесса


ИЗУЧЕНИЕ «СОЦИАЛЬНОГО ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВА» И ИМЕЮЩИЕСЯ РЕСУРСЫ


В большинстве программ по изучению предпринимательства разработка бизнес-плана является центральным компонентом [4]. Однако знания предпринимателей – в основном не артикулируемые и не легко кодифицируемые, и поэтому их нелегко передать в аудитории. В последнее время уделяется внимание изучению социального предпринимательства, имеющего дело со способностью быть коммерционно успешным и социально конструктивным. Особо делается акцент на развитие продуктов и услуг, которые могут быть реинвестируемы в социальные проекты. Социальные предприниматели могут достичь значительных социальных изменений только работая прибыльно.

Некоторые исследователи определяют «социальных предпринимателей» как предпринимателей, которые обладают достаточными ресурсами и способны ввести новые убеждения, нормы и ценности в социальные структуры перед лицом тех, кто наделен существующей логикой и кто защищает существующее положение [3]. Поэтому для того, чтобы воздействовать на институционные изменения, предприниматели должны иметь критическое понимание существующих институционных логик и их ресурсов. Тогда, применяя новую желаемую логику, основанную на символических, но несущественных аспектах, они должны переопределить существующие практики. Символическая область институционных логик может быть изменена путем создания новых тождеств для участников в институционной области. Это «социальное умение» требуется от любого социального участника, который хочет изменить институционный порядок. Однако для успешного изменения институционных логик новые коллективные идентичности должны восприниматься как легативные, т. е. должна быть связь между желаемой будущей идентичностью и прошлым коллектива. Однако проблемой может быть использование аморальных причинно-следственных связей для введения в норму коррупции в организациях.

Для достижения прибыльности особое внимание уделяется также изучению приобретения ресурсов в предпринимательской деятельности. Процесс приобретения финансовых, физических и человеческих ресурсов и неосязаемого капитала, который способствует выживанию, росту и накапливанию доходов, осуществлению выявленных возможностей, является жизненно важной предпринимательской задачей. [2]. Однако ученые отмечают, что проблемой может быть информационная асимметрия и неопределенность относительно ценности предпринимательских возможностей.

Главными средствами приобретения ресурсовпредпринимателями, как показывают исследования указанных авторов, являются социальные связи и реклама качества. Подход социальных связей акцентирует внимание на прямые и непрямые связи с потенциальными поставщиками капитала. Критика этого подхода отмечала недостаток защиты полученного капитала и способность многих предпринимателей достать дополнительные ресурсы без предварительных связей с перспективными инвесторами. Интересно также отметить, что исследования показывают, что централизация ограничивает предпринимательское поведение фирм, в то время как децентрализация может быть связана с развитием новых продуктов в условиях быстро изменяющегося окружения [1]. Также зарубежные ученые отмечают, что на предпринимательскую деятельность могут оказывать влияние такие факторы, как допустимость неопределенности, конкурентоспособность и индивидуализм. С одной стороны, поскольку предпринимательские проекты – в основном рискованные, союзники в партнерствах могут разделять риски. Однако с другой стороны, индивидуализм, который прямо связан с инновационными результатами, может уменьшать желание разделять свой контроль с деловыми партнерами. Данное направление является важной областью дальнейших исследований.


ЛИТЕРАТУРА

1. Ling, Y., Simsek, Z., Lubatkin, M. H. and Veiga, J. F. Transformational leadership’s role in promoting corporate entrepreneurship: examining the CEO-TMT interface // Academy of Management Journal. - 2008. – Vol. 51(3) – 557-576.

2. Martens, M. L., Jennings, J. E. and Jennings, P. D. Do the stories they tell get them the money they need? The role of entrepreneurial narratives in resource acquisition // Academy of Management Journal. - 2007. – Vol. 50(5) – 1107-1132.

3. Misangyi, V. F., Weaver, G. R. and Elms, H. Ending corruption: the interplay among institutional logics, resources, and institutional entrepreneurs // Academy of Management Review. – 2008. – Vol. 33(3) – 750-770.

4. Tracey, P. and Phillips, N. The distinctive challenge of educating social entrepreneurs: a postscript and rejoinder to the special issue on entrepreneurship education // Academy of Management Learning and Education. – 2007. – Vol. 6(2) – 264-271.


Бондаренко Тетяна Юріївна

Криворізький економічний інститут ДВНЗ «Київський національний економічний інститут ім. В.Гетьмана»


Вплив ГАЛУЗЕВИХ факторів

на розробку методики побудови економічно доцільної системи обліку й контролю


Гірничорудна промисловість як підгалузь чорної металургії та структурний компонент гірничо-металургійного комплексу є дуже важливою для розвитку економіки. Особливістю чорної металургії є те, що вона зорієнтована на власну сировинну базу. Розвіданих запасів залізних і марганцевих руд досить, щоб забезпечити роботу гірничо-збагачувальних комбінатів України в проектних контурах кар’єрів протягом 25 - 70 років.

За роки трансформації у ринкове середовище структура гірничопромислового комплексу України зазнала істотних змін. У даний час вона включає десять підприємств різної форми власності з видобутку залізної руди, два підприємства з видобутку марганцевої руди і чотири підприємства з видобутку флюсовмісної сировини. База залізорудної сировини представлена, в-основному, Криворізьким залізорудним басейном та містить підприємства з відкритим та підземним способом розробки родовищ.

Дослідження діяльності гірничо-збагачувальних комбінатів дозволило виділити наступні її специфічні особливості, які залежно від характеру впливу на витрати виробництва автор умовно об’єднав у такі групи факторів: організаційні, технологічні, економічні, екологічні.

Перша група факторів – організаційні. Підприємства гірничорудної підгалузі являють собою промислово-виробничі комплекси з завершеним циклом підготовки доменної сировини, що мають численні внутрішньогалузеві та коопераційні зв’язки, складну систему комунікацій, зв’язку та соціальної інфраструктури. Тобто організаційна структура кожного гірничо-збагачувального комбінату сформована з основних цехів, допоміжних цехів, які надають послуги основним цехам, апарату управління, об’єктів соціальної інфраструктури. Кожне підприємство має розгалужене автотранспортне виробництво та залізничні цехи. Наявність великої кількості цехів та структурних підрозділів (так, на ВАТ «Північний ГЗК» їх загальна кількість 29) зумовлює потребу у створенні системи центрів витрат відповідно до організаційної структури та ведення окремого обліку за місцями виникнення кожної групи витрат.

Наступна група факторів, що впливають на формування та облік виробничих витрат, – технологічні, а саме: багатостадійні процеси виробництва та комплексна переробка сировини. Так, на ВАТ «Північний ГЗК» виробничий процес складається з двох технологічних черг. Система розробки родовищ на ВАТ «Північний ГЗК» транспортна, із зовнішнім розташуванням відвалів розкривних порід. Поглиблення експлуатаційних горизонтів кар’єрів значно ускладнює гірничо-геологічні роботи, знижує продуктивність транспортної системи, що, як наслідок, збільшує експлуатаційні витрати.

Також специфічною особливістю гірничо-збагачувальних комбінатів є те, що їм властиві випереджальні гірничопідготовчі роботи, тобто систематичне створення нових виробничих потужностей замість тих, що вибувають. А оскільки основними характеристиками сучасного стану українського гірничорудного виробництва є погіршення гірничо-геологічних умов, щорічне зниження рівня гірничих робіт – все це спричиняє потребу у нових витратах.

Значною проблемою є розвиток сировинної бази гірничорудних підприємств. Хронічне недовкладення коштів стало причиною проблем із видобутком руди і на відкритих гірничих роботах у кар'єрах, і на підземних – у шахтах. Проблемами мінерально-сировинної бази, що істотно впливають на ефективність діяльності підприємств, є помітне відставання розкривних робіт на підприємствах із відкритим способом розробки; постійне погіршення гірничо-геологічних умов видобутку мінеральної сировини, що потребує постійного збільшення капітальних вкладень та витрат на підготовку до експлуатації горизонтів замість тих, що вибувають у кар'єрах, застарілі кондиції на мінеральну сировину.

Погіршення гірничо-геологічних умов добування та значне відставання розкривних робіт, розроблення кар’єрів і шахт зумовлює зростання собівартості видобутку сирої залізної руди. Постійне щорічне зниження гірничих робіт за підземного відпрацювання запасів призводить до щорічного зростання собівартості видобутку руди на 2,4–2,7 %, а на відкритих гірничих роботах – до щорічного зростання собівартості концентрату від 2,2 % до 3,4 %.

До групи економічних факторів належить насамперед структура витрат операційної діяльності. Найбільш вагомими статтями матеріальних витрат є витрати вапняку, бентоніту, електроенергії, щебеню. Другою за значущістю статтею операційних витрат є витрати на оплату праці, що пояснюється значною чисельністю працівників на комбінатах. Неоднорідність у структурі витрат спостерігається за статтями «Амортизація» та «Інші операційні витрати». Розбіжності в сумі нарахованої амортизації пояснюються вибором методу нарахування амортизації. Суттєва різниця в сумі інших операційних витрат вимагає подальших досліджень, оскільки ця стаття є комплексною та містить різнорідні витрати, не пов’язані безпосередньо з технологічним процесом.

Наступний економічний фактор, що суттєво впливає на рівень витрат виробництва, є витрати на підвищення якість продукції. На разі проблемою є підвищення якості залізорудної продукції, оскільки якість вітчизняної залізорудної продукції значно поступається якості продукції іноземних виробників.

Проблемою також є зношеність основних засобів підприємств. На 01.01.2009 р. середнє спрацювання основних виробничих засобів гірничо-збагачувальних комбінатів становило 55,52 %, у т. ч. активної їх частини – 76,5 %. До того ж значну частину устаткування експлуатують із терміном служби, що перевищує нормативний. Механізм відновлення основних виробничих засобів і створення нових потужностей на заміну тих, що вибувають, не функціонує через відсутність нових джерел фінансування.

Є й інша обставина, яка заважає розвитку галузі. За останні роки не тільки не були впроваджені специфічні пільги, що супроводжують гірничодобувну діяльність у ринковому середовищі, а постійно приймають рішення про збільшення податкового тиску на підприємства галузі. Гірничорудні підприємства, перебуваючи в єдиній державній системі оподаткування, несуть додаткове податкове навантаження порівняно з іншими галузями господарства у вигляді ресурсних платежів: за геологорозвідувальні роботи, за надра, за розміщення відходів через відсутність маловідходних технологій, які постійно збільшуються. Так, гірничорудними підприємствами Кривбасу щорічно сплачуються податки, пов'язані з користуванням надрами, у сумах, що становлять близько 2 % вартості товарної продукції (55–62 млн. грн.).

Проблемним є забезпечення енергоносіями, частка витрат яких у собівартості продукції становить від 15–16 % до 27–28 %. Постійне зростання тарифів на енергоносії в разі неможливості підвищення цін на металургійну сировину призведе до значного зменшення прибутку підприємств і навіть їх збитковості та відповідного зниження платежів до бюджету. До того ж, спроби введення науково необґрунтованих нормативів плати за користування надрами (у тому числі і за розміщення відходів) призводять не до збільшення платежів у бюджет, а до постійного накопичення негативних наслідків та вже призвели до створення зон екологічного лиха практично в усіх гірничодобувних регіонах.

Завершальною є група екологічних факторів. Довгострокова та інтенсивна експлуатація родовищ мінеральної сировини призвела до вичерпування екологічної ємності довкілля та створення зон екологічного лиха. Значні капітальні витрати на хвостосховища для складування відходів збагачення викликають потребу відчуження земель для їх будівництва, зокрема й орних.

Отже, структурним компонентом гірничо-металургійного комплексу, що характеризується як сировинне та взаємопов’язане виробництво є гірничорудна промисловість, до якої належать гірничо-збагачувальні комбінати, що здійснюють добування і збагачення руди та виробництво підготовленої сировини. Проведений аналіз фактичного стану і специфіки гірничо-збагачувальних комбінатів дозволив виділити групи факторів, що впливають на формування виробничих витрат: організаційні, технологічні, економічні, екологічні.


Войтенко Максим Володимирович

Одеський національний університет

І. І. Мечникова, м. Одеса