Матер І а л и науково-практичної конференції з міжнародною участю 1-2 березня 2007 року Під загальною редакцією проф. Малого В. П., проф. Кратенко І. С. Харків 2007
| Вид материала | Диплом |
- Під загальною редакцією проф. Малого В. П. проф. Кратенко I. С. Харків 2006, 5907.56kb.
- Резолюція національної науково-практичної конференції з питань віл-інфекції/сніду, 259.41kb.
- Харківському національному університету ім. В. Н. Каразіна та 80-річчю кафедри інфекційних, 5474.32kb.
- За загальною редакцією, 1428.32kb.
- Ііі Всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції з міжнародною участю «Дошкільна, 33.37kb.
- А. М. Бойко, доктор пед наук, проф, 3357.78kb.
- Іі міжнародна науковО-практична конференція, 57.44kb.
- Под общей редакцией проф. Малого В. П., проф. Кратенко И. С. Харьков 2008, 8344.22kb.
- Програма підсумкової науково-практичної конференції за міжнародною участю, 1664.98kb.
- Оналізації та перспективи розвитку (матеріали науково-практичної конференції) За загальною, 2639.43kb.
ВИВЧЕННЯ ГЕПАТОТОКСИЧНИХ ВПЛИВІВ ПОХІДНИХ 5-НІТРОІМІДАЗОЛУ В ЛІКУВАННІ ВИРАЗКОВОЇ ХВОРОБИ
Вишиванюк В.Ю.
Державний медичний університет, м. Івано-Франківськ
Виразкова хвороба (ВХ) з локалізацією виразкового дефекту в дванадцятипалій кишці (ДПК) залишається однією з найбільш поширених хвороб в гастроентерології. Особливий статус їй надає те, що найчастіше хворіють люди молодого та середнього, тобто працездатного віку, періодичні сезонні загострення зумовлюють необхідність перебування на листку непрацездатності та стаціонарного лікування, частота виникнення ускладнень залишається на значному рівні і не має тенденції до зниження. Крім того, з віком підвищується частота виникнення супутньої патології, особливо з боку гепатопанкреатичної зони. Слід також враховувати ймовірне виникнення побічних ефектів при використанні лікарських засобів. Після відкриття Helicobacter pylori (Hp), її роль в патогенезі ВХ ДПК не викликає сумнівів. Найбільш поширеними антибактеріальними засобами для лікування Нр-позитивної ВХ є похідні 5-нітроімідазолів, зокрема метронідазол. Проте історія застосування метронідазолу в медицині з метою лікування кишкових, хірургічних, урологічних та інших інфекцій налічує декілька десятиліть, що зумовлює ріст кількості метронідазолрезистентних штамів Нр. Тому поява нового препарату орнідазолу з високими антихелікобактерними властивостями, до якого у Нр немає перехресної резистентності, дасть можливість підвищити частоту її ерадикації, зменшити частоту загострень та покращити якість життя хворих на ВХ.
Оскільки похідні 5-нітроімідазолу володіють потенційними гепатотоксичними властивостями, нашою метою стало виявлення ймовірного токсичного впливу на печінку орнідазолу та порівняння частоти його виникнення у пацієнтів на фоні прийому метронідазолу.
Обстежено 46 хворих на верифіковану Нр-асоційовану ВХ ДПК віком від 18 до 69 років. Тривалість хвороби коливалася від 1 до 26 років. Всі хворі отримували в потрійній схемі лікування інгібітор протонної помпи та два антибактеріальні середники. Одним з них в контрольній групі був метронідазол в стандартному дозуванні (по 500 мг 3 рази на день 7 днів), а в основній – орнізол (орнідазол, корпорація ”Артеріум”) в дозі 500 мг 3 рази на день 7 днів. Ефективність лікування оцінювалася клінічно через 10 днів та на контрольній ФЕГДС з рН-метрією через 3 тижні після початку лікування, ефективність ерадикації – при проведенні контрольного 13С-УДТ через 4 тижні після закінчення курсу лікування. Переносимість проведеного лікування оцінювали за наявністю/відсутністю у пацієнтів побічних ефектів в процесі терапії та через 2 тижні після закінчення лікування антибактеріальними засобами, а також за даними загальноклінічних обстежень – загального аналізу крові та сечі і біохімічного аналізу крові після проведеного курсу.
В процесі лікування біль в епігастрії та диспептичні явища на 3 добу зникли у 35 (76,1%) пацієнтів. У 7 (15,2%) хворих біль та нудота зникли до закінчення 7 доби лікування, хоча на 3 добу інтенсивність їх значно зменшилася. 4 пацієнтів (8,7%) періодично відчували нудоту, тоді як печія та біль зникли до 3 доби. У цих пацієнтів, очевидно, клінічно значимим був виявлений при первинній фіброгастроскопії дуоденогастральний рефлюкс.
Проведення контрольного ендоскопічного обстеження з рН-метрією через 3 тижні після початку лікування показало загоєння виразкового дефекту та значне зменшення періульцерозних запальних змін слизової оболонки у всіх пацієнтів. Рівень рН шлунку утримувався на рівні нормо- та помірної гіпоацидності, що в середньому склало 3,41±0,78.
Зважаючи на все вище сказане, рівень клінічної ефективності був оцінений як достатній у обох групах.
В процесі дослідження значно виражених побічних ефектів, що змусили б пацієнта вийти з дослідження, не було. У 5 пацієнтів відмічався гіркий присмак у роті та незначна нудота (з них 3 з контрольної групи (6,5%) і 2 з основної (4,3%)), у 3 хворих спостерігали послаблення стільця (2 з групи порівняння (4,3%) і 1 з основної групи (2,2%)).
Дані загальноклінічних лабораторних обстежень (загальний аналіз крові та сечі), проведені на 7 добу, не виявили жодних значимих змін у порівнянні з первинними. Серед біохімічних показників крові найінформативнішими можна вважати рівні білірубіну, АСТ та АЛТ). Результати біохімічного аналізу крові після лікування не показали значних змін в жодній з груп, хоча у обох групах спостерігалося деяке підвищення АСТ та АЛТ, більш виражене в групі, що отримувала метронідазол. Проте ці зміни не виходили за верхню межу норми та не були достовірними.
Таким чином, схема з застосуванням орнізолу виявилася більш безпечною в порівнянні з метронідазолом, що дозволяє рекомендувати орнізол до застосування в лікуванні Нр-асоційованих захворювань, особливо у пацієнтів, які тривало лікуються.
СТРУКТУРА ТА МІНЕРАЛЬНА ЩІЛЬНІСТЬ КІСТКОВОЇ ТКАНИНИ У ХВОРИХ НА ХРОНІЧНІ ГЕПАТИТИ ЗМІШАНОЇ (ВІРУСНО-АЛКОГОЛЬНОЇ) ЕТІОЛОГІЇ
Вишневська Н.Ю., Андрейчин М.А.
Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського
Печінка бере участь в обмінних процесах в організмі людини. Тому будь-які, навіть незначні, патологічні зміни цього органу проявляються на системному та органних рівнях, зокрема печінка впливає і на мінеральний обмін. Згідно з літературними даними, алкоголь негативно діє на функцію печінки, а також сприяє зменшенню мінеральної щільності кістки, впливаючи на кістку як безпосередньо, так і опосередковано. Надмірні дози алкоголю мають прямий отруйний ефект на остеобласти, пригнічуючи формування кістки. Крім того, при поєднанні вірусного і алкогольного чинників у печінці виникають глибші морфологічні зміни, ніж при дії лише алкоголю. Віруси активуються під впливом спиртних напоїв.
Проведено комплексне клініко-лабораторне обстеження 21 особи віком від 17 до 54 років, хворих на хронічний вірусно-алкогольний гепатит у стадії неповної реконвалесценції. За допомогою ІФА виявлено специфічні маркери вірусу гепатиту В. В усіх пацієнтів визначали вміст кальцію і фосфору в сироватці крові. Для кількісної оцінки мінеральної щільності кісткової тканини (МЩКТ) використовували рентгенівську абсорбціометрію за допомогою денситометра DPX-A. МЩКТ розраховували на діаметр кістки і відображали у грамах на сантиметр квадратний (г/см2). Також розраховували Т-критерій у процентах від піку кісткової маси в осіб певної статі та національності, який відображали і у величинах стандартного відхилення. Цей показник є основним для оцінки тяжкості остеопенії і остеопорозу за критеріями ВООЗ. Хворих поділено на 3 групи: 1-а з тривалістю вірусного гепатиту на тлі алкогольного до 2-х років; 2-а від 2-х до 4-х років і 3-я понад 4 роки. У кожній групі було по 7 осіб.
Вміст кальцію в сироватці крові всіх хворих був у межах норми: від 2,07 до 2,74 ммоль/л, рівень неорганічного фосфору коливався від 0,49 до 1,19 ммоль/л (норма 0,64-1,60 ммоль/л) і в середньому в трьох групах відповідно склав (0,97±0,04), (0,60±0,02) і (0,55±0,02) ммоль/л. Отже, вміст фосфору в 2-й і 3-й групах виявився меншим за норму. За нашими даними, гіпофосфатемія більш характерна при остеопенічних змінах.
Аналіз показників кісткової тканини хворих 1-ї групи показав, що МЩКТ знаходилася в межах від 1,119 до 1,478 г/см2 і в середньому склала (1,232±0,050) г/см2. Аналізуючи ці показники за Т-критерієм, можна сказати, що в цих пацієнтів остеопенічних змін немає. МЩКТ в осіб 2-ї групи була в межах від 0,945 до 1,168 г/см2, у середньому (1,063±0,034) г/см2. Т-критерій у 3 пацієнтів був у межах норми, в 1 – діагностовано остеопенічні зміни І ступеня, ще у 2 ІІ ступеня, в інших 2 ІІІ. Мінеральна щільність поперекових хребців у пацієнтів 3-ї групи коливалася від 0,768 до 1,074 г/см2, у середньому (0,936±0,022) г/см2. За Т-критерієм це відповідає остеопорозу у 2 пацієнтів, остеопенії ІІІ ступеня у 4 і остеопенії І в 1.
Порівняння відповідних параметрів поперекових хребців у L1, L2, L3, L4 у пацієнтів з вірусно-алкогольним гепатитом з різною тривалістю хвороби показало, що чим довше триває захворювання печінки, тим менша маса хребців і, відповідно, показник співвідношення маса/ширина. Інші показники хребців (площа, ширина і висота) суттєво не відрізнялися між собою.
Таким чином, чим довше тривало захворювання печінки, а, отже, більшою була втрата МЩКТ, тим меншою ставала маса хребців, а відповідно – меншим і показник співвідношення маса/ширина.
Висновки. Хронічні вірусно-алкогольні гепатити сприяють зниженню МЩКТ і маси поперекових хребців, що залежить від тривалості хвороби. Рівень кальцію в сироватці крові постійно знаходиться у межах норми. За наявності остеопенічних змін рівень фосфору у крові має тенденцію до зменшення у період неповної реконвалесценції гепатиту.