Вимір Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «vii прибузькі юридичні читання» 25-26 листопада 2011 року Миколаїв Іліон 2011
| Вид материала | Документы |
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Матеріали науково-практичної конференції м. Чернігів, 1 листопада 2011 року Чернігів, 2168.18kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Гендерна мапа центрально-східної європи матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, 1924.01kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- З. Й. Красовицького 5 листопада 2008 року, м. Суми, 936.73kb.
- Оппозиция «романтизм-реализм» в повествовательной структуре рассказов Б. Майлина 20-30-х, 72.35kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни кременчуцький національний університет, 890.11kb.
- Шоста міжнародна науково-практична конференція, 63.85kb.
- Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІІІ, 4064.21kb.
1. Борисова В. І. Юридична особа – універсально правова форма участі організацій у цивільному обороті // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – Д., 2003. – Вип. 2. – С.9.
2. Кравчук О. Майновий аспект правового статусу юридичних осіб за новим Цивільним кодексом України // Право України. – К., 2003. – Вип. 1. – С.86.
3. Бондаренко Л. Цивільно-правовий аналіз юридичних осіб публічного права // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – №12. – С.33-35.
Духневич Андрій
ПРОВЕДЕННЯ ПЕРЕГОВОРІВ ЩОДО ГАЛУЗІ ТВАРИННИЦТВА В РАМКАХ ДОХА РАУНДУ
На Четвертій конференції міністрів у м. Доха (Катар) в листопаді 2001 року уряди країн-членів СОТ вирішили розпочати новий раунд переговорів.
У рамках багатосторонніх переговорів раунду Доха-Розвиток Україна приєдналася до групи держав-членів СОТ, які нещодавно вступили до Організації, з метою обстоювання на переговорах спільної позиції щодо неприйняття додаткових зобов’язань зі зменшення державної підтримки сільського господарства, тарифів на сільськогосподарські та несільськогосподарські товари.
Сільське господарство є одним із основних напрямків багатосторонніх переговорів СОТ в рамках раунду Доха-Розвиток. Особлива увага країн-членів СОТ зосереджена на узгодженні проектів зобов’язань стосовно подальшої лібералізації торгівлі сільськогосподарською продукцією, зокрема у сфері скорочення тарифів та обсягів субсидій, що негативно впливають на торгівлю сільськогосподарською продукцією.
Узгодження зобов’язань у сфері сільського господарства відбувається на основі підготовленого проекту домовленостей (draft modalities), який містить формули скорочення тарифів та субсидій, зобов’язання зі спеціального та диференційного режиму, зобов’язання з доступу до ринку, спрощення мит, застосування тарифних квот тощо. Остання розповсюджена редакція проекту домовленостей від 6 грудня 2008 (TN/AG/W/4/Rev.4) наразі обговорюється країнами-членами СОТ.
Враховуючи важливість агропромислового сектору, особливо його галузі тваринництва, для економіки держави, порядок денний сільськогосподарських переговорів раунду становить значний інтерес для України. Участь у переговорному процесі дозволить завчасно визначити потенціал та найбільш перспективні напрямки експорту тваринної та іншої сільськогосподарської продукції, а також товарні сектори підвищення конкуренції у зв’язку із зростаючим імпортом.
Основними напрямами переговорів Доха раунду у сфері тваринництва та сільського господарства є:
1. Внутрішня підтримка: загальні заходи внутрішньої підтримки, що викривлюють торгівлю підлягатимуть скороченню щонайменше на 50%-60% для розвинених країн. Рівні de minimus також мають бути зменшені не менш ніж на 50 відсотків з першого дня періоду імплементації.
2. Експортна конкуренція: розвинені країни-члени СОТ мають скасувати свої права на експортні субсидії, які ще залишаються в їхніх Розкладах, до кінця 2013 р.
3. Доступ до ринку: мінімальне середнє зниження остаточних зв’язаних тарифів, здійснення якого вимагатиметься від розвиненої країни-Члена СОТ, має складати 54 відсотки, для країн, що розвивається, скорочення має складати близько 36 відсотків. Зазначені скорочення відбуватимуться протягом певного періоду імплементації.
4. Спеціальні сільськогосподарські захисні заходи (стаття 5 Угоди з сільського господарства): передбачається скасування таких заходів.
5. Чутливі товари: підрозділом «Чутливі товари» розділу «Доступ до ринку» передбачено запровадження механізму, що дозволяє країнам-членам, в рамках певних правил, надавати 4-6% тарифних ліній (за 6-ми знаками згідно класифікаторів), статусу «Чутливих товарів». В зв’язку з цим, країни отримують право відхилитись від формул лібералізації тарифів, передбачених підрозділом «Формули зниження імпортних тарифів», в сторону їх зменшення на 1/3, або 2/3, та водночас зобов’язуються забезпечити мінімальний рівень доступу на внутрішній ринок.
6. Передбачено також альтернативний механізм, відповідно до якого країна може подовжити перехідний період лібералізації тарифів згідно з підрозділом «Формули зниження імпортних тарифів», але повинна відмовитись від права відхилятись від формул лібералізації тарифів, передбачених першою частиною підрозділу «Чутливі товари». Окремі країни відзначають, що положення підрозділу є недостатніми для забезпечення задовільного балансу між захистом та лібералізацією торгівлі.
7. Спеціальний Захисний Механізм (СЗМ): СЗМ передбачає можливість підвищення імпортних тарифів, якщо згідно визначеної методології спостерігається збільшення обсягів імпорту або зменшення ціни імпортованого товару [1].
Слід зазначити, що позиції України в рамках Доха раунду залишаються нестабільними, адже ринки багатьох розвинутих країн захищені високими тарифами. Наприклад, середньозважені тарифи на м’ясо та м’ясопродукти в ЄС складають 67,3%, на молочні продукти – 56%, зернові – 78,3%, цукор –129%. Після застосування формули зниження, яка пропонується Доха раундом, вони становитимуть відповідно 22,2%, 19,7%, 25,2% та 39,2%. Для порівняння: зв’язаний тариф на м’ясо та м’ясопродукти для України зафіксовано на рівні 12–15%, молочні продукти – 10%, зернові – 5–20%, цукор – 50% (поза тарифною квотою). Таким чином, навіть після скорочення за формулою Доха раунду тарифний захист агропродовольчого ринку України буде набагато нижчим, принаймні, до формування зони вільної торгівлі з ЄС [2].
Отже, головною метою Доха раунду є створення світової торговельної системи, яка б відповідала інтересам усіх без винятку країн-членів організації. Ці багатосторонні переговори визначатимуть умови світової торгівлі на десятиліття вперед, важливо щоб інтереси України також були враховані, а тому позиція України у переговорах має бути всебічно обґрунтована, насамперед, чітко визначені цілі цих переговорів для країни. Особливість їх полягає у тому, що вони частково співпадають із цілями країн, що розвиваються, тим більше, що Україна вступила у СОТ на значно більш жорстких умовах. Цілі переговорів повинні враховувати: 1) інтереси сільськогосподарських виробників, що виробляють продукцію на експорт, зокрема виробників зерна, яким вигідне зростання світових цін; 2) інтереси споживачів, на добробут яких зростання цін впливає негативно; 3) а також врахувати інтереси національних виробників, продукція яких виявляється неконкурентоспроможною порівняно із імпортованою субсидованою продукцією. Протилежні інтереси учасників ринку визначають позицію держави – необхідно, з одного боку, гарантувати продовольчу безпеку населенню і захистити національних виробників від субсидованого експорту,а з іншого – забезпечити реалізацію конкурентних переваг експортоорієнтованих галузей АПК.
Отже, підводячи підсумки можемо сказати, що незважаючи на те, що з вступом до СОТ держава мусила здійснити певну лібералізацію доступу до ринку, Україні вдалось відстояти свою позицію та досягти компромісу стосовно принципових питань: 1) державна підтримка. Україна не має зобов’язань перед СОТ по скороченню внутрішньої підтримки, що надається через «жовті» програми. Є лише зобов’язання не перевищувати домовлений річний сукупний вимір підтримки (СВП). Щорічний СВП, який акумулює в собі окремі «жовті» програми підтримки, не повинен перевищувати для України 3 млрд. 43 млн. грн. Додатково Україна може кожен рік витрачати на жовті програми до 5% від річної вартості виробництва валової продукції сільського господарства та до 5% від річної вартості по кожному окремому продукту; 2) застосування спеціальних режимів оподаткування ПДВ сільськогосподарських товаровиробників. Україна зберегла право застосування спеціального режиму оподаткування ПДВ для сільськогосподарських товаровиробників шляхом акумуляції, який передбачає застосування ПДВ за ставкою 20 % щодо всієї реалізованої сільськогосподарської продукції, незалежно від того, чи вона імпортована, чи вироблена на території України; 3) участь у переговорах раунду Доха-Розвиток у сфері сільського господарства. Проект домовленості країн-членів СОТ у сфері сільського господарства містить в собі зобов’язання стосовно суттєвої лібералізації торгівлі сільськогосподарською продукцією, зокрема значного скорочення рівнів субсидування та тарифів. Однак, завдяки консультацій, проведених у рамках СОТ, Україна приєдналась до групи країн, що нещодавно вступили до Організації, що дає змогу зберегти рівень підтримки сільського господарства та тарифів незалежно від результатів раунду Доха-Розвиток і додаткові конкурентні переваги на світовому ринку.
Література:
1. Інформація щодо порядку денного раунду переговорів СОТ «Доха – Розвиток» // Міністерство економічного розвитку і торгівлі України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: v.ua/control/uk/publish/article?art_id=137568&cat_id=122525
2. Осташко Т.О. «Аналіз конкурентоспроможності товарів м’ясомолочної групи на внутрішньому ринку України в умовах СОТ»// Облік і фінанси АПК. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: faaf.org.ua/content/view/789/
Еннан Руслан
ВИКОРИСТАННЯ ОБ’ЄКТІВ АВТОРСЬКОГО ПРАВА ТА СУМІЖНИХ ПРАВ У МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ
Основними міжнародними договорами, що забезпечують основу правового регулювання використання об’єктів авторського права і суміжних прав у цифровому середовищі є Інтернет-договори Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) від 20 грудня 1996 р.: Договір ВОІВ про авторське право (ДАП, чинний з 06 березня 2002 р.) та Договір ВОІВ про виконання і фонограми (ДВФ, чинний з 20 квітня 2002 р.). Україна приєдналася до цих Інтернет-договорів ВОІВ 20 вересня 2001 р.
Інтернет-договори ВОІВ у тексті не вживають поняття «Інтернет», натомість використовується поняття «цифрове середовище» (для охоплення різноманітних комп’ютерних мереж), у якому відповідно до положень зазначених договорів, які посилаються на Бернську та Римську конвенції, застосовуються такі майнові права суб’єктів авторського права і суміжних прав, як: право на відтворення (ст. 1 ДАП, ст. 11 ДВФ), на розповсюдження серед широкої публіки (ст. 8 ДАП), право зробити записані виконання доступними (ст. 10 ДВФ), право зробити фонограми доступними (ст. 10 ДВФ). Сторони Інтернет-договорів ВОІВ зобов’язуються забезпечити правову охорону та ефективні засоби правового захисту від обходу існуючих технічних засобів (ст. 11 ДАП, ст. 18 ДВФ), а також стосовно інформації про управління правами (ст. 12 ДАП, ст. 19 ДВФ).
У національному законодавстві України, так само як і в міжнародних договорах, не використовується поняття «Інтернет» як середовище використання об’єктів авторських і суміжних прав. Норми вітчизняного законодавства (Цивільний кодекс України, Закон України «Про авторське право і суміжні права») містять більш широкі поняття, що розповсюджуються на цифрові технології, а саме, відтворення, право на розповсюдження серед широкої публіки (доведення до відома, надання доступу). Основні положення полягають у визначенні прав, пов’язаних з використанням творів, виконань, фонограм у цифровій формі, в тому числі в інтерактивних комп’ютерних мережах. Зокрема, відповідно до положень Договорів ВОІВ автори, виконавці, виробники фонограм мають виключні права дозволяти відтворення своїх творів, виконань, фонограм в цифровому середовищі, а також «здійснювати доступ» до своїх творів, виконань, фонограм.
Під здійсненням доступу мається на увазі доведення до загального відома через дротові та недротові засоби зв’язку творів, виконань, фонограм таким чином, що представники публіки можуть здійснювати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їхнім власним вибором. До виключного права автора, виконавця, виробника фонограм, відеограм, організації мовлення відноситься право дозволяти відтворення, відповідно, твору, виконання, фонограми, відеограми, програми мовлення (статті 441, 453-455 Цивільного кодексу України, статті 15, 39, 40 Закону). Відтворення включає зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп’ютер (стаття 1 Закону). До виключного права автора, виконавця, виробника фонограм також відноситься право надання доступу будь-якій особі до твору, фонограми та зафіксованого виконання з місця та в час, обраних нею (статті 453, 454 Цивільного кодексу України, статті 15, 39, 40 Закону).
Крім того, якщо, наприклад музичні або відео-файли планується продавати через мережу Інтернет, на це також потрібно отримати дозвіл від автора, виконавця, виробника фонограм, відеограм. Зокрема, відповідно до статті 441 Цивільного кодексу України, статті 15 Закону використанням твору є його продаж. Використанням виконання або фонограми, відеограми є продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника запису виконання (стаття 453 Кодексу, стаття 39 Закону) або фонограми, відеограми (стаття 454 Кодексу, стаття 40 Закону). Отже, для правомірного використання об’єктів авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет, необхідно отримати дозвіл від суб’єктів авторського права і суміжних прав.
Згідно зі статтею 50 Закону порушенням авторського права і суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є зокрема: 1) вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав, та їх майнові права; 2) піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав – опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп’ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення; 3) будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу; 4) підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління; 5) розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об’єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі.
Відповідно до Закону: 1) опублікування твору, фонограми, відеограми – випуск в обіг за згодою автора чи іншого суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав виготовлених поліграфічними, електронними чи іншими способами примірників твору, фонограми, відеограми у кількості, здатній задовольнити, з урахуванням характеру твору, фонограми чи відеограми, розумні потреби публіки, шляхом їх продажу, здавання в майновий найм, побутового чи комерційного прокату, надання доступу до них через електронні системи інформації таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і у будь-який час за власним вибором або передачі права власності на них чи володіння ними іншими способами;
2) відтворення – виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп’ютер);
3) розповсюдження об’єктів авторського права і (або) суміжних прав – будь-яка дія, за допомогою якої об’єкти авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо чи опосередковано пропонуються публіці, в тому числі доведення цих об’єктів до відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до цих об’єктів з будь-якого місця і в будь-який час за власним вибором;
4) контрафактний примірник твору, фонограми, відеограми – примірник твору, фонограми чи відеограми, відтворений, опублікований і (або) розповсюджуваний з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі примірники захищених в Україні творів, фонограм і відеограм, що ввозяться на митну територію України без згоди автора чи іншого суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав, зокрема з країн, в яких ці твори, фонограми і відеограми ніколи не охоронялися або перестали охоронятися;
5) технічні засоби захисту – технічні пристрої і (або) технологічні розробки, призначені для створення технологічної перешкоди порушенню авторського права і (або) суміжних прав при сприйнятті і (або) копіюванні захищених (закодованих) записів у фонограмах (відеограмах) і передачах організацій мовлення чи для контролю доступу до використання об’єктів авторського права і суміжних прав.
Щодо діяльності провайдерів (інформаційних посередників) в контексті надання ними інформаційних послуг в мережі Інтернет необхідно зазначити, що відповідно до Закону України «Про телекомунікації»:
1) оператор телекомунікацій – суб’єкт господарювання, що має право на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій із правом на технічне обслуговування й експлуатацію телекомунікаційних мереж;
2) провайдер телекомунікацій – суб’єкт господарювання, що має право на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій без права на технічне обслуговування й експлуатацію телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв’язку.
Оператори телекомунікацій мають право на скорочення переліку або припинення надання телекомунікаційних послуг споживачам, які порушують правила надання й одержання телекомунікаційних послуг, а також відключення на підставі рішення суду кінцевого устаткування якщо воно використовується абонентом для здійснення протиправних дій або дій, які загрожують інтересам державної безпеки. Оператори, провайдери телекомунікацій не несуть відповідальності за зміст інформації, що передається їх мережами. Зняття інформації з телекомунікаційних мереж забороняється, крім випадків, передбачених законом. Оператор, провайдер не відповідає за зміст інформації, що передається (розміщується) споживачем.
Оскільки законодавство України звільняє провайдерів від відповідальності за зміст інформації, що використовують у комунікаційних системах їхні клієнти, регулювання відносин провайдер-клієнт і провайдер-правоволоділець відбувається в основному на договірному та претензійному рівні. Зокрема, торрент-оператори можуть приймати претензії правовласників і блокувати посилання на піратські файли за прикладом, як це відбувається на сайті YouTube.
З метою дотримання законодавства у сфері авторського права і суміжних прав Інтернет-провайдери у своїй діяльності можуть керуватися такими рекомендаціями: 1) включення до договору про надання провайдерських послуг розділу «Використання об’єктів авторського права і суміжних прав в мережі Інтернет»; 2) визначення у розділі «Використання об’єктів авторського права і суміжних прав в мережі Інтернет» умов використання та об’єктів авторського права і суміжних прав; 3) визначення у договорі про надання провайдерських послуг відповідальності користувачів за неправомірне використання об’єктів авторського права і суміжних прав згідно з чинним законодавством України.
Каракаш Ілля
ПУБЛІЧНО-ПРАВОВА ПРИРОДА ЕКОЛОГІЧНОЇ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА
Функціями держави є її основні напрями та види діяльності, які визначають призначення держави. Однією з об’єктивно необхідних функцій, яку має виконувати сучасна держава, називають «природоохоронну», «середовищезахисну» або екологічною функцію. Екологічні функції сучасної української держави визначені в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року [1], Конституції України від 28 червня 1996 року [2], Законах України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року [3], «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» [4] та інших законодавчих актах, а також у постанові Верховної Ради України «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» від 5 березня 1998 року [5], чисельних загальнодержавних програмах з природоохоронним змістом і екологічного напряму [6] та інших нормативно-правових актах.
На думку академіка НАН України Ю.С. Шемшученка, екологічна функція нині визнана однією з основних функцій української держави. Це, по суті, діяльність держави в особі її компетентних органів по управлінню якістю довкілля [7, c. 8]. Дещо інакше визначає державну екологічну функцію російський професор М.М. Бринчук. За його твердженням екологічна функція держави являє собою діяльність стосовно розпорядження в інтересах суспільства природними ресурсами, що знаходяться у власності держави, а також діяльність, що спрямована на забезпечення раціонального використання природних ресурсів з метою попередження погіршення їхньої якості, охорону навколишнього середовища від деградації, охорону екологічних прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб [8, c. 62].
На нашу думку, до наведеного визначення варто було б додати забезпечення сучасною державою соціально орієнтованого напряму використання природних ресурсів. При цьому, не тільки тих ресурсів, які знаходяться у державній власності, а і тих, що перебувають у власності територіальних громад, окремих громадян і юридичних осіб, з дотриманням ними встановлених екологічних обмежень і обтяжень щодо природокористування та охорони довкілля.
Професор В.І Андрейцев розглядає екологічні функції держави через призму реалізації державної екологічної політики [9, c. 30-53]. При певній дискусійністі такого підходу до ролі і значення екологічних функцій держави і права, він надає підстави для посилення політичної відповідальності держави за виконання своїх екологічних функцій. Проте зазначене не змінює спрямованість екологічних функцій держави, а, навпаки, свідчить про публічно-правовий зміст екологічних функцій держави і права.
Заслуговує на увагу провідна і визначальна роль держави при здійсненні своїх функцій, яка розповсюджує свою публічну владу на усі природні об’єкти, їх ресурси та компоненти, що знаходяться в межах її території, незалежно від того, хто є їхнім власником або користувачем. Саме цим визначається невід’ємний публічний характер екологічної функції держави, яка не може делегуватися або передоручатися та виконуватися іншім суб’єктам права.
Екологічна функція держави виникла порівняно недавно, коли екологічні проблеми природокористування і забезпечення якості навколишнього природного середовища вже не могли бути вирішені на рівні окремих суб’єктів господарювання й у рамках здійснення економічної функції держави. Таким чином, сутність екологічної функції держави полягає у врегулюванні природокористування з метою додання йому економічно раціональний, екологічно безпечний і соціально орієнтований напрям. Основними цілями екологічної функції держави є охорона навколишнього середовища існування людини, забезпечення екологічної безпеки для життя і здоров’я громадян, створення сприятливих умов для здійснення ними своїх екологічних прав та надання гарантій їх реалізації. Екологічна функція держави реалізується через відповідні економічні, організаційні, ідеологічні та правові механізми. Правовий механізм реалізації екологічної функції держави в основному здійснюється завдяки функціонуванню права.
Всупереч твердженням професора В.В. Петрова варто зазнати, що екологічна функція права виникла значно раніше екологічної функції держави [10, c. 53]. Вона існувала навіть у суспільствах з нерозвиненими законодавчими системами, і знаходила своє відображення у традиційних нормах звичайного права, що мають, найчастіше, релігійну мотивацію. Крім того, екологічна функція права реалізовувалася в процесі здійснення економічної функції держави.
Писані забруднюючі заборони відомі ще з часів античної Греції, коли в окремих містах заборонялися викиди сміття на вулиці, що приводило до забруднення міського середовища та приміської території. Проте першим екологічним законом прийнято вважати едикт англійського короля Едуарда IV 1273 року, яким під страхом страти заборонялося використання кам’яного вугілля для опалення житла в Лондоні.
Вітчизняні автори відзначають наявність певних правових норм щодо охорони рослинного і тваринного світу ще в Руський Правді. Однак слід зауважити, що ці норми мали, по суті, не екологічну, а економічну спрямованість на захист природних об’єктів князівської власності, а не екологічних цінностей. Про власне природоохоронні норми законодавства можна говорити, починаючи з Петровського періоду.
Мета реалізації екологічної функції права збігається з цілями реалізації екологічної функції держави. Засобами її реалізації є наступні форми прояву сутності права: створення еколого-правової ідеології, основою якої є концептуальна екологічна доктрина держави; розробка, прийняття і введення у дію еколого-правових норм; правозастосовча діяльність спеціально уповноважених органів, що знаходить свій прояв у відповідному реагуванні на конкретні екологічні відносини.
Функції екологічного права – це основні напрями впливу еколого-правових норм на волю і поведінку суб’єктів екологічних відносин. У цьому зв’язку виділяються загальноправові та спеціальноправові (галузеві) функції екологічного права. До загальноправових функцій екологічного права відносяться регулятивна, виховна, превентивна, охоронна та інші функції. До спеціальноправових (галузевих) функцій екологічного права відносяться природоохоронна й антропоохоронна функції.
Слід зазначити, що держава в особі своїх органів виконує як загальноправові, так і спеціальноправові екологічні функції. Так, загальноправова регулятивна функція у галузі охорони довкілля маже виконуватись тільки державними нормотворчими органами, рівно як спеціальноправова природоохоронна функція може виконуватись лише уповноваженими на це державними органами виконавчої влади. При цьому ані сама держава у законодавчому порядку, ані державні органи, уповноважені реалізовувати відповідні природоохоронні функції, не вправі делегувати або іншим шляхам передавати свої екологічні функції іншим суб’єктам права чи особам. Така переуступка ними своїх екологічних функцій суперечила б публічно-правовій природі останніх.