Вимір Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «vii прибузькі юридичні читання» 25-26 листопада 2011 року Миколаїв Іліон 2011
| Вид материала | Документы |
СодержаниеЗміст права на охорону праці Правове забезпечення діяльності профспілок Симбіоз публічного і приватного права: протиріччя і виклики 56 років 6 місяців 58 років 6 місяців |
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Матеріали науково-практичної конференції м. Чернігів, 1 листопада 2011 року Чернігів, 2168.18kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Гендерна мапа центрально-східної європи матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, 1924.01kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- З. Й. Красовицького 5 листопада 2008 року, м. Суми, 936.73kb.
- Оппозиция «романтизм-реализм» в повествовательной структуре рассказов Б. Майлина 20-30-х, 72.35kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни кременчуцький національний університет, 890.11kb.
- Шоста міжнародна науково-практична конференція, 63.85kb.
- Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІІІ, 4064.21kb.
Саєнко М. Строк звернення до адміністративного суду //Юридична газета. – 2010. – № 45. – С. 13.
Бойко Росіна
ЗМІСТ ПРАВА НА ОХОРОНУ ПРАЦІ
Забезпечення безпеки праці людини на підприємстві та виробництві є однією з актуальних проблем в Україні. За Загальною декларацією прав людини, кожен має право на справедливі та сприятливі умови праці, складовою частиною якого є умови, що відповідають вимогам безпеки та гігієни. Проголосивши в Конституції України право кожної людини на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, держава тим самим взяла на себе зобов’язання забезпечення громадянам захист прав на здорові та безпечні умови праці. Такі конституційні засади створюють відповідний правовий режим реалізації різноманітних елементів права на охорону праці у межах правової системи України.
Кожного року в нашій країні до 7 тисяч працівників одержують профзахворювання, а їх загальна чисельність на сьогодні сягає 300 тисяч осіб; щорічно на робочих місцях гине понад 2 тисяч зайнятих, а близько 17 тисяч осіб стають інвалідами внаслідок травм. В Україні рівень ризику загибелі та травмування працівників на виробництві в розрахунку на 100 тисяч зайнятих вищий порівняно з Великобританією в 8,5, з Японією в 3, з Німеччиною в 2 рази [4].
Метою дослідження є аналіз правового змісту права працівників на охорону праці та визначення основних проблемних питань.
Теоретичну основу теми дослідження склали праці таких вітчизняних учених, як В.Б. Авер’янова, О.В. Баклана, Ю.П. Битяка, Н.В. Гришиної, Л.П. Ізуїти, П.О. Керба, С.В. Ківалова, В.К. Колпакова, Є.В. Котова, О.В. Кузьменка, Д.М. Кравцова, О.В. Лавріновича, П.В. Мельника, В.І. Прокопенка, Р.А. Усенко, В.В. Чернія, І.І. Шамшини І.І.
Поняття «охорона праці» з позицій юридичної науки охоплює правові, соціально-економічні, організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні і лікувально-профілактичні заходи та засоби, які спрямовані на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності [3; ст.1]. Отже, головним завданням охорони праці є забезпеченні прав працюючих на безпечні та здорові умови праці. Держава створює належні умови праці, що забезпечується системою правових та інших заходів, а останні в своє чергу складають інститут охорони праці. Крім того, правовий статус інституту охорони праці має включати право на достовірну інформацію про небезпечні для здоров’я і життя, виробничі фактори, профілактику і захист від профзахворювань і виробничого травматизму, на відмову від роботи у випадку загрози для здоров’я й життя, на незалежну експертизу і контроль за дотриманням законодавства про охорону праці тощо.
Елемент змісту прав громадян у сфері охорони праці конкретизується та міститься у законодавстві, а саме у Конституції України, Кодексі законів про працю (КЗпП), Законі України «Про охорону праці» (далі – Закон) та у міжнародно-правових нормах.
Слід звернути увагу, що законодавець зобов’язує роботодавця вчиняти певні дії, за допомогою яких забезпечуються права працівників у сфері охорони праці та забороняє дії, які можуть порушити ці права. Зокрема, роботодавець повинен створити на підприємстві умови праці, що відповідають вимогам нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці. Цей обов’язок роботодавця є комплексом зобов’язань, встановлених чинним законодавством, колективними та трудовими договорами. Реалізація правового забезпечення охорони праці в організації здійснюється службою охорони праці, яку створює роботодавець. Однак, сьогодні не на кожному підприємстві України створена та діє служба охорони праці.
На практиці нормативні акти з охорони праці ігноруються роботодавцями та мають об’єктивні труднощі в реалізації. Так, наприклад, п. 25 Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій передбачає здійснення за рахунок коштів роботодавця психофізіологічної експертизи для допуску до виконання робіт, пов’язаних із підвищеною небезпекою. Але часто працівника примушують самостійно оплачувати цю процедуру й не включають норму про відповідний медичний огляд до колективного договору. У 2008 р. МОЗ України розробило «Порядок організації та проведення психофізіологічної експертизи працівників для виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору», але через низку причин ця методика практично не набула поширення [2, ст.2].
Не виконує в Україні свого призначення й атестація робочих місць за умовами праці. Свого «радянського» часу вона вводилася як один із методів (заходів) захисту прав працівників на безпечну працю. Однак, в умовах сьогодення вона перетворилася на чергову акцію маніпуляції правами працівників. Не дивлячись на вимоги обов’язкового проведення атестації робочих місць, майже чверть підприємств країни її зовсім не проводить або автоматично переписує результати попередньої акції, а зміни в умовах праці просто ігноруються. Це й не дивно, оскільки на показниках атестації базується визначення прав працівників на пільги та компенсації, особливо на дострокові пенсії, при призначенні яких виникає багато нарікань та претензій. Зрозуміло, що роботодавець оптимізує відповідні «рішення» на свою користь. У несприятливих виробничих умовах сьогодні зайнятий кожен четвертий український працівник, а тенденції щодо поліпшення цього показника не спостерігається. Як зазначає науковець Шамшина І.І., атестація робочих місць за умовами праці є ефективним засобом колективного та індивідуального захисту прав працівника на безпечні умови праці [5].
Ще одним способом реалізації права на охорону праці є передбачення роботодавцем у колективному договорі забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за встановлений законодавством, їх обов’язки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійного захворювання, аваріям і пожежам, визначають обсяги та джерела фінансування зазначених заходів [6]. Укладання колективних договорів на підприємствах має важливе значення у захисті права працівників на охорону праці.
У законодавстві питанню захисту права на охорону праці присвячені норми конституційного, трудового, адміністративного та кримінального права. Особливого значення набуває розширення сфери регулювання суспільних відносин у частині здійснення права на охорону праці у трудовому законодавстві та Законі. Норми законодавства охорони праці захищають інтереси працівників, які перебувають з роботодавцем у трудових відносинах, членів кооперативів, які беруть участь у виробничій діяльності кооперативу, студентів освітніх установ, які проходять виробничу практику, громадян, які відбувають покарання за вироком суду у період їхньої роботи.
Підсумовуючи викладене, слід зазначити наступне:
1. Право на охорону праці – це право працівника, що реалізується у процесі його праці.
2. Чинна нормативно-правова база, яка регламентує питання умов та охорони праці на сьогодні не забезпечує реалізацію конституційного права громадян на здорові та безпечні умови праці. Це пояснюється тим, що не виконуються вимоги Закону щодо обов’язків роботодавців зі створення належних умов праці, створення служб охорони праці, забезпечення проведення обов’язкових медичних оглядів працівників, належного фінансування охорони праці та регулювання охорони праці в колективному договорі.
3. Наведений перелік елементів права на охорону праці вимагає, на думку автора, систематизації, що повинна сприяти більш ефективному правозастосуванню правових норм.
Література:
1. Конституція України // Голос України. – 1996. – 13.07.96. – № 128.
2. Концепція реформування вітчизняної системи регулювання умов, гігієни, безпеки та охорони праці // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта
3. Про охорону праці: закон України від 14 жовтня 1992 року // ВВР – 1992. –№ 49. – Ст.668.
4. Порядок проведення медичних оглядів працівників певних категорій: наказ Міністерства охорони здоров’я України від 21.05.2007 р. № 246 // Офіційний вісник України. – 2007. – № 55 (06.08.2007). – ст. 2241.
5. Шамшина Ірина Іванівна. Правові проблеми регулювання відносин в сфері охорони праці в сучасних умовах : Дис. канд. наук: 12.00.05 – 2002. / І.І. Шамшина – Х., 2002.
6. Що потрібно знати при укладенні колективного договору // Вісник податкової служби України від 04 грудня 2007 року.
Шишко Ігнаци
ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОФСПІЛОК
Зі створенням організацій праці виникла потреба внутрішнього урегулювання відносин між працівниками та роботодавцем. Дану функцію було покладено на професійні спілки. Як зазначає вітчизняний вчений Л.В. Ровчак, в Україні перша професійна спілка була створена 1817 року для соціального захисту працівників поліграфічної фірми за умов австро-угорського панування і мала назву «Товариство взаємної допомоги членів друкарської справи». Завданням профспілки був збір коштів для хворих працівників [1]. Із часом функції профспілок розширювалися, проте мета створення залишалася незмінною – захист прав та законних інтересів працівників.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» професійна спілка – добровільна неприбуткова громадська організація, що об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання) [2].
Окрім даного правового акту, профспілки у своїй діяльності керуються нормами Конституції України, міжнародними документами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, Кодексу законів про працю України і Закону України «Про об’єднання громадян», а також статутом профспілкової організації.
Конституція України (ст. 43-46) містить норми, що гарантують право на працю усім громадянам, враховуючи соціальний захист, відпочинок та захист порушених прав [3].
Міжнародні документи, до яких варто віднести Резолюцію Міжнародної організації праці «Про незалежність профспілкового руху» від 26 червня 1952 року, встановлюють загальні принципи для свободи асоціацій та трудових відносин, у яких належним чином будуть забезпечуватися права працівників та дотримуватись соціальні гарантії. Норми Закону України «Про об’єднання громадян» встановлюють основні принципи створення та функціонування об’єднань [4].
Статутом є правовий акт, який регулює основи організації і діяльності професійної спілки. Даний документ приймається з’їздами, установчими чи загальними зборами членів профспілки і не повинен суперечити чинному законодавству.
Отже, можемо констатувати, що на даний час правове регулювання діяльності професійних спілок здійснюється належним чином, проте потребує, на нашу думку, внесення доповнень у частині створення важелів для забезпечення незалежності профспілок від впливу державних органів та адміністрацій підприємств, установ, організацій та здійснення їх повноважень для захисту прав та представництва інтересів своїх членів.
Література:
1. Ровчак Л.В. З історії розвитку та становлення профспілок у громадянському суспільстві / Л.В. Ровчак // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України . – №3. – 2010. – С. 98-103.
2. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності: Закон України. – Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 45 – Ст. 397.
3. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
4. Про об’єднання громадян: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.
Розділ VI
СИМБІОЗ ПУБЛІЧНОГО І ПРИВАТНОГО ПРАВА: ПРОТИРІЧЧЯ І ВИКЛИКИ
Сирота Іван
НОВЕ В ЗАКОНОДАВСТВІ ПРО ПЕНСІЙНУ РЕФОРМУ В УКРАЇНІ
Пенсійна реформа, яку тривалий час обговорювали у суспільстві, почала діяти з 1 жовтня 2011 року. Новий Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» [1] містить чимало змін, які торкнулися людей, котрі виходять на заслужений відпочинок за новою пенсійною системою. Одне з найбільш дискусійних нововведень – підвищення пенсійного віку для жінок. Однак воно здійснюватиметься поступово. Право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
55 років – які народилися до 30 вересня 1956 року включно;
55 років 6 місяців – які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року;
56 років – які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року;
56 років 6 місяців – які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року;
57 років – які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року;
57 років 6 місяців – які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року;
58 років – які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року;
58 років 6 місяців – які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року;
59 років – які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року;
59 років 6 місяців – які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року;
60 років – які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.
Проведення пенсійної реформи стосується інтересів практично всього дорослого населення держави. Підвищений на 5 років пенсійний вік для жінок, на 10 років – обов’язковий страховий стаж для жінок і чоловіків, змінений порядок розрахунку заробітної плати для призначення пенсії.
При розрахунку пенсії враховується середня заробітна плата за три календарні роки, які передують року звернення за призначенням пенсії. Обмежений максимальний розмір пенсії, який не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Мінімальний розмір пенсії за віком при наявності у чоловіків 35 років страхового стажу, а у жінок – 30 років встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, зменшені розміри спеціальних пенсій для всіх категорій осіб, які передбачені за законодавством. Змінені умови призначення та виплати пенсій військовослужбовцям та державним службовцям.
Але це не повний перелік змін у пенсійному законодавстві. Верховна Рада України внесла зміни постатейно в 22 закони щодо призначення та виплати пенсій. Найбільша кількість змін внесено в Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. [2]
Питання пенсійного віку, страхового стажу, розрахунку пенсій деталізовані в Законі України «Щодо реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668.
Що саме змінюється:
1) до реформи: держслужбовці – чоловіки виходять на пенсію в 60 років;
після реформи: з 1 січня 2013 року пенсійний вік для держслужбовців – чоловіків буде збільшений до 62 років. Процес розтягнеться на чотири роки – по шість місяців щорічно;
2) до реформи: мінімальний страховий стаж, необхідний для призначення мінімальної пенсії за віком, становить 20 років для жінок і 25 а для чоловіків;
після реформи: мінімальний страховий стаж, необхідний для призначення мінімальної пенсії за віком, становить 30 років для жінок і 35 – для чоловіків;
3) до реформи: мінімальний страховий стаж, необхідний для призначення соціальної допомоги (50% мінімальної пенсії) при досягненні пенсійного віку, становить 5 років;
після реформи: мінімальний страховий стаж, необхідний для призначення соціальної допомоги (50% мінімальної пенсії) при досягненні пенсійного віку, становить 15 років;
4) до реформи: максимальний розмір пенсії законодавчо не обмежений;
після реформи: максимальний розмір пенсії обмежений 10 прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб (сьогодні – 7640 грн.);
5) до реформи: для нарахування пенсії береться розмір середньої зарплати за один календарний рік, що передує року звернення за призначенням пенсії;
після реформи: для нарахування пенсії береться розмір середньої зарплати за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії;
6) до реформи: мінімальний термін служби для нарахування пенсії військовослужбовцям складає 20 років. Йдучи на пенсію через 20 років. військові в якості пенсійного забезпечення отримують 50% платні;
після реформи: мінімальний термін служби для нарахування пенсії військовослужбовцям становить 25 років. Підвищення відбуватиметься поступово, протягом 10 років. аналогічно підвищенню пенсійного віку для жінок. Йдучи на пенсію через 25 років. військові в якості пенсійного забезпечення отримують 65% платні. Зміни не поширюються на льотчиків і провідників. Для нарахування пенсії береться розмір середньої зарплати за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Велика увага приділяється в законодавстві іншому накопичувальному рівню пенсійного забезпечення. Час впровадження цього рівня пенсійної системи, коли кожний платник робить внески і для себе, а не тільки в «загальний казанок» у солідарну систему, продовжено до ліквідації дефіциту коштів Пенсійного фонду (до 2013 року).
А поки що він дуже великий. В 2009 році дефіцит бюджету складав 30 млрд. гри., в 2010 р. – 34 млрд. гри., в 2011 р. – 17,8 млрд. гри. Прогнозується, що в 2012 році дефіцит Пенсійного фонду України складе 2 млрд. 200 млн. грн. [3].
Суттєвих змін зазнало законодавство про пенсійне забезпечення народних депутатів, суддів, прокурорів. По-перше, змінено розмір пенсії з 90% на 80% від заробітної плати. Обмежено заробіток для призначення пенсії народним депутатам, суддям, прокурорам сумою заробітної плати, на яку нараховується єдиний соціальний внесок, як для інших категорій пенсіонерів.
Дострокові пенсії народним депутатам у зв’язку з закінченням їх депутатських повноважень тепер будуть призначатися не за два роки до досягнення пенсійного віку, а за півтора, як і іншим категорія пенсіонерів.
Пенсійному фонду передано право призначення та виплати довічного грошового утримання суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів (раніше вони призначались цими судами).
Встановлений диференційований підхід до визначення стажу роботи прокурорів та слідчих, відповідно до Закону України «Про прокуратуру» [5] на день звернення за призначенням пенсії. Так, до 30 вересня 2011 року – 20 років, в тому числі стажу роботи на посадах прокурорів та слідчих прокуратури не менше 10 років. Азі жовтня 2011 року до 30 вересня 2012 року – 20 років та 6 місяців, в тому числі стажу роботи на посадах прокурорів та слідчих прокуратури не менше як 10 років та 6 місяців і так далі. З 1 жовтня 2020 року – 25 років, в тому числі стажу роботи на посаді прокурора чи слідчого прокуратури не менше 15 років.
Відповідно до Закону про пенсійну реформу зберігаються умови та порядок здійснення права на пенсію за віком на пільгових умовах, враховуючи шкідливість виробництва, та на пенсію за вислугу років. Категорії осіб, які мають право на пенсію за вислугу років визначені статтями 13, 14, 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5листопада 1991 року [6] та п.3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 9 липня 2003 р.
Залишаються незмінними норми про призначення пенсій за вислугу років незалежно від віку працівникам закладів освіти, охорони здоров’я та соціального забезпечення, артистам, спортсменам. При цьому надана можливість відстрочки призначення пенсії за вислугу років з відповідною компенсацією.
Законом про пенсійну реформу закріплений новий принцип визначення заробітку для обчислення пенсії науковим працівникам відповідно до Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» [7]. Внесені зміни в ст. 24 цього Закону щодо перегляду періоду, за який визначається заробіток для призначення пенсії. Зміни передбачають, що для визначення пенсії враховується заробітна плата наукового (науково-педагогічного) працівника за основним місцем роботи за весь період страхового стажу на посаді наукового (науково-педагогічного) працівника починаючи з 1 липня 2000 р.
Новим законодавством збережено право перерахунку пенсій пенсіонерам, які працюють з урахуванням страхового стажу, набутого після призначення пенсії.
Всі зміни в пенсійному законодавстві не розповсюджуються на пенсіонерів, пенсії яким були призначені до вступу в силу нового закону про пенсійну реформу, в тому числі пенсіонерів, які продовжують трудову діяльність.
В той же час реформування законодавства про пенсійне забезпечення повинно позитивно вплинути на систему матеріального забезпечення, сприяти скороченню чисельності пенсіонерів.
Можна вважати, що здійснення пенсійної реформи дозволить стабілізувати діяльність Пенсійного фонду, скоротити витрати на виплату пенсій. Пенсійний фонд повинен стати бездефіцитним.