Вимір Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «vii прибузькі юридичні читання» 25-26 листопада 2011 року Миколаїв Іліон 2011

Вид материала

Документы

Содержание Пєров Андрій ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ КАДРОВОГО РЕЗЕРВУ ТА ЙОГО АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ Правове регулювання строку звернення до адміністративного суду

Подобный материал:

• До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
• Матеріали науково-практичної конференції м. Чернігів, 1 листопада 2011 року Чернігів, 2168.18kb.
• Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
• Гендерна мапа центрально-східної європи матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, 1924.01kb.
• Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
• З. Й. Красовицького 5 листопада 2008 року, м. Суми, 936.73kb.
• Оппозиция «романтизм-реализм» в повествовательной структуре рассказов Б. Майлина 20-30-х, 72.35kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни кременчуцький національний університет, 890.11kb.
• Шоста міжнародна науково-практична конференція, 63.85kb.
• Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІІІ, 4064.21kb.

Пєров Андрій

ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ КАДРОВОГО РЕЗЕРВУ ТА ЙОГО АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

Становлення державної служби та її кадрового потенціалу визначено Законом України «Про державну службу». З часу його прийняття створено нормативно-правову базу у сфері державної служби, яка включає понад 650 нормативно-правових актів. Цими документами визначені основи функціонування інституту державної служби, порядок прийняття на державну службу, її проходження, формування кадрового резерву. Також в Україні створено систему роботи з кадрами державної служби. Разом з тим ще не вдалось державі забезпечити належного професіоналізму та стабільності в діяльності корпусу державних службовців, що частково пояснюється необхідністю вдосконалення адміністративно-правового регулювання процесу формування кадрового резерву.

Формування кадрового резерву здійснюється відповідно до Положення про формування кадрового резерву для державної служби, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 р. № 199, і повинне забезпечити добір працівників, які здатні запроваджувати демократичні цінності правової держави та громадянського суспільства, неухильно відстоювати права людини і громадянина.

Згідно з цим положенням до кадрового резерву зараховуються працівники, які мають професійні навички, що ґрунтуються на сучасних спеціальних знаннях і аналітичних здібностях, для прийняття та успішної реалізації управлінських рішень, котрі успішно справляються з виконанням службових обов’язків, проявляють ініціативу, мають організаторські здібності і необхідний досвід роботи, успіхи у навчанні [1, c. 406].

Глибокі зміни в суспільстві актуалізують потребу в висококваліфікованих спеціалістах. Від кадрів державних службовців, їх професійної й ділової компетентності, нового мислення залежить прийняття продуманих, обґрунтованих рішень і здатність реалізувати їх на практиці.

Але існує проблема гальмування адміністративної реформи. Головною причиною є небажання або неспроможність посадових осіб її здійснювати, оскільки вони звикли працювати за командно-адміністративної системи, що формувала насамперед уміння виконувати розпорядження [2, с. 344]. Такі працівники є недієздатними приймати самостійні рішення, брати на себе персональну відповідальність.

Звідси і виникає необхідність докорінних змін у кадровій політиці, нових шляхів адміністративно-правового регулювання процесу формування кадрового резерву. У зв’язку з цим актуальним залишається проведення адміністративної реформи, її вплив на підходи щодо формування кадрового резерву, що повинен відповідати сучасним вимогам державної служби.

Питання адміністративно-правового регулювання формування кадрового резерву на сучасному етапі розвитку нашої держави перебуває в стані остаточного формування, а потому потребує більш детального опрацювання, правового обґрунтування й прийняття відповідних нормативно-правових актів.

Література

1. Ківалов С.В., Біла-Тіунова Л.Р. Закон України «Про державну службу». Науково-практичний коментар. – Одеса: Фенікс, 2009 – 608 с.

2. Оболенський О.Ю. Державна служба. Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 422 с.


Аракелян Марія

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТРОКУ ЗВЕРНЕННЯ ДО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ

Строк звернення до суду підданий істотним змінам і потребує ретельного аналізу. Слід зауважити, що строки в адміністративному судочинстві поки що не знайшли належної розробки в теорії адміністративного права і процесу, майже відсутні наукові дослідження наслідків суттєвого скорочення строків позовної давності в адміністративному процесі. Суттєве значення строку звернення до адміністративного суду при відсутності наукових досліджень цього інституту визначають безумовну актуальність даної теми та суттєве значення фахового аналізу для правозастосовної діяльності.

Питання визначення сутності строку звернення до адміністративного суду в науці залишається суперечливим. Цивілістична наука досить чітко проводить розмежування матеріальних і процесуальних строків: норми цивільного права визначають матеріальні передумови права на захист порушених прав, норми процесуального права – встановлюють процесуальний порядок розгляду справи [1, c. 8]. Таким чином, право на позов у матеріальному відношенні може обмежуватися строками позовної давності, при цьому строк давності завжди перебуває за межами суб’єктивних прав, не впливаючи на їх зміст [9, c. 274].

В адміністративному процесі термін «позовна давність» не використовується, проте законодавець визначив у ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства строк звернення до адміністративного суду [3]. Співставлення змісту відповідних статей Кодексу адміністративного судочинства і Цивільного кодексу дає можливість зробити висновок, що по суті строк звернення за захистом до адміністративного суду і є строком позовної давності у справах адміністративної юрисдикції [3, 8]. В той же час законодавець окремо у ст. 101 Кодексу адміністративного судочинства визначає процесуальні строки, з чого можна зробити висновок, що строк звернення до адміністративного суду не віднесено до процесуальних строків.

Строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом частіше за все визначається як проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів [2]. Тобто строк звернення до суду є часовими межами існування суб’єктивних прав у порушеному стані, у межах яких особі надається можливість скористатися механізмом судового захисту.

На наш погляд, при визначенні строку звернення до адміністративного суду з позовом слід враховувати такі його особливості:

– строки звернення до суду виступає матеріальним гарантом права на своєчасний захист порушених прав, сприяє встановленню об’єктивної істини у суді та тісно пов’язані із процесуальними строками захисту;

– наслідками спливу строку звернення до суду може бути залишення позову без розгляду. В той же час, визнання поважною причини пропущення визначеного строку, надає можливість захисту порушеного права;

– обчислення строків звернення до суду (насамперед, встановлення початку перебігу позовної давності) залежить від змісту конкретного правовідношення та особливостей конкретних юридичних фактів, які його визначають.

Чинне законодавство поділяє строки звернення з адміністративним позовом на загальний і спеціальні. Загальний строк встановлено ст. 99 КАСУ [3], а спеціальні строки встановлені в інших статтях КАСУ та в деяких інших законодавчих актах.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів [5, c. 30]. Слід зазначити, що до змін внесених Законом України «Про судоустрій та статус суддів» загальний строк подання адміністративного позову для захисту прав, свобод та інтересів особи становить один рік з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Ця норма неоднозначно сприйнята фахівцями, оскільки данні зміни певним чином обмежують права людини на оскарження дій посадових осіб та осіб наділених владними повноваженнями [7, c. 13]. Скорочення строку звернення до суду у два рази значно зменшує можливості особи визначитись чи буде вона звертатися до адміністративного суду із відповідним позовом та належним чином підготуватися до процесу. Дана зміна була зроблена законодавцем обмірковано та з певним розрахунком на навантаженість адміністративних судів судовими справами та їхню складність.

При визначенні строку звернення для суду законодавець має враховувати дві обставини. З одного боку, скорочення строку звернення до адміністративного суду суттєво зменшує можливості особи захистити свої права. За шість місяців особа має усвідомити наявне порушення її права, можливі наслідки цього порушення, сформулювати вимоги, визначитися із обґрунтуванням позову, самостійно вивчити матеріальні і процесуальні правові акти, що становлять поле спірного відношення, звернутися до фахівців, що, як правило, потребує матеріальних затрат, зібрати якомога більше фактів, що підтверджують порушення [6, c. 22]. При цьому слід зважити й на те, що з іншої сторони особі протистоїть орган публічного управління з усіма наявними у нього можливостями. Це, безперечно, не сприяє підвищенню довіри особи до судової системи. В той же час, при визначенні строку звернення слід враховувати і те, що встановлення тривалих строків, а інколи і необмежених, не дають можливості визначити дійсну сутність правовідносин, які існували між сторонами спору, розмивають їх, що, у кінцевому рахунку, ускладнює, навіть унеможливлює об’єктивне вирішення спору. Визначення строку звернення до адміністративного суду має відображувати специфіку відносин, які захищаються в адміністративному суді і вираховуватися виходячи із балансу інтересів особи і держави. Все це говорить про те, що визначений шестимісячний строк звернення до адміністративного суду є явно недостатнім. Зважаючи на те, що сфера публічних відносин між суб’єктом владних повноважень і громадянином носять офіційний характер, встановлення трьохрічного строку є надто завищеним [4, c. 8], тому цілком виправданим є повернення до строку тривалістю в один рік.

Література:

1. Вахонєва Т. Строки (терміни) у цивільному праві: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Т. Вахонєва. – Київ, 2005. – 19 с.
   
2. Інформаційний лист Вищого адміністративного суду України № 1425/11/13-10 від 13.10.2010 р. // www. vasu.gov.ua
   
3. Кодекс адміністративного судочинства від 06.07.2005 № 2747-ІV // Урядовий кур’єр. – 2005. – № 153, 153-154.
   
4. Козлов С. «Безстроковий» строк позовної давності //Юридична газета. – 2011. – № 2. – С. 8.
   
5. Олійник Д. Застосування строків позовної давності у судовій практиці // Радянське право. – 1978. – № 2. – С. 29-34.
   
6. Ринг М.П. К вопросу об отграничении сроков исковой давности от некоторых других сроков гражданского права // Ученые записки Ростовского гос. ун-та. – Вып. 1. – Т. 37. – С. 21-27.