Вимір Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «vii прибузькі юридичні читання» 25-26 листопада 2011 року Миколаїв Іліон 2011
| Вид материала | Документы |
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Матеріали науково-практичної конференції м. Чернігів, 1 листопада 2011 року Чернігів, 2168.18kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Гендерна мапа центрально-східної європи матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, 1924.01kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- З. Й. Красовицького 5 листопада 2008 року, м. Суми, 936.73kb.
- Оппозиция «романтизм-реализм» в повествовательной структуре рассказов Б. Майлина 20-30-х, 72.35kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни кременчуцький національний університет, 890.11kb.
- Шоста міжнародна науково-практична конференція, 63.85kb.
- Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІІІ, 4064.21kb.
1. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / [за ред. акад. НАН України В. М. Гейця]. – К. : Ін-т екон. прогноз.; Фенікс, 2003. – 1008 с.
2. Селіванов В. Демократичний вимір Конституційної реформи в Україні: сучасне розуміння // Право України. – № 9. – 2003. – С. 15–23
Сергеев Юрий
ЗАЩИТА ПРАВ И ЗАКОННЫХ ИНТЕРЕСОВ УКРАИНСКИХ МОРЯКОВ
По мнению специалистов, основанном на данных Международной организации труда (МОТ), Украина в настоящее время занимает 2-3 место в мире как страна – поставщик рабочей силы на морском рынке труда. В этой связи представляется, что рассмотрение проблем защиты прав украинских моряков, является весьма актуальным.
Прежде всего, следует обратить внимание как моряков, так и органов государственной власти Украины на то, что 23 февраля 2006 года на сессии Международной конференции труда МОТ была принята Конвенция 2006 года о труде в морском судоходстве. Новая конвенция объединяет и приводит в соответствие с требованиями сегодняшнего дня положения 68 действующих конвенций и рекомендаций МОТ в области морского трудового права, начиная с 1920 года.
Конвенция 2006 года призвана содействовать соблюдению капитанами и владельцами судов на всех уровнях норм и стандартов труда. Речь идет, в том числе, и о процедуре подачи моряками на суше и в море жалоб на действия владельцев и капитанов судов, связанные с условиями труда на этих судах, с юрисдикцией государств флага, а также с осуществлением контроля над вверенными им судами.
Конвенция устанавливает минимальные требования к морякам, работающим на судне, а также определяет требования к условиям их занятости: продолжительности рабочего дня и отдыха, проживанию, местам отдыха, питанию, медицинским услугам и социальной защите. Кроме того, Конвенция 2006 года устанавливает систему сертификации условий труда моряков, а также процедуру представления моряками жалоб на суше и в море, призванную ускорить их рассмотрение.
Следует указать, что помимо Международной организации труда (ILO, Женева), защиту прав и интересов украинских моряков осуществляют Международная Федерация Транспортников (ITF, Лондон), другие международные организации, национальные морские профсоюзы, МИД Украины, иные органы и организации.
Как правило, обращения украинских моряков и членов их семей за помощью, касаются следующих основных вопросов:
– налогообложение доходов моряков;
– пенсионное обеспечение моряков;
– невыплата заработной платы морякам;
– невыплата компенсации в связи с травмой или смертью моряка.
В этой связи, рассмотрим каждую из указанных проблем, в отдельности.
Налогообложение доходов моряков
С вступлением в силу 01.01.2004 года Закона Украины «О налоге на доходы физических лиц», каждый украинский моряк от всех видов доходов (в т.ч. иностранных) должен был уплачивать налог на доходы по ставке 13% (с 01.01.2007 г – 15%).
Налоговый кодекс Украины, вступивший в силу с 01.01.2011 года также не предусматривает предоставления каких либо льгот для украинских моряков, работающих на судах под иностранным флагом.
Принимая во внимание тот факт, что до 2004 года украинские моряки освобождались от уплаты подоходного налога в случае, если в течение календарного года более 183 суток пребывали за пределами территории Украины, новая норма закона вызывает справедливые нарекания как моряков, так и морской общественности.
Варианты адекватного решения проблемы налогообложения доходов моряков существуют, в т.ч.:
-возврат правила «183 дней»;
-существенное уменьшение ставки (%) налогообложения доходов моряков;
-введение «фиксированной» ставки налога на доходы моряков (например – применение ставки 15 % к среднему уровню заработной платы по отрасли (около 1400 гривень в месяц), только в период нахождения моряка в рейсе).
В то же время, многочисленные обращения в органы государственной власти морской общественности и национальных профсоюзов (ПРМТУ) с требованием решения проблемы налогообложения украинских моряков, до настоящего времени не нашли поддержки у государства.
Пенсионное обеспечение моряков
Если с налогообложением доходов моряков вопрос остается открытым, то новое законодательство Украины в сфере пенсионного обеспечения позволяет решить задачу пенсионного обеспечения моряков.
К сожалению, уже никто не вернет морякам утраченные с 1991 г. годы трудового стажа, когда морякам никто не вел трудовые книжки, так как они были вынуждены уйти работать к иностранным судовладельцам «под флаг». Однако, в настоящее время, каждый моряк имеет право «заработать свой пенсионный стаж», обратившись в районное отделение Пенсионного фонда Украины по месту жительства и заключив договор пенсионного страхования и уплачивая самостоятельно пенсионные взносы. В таком случае, по достижении пенсионного возраста моряк, в зависимости от размера взносов, вправе будет рассчитывать на минимальную либо максимальную пенсию.
Нельзя не отметить и возможности моряков участвовать в негосударственных пенсионных фондах, которые в настоящее время созданы и успешно работают в Украине.
Невыплата заработной платы морякам
Полная либо частичная невыплата заработной платы, либо необоснованные удержания из заработной платы моряка являются одной из основных проблем украинских моряков, работающих под иностранным флагом.
При этом, следует отметить, что большинство судовладельцев добросовестно выполняют взятые на себя обязательства по выплате заработной платы согласно условиям трудового контракта моряка. Однако есть и такие случаи, когда судовладелец имеет долг как перед первым, так и «сменным» экипажем за долгие месяцы их работы на борту.
Решить проблему невыплаты зарплаты можно различными способами.
Прежде всего, следует рекомендовать морякам всегда внимательно изучать условия предлагаемого им к подписанию трудового контракта и подписывать его только после внимательного прочтения всех условий (в т.ч. размера заработной платы, доплат, бонусов, оплаты овертайма, удержаний из зарплаты, штрафов и др.)
Заключение контракта с известным, добросовестным судовладельцем, длительная работа на одну компанию, также могут помочь морякам избежать необходимости решения проблемы невыплаты заработной платы.
В случае, если украинский моряк все же столкнулся с проблемой невыплаты зарплаты или необоснованными удержаниями из нее, он может обратиться за правовой помощью в свой профсоюз, Международную Федерацию Транспортников, которая имеет разветвленную сеть инспекторов по всему миру, к морским юристам, которые смогут предпринять меры по защите прав моряков вплоть до ареста судна.
Невыплата компенсации в связи с травмой или смертью моряка.
Большинство трудовых контрактов моряков предусматривают компенсационные выплаты в случае травмы либо смерти моряка.
Как правило, трудовые контракты моряков содержат ссылку на условия Коллективного договора, который заключается между национальным профсоюзом и судовладельцем и определяет условия найма моряка и его социальной защиты. В Коллективном договоре имеется специальная компенсационная шкала, на основании которой исчисляется сумма компенсации, в зависимости от степени утраты трудоспособности моряком.
В связи с тем, что риски судовладельца в большинстве случаев застрахованы (в т.ч. в отношении членов экипажа), морякам и членам их семей следует помнить, что немаловажную роль в разрешении вопросов выплаты компенсации решают клубы взаимного страхования (P&I Clubs) и их корреспонденты на территории Украины. При этом определяющим условием для выплаты компенсации в полном объеме является отсутствие вины моряка, а также четкие условия выплаты компенсации, определенные в Трудовом контракте и Коллективном договоре.
Учитывая вышеизложенное, можно констатировать, что проблемы, возникающие в ходе реализации моряками своего права на труд на судах иностранных судовладельцев вполне разрешимы. Защита прав моряков может быть обеспечена на надлежащем уровне при условии соблюдения вышеуказанных рекомендаций и своевременном обращении за квалифицированной правовой помощью.
Шопіна Ірина
АКТИ ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА: ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ
Тлумачення норм права має у механізмі правового регулювання загальне, універсальне значення. У кожному випадку, реалізуючи правові норми, суб’єкти так чи інакше засвоюють їх зміст. Така інтерпретація може здійснюватися і по за процесом правового регулювання (під час здійснення наукового дослідження, правової освіти, ознайомлення громадськості із законодавством) [1, 67; 8-9]. Істотні особливості набуває тлумачення у випадках, коли воно є елементом владної індивідуально-правової діяльності компетентних органів, тобто застосування права. Застосування права розуміється нами у даному контексті як специфічна державно-владна діяльність, яка має суттєвий вплив на процес правового регулювання. Коли тлумачення входить до складу застосування права, це неминуче накладає на неї свій відбиток. Відбувається те ж, що відбувається при включенні будь-якого явища в певну систему: воно набуває інтегративні якості, властиві системі в цілому [1, 506].
Акти тлумачення норм права (або інтерпретаційні акти) розуміються у юридичних джерелах як правові акти, які містять роз’яснення змісту юридичних норм [3, 22], як документи, що приймаються за результатами офіційного роз’яснення (тлумачення) норми права органами держави і посадовими особами відповідно до реалізації їх визначених законом повноважень [4, 60], як процес, спрямований на встановлення змісту норм права з метою їх правильної реалізації [5, 14; 6, 67]. Наведені визначення в цілому відображають три основні підходи до сутності актів тлумачення права – як до правових актів, які, у той же час, не є джерелами права, як до підсумкових документів, прийнятих за результатами тлумачення обмеженим, визначеним законом, колом суб’єктів, та як до когнітивного процесу, спрямованого на встановлення змісту норм права. На нашу думку, кожне з таких визначень має право на існування, оскільки вони охоплюють різні аспекти досліджуваного феномену – сутнісний, змістовий та динамічний. Тому необхідним є виділення суттєвих ознак актів тлумачення норм адміністративного права як елементу механізму адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ. Спробуємо виділити такі ознаки.
По-перше, акти тлумачення норм адміністративного права пояснюють (коментують) значення існуючих норм права, але не формулюють нових норм права і тому не є джерелами останнього. По-друге, вони не мають самостійного характеру і існують лише разом із відповідними нормами права, якщо ж останні втрачають чинність, то втрачають своє значення і акти їх тлумачення. По-третє, метою актів тлумачення права є забезпечення одноманітної практики розуміння та застосування тих чи інших положень норм адміністративного права. По-четверте, акти тлумачення норм адміністративного права не можуть виходити за межі змісту, встановленого джерелами права. Необхідно також вказати, що як ознаку актів тлумачення права називають їх владний обов’язковий характер [4, 60; 7, 62]. Ми погоджуємося з цією думкою лише частково, тому що не всі з означених актів можуть вважатися обов’язковими для суб’єктів правозастосування, оскільки деякі з таких актів носять рекомендаційний характер. Оскільки ми поділяємо думку вчених, які вражають, що за своєю сутністю акт тлумачення права у першу чергу – документ, то хотілося б зазначити, що необов’язковий характер таких актів цілком узгоджується із поняттям документу, визначеним у національному законодавстві, а саме у ст.1 Закону України «Про інформацію», відповідно до положень якої останній розуміється як матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі [8]. Тому під визначення акта тлумачення права підпадають, на нашу думку, роз’яснення пленумів судових органів, листи міністерств і відомств, які відповідають ознакам документу, але не носять обов’язкового характеру. Отже, по-п’яте, акти тлумачення права є за своєю сутністю документами у значенні, яке міститься у ст.1 Закону України «Про інформацію». І, по-шосте, необхідно підкреслити важливість такої ознаки, як професійний характер актів тлумачення права. У випадку видання офіційного акту тлумачення такий професійний характер підтверджується правовим статусом органу чи посадової особи, що підготували такий акт. У випадку неофіційного (доктринального) тлумачення професійний характер акту тлумачення права забезпечується наявністю у суб’єкта, який є автором такого акту, спеціальних знань, вмінь та навичок у певній сфері, підтверджених в офіційному порядку (дипломи про здобуття наукового ступеня та наукового звання) та рішення органу, до компетенції якого належить рекомендація до друку наукових видань (вченої, наукової ради тощо), щодо відповідності такого документу встановленим вимогам.
На підставі визначення суттєвих ознак акту тлумачення норм адміністративного права як елементу механізму адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ можна сформулювати визначення останнього як підготовленого на професійній основі документу, в якому міститься роз’яснення (коментар) існуючої норми (норм) адміністративного права з метою забезпечення одноманітної практики розуміння та застосування положень таких норм.
Література:
- Вопленко П. П. Акты толкования норм советского социалистического права: автореф. дисс. канд. юрид. наук /П.П.Вопленко – Саратов, 1972. – 20 с.
- Алексеев С. С. Общая теория права: учебник. /С.С.Алексеев – 2-е изд., перераб. и доп. – Москва : Проспект, 2011. – 568 с.
- Большой юридический словарь / под ред. А. В. Малько. – Москва: Проспект, 2011. – 704 с.
- Радько Т. Н. Теория государства и права в схемах и определениях: учебное пособие. – Москва: Проспект, 2011. – 176 с.
- Адміністративне право України: Підручник: За заг.ред. д.ю.н., проф. Коломоєць Т.О. – Київ: «Істина», 2008. – 219 с.
- Стеценко С.Г. Адміністративне право України: навч. посіб. / С.Г. Стеценко – К.: Атіка, 2008. – 624 с.
- Гражданское право: учебник: в 3 т. – Т. 1. / Е.Н.Абрамова, Н.Н.Аверченко, Ю.В.Байгушева [и др.]; под ред. Л. П. Сергеева. – Москва: РГ- Пресс, 2011. – 1008 с.
- Про інформацію: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст.650.
Малюк Світлана
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО КОНТРОЛЮ В СИСТЕМІ ОБІГУ ПУБЛІЧНИХ КОШТІВ
Вступ. Правове забезпечення будь-якої діяльності є необхідною умовою існування суспільства. З часів Древнього Риму відомо, що приватне та публічне право є самим випробуваним історією та дієвим інструментом удосконалення, організації та підтримки можливої раціональності та ефективності суспільної життєдіяльності.
Розробка проблем фінансового контролю спирається на дослідження представників різних галузей знань. Теоретичні та методологічні основи контролю визначаються, з одного боку, економічними науками, а з другого –правові науки досліджують контроль як функцію управління. Проте будь-які економічні відносини мають правову форму. Філософи вважають: «...та обставина, що в розпорядженні права знаходяться норми і закони, як ефективний засіб з адаптування індивідуальної поведінки до зовнішніх обставин, дозволяє віднести його до одного з різновидів адаптивних механізмів».
В юридичній науці автори під поняттям «правові основи» або «правові засади» розуміють сукупність нормативно-правових актів. Окремі питання щодо правових основ фінансового контролю аналізувалися в юридичній науці. Так, правову основу діяльності органів контролю в Україні вивчає О. Івченко; правові засади контролю за використанням бюджетних коштів з боку Рахункової палати визначає Л. Юхименко; правові основи фінансового контролю досліджує Л. Савченко та ін.
Упорядкування системи органів державного фінансового контролю, удосконалення співвідношення їх статусів значною мірою забезпечує ефективність контролю. Ця проблема стала предметом дослідження не окремої групи науковців, а сформувалася як цілісний напрямок діяльності учбових закладів щодо підготовки кадрів адміністративних працівників. У 30-тих роках з’явилися класичні роботи з державного адміністрування. Дві найбільші роботи належать Дж. Муні, А. Рейлі та Л. Галику, Л. Урвіку.
Виклад основного матеріалу. Суспільні фінансові зв’язки пронизані різними видами контролю, який здійснюють різні інституції та органи. Одні з органів мають основним напрямком діяльності фінансовий контроль, інші – здійснюють контроль поряд із своєю основною, визначеною законодавством діяльністю. Для характеристики системи органів державного фінансового контролю необхідним є з’ясування властивостей, які формують таку конструкцію як компетенція. Компетенцію державного органу розуміють як певний обсяг державної діяльності або коло питань, передбачених правовими актами, які мають вирішуватися державним органом. Загальну компетенцію в сфері фінансового контролю, яка пов’язана з реалізацією в тому числі і контролюючих повноважень здійснюють: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України та ін. Але найбільш принципова роль в цих відносинах відведена органам, які реалізують спеціальні повноваження в сфері фінансового контролю, органам спеціальної компетенції.
Інституціональну організацію державного фінансового контролю на центральному рівні в Україні складають: Рахункова палата України; Міністерство фінансів України; Головне контрольно-ревізійне управління України; Державне казначейство України; Державна податкова адміністрація України; Державна митна служба України; Державний комітет з цінних паперів та фондового ринку України; Національний банк України.
На ці державні органи покладається реалізація найважливіших функцій державного фінансового контролю, що визначають його мету на сучасному етапі розвитку – встановлення реального стану фінансової системи та вплив на управління фінансами. В цій системі поєднані контролюючі органи, для яких головним призначенням є здійснення контролюючих функцій та які в той же час можна поділити на дві підгрупи: а) контроль виключно в сфері фінансів (податкові органи тощо); б) контроль не лише в сфері фінансів (митні органи тощо). Об’єктом контрольної діяльності кожного з таких органів є важлива ланка фінансової системи України. Контрольні дії здійснюються шляхом використання певних методів і форм в процесі реалізації своєї компетенції контролюючими органами.
Виокремлюють наступні форми здійснення фінансового контролю:
1. Разові, або періодичні, випробування. У цій групі вони об’єднують одиничні форми контролю, які проводяться переважно під час випробувань щодо якісних характеристик об’єктів. Сюди відносять: сертифікацію, атестацію, акредитацію, ліцензування, експертизу.
2. Перевірки – це основні форми контролю, які використовуються під час проведення контрольних заходів, а саме: державний фінансовий аудит, інспектування, ревізія, перевірка і аудит.
3. Безперервне відстеження діяльності економічних систем, що передбачає такі форми проведення безперервного контролю, як фінансовий моніторинг та інші форми безперервного нагляду.
Вище названі форми відображають проведення контролю в різних напрямах суспільного життя. І тому вибір форми контролю залежить від об’єкта, на якому буде проводитись фінансовий контроль.
Щодо методів, то вони можуть бути поділені на три основні групи:
– документальні: перевірка за формальними ознаками; перевірка за змістом; арифметична перевірка; нормативна перевірка; зустрічна перевірка;
– фактичні: інвентаризація; контрольний обмір; обстеження; лабораторні аналізи якості; контрольний запуск;
– хронометраж: отримання письмових пояснень.
Варто зауважити, що значення методів фінансового контролю полягає в тому, що вони є важливим засобом забезпечення законності та доцільності проведення фінансової діяльності; виконання усіма суб’єктами, що здійснюють фінансову діяльність, приписів держави, органів місцевого самоврядування у цій сфері; своєчасного наповнення бюджетів та цільових позабюджетних фондів коштів; суворого й точного дотримання усіма учасниками фінансової діяльності своїх обов’язків перед державою, органами місцевого самоврядування; виявлення фактів порушення фінансового законодавства, неналежного виконання учасниками фінансової діяльності своїх обов’язків та притягнення винних до відповідальності.
Щодо правового регулювання фінансового контролю, то воно здійснюється нормами фінансового права. У юридичній літературі склалася думка про фінансовий контроль як інститут Загальної частини фінансового права. До цього слід додати, що фінансовий контроль є, мабуть, єдиним структурним підрозділом фінансового права, правові норми якого містяться як у Загальній, так і в Особливій частинах, тобто структура фінансового контролю є досить складною. До Загальної частини фінансового права варто віднести фінансово-правові норми, що регулюють загальні принципи, цілі й завдання, організацію і порядок здійснення фінансового контролю, характеристику його видів і методів. Щодо фінансово-правових норм, що передбачають певну специфіку здійснення фінансового контролю в різних сферах фінансової діяльності, то вони цілком справедливо належать до Особливої частини. Конкретизацію ж їх специфічних завдань і змісту відображено в інституціональних правових актах (наприклад, у Податковому кодексі України, Законі України «Про аудиторську діяльність» тощо).
Таким чином, ознайомившись з основними аспектами та питаннями правових засад організації фінансового контролю, визначено, що головним у фінансовому контролі є не виявлення, фіксування порушень, незаконних витрат засобів і безгосподарності, а попередження запобігання.
Для ефективного здійснення фінансового контролю необхідні критерії, своєрідні еталони, з якими в ході контролю порівнюється діяльність, що перевіряється. Для фінансового контролю такі критерії визначаються фінансовим законодавством і іншими нормативними актами, що регламентують фінансову діяльність. Зокрема, такі критерії містяться насамперед в Конституції України, в Законах України «Про державну податкову службу в Україні», «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», «Про аудиторську діяльність» та в ряді інших, а також в указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, наказах та інструкціях міністерств і відомств, у статутах і положеннях, що регламентують правове становище і компетенцію державних органів, громадських організацій, органів місцевого самоврядування і містять в собі правові норми, які регулюють контрольні повноваження компетентних органів.