Вимір Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «vii прибузькі юридичні читання» 25-26 листопада 2011 року Миколаїв Іліон 2011
| Вид материала | Документы |
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Матеріали науково-практичної конференції м. Чернігів, 1 листопада 2011 року Чернігів, 2168.18kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Гендерна мапа центрально-східної європи матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, 1924.01kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- З. Й. Красовицького 5 листопада 2008 року, м. Суми, 936.73kb.
- Оппозиция «романтизм-реализм» в повествовательной структуре рассказов Б. Майлина 20-30-х, 72.35kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни кременчуцький національний університет, 890.11kb.
- Шоста міжнародна науково-практична конференція, 63.85kb.
- Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІІІ, 4064.21kb.
Розділ ІІІ
ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РЕФОРМУВАННЯ СУЧАСНОГО КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА
Саінчин Олександр
ОСОБЛИВОСТІ ВИЗНАЧЕННЯ ЕЛЕМЕНТІВ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ СЕРІЙНИХ ВБИВСТВ
Криміналістична характеристика вбивств – це система взаємозалежних узагальнених даних про найбільш типові ознаки, які проявляються в способі й механізмі вбивства, обстановці його вчинення, особистості вбивці, особистості потерпілого та слідової картині.
Криміналістична характеристика серійних убивств, на відміну від інших видів вбивств, являє собою більш складну систему інформаційних даних, специфічних ознак, способу й механізму вчинення вбивств, даних про особистість убивці й потерпілих, які виявляються в кожному епізоді серії вбивств.
В основі підходу до розуміння «криміналістичної характеристики серійних убивств» лежать теоретичні положення криміналістичної характеристики певного виду вбивств. Якщо навіть убивства були скоєні без свідків, їх поєднують такі елементи: 1) час і місце здійснення вбивства, або виявлення трупа; 2) спосіб здійснення вбивства; 3) обстановка й обставини здійснення вбивства (слідова картина здійснення вбивства); 4) мета вбивства; 5) предмет злочинного посягання.
Ці елементи криміналістичної характеристики вбивств є обов’язковими при розслідуванні будь-якого зробленого вбивства.
Мотиви й дані про особистість злочинця є додатковими факторами, які обумовлюють подальшу конкретизацію елементів криміналістичних характеристик серійних убивств.
Проблемам розслідування злочинів певних видів, а саме умисних вбивств, поділяли певну увагу такі вчені, як С.А. Афанасьєв [1], В.П. Бахін [2], В.В.Тіщенко [4], В. Ю. Шепітько [5], В.Г Лукашевич [6]. Разом з цим, слід зазначити, що методиці розслідування серійних вбивств увага науковцями приділялася не на достатньому рівні. Усунення цієї прогалини і є метою даної статі.
Як зазначалося вище, криміналістична характеристика серійних убивств – це система, однак як будь-яка система вона має свою, більш розширену структуру. До числа таких елементів структури криміналістичної характеристики серійних убивств, можливо, віднести наступні: 1) предмет злочинного посягання, або, як його ще називають, предмет злочинного інтересу; 2) спосіб вчинення вбивств; 3) механізм вчинення вбивств; 4) обстановка вчинення вбивств; 5) ознаки вчинення вбивств (слідова картина); 6) криміналістична характеристика особи злочинця (убивці); 7) криміналістична характеристика особи потерпілого (жертви); 8) зв’язок конкретного епізоду з даною серією вбивств; 9) мети й мотиви вчинення вбивств.
Не менш важливим елементом є й слідова картина вбивства. При вчиненні серійних убивств, залежно від виду вбивства, різна й слідова картина. Слідова картина являє собою сукупність різних слідів, залишених убивцею й жертвою на місці вчинення злочину. До них ставляться: а) всі матеріальні сліди, які залишаються на жертві від знаряддя вбивства; б) сам труп; в) знаряддя злочину; г) різні сліди від взуття, відбитки пальців; д) недокурки від сигарет і інші сліди, які свідчать про перебування злочинця на місці вбивства. У деяких випадках слідів більше на місці вчинення вбивства, в інших – перевагу слідів можна простежити на місці виявлення трупа. Таке кількісне розходження допомагає слідчому відрізнити місце вчинення вбивства від місця виявлення трупа або від місця його розчленовування.
При розслідуванні серійних убивств дуже велике значення має питання віднесення певного епізоду до даної серії вбивств. Тут важливо з’ясувати: чи є ці кілька вбивств серією, чи відноситься цей епізод до даної серії, якщо відноситься, то чим це можна підтвердити? Якщо зв’язок підтверджується, то на підставі вже наявних даних можна зробити певні висновки та ставити питання про об’єднання кримінальних справ.
Способи підготовки до вбивства – це дії злочинця по готуванню до вбивства: 1) продумування деталей вчинення вбивства й приховання слідів злочину (сюди ставиться й продумування способу здійснення вбивства); 2) обрання певного знаряддя вбивства (вогнепальної, холодної зброї); 3) збирання інформації про жертву (інформація може бути різною: відомості про розпорядок дня, родину, знайомства, характер жертви, звички і ін.); 4) підбор транспорту, за допомогою якого злочинець збирається вчинити злочин (іноді злочинець може використовувати кілька транспортних засобів); 5) вибір місця, зручного часу для злочинця для вчинення вбивства; 6) створення певних умов для вчинення вбивства.
Спосіб вчинення й приховання злочину є основою криміналістичної характеристики вбивств. Людину можуть позбавити життя шляхом побиття руками або ногами, скидання з висоти або з автомобіля, що рухається (транспортного засобу), отруєння, удушення, утоплення, а також з використанням вогнепальної й холодної зброї, а також іншими способами. Безпосереднє вчинення вбивства характеризується нанесенням жертві поранень і ударів, які стали смертельними для неї. Більш точну інформацію про спосіб вчинення вбивства надає експерт, що провадить судово-медичну експертизу. Він більш детально може сказати, як було нанесене поранення або удар: з якої сторони, під яким кутом, яким предметом, якщо це вогнепальне поранення, то з якої відстані стріляв злочинець, який калібр зброї він використовував, у якому положенні перебувала жертва під час вбивства. Спосіб вбивства може вказати на стать злочинця, його фізичну силу, спеціальні навички, можливий рід занять, військовий або інший досвід, уміння володіти певними видами зброї.
До способів приховання вбивств відносяться дії злочинця по знищенню або прихованню трупа або його частин, переміщенню трупа з місця вбивства в інше місце, розчленовуванню й спотворюванню трупа, прихованню знаряддя вбивства, одягу й взуття вбивці, речей, які належали жертві, знищенню слідів на місці вбивства, інсценуванню вбивства під самогубство, нещасний випадок, несподівану смерть, що наступила природним шляхом. Спосіб приховання вбивства може вказувати на зв’язок злочинця й жертви. Так, наприклад, убивства, які замасковані під інсценування, звичайно вчиняються особами, які були близькі з потерпілим, у яких найчастіше й з’ясовують причину смерті жертви. Злочин також може бути зроблено найманим убивцею, тобто за замовленням.
Спосіб приховання вбивства залежить якоюсь мірою й від взаємозв’язку злочинця з жертвою. Це пов’язане з тим, що в злочинця своєрідна психологія: якщо злочинець до вбивства не був знайомий з жертвою, то найчастіше він позбувається від трупа шляхом переміщення його з місця вбивства, викидання з автомобіля або, наприклад, закриває гілками, землею, скидає з обриву. Дана обставина може вказувати на те, що злочинець під час вчинення злочину був наляканий і розгублений. Якщо ж злочинець знав жертву до вбивства, то в такому випадку найпоширенішим способом приховання слідів злочину є спалення трупа, утоплення, розчленовування, спотворювання трупа кислотою. Так звані професіонали своєї справи, або, інакше кажучи, наймані вбивці, використовують різні способи приховання злочину – все залежить від обрання вбивцею того або іншого способу.
При розслідуванні серійних убивств певне значення має обстановка вчинення злочину, що містить у собі місце, час вчинення злочину, місцевість, де було вчинене вбивство, предметна обстановка.
Місце вбивства звичайно пов’язане з житлом злочинця або його жертви, з місцем проводження вільного часу, зі шляхами пересування потерпілого на роботу, до місця відпочинку, до рідних, знайомих. При вчиненні серійних убивств місце вчинення вбивства може збігатися, наприклад, у межах якого-небудь району, міста. Іноді вбивця вибирає схожі місця по навколишньому оточенню, у якій йому зручно здійснювати свої злочини. Наприклад, сексуальні серійні вбивства відбуваються найчастіше в певнім житлі або в певнім місці. Це пов’язане із психологічним сприйняттям убивцею місця вчинення вбивства. Але більшість серійних убивств відбуваються в різних місцях.
Якщо вбивство відбувається способом, пов’язаним із застосуванням автомобіля, то місцем убивства вибирається маршрут, що має різкі повороти, проходить по березі моря, річки, озера, лиману, прірви, яру.
Знаючи хоча б кілька обставин обстановки здійснення злочину, можна попередити вчинення нового вбивства.
Література:
- Афанасьєв С.А., Іванов В.И., Новик В.В. Особливості розслідування сексуально-садистських убивств: Навчальна допомога. – К., 1993. – 80 с.
- Бахін В. П. Слідча практика: проблеми вивчення й удосконалювання. – К.: Либідь, 1991. – C.31.
- Бабаева Э.У., Пілецкая С.М., Самойлов Ю.М.. Селиванов Н.А. Про розкриття й розслідування навмисних убивств, зроблених найманими особами (інформаційно-методичний лист). – К., 1990. – С. 2.
- Тіщенко В.В. Корисливо-насильницькі злочини: криміналістичний аналіз. Монографія. – Одеса: «Юр. література», 2002.
- Криміналістика / Під ред. В. Ю. Шепітько. – Харків: Одиссей, 2001. – С. 32.
- Лукашевич В. Г. Проблеми оптимізації діяльності з розслідування злочинів. Теоретичні та практичні проблеми використання, можливостей криміналістики й судової експертизи в розкритті й розслідуванні злочинів. – К. : Укр. академія внутрішніх справ, 1996. – С. 17-26.
Гутнік Ксенія
ДЕЯКІ ПИТАННЯ ПРОТИДІЇ, ЩО ВИНИКАЮТЬ У ХОДІ СУДОВОГО СЛІДСТВА
Часто вчинений злочин і пов’язане з ним судове слідство викликають підвищену увагу і реакцію з боку громадськості. Виникнення такої уваги супроводжується певними діями, які є не завжди законними. Особливо часто особи, зацікавлені у тому чи іншому результаті справи, у якості таких дій використовують пікетування зданій суду. Інформаційний потік, що виходить від різних ЗМІ, дає можливість нам прослідкувати за ходом судового слідства по резонансним злочинам: «Суд над Тимошенко пикетировали 2,5 тысяч человек», «Соратники Луценко будут пикетировать суд», «6 апреля 2011 года пикетировали здание Ленинского районного суда г. Луганска, где началось очередное заседание по делу о прошлогоднем взрыве в Луганской больнице № 7», «25 февраля 2011 года евреи Херсона в концлагерных робах пикетировали суд» тощо. Подібна реакція, на наш погляд, пов’язана насамперед з існуючою соціальною напруженістю в тій або іншій сфері життєдіяльності.
Розглянемо деякі з основних причини привернення уваги і прояву подібної реакції з боку громадськості до ходу судового слідства.
1. Злочин мав політичний характер, був вчинений проти громадського (публічного) діяча або громадським (публічним) діячем.
Політика є однією з головних сфер життя суспільства. Саме від взаємодії політичних сил, діяльності конкретних політиків, прийнятих ними рішень залежить стабільність і розвиток як усього суспільства, так і певних соціальних груп і на рівні держави, і у конкретних сферах життєдіяльності. Ось чому політична арена завжди була, є і буде об’єктом пильної уваги громадськості. Природно, що злочин, вчинений з якихось політичних мотивів, автоматично стає об’єктом посиленої уваги і бурхливої реакції громадськості. Більш того, успішне розслідування злочину і притягнення до відповідальності винних є для суспільства індикатором спроможності і значною мірою легітимності влади.
Злочинами, скоєними проти суспільного діяча, є злочини, вчинені проти лідерів, активних діячів політичних партій (особливо опозиційних), інших громадських організацій (особливо правозахисних), діячів культури і мистецтва, інших відомих діячів. Такі особи виражають ті або інші інтереси певних соціальних груп, їх громадянську позицію, уособлюють утілення національної ідеї тощо. У силу цього злочин, вчинений проти такої особи сприймається як особиста втрата для представників тієї соціальної групи, з яким була пов’язана ця особа, як діяння, спрямоване проти інтересів групи. Крім того, публічність таких осіб природним чином спричиняє поширення інформації про посягання, вчинене проти них.
Вже не кажучи про злочини, які вчиняються на державному рівні, великий суспільний резонанс викликають злочини, які вчиняються з політичних мотивів навіть на місцевому рівні. Чималий резонанс викликало вбивство кандидата на пост селищного голови одного із сіл Криму, вчинене у 2006 році чотирма рецидивістами та студентом на замовлення в.о. голови селищного голови та депутата цієї ж селищної ради, за посередництвом оперуповноваженого міського відділу управління податкової міліції. [1].
2. Злочин мав економічний характер.
Задоволеність життям впливає на соціальні настрої членів суспільства, на сприйняття навколишньої дійсності в цілому, на загальний психологічний фон. Найбільш масові і гострі виступи, як правило, викликані саме економічними проблемами (неможливістю задоволення життєвих потреб, значне розшарування (нерівність) населення за матеріальною ознакою тощо), загальною соціально-економічною ситуацією як в окремому регіоні, так і в країні в цілому. Вчинення злочину в економічній сфері (економічного характеру), що спричинило значний збиток (у великому й особливо великому розмірах), розцінюється громадськістю як черговий доказ незахищеності їхніх економічних інтересів і економічної безпеки.
Аналіз слідчо-судової практики відносно злочинних посягань службових осіб на державні кошти у бюджетній сфері свідчить, що до судів доходить незначна кількість кримінальних справ із числа порушених, вироки судів нерідко є невиправдано м’якими [2, с. 171]. Це не може не викликати інтерес і негативну реакцію з боку громадськості.
Так, через короткий перебіг часу після убивства кандидата на пост селищного голови у Криму було скоєно ще один резонансний злочин: вбили його однопартійця, кандидата в депутати Верховної Ради Криму. Основна версія вбивства – це версія внутрішніх «розбірок» у одному із міст Криму, оскільки покійний – раніше двічі засуджений, у тому числі і за скоєння злочину, пов’язаного з банківсько-фінансовою діяльністю (підробка документів для оформлення банківських кредитів) – через конвертаційний центр «відмив» 85 мільйонів гривень [1].
3. Злочин мав релігійний, міжнаціональний або расовий характер.
Дотримання прав певної національної, етнічної групи, яка є меншістю в країні або окремому регіоні, так само як послідовників релігії, що не є домінуючою в країні (регіоні), завжди є об’єктом пильної уваги широкої громадськості, у тому числі і міжнародної, як потенційний об’єкт дискримінації або переслідування. Це стосується будь-яких проявів нетолерантності за національними або релігійними ознаками, не говорячи вже про таку його крайню форму прояву, як вчинення злочинів за цими мотивами. Як і в попередніх випадках, результат розслідування подібного злочину розцінюється громадськістю як фактичне відбиття справжньої державної національної і релігійної політики.
Так, наприклад, бійка між двома групами юнаків, які належали до двох різних національностей, що відбулася біля кафе в одному із міст Криму та закінчилася загибеллю одного із учасників, який помер від отриманих травм, викликала значний суспільний резонанс. Реакція суспільства мала свій прояв не лише під час судового слідства у вигляді пікетів на вулицях міста, але й у серії публікацій у друкованих періодичних виданнях та Інтернеті протягом декількох років [3; 4; 5].
4. Злочин був вчинений працівником правоохоронних органів.
З поглибленням демократичних перетвореннь у нашому суспільстві, зокрема розвитком громадських правозахисних організацій, злочини, що вчиняються працівниками правоохоронних органів, стають об’єктом посиленої уваги з боку громадськості. Притягнення винних працівників-корупціонерів до відповідальності сприймається населенням як факт наявності реальної можливості в державі захистити свої інтереси, тому що не всі правоохоронці на боці тих, у кого є сила грошей і влади.
Так, за вироком суду одного з міст Криму було засуджено членів «міліцейського» наркоугруповання. Два оперуповноважених відділу по боротьбі з наркотиками райвідділу і дільничний інспектор постачали наркотики одному з наркоторговців, якого «уповноважили» збувати їх, гарантуючи недоторканність і одержуючи виручені кошти. Окрім зберігання і збуту наркотиків, міліціонерам інкриміновано зловживання службовим становищем, численні незаконні затримання, вимагання та отримання хабарів за не притягнення до кримінальної відповідальності винних у причетності до незаконного обігу наркотичних речовин [6].
В останній час навколо окремих судових розглядів розгортаються справжні «суспільні війни», але доводиться констатувати, що судові органи до них ще не готові.
Пильна увага і реакція з боку громадськості (резонанс) нерідко впливають на хід судового слідства, а також на вирок суду. Нерідко такий прояв уваги до судового слідства вимушує суддів чи затягувати строки слідства, чи, навпаки, робити судовий процес скорішим, що розцінюється громадськістю як навмисне порушення слідства в інтересах певних осіб (сил).
Ми вважаємо, що у подібних ситуаціях весь судовий процес, результати отримання доказової інформації в обов’язковому порядку повинен скрупульозно і ретельно фіксуватися незалежно від наявності клопотань сторін. Ця пропозиція обумовлена ще й тим, що за ходом слідства стежить велика кількість зацікавлених осіб, що активно удаються до реалізації права оскарження всіх можливих дій судді. Нерідко це робиться навмисне за надуманими приводами.
Також суддя повинен бути готовим до необґрунтованої критики на його адресу: від обвинувачень у затягуванні (прискоренні) слідства до обвинувачення в дискримінації, різного роду забобонах, вчиненні різних правопорушень і поширення іншої дискредитуючої його і органи правосуддя інформації.
Література:
- Драголюк В. Жертви «великих перегонів». Кримські правоохоронці оприлюднюють подробиці резонансних убивств [Електронний ресурс] / щоденна інформаційно-політична газета Україна молода 08.04.2006 – № 065. – Режим доступу: iev.ua/number/651/113/23617/
- Степанюк Р.Л. Попередження та подолання протидії розслідуванню злочинів, пов’язаних із незаконним використанням бюджетних коштів службовими особами / Р.Л. Степанюк // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ, 2006. – № 3. – С. 171 – 175.
- Архів Бахчисарайського районного суду АР Крим. Кримінальна справа № 10705240027 від 20.01.2007 р.
- Барелин Е. Бахчисарайский беспредел/ Е. Барелин // Русичи. – 27 мая-15 июня 2008 г. – № 10 (113). – С. 1.
- Кудинова Г. По горячим и больным следам / Г. Кудинова // С места происшествия. – 26 января-1 февраля 2007. – № 3 (448). – С. 4.
- Засуджено наркоділерів у погонах [Електронний ресурс] / Офіційний веб-сайт Прокуратура Автономної Республіки Крим – Режим доступу : p.gov.ua/index.php?section=n&newsid=1156
Загурський Олександр
ЗАВДАННЯ КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА В КОНТЕКСТІ НОВОГО ПРОЕКТУ КПК УКРАЇНИ
Прийняття 7 липня 2010 р. нового Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та представлення 16 червня 2011 р. Робочою групою з питань реформування кримінального судочинства нового проекту КПК України, привернули значний інтерес вчених-правників до фундаментальних проблем кримінального судочинства, його призначення, мети та завдань.
На нашу думку, на сьогоднішній день доступне і справедливе судочинство та ефективний захист прав і свобод людини можливі тільки за наявності досконалого кримінально-процесуального законодавства. Тим не менше, нормативно-правове регулювання кримінального судочинства ще досі залишається нереформованим, оскільки діючим є Кримінально-процесуальний кодекс України, прийнятий 28 грудня 1960р. в УРСР, якої сьогодні не існує на політичній карті світу. Впродовж 50 років Кримінально-процесуальний кодекс України піддавався деякому оновленню, в його текст було внесено близько 200 змін та доповнень. Проте, можна констатувати його невідповідність вимогам захисту прав людини відповідно до міжнародних стандартів.
Відповідно до ст. 2 нині діючого КПК України, «завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть участь в ньому, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до кримінальної відповідальності і жоден невинний не був покараний [1].
Проте, ці завдання сформульовані станом ще на 1992 р., не враховують у повній мірі демократичні зміни у суспільстві, а також новаційні підходи до нормативно-правового регулювання кримінально-процесуальних відносин відповідно до Конституції України і міжнародно-правових актів, які стосуються кримінального судочинства [2, с. 82].
Аналіз КПК Республіки Білорусь та КПК Республіки Казахстан показує, що в них міститься багато споріднених положень з КПК України. КПК Республіки Білорусь до основних завдань кримінального процесу відносить «захист особи, її прав і свобод інтересів суспільства і держави шляхом швидкого і повного розслідування злочинів, суспільно небезпечних діянь неосудних, викриття і притягнення до кримінальної відповідальності винних, забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожен, хто вчинив злочин, був підданий справедливому покаранню і жоден невинний не був притягнений до кримінальної відповідальності і засуджений» [3].
Крім того, поряд з завданнями кримінального процесу, окремо виділені завдання кримінально-процесуального закону, до яких належать: «закріплення належної процедури здійснення кримінального процесу, забезпечення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, яким злочином спричинена фізична, майнова або моральна шкода, а також кримінальне переслідування і захист осіб, які підозрюються, обвинувачуються у вчиненні передбачених кримінальним законом суспільно небезпечних діянь; сприяння формуванню в суспільстві поваги до прав і свобод людини і громадянина, утвердження справедливості».
Відповідно до КПК Республіки Казахстан завданнями кримінального процесу є швидке і повне розкриття злочинів, викриття і притягнення до кримінальної відповідальності винних, які їх скоїли, справедливий судовий розгляд і правильне застосування кримінального закону [4].
Ми не погоджуємося з тим, що з метою реалізації завдань кримінального процесу повинен правильно застосовуватися тільки кримінальний закон. Адже під час провадження по кримінальній справі суворо має дотримуватися як кримінальне законодавство, так і кримінальне законодавство, кримінально-виконавче, цивільне, цивільно-процесуальне законодавство і т.п.
В КПК Російської Федерації завдання розміщенні в ст. 6 «Призначення кримінального судочинства», зокрема кримінальне судочинство призначене для:
– захисту прав і законних інтересів осіб і організацій, які постраждали від злочинів;
– захист особи від незаконного і необґрунтованого обвинувачення, засудження, обмеження її прав і свобод [5].
На нашу думку, в майбутній моделі кримінального судочинства захисна функція юстиції повинна мати пріоритет над каральною. Оскільки, з точки зору захисту інтересів суспільства важливіше забезпечити надійний правовий захист всім чесним законослухняним громадянам від необґрунтованого притягнення їх до відповідальності і засудження, від необґрунтованого застосування до них заходів процесуального примусу. Досягнення такої мети слід вважати невід’ємним елементом утвердження демократії.
Указом Президента від 10 травня 2006 р. № 361/2006 було затверджено Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, яка визначила такі завдання кримінального судочинства:
– встановлення винуватості особи у вчиненні кримінально караного діяння;
– захист прав потерпілого та інтересів суспільства від злочинних посягань;
– справедливе застосування заходів кримінальної відповідальності;
– захист особи від необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності, порушення її прав під час провадження дізнання та досудового слідства [6].
Відповідно до ст. 3 Проект КПК України, «завданнями кримінального судочинства є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений і жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу» [7].
Для того, щоб реалізувати такі завдання кримінального судочинства, в першу чергу, необхідно щоб одночасно з КПК України діяв Кримінальний кодекс України, Закон України про кримінальні проступки і т.і. Саме тому, на нашу думку, завдання кримінального судочинства повинні знаходитися в єдності і взаємозв’язку з основними завданнями Кримінального кодексу України (2001 р.), метою і завданнями кримінально-виконавчого законодавства (2004 р.), відповідати міжнародним договорам та загальновизнаним світовим стандартам, враховувати кращі традиції законодавчої техніки та правозастосовчої діяльності країн Європи та країн пострадянського простору.
Важливим елементом, який має бути використаний в процесі прийняття нового КПК України, має бути врахування основних положень кримінально-правової, кримінально-виконавчої, кримінологічної, і, що головне – кримінально-процесуальної політики України, які в своїй сукупності складають ефективну державну правову політику в сфері боротьби зі злочинністю.