Вимір Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «vii прибузькі юридичні читання» 25-26 листопада 2011 року Миколаїв Іліон 2011
| Вид материала | Документы |
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Матеріали науково-практичної конференції м. Чернігів, 1 листопада 2011 року Чернігів, 2168.18kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Гендерна мапа центрально-східної європи матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, 1924.01kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- З. Й. Красовицького 5 листопада 2008 року, м. Суми, 936.73kb.
- Оппозиция «романтизм-реализм» в повествовательной структуре рассказов Б. Майлина 20-30-х, 72.35kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни кременчуцький національний університет, 890.11kb.
- Шоста міжнародна науково-практична конференція, 63.85kb.
- Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІІІ, 4064.21kb.
ВСТАНОВЛЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЩОДО НЕЗАКОННОГО ОБІГУ ТРАМАДОЛУ
Криміналізація незаконних діянь із тим чи іншим видом наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів здійснюється шляхом віднесення існуючих засобів, речовин або їх аналогів до категорії наркотичних або психотропних.
У зв’язку із цим, постійної актуальності набуватиме дослідження тих часових моментів, які створюють достатню сукупність підстав для притягнення певної особи до кримінальної відповідальності за незаконні діяння із певною речовиною або певним засобом як із наркотичними або психотропним.
Досліджуючи дане питання, в першу чергу, слід звернути увагу на те, що визначаючи предмет злочинного зазіхання, норми Розділу ХІІІ Кримінального кодексу України (надалі – КК) не дають визначення понять, що утворюють предмет цього роду злочинів, у зв’язку із чим бланкетність норми права цього розділу КК кореспондується з положеннями Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» від 15. 02. 1995 р. № 60/95-ВР.
Тому, настання кримінальної відповідальності за один із видів злочинів, включених до Розділу ХІІІ КК, настає тоді, коли предмет цього злочинного зазіхання чітко вказаний у Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.
Наркотичними засобами, згідно чинному законодавству, визнаються ті природні чи синтетичні речовини, препарати, рослини, які саме включені до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів [1, ст. 1 ч. 1 абз. 12].
Перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів – це згруповані у списки наркотичні засоби, психотропні речовини та прекурсори наркотичних засобів і психотропних речовин, включені до таблиць І – IV згідно із законодавством України та міжнародними договорами України. Перелік та зміни до нього затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері охорони здоров’я і публікуються в офіційних друкованих виданнях [1, ст. 1 ч. 1 абз. 14].
Таким чином, наркотичним засобом, психотропною речовиною або прекурсором визнається лише той предмет, який включений до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, і лише після набуття чинності змін або доповнень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України.
Чинний Перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06. 05. 2000 р. № 770. Даний Перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів складається із таблиць, які поділяються на списки.
Трамадол був включений до Списку № 1 «Наркотичні засоби, обіг яких обмежено» Таблиці ІІ вказаного Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 04. 06. 2008 р. № 518.
Згідно п. 5 Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10. 06. 1997 р. № 503/97 нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, які визначають права і обов’язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях, якими, згідно п. 1 цього ж Указу, є «Офіційний вісник України» та газета «Урядовий кур’єр».
Перша публікація постанови Кабінету Міністрів України від 04. 06. 2008 р. № 518 була здійснена в газеті «Урядовий кур’єр» від 13. 06. 2008 р. № 108. Саме з цієї дати – 13 червня 2008 року – трамадол визнано наркотичним засобом, обіг якого обмежено.
Проте, кваліфікація незаконних діянь із трамадолом, які можуть тягнути за собою настання адміністративної або кримінальної відповідальності, має певні особливості.
Так, однією із складоутворюючих ознак незаконних діянь із трамадолом, як із будь-яким іншим видом наркотичних засобів, є його розмір, визначений відповідно чинному законодавству.
Залежно від цієї ознаки – розміру наркотичного засобу – законодавець розрізняє: 1) види юридичної відповідальності за незаконні діяння із наркотичними засобами – адміністративну і кримінальну; і 2) кваліфікуючі склади злочинів – вчинення незаконних діянь щодо наркотичних засобів у великих розмірах і вчинення незаконних діянь щодо наркотичних засобів в особливо великих розмірах.
Зважаючи на ті обставини, що станом на 13 червня 2008 року, включивши трамадол до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, законодавець не визначив юридично значущі розміри трамадолу, які тягнуть за собою настання відповідного виду юридичної відповідальності, здійснити правову оцінку незаконних діянь, предметом яких є трамадол, не представляється можливим.
Таке визначення юридично значущого розміру трамадолу повинно відбуватися на підставі нормативно-правового акту спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі охорони здоров’я [2, ст. 44 прим.; 3, ст. 305 прим.]. Спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я є Міністерство охорони здоров’я України.
Таким чином, бланкетні положення приміток до ст. 44 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі – КУпАП) і ст. 305 КК взаємопов’язані із положеннями нормативно-правових актів (із визначених примітками питань) саме Міністерства охорони здоров’я України, а не Кабінету Міністрів України. Отже, до моменту набуття чинності відповідним нормативно-правовим актом Міністерства охорони здоров’я України, що врегульовує визначені примітками до ст. 44 КУпАП і ст. 305 КК питання, кваліфікація незаконних діянь щодо трамадолу не може мати місця в правозастосувальній практиці.
Питання кваліфікації незаконних діянь із трамадолом, визначені примітками до ст. 44 КУпАП і ст. 305 КК, були врегульовані на підставі наказу Міністерства охорони здоров’я України «Про внесення змін і доповнень до деяких наказів МОЗ України» від 20. 08. 2008 р. № 481 (надалі – Наказ № 481).
Саме на підставі п. 3 Наказу № 481 новою графою було доповнено Таблицю 1 Невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, що перебувають у незаконному обігу, затверджену наказом Міністерства охорони здоров’я України від 01. 08. 2000 р. № 188, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 16. 08. 2000 р. за № 512/4733, згідно якому в Таблицю 1 було включено трамадол і визначено його невеликий розмір (до 0,5 г), великий розмір (від 5,0 г до 50,00 г) і особливо великий розмір (50,00 г і більше).
Даний Наказ № 481 був зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23. 09. 2008 р. за № 886/15577. Згідно п. 3 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03. 10. 1992 р. № 493/92 нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.
З огляду на це, Наказ № 481, який був зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 вересня 2008 року, набуває своєї чинності через 10 днів з моменту цієї реєстрації, тобто – з 04 жовтня 2008 року. Саме із цієї дати – 04 жовтня 2008 року – трамадол, у встановлених наказом розмірах, визнано наркотичним засобом, який знаходиться у незаконному обігу. Перша публікація Наказу № 481 в офіційних друкованих виданнях, яка була здійснена в Офіційному віснику України від 06. 10. 2008 р., № 73, Стор. 152, Ст. 2470, – юридичного значення, в даному випадку, не має.
Таким чином, кваліфікацію незаконних діянь із трамадолом, як наркотичним засобом, можливо здійснити починаючи із 04 жовтня 2008 року, оскільки саме із цієї дати вбачається наявною можливість здійснення розрахунків розміру трамадолу, що мають складоутворююче та кваліфікуюче значення, зокрема:
1) незаконні дії із невеликим розміром трамадолу – до 0,5 г – утворюють склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 44 КУпАП;
2) незаконні дії із умовно кажучи середнім чи то значним розміром трамадолу (за умовчанням законодавця) – від 0,5 г до 5,0 г – утворюють склад злочину, відповідальність за який, передбачена, як правило, частинами першими статей Розділу ХІІІ КК;
3) незаконні дії з великим розміром трамадолу – від 5,0 г до 50,00 г – утворюють ознаки кваліфікованого складу злочину, відповідальність за який, як правило, передбачена частинами другими статей Розділу ХІІІ КК;
4) незаконні дії із особливо великим розміром трамадолу – від 50,00 г і більше – утворюють ознаки кваліфікованого складу злочину, відповідальність за який, передбачена, як правило, частинами третіми статей Розділу ХІІІ КК.
Підсумовуючи викладене, слід відзначити, що, згідно загальновизнаним правилам, кваліфікація злочинів повинна відбуватися із урахуванням положень Загальної частини КК щодо чинності закону про кримінальну відповідальність у часі [3, ст. 4 ч. 2].
Література:
1. Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори: Закон України від 15. 02. 1995 р. № 60/95-ВР // ВВР України. – 1995. – № 10. – Ст. 60.
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Затверджений Постановою Верховної Ради УРСР від 7 грудня 1984 року № 8073-Х // ВВР. – 1984. – Додаток до № 51. – Ст. 1122.
3. Кримінальний кодекс України: Схвалений Верховною Радою України 05. 04. 2001 р. № 2341 – 03 // ВВР. – 2001. – № 25 – 26. – Ст. 131.
Гнатенко Євген
ХАРАКТЕРНІ РИСИ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ЯК СКЛАДОВОГО ЕЛЕМЕНТУ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ У БОРОТЬБІ ЗІ ЗЛОЧИННІСТЮ
Масштаби, глибина та динаміка науково-технічного прогресу засвідчують, що для стабільного розвитку держави необхідно створити в ній досконалу правову систему, яка базувалась би на гуманістичних, демократичних ідеях та принципах міжнародного права.
Вищезазначене зумовлює необхідність розробки науково обґрунтованої теорії визначення шляхів підвищення ефективності кримінального законодавства України, що тісно пов’язано з кримінальною політикою держави.
Вагомий теоретичний внесок у розв’язання цієї проблеми зробили відомі вчені: Л. В. Багрій-Шахматов, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, О.Ф. Бантишев, Я.М. Брайнін, Ф.Г. Бурчак, А.Ф. Зелінський, М.Й. Коржанський, П.С. Матишевський, П.П. Михайленко, Г.М. Міньковський, М.І. Мельник, А.А. Музика, В.О. Навроцький, Г.В. Новицький, В.С. Прохоров, В.І. Осадчий, О.І. Санталов, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, А.П. Тузов, М.І. Хавронюк, В.І. Шакун, М.Д. Шаргородський та інші науковці.
Чинний Кримінальний кодекс України (далі – КК України) широко враховує досягнення науки кримінального права не тільки в Україні, а й зарубіжних держав. Це знайшло прояв у вдосконаленні багатьох норм КК України. Він втілює певні теоретичні здобутки з питань його побудови, враховує узагальнення та тенденції судової практики, ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, стверджує принципи гуманізму та законності.
Застосування чинного КК України потребує нових методологічних підходів. Зокрема, необхідно подолати стереотипи, що склалися у науковців та юристів-практиків за радянських часів, зумовлені заідеологізованістю суспільних наук в цілому, в тому числі й науки кримінального права. Демократичний шлях розвитку українського суспільства дозволяє і водночас вимагає від науки досліджень, заснованих на дійсно наукових, неупереджених методиках, вільних від політичної заанґажованості і так званих «соціальних замовлень». Звичайно, при цьому не можна повністю відкидати напрацювання науковців дореформеного періоду. Навпаки, завдання полягає в тому, щоб, застосовуючи принцип наступництва, який, до речі, втілено й у чинному КК України, використати їх досягнення й синтезувати у сучасній доктрині кримінального права.
Актуалізація досліджуваної проблеми пов’язана у цьому зв’язку з декількома аспектами. Перший з них стосується політико-правової сфери, розвиток якої відбувається в руслі побудови громадянського суспільства. Проблема визначення в законі шляхів гуманізації кримінального законодавства надзвичайно багатоаспектна. Вона тісно взаємопов’язана з проблемами криміналізації та декриміналізації діянь, розмежування кримінально-правової та адміністративно-правової сфер правового регулювання, визначення обсягу кримінально-правових заборон, меж кримінальної відповідальності за ознакою суспільної небезпечності діяння.
Другим чинником актуалізації теми є соціально-правовий аспект. Масштаби, глибина та динаміка науково-технічного прогресу засвідчують, що для стабільного розвитку держави необхідно створити в ній досконалу правову систему, яка базувалась би на гуманістичних, демократичних ідеях та принципах міжнародного права.
Вищезазначене зумовлює необхідність розробки науково обґрунтованої теорії визначення шляхів гуманізації кримінального законодавства України.
Слід відзначити, що існує низка питань, які стосуються цієї проблеми, залишається дискусійною, а окремі з них не висвітлювались навіть у постановчому плані (наприклад, питання ефтаназії, порядку притягнення до кримінальної відповідальності неповнолітніх осіб, порядок відбування кримінального покарання у вигляді арешту і т.п.). Разом з тим, досягнення вітчизняних науковців у поєднанні з вивченням кращих зразків іноземного законодавства створюють необхідні методологічні підстави для успішного дослідження як цих питань, так і шляхів гуманізації кримінального законодавства України.
Взагалі для нашого законодавства характерні такі «юридичні збочення», що з усіх суспільних цінностей менш всього захищені кримінально-правовими нормами найбільш цінні з них (життя та здоров’я людини), і не тільки тому, що вони є менш привабливі для посягання, є самими віктимними і вразливими, але, головним чином тому, що держава вважає свої інтереси більш важливими, більш цінними, ставить їх на перше місце серед об’єктів кримінально-правової охорони (Розділ І Особливої частини КК України). Майже всі законодавчі акти висувають на перше місце і найбільш суворо карають злочини проти основ національної безпеки, хоча згідно з Конституцією України (ст. 3) людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
В сучасних умовах кримінальна політика виступає як результат компромісу позицій (не рідко – діаметрально протилежних) усіх гілок влади, політичних партій, інших об’єднань громадян, науковців тощо, щодо прийняття певних законів, а також підзаконних актів, спрямованих на боротьбу зі злочинністю. Але слід підкреслити, що можливості кримінальної політики в боротьбі зі злочинністю не є безмежними. Справа в тому, що кримінальна відповідальність, покарання самі по собі не усувають причин злочинності. Тому в боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями особлива увага повинна приділятися здійсненню заходів соціально-економічного, правового і культурно-виховного характеру.
Якщо загалом аналізувати кримінальне законодавство України, його сучасний стан, то можна запропонувати наступні пропозиції:
По-перше, кримінальне законодавство України повинно бути захисним. Чинний КК України є законом каральним, він звернений лише до злочинця і погрожує йому певною карою за вчинений злочин, що передбачений в ньому. Про потерпілого, про його захист у КК України майже не згадується, він не містить правового статусу потерпілого, жертви злочину, не визначає його прав. Але і там, де дуже рідко про потерпілого згадується у КК України, то згадується не як про об’єкт кримінально-правового захисту, а як про предмет злочинного посягання, нарівні з майном чи іншою річчю, на яку спрямоване суспільно небезпечне діяння.
Сутність захисного кримінального законодавства повинна бути в тому, щоб не карати, а захищати, карати лише для того, щоб захистити. Тобто, караність кримінального закону повинна бути не метою, а засобом. Не карати, щоб покарати, а карати, щоб захистити.
По-друге, перед кримінальним законом не можна ставити завдання боротьби зі злочинністю взагалі. Він має своїм завданням боротися з окремими злочинами – визначити їх ознаки, встановити за них міру певного покарання і забезпечувати повну кримінально-правову реституцію – негайне і повне відшкодування заподіяної злочином шкоди. Злочинність, як суспільно-політичне явище – категорія не правова і право нездатне до боротьби зі злочинністю самостійно. Боротьба зі злочинністю – це проблема винятково політична, і тому боротися з нею – це завдання державної влади, точніше органів державної влади.
Локтіонова Вікторія
ЗАБРУДНЕННЯ АБО ПСУВАННЯ ЗЕМЕЛЬ ЯК НАСЛІДОК ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ. 239 КК УКРАЇНИ
Своєрідним первинним наслідком злочину, передбаченого ст. 239 Кримінального кодексу України (далі – КК), визнається забруднення або псування земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров’я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил. Забруднення або псування земель у кримінально-правовій літературі розглядається як діяння і як його наслідок [1, c. 111].
У Законі України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» забруднення земель визнається як накопичення в ґрунтах і ґрунтових водах внаслідок антропогенного впливу пестицидів і агрохімікатів, важких металів, радіонуклідів та інших речовин, вміст яких перевищує природний фон, що призводить до їх кількісних або якісних змін, а псування земель – порушення природного стану земель, яке здійснюється без обґрунтованих проектних рішень, погоджених та затверджених в установленому законодавством порядку, забруднення їх хімічними, біологічними та радіоактивними речовинами, в тому числі тими, що викидаються в атмосферне повітря, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами, неочищеними стічними водами, порушення родючого шару ґрунту, невиконання вимог встановленого режиму використання земель, а також використання земель у спосіб, що погіршує їх природну родючість [2].
У науці немає єдиної точки зору щодо визначення забруднення та псування земель як первинного наслідку злочину, передбаченого ст. 239 КК України. Одні вчені вважають, що забрудненням земель є внесення в ґрунти речовин у вигляді різних відходів (отрутохімікатів, хімічних і радіоактивних речовин), а псування землі включає незаконне зняття родючого шару ґрунту і ґрунтового покриву, що призвело її до непридатного стану, або безконтрольне використання такого шару, розробка корисних копалин при геологорозвідувальних, будівельних та інших роботах, заболочення земель тощо [3, с. 218]. Інші вказують на те, що землі вважаються забрудненими, коли в їх складі виявлені несприятливі кількісні або якісні зміни, що сталися в результаті господарської діяльності або інших антропогенних навантажень, внаслідок проникнення в землі різних забруднюючих речовин. Під псуванням земель вони розуміють таку зміну фізичних, біологічних та інших властивостей і характеристик земель, яка зумовлює непридатність використання їх за цільовим призначенням [4, с. 686]. Іноді вони роблять висновок, що забруднення земель пов’язане із внесенням або виникненням в зоні аерації одного чи декількох інгредієнтів (або ж їх комбінації), які можуть погіршити продуктивність та якість біоти [5, с. 627].
Ю. О. Вовк зазначає, що забруднення, засмічення або виснаження об’єктів природи є різновидом їх псування або погіршення. При цьому псуванням, на його думку, визнається приведення об’єкта природи в такий стан, коли він втрачає свої важливі властивості і в зв’язку з цим стає непридатним для подальшого використання за цільовим призначенням. Для поняття погіршення об’єктів природи він визнавав характерним те, що попередній стан, цих об’єктів можливо і доцільно відтворити [6, с. 73].
У складі злочину, передбаченого статті 239 КК України, забруднення і псування слід визнавати наслідком порушення особою спеціальних правил. А вже потім забруднення або псування породжують створення загрози заподіяння шкоди життю, здоров’ю людей або довкіллю чи реальне заподіяння такої шкоди (похідні злочинні наслідки забруднення або псування земель). Тобто, забруднення як злочинний наслідок спричиняє похідні наслідки двох рівнів: спочатку створює стан небезпеки, а потім може потягти і небезпечніші злочинні наслідки, що передбачені ч. 2 ст. 239 КК України [1, c. 114].
Не будь-яке привнесення до землі шкідливих хімічних, біологічних компонентів, радіонуклідів та інших речовин, матеріалів або відходів можна вважати злочинним. Уявляється, що суспільно небезпечним необхідно вважати таке забруднення, яке порушує встановлені в сфері охорони земель та відтворення родючості ґрунтів нормативи, загальні вимоги щодо яких передбачені ч. 2 ст. 165 Земельного кодексу України.
Самостійне значення серед цих нормативів мають нормативи гранично допустимого забруднення ґрунтів. Системою нормативів у сфері охорони земель та відтворення родючості ґрунтів прийнято визнавати сукупність гранично допустимих показників можливого фізичного, хімічного, біологічного, іонізуючого, радіаційного та іншого впливу на стан земель, що не викликають суттєвих змін їх якості та погіршення здоров’я людей і довкілля. Нормативи гранично допустимих концентрацій (ГДК) небезпечних речовин у ґрунтовому покриві земель, а також перелік цих речовин затверджуються спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у галузі охорони здоров’я та санітарного нагляду, екології та природних ресурсів.
Стаття 167 Земельного кодексу України регламентує питання охорони земель від забруднення небезпечними речовинами. Ця норма забороняє господарську та іншу діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад встановлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин. У зв’язку з цим така діяльність визнається протиправною, а при наявності ознаки суспільної небезпечності, взагалі, злочинною, що повинно «запустити» механізм реалізації кримінальної відповідальності за ці діяння.
Нормативи гранично допустимих концентрацій небезпечних речовин або матеріалів у ґрунтовому покриві земель з юридичної точки зору виступають правовим критерієм суспільної небезпеки, правомірності або ж неправомірності діяння, пов’язаного із впливом на якісний стан землі. Зазначені нормативи є складовою екологічних нормативів, які згідно зі ст. 33 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлюють гранично допустимі викиди та скиди у довкілля забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів. Нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин, відходів та матеріалів, а також рівні шкідливих впливів на природне середовище встановлюються як єдиний показник для всієї території України.
Під псуванням ґрунтового покриву земель в контексті статті 239 КК України іноді розуміють зниження якісних показників ґрунтів, що відбулися внаслідок перевищення ГДК, рівнів застосування шкідливих забруднювачів [7, с. 672]. Під псуванням землі іноді розуміється стійке зниження або втрата господарської придатності землі для її цільового використання [8, с. 211]. У правовій літературі існують й інші точки зору щодо поняття псування земель [9, с. 40].
Забруднення і псування земель характеризуються як схожими, так і відмінними рисами. Об’єднує їх те, що забруднення, як і псування, є негативною зміною якісного стану ґрунтового покриву земель. Відрізняються ж вони тим, що забруднюються землі (як небезпечними, так і іншими речовинами) внаслідок господарської або іншої діяльності людини, а псування земель має місце, в тому числі й внаслідок природних процесів або стихійних лих.
Категорії «забруднення земель» та «псування земель» характеризуються певним співвідношенням. Забруднення земель виступає різновидом їх псування. Це пов’язано з тим, що псування земель – більш широка категорія у порівнянні з їх забрудненням. Вона пов’язана із зміною якісних характеристик, що мали місце в результаті порушення правил поводження з хімічними чи біологічними речовинами в тих випадках, коли родючий шар ґрунту неможливо відновити або його відтворення потребує значного часу. Псування родючого шару земель – це часткове або повне зруйнування ґрунтового покриву, яке характеризується погіршенням його фізичного і біологічного стану, а також зниженням родючості ґрунтів, у зв’язку з чим використання земельної ділянки стає неможливим або потребує введення спеціальних обмежень (включаючи консервацію).
Однією із форм псування ґрунтового покриву земель може виступати їх деградація. Вона пов’язана з поступовим погіршенням, зниженням або втратою їх корисних властивостей. Існують й інші форми псування земель (засмічення, отруєння, засолення, споживацьке ставлення до землі, зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок без спеціального дозволу органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель).
Отже, псуванням є приведення ґрунтового покриву земель у стан, непридатний для використання їх за цільовим призначенням внаслідок: а) внесення невластивих шкідливих фізичних, хімічних, біологічних, радіоактивних або інших речовин чи агентів, в кількості, яка перевищує ГДК; б) інших діянь, які можуть негативно впливати на якісний стан ґрунтового покриву земель.