Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний університет медичний інститут «актуальні питання теоретичної медицини»
| Вид материала | Документы |
- Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний, 3595.69kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 964.46kb.
- Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет медичний інститут, 738.24kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1028.21kb.
- Ерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський державний, 950.39kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров`я україни сумський, 1131kb.
- Конспект лекцій Суми Сумський державний університет 2011 Міністерство освіти І науки,, 1592.04kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 784.64kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1042.47kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Міністерство охорони здоров’я, 5570.5kb.
СТРУКТУРА ЗАХВОРЮВАННОСТІ НА ВІЛ-ІНФЕКЦІЮ СЕРЕД ГОСПІТАЛІЗОВАНИХ В ІНФЕКЦІЙНЕ ВІДДІЛЕННЯ КОНОТОПСЬКОЇ ЦРЛ
Бурлакова Д. В., лікар-інтерн
Науковий керівник - д.мед.н., проф. М.Д. Чемич
СумДУ, кафедра інфекційних хвороб з епідеміологією і курсом мікробіології, вірусології та імунології
Сумська область, як і вся Україна, знаходиться у стані епідемії ВІЛ-інфекції, а Конотопський район займає одне з перших місць за рівнем розповсюдженості інфекції, захворюваності на СНІД та смертності.
Мета роботи - дослідити причини звернення ВІЛ-інфікованих за медичною допомогою, визначення груп ризику, прояви опортуністичних інфекцій, причини смертності.
Результати. З січня 2006 р. по груднень 2010 р. у КЦРЛ під наглядом перебували 55 хворих з діагнозом ВІЛ-інфекція. З них чоловіків було 36 (65,45 %), жінок – 17 (30,91 %), дітей – 2 (3,64 %). Вікова група до 18 років склала 3,64 %, 18-29 років – 40 %, 30-39 років - 38,18 %, 40 років і старше - 18,18 %. Домінували мешканці міста, їх частка 81,1 %.
У досліджуваній групі переважав парентеральний шлях передавання ВІЛ-інфекції у 68,28 % осіб, на статевий вказували вдвічі рідше - у 29,1 %, вертикальний – у 3,64 %. Серед інфікованих статевим шляхом переважають жінки - 75 %; парентеральним чоловіки - 86,5 %.
Середній термін перебування хворого у стаціонарі становив (12±1,3) днів.
Серед причин госпіталізації найчастіше була патологія дихальної системи у 30 % пацієнтів(пневмонія - 4 випадки; ГРВІ – 10; грип – 2; туберкульоз - 4, у тому числі 1 випадок позалегеневої локалізації). Ураження нервової системи діагностовано в 21,81 % осіб (1 - менінгіт, 5 - енцефалопатія, у 6 хворих спостерігались психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання наркотичних речовин і алкоголю); серцево-судинні розлади - у 12,72 % (кардіоміопатія - 7).
Найбільшу частку серед супутніх захворювань займала патологія гепатобіліарної системи. У 47 (85 %) пацієнтів спостерегалася гепатомегалія, спленомегалія -15 (27 %), ВГ В - у 3 (5,4 %), ВГ С у 35 (63 %). Цироз печінки діагностовано у 4 осіб, з проявами асциту-у 2.
Серед опортуністичних інфекцій домінував кандидоз – 31 (56,36 %) випадок. Спостерігалися прояви герпетичної інфекції у 3 хворих, волосяної лейкоплакії – у 2, ангулярного хейліту – у 2, афтозного стоматиту - у 1, гострокінцеві кондиломи – у 1.
За даний період кількість летальних випадків у досліджуваній групі становила 10.
Серед причин смерті: хронічна серцево-судинна недостатність – 1, цироз печінки (кровотеча з варикозно розширених вен стравоходу) -1, перитоніт -1, туберкульоз легень - 4.
Таким чином, серед ВІЛ-інфікованих домінують чоловіки, мешканці міста у віці 18-29 років, а також парентеральний шлях передавання ВІЛ. Серед причин звернення за медичною допомогою можна виділити основні: патологія гепатобіліарної системи, органів дихання, нервової системи. Більшість хворих мали прояви опортуністичних інфекцій. Основною причиною смертності є туберкульоз легень.
РІВЕНЬ ЗАХВОРЮВАНОСТІ ТА КЛІНІКО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ БОРЕЛІОЗУ НА СУМЩИНІ
Грамма А.С., Волохова Н.С., студ. 6-го курсу
Науковий керівник – д.мед.н., проф. М.Д. Чемич
СумДУ, кафедра інфекційних хвороб з епідеміологією і курсом мікробіології, вірусології та імунології
За рівнем захворюваності і поширеності, тяжкістю клінічного перебігу іксодовий кліщовий бореліоз (ІКБ) є однією з найбільш актуальних проблем сучасної інфектології. Саме це стало причиною проведення досліджень.
Мета роботи - вивчити сучасну епідеміологічну ситуацію і рівень захворюваності на бореліоз у Сумській області, особливості клінічного перебігу хвороби.
Матеріали і методи. Проаналізовано захворюваність на ІКБ на Сумщині з 2002 по 2009 рік. Використовувались медичні карти пацієнтів СОКІЛ, дані журналів обліку та реєстрації інфекційних хворих міської та обласної СЕС. Застосований клінічний, епідеміологічний, статистичний аналіз.
Результати. Захворюваність на бореліоз у Сумській області залишається високою без тенденції до зниження і перевищує середньоукраїнські показники у 1,3-3,1 разу. Так з 1998 по 2009 р.р. у Сумську обласну клінічну інфекційну лікарню було госпіталізовано 102 хворих з діагнозом бореліоз. З географічного анамнезу з’ясовано, що основний відсоток пацієнтів склали жителі м. Сум і Сумського району – 40,3 %, м. Шостки та Шосткинського району – 11,7 %, Краснопільського – 11 %, Лебединського – 9,7 % і Кролевецького районів – 9 %. Серед хворих, які лікувалися з приводу ІКБ у Сумській обласній клінічній інфекційній лікарні за період дослідження, переважали жінки (62 %). Середній вік хворих (44,75±1,5) року. Серед хворих переважали дорослі, працездатного віку. Найбільша кількість звернень за медичною допомогою спостерігалася у період з червня по листопад. Місцями присмоктування кліщів частіше всього були: гомілка – у 20,5 % пацієнтів, стегно – у 18 %, живіт – у 16,7 %. За ступенем тяжкості переважали хворі із середнім ступенем (95,4 %), на легкий перебіг припадало – 3,5 %, на тяжкий - 1,1 %.
Висновки. На території Сумської області функціонують природні осередки ІКБ, що підтверджено результатами лабораторних досліджень кліщів, випадками захворювань серед населення і результатами обстеження контингентів груп ризику. Реальна кількість природних осередків ІКБ залишається неуточненою. Показники захворюваності серед населення не відображають реальну картину розповсюдженості ІКБ. Захворюваність на бореліоз у Сумській області має тенденцію до зростання. Несприятлива санітарно-епідеміологічна ситуація також сприяє надмірному розмноженню іксодових кліщів. ІКБ перебігає з характерними клінічними проявами (наявність кільцеподібної еритеми у 94,3 % хворих). Вирішальну роль у діагностиці бореліозу мають клінічні та епідеміологічні дані.
КЛІНІКО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗАВІЗНОГО ЛЕЙШМАНІОЗУ В СУМСЬКІЙ ОБЛАСТІ
Калиниченко Д.О., Носенко В.І., студ. 6-го курсу
Науковий керівник – д.мед.н., проф. М.Д. Чемич
СумДУ, кафедра інфекційних хвороб з епідеміологією і курсом мікробіології, вірусології та імунології
Підвищена міграція населення викликає постійну загрозу виникнення тропічних паразитозів, зокрема лейшманіозу. Лейшманіози – це група паразитарних трансмісивних хвороб людини і тварин, які характеризуються ураженням внутрішніх органів або шкірних і слизових оболонок. Переносниками хвороби є москіти, які поширені у країнах із спекотним кліматом, зокрема у країнах Африки, Середньої Азії та Закавказзя.
Аналіз поширеності лейшманіозу дозволив встановити, що за період з 2001 по 2010 роки в Україні було зареєстровано 31 випадок завезеного лейшманіозу. Серед них на територію Сумської області завезено 17 випадків шкірного і 1 вісцерального лейшманіозу з країн Середньої Азії та Близького Сходу, зокрема з Ірану і Туркменії.
Мета роботи - дослідити клініко-епідеміологічні особливості завезеного лейшманіозу в Сумській області у хворих, які були госпіталізовані до Сумської обласної клінічної інфекційної лікарні ім. З.Й. Красовицького у 2001-2010 роки.
У ході дослідження проведено ретроспективний аналіз 10 медичних карт стаціонарних хворих із діагнозом шкірний лейшманіоз. Діагноз було встановлено на підставі клініко-епідеміологічних та лабораторних даних.
Вік хворих коливався від 43 до 53 років. Усі пацієнти були працівниками СНВО ім. Фрунзе, з них у Туркменії працювали 80 % осіб, в Ірані – 20 %. Клінічний діагноз: «лейшманіоз Старого світу, зоонозний підтип, первинна лейшманіома, стадія виразки» був поставлений 80% обстеженим, діагноз «лейшманіоз Старого світу, антропонозний підтип» - 20%. 90% хворих мали середньотяжкий перебіг захворювання, 10% - легкий. Ураження у вигляді виразок у 80% обстежених знаходилися лише на кінцівках, переважно на тильних поверхнях, проте у 20% осіб виразки знаходились як на кінцівках, так і інших ділянках тіла (губи, нижня поверхня живота). Розміри виразок становили (25,0±15,0) мм на (20,0±10,0) мм.
Аналіз отриманих даних дозволив встановити, що у осіб, які перебували у Туркменії, показник ШОЕ (12,5±5,33) мм/год був вищий, ніж в осіб, які працювали в Ірані (2,5±0,5) мм/год., р<0,05. Проте, серед осіб, які працювали в Ірані, встановлена тенденція до переваги рівня білірубіну (26,0±9,45) мкмоль/л, порівняно із особами, які працювали у Туркменії (9,13±0,98) мкмоль/л, р<0,05.
У осіб, які перебували за кордоном більше 3 місяців, розміри печінки при госпіталізації були більшими, ніж у тих, хто перебував за кордоном менше 3 місяців (розміри правої долі (155,5±4,32) мм та (125,75±11,41) мм відповідно), р<0,05. Показник ШОЕ в осіб, які перебували закордоном понад 3 місяці мав тенденцію до переваги (15,16±6,87) мм/год над показником ШОЕ в осіб, які працювали закордоном менше 3 місяців (5,5±0,86) мм/год, р <0,05. Проте, є тенденція до переваги рівня білірубіну у біохімічному аналізі крові в осіб, які працювали закордоном менше 3 місяців, над рівнем білірубіну в осіб, які працювали закордоном понад 3 місяці (18,5±8,53) мкмоль/л і (8,5±1,2) мкмоль/л відповідно, р <0,05.
У осіб, які мали супутню патологію гепатобіліарної системи, реєструвалися більші розміри печінки, ніж у хворих без неї (розміри правої долі (150,0±4,63) мм та (137,2±13,05) мм відповідно; розміри лівої долі (85,0±4,66) мм і (65,6±8,58) мм відповідно, р <0,05, із збереженням розмірів селезінки. Проте, є тенденція до переваги рівня білірубіну в біохімічному аналізі крові у осіб, які мають супутню патологію, над рівнем білірубіну у осіб, які її не мають (16,8±6,82) мкмоль/л і (8,2±1,4) мкмоль/л відповідно, р <0,05.
Середня тривалість перебування хворих у стаціонарі становила (21±15) діб.
Таким чином, тяжкість перебігу захворювання залежить від наявності супутньої патології, терміну перебування і регіону відрядження.
ЕФЕКТИВНІСТЬ ІМУНОПРОФІЛАКТИКИ ГЕПАТИТУ В СЕРЕД МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ
Ковальчук К.Ю., Лобода Т.Ю., студ. 5-го курсу
Науковий керівник – асист. В.В. Рябіченко
СумДУ, кафедра інфекційних хвороб з епідеміологією і курсом мікробіології, вірусології та імунології
Гепатит В (ГВ) відноситься до інфекційних хвороб, що керуються засобами імунопрофілактики. Медичні працівники становлять групу ризику зараження ГВ при виконанні посадових обов’язків та, згідно нормативним документам, підлягають щепленням проти даної інфекції. Визначення рівнів антитіл внаслідок вакцинації є необхідним для відслідковування за інтенсивністю специфічного захисту та вирішення питання введення вакцини у подальшому (бустерна доза).
Мета роботи: оцінка ефективності вакцинопрофілактики ГВ серед медичних працівників.
Проведений аналіз результатів серологічного обстеження (метод ІФА) 91 працівника Сумської обласної інфекційної клінічної лікарні ім. З.Й. Красовицького на наявність антитіл до НВsAg у різні терміни після проведеного щеплення проти ГВ. Жінок було 86, чоловіків - 5. Вік обстежених - від 21 до 66 років.
Загальна кількість осіб, у яких виявлені антитіла до НВsAg склала 38 (41,8 %). Однак, даний показник не в повній мірі відображає реальний захист проти гепатиту В, оскільки при вірусних інфекціях першочергове значення має не гуморальна, а клітинна ланка імунітету, що підтверджується швидким накопиченням антитіл після введення бустерної дози вакцини серонегативним особам. Так, після введення додаткової, четвертої дози захисний рівень антитіл (більше 10 МО/мл) виявлений у 9 з 11 осіб (81,2 %), а у 6 з них (54,5 %) кількість антитіл була вище 100 МО/мл.
Жоден з працівників, який був щеплений, не захворів на ГВ.
Таким чином, вакцинація проти ГВ є надійним профілактичним заходом, особливо у групах ризику зараження; питання введення бустерної дози необхідно вирішувати за результатами серологічного обстеження щеплених на анти-HBsAg.
КОРЕЛЯЦІЯ ЕПІДЕМІОЛОГІЧНИХ, КЛІНІЧНИХ ТА СЕРОЛОГІЧНИХ ДАНИХ ПРИ СИСТЕМНОМУ КЛІЩОВОМУ БОРЕЛІОЗІ ЗА ДАНИМИ СОІКЛ
Козик Ю.О., студ. 5-го курсу
Науковий керівник – к.мед.н., доц. А.О. Сніцарь
СумДУ, кафедра інфекційних хвороб з епідеміологією і курсом мікробіології, вірусології та імунології
Згідно повідомлення Центральної СЕС, в останні десятиріччя значення бореліозу в світі постійно зростає у зв’язку з розширенням розповсюдженості та зростанням чисельності переносників у результаті екологічних (антропогенних) змін, заносом птахами заражених кліщів на нові території, а також процесів масової міграції людей.
В Україні епідемічна ситуація з бореліозу залишається несприятливою. Кількість випадків інфекції в Україні у 2010 р. збільшилась на 39,1 %: з 1,39 до 2,12 на 10000 населенння. Найвищі показники захворюваності на бореліоз зареєстровані у м. Києві (7,3), в Черкаській (4,5), Донецькій (3,8), Сумській (3,8), Львівській (3,3)областях.
Мета роботи: виявити особливості і зв’язок епідеміологічних, клінічних та серологічних даних при системному кліщовому бореліозі на сучасному етапі.
Проаналізовано історії хвороб 105 пацієнтів з діагнозом системний кліщовий бореліоз, які знаходились на лікуванні в СОІКЛ в період 2006 – 2010 р.р. 27 (26 %) пацієнтів звернулись до лікувальних закладів лише через 1-3 і більше місяців після присмоктування кліща, що негативно вплинуло на подальший перебіг хвороби. Підставою для постановки діагнозу захворювання у більшості випадків 69 (66 %) стали дані епіданамнезу та клінічних проявів хвороби, а у 32 (30 %) - наявність клінічної симптоматики та лабораторне підтвердження. У 4 (4 %) єдиним свідченням інфікування було виявлення антибореліозних антитіл. У 101(96 %) пацієнтів постановка діагнозу була полегшена наявністю мігруючої (кліщової) еритеми. Основним методом лабораторної верифікації бореліозу став ІФА.
ІФА зроблено 46 (44 %) хворим. На Ig G – 39 (85 %), на Ig M – 46 (100 %). Результати: Ig G “негативно” (-) – 21 (54 %), Ig G “позитивно” (+) – 18 (46 %); Ig M “негативно” (-) – 35 (76 %), Ig M “позитивно” (+) – 11 (24 %). ПЛР зроблено 14 хворим (13 %). Результат: ПЛР “негативно” (-) у 12 (86 %), ПЦР “позитивно” (+) – 2 (14 %).
В результаті проведенного дослідження вдалось встановити, що на ранніх стадіях інфекції, протягом 1-2 тижнів, кількість Ig M дуже низька або взагалі не виявляється. Негативний результат тесту не виключає діагноз бореліозу. З урахуванням особливостей імунології бореліозу, до початку 2-го місяця серологічне дослідження приблизно в 50 % випадків є неінформативним, тому важливо досліджувати сироватки з інтервалом у 20-30 днів. Для пізніх стадій (3 місяці і більше) характерним є значне підвищення рівня Ig G (до 100 %). Враховуючи низькі позитивні результати ПЛР та високу вартість даного методу, його проведення не є обов’язковим в діагностиці бореліозу.
МІКРОБІОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ МІКРОФЛОРИ КИШЕЧНИКА НОВОНАРОДЖЕНИХ ДІТЕЙ
Крюк А.І., Логвінова О.В., студ. 2-го курсу
Науковий керівник – асист. Т.В. Івахнюк
СумДУ, кафедра інфекційних хвороб з епідеміологією і курсом мікробіології, вірусології та імунології
Екологічна система, компонентами якої є макроорганізм, його мікрофлора та оточуюче середовище характеризується єдністю та здатністю до саморегуляції. У результаті різноманітного несприятливого впливу та патологічних станів можуть виникати якісні та кількісні зміни нормальної мікрофлори кишечника, яка має важливе значення для організму новонародженої дитини. Своєчасне та правильне формування мікробіоценозу визначає стан здоров’я новонародженого та впливає на його розвиток.
Мета роботи: вивчити мікробіологічні особливості адаптації мікрофлори кишечника новонароджених дітей на фоні кандидоносійства. Обстеження 58 доношених немовлят (на 4 – 25 добу життя) складалося з мікологічного та бактеріологічного обстеження випорожнень за загальноприйнятими методиками; вивчення антагоністичних властивостей бактерій проводили методом штрихових посівів.
Аналізуючи результати проведених досліджень, 67,3 % обстежених дітей у складі мікрофлори кишечника мали Candida spp. у кількості 102 КУО/г. Видовий склад біфідофлори новонароджених дітей залежав від характеру годування, а також від стану їх здоров’я. Так, у кишечнику дітей, які отримували грудне годування з перших днів життя, домінували B.bifidum, B.infantis. У новонароджених, які знаходилися на штучному вигодовуванні, частота зустрічаємості B.bifidum, B.infantis зменшується в 1,2 рази, а серед біфідофлори превалювали B. adolescentis та B.longum.
Частота контамінації кишечника новонароджених дітей, у складі мікрофлори кишечника яких є гриби роду Candida, представників іншої умовно-патогенної мікрофлори (УПМ) незначне і представлене в основному коагулазонегативними та коагулазопозитивними стафілококами. На 20 – 25 добу обстеження з’являються гемолітичні форми E.coli; у 1,5 рази збільшується частота виявлення S.aureus у кількості 103-104КУО/г. Слід зазначити, що до закінчення неонатального періоду у складі мікрофлори кишечника дітей, які знаходилися на штучному вигодовуванні, збільшувалася кількість Candida spp. до 104-105КУО/г. Крім того, не дивлячись на те, що у складі мікрофлори кишечника новонароджених виявляється біфідофлора, нами виявлений той факт, що Lactobacillus spp. на 25 добу життя виявлялися лише у 20,6 % обстежених дітей, що знаходилися на грудному вигодовуванні з перших днів життя, у кількості ≤102КУО/г, що не відповідає віковій нормі. Характеризуючи антагоністичні властивості Lactobacillus spp. відносно УПМ, нами встановлено, що найбільш виражена антагоністична активність проявлялася відносно штамів E.coli та коагулазонегатиивних стафілококів, найменша – відносно Candida albicans.
ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ІНФЕКЦІЙНОГО МОНОНУКЛЕОЗУ В ДОРОСЛИХ
Мирошніченко А.А., лікар-інтерн
Науковий керівник – к.мед.н., доц. Н.І. Ільїна
СумДУ, кафедра інфекційних хвороб з епідеміологією і курсом мікробіології, вірусології та імунології
За останні роки досягнутий значний прогрес у вивченні EBV - інфекції. Доведена роль збудника у розвитку ряду онкологічних та опортуністичних інфекцій при імунодефіцитних станах. Загальновідома класична клінічна картина інфекційного мононуклеозу (ІМ). Однак в останні роки відмічено зростання атипових і тяжких форм, хронізація хвороби. Інфекція, спричинена вірусом Епштейн-Бара, відмічається у дітей, підлітків і дорослих.
Мета дослідження: вивчити особливості перебігу ІМ у дорослих хворих.
Матеріали і методи: обстежено і проаналізовано 46 стаціонарних карт хворих на ІМ, які перебували на стаціонарному лікуванні в Сумській обласній клінічній інфекційній лікарні ім. З.Й. Красовицького протягом 10 років (1999-2009 р.р.). Середній вік хворих склав 19,61±2,5 роки. Чоловічої статі було 26 (56,53 %), жіночої – 20 (43,47 %) осіб. У 9,4 % пацієнтів хвороба мала легкий перебіг, у 38,7 %- середньотяжкий, у 51,9 %- тяжкий.
Результати дослідження. Для ІМ не характерна сезонність: взимку лікувалося 30, 4 % хворих, навесні - 24 %, влітку - 13,1 %, восени - 32,7 %. Перебіг ІМ у дорослих мав деякі особливості. У значної кількості пацієнтів (89 %) хвороба починалася з болю у горлі. Досить часто спостерігались озноб (32 %), біль голови (30 %). Найбільш постійним симптомом хвороби була тривала гарячка (7-9 днів), гіперемія слизової оболонки ротоглотки (89,2 %), загальна слабість (65,2 %), тонзиліт (89,0 %). Останній у 32,7 % мав катаральний, у 60,9 %- лакунарний, у 4,3 % - плівчастий характер.
Один із ранніх і постійних симптомів хвороби - збільшення лімфатичних вузлів, особливо задньошийних, відмічався у всіх хворих вже з перших днів хвороби. Поліаденопатія переважно передувала гострому тонзиліту. Збільшення шийних лімфатичних вузлів визначалося у 15,3 % хворих, задньошийних –у 56,6 %, збільшення більше двох груп – у 84,8 %. Болючість лімфатичних вузлів спостерігалася лише у 8,1 % хворих, частіше у людей молодого віку. Поліаденопатія зберігалася до 2 тижнів, збільшення печінки відмічено у 82,7 % хворих, у середньому на 2-2,5 см, селезінки – у 69,6 %. У 30,4 % пацієнтів селезінка залишалася у межах норми. Висипка розеольозно-папульозного характеру була у 2 (4,7 %) осіб, утримувалася від 3-4 до 10 діб
Кількість атипових мононуклеарів у середньому була 8 %, вони з’являлися переважно на 6-10-й день хвороби. Лімфоцитоз був виявлений у 54, 35 % хворих.
Отже, у дорослих перебіг ІМ характеризується наявністю продромального періоду, лакунарним тонзилітом і поодинокими випадками екзантеми, низьким відсотком атипових мононуклеарів у крові, частим ураженням печінки і тяжким перебігом.
ПРИЧИНИ РОЗБІЖНОСТІ ДІАГНОЗІВ ХВОРИХ, ЯКІ ЗНАХОДИЛИСЬ НА ЛІКУВАННІ В СОІКЛ
ім. З.Й. КРАСОВИЦЬКОГО
Марченко Е.Е., Грибова І.В., студ. 5-го курсу
Науковий керівник – асист. Н.В. Клименко
СумДУ, кафедра інфекційних хвороб з епідеміологією і курсом мікробіології, вірусології та імунології
Серед головних причин розходження діагнозів виділяють дві об’єктивні та суб’єктивні.
Об'єктивні: об'єктивна тяжкість діагностики захворювання, діагностичні можливості даного ЛПЗ, атиповість та стертість проявів хвороби, рідкість даного захворювання не дозволили поставити правильний діагноз, а також тяжкість стану хворого. Діагностичні процедури повністю або частково були неможливі, так як їх проведення могло погіршити стан хворого (є наявні об'єктивні протипоказання).
Суб'єктивні: недостатній об’єм обстеження хворого, недооцінювання анамнестичних даних, недооцінювання клінічних даних, недооцінювання або переоцінювання лабораторних, рентгенологічних та інших додаткових методів дослідження.
Мета роботи - виявити та оцінити основні причини розходження діагнозів при направленні, при госпіталізації та заключного.
Результати. Провівши статистичну обробку даних хворих за 5 років (2005-2009 р.р.) по І і ІІ інфекційних відділень ми можемо дати таку оцінку:
2005 рік:
- СШД направлено 503 хворих, з них 18 (3,58 %) з розходженнями;
- 5 поліклінікою направлено 113 хворих, з них 4 (3,5 %) з розходженнями;
- 3 поліклінікою направлено 76 хворих, з них 2 (2,6 %) з розходженнями.
2006рік:
- 1 поліклінікою направлено 92 хворих, з них 4 (4,3 %) з розходженнями;
- 5 поліклінікою направлено 114 хворих, з них 4 (3,5 %) з розходженнями;
- СОІКЛ направлено 380 хворих, з них 12 (3,4 %) з розходженнями.
2007 рік:
- 4 поліклінікою направлено 13 хворих, з них 3 (23%) з розходженнями;
- 3 поліклінікою направлено 81 хворих, з них 6 (7,4 %) з розходженнями.
- 1 поліклінікою направлено 83 хворих, з них 6 (7,2 %) з розходженнями;
2008 рік:
- 5 поліклінікою направлено 96 хворих, з них 6 (6,25 %) з розходженнями;
- 1 поліклінікою направлено 77 хворих, з них 4 (5,1 %) з розходженнями.
- СШД направлено 532 хворих, з них 21 (3,95 %) з розходженнями;
2009 рік:
- 1 поліклінікою направлено 170 хворих з них 6 (3,5 %) з розходженнями;
- 4 поліклінікою направлено 39 хворих з них 1 (2,6 %) з розходженнями;
- 5 поліклінікою направлено 98 хворих з них 2 (2,0 %) з розходженнями.
Висновки. Порівнявши відсоток хворих з розходженнями у діагнозах, ми отримали такі результати: за 2005 рік 1,86 % хворих з розходженням в діагнозах; за 2006 рік – 2,79 %; за 2007 рік – 3,51 %; за 2008 рік – 3,53 %; за 2009 рік – 1,21 %.