Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний університет медичний інститут «актуальні питання теоретичної медицини»
| Вид материала | Документы |
- Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний, 3595.69kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 964.46kb.
- Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет медичний інститут, 738.24kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1028.21kb.
- Ерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський державний, 950.39kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров`я україни сумський, 1131kb.
- Конспект лекцій Суми Сумський державний університет 2011 Міністерство освіти І науки,, 1592.04kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 784.64kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1042.47kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Міністерство охорони здоров’я, 5570.5kb.
ЗДОРОВ’Я ЖІНКИ ТА ДИТИНИ − ЗАПОРУКА ЗДОРОВ’Я НАЦІЇ
Склярова Р.В.
Сум ДПУ ім. А.С. Макаренка, кафедра спортивної медицини та валеології
До розповсюджених захворювань людини, які впродовж багатьох років за частотою переважають всі інші інфекційні захворювання разом узяті, відносяться грип та гострі респіраторні вірусні інфекції (ГРВІ), які за своєю соціальною і економічною значимістю посідають одне з провідних місць серед усіх хвороб людини. На їх долю припадає до 70%, а в період епідемії – до 90% всіх інфекційних хвороб.
Метою роботи було проаналізувати захворюваність гострими респіраторними вірусними інфекціями у дітей, вивчити фактори, які сприяють зростанню цієї патології та визначити оптимальні шляхи їх профілактики.
Результати досліджень. Проведено аналіз 42 історій розвитку дітей, які часто хворіли гострими респіраторними вірусними інфекціями, у віці від 3 до 7 років. Проведені дослідження показали, що середня тривалість одного епізоду ГРВІ склала 6-10 днів – у 78,5% дітей, більше 10 днів – у 21,5%. Ускладнений перебіг ГРВІ спостерігався в 24 випадках, що становить 57,1%. В структурі ускладнень ГРВІ провідне місце займала лор-патологія та бронхіт. Так, риносинусіт зустрічався у 15% випадків, загострення хронічного тонзиліту у 11% випадків, середній отит у 9,5% випадків, євстахеіт у 2%, бронхітом – у 17% випадків, пневмонією – 3,2%. Анамнестичні дані показали, що найбільш частими факторами ризику розвитку у дитини частих ГРВІ є ускладнення вагітності з боку матері, а саме: ГРВІ – 19,3%, хронічна патологія різного генезу – 61,5%, анемія − 32%, токсикоз – 11,1%; ускладнені пологи – 19,5%. Також виявлено, що 51,8% дітей з цієї групи народилися з відхиленнями в стані здоров’я, а саме: гіпоксично-ішемічне ураження центральної нервової системи, недоношеність, пологова травма, загроза внутрішньоутробного інфікування, крипторхізм.
Встановлені результати дослідження вимагають змінити існуючу ситуацію щодо рівня резистентності дітей дошкільного віку, не за рахунок збільшення кількості медичних установ та розширення сфери медичних послуг, а через проведення широких профілактичних втручань, зниження рівня ризику захворювань серед населення, загальні заходи зміцнення здоров’я.
Здійснення профілактики потребує спільної роботи медичних і немедичних структур. Створення коаліції і досягнення консенсусу забезпечує не тільки ідейне об’єднання партнерів, але й об’єднання їх ресурсів, спрямованих на профілактику захворювань. Для поліпшення роботи служб охорони здоров’я в галузі профілактики та зміцнення здоров’я необхідна перебудова освіти медичних працівників з урахуванням навчання принципам профілактики та здорового способу життя. Нове покоління медсестер, які навчаються в медичних коледжах і факультетах вищої сестринської освіти, повинні взяти на себе складну і відповідальну задачу турботи про здоров’я нації і кожної конкретної людини. Вони повинні і можуть навчити здоровому способу життя та здоров’ю, змінити відношення людини до свого тіла, до свого здоров’я.
Формування свідомого та відповідального відношення до здоров’я має починатись з раннього дитинства, поступово входити до системи світогляду, ставати складовою частиною загальної культури, духовного світу людини. Саме рівень загальної культури обумовлює поведінку, стиль життя і, в решті, стан здоров’я людини.
ВЛИЯНИЕ ПИЕЛОНЕФРИТА НА ТЕЧЕНИЕ БЕРЕМЕННОСТИ, РОДОВ И ЧАСТОТУ ПРЕЖДЕВРЕМЕННЫХ РОДОВ
Олешко В.Ф., магистрант, Мырдыч Д.Н., студ. 6-го курса
Научный руководитель – доц. Ю.Н. Слепичко
Луганский государственный медицинский университет,
кафедра акушерства и гинекологии
Целью исследования явилось изучение влияния пиелонефрита на течение беременности, родов и частоту преждевременных родов. Нами были изучены 68 случаев преждевременных родов (основная группа) и 40 срочных родов (контрольная группа) по Луганскому городскому родильному дому. Изучались соматический и акушерский анамнез, манифестация пиелонефрита, особенности течения беременности и родов. Из лабораторных методов использовались клинические и биохимические исследования. С целью идентификации микрофлоры применялся бактериологический метод. Среди дополнительных методов диагностики использовался метод УЗИ. Состояние внутриутробного плода оценивалось методами аускультации, изучения биопрофиля и допплерометрии.
Средний возраст в основной группе составил 28,2±2,1 года; в контрольной – 26,3±3,1.
В основной группе преждевременные роды произошли в сроке 29-36 недель гестации. Срок гестации в контрольной группе – 37-40. При изучении паритета было выявлено, что у беременных основной группы первобеременные составили 41,2% (28), перворожавшие при повторной беременности – 20,6% (14), повторнорожавшие – 38,2% (26). В контрольной группе соответственно – 60% (24); 20% (8); 20% (8). Пиелонефрит до и во время беременности имел место у 47,1% (32) основной группы и у 30% (12) контрольной. Обострение хронического пиелонефрита во время беременности в основной группе отмечено у 16 (23,5%), в контрольной – 2 (5%); пиелонефрит беременных соответственно – у 2 (2,9%) и у 1 (2,5%). Пиелонефрит в стадии ремиссии – у 10 (25%) пациенток контрольной группы. Бессимптомная бактериурия имела место у 50 (73,5%) основной группы и у 4 (10%) контрольной. Обращает на себя внимание, что из 50 обследуемых с бессимптомной бактериурией первой группы, титр микробных тел у 32 был выше допустимых норм, т.е. более 105 и колебался до 107. У пациенток контрольной группы титр микробных тел не превышал 103, т.е. не подлежал лечению антибиотиками.
Течения беременности отягощено угрозой самопроизвольного аборта в первом триместре у 24 (35,3%) пациенток основной группы и у 20 (50%) контрольной, что позволяет сделать вывод об отсутствии существенного влияния пиелонефрита и бактериальной инфекции мочевыводящих путей на частоту невынашивания беременности в ранних сроках. Однако, частота угрозы преждевременных родов в основной группе была достоверно выше и соответствовала – 20 (29,4%) при 6 (15%) в контрольной, что позволяет сделать вывод о влиянии данной патологии на исходы беременности.
Фетоплацентарная дисфункция с нарушением кровотока была отмечена у 8 (11,8%) пациенток основной группы и у 4 (10%) в контрольной. Однако реверсный кровоток не наблюдался, а состояние плода не требовало срочного родоразрешения. У 24 (35,3%) пациенток основной группы имело место дородовое излитие околоплодных вод, в контрольной группе этот показатель равнялся 4 (10%). Многоводие у пациенток основной группы отмечено в 12 (8,8%) случаях, в контрольной – 2 (5%). Состояние плода в основной группе зависело от срока гестации. При 100% группе риска по реализации гнойно-септической инфекции лишь в одном случае имел место инфекционный процесс у новорожденного. В контрольной группе состояние плода оценивалось по шкале Апгар. Имел место 1 случай асфиксии новорожденного, однако связи с пиелонефритом не установлено. Гипертермия в родах в основной группе имела место у 1 (1,5%) пациентки, где был выставлен диагноз хорионамнионита. У этой беременной имело место обострение пиелонефрита дважды во время беременности, бактериурия с титром бактерий 107. В контрольной группе гипертермии в родах не наблюдалось.
Высокая частота острого и хронического пиелонефрита в группе женщин с преждевременными родами требует целенаправленного лечения патологии почек как метода воздействия на показатели перинатальной смертности, младенческой заболеваемости и инвалидизации путем снижения частоты преждевременных родов.
ВПЛИВ АНОМАЛЬНОЇ ПЛАЦЕНТАЦІЇ НА ПЕРЕБІГ ГЕСТАЦІЙНОГО ПЕРІОДУ
Шевченко Т.В., Ященко Т.В.
Науковий керівник – проф. В.І. Бойко
СумДУ, кафедра акушерства та гінекології, Сумський пологовий будинок №1
Аномальне розташування плаценти є одною із головних причин ускладненого перебігу гестаційного періоду. Низька плацентація (Placenta previa) зустрічається в у 0,3 – 0,5% вагітних. Ризик її розвитку зростає у 3-5 разів після кесарського розтину, і коррелює з числом пологів, при яких використане це оперативне втручання. У зв'язку з тим, що частота використання кесарського розтину має тенденцію до зростання , простежується збільшення випадків аномальної плацентації і ріст частоти ускладнень гестаційного періоду.
Мета дослідження. Вивчити частоту розвитку аномальної плацентації у вагітних, .чинники, які впливають на її виникнення, характер ускладнень .
Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз 120 індивідуальних карт вагітної та породіллі, які були під диспансерним наглядом в 1 пологовому будинку м. Суми, протягом 2009-2010 років.
Результати. Серед усіх вагітних низьке розміщення плаценти діагностовано у 8 ( 6,7%). Аналізуючи вік вагітних, визначено, що найчастіше (62,5%) низька плацентація зустрічається у жінок віком старше 30 років. Несприятливими чинниками у відношення розвитку аномальної плацентації були: кількість пологів більше двох, а також попереднє закінчення пологів за допомогою кесарського розтину у 4(50%) вагітних. У 3(37,5%) обстежених в анамнезі були артифіційні аборти. Із гінекологічних захворювань етіологічним фактором для аномальної плацентації слугували фіброміома матки (25%), ерозії шийки матки(25%). Можливою причиною низької плацентації можна вважати і перенесені попередньо сексуально трансмісивні інфекції, зокрема хламідійна інфекція була в анамнезі у 1(12,5%) жінки. Аналізуючи перебіг вагітності у жінок з аномальним розміщенням плаценти у 3(37,5%) спостерігався токсикоз 1 половини вагітності, загроза переривання вагітності у ранні терміни гестації у 4(50%), синдром затримки розвитку плода у 2(25%). У 4(50%) вагітних у пізні терміни гестації спостерігалися кровотечі, які у трьох випадках зупинені консервативними заходами, у однієї вагітної для гемостазу використано оперативне втручання. Загалом вагітність завершилася передчасними пологами у 4(50% ) випадків шляхом використання кесарського розтину. Термінові пологи у вагітних з низьким розміщенням плаценти мали місце у 4(50%) випадків, при цьому діти народжувалися з низькою масою тіла у трьох із них.
Таким чином, на виникнення аномального розташування плаценти впливають численні неблагоприємні фактори, серед яких провідне значення мають: вік жінок старше 30 років, паритет пологів більше двох, попередні пологи з використанням кесарського розтину, артифіційні аборти та хламідійна інфекція в анамнезі, фіброміоматоз матки та запальні процеси. Низька плацентація у вагітних супроводжується цілою низкою ускладнень як у ранньому, так і пізньому гестаційному періоді, найбільш небезпечними із яких є кровотеча. Для успішного пологорозрішення ці вагітні майже у 50% випадків потребують використання кесарського розтину.
МОРФОФУНКЦІОНАЛЬНІ ЗМІНИ СПЕРМОГРАМИ У ЧОЛОВІКІВ З ГІПОТИРЕОЗОМ ЗА НАЯВНОСТІ І ВІДСУТНОСТІ АУТОІМУННОГО ТИРЕОЇДИТУ ТА В УМОВАХ ЗАМІСНОЇ І КОМПЛЕКСНОЇ ТЕРАПІЇ
Бондаренко В.О., Співак Ж.С*
ДУ «Інститут проблем ендокринної патології ім.. В.Я.Данилевського АМН України»,
*Обласний перинатальний центр, м.Суми
В Україні частота безплідних шлюбів становить 15-17%, при чому частка чоловічого фактору складає 20-50% (Чистякова Е.Є, 2007). Однією з причин, яка призводить до пригнічення репродуктивної функції чоловіка, є захворювання щитоподібної залози (ЩЗ) (Wagner M.S, 2008). Метою дослідження є вивчення змін сперматогенної функції сім’яників чоловіків, хворих на гіпотиреоз, АІТ в умовах замісного лікування L – тироксином та комплексної протизапальної, антиоксидантної і метаболічної терапії.
Під спостереженням знаходилося 35 чоловіків з гіпотиреозом (без аутоімунного тиреоїдиту), 20 чоловіків з АІТ (стадія гіпотиреозу). Всі чоловіки перебували у безплідному шлюбі більше року, їх клінічні діагнози були встановлені ґрунтуючись на клінічних та лабораторних обстеженнях. Контрольною групою були 5 чоловіків з еутиреоїдним станом. Всі хворі отримували замісну терапію L-тироксином виробництва фармацевтичної компанії «Фармак» у дозі 50-75 мг на добу, а також протизапальну, антиоксидантну і метаболічну терапію впродовж 3 місяців. До терапії, через 1 і 3 місяці у хворих досліджувалися рівні ТТГ та антитіл до тиреопероксидази (АтТПО), згідно критеріїв ВОЗ аналізувалися параметри спермограм (Руководство ВОЗ, 2001).
Результати дослідження. Обстеження чоловіків з АІТ до терапії показало всередньому: кількість сперматозоїдів у 1 мл еякуляту становила 28,9±3,1 млн, з них 29,3±3,0% живих, 15,0±2,5% рухомих сперматозоїдів, їх ступінь аглютиції складав +++. Середній рівень ТТГ дорівнював 5,3±0,4 мМО/л, рівень АтТПО – 250±10,3. У чоловіків з гіпотиреозом без явищ аутоімунного тиреоїдиту до початку лікування показники спермограми відповідали 32,9±3,1 млн сперматозоїдів у 1 мл еякуляту, з них 36,9±3,0% живих, 19,1±2,5% рухомих сперматозоїдів, їх ступінь аглютиції складав +. Показники рівня ТТГ складали 5,7±0,4 мМО/л, АтТПО – 28,5±2,1 .
Після 1 місяця комплексної терапії спостерігалося помітне покращення кількості і рухливості сперматозоїдів, показників ТТГ та АтТПО. Так, у чоловіків з АІТ виявлено збільшення кількості сперматозоїдів на 23,4%, з них живі гамети складали 34,9±3,4%, рухомі – 23,0,2±1,9%, ступінь аглютинації відповідав +. Рівень ТТГ знизився до 3,1±0,3 мМО/л, а АтТПО – до 75±3,2. Для чоловіків, хворих на гіпотиреоз, показники спермограми відповідали: кількість сперматозоїдів зросла на 19,7%, з них живих – 44,8±3,4%, з активним рухом – 31,2±2,4%, аглютинація була відсутня. Рівень ТТГ відповідав 3,5±0,1 мМО/л, вміст АтТПО – 21±0,9.
Проведення лікувальної терапії впродовж 3 місяців значно поліпшує функціональний стан гонад чоловіків зі зниженою функцією щитоподібної залози. У чоловіків з АІТ від початку лікування кількість сперматозоїдів зростала на 35,56%, з них 47,3±2,8% складали живі, 33,0±2,3% - рухливі спермії, явища аглютинації зникали. Вміст ТТГ стабілізувався на рівні 2,3±0,1 мМО/л, АтТПО – на рівні 30,0±3,3. Чоловіки, хворі на гіпотиреоз мали наступні показники: кількість сперматозоїдів зростала на 40,48% від початку лікування, з них 51,9±2,8% були живими, 41,8±2,3% - активно рухливими, явища аглютинації були відсутні. Рівень ТТГ дорівнював 2,5±0,2 мМО/л, кількість АтТПО – 20±1,1.
Висновки. Таким чином, проведення замісного лікування L-тироксином та комплексної протизапальної, антиоксидантної та метаболічної терапії впродовж 3 місяців суттєво покращує показники спермограми та гормональний статус у чоловіків з АІТ та гіпотиреозом. Комплексна терапія більш ефективна для чоловіків з гіпотиреозом, проте для хворих з АІТ вона має також ефект, так як при зникненні аглютинації кількість рухливих сперматозоїдів значно збільшується: після 1 міс лікування – на 53,3%, після 3 міс – на 120% від початку терапії. Необхідне подальше дослідження функціонального стану сім'яників чоловіків з АІТ та гіпотиреозом у більш віддалені терміни від початку проведення комплексної терапії.
СЕКЦІЯ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ
КЛІНІКО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ІКСОДОВОГО КЛІЩОВОГО БОРЕЛІОЗУ НА СУМЩИНІ, ПІДХОДИ ДО ДІАГНОСТИКИ
Болецька Т.О., Чемич М.Д., Христенко Г.І.
СумДУ, кафедра інфекційних хвороб з епідеміологією і курсом мікробіології, вірусології та імунології,
Сумська обласна санітарно-епідеміологічна станція
Епідеміологічна ситуація з іксодового кліщового бореліозу (ІКБ) в Україні залишається несприятливою. З кожним роком продовжує зростати кількість хворих на ІКБ. Кількість випадків інфекції у 2009 році збільшилась на 39,1 %: з 644 (показник 1,39 на 100 тис.нас.) до 979 (показник 2,12).
У 2009 році найвищі показники захворюваності на ІКБ зареєстровані в м. Києві (7,3 на100 тис. нас.), Черкаській (4,5), Донецькій (3,8), Сумській (3,77), Львівській (3,31) областях. Відносно високі показники вперше відмічені у Київській (2,89), Тернопільській (2,65), Чернігівській (2,48), Вінницькій (2,25) областях. Мінімальні показники захворюваності спостерігаються у Житомирській (0,23), Запорізькій (0,65), Херсонській (0,36), Чернівецькій (0,22) областях. Поодинокі випадки реєструвалися у Миколаївській, Кіровоградській областях, у м. Севастополь. Спостерігається різке збільшення антропургічних вогнищ ІКБ на території міст – 44,6 % випадків зараження відбулося на території міст та смт.
Мета роботи – дослідити сучасну епідеміологічну ситуацію з ІКБ на Сумщині, особливості клінічного перебігу хвороби у природному осередку та ефективність серологічної діагностики захворювання.
Захворюваність на ІКБ у Сумській області має тенденцію до зростання та перевищує середні показники по Україні в декілька разів. У 2007 році по області було зареєстровано 16 випадків ІКБ, 2008 – 37, 2009 – 42, 2010 – 47. На 01.01.11 природні осередки ІКБ зареєстровані у всіх районах області в 144 географічних точках. Всього за 11 років (1999-2010 рр.) було зареєстровано 215 випадки ІКБ (з них 13 – завізні з Донецької, Харківської, Полтавської, Рівненської, Курської областей, м. С.-Петербург, Польщі). По районам області захворюваність склала: м. Суми та Сумський район – 45,5 % випадків; Шосткінський – 11,5 %, Краснопільський – 11 %; Кролевецький – 9 %; Лебединський – 7,5 %; Охтирський – 4 %; Тростянецький, Білопільський та Ямпільський – по 2 %; Глухівський – 1,5 %; Конотопський та Недригайлівський – по 1 %; В.-Писарівський, Липово-Долинський, С.-Будський, Путивльський – по 0,5 %.
Було обстежено 100 хворих на ІКБ та проаналізовано їх медичні карти. Серед хворих переважали жінки (60 %). Середній вік хворих (44,62±1,40) років. Типовими місцями присмоктування кліщів були: гомілка (22 %), стегно (19,8 %), живіт (17,4 %), 14 % хворих не вказали факт присмоктування кліща. При госпіталізації хворі скаржилися на наявність кільцеподібної еритеми (96 %), загальну слабкість (54 %), болі у суглобах та м’язах (12 %), озноб (6 %). Еритема з’являлася в середньому на 15-у добу після укуса кліща. У 3 хворих спостерігалась наявність одночасно 2 еритеми, у 2 – 3 еритеми, у 1 – 4 еритеми. Зникала еритема в середньому на 9-й день від початку лікування. Збільшення лімфатичних вузлів поблизу афекту спостерігалось у 18 %, в 1 випадку – лімфангоїт. Температура тіла підвищувалась у 35 % та трималась на рівні (37,0±0,03)о. У 52 % випадків відзначалося збільшення розмірів печінки у середньому на (1,3±0,08) см. Зміни у гемограмі у більшості пацієнтів були відсутні. У біохімічному аналізі крові значних змін не визначали. У клінічному аналізі сечі патологічних змін не виявлено. Гематологічні показники ендогенної інтоксикації були у межах норми: ЛІІ в середньому склав (1,16±0,10), ГПІ – (1,42±0,13), ІЗЛК – (1,75±0,09), Ілімф – (0,58±0,03).
Методом ІФА досліджувалася кров 48 хворих: 43 – у стадії локальної інфекції (еритемна форма); 5 – у стадії дисемінації. Одночасне дослідження на наявність антитіл класу Ig M та Ig G проводилось у 34 (70,8 %) хворих. Наявність антитіл класу Ig M у діагностичних титрах спостерігалось у 17,8 % випадків (8 хворих), Ig G – у 24,3 % (9 осіб). Наявність одночасно позитивних титрів Ig M та Ig G виявилось у 5 хворих. Позитивний результат на наявність антитіл Ig M спостерігався на 3-5-у тижні від початку захворювання (в 2 випадках від початку захворювання пройшло більше року), Ig G – починаючи з 7-го тижня.
Методом НРІФ дослідження проводилось у 1 хворого з безеритемною формою (в анамнезі виявився факт присмоктування кліща) – титр антитіл дорівнював 1:64 (позитивний результат – 1:40 та вище).
Методом ПЛР проводилося дослідження у 9 хворих, у всіх випадках результат негативний.
Таким чином, захворюваність на ІКБ у Сумській області має тенденцію до зростання. ІКБ перебігає з характерними клінічними проявами. Вирішальну роль у діагностиці мають клінічні та епідеміологічні дані.
ПНЕВМОНИЯ КАК ОСЛОЖНЕНИЕ ГРИППА И ДРУГИХ ОРВИ - ВИРУСНАЯ ИЛИ БАКТЕРИАЛЬНАЯ?
Гайворонська І.Є.
СумДУ, кафедра інфекційних хвороб з епідеміологією і курсом мікробіології, вірусології та імунології
Грипп является, пожалуй, наиболее серьезным инфекционным заболеванием из группы респираторно – вирусных инфекций. Серьёзность его обусловлена, прежде всего, частотой и тяжестью возникающих осложнений. Наиболее часто встречающиеся осложнения после гриппа, - полисинусит, бронхит, отит, миокардит и, конечно же, пневмония, которая является самым распространенным осложнением не только гриппа, но и аденовирусной, и респираторно – синцитиальной инфекции и других респираторно – вирусных инфекций. Всегда нужно учитывать, что пневмония в любое время может осложнить течение гриппа.
Она может иметь как первичную вирусную, так и вторичную бактериальную, либо смешанную этиологию. Так, первичная гриппозно – вирусная пневмония встречается довольно редко, протекает тяжелее прочих легочных осложнений и характеризуется высокой смертностью. Она возникает в случае, если грипп вызван вирусом с высокой вирулентностю. При этом развиваются молниеносные смертельные геморрагические пневмонии, которые развиваются на 2-3-й день от начала заболевания и продолжаются не более 3–4 дней. Вначале заболевания мы наблюдаем клиническую картину гриппа, симптомы которого неумолимо прогрессируют, сопровождаясь при этом стойкой лихорадкой, а также одышкой (ЧДД 30 и более в мин.) и цианозом (сатурация О2 – менее 90 %). Кашель, как правило, непродуктивный, его появление усугубляет одышку и цианоз; при этом мокрота отходит в малом количестве, однако она может содержать примесь крови. На первых стадиях такого заболевания физикальные симптомы малочисленны (но иногда они преобладают над рентгенологическими). В дальнейшем появляются и диффузные хрипы, а на рентгенограмме легких видны признаки диффузной и интерстициальной инфильтрации либо острого респираторного дистресс-синдрома.
Вторичная бактериальная пневмония развивается, как правило, в конце первой – начале второй недели от начала заболевания гриппом. Наиболее частыми возбудителями этого вида пневмонии являются Streptococcus pneumoniae (48%), Staphylococcus aureus (19 %). К патогенам, приводящим к развитию пневмонии, относят также Haemophilus influenza (3,1 %) и клебсиеллы (1,1 %). Более тяжело протекает пневмония, которая возникает в первые дни гриппозной инфекции. По литературным данным, особенно тяжелое течение (затяжное, с формированием легочных деструкций) отмечается в том случае, если возбудителем пневмонии является стафилококк.
Характерной особенностью вторичной бактериальной пневмонии является усиление частоты и интенсивности кашля, нарастание синдрома интоксикации. Мокрота приобретает гнойный характер, при рентгенологическом исследовании выявляются пневмонические уплотнения легочных сегментов. Такие пневмонии хорошо поддаются лечению антибиотиками, особенно если оно начато своевременно. По литературным данным, вторичная бактериальная пневмония – одно из наиболее частых осложнений гриппа, при котором смертность составляет около 25 % из всех грипп-ассоциированных смертей.
Но наиболее часто из существующих пневмонических осложнений, которые возникают в ходе эпидемии гриппа, встречается именно смешанная вирусно-бактериальная пневмония, которая характеризуется чертами не только первичной, но и вторичной пневмоний. Причем острое заболевание стойко, но постепенно прогрессирует: температура тела не нормализуется, сохраняются другие признаки вирусной инфекции, при аускультации легких выслушиваются как сухие рассеянные хрипы, так и влажные. Может произойти даже временное улучшение общего состояния больного, после чего вновь происходит его сильное ухудшение, а потом клиническое проявление обычной бактериальной пневмонии: возникает лихорадка, но без озноба, интенсивного кашля, одышки и болей в грудной клетке. Доминирует общая слабость, разбитость, а также головные боли.
Постгриппозные осложнения протекают более бурно в связи с сильной интоксикацией, выражающейся в учащении сердцебиения, дыхания, снижении артериального давления, сильнейшей одышкой и цианозом. Диагноз подтверждается рентгенологическим исследованием легких.