Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний університет медичний інститут «актуальні питання теоретичної медицини»
| Вид материала | Документы |
- Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний, 3595.69kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 964.46kb.
- Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет медичний інститут, 738.24kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1028.21kb.
- Ерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський державний, 950.39kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров`я україни сумський, 1131kb.
- Конспект лекцій Суми Сумський державний університет 2011 Міністерство освіти І науки,, 1592.04kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 784.64kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1042.47kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Міністерство охорони здоров’я, 5570.5kb.
ПОРІВНЯЛЬНА ЕФЕКТИВНІСТЬ МІКАРДІСУ ТА В ПОЄДНАННІ ІЗ ІНДАПЕНОМ
НА ЦИРКАДНІ РИТМИ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ, ЦЕНТРАЛЬНУ ГЕМОДИНАМІКУ
ТА РЕМОДУЛЯЦІЮ МІОКАРДУ ХВОРИХ НА ГІПЕРТОНІЧНУ ХВОРОБУ
Сабадаш В.Є. Пілієва О.В, Сисойкіна Т.В., Дядічева Т.О., Рикова Н.Б.
ДЗ «Луганський державний медичний університет», кафедра пропедевтики внутрішньої медицини
Досліджено 95 хворих гіпертонічною хворобою (ГХ) II стадії у віці від 45-65 років. Добовий моніторинг артеріального тиску здійснювали з використанням монітора Omron RX- I (Німеччина). Центральна гемодинаміка досліджувалась - ехокардіографом Aloka- 3500 в В - режимі сканування, тетраполярною грудною реографією. Реверсію гіпертрофії міокарда вивчали додатковим ехокардіографічним обстеженням пацієнтів через півроку після призначення гіпотензивної терапії. Порівнювалась ефективність лікування хворих на м’який та середньо-тяжкий перебіг ГХ блокатором рецепторів ангіотензину мікардіс (телмісартан) та в поєднанні із тиазидоподібним диуретиком індапеном. Середня добова доза мікардісу була 0,8 ± 0,1 мг, індапену 1,5 мг.
За результатами добового моніторингу артеріального тиску (ДМАТ) у всіх обстежених хворих (одержувавших мікардіс та мікардіс + індапен), вихідний середньодобовий систолічний тиск (САТ) становило 175,5±3,2 і 173,4± 3,3 мм.рт.ст., середньоденний САТ – 179,3 ± 4,1 і 178,5± 3,8, средньонічний САТ-168,7 ± 4,3 і 169,6 ± 4,1 відповідно групам порівняння. Результати добового моніторингу вихідного діастолічного артеріального тиску (ДАТ) становило середньодобовий - 97,5 ± 1,4 мм.рт.ст., середньоденний ДАТ - 98,3 ± 1,9 мм.рт.ст., середньонічний ДАТ- 105,6 ± 1,7 мм.рт.ст.
Після лікування мікардісом достовірно знижались показники САТ: середньодобовий на 17,1 % (р ˂ 0,05), середньоденний САТ на 20,1 % (р ˂ 0,05), средньонічний САТ- на 13,5 % (р ˂ 0,01). Після лікування сполученням мікардіс + індапен більш виражено знижувалися циркадні показники САТ: середньодобовий (САТ) зменшувався на 22,3 % (р ˂ 0,05); середньоденний на 23,1 % (р ˂ 0,01), а средньонічний на 18,3 % (р ˂ 0,05).
Лікування мікардісом достовірно знижувало ціркадні показники ДАТ: середньодобовий на 18,1 % (р ˂ 0,05), середньоденний на 21,7 % (р ˂ 0,05), середньонічний на 17,5 % (р ˂ 0,05). Лікування сполученням мікардіс + індапен більш виражено знижувало ціркадні показники ДАТ: середньодобовий на 21,3 % (р ˂ 0,05), середньоденний на 22,4 % (р ˂ 0,05) , середньонічний на 19,8 % (р ˂ 0,05).
В динаміці лікування хворих на артеріальну гіпертензію мікардіс позитивно достовірно зменшувал показники кінцево-діастолічного (КДО) з 175,3±9,4 мл до 135,3±5,2 мл (р ˂ 0,05) і кінцево-систолічного (КСО) з 90,3± 3,3 мл до 76,1±3,5 мл (р ˂ 0,05) об’ємів лівого шлуночку. Лікування хворих на артеріальну гіпертензію мікардіс + індапен більш виражено, чим при монотерапії мікардісом зменшувало показники КДО з 178,4 ± 9,5 мл до 105,4± 4,3 (р ˂ 0,05) і КСО з 93,4 ± 2,5 мл до 53,4±2,8 (р ˂ 0,05) об’ємів лівого шлуночку.
Загальний периферичний судинний опір (ЗПСО) достовірно знижувався при лікуванні мікардісом з 3120 ± 103,3 н. с. см-5 до 2540 ± 127,5 (р ˂ 0,05). Більш значне зменшення ЗПСО відмічалось у хворих які лікувались мікардіс + індапен з 3135 ± 102,3 н. с. см -5 до 2112 ± 112,7 (р ˂ 0,05).
Товщина міжшлуночкової перегородки в діастолу під впливом лікування препаратом мікардіс зменшувалась на 10,3 % (р ˂ 0,05) , цей показник, тільки під впливом лікування мікардіс + індапен зменшувався на 16,7 % (р ˂ 0,05). Товщина задньої стінки лівого шлуночка в діастолу зменшувалась під впливом лікування препаратом мікардіс на 15,2 % (р ˂ 0,05), а мікардіс + індапен на 20,6 % (р ˂ 0,05).
СТАН ТРОМБОЦИТАРНОГО ГЕМОСТАЗУ У ХВОРИХ НА БРОНХІАЛЬНУ АСТМУ З
ХРОНІЧНИМ ЛЕГЕНЕВИМ СЕРЦЕМ В ДИНАМІЦІ ЛІКУВАННЯ АНТИАГРЕГАНТАМИ
Сабадаш В.Є.
ДЗ «Луганський державний медичний університет», кафедра пропедевтики внутрішньої медицини
Досліджено 85 хворих на бронхіальну астму III-IV ступеня тяжкості з ознаками хронічного легеневого серця та II А- Б стадіями серцевої недостатності які лікувались в пульмонологічному відділенні 7-й клінічної лікарні м. Луганська. Вивчали стан центральної гемодинаміки за допомогою двомірної ЕхоКГ (Aloka-3500), та тетраполярної грудної реографії, агрегаційну функцію тромбоцитів – фотометричним методом за Born G.V.1962, морфо-функціональний стан тромбоцитів за допомогою люмінесцентної мікроскопії (А.І.Ладний та соавт. 1988). Хворих із СН II А було 45, із II Б 40.
До лікування визначено зниження показників центральної гемодинаміки: фракція викиду (ФВ) зменшувалась у хворих на бронхіальну астму з СН II А на 52,3 %, і на 65,4 % з СН II Б, кінцево-діастолічний об’єм (КДО) був збільшений у хворих з СН II A на 37,4 %, та на 68,2% з СН II Б, загальний периферичний судинний опір (ЗПСО) був збільшений на 45,8 % у хворих з СН II А та на 110,5% з СН II Б порівнюючи з контрольною групою- (ФВ 65,6 ± 1,6 %; КДО -131,0 ± 4,0 мл, КСО-45,0 ± 2,0 мл; ЗПСО – 1474± 61н.с.дм -5 ). Дослідження агрегаційної функції тромбоцитів визначило підвищення індексу агрегації на 39,1 % у хворих на бронхіальну астму з СН II А ( р < 0,01) та 23,5 % з СН II Б (р < 0,01) в порівнянні зі здоровими (індекс агрегації γ = 0,55 ± 0,01). Морфо-функціональний стан тромбоцитів у хворих на бронхіальну астму з СН II Б характеризувався більш значними патологічними змінами, зниженим вмістом в порівнянні з СН II А окремих тромбоцитів таких як дискоцити 63,5 та 69,7 ( р < 0,05), більшою кількістю активованих 16,8 та 13,3 ( р < 0,05), дегранульованих 11,3 та 7,5 ( р < 0,05), вмісту тромбоцитів у малих 10,7 та 8,2 ( р < 0,01) та середніх агрегатах 5,7 та 3,1 ( р < 0,05) відповідно.
Лікування хворих на бронхіальну астму з ознаками хронічного легеневого серця здійснювалось призначенням інгаляційних кортікостероїдів, β 2 агоністів пролонгованої дії, блокаторів ангіотензин-перетворюючого ферменту, сечогінними. Хворим з тахікардією призначали серцеві глікозиди.
Окрім означеної терапії всі хворі приймали антиагрегант клопідогрель з дозою 75 мг один раз за добу.
Контрольне обстеження хворих з бронхіальною астмою після двохтижневого курсу лікування визначило позитивний ефект лікування. ФВ збільшилась на 34,3 % (р < 0,01) у хворих з СН II А та 25,1 % (р < 0,05) з СН II Б. Зменшились: КСО у хворих з СН II А на 23,5 % (р < 0,01), та 10,3 % у хворих з СН II Б (р < 0,05) , ЗПСО зменшився на 25,6 % (р < 0,01) у хворих на з СН II А та 17,6 % (р < 0,05) з СН II Б. Агрегаційна функція тромбоцитів зменшувалась на 10,3 % ( р< 0,05) у хворих з СН II A та 24,5 % (р< 0,01) з СН II Б. Позитивні зміни відбувалися в морфо-функціональному стані тромбоцитів: збільшувалась кількість дискоцитів у хворих з СН II А на 17,4% (р < 0,05), та на 15,1 % з СН II Б (р < 0,05), зменшувалась кількість активованих тромбоцитів у хворих з СН II А на 5,0 % (р < 0,05) та на 9,4 % з СН II Б (р < 0,05), дегранульваних на 4,1% у хворих з СН II А (р < 0,05) та на 6,3 % (р < 0,05) з СН II Б, вміст тромбоцитів у малих агрегатах у хворих з СН II А на 65,8 % (р < 0,01), та у середніх агрегатах на 14,0 % (р < 0,05). Таким чином у зв’язку з підвищеною агрегаційною активністю тромбоцитів у хворих на бронхіальну астму з ознаками легеневого серця, для профілактиці тромботичних ускладнень в динаміці лікування, слід застосовувати антиагреганти.
КЛИНИЧЕСКОЕ ЗНАЧЕНИЕ СИСТЕМНОГО ВОСПАЛЕНИЯ У БОЛЬНЫХ С СИНДРОМОМ РАЗДРАЖЕННОГО КИШЕЧНИКА В СОЧЕТАНИИ С ХРОНИЧЕСКИМ ОБСТРУКТИВНЫМ ЗАБОЛЕВАНИЕМ ЛЕГКИХ
Лебедь О.И.
Научный руководитель – д.мед.н., проф. Л.Н. Иванова
ГУ «Луганский государственный медицинский университет», кафедра пропедевтики внутренней медицины
Роль системного воспаления (СВ), среди биомаркеров которого большое значение имеют лейкоциты (ЛК) (нейтрофильные гранулоциты (НГ)), фибриноген плазмы (ФГ), белки острой фазы (С- реактивный протеин - C-PП), в развитии коморбидной патологии в виде синдрома раздраженного кишечника (СРК) и хронического обструктивного заболевания легких (ХОЗЛ) до конца не изучена, хотя сочетанное течение заболеваний органов дыхания и пищеварения встречается в 8-50% случаев. Таким образом, анализ клинического течения сочетанной патологии с позиций оценки интенсивности СВ в настоящее время остается актуальным и не до конца решенным вопросом. Под нашим наблюдением находилось 57 больных с синдромом раздраженного кишечника (СРК) в сочетании с хроническим обструктивным заболеванием легких (ХОЗЛ) в период обострения последнего (60,2% женщин и 39,8% мужчин). Длительность сочетанной патологии составляла от 1 до 13 лет. Всем больным проводилось комплексное клинико-лабораторное и инструментальное обследование. У всех обследованных больных определяли количество лейкоцитов (ЛК), нейтрофилов (НГ), СОЭ в периферической крови, сывороточные концентрации С-реактивного протеина (С- РП), фибриноген плазмы (ФГ). За референтную норму были приняты показатели 30 практически здоровых лиц. Все пациенты получали общепринятую терапию согласно Приказу МЗ Украины № 128 (2007) и Римского Консенсуса III (2006). При изучении количества ЛК, НГ, СОЭ в периферической крови (ПК) у больных с СРК в сочетании с ХОЗЛ в сравнении со здоровыми лицами были получены следующие данные (М±m): содержание ЛК в ПК (×109/л) - 9,8±2,1 (6,5±1,2); содержание НГ в ПК (%) - 75,1±5,7 (53,3±2,6); СОЭ (мм/ч) - 18,0±1,4 (4,0±1,8). Разница показателей в сравнении с контрольными достоверна (р < 0,05). Средние значения С-РП и ФГ плазмы у больных с СРК в сочетании с ХОЗЛ в период обострения были достоверно выше, чем у здоровых лиц и составили соответственно 4,95±2,11 мг/дл (норма С-РП до 0,8 мг/дл) и 5,44±0,95 г/л (норма ФГ - 2-4 г/л), что свидетельствует о наличии хронического воспаления. Наличие выявленных изменений у больных с СРК в сочетании с ХОЗЛ требует дальнейшего изучения для разработки алгоритмов комплексного лечения больных с сочетанной патологией.
ОСОБЕННОСТИ КЛИНИЧЕСКИХ ПРОЯВЛЕНИЙ У БОЛЬНИХ С ХРОНИЧЕСКИМ ОБСТРУКТИВНЫМ ЗАБОЛЕВАНИЕМ ЛЕГКИХ В СОЧЕТАНИИ С НЕАЛКОГОЛЬНЫМ СТЕАТОГЕПАТИТОМ
Лебедь К.Н.
Научный руководитель – д.мед.н., проф. Ю.Н. Колчин
ГУ «Луганский государственный медицинский университет»,
кафедра внутренней медицины с профпатологией и ЛФК
Под нашим наблюдением находилось 72 больных хроническим обструктивным заболеванием легких (ХОЗЛ) I-III стадии в период ремиссии с сопутствующим неалкогольным стеатогепатитом (НАСГ) в возрасте от 40 до 69 лет. Всем пациентам проводилось комплексное клинико-лабораторное и инструментальное обследование согласно приказу №128, №271 МОЗ Украины. Из анамнеза пациентов с сочетанной патологией обращали на себя данные о резкой потере массы тела в период от 1 года до 3 лет до постановки сопутствующего НАСГ 58 (80,5). Все обследованные пациенты с сочетанной патологией были заядлыми курильщиками со стажем курения 25(±10) пачко-лет, что указывает на длительную интоксикацию компонентами табачного дыма. Также в 52 (72,2%) случаях НАСГ впервые проявлялся и был диагностирован в период обострения, лечение которого проводилось с использованием антибиотиков и системных глюкокортикостероидов. Клинически пациентов беспокоили: периодический кашель с вязкой слизистой мокротой чаще в первой половине дня 62 пациента (86,1%); одышка при физической нагрузке 55 (76,3%); тяжесть в грудной клетке 34 (47,2%). В клинической картине НАСГ преобладали жалобы на умеренную болезненность и тяжесть в правом подреберье не связанную с приемом пищи 34 пациента (47,2%), диспепсические явления 26 (36,1%). У 53 пациентов (73,6%) наблюдается ожирение I-III стадии.
ОСОБЛИВОСТІ ЛІКУВАННЯ АРТЕРІАЛЬНОЇ ГІПЕРТЕНЗІЇ ПОЄДНАНОЇ З ХРОНІЧНИМ ОБСТРУКТИВНИМ ЗАХВОРЮВАННЯМ ЛЕГЕНЬ
Ільницька М.Р.
Науковий керівник – проф. В.О. Мойсеєнко
Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця,
кафедра пропедевтики внутрішньої медицини №2
Тенденція до старіння населення за останні 10 років призвела до значного збільшення кількості осіб, що мають поєднану патологію внутрішніх органів. Зокрема, поєднання артеріальної гіпертензії (АГ) з хронічним обструктивним захворюванням легень (ХОЗЛ) призводить до погіршення якості життя пацієнтів, швидшого прогресування симптомів, і, як наслідок, виникнення рефрактерних форм захворювань до розроблених схем медикаментозного лікування, що становить актуальну проблему загальної клінічної практики. Встановлено, що частота АГ у поєднанні з ХОЗЛ коливається у широкому діапазоні – від 6,8% до 76,3%, складаючи в середньому 34,3%. Відомо, що фармакотерапія АГ у таких пацієнтів не повинна призводити до посилення бронхіальної обструкції і негативно впливати на ефективність базисних препаратів, що застосовуються у лікуванні ХОЗЛ.
Мета – вивчити ефективність та безпечність різних схем антигіпертензивної терапії у хворих з АГ і супутнім ХОЗЛ.
Матеріали і методи. Нами обстежено 22 хворих, в яких було діагностовано АГ та ХОЗЛ, серед них - 15 чоловіків (68%) та 7 жінок (32%). Середній вік хворих (64,0±8,0) років. Всім пацієнтам проведено клінічне обстеження, електрокардіографію (ЕКГ) у 12 відведеннях, комп’ютерну спірографію з реєстрацією кривої «потік-об’єм», добове моніторування ЕКГ та АТ. Всі хворі були поділені на групи в залежності від призначеної терапії. І група (10 хворих) отримувала комбінацію інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту (іАПФ) (10 мг раміприлу на добу) та антагоніст кальцію (5 мг амлодипіну на добу), ІІ група (12 хворих) – отримували комбінацію іАПФ (10 мг раміприлу на добу) та кардіоселективний бета-адреноблокатор (5 мг небівололу на добу). Період спостереження становив 1-2 місяці.
Результати. Наприкінці періоду спостереження відмічалось статистично достовірне (р < 0,05) зниження середнього рівня АТ: в першій групі систолічного – на (32±10) мм.рт.ст., діастолічного – на (14±4,3) мм.рт.ст., в другій групі - відповідно на (26 ±12,4) та (11±8,6) мм.рт.ст. Отже, нами встановлено, що у хворих як першої, так і другої груп було досягнуто адекватного контролю артеріального тиску. Оцінка функції зовнішнього дихання достовірних відмінностей між досліджуваними групами в динаміці лікування не встановлено: об’єм форсованого видиху за 1 секунду (ОФВ1) в першій групі був (66±8,8)% до лікування та (64±9,2) % після лікування та в другій групі - (62±8,2) % до лікування та (65±7,8)% після лікування, хоча два пацієнти з другої групи були виключені з дослідження через посилення бронхіальної обструкції. Проте на відміну від першої групи, в другій групі спостерігалося достовірне зменшення суправентрикулярних екстрасистол (р<0,05) та епізодів ішемії міокарда (р<0,05). Загалом відзначалася задовільна клінічна переносність обох схем лікування.
Висновки. Отже, встановлено, що застосування комбінації іАПФ та високоселективного бета-адреноблокатора у хворих з АГ та супутнім ХОЗЛ є ефективним та здатним попередити ризик виникнення серцево-судинних ускладнень. В даному спостереженні не виявлено побічної дії досліджуваних груп препаратів.
СЕКЦІЯ АКУШЕРСТВА ТА ГІНЕКОЛОГІЇ
КЕСАРІВ РОЗТИН У ЖІНОК З МЕТАБОЛІЧНИМ СИНДРОМОМ
Нестеревич О.В., лікар-магістрант
Науковий керівник - д,мед.н., проф. В.І.Бойко
СумДУ, кафедра акушерства та гінекології
В теперішній час однією із складних проблем є кесарів розтин у сучасному акушерстві у зв'язку з постійно зростаючою частотою при відсутності істотного зниження перинатальних втрат (В.К.Чайка и соавт., 2006;Л.Б.Маркин и соавт., 2008).
Метаболічний синдром - це комплекс симптомів, який включає:
- ожиріння -ІМТ> 30 кг/м?;
- артеріальна гіпертензія - систолічний AT >140 мм.рт.ст і діастолічний >90 мм.рт.ст.;
- гіпер- і дисліпідемія - рівень в сироватці крові: тригліцериди (ТГ) > 2 ммоль
- загальний холестерин (ЗХ) >5 ммоль/л;
- ЛПНЩ >55 Од/л;
- інсулінорезистентність - показник індексу Саго >0,33;
- наявність полікістозних яєчників.
Особливу групу ризику щодо розвитку акушерських і перинатальних ускладнень при абдомінальному розродженні становлять жінки із соматичною захворюваністю. В останні роки в структурі екстрагенітальної патології особливе місце займають різні ендокринопатії, основним варіантом яких є метаболічний синдром, що характеризується поєднанням гіперінсулінемії, первинної артеріальної гіпертензії, дисліпідемії, ожиріння полікістозних яєчників ,які часто взаємозалежні й доповнюють один одного. Разом з тим, вагітні жінки з метаболічним синдромом мають підвищений ризик розвитку різних акушерських і перинатальних ускладнень ,а існуючі лікувально-профілактичні заходи не завжди ефективні.
Частота метаболічного синдрому по даним різних авторів складає 5-20%.Наші дослідження прийнято по ряду причин і однією із головних є те, що ожиріння входить в число основних компонентів метаболічного синдрому, а число жінок з ожирінням включаючи вагітних прогресивно зростає. В епідеміологічних дослідженнях показано ,що у пацієнток з ожирінням значно частіше розвиваються різні захворювання опорно-рухового апарату, остеохондроз , пухлини різної локалізації, а саме рак легень, молочних залоз, тіла матки і яєчників.
Для дослідження було взято 25 жінок .Із них шляхом кесаревого розтину розроджено 18 жінок ,а 7 жінок розроджено через природні шляхи .Відмічено ,що при розродженні через природні пологові шляхи спостерігався дистрес плода. Як свідчать результати клінічної характеристики досліджених дітей народжених від жінок з метаболічним синдромом одним з важливих показників стану плода є його маса .Аналізуючи отримані дані можна відмітити, що пологи великим плодом (масою більше 4000 грам) закінчувалися в 70 % жінок з метаболічним синдромом.
Стан новонароджених оцінювався по шкалі Апгар на 1 -5 хв., після народження. Згідно отриманих даних, найбільш високі оцінки по шкалі Апгар отримали новонароджені що народилися шляхом кесарського розтину (більше 7 балів).
Враховуючи отримані дані можна зробити висновок, що розродження шляхом кесарського розтину є більш сприятливим для новонароджених ,так як в порівнянні з немовлятами народженими через природні пологові шляхи їх стан є більш тяжким при народженні.
ЛАПАРОСОПИЯ В РЕАБИЛИТАЦИИ РЕПРОДУКТИВНОЙ ФУНКЦИИ ЖЕНЩИН С ХРОНИЧЕСКИМИ ВОСПАЛИТЕЛЬНІМИ ЗАБОЛЕВАНИЯМИ ОРГАНОВ МАЛОГО ТАЗА
Терехов В.А., магистрант
Научный руководитель- д.мед.н., проф. В.И. Бойко
СумГУ, кафедра акушерства и гинекологии.
Самой частой причиной непроходимости маточных труб является воспалительный процесс. Он может быть обусловлен заболеваниями передающимися половым путем, инфекционными осложнениями после аборта. В результате воспалительного процесса в полости малого таза образуются спайки, которые могут полностью или частично закрывать просвет фаллопиевой трубы, приводить к сдавлению трубы снаружи, патологическим изгибам, нарушению строения фимбрий. Спайки между трубой и яичником могут препятствовать попаданию яйцеклетки в маточную трубу. Они могут также смещать яичники и маточные трубы, нарушая их нормальную анатомию.
Для определения проходимости маточных труб, было проведено гистеросальпингографию десяти пациенткам с хроническими воспалительным заболеванием фаллопиевых труб и яичников. Результаты исследования показали, что у 7 из десяти исследуемых контраст проник в брюшную полость, что прогностически благоприятно для реализации репродуктивной функции. Что касается остальных женщин, то у двоих из них контраст проник до ампулярного отдела трубы, у последней пациентки обнаружен спаечный процесс в истмической части труб. Всем троим было показано хируругическое вмешательство с помощью лапароскопического метода.
Суть метода в данном случае состоит в том, что с помощью него можно визуализировать внутренние половые органы, оценить их строение, проверить проходимость маточных труб, а также с помощью инструментов восстановить проходимость. Отличие этого метода от традиционной лапаротомии - исключение контакта рук хирурга с внутренними органами, что снижает риск развития спаечного процесса и имеет огромное значение для восстановления проходимости маточных труб. Реабилитационный период после лапароскопии составляет 3 дня, при лапаротомиях 7 дней. Что касается функции внутренних органов таких как матка, яичники, они остаются в своем нормальном состоянии и функционируют так же, как и до операции.
Всем троим женщинам была проведена лапароскопическая операция по восстановлению проходимости маточных т руб. Двоим женщинам удалось восстановить проходимость, подтверждением этого была хромогидротубация которая дала положительный результат.
У третей пациентки придатки матки в виде тубоовариального образования в диаметре до 6 см. ей была проведена попытка восстановления целостности яичников и маточных труб, что не дало результатов. Учитывая патологию и отсутствие проходимости фаллопиевых труб, итогом операции стала двухсторонняя тубектомия. После ей было предложено ЭКО.
Метод экстракорпорального оплодотворения (ЭКО) был впервые применен в медицинской практике в 1978 году. Суть процедуры сводится к получению из яичников женщины созревших яйцеклеток, оплодотворению их сперматозоидами мужа (донора), выращиванию получившихся эмбрионов в специальной среде вне организма женщины (инкубаторе) и переносу эмбрионов в матку.
Метод ЭКО относится к методам вспомогательных репродуктивных технологий (ВРТ), которые используются в случае, когда лечение бесплодия консервативным и оперативным методом не приносит результатов.
ПЛАЦЕНТАРНА ДИСФУНКЦІЯ У ЖІНОК З МЕТАБОЛІЧНИМ СИНДРОМОМ
Лопатка К.М., магістрант
Науковий керівник – В.І. Бойко
СумДУ, кафедра акушерства і гінекології
Проблема плацентарної дисфункції є однією з найбільш важливих в сучасному акушерстві у зв’язку з постійно зростаючою частотою за відсутності істотного зниження перинатальних втрат. Серед основних причин такої тенденції виділяють наступні: збільшення частоти екстрагентіальної патології, початкових дисгормональних порушень, хронічне інфікування та ін.
Особливу увагу ризику по розитку плацентарної дисфункції складають жінки з соматичною захворюваністю. Останніми роками в структурі екстрагенітальної патології особливе місце займають різні ендокринопатії, основним варіантом яких є метаболічний синдром, що характеризується поєднанням гіперінсулінемії, первинної артеріальної гіпертензії, дисліпідемії, ожиріння і полікістозних яєчників, які часто взаємозв’язані і доповнюють один одного. В той же час,вагітні жінки з метаболічним синдромом мають підвищений ризик розвитку різних акушерських і перинатальних ускладнень, а існуючі лікувально-профілактичні заходи не завжди ефективні.Протягом 2-ох років було обстежено 45 жінок.
Контрольна група- 15 жінок з метаболічним синдромом і без плацентарної дисфункції.
- І група - 15 жінок з метаболічним синдромом і плацентарною дисфункціїєю із загальноприйнятою тактикою ведення.
- ІІ група - 15 жінок з метаболічним синдромом і плацентарною дисфункціїєю і пролонгованою тактикою ведення.
Пацієнткам проведено наступний комплекс обстеження: клінічний аналіз крові, тести функціональної діагностики; узд, ;вимірювання маси тіла, тригліцериди, ЛПВС, АТ, аналіз крові на глюкозу; проведено дослідження на TORCH-інфекцію.
Критерії виявлення компонентів метаболічного синдрому:
- ожиріння - ІМТ>30 кг/м²
- артеріальна гіпертензія - систолічний АТ > 140 мм.рт.ст. і діастолічний > 90 мм.рт.ст.;
- гіпер- і дисліпідемія: тригліцериди > 2 мм/л; загальний холестерин > 5 мм/л; і ліпопротеїди низької щільності >55 Од/л;
- інсулінорезистентність - показник індексу Caro ‹ 0,334
- наявність полікістозних яєчників;
Клінічні, ехографічні, ендокринологічні, біохімічні ( стан ліпідного, вуглеводного обміну і системного гемостазу ), мікробіологічні і статистичні.
В результаті проведених досліджень було встановлено, що у жінок з плацентарною дисфункцією підвищення рівня тригліцеридів, АТ, глюкози в крові і виявлено абдомінальне ожиріння у 80% жінок.
Надалі необхідно встановити частоту, причини і структуру перинатальної патології у жінок з метаболічним синдромом різного ступеня тяжкості, з’ясувати особливості формування і функціонального стану фетоплацентарного комплексу у жінок з метаболічним синдромом, встановити взаємозв’язок між клінічними, ендокринологічними, функціональними і мікробіологічними змінами у жінок з метаболічним синдромом різного ступеня тяжкості, удосконалити методику корекції плацентарної дисфункції у жінок з метаболічним синдромом.