Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний університет медичний інститут «актуальні питання теоретичної медицини»
| Вид материала | Документы |
- Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний, 3595.69kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 964.46kb.
- Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет медичний інститут, 738.24kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1028.21kb.
- Ерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський державний, 950.39kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров`я україни сумський, 1131kb.
- Конспект лекцій Суми Сумський державний університет 2011 Міністерство освіти І науки,, 1592.04kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 784.64kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1042.47kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Міністерство охорони здоров’я, 5570.5kb.
СТРУКТУРА УСКЛАДНЕНОГО ПЕРЕБІГУ Q-ІНФАРКТУ МІОКАРДА У ХВОРИХ,
ЩО ОТРИМУВАЛИ ГОСПІТАЛЬНИЙ ТРОМБОЛІЗИС
Лаба В.В., Жєлєзний В.П.*
СумДУ, кафедра внутрішньої медицини післядипломної освіти з курсом пропедевтики,
*Міська клінічна лікарня № 1, м. Суми
Тромболітична терапія (ТТ) є сучасним високоефективним методом лікування інфаркту міокарда (ІМ) з елевацією сегмента ST. Вона відчутно покращує систолічну функцію лівого шлуночка (ЛШ) і підвищує виживання пацієнтів з Q-ІМ і блокадою гілок пучка Гіса. Необхідно відмітити, що ТТ має деякі суттєві обмеження, які включають протипоказання до неї у певної групи пацієнтів, до 15% описано відсутність лізису тромба у тих хто отримував лікування. Крім цього до 25% хворих, які отримували ТТ, через 3 місяці після ІМ наступала реоклюзія інфаркт зумовленої артерії з розвитком повторного ІМ. Ці обмеження практично не спостерігаються при проведенні первинного черезшкірного коронарного втручання, однак цей метод ще не є реальним в нашому сьогоденні місцевого рівня.
Метою дослідження було вивчення структури ускладненого перебігу Q-ІМ, на фоні госпітального тромболізису, ефективність проведених терапевтичних заходів, кінцеві виходи по завершенню стаціонарного етапу, їх співставлення з хворими, що не отримували ТТ.
Матеріали і методи дослідження. Проведено ретроспективне вивчення 30 історій хвороб пацієнтів з Q-ІМ,що перебували в міському проти інфарктному центрі комунальної установи «Міська клінічна лікарня № 1» в 2010р. Результати дослідження та їх обговорення. Всього проаналізовано 30 хворих стаціонарного перебування з Q-ІМ, які отримували стандартну програму діагностики і лікування з застосуванням госпітальної ТТ препаратом «Фармакіназа» фірми «Фармак» (Київ). Передня локалізація ІМ була у 16 (53,3%) хворих, задня – у 14 (46,7%). Чоловіків було 23 (76,6%), переважно вікової групи 50-69р – 66,6%; жінок – 7 (23,4%), здебільшого 60-79р., 16,6% від усіх хворих. Основними клінічними синдромами були: больовий – 28 (93,3%), аритмічний – 16 (53,3%), гострої серцевої недостатності (ГСН) – 8 (26,6%), гострого легеневого серця з розвитком немасивної тромбоемболії легеневої артерії (ТЕЛА) – у 2 (6,6%). По 3 (10%) хворих мали ранню постінфарктну стенокардію і гостру аневризму передньої і задньої стінок лівого шлуночка. Шлуночкова екстрасистолія (ШЕ) за Лауном (І-ІІ, ІІІ класи) була у 3 (10%), пароксизм фібриляції передсердь (ФП) – у 2 (6,6%), а надшлуночкова тахікардія (НШТ), синусові тахікардія, брадикардія, надшлуночкова екстрасистолія (НШЕ), AV-блокада І ст. і АV-дисоціація реєструвались відповідно по 1 (3,3%) випадку. Слід відмітити, що у 2 (6,6%) пацієнтів була раптова коронарна смерть з ефективною реанімацією, зумовлена фібриляцією шлуночків. Всі хворі виписані із стаціонару. Порівнюючи летальність по відділенню за рік, то вона серед хворих з ІМ склала 9,1%, а в тих, що отримували ТТ – 4,6% (від 75 тромболізисів).
Висновки.
1. ТТ є сучасною ефективною технологією лікування хворих з Q-ІМ, що є перевагою перед консервативними методами.
2. ТТ не є засобом, що повністю запобігає ускладненням, але помітно пом’якшує їх перебіг. 3. До основних ускладнень ІМ відносяться такі синдроми: больовий, аритмічний і ГСН, які відповідно склали – 93,3%, 60%, і 33,2%.
ТРОМБОЛІТИЧНА ТЕРАПІЯ ПРИ ГОСТРОМУ ІНФАРКТІ МІОКАРДА З ЕЛЕВАЦІЄЮ СЕГМЕНТА ST
Лаба В.В., Жєлєзний В.П.*
СумДУ, кафедра внутрішньої медицини післядипломної освіти з курсом пропедевтики,
*Міська клінічна лікарня № 1, м. Суми
Зазвичай Q-інфаркт міокарда (ІМ) виникає внаслідок гострого тромбозу артерії, яка раніше не була гемо динамічно звужена. Така оклюзія розвивається внаслідок раптового розриву або ерозії невеликої бляшки, що викликає в свою чергу агрегацію тромбоцитів і утворення тромба. Некроз міокарда починає розвиватися через декілька хвилин прогресуючи протягом декількох годин хвильоподібно від ендокарда до епікарда.
Якщо вдається відновити кровообіг в період прогресуючого некрозу, то можна зберегти ділянку ішемізованого міокарду і зменшити розмір ІМ. На сьогоднішній день існують дві основні передові технології відновлення кровообігу, до яких належить тромболітична терапія (ТТ) і перкутанна коронарна інтервенція з імплантацією стента. В умовах нашої місцевої дійсності ми маємо можливість використовувати тромболізис.
Метою дослідження було вивчення ефективності ТТ у хворих з Q-ІМ, відповідність її термінам госпіталізації від початку больового синдрому, локалізації ІМ, кінцевим виходам при завершенні стаціонарного етапу.
Матеріали і методи дослідження. Було проведено обстеження і лікування 30 пацієнтів з Q-ІМ, що перебували в стаціонарному відділенні комунальної установи «Міська клінічна лікарня № 1» в 2010р.
Результати дослідження та їх обговорення. Всього вивчено 30 стаціонарних хворих з Q-ІМ, яким застосовувалась стандартна програма діагностики і лікування з проведенням госпітального тромболізису препаратом «Фармакіназа» фірми «Фармак» (Київ). Пацієнтів з передньою локалізацією захворювання було 16 (53,3%), серед яких переважав поширений передньо-перетинково-верхівково-боковий ІМ – у 7 (23,3%). Хворих з задньою локалізацією захворювання було 14 (46,7%), з переважаючим задньо-нижнім і нижнім ІМ, відповідно – 6 (20%) і 5 (16,6%). За гендерними ознаками, чоловіків (Ч) реєструвалось 23 (76,6%), жінок (Ж) – 7 (23,4%). Вікові аспекти розподілу хворих наступні: Ч – 30-39р. – 1 (3,3%); 40-49р. – 2 (6,6%); 50-59р. – 11 (36,6%); 60-69р. – 9 (30%); Ж – 50-59р. – 1 (3,3%); 60-69р. – 2 (6,6%); 70-79р. – 3 (10%); 80-89р. – 1 (3,3%). Згідно термінів госпіталізації від початку больового синдрому, то всі випадки співпадали з можливостями так званого «терапевтичного вікна» тромболітика. До 1 години госпіталізовано 3,3% хворих, до 2 і 3 годин по 16,6%, до 4 годин – 23,3%, до 5-ти годин – 10%, до 6-ти годин – 6,6%, до 7-ми годин – 20%, до 9-ти годин – 3,3%.
Супутніми станами були артеріальна гіпертензія (АГ) – 63,3% хворих, гіперліпідемія – 36.6%, гіперурікемія – 6,6%, цукровий діабет і хронічна хвороба нирок по 1 випадку. В застосуванні анальгетиків мали потребу 28 (93,3%) хворих.
Всі пацієнти виписані із стаціонару для продовження лікування на наступних етапах.
Висновки.
1. Ефективність ТТ є високою, в даному дослідженні без летальних наслідків, в той час як в цілому по відділенню за 2010р. вона склала 9,1% від усіх хворих з ІМ.
2. Високу ефективність ТТ формує і правильний відбір хворих з дотриманням встановленого «терапевтичного вікна».
3. Підтверджено, що чоловіки випереджають жінок на 20 років по виникненню захворювання і склали 3/4 від усіх пацієнтів.
4. Поширеними є супутні асоційовані з ІХС стани, так АГ і дисліпідемія відповідно були у 63,3% і 36,6%.
КОРЕКЦІЯ АТЕРОГЕННИХ ДИСЛІПІДЕМІЙ РОЗУВАСТАТИНОМ У ХВОРИХ З ІШЕМІЧНОЮ ХВОРОБОЮ СЕРЦЯ ЗІ СТАБІЛЬНОЮ СТЕНОКАРДІЄЮ НАПРУГИ ІІІ-IV ФУНКЦІОНАЛЬНИХ КЛАСІВ
Псарьова В.Г.; Мельниченко А.М., студ. 6-го курсу
СумДУ, кафедра внутрішньої медицини післядипломної освіти з курсом пропедевтики
Дисліпідемія, зміна співвідношення окремих фракцій ліпопротеїнів крові, відіграє суттєву роль в процесі атерогенезу. В практичному аспекті саме вплив на підвищений рівень загального холестерину (ЗХ) і його фракцію, ліпопротеїни низької щільності (ЛПНЩ), слід вважати найбільш обґрунтованим і ефективним методом клінічного впливу, направленого на зниження ризику розвитку ішемічної хвороби серця (ІХС) і серцево-судинних ускладнень.
Мета дослідження: оцінити показники ліпідного профілю у хворих на ІХС зі стабільною стенокардією напруги ІІІ-IV функціонального класу (ФК) в динаміці лікування розувастатином.
Матеріали і методи дослідження. Обстежено 30 хворих, які мали клініку стабільної стенокардії напруги ІІІ-IV ФК, що перенесли інфаркт в минулому, документований електрокардіографічно, всі чоловіки. Вік хворих склав від 46 до 74 років. Критерієм включення в дослідження була наявність атерогенних дисліпопротеїнемій (ДЛП) ІІа, ІІв та IV типів по класифікації Frіdrесkcon. Всі хворі отримували стандартну антиангінальну терапію (нітрати, блокатори кальцієвих каналів, бета-адреноблокатори, антитромбоцитарні препарати), на фоні якої призначався розувастатин («Крестор» фірми Astra Zeneca Великобританія, Швеція) в дозі 10мг/добу. Термін спостереження 4 тижні. До контрольної групи входила 21 особа з нормоліпідемією.
Результати дослідження та їх обговорення. Проведений аналіз ефективності розувастатину в трьох підгрупах хворих з ІІа (n=10), ІІв (n=10), та IV (n=10), типами дисліпопротеїнемій показав, що під впливом розувастатину максимальне зниження рівня ЗХ відмічено при ІІв (≈ 25%) і ІІа (≈ 25%) типах ДЛП (р< 0,01). Найбільш значна динаміка після лікування при ІІа і ІІв типах ДЛП відмічена в рівні ЗХЛПНЩ та показника коефіцієнта атерогенності (КА): при ІІа типі зниження ЗХЛПНЩ склало 31,7%, а КА – -37,8%; при ІІв типі – -30,8% і -35,6% відповідно. Вміст ЗХ ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ) зріс на 8,2% при ІІа і на 7,4% при ІІв і IV типах ДЛП.
При IV типі відмічено зниження вмісту загальних тригліцеридів з 319,412,5 мг/дл до 210,29,4 мг/дл (на 34,5%, р < 0,01) і помірно достовірне зменшення рівнів ЗХ, ЗХЛПНЩ на 22,7% і 27,35% відповідно.
За термін лікування ні в одному випадку не зафіксовано підвищення рівня трансаміназ більш ніж на 3,6% від вихідних величин, але отримані показники були в межах норми.
Висновок. Проведене дослідження показало високу ефективність розувастатину в добовій дозі 10 мг/добу для корекції атерогенних ДЛП у хворих на ІХС зі стабільною стенокардією напруги ІІІ-IV ФК в поєднанні з достатньо високим рівнем безпеки.
ВПЛИВ АНТИГІПЕРТЕНЗИВНОЇ ТЕРАПІЇ НА РІВЕНЬ СЕЧОВОЇ КИСЛОТИ У ХВОРИХ НА АРТЕРІАЛЬНУ ГІПЕРТЕНЗІЮ З ГІПЕРУРИКЕМІЄЮ
Псарьова В.Г.; Масенко А.Г., Олійник Л.Є., магістранти
СумДУ, кафедра внутрішньої медицини післядипломної освіти з курсом пропедевтики
Артеріальна гіпертензія (АГ) - одне з найпоширеніших хронічних захворювань. За даними офіційної статистики в Україні у 2007 році зареєстровано понад 11 млн. осіб з артеріальною гіпертензією, що становить майже 30% дорослого населення. Виникнення і перебіг артеріальної гіпертензії тісно пов’язані з наявністю факторів ризику, одним з яких є стійка гіперурикемія. Тому дуже важливим є раціональний підбір антигіпертензивної терапії з урахуванням показників пуринового обміну у хворих , що страждають на артеріальну гіпертензію. За даними літературних джерел метаболічно нейтральними препаратами, що забезпечують оптимальний контроль артеріального тиску і не підсилюють гіперурикемію є антагоністи Са дигідропіридинового ряду, інгібітори АПФ, а блокатори рецепторів ангіотензину ІІ (сартани) володіють урикозуричними властивостями. Препарати цієї групи підсилюють виведення уратів з сечею за рахунок зменшення їх реабсорбції в проксимальних канальцях нирок.
Метою нашого дослідження було вивчення впливу антигіпертензивної терапії на рівень сечової кислоти у хворих на артеріальну гіпертензію з безсимптомною гіперурикемією.
Матеріали та методи досліджень: у ході виконання роботи нами було обстежено 20 хворих на артеріальну гіпертензію з лабораторними ознаками гіперурикемії, що перебували на лікуванні в нефрологічному відділенні СОКЛ та денному стаціонарі СМКЛ № 5. Показники пуринового обміну оцінювали на підставі концентрації сечової кислоти в плазмі крові хворих. Вміст сечової кислоти у крові більше 420 мкмоль/л у чоловіків і 340 мкмоль/л у жінок розцінювався як гіперурикемія. Хворих було поділено на дві групи, одній з яких була призначена комбінація препаратів блокатор рецепторів ангіотензину ІІ + блокатор Са каналів, іншій групі – інгібітор АПФ + блокатор Са каналів. Через три місяці після приймання гіпотензивних засобів проводилось повторне обстеження хворих. Було виявлено достовірне зниження систолічного артеріального тиску, діастолічного артеріального тиску, значне покращення загального стану хворих. Зниження рівня сечової кислоти в плазмі крові було достовірно виявлено в групі пацієнтів, які приймали блокатор рецепторів ангіотензину ІІ. У групі пацієнтів, що приймали інгібітор АПФ зниження рівня сечової кислоти носило характер тенденції.
Висновки: Таким чином, завдяки здатності знижувати рівень сечової кислоти, блокатори рецепторів ангіотензину ІІ є препаратами вибору у пацієнтів з АГ та безсимптомною гіперурикемією.
ЕФЕКТИВНІСТЬ ЛІКУВАННЯ У ХВОРИХ З ДІАСТОЛІЧНОЮ ДИСФУНКЦІЄЮ
ЛІВОГО ШЛУНОЧКА ТА ПІДВИЩЕНОЮ МАСОЮ ТІЛА
Псарьова В.Г.; Олійник Л.Є., магістрант
СумДУ, кафедра внутрішньої медицини післядипломної освіти з курсом пропедевтики
Серцева недостатність (СН) – кінцева стадія розвитку багатьох захворювань серцево-судинної системи. Суттєву долю хворих з СН складають хворі з діастолічною дисфункцією лівого шлуночка. Тяжкість діастолічної дісфункції у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) тісно корелює з надлишковою масою тіла.
Мета: вивчити вплив на ефективність лікування діастолічної дисфункції способу життя пацієнтів, ступеня зниження індексу маси тіла пацієнтів.
Результати дослідження та їх обговорення. Обстежено 56 пацієнтів хворих на АГ з підвищеною масою тіла. За результатами обстеження через 6 місяців по закінченню періоду спостереження пацієнти були розподілені на 3 групи – 1 група –18 хворих – ті, що не знизили масу тіла та не дотримувалися рекомендацій щодо зміни способу життя, фізичних навантажень та дієти, 2 група – 22 хворих – хворі, що несистематично дотримувалися даних рекомендацій, та знизили масу тіла на 1-5 кг, 3 група (16 чоловік) – хворі, що дотримувалися усіх рекомендацій, та знизили масу тіла на 5-9 кг. Групи були зіставні за віком, статтю та давністю захворювання на АГ. Верифікація діагнозу проводилася за допомогою даних клінічних, лабораторних та інструментальних досліджень. Діастолічна функція оцінювалася за доплер-ехокардіографічними індексами. З дослідження було виключено пацієнтів з систолічним варіантом СН.
Пацієнтам усіх 3-х груп було проведено лікування, що включало блокатори В-адренорецепторів, дигідропіридинові антагоністи кальцію, діуретики, і АПФ або (при їх непереносимості) блокатори АРА. Ефективність лікування оцінювали за динамікою зміни стадії СН та ФК, динамікою результатів тесту 6-хвилинної ходи, динамікою змін ЕхоКС морфофункціональних показників систоли та діастоли.
Через 6 місяців лікування в усіх групах відмічена позитивна динаміка ФК та результатів тесту 6-хвилинної ходи. Проте виявлено, що найбільш виражену позитивну динаміку мали показники хворих у 3й та дещо менше у 2й групі. За даними ЕхоКС в 2-й і 3-й групах достовірно зменшилася кількість хворих з 2 і 3 типами діастолічної дисфункції. При цьому у 1-й групі не відмічено достовірних змін розподілу за типами діастолічної дисфункції. При оцінюванні систолічної функції також відмічено найбільш виражене покращення показників у хворих, що систематично дотримувалися рекомендацій щодо способу життя та зниження маси тіла.
Висновок. Таким чином, показано позитивний ефект зміни способу життя та зниження маси тіла на прогресування діастолічної дисфункції та покращення клінічних та ЕхоКС показників.
Застосування статинів із метою попередження погресування
хронічної хвороби нирок
Моїсеєнко В.І., студ. 5-го курсу
Науковий керівник – к.мед.н. О.С. Погорєлова
СумДУ, кафедра внутрішньої медицини післядипломної освіти з курсом пропедевтики
Порушення ліпідного обміну, що проявляються різними дисліпопротеїнеміями, відіграють важливу роль у патогенезі захворювань, асоційованих із атеросклерозом.
Нефротичний синдром нерідко супроводжується дисліпідемією. Однією з головних причин розвитку вираженої гіперхолестеринемії є гіпоальбумінемія. Виявлена зворотня кореляція між вмістом у крові холестерину та альбуміну. У пацієнтів із нефротичним синдромом рівень антиатерогеного холестерину ліпопротеїнів високої щі льності, як правило в межах норми або знижений. Терапія в першу чергу повинна бути направлена на основне захворювання, і по мірі регресії нефротичного синдрому гіперліпідемія зникає. У той же час при тривалому підвищенні атерогенних ліпопротеїнів виникає небезпека розвитку атеросклерозу, що потребує призначення гіполіпідемічних засобів у залежності від типу дисліпідемії. Дисліпідемія тісно пов’язана з прогресуванням хронічної хвороби нирок (ХХН). Вплив останьої обумовлений як атеросклеротичним ураженням ниркових судин, так і прямим нефротоксичним ефектом ліпідів. Ліпідознижуюча терапія у хворих на ХХН переслідує дві мети: попередження розвитку кардіоваскулярних захворювань і попередження прогресування власне ХХН. В усьому світі на сьогодняшній день найбільш ефективними і безпечними ліпідознижуючими препаратами є статини. Статини є структурними інгибіторами ферменту гідрокси-метілглутарил коензим-А-редуктази (ГМГ-КоА), основного ферменту, що регулює біосинтез холестерину в гепатоцитах. Згідно літературним даним, окрім зниження рівня холестерину та уповільнення прогресування атеросклерозу статинам притаманний нефропротекторний ефект, який не залежить від рівня холестерину, але зменшує системне запалення, що грає важливу роль у прогресуванні ХХН.
Тому метою нашої роботи було вивчення впливу статинів на покращення функції нирок. У дослідження було включено 20 пацієнтів із ХХН, що мали високий рівень загального холестерину. Їх було поділено на 2 групи, 10 пацієнтів першої групи поряд із лікуванням основного захворювання отримували для корекції дисліпідемії аторвастатин в дозі 10-20 мг, 10 пацієнтів другої групи отримували тільки лікування основного захворювання. Для виявлення протеїнурії застосовували клінічний аналіз сечі, добову втрату білка, для контролю рівня холестерину, фракції ліпопротеїнів, загального білку, креатиніну, сечовини – біохімічний аналіз крові, швидкості клубочкової фільтрації – проба Реберга. Контроль цих показників проводився 1 раз на місяць. Дослідження тривало 6 місяців.
ПОрівняння ефективності різних комбінацій трикомпонентної терапії при ренопаренхіматозній артеріальній гіпертензії
Зеленська Н.П., студ. 6-го курсу
Науковий керівник – к.мед.н. О.С. Погорєлова
СумДУ, кафедра внутрішньої медицини післядипломної освіти з курсом пропедевтики
В даній роботі продовжено дослідження ефективності антигіпертензивної терапії різними комбінаціями препаратів першої лінії для лікування артеріальної гіпертензії у хворих із ренопаренхіматозною артеріальною гіпертензією. З метою порівняння ефективності гіпотензивної та нефропротекторної терапії комбінаціями інгібіторів АПФ з блокаторами кальцієвих каналів недігідропіридинового ряда і диуретиком (1 група хворих) та інгібіторів АПФ з бета-адреноблокаторами і диуретиком (2 група хворих) і блокаторів рецетрорів ангіотензину II, діуретиком з антагоністом кальцієвих каналів недігідропіридинового ряда (3 група) на базі нефрологічного відділення Сумської обласної клінічної лікарні проведено дослідження, яке тривало 6 місяців. Експериментальну групу склали 18 жінок віком 20-62 роки, що страждають на ренопаренхіматозну артеріальну гіпертензію. У структурі причин, які призвели до розвитку ХХН у них слід зазначити, хронічний гломерулонефрит - 11 (61,1%) пацієнток, хронічних пієлонефрит - 3 хворі (16,6 %), і по 2 пацієнтки страждали на діабетичну нефропатію та полікістоз нирок, що становить по 11,1 %. Всі хворі мали ХХН I-III ступеня, що відповідало рівню ШКФ 33,7- 89 мл/хв. У 90 % пацієнток на ЕКГ була виявлена гіпертрофія лівого шлуночка, у 46,3% - з них – порушення процесів реполяризації.
Порівняння проводилося за допомогою клінічних (збір анамнезу, скарг, моніторинг артеріального тиску (АТ), лабораторних (клінічного та біохімічного аналізу крові, клінічного аналізу сечі, проби Реберга-Тарєєва, аналіза сечі за Нечипоренком, добової протеїнурії) та інструментальних (УЗД нирок, ЕКГ) методів дослідження. Критеріями ефективності вважали зниження цифр АТ, зменшення протеїнурії у клінічному аналізі сечі, зменшення добової втрати білка, сповільнення темпів зниження швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ) або, навпаки, збільшення цього показника на фоні терапії. Гіпотензивний ефект виявлений при застосуванні комбінацій гіпотензивних препаратів у всіх трьох групах пацієнтів. АТ систолічний знижувався на 17,6-22 мм.рт.ст., діастолічний на 16,3-18,5 мм.рт.ст. Під час контрольного ЕКГ-дослідження виявлене покращення процесів реполяризації в міокарді лівого шлуночка у всіх пацієнтів ( 46,3%) Виявлено, що найкращі ренопротектерні та гіпотензивні властивості притаманні комбінації інгібітора АПФ, діуретика з блокатором кальцієвих каналів недигідропіридинового ряду, про що свідчить динаміка змін АТ, ШКФ, добової протеїнурії, індекса клубочкової проникності, біохімічні показники крові. Найменший нефропротекторний ефект виявлений у другій групі пацієнтів, що підтверджує дані літератури щодо відсутності впливу бета-адреноблокаторів на нирковій кровообіг і клубочкову фільтрацію.
ЗАСТОСУВАННЯ ЕРИТРОПОЕТИНУ ПРИ ЛІКУВАННІ АНЕМІЇ У ХВОРИХ З ХРОНІЧНОЮ НИРКОВОЮ НЕДОСТАТНІСТЮ
Погорєлова О.С., Кригін В.І., Приступа Л.Н.
СумДУ, кафедра внутрішньої медицини післядипломної освіти з курсом пропедевтики
Нирки є головним джерелом утворення еритропоетину (ЕПО), тому зниження його продукції при нефросклерозі та уремічній інтоксикації є найбільш важливим етіопатогенетичним фактором розвитку анемії. Хронічна хвороба нирок (ХХН) асоціюється із підвищенням концентрації потенційно шкідливих токсичних речовин, які можуть призводити до розвитку анемії шляхом пригнічення еритропоезу його уремічними інгібіторами, механічного пошкодження метаболічно змінених еритроцитів, укорочення тривалості їх життя, або внаслідок гемолізу еритроцитів. Для корекції анемічного синдрому виникає необхідність у частих гемотрансфузіях еритроцитарної маси на протязі тривалого часу, що може супроводжуватися розвитком ускладнень трансфузійної терапії. Якщо анемію не вдається корегувати шляхом адекватного діалізу, повноцінної дієти, терапії вітамінами та препаратами заліза, показане призначення рекомбінантного людського еритропоетину (рлЕПО). Метою нашої роботи було проведення аналізу ефективності застосування рл-ЕПО у хворих із термінальною стадією ХХН, що отримують лікування методом постійного амбулаторного перитонеального діалізу (ПАПД).
У наше дослідження було включено 12 осіб, яких поділили на 2 групи. Перша група отримували лікування анемії препаратами заліза та рлЕПО, у другу групу увійшли хворі, що отримували для лікування анемії тільки препарати заліза. Показаннями для призначення ЕПО, згідно заключенню експертів групи European Best Practice Guidelines (EBPG), є рівень гемоглобіну менший 110 г/л (гематокрит менший 33 %) при повторних дослідженнях крові, а також виключення інших причин анемії, наявність симптомів анемії, залежність хворих від гемотрансфузій. Цільовими рівнями гемоглобіну вважали 100-120 г/л, гематокриту – 30-36 %.
Ефективність терапії оцінювали за допомогою наступних показників: рівня гемоглобіну, гематокриту, феритину, відсотку насичення трансферину, рівню заліза сироватки крові. Оцінку результатів проводили 2-4 рази на місяць у фазу корекції і 1 раз на місяць у підтримуючу фазу. Всім хворим постійно вимірювався артеріальний тиск (АТ). Також проводився контроль ехокардіографічних показників: маси лівого шлуночка, ФВ, кінцево-сістолічного ті кінцево-діастолічного об’ємів (КСО та КДО). Дослідження тривало 6 місяців.
Більш ефективна корекція анемії спостерігалася у першій групі хворих, що отримували рлЕПО і препарати заліза, ніж у другій групі, що лікувалися тільки препаратами заліза. При введенні рл-ЕПО хворим, що лікуються ПАПД, у дозі 2 тисячі МО в тиждень не збільшує ризик серцево-судинних та інших ускладнень, про що свідчить динаміка змін показників крові, електрокардіографічних та ехокардіографічних показників. При рівні гемоглобіну 100-120 г/л відмічається покращення самопочуття, якості життя пацієнтів, підвищення толерантності до фізичного навантаження, зменшення частоти госпіталізацій.