Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний університет медичний інститут «актуальні питання теоретичної медицини»
| Вид материала | Документы |
- Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний, 3595.69kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 964.46kb.
- Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет медичний інститут, 738.24kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1028.21kb.
- Ерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський державний, 950.39kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров`я україни сумський, 1131kb.
- Конспект лекцій Суми Сумський державний університет 2011 Міністерство освіти І науки,, 1592.04kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 784.64kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1042.47kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Міністерство охорони здоров’я, 5570.5kb.
ПЕРЕБІГ ХРОНІЧНОГО ОБСТРУКТИВНОГО ЗАХВОРЮВАННЯ ЛЕГЕНЬ ЗАЛЕЖНО ВІД МАСИ ТІЛА
Приступа Л.Н.; Пачема М.М., магістрант
СумДУ, кафедра внутрішньої медицини післядипломної освіти з курсом пропедевтики
Хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) є однією з найпоширеніших проблем сучасної медицини, що зумовлено високою розповсюдженістю даного захворювання, смертністю та інвалідизацією.
Метою роботи є вивчення особливостей клінічного перебігу та якості життя (ЯЖ) у хворих на ХОЗЛ із різною масою тіла.
Матеріали і методи дослідження. Під час виконання роботи було оглянуто 82 хворих із діагнозом ХОЗЛ віком від 35 до 70 років. Всі хворі були розділені на три групи у залежності від стадії перебігу: до I групи увійшло 23 хворих із ІІ стадією (28 %), до II – 28 із ІІІ (34,2 %), до III – 31 із IV (37,8 %). Тяжкість перебігу визначалася за наступними показниками: скарги (прогресування кашлю, задишки), результати об’єктивного обстеження, показники функції зовнішнього дихання (ФЗД): ОФВ1/ФЖЄЛ та ОФВ1. Індекс маси тіла (ІМТ) визначали за формулою m/h², де m – маса тіла у кг, h - зріст у метрах. Оцінювання якості життя (ЯЖ) проводили опитувальником АQLQ.
Результати дослідження. У структурі обстежених хворих нормальну масу тіла (НМТ) мали 18,3 % хворих, надлишкову масу тіла - 25 %, ожиріння ІІ ст. - 21,6 % хворих, ожиріння ІІІ ст. - 12 %, дефіцит маси тіла - 23,1 %.
Встановлено, що НМТ у більшості випадків була у хворих на ХОЗЛ із ІІ ст., дефіцит маси тіла частіше всього зустрічався у пацієнтів із ХОЗЛ IV ст., надлишкова маса тіла розподілилася між хворими на ХОЗЛ ІІ та ІІІ стадій.
Показники ЯЖ у пацієнтів із ХОЗЛ були зниженими у порівнянні з розрахунковим максимумом (7 балів). Хворі із НМТ, ожирінням та дефіцитом маси тіла спостерігали обмеження активності до (4,19±0,12), (3,71±0,17) та (3,09±0,08) балів відповідно, присутність виражених симптомів захворювання (5,22±0,26), (4,31±0,19) та (3,05±0,08) балів відповідно, що супроводжувалося порушенням емоційного стану (4,15±0,08), (3,74±0,14) та (3,32±0,11) балів. Всі хворі підлягали впливу навколишнього середовища, що підтвердилося оцінкою даного параметра за анкетою, що становив (3,35±0,31), (3,12±0,05) та (2,77±0,09) балів відповідно. Загальна оцінка ЯЖ у пацієнтів із НМТ - (3,84+0,69), у пацієнтів із ожирінням - (3,54±0,43), а при дефіциті маси тіла - (3,07±0,25) бали. Таким чином, оцінка ЯЖ хворих на ХОЗЛ із різною масою тіла показала найнижчій її рівень у хворих на ХОЗЛ із ожирінням та дефіцитом маси тіла.
Висновки: Частота ожиріння найвища у хворих на ХОЗЛ ІІ та ІІІ стадій, а дефіциту маси тіла – у хворих на ХОЗЛ IV стадії.
Порушення показників ЯЖ максимально виражено у пацієнтів із дефіцитом маси тіла, а також – із ожирінням.
Вплив кверцетину на клініко-імунологічні показники у хворих на бронхіальну астму, асоційовану із вісцеральним ожирінням
Приступа Л.Н., Фадєєва Г.А.
СумДУ, кафедра внутрішньої медицини післядипломної освіти з курсом пропедевтики
Мета: вивчити динаміку клінічних симптомів та медіаторів запалення у хворих на бронхіальну астму (БА) і вісцеральне ожиріння (ВО) на фоні застосування кверцетину.
Матеріал і методи дослідження. Обстежено 58 хворих на БА із ІІІ-ІV ступенями тяжкості та ВО. І групу склали 29 хворих, які отримували базисне лікування; ІІ – 29 хворих, які додатково отримували кверцетин водорозчинний внутрішньовенно 0,5 г/добу 5 днів, потім перорально 6,0 г/добу. 20 практично здорових осіб (ПЗО) склали контрольну групу. БА і ступінь її тяжкості діагностували згідно з критеріями GINA (2006). ІМТ оцінювали за рекомендаціями ВООЗ. За допомогою ІФА-наборів досліджували рівні сироваткового ІЛ-6, ІЛ-10 («Протеїновий контур», Росія), цистеїнілових лейкотрієнів С4/D4/E4 (цис ЛТ) (Neogen, США/Канада). Дані оброблені методом варіаційної статистики із використанням критерія Ст`юдента.
Результати дослідження. До лікування у хворих на БА, асоційовану із ВО, рівні ІЛ-6 та цис ЛТ перевищували показники ПЗО у 5,6 (р < 0,001) та 5 разів (р < 0,001), відповідно. Після 3 місяців лікування у пацієнтів І та ІІ груп відбувалося зниження кількості денних та нічних симптомів, потреби у швидкодіючих ß2-агоністах, зменшення виразності бронхіальної обструкції, але контрольований та частково контрольований перебіг БА спостерігався у вірогідно вищої кількості хворих ІІ групи. Концентрація ІЛ-6 у хворих ІІ групи знизилась вдвічі, тоді як у хворих І групи – лише на 26 % порівняно із вихідним рівнем. Вміст бронхоконстрикторів цис ЛТ у хворих І групи знизився на 21 %, тоді як у хворих ІІ групи під впливом кверцетину – на 42,7 % (р < 0,05). Додаткове призначення кверцетину також сприяло підвищенню рівнів ІЛ-10 до (20,8 ± 1,45) пг/мл порівняно із показником у хворих І групи (16,5 ± 1,49) пг/мл (р < 0,05).
Висновки. Залучення кверцетину до базисного лікування БА у поєднанні із ВО сприяє посиленню протизапального ефекту інгаляційних стероїдів за рахунок достовірного зниження прозапальних маркерів та підвищення протизапальних, чим забезпечується досягнення контролю за симптомами БА.
РОЛЬ МАРКЕРІВ ХРОНІЧНОГО ЗАПАЛЕННЯ В ПРОГРЕСУВАННІ НЕАЛКОГОЛЬНОЇ
ЖИРОВОЇ ХВОРОБИ ПЕЧІНКИ
Кучма Н.Г., магістрант
Науковий керівник – д.мед.н., проф. В.Ф. Орловський
СумДУ, кафедра внутрішньої медицини післядипломної освіти з курсом пропедевтики
На сьогодні відомо, що поряд з вірусними, алкогольними, медикаментозними та іншими факторами суттєву роль у розвитку хронічного гепатиту та цирозу печінки відіграють порушення обміну, у першу чергу жирового. Метаболічний синдром, компонентами якого є ожиріння вісцерального типу та неалкогольна жирова хвороба печінки, є дуже поширеним. Ураження печінки у такого контингенту хворих може бути різного ступеня, починаючи від стеатозу печінки, стеатогепатиту та закінчуючи цирозом печінки. Існуючі відмінності у швидкості та характері прогресування патологічних змін не моють наукового обгрунтування. Відсутні також критерії лабораторної та інструментальної діагностики, за якими можна було б контролювати прогресування хвороби. Тому доцільним є визначення маркерів запалення - С-реактивного білоку (СРБ) та трансаміназ.
Матеріали і методи. Було обстежено 140 хворих гастроентерологічного відділення СОКЛ з неалкогольною жировою хворобою печінки (НАЖХП). Проводили визначення СРБ турбодиметричним методом, а також біохімічний аналіз крові. Статистичну обробку результатів проводили з використанням критеріїв Ст'юдента.
Результати дослідження. Серед хворих на НАЖХП чоловіків було 40% - 56, а жінок 60% - 84. На основі клініко-біохімічних, інструментальних та серологічних досліджень стеатоз печінки був діагностований у 61,4% - 86 хворих, стеатогепатит у 38,6% - 54 хворих. При дослідженні біохімічних показників крові підвищення сироваткових трансаміназ у 2-3 рази вище норми було зафіксовано у 70,4% - 38 хворих, у 4-5 разів у 29,6% - 16 хворих зі стеатогепатитом. Рівень ГГТП та ЛФ був незначно підвищений у всіх хворих зі стеатогепатитом. У всіх хворих рівень СРБ був підвищений. При нормі (3,5±0,12) мг/л, у хворих на стеатоз печінки СРБ був (4,6±0,15) (р<0,05), а у хворих зі стеатогепатитом - (5,8±0,16) (р<0,05).
Висновки. Рівень СРБ підвищений у всіх хворих з НАЖХП, і кількість його збільшується по мірі прогресування. При стеатогепатиті загальні біохімічні показники крові підвищенні, у порівнянні із стеатогепатозом.
КЛІНІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ МЕВЕРИНУ ПРИ ЛІКУВАННІ СИНДРОМУ ПОДРАЗНЕНОГО ТОВСТОГО КИШЕЧНИКА
Орловський В.Ф., Орловський О.В., Муренець Н.О.; Коваленко Є.Л., студ. 4-го курсу
СумДУ, кафедра внутрішньої медицини післядипломної освіти з курсом пропедевтики
Мета роботи. Порівняльна оцінка клінічної ефективності селективного міотропного спазмолітика Меверіна при лікуванні больового та диспепсичного синдрому у хворих на синдром подразненого товстого кишківника (СПТК) у порівнянні з неселективними спазмолітиками.
Матеріали та методи дослідження. Обстежено 56 хворих на СПТК, що перебували на стаціонарному лікуванні в гастроентерологічному відділенні Сумської обласної клінічної лікарні. У всіх пацієнтів були присутні скарги на періодичний біль в нижніх відділах живота та порушення випорожнення (переважно закрепи або діарея стілець). Хворі основної групи (30 пацієнтів - 26 жінок та 4 чоловіка) на фоні дотримування дієти (виключення жирної, гострої, копченої їжі, алкоголю), щадного режиму отримували Меверін по 1 капсулі (200 мг) 2 рази на добу за 20 хвилин до приймання їжі протягом двох тижнів. Контрольну групу склали 26 пацієнтів (5 чоловіків та 21 жінка), які за тих же загальних умов отримували но-шпу або дротаверін в середньотерапевтичних дозуваннях. Середній вік пацієнтів основної групи становив 36,8±5,6 років, групи порівняння – 39,1±6,8 років.
Результати та їх обговорення. Під кінець першого тижня від початку лікування у 26,6 % хворих основної групи біль зник повністю, ще у 20,0 % його інтенсивність та частота значно зменшились. Серед хворих групи порівняння ці показники були відповідно 15,4 % та 11,6 %. Нормалізація випорожнення спостерігалась у 13,3 % пацієнтів основної групи та у 11,6% - групи порівняння. Через два тижні від початку лікування у пацієнтів основної групи біль зник у 66,6 % та став меншим за інтенсивністю ще у 20,0 % осіб, відповідні показники у групі порівняння були: 34,4 та 15,1 %. Диспепсичний синдром був ліквідований у 56,6 % пацієнтів основної та у 46,1 % порівняльної груп.
Висновки. У 66,6 % хворих з СПТК Меверін через 2 тижні від початку лікування призводив до зникнення больового та диспепсичного синдромів, ще у 20,0% хворих прояви цих симптомів значно зменшувались. Терапевтичний вплив Меверіну на клінічні прояви СПТК значно переважав над дією неселективних спазмолітинів, що дозволяє рекомендувати його як препарат вибору при лікуванні СПТК.
ОСОБЛИВОСТІ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ, КЛІНІЧНОГО ПЕРЕБІГУ, ЛАБОРАТОРНОЇ ДІАГНОСТИКИ, ЛІКУВАННЯ ТА НАСЛІДКИ ГРИПОЗНИХ ПНЕВМОНІЙ
(ЗА ДАНИМИ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ )
Приступа Л.Н., Хім’як М.М., Гуйва Т.О.*, Купина О.В. *, Матвєєнко Н.Є. **
СумДУ, кафедра внутрішньої медицини післядипломної освіти з курсом пропедевтики,
*КУ «Сумська обласна клінічна лікарня», ** Шосткинська ЦРЛ
Мета: Оцінити особливості епідеміології, клініко-лабораторної діагностики, лікування, наслідки грипозних пневмоній (за даними Сумської області ) та визначити їх структуру.
Матеріали і методи: Проаналізовано 322 історій хвороб пацієнтів Сумської області, які перенесли пневмонію під час епідемії грипу (жовтень-грудень 2009р.). Оцінювали стать, вік хворих, епідеміологічний анамнез, шкідливі звички, клінічні симптоми, масу тіла, супутні захворювання, дані лабораторних обстежень, лікування та стан хворих на момент виписки зі стаціонару.
Результати та їх обговорення: При аналізі історій хвороб пацієнтів виявлено, що 154 було жіночої статі, чоловічої - 168. Серед жінок вікова категорія до 30 років складала 9 %, від 30 до 50 років - 22,4 % та старше 50 років – 16,5 % хворих, а серед осіб чоловічої статі 14,9 %, 17,4 % та 19,9 % відповідно. Серед шкідливих звичок паління спостерігалось – у 6,8 % пацієнтів, вживання алкоголю – в 1,2 %. Контакт із інфекційними хворими відмічено у 9,9 % пацієнтів, переохолодження - у 26,5 % хворих. Встановлено, що звернення за медичною допомогою на 1- 3-й день від початку захворювання було у 30,1 % хворих, на 4-7-й день – у 49,7 %, 8-й і пізніше – у 20,2 %. Аналіз клінічних симптомів показав, що підвищення температури тіла відмічалося - у 83,5 % пацієнтів; кашель - у 98,1 %; задишка - у 50,6 %; загальна слабкість – 36,6 %, виділення харкотиння – у 35%, біль в грудній клітці – у 32,3 %, головний біль – у 26,4 %, пітливість – у 19,3 %; зниження апетиту – у 7,8 %; озноб – у 22%; нежить – у 5,9 %, біль у горлі – у 8,7 %, ломота в тілі – у 4 %, міалгія – у 3,1 %, біль в області серця – у 3,1 %, осиплість голосу – у 1,6 %, нудота – у 1,6 %, блювання - у 1,6 % та напади ядухи – у 1,2 % хворих.
На підставі анамнестичних, клініко-лабораторних даних встановлено, що у структурі пневмоній під час епідемії грипу були: первинно - вірусні пневмонії - у 14,9 %, вірусно-бактеріальні – у 27,3 % та вторинно-бактеріальні – у 57,8 %. Супутня патологія: серцево-судинні захворювання – у 23, 6 % пацієнтів, хронічне обструктивне захворювання легень – у 6,2 %, цукровий діабет – у 2,8 %, захворювання шлунково-кишкового тракту – у 4,3 %, залізо-дефіцитна анемія – у 3,8 %, захворювання щитовидної залози – у 1,9 %, ожиріння – у 59,3 % хворих. Лабораторне підтвердження наявності інфекції грипу типу А ( H1N1 ) проводилося у 5,6 % хворих, з них - у 2,2 % був позитивний результат. Лікування препаратом Таміфлю проводилося – у 23,6 % хворих. Виписані пацієнти з одужанням складали – 71,1%, з поліпшенням – 28 %, переведені на подальше лікування у СОКЛ – 0,6 %, відмовилися від лікування – 0,3 %.
Висновки. Серед пацієнтів хворих на пневмонію переважали чоловіки віком після 50 років та жінки віком від 30 до 50 років. Тяжкість грипозних пневмоній зумовлена вираженими легеневими та позалегеневими проявами, які були максимально вираженими у пацієнтів із запізнілим зверненням за медичною допомогою. Серед супутньої патології переважали хворі з ожирінням та захворюваннями серцево-судинної системи. У структурі пневмоній превалювали вторинно - бактеріальні пневмонії.
РОЛЬ С-РЕАКТИВНОГО БІЛКА У ПАТОГЕНЕЗІ ХРОНІЧНОЇ СЕРЦЕВОЇ НЕДОСТАТНОСТІ В ОСІБ ПОХИЛОГО ВІКУ З АРТЕРІАЛЬНОЮ ГІПЕРТЕНЗІЄЮ І ЦУКРОВИМ ДІАБЕТОМ ІІ ТИПУ
Приступа Л.Н.; Чернацька О.М., лікар-інтерн
СумДУ, кафедра внутрішньої медицини післядипломної освіти з курсом пропедевтики
У пацієнтів похилого віку перебіг артеріальної гіпертензії (АГ) часто ускладнюється розвитком хронічної серцевої недостатності (ХСН). Ризик розвитку інфаркту міокарда збільшується у 5 разів, гострих порушень мозкового кровообігу – у 8 разів за поєднання цукрового діабету ІІ (ЦД) типу і АГ. С-реактивний білок (СРБ) – один з основних маркерів запалення. Доцільно використати його для оцінки вираженості запалення при ХСН.
Мета. Виявити зв'язок між вираженістю ХСН і рівнем СРБ в осіб похилого віку з АГ і ЦД ІІ типу.
Матеріали і методи. Було обстежено 50 пацієнтів із ЦД ІІ типу та АГ (основна група), 25 пацієнтів з АГ (група порівняння), що знаходилися на лікуванні у СОКГ ІВВ у 2009-2010 рр. Тривалість АГ складала (16,76±1,01) років, ЦД ІІ типу – (9,6±1,02) років. Дослідження включало наступні методи: загальні клінічні, антропометричні, лабораторні, інструментальні (ЕХОКС, ЕКГ). СРБ визначали за допомогою наборів реагентів Biomerica (США) методом імуноферментного аналізу згідно методики виробника (чутливість 0,1 мг/л). Використовуючи дані ЕХОКС було обчислено індекс маси міокарда лівого шлуночка за методом ASE для оцінки діастолічної серцевої недостатності, критерієм систолічної СН стала фракція викиду (ФВ) ≤45 (згідно з рекомендаціями Української асоціації кардіологів (2006р)). Пацієнти з АГ і ЦД ІІ типу отримували ноліпрел, карведилол, аторвастатин, метформін, з АГ – ноліпрел, карведилол, аторвастатин.
Результати. Встановлена обернено пропорційна залежність між ФК ХСН і ФВ лівого шлуночка. В осіб з ІІ ФК ХСН СРБ становив (3,1±0,06) г/л, з ІІІ ФК ХСН – (4,2±0,05) г/л, p<0,001. Встановлено середньої сили позитивний кореляційний зв'язок між рівнем СРБ та вираженістю ХСН (r = 0,47; p<0,05). У всіх хворих на ЦД ІІ типу відмічалася дисліпідемія, причому комбінована дисліпідемія виявлена у 50 % пацієнтів, а класичний варіант дисліпідемії для ЦД лише у 10 %. Надмірна вага і перший ступінь ожиріння є найбільш характерними для хворих на ЦД ІІ типу і АГ. У хворих основної групи змішана ХСН зустрічалася у 40 % випадків, діастолічну ХСН мали 30 %, систолічну – 30 % хворих. У групі порівняння систолічну СН мали 65 %, діастолічну – 30 %, змішану – 5 %.
Таким чином, порушення систолічної і діастолічної функції серця пов’язане з запальним процесом, що підтверджено прямо пропорційною залежністю між ФК ХСН і рівнем СРБ.
ВПЛИВ ТІОТРИАЗОЛІНУ НА ВМІСТ C-РЕАКТИВНОГО БІЛКА У СИРОВАТЦІ КРОВІ ХВОРИХ НА РІЗНИХ ЕТАПАХ НЕАЛКОГОЛЬНОЇ ЖИРОВОЇ ХВОРОБИ ПЕЧІНКИ
Муренець Н.О., Орловський В.Ф.
СумДУ, кафедра внутрішньої медицини післядипломної освіти з курсом пропедевтики
Останнім часом захворюваність на неалкогольну жирову хворобу печінки (НАЖХП) як в Україні, так і в інших країнах світу має неухильну тенденцію до зростанні. З‘ясовано, що НАЖХП пов‘язана із системною хронічною запальною відповіддю. Однак, на даному етапі відсутні стандартні схеми лікування НАЖХП, а також недостатньо лікарських рекомендацій щодо ведення пацієнтів на різних етапах НАЖХП.Мета: вивчити вміст С-реактивного білка (СРБ) на різних етапах НАЖХП на тлі застосування тіотриазоліну.
Матеріали і методи: Обстежено 33 хворих із неалкогольним стеатозом печінки (НАСП) (І група) та 33 хворих із неалкогольним стеатогепатитом (НАСГ) (ІІ група). Контрольну групу склали 20 здорових осіб, без жирової інфільтрації печінки за даними УЗД. НАСП визначали за даними УЗД, а при підвищенні рівнів сироваткових трансаміназ (не вище 4-х норм) діагностували НАСГ. Хворі отримували вітчизняний гепатопротектор з імуномодулюючими властивостями тіотриазолін по 2 мл 2,5% розчину внутрішньом‘язово протягом 5 діб, потім по 100 мг (1 табл.) 3 рази на день 20 днів. Хворі в зазначених групах були репрезентативні за віком та статтю. СРБ визначали високочутливим імунотурбодиметричним методом з використанням наборів “Beckman Coulter” (США) за методикою виробника (чутливість 0,15 мг/л) до та після лікування. Отримані дані обробляли статистично.
Результати дослідження: У хворих на НАСП до лікування у порівнянні із контрольною групою відмічали вірогідне підвищення СРБ у сироватці крові (відповідно 3,2±0,22мг/л; 2,02±0,13мг/л; р<0,05). У хворих на НАСГ підвищення СРБ було не тільки у порівнянні із контролем, а й у порівнянні з пацієнтами з НАСП (6,2±0,26мг/л; р<0,001; р1<0,05). Після проведеного лікування вміст СРБ вірогідно знижувався в обох групах в порівнянні з рівнями до лікування (у групі хворих на НАСП до 2,24±0,18мг/л; р<0,01); у групі з НАСГ до 2,46±0,19мг/л; р<0,001).
Висновки: Підвищення рівня СРБ, яке ми спостерігали в усіх хворих на різних етапах НАЖХП підтверджує наявність у них хронічного субклінічного запалення, причому у міру прогресування захворювання ми відмічали і збільшення рівнів СРБ, особливо у хворих із НАСГ. Дана закономірність доводить, що СРБ може бути використаний, як один із чутливих та клінічно доступних маркерів прогресування НАЖХП. Лікування тіотриазоліном сприяє вірогідному зниженню рівнів СРБ на різних етапах НАЖХП, що підтверджує наявність протизапальної дії тіотриазоліну.
ВПЛИВ ГЕПАТОПРОТЕКТОРІВ НА ВМІСТ C-РЕАКТИВНОГО БІЛКА У СИРОВАТЦІ КРОВІ ХВОРИХ НА РІЗНИХ ЕТАПАХ НЕАЛКОГОЛЬНОЇ ЖИРОВОЇ ХВОРОБИ ПЕЧІНКИ
Муренець Н.О.
СумДУ, кафедра внутрішньої медицини післядипломної освіти з курсом пропедевтики
Останнім часом захворюваність на неалкогольну жирову хворобу печінки (НАЖХП) як в Україні, так і в інших країнах світу має неухильну тенденцію до зростанні. З‘ясовано, що НАЖХП пов‘язана із системною хронічною запальною відповіддю. Однак, на даному етапі відсутні стандартні схеми лікування НАЖХП, а також недостатньо лікарських рекомендацій щодо ведення пацієнтів на різних етапах НАЖХП.
Мета: вивчити вміст С-реактивного білка (СРБ) на різних етапах НАЖХП на тлі застосування стандартної терапії (урсодезоксихолієвої кислоти (УДХК) або есенціальних фосфоліпідів).
Матеріали і методи: Обстежено 30 хворих із неалкогольним стеатозом печінки (НАСП) (І група) та 32 хворих із неалкогольним стеатогепатитом (НАСГ) (ІІ група). Контрольну групу склали 20 здорових осіб, без жирової інфільтрації печінки за даними УЗД. НАСП визначали за даними УЗД, а при підвищенні рівнів сироваткових трансаміназ (не вище 4-х норм) діагностували НАСГ. Хворі отримували стандартну терапії із використанням препаратів УДХК або есенціальних фосфоліпідів у стандартному дозуванні. Дослідження рівнів СРБ проводилось при поступленні у стаціонар, через 25 днів та 3 міс. від початку лікування. Хворі в зазначених групах були репрезентативні за віком та статтю. СРБ визначали високочутливим імунотурбодиметричним методом з використанням наборів “Beckman Coulter” (США) за методикою виробника (чутливість 0,15 мг/л) до та після лікування. Отримані дані обробляли статистично.
Результати дослідження: У хворих на НАСП до лікування у порівнянні із контрольною групою відмічали вірогідне підвищення СРБ у сироватці крові (відповідно 3,2±0,21мг/л; 2,02±0,13мг/л; р<0,05). У хворих на НАСГ підвищення СРБ було не тільки у порівнянні із контролем, а й у порівнянні з пацієнтами з НАСП (6,02±0,37мг/л; р<0,001; р1<0,05). Після проведеного лікування вміст СРБ вірогідно знижувався тільки у групі пацієнтів із НАСГ (до 3,31±0,29мг/л; р<0,05), проте через 3 міс. мав тенденцію до підвищення (до 3,54±0,31мг/л; р>0,05).
Висновки: Підвищення рівня СРБ, яке ми спостерігали в усіх хворих на різних етапах НАЖХП підтверджує наявність у них хронічного субклінічного запалення, причому у міру прогресування захворювання ми відмічали і збільшення рівнів СРБ, особливо у хворих із НАСГ. Дана закономірність доводить, що СРБ може бути використаний, як один із чутливих та клінічно доступних маркерів прогресування НАЖХП. Традиційне лікування сприяє вірогідному зниженню рівнів СРБ тільки у хворих із НАСГ на короткотривалий час, що свідчить про необхідність розробки нових підходів до лікування хворих із НАЖХП на різних її етапах.