Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний університет медичний інститут «актуальні питання теоретичної медицини»
| Вид материала | Документы |
- Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний, 3595.69kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 964.46kb.
- Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет медичний інститут, 738.24kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1028.21kb.
- Ерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський державний, 950.39kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров`я україни сумський, 1131kb.
- Конспект лекцій Суми Сумський державний університет 2011 Міністерство освіти І науки,, 1592.04kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 784.64kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1042.47kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Міністерство охорони здоров’я, 5570.5kb.
ВИКОРИСТАННЯ ПРЕПАРАТУ «ПРОКСІУМ» (ПАНТОПРОЗОЛ) У ЛІКУВАННІ ХВОРИХ НА ГАСТРОЕЗОФАГАЛЬНУ РЕФЛЕКСНУ ХВОРОБУ
Орловський О.В., Муренець Н.О.; Циган О.М., студ. 4-го курсу
СумДУ, кафедра внутрішньої медицини післядипломної освіти з курсом пропедевтики
В теперішній час гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) є однім з найросповсюджених захворювань гастродуоденальної зони. Захворювання характеризується високою поширеністю та швидкими темпами зростання. Якщо на початкових стадіях патологія має функціональний характер, то з часом відсутність адекватної терапії призводить до прогресування процесу з розвитком структурних змін у стравоході та провокує ряд позастравохідних клінічних проявів.
Мета роботи: вивчити клінічну ефективність вітчизняного генеричного пантопрозолу «Проксіум» серед хворих на ендоскопічно позитивну ГЕРХ.
Матеріали та методи. Обстежено і проліковано 36 хворих з загостренням ГЕРХ (22 чоловіки та 14 жінок). Проводилась оцінка клінічних та ендоскопічних проявів як до, так і через 4 та 8 тижнів від початку лікування. В якості анти секреторної терапії використовували «Проксіум» (пантопрозол) ВАТ «Лубнифарм» в дозі 40 мг раз на добу протягом 8 тижнів.
Результати досліджень. У всіх хворих визначався ендоскопічно позитивний рефлюкс-езофагіт (РЕ). РЕ А ступеню виявлено у 20 , В у 12, та С у 4 хворих. Ведучим клінічним симптомом у всіх хворих була печія.
Оцінка клінічного лікування показала, що основні клінічні прояви захворювання були ліквідовані протягом перших днів лікування, в середньому через 2,2± 0,35 доби. Через 8 тижнів від початку лікування ендоскопічні симптоми РЕ зникли у всіх хворих, що мали А ступінь. Серед хворих, що мали В ступінь вони збереглися у 2 пацієнтів та відповідали А ст. Серед хворих, що мали С ступінь – у 1 пацієнта відповідали А ст., а у 2 – В ст. Таким чином ліквідація ендоскопічних симптомів РЕ відбулася у 86,1% хворих.
Висновок. Препарат «Проксіум» є ефективним анти секреторним засобом при лікуванні хворих на ГЕРХ, який забезпечує швидку редукцію клінічних та ендоскопічних проявів.
ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ВМІСТУ ЛЕПТИНУ, ІНДЕКСУ МАСИ ТІЛА ТА КЛІНІКО-ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ПОКАЗНИКІВ У ХВОРИХ НА ОСТЕОАРТРОЗ
Опімах О.І., Приступа Л.Н.
СумДУ, кафедра внутрішньої медицини післядипломної освіти з курсом пропедевтики
Як відомо, зв'язок остеартрозу (ОА) із ожирінням пояснюється перевантаженням опорних суглобів, а також – метаболічною активністю жирової тканини, зокрема - продукцією прозапальних цитокінів ІЛ-1, ІЛ-6, ФНП-α та лептину, який гальмує синтез хрящового матриксу і сприяє розвитку деструкції хряща.
Матеріал та методи дослідження. Обстежено 42 хворих на ОА, з них – 20 із нормальною масою тіла (НМТ) (І група), 22 – із ожирінням (ІІ група). Методи обстеження хворих включали: клініко-лабораторні, антропометричні, оцінку больової чутливості за візуальною аналоговою шкалою (ВАШ), визначення індексів Лекена та WOMAC, турбодиметричний для визначення вмісту лептину у сироватці крові.
Результати дослідження. У пацієнтів І групи спостерігалась тенденція до збільшення вмісту лептину у сироватці крові, а у хворих ІІ групи - збільшення до (26,21,75) пг/мл проти (4,80,35) пг/мл у контролі (р<0,001). Встановлено тісний позитивний кореляційний зв'язок між вмістом лептину та індексом маси тіла (ІМТ) (r=0,78; р<0,05), лептином та об’ємом вісцеральної жирової тканини (ОВЖТ) (r=0,89; р<0,05), що доводить роль ожиріння у підвищенні його продукції. Поряд із цим, виявлено позитивний кореляційний зв'язок між вмістом лептину та клінічними показниками: позитивний між вмістом лептину та вираженістю болю за ВАШ (r=0,56; р<0,05), за WOMAC (r=0,58; р<0,05), із індексом Лекена (r=0,54; р<0,05), сумарною скутістю за WOMAC (r=0,53; р<0,05).
Висновки. Підвищення вмісту лептину при ожирінні та наявність позитивного вірогідного зв'язку між вмістом лептину та ІМТ, ОВЖТ доводить роль ожиріння у виникненні гіперлептинемії.
Встановлений вірогідний взаємозв'язок між вмістом лептину та клінічними параметрами – індексом Лекена, болем за ВАШ та WOMAC, скутістю підтверджує обтяжливий вплив жирової тканини на перебіг ОА.
ЕФЕКТИВНІСТЬ ВЖИВАННЯ АНТИГОМОТОКСИЧНОГО ПРЕПАРАТУ КРАЛОНІН
ПРИ ВЕГЕТАТИВНИХ ПОРУШЕННЯХ У ХВОРИХ З ІШЕМІЧНОЮ ХВОРОБОЮ СЕРЦЯ (ІХС)
І ГІПЕРТОНІЧНОЮ ХВОРОБОЮ (ГХ)
Дядічева Т.О, Сабадаш В.Е., Реута Л.І., Лопастинська Н.К.
ДЗ «Луганський державний медичний університет»,
кафедра пропедевтики внутрішньої медицини
Поряд з багаточисельними екзогенними чинниками довкілля в прогресуванні ІХС і ГХ важливе місце займають ендогенні вегетативні порушення: дратівливість, поганий сон, відчуття тривоги, агресивність, підвищення артеріального тиску після емоційних навантажень та інше. Лікування цих хворих алопатичними препаратами усуває лише окремі симптоми, характеризується труднощами в підборі адекватної дози, нерідко побічною дією або протипоказанням до їх призначення, рефрактерністю при тривалому вживанні і зниженням резистентності організму. Одним із шляхів оптимізації лікування таких хворих є вживання антігомотоксичного препарату кралонін фірми Нееl, що складається з потенційованих тинктур екстрактів з листя, квіток і плодів глоду, різних розведень полину і карбонату калія. Препарат зареєстровано Мінздравом України. Окрім вираженої дії на органному рівні (купірує кардіальні болі, зменшує частоту серцевих скорочень, регулює артеріальний тиск, підсилює метаболічні процеси в міокарді), препарат має виражену седатівну дію, зменшує кількість вегетативних проявів з боку інших органів і систем, покращує якість життя хворих ІХС і ГХ з органічною патологією.
В дослідження включено 37 хворих чоловіків, середній вік яких 43 - 57 років. У 32 чоловіків ІХС поєднувалася з ГХ. Стабільна стенокардія I-II ФК була у 65,3%, ознаки хронічної серцевої недостатності I-II ФК виявлені у 10,8%. Тривалість ІХС від 3 до 12 років, ГХ від 5 до 17. У 8 чоловік зареєстровано порушення ритму і провідності. У групі не було хворих з перенесеним інфарктом і інсультом. Всім хворим проведено комплексне клінико-біохімічне обстеження з ЕКГ контролем . Клінічні ознаки вегетативної дисфункції оцінювали у балах по анкеті-опитувальнику (для пацієнта) і аналізу схеми обстеження хворого лікарем, розробленими А.М.Вейном (1998). Базисна терапія включала нітрати пролонгованої дії, гіпотензивні засоби, діуретики, статіни, дезагреганти. На фоні цього лікування всім особам включено кралонін по 10 крапель три рази на день за 30 хвилин до їжи впродовж місяця До лікування загальна сума балів по анкеті пацієнта перевищувала 15 і складала в середньому 43 на початку спостереження. За схемою обстеження лікарем сума балів була більше 25, в середньому 61. На початку дослідження у більшості осіб було відчуття тривоги, дратівливість і агресивність, лабільність настрою, порушення сну, серцебиття, закрепи, підвищена стомлюваність і інші вегетативні прояви. Після проведеного лікування середній бал по анкеті опитувальнику зменшився на 18.8%, а за результатами лікарського обстеження – на 27,2% (р<0,1). Зниження артеріального тиску до цільових показників - 140/90 мм рт. стовпчику спостерігали майже у половини хворих. Побічних дій і ускладнень під час лікування не було.
Отримані результати суб'єктивного і об'єктивного обстеження свідчать про значне зменшення кількості клінічних ознак вегетативної дисфункції при включенні кралоніну у комплексне лікування хворих ІХС і ГХ.
АБОРТИВНА ФОРМА ЗЛОЯКІСНОЇ ГІПЕРТЕРМІЇ, ВИПАДОК З ПРАКТИКИ
Оладько І.О., Землюк М.М, Шишкіна С.А.
Лікувально-діагностичний центр ДП «СІЛМЕД»
Синдром злоякісної гіпертермії вперше був описаний Denborough и Lovell у молодого чоловіка, 10 із 24 родичів якого загинули під час або після проведення загальної анестезії. Злоякісна гіпертермія (ЗГ) є спадковим синдромом, що проявляє себе під час загальної анестезії або одразу після неї ( спричиняється інгаляційними анестетиками, сукцінілхоліном), як стан гострого гіперметаболізму скелетних м’язів з підвищеним споживанням кисню, накопиченням лактату, гіперпродукцією вуглекислого газу і тепла. Синдром ЗГ зустрічається 1 випадок на 50000 – 100000 анестезій. Летальність при цьому синдромі без використання дантролену досягає 65 – 80%, а при використанні дантролену до 20%. До класичних ознак ЗГ відносяться тахікардія, тахіпное, гіпертермія, ціаноз, генералізована м’язова ригідність. Причому тахікардія є самим першим симптомом який розвивається. Недооцінка вказаного симптому може пояснюватися тим, що під час наркозу тахікардію можуть визивати: поверхнева анестезія, гіперкапнія, гіпоксія, гіповолемія та вплив антихолінергічних препаратів.
Враховуючи вище сказане, хочеться привести клінічне спостереження випадку абортивної форми злоякісної гіпертермії в хірургічній клініці «Сілмед». В клініку для проведення оперативного лікування з приводу викривлення носової перетинки поступив пацієнт А. 23 років, араб. За даними лабораторних та клінічних обстежень жодної іншої патології не знайдено. Ціленаправлено, з метою виявлення факторів, що провокують розвиток ЗГ проводився збір сімейного анамнезу, який не давав підстав на розвиток вказаного ускладнення. Операцію було вирішено проводити під ендотрахеальним наркозом з використанням закису азоту. За 30 хвилин до наркозу хворий отримав премедикацію: аналгін, димедрол, атропін. Контроль стану за хворим здійснювалася за допомогою монітору з регістрацією 5 відведень ЕКГ, пульсооксіметрії, неінвазивного вимірювання артеріального тиску. Індукція до наркозу: сібазон, тіопентал, кетамін. Для виконання інтубації трахеї введено дітілін (сукцинілхолін). Одразу після введення дітіліну виникла синусова тахікардія, виражене скорочення скелетних м’язів, ціаноз, глибокий колапс, розширення зіниць. Запідозрено ЗГ. Розпочато інтенсивну терапію, яка включала в себе: інкубацію трахеї, ШВЛ 100% киснем в режимі гіпервентиляції, веропаміл, рефортан, сода-буфер, преднізолон, фізіологічний розчин. Через 80 хвилин після розвитку перших симптомів стан хворого стабілізувався, було виконано екстубацію трахеї, хворий переведений до післяопераційної палати. Протягом 3 годин спостерігалося підвищення температури тіла до 38о Со, яке було куповано введенням преднізолоном. Випадок закінчився сприятливо, через 3 доби хворий був виписаний з клініки в задовільному стані.
ВПЛИВ ТІВОРТІНУ НА СТАН ФУНКЦІЇ ЕНДОТЕЛІЮ У ХВОРИХ НА ГІПЕРТОНІЧНУ ХВОРОБУ В СПОЛУЧЕННІ З СИНДРОМОМ ПОДРАЗНЕНОГО КИШЕЧНИКА
Іванова Л.М., Сидоренко Ю.В., Сабковська Х.О., Пілієва О.В., Височин М.В.
ДЗ «Луганський державний медичний університет»,
кафедра пропедевтики внутрішньої медицини
Актуальною проблемою терапевтичної науки на сучасному етапі є ураження одночасно двох або більше системиорганізму одночасно та розробка методів лікування такої коморбідної патології. Артеріальна гіпертензія (АГ) – одне з розповсюджених захворювань в Україні та світі в цілому, що часто сполучається з синдромом подразненого кишечника (СПК). В наших роботах доведено суттєву роль ендотелінів у розвитку та прогресуванні цієї коморбідної патології. Тому метою дослідження було вивчення впливу сучасного донатору оксиду азоту тівортіну на стан функції ендотелію у хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ) в сполученні з СПК. В дослідження було включено 145 пацієнтів із ГХ II ст. (за класифікацією ВООЗ) в сполученні з СПК, яких було поділено на 2 групи – основну (71 хворий) та зіставлення (74 пацієнта), рандомізовані за віком, статтю та тяжкістю перебігу сполученої патології. Всі хворі, що знаходились під спостереженням отримували терапію згідно існуючих наказів МОЗ України, при цьому пацієнти основної групи отримували додатково тівортін 100 мл внутрішньовенно крапельно протягом 5 діб, потім внутрішньо по 5 мл 3 рази на день протягом 4 тижнів. Вміст NO оцінювали за концентрацією його стабільних метаболітів: нітриту (NO2) та нітрату (NO3) в цитратній крові спектрофотометричним методом. Рівень ЕТ-1 в плазмі крові визначали імуноферментним методом з хроматографічними реагентами. Обстеження хворого проводили двічі до та після завершення курсу лікування (1-1,5 міс). Для обробки матеріалу використовували статистичні пакети ліцензованих програм для персонального комп’ютера. В результаті дослідження було виявлено зниження рівня оксиду азоту у обстежених хворих з ГХ у сполученні з синдромом подразненого кишечника. Зміни стабільних метаболітів оксиду азоту у цих пацієнтів відносились як до рівня NO2, так і до рівня NO3 і суми NO2 + NO3. При визначенні рівня ЕТ-1 у хворих на ГХ II стадії в сполученні з СПК нами було виявлено суттєве (в 1,7 рази) підвищення середніх величин ЕТ-1 в обох досліджуваних групах в порівнянні з референтною нормою (р<0,05). При цьому середні показники стану функції ендотелію в групах спостереження вірогідно не відрізнялись (р>0,1). Повторне біохімічне дослідження після завершення лікування показало, що в основній групі під впливом терапії з включенням тівортіну суттєво підвищився вміст метаболітів оксиду азоту та знизилась концентрація ЕТ-1, при цьому вивчені показники достовірно не відрізнялись від норми (р>0,05). В групі зіставлення вміст NO2 та NO3, а також сума нітритів та нітратів(NO2 + NO3) мали тенденцію до підвищення, але залишались достовірно нижчими як від норми, так і показників основної групи. Рівень ЕТ-1 під впливом стандартної терапії в цій групі знизився, проте залишався вірогідно вищим за норму та показник в основній групі. Таким чином, включення тівортіну до комплексу лікування хворих на ГХ в сполученні з СПК патогенетично обґрунтоване і клінічно доцільне, та може бути рекомендовано для широкого застосування в терапевтичній практиці.
КОРЕКЦІЯ ПОРУШЕНЬ ФОСФОРНО-КАЛЬЦІЄВОГО ОБМІНУ У ХВОРИХ НА ХРОНІЧНІ ХВОРОБИ НИРОК
Никула Т.Д., Мойсеєнко В.О., Карпенко О.В.
Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця,
кафедра пропедевтики внутрішньої медицини №2
Вторинний гіперпаратиреоїдизм (ВГПТ) зустрічається майже в усіх пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю при рівні швидкості клубочкової фільтрації менше 60 мл/хв та проявляється порушеннями фосфорно-кальцієвого обміну. Поряд з анемією і серцево-судинними ускладненнями порушення фосфорно-кальцієвого обміну є головною причиною смерті таких хворих. Гіперфосфатемія є незалежним фактором виникнення ВГПТ. Підвищений рівень фосфору прискорює кальцифікацію судин.
В дослідження було включено 30 хворих на хронічну хворобу нирок (ХХН) 3-5 стадій (18 пацієнтів на хронічний гломерулонефрит, 5 – хронічний пієлонефрит, 5 – полікістоз нирок, 2 – діабетичну нефропатію). Серед обстежених хворих: 4 отримували замісну ниркову терапію (сеанси програмного гемодіалізу), 26 пацієнтів перебували на додіалізному лікуванні. Критеріями включення в дослідження була відсутність попереднього контролю та корекції фосфорно-кальцієвого обміну. Вміст кальцію, фосфору та паратгормону сироватки крові визначали у пацієнтів до початку лікування та впродовж 6 місяців на тлі гіпофосфатної дієти, використання фосфатбіндерів та активних форм вітаміну Д3.
Якщо у пацієнта вихідний рівень фосфатемії перевищував цільовий рівень, призначали дієту з обмеженням добового вмісту фосфору у продуктах харчування денного раціону до 800-1000 мг. У більшості хворих на ХХН 3-4 стадій вдалось досягти корекції фосфатемії за допомогою дієти, а при 5 стадії ХХН однієї дієтотерапії недостатньо. Для корекції фосфатемії у таких пацієнтів призначали кальціймісткий фосфатбіндер – кальція карбонат1,0-1,5 г/добу.
Призначення кальцитріолу або α-кальцидолу проводилось під щомісячним контролем рівнів кальція та фосфора сироватки крові, тому що при підвищенні рівня кальція вище 2,37 ммоль/л, а рівня фосфора вище 1,49 ммоль/л, необхідно припинити прийом препаратів вітаміну Д до нормалізації зазначених показників. Початкова доза кальцитріолу та α-кальцидолу у пацієнтів на ХХН 3-4 стадій становила 0,25 мкг/добу.
На тлі комплексного лікування відбулось покращення клініко-лабораторних показників: зменшення проявів судомного синдрому, парестезій, зуду шкіри, у частини хворих досягненуто цільових рівнів фосфору, кальцію та паратгормону.
Одже, комплексне лікування хворих на ХХН 3-5 стадій повинно передбачати діагностику та корекцію порушень фосфорно-кальцієвого обміну.
ВПЛИВ КОРАРГІНУ НА СТАН ЛІПОПЕРОКСИДАЦІЇ ТА АКТИВНІСТЬ СИСТЕМИ
АНТИОКСИДАНТНОГО ЗАХИСТУ У ХВОРИХ З ХРОНІЧНИМ НЕКАЛЬКУЛЬОЗНИМ ХОЛЕЦИСТИТОМ НА ФОНІ ХЕЛІКОБАКТЕРІОЗУ У СПОЛУЧЕННІ З ІШЕМІЧНОЮ ХВОРОБОЮ СЕРЦЯ
Компанієць К.М.
ДЗ «Луганський державний медичний університет»,
кафедра пропедевтики внутрішньої медицини
На сучасному етапі значна увага приділяється вивченню сполученої патології гепатобіліарної системи при хронічних серцево-судинних захворюваннях, яка реєструється в Україні у 14 % населення. Одним з патогенетичних механізмів сполучення хронічного некалькульозного холециститу (ХНХ) на фоні хелікобактеріозу (ХБ) з ішемічною хворобою серця (ІХС) є активація процесів перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) та порушення з боку системи антиоксидантного захисту (АОЗ). Метою дослідження було вивчення впливу кораргіну на стан ПОЛ та активність системи АОЗ у хворих з ХНХ на фоні ХБ у сполученні з ІХС. Обстежено 110 хворих у віці від 23 до 69 років, які були розподілені на дві рандомізовані за статтю, віком, тяжкістю перебігу захворювання групи: основну (67осіб) і зіставлення (43 особи). Хворі обох груп отримували стандартну терапію згідно з існуючими протоколами надання медичної допомоги. При цьому хворим основної групи додатково до загальноприйнятої терапії призначали кораргін по 1 табл. 3 рази на добу впродовж 3 тижнів. Аналіз результатів біохімічних досліджень у обстежених хворих показав, що у пацієнтів обох груп до початку лікування мало місце підвищення вмісту МДА та ДК, що відображають різні стадії вільнорадикального окислювання. Ці зміни протікали на тлі пригнічення системи АОЗ, що вказувало на хронічний характер захворювання. При цьому показники в обох групах не мали достовірної різниці (Р>0,05). Після завершення лікування в основній групі хворих відмічалося зниження концентрації продуктів ПОЛ – як МДА, так і ДК до верхньої межі норми – 3,4±0,25мкмоль/л та 10,4±0,2 мкмоль/л відповідно, одночасно знижався показник ПГЕ – 3,4%. У той же час в групі зіставлення зниження цих показників було менш виражене, тому після завершення лікування традиційною терапією рівень МДА був у 1,7 рази вище норми (Р<0,05), ДК – в 1,8 рази (P<0,01), показник ПГЕ був підвищений у 1,6 рази (P<0,05). З боку системи АОЗ у пацієнтів основної групи відмічалося підвищення показників до нижньої межі норми: КТ - 351±7,6 МО мг Hb; СОД – 27,8±0,5 МО мг Hb, Ф - 2870±12,0. У хворих групи зіставлення позитивні зміни на цей час були менш суттєві: зберігалося зниження активності КТ в 1,3 рази в порівнянні з нормою (Р<0,05), СОД - в 1,4 рази (Р<0,05) та показника Ф (Р<0,001), що свідчило про наявність дисбалансу співвідношення між прооксидантними та антиоксидантними властивостями крові. Отже, включення до комплексу лікувальних заходів кораргін сприяло позитивній динаміці вивчених біохімічних показників у хворих із сполученою патологією.
ДИНАМІКА ПОКАЗНИКІВ ІНСУЛІНОРЕЗИСТЕНТНОСТІ ЗАЛЕЖНО ВІД ЦУКРОЗНИЖУВАЛЬНОЇ ТЕРАПІЇ У ХВОРИХ ІЗ ВПЕРШЕ ВСТАНОВЛЕНИМ
ЦУКРОВИМ ДІАБЕТОМ 2 ТИПУ
Маляр К.Ю.
КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. Мечникова»,
відділення ендокринології
На сучасному етапі захворюваність на цукровий діабет досягла епідемічного рівня. Цукровий діабет 2 типу характеризується як стан, обумовлений хронічною гіперглікемією та порушенням резистентності до інсуліну. Показники інсулінорезистентності є прогностично важливими маркерами розвитку мікро- та макросудинних ускладнень цукрового діабету.
Метою роботи було встановлення зміни маркерів інсулінорезистентності та показників компенсації вуглеводного обміну у хворих на цукровий діабет 2 типу з тривалістю хвороби до 3 місяців і різними схемами цукрознижувальної терапії.
Матеріали і методи. Обстежено 100 хворих на цукровий діабет 2 типу. Всім хворим проводилося визначення гліколізованого гемоглобіну, індексу інсулінорезистентності. Всі хворі були розподілені на 4 групи в залежності від схеми лікування – дієтотерапія; поєднання дієтотерапії та піоглітазона; поєднання дієти та метформіна; поєднання дієти, метформіна, пролонгованого інсуліну.
Результати. Зниження глікемії було найбільш вираженим у пацієнтів, що отримували комбіновану терапію (дієта, метформін, інсулін). Менш виражене зниження було в групі пацієнтів, що отримували дієту та метформін, ще меншим – при використанні дієти та піоглітазану, мінімальним – при дієтотерапії. Показник гліколізованого гемоглобіну зменшився набільше у групі, що отримувала терапію дієтою та метформіном; мінімальні зміни відзначалися у пацієнтів, що лікувалися виключно дієтою. Індекс інсулінорезистентності максимально зменшився у хворих, що отримували терапію комбінацією дієти, метформіну, інсуліну, а також у групі з використанням дієти та метформіну. Мінімальне зменшення зареєстровано у групі з монотерапією дієтою.
ВИКОРИСТАННЯ КОМБІНОВАНОЇ ЛАЗЕРОТЕРАПІЇ ТА ГЕПАТОПРОТЕКТОРУ ЛЕГАЛОН 140 У ЛІКУВАННІ ВИРАЗКОВОЇ ХВОРОБИ ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ У ХВОРИХ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ
Пінський Л.Л., Клодченко М.М., Кулагіна Г.О.
ДЗ «Луганський державний медичний університет»
Поєднання виразкової хвороби (ВХ) та цукрового діабету (ЦД) є однією з маловивчених і актуальних проблем. В основі формування гастродуоденальної патології при ЦД лежить змінена вісцеральна іннервація, так звана автономна полінейропатія, в поєднанні з макро- та мікроангіопатіями та прогресуванням неалкогольного стеатогепатозу.
Лазерне випромінювання має аналгезуючий ефект, антиоксидантні, антикоагулянтні та протинабрякові властивості, покращує мікроциркуляцію і підвищує життєздатність клітин в умовах гіпоксії.
Мета нашого дослідження полягала у вивченні клінічної ефективності комбінованої лазеротерапії та Легалону 140 у хворих на ВХ, поєднану із ЦД.
Під нашим спостереженням знаходилися 20 хворих на виразкову хворобу шлунка і 12-палої кишки у віці від 24 до 70 років, з них ЦД 1 типу був у 11 осіб (4 жінки, 7 чоловіків), СД II типу - у 9 пацієнтів (3 жінки, 6 чоловіків. В якості групи порівняння було відібрано 20 пацієнтів з виразковою хворобою відповідної статі і віку, які страждали на ЦД і отримували стандартну терапію. Тривалість захворювання на цукровий діабет коливалася від 8 до 23 років. «Виразковий» анамнез був у межах від 3 до 12 років. Скарги були типовими для загострення ВХ - нічній біль, натще, а також через 1,5-2 год після їжі, печія, нудота, іноді блювання, відчуття дискомфорту. Наявність виразок від 0,5 см до 1,2 см встановлена виконанням ФГДС.
В основній групі нами використовувався червоний лазер МІТ-1 («Медінтех», Киів), потужність 20 мВт, довжина хвилі 0,62 нм, світло якого контактним методом подавалося на зони сонної артерії, епігастральної ділянки, правого і лівого підребер’я по 5 хвилин на зону. Сеанси проводилися щодня у кількості 15. Гепатопротектор Легалон 140 використовувався у хворих із сполученням ВХ із ЦД в основній групі двічі на добу протягом трьох тижнів. До стандартних методів лікування в обох групах біли включені: антихелікобактерний препарат орністат протягом 7 діб, геердін (рабепразол) 20 мг на добу - 25-30 днів, де-нол 480 мг на добу – 10 днів, вживалися стимулятори регенерації - солкосерил 2,0 в/м № 15-20. Комплексна терапія проводилась на тлі традиційного індивідуального лікування цукрового діабета.
Позитивний вплив комбінованої терапії у хворих основної групи характеризувався більш раннім зникненням характерних проявів виразкової хвороби - болю, печії, нудоти, дискомфорту і покращенням загального стану хворих, ніж у хворих контрольної групи, а також скороченням терміну загоєння виразок у середньому на 4,2±0,2 доби (р<0,001 за Mann-Whitney) порівняно з контрольною групою. Також слід відзначити відсутність загострення патології печінки та жовчного міхура під час проведення антихелікобактерної антибіотикотерапії, які спостерігалися у 20% хворих основної групи.