Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний університет медичний інститут «актуальні питання теоретичної медицини»
| Вид материала | Документы |
- Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний, 3595.69kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 964.46kb.
- Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет медичний інститут, 738.24kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1028.21kb.
- Ерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський державний, 950.39kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров`я україни сумський, 1131kb.
- Конспект лекцій Суми Сумський державний університет 2011 Міністерство освіти І науки,, 1592.04kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 784.64kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1042.47kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Міністерство охорони здоров’я, 5570.5kb.
ЕПІДЕМІОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ГНІЙНО-ЗАПАЛЬНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ У НОВОНАРОДЖЕНИХ НЕДОНОШЕНИХ ДІТЕЙ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ
Малиш Н.Г.
СумДУ, кафедра інфекційних хвороб з епідеміологією і курсом мікробіології, вірусології та імунології
У сучасний період у відділеннях новонароджених недоношених дітей (ВННД) надзвичайно гостро постає проблема внутрішньолікарняних інфекцій (ВЛІ). Таке становище обумовлене особливостями епідемічного процессу ВЛІ в цих відділеннях, де діти, які при народженні вже мали ендогенні фактори ризику, зазнають дії значної кількості екзогенних факторів ризику, що сприяють розвитку ВЛІ, пов’язаних з лікувально-діагностичним процесом.
Метою роботи було визначити епідеміологічні особливості гнійно-запальних захворювань (ГЗЗ) у новонароджених недоношених дітей у сучасних умовах. Дослідження проводили у ВННД Сумської обласної дитячої клінічної лікарні. Предметом дослідження слугували карти стаціонарного хворого (ф. 033/о) (всього – 2104), облікова документація (ф. 068/о), звіти за 2003-2008 р.р.
Результати дослідження. Виявлено, що показник захворюваності недоношених новонароджених дітей на ГЗЗ протягом років дослідження коливався і складав у 2003 р. – (55,1±2,9); 2004 – (44,7±2,6); 2005 – (25,5±2,3); 2006 – (20,4±2,1); 2007 – (20,2 ±2,1); 2008 – (21,2 ±2,1) на 100 пролікованих, тобто достовірно (p<0,05) знизився за 6 років у 2,6 рази. У 2003 – 2004 рр. переважали локальні ( омфаліт - (24,6±2,5), кон’юнктивіт - (18,1±2,3), піодермія (6,5±1,4)), а у 2006-2008 рр. – системні та генералізовані (пневмонія – (9,4±1,5), менінгіт – (2,9±0,9), некротичний ентероколіт (1,9±0,7) на 100 пролікованих) форми ГЗЗ. Показник співвідношення рівнів захворюваності недоношених малюків на локальні ГЗЗ до системних та генералізованих форм ГЗЗ становив у 2003 р. – 9,6:1, 2004 – 4,8:1; 2005 – 1,1:1; 2006 – 1:1,7; 2007 – 1:2,3; 2008 – 1:4,5, що свідчило про зростання питомої ваги пневмонії, менінгіту, некротичного ентероколіту, інфекції сечовивідних шляхів, остеомієліту, сепсису в структурі захворюваності недоношених дітей на ГЗЗ.
Переважну кількість виявлених випадків ГЗЗ у ВННД віднесено до занесених: (78,9±2,2) – у 2003 р. (69,4±2,4) – у 2004 (78,8±2,2) – у 2005, (75,8±2,2), (69,3±2,4) та (88,2±3,7) на 100 госпіталізованих, відповідно у 2006; 2007 та 2008 рр., що слугувало фактором ризику виникнення ВЛІ серед недоношених новонароджених дітей. Нами встановлено достовірний (p<0,05) статистичний зв’язок ШВЛ, колонізації носоглотки K.pneumoniae та P.aeruginosa з розвитком пневмонії. Сумісне перебування дитини разом з мамою у ВННД сприяло зменшенню ризику розвитку ГЗЗ у недоношених новонароджених майже в 4,7 рази. З високим ступенем достовірності у 5,6 рази показано вплив СДР на виникнення пневмонії у недоношених немовлят. Катетеризація периферійних судин достовірно в 5,9 рази, а харчування через зонд у 7,6 рази підсилювали ризик виникнення некротичного ентероколіту у недоношених немовлят. При наявності у недоношених малюків інших нозологічних форм ГЗЗ, достовірно в 3,5 рази зростає ризик розвитку некротичного ентероколіту.
Висновки. Вважаємо, що зниження кількості випадків локальних форм ГЗЗ у недоношених новонароджених дітей можна пояснити впровадженням у неонатологічну практику сучасних перинатальних технологій, а збільшення питомої ваги системних і генералізованих форм ГЗЗ виходжуванням у ВННД великої кількості немовлят, які зазнавали значної кількості таких інвазивних втручань, як штучна вентиляція легень, зондове харчування, катетеризація периферійних судин тощо.
ГЕМАТОЛОГІЧНІ, ІМУНОЛОГІЧНІ ТА МІКРОБІОТИЧНІ ПРОФІЛІ В ПОПУЛЯЦІЇ
ПІВНІЧНО-СХІДНОГО РЕГІОНУ УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ
Полов’ян К.С., Іганова В.К., Солдатова Л.І., Гусєва Л.М., Ніколенко В.Г.
СумДУ, кафедра інфекційних хвороб з епідеміологією і курсом мікробіології, вірусології та імунології,
Сумський обласний центр служби крові і трансфузіології,
Сумська обласна клінічна інфекційна лікарня ім. З.Й. Красовицького,
Сумська міська діагностична бактеріологічна лабораторія
Останні наукові дослідження вивчають цитокіновий статус, генетичний поліморфізм, стан мікробіоценозу кишечнику в різних популяціях у сучасних умовах. У клінічно здорових осіб у різні періоди життя відбуваються зміни даних показників, що обумовлено морфофункціональними перебудовами макроорганізму, характером харчування, руховою активністю, шкідливими звичками, екологічними факторами. Встановлено, що сприйнятливість популяції або етнічної групи до інфекційного збудника завжди носить полігенний характер, тому при вивченні причин ускладнених або хронічних процесів все більшого значення набувають особливості імунопатогенезу.
Мета роботи – вивчення гематологічних, імунологічних і мікробіотичних профілів у популяції Північно-Східного регіону України в сучасних умовах.
Обстежено 20 клінічно здорових донорів, середній вік яких склав (37,95±1,72) роки. Чоловіків і жінок було по 10 осіб. Усім проведено дослідження клінічного аналізу крові, мікробіоценозу кишечнику та інтерлейкінів IL-1β, IL 4, sIg A в сироватці крові методом твердофазового імуноферментного аналізу (ІФА). Проводили визначення гематологічних показників із наступним розрахуванням інтегративних показників ендогенної інтоксикації: лейкоцитарний індекс інтоксикації (ЛІІ), гематологічний показник інтоксикації (ГПІ), індекс зсуву лейкоцитів (ІЗЛК), лімфоцитарний індекс (Ілім). Досліджували показники червоної крові – еритроцити, гемоглобін, гематокрит, середній об’єм еритроцитів (MCV), середній вміст гемоглобіну в еритроциті (MCH), середню концентрацію гемоглобіну (MCHC), зміну розмірів еритроцитів.
Розраховані інтегративні показники ендогенної інтоксикації у донорів склали: ЛІІ (0,79±0,10), ГПІ (0,79±0,10), ІЗЛК (1,83±0,10), Ілім (0,51±0,03). Вміст лейкоцитів був на рівні (5,99±0,31)×109/л, ШОЕ – (4,75±0,39) мм/год. Показники червоної крові мали такі значення: еритроцитів (4,09±0,06)×1012/л, гемоглобін (134,75±2,46) г/л, гематокрит (0,42±0,01), MCV (86,55±1,14) мкм, MCH (29,02±0,40) пг, MCHC (324,45±3,54) г/л, зміна розмірів еритроцитів (14,46±0,35) %.
У сироватці крові обстежених осіб визначалися імунологічні показники в концентраціях: sIg A (4,05±0,36) мг/л; IL-1β (1,81±0,03) пг/л; IL 4 (0,97±0,13) пг/л.
При вивченні мікробіоценозу кишечнику визначали кількість представників мікробіоти в lg КУО/г. Рівні біфідобактерій і лактобацил були відповідно (7,90±0,07) і (7,75±0,1) при загальній кількості кишкової палички (7,51±0,12). Патогенні мікроорганізми родини кишкових, E. coli зі слабкими ферментними властивостями, гемолізувальна кишкова паличка та стрептокок, St. aureus не були виявлені в обстежених осіб, що відповідає загальноприйнятим показникам норми. У двох випадках була виявлена Klebsiella pneumoniae в допустимій кількості, що склала (0,51±0,35) lg КУО/г. Гриби роду Candida були в двох осіб і не перевищували значення норми – (0,35±0,24) lg КУО/г.
Таким чином, можна зробити висновок про відповідність визначених гематологічних, імунологічних і мікробіотичних показників у осіб Північно-Східного регіону України загальноприйнятим нормам. Отримані результати дослідження необхідні для визначення стану імунної реактивності, своєчасного встановлення наявності або відсутності позитивного клініко-лабораторного ефекту терапії і попередження розвитку захворювань та їх ускладнень.
ОСНОВНІ ЗАСАДИ ПЛАНУВАННЯ РОБОТИ ІНФЕКЦІЙНОЇ СЛУЖБИ ОБЛАСТІ
Сніцарь А.О., Ільченко І.П.
Сумська обласна інфекційна клінічна лікарня ім. З.Й. Красовицького
Одним з важливіших елементів e системі охорони здоров`я, її організації є висококваліфіковане, науково обґрунтоване, на підставі глибокого аналізу діяльності закладу за 9 місяців поточного року – планування.
В умовах реформування, реструктуризації галузі, недостатнього фінансування ще більшого значення набуває планування з метою акцентування на актуальних проблемах служби і контролю за їх виконанням.
Згідно наукових канонів про планування, плани по часу дії бувають:
- поточні (рік, квартал, місяць);
- перспективні (на 5 і більше років);
- оперативні плани (розробка заходів у залежності від ситуації).
Бувають плани прості і комплексні. Комплексні плани, як правило, розробляються декількома відомствами.
В умовах сьогодення для інфекційної служби, враховуючи епідемічні процеси, набувають значимості оперативні плани. Це планові заходи реагування на ускладнення епідемічної ситуації та реалізації розпорядчих документів.
Значимість плану полягає в тому, що він є організуючим документом праці колективу медичних працівників, дозволяє концентрувати людські і матеріально-технічні ресурси, максимально конкретизує роботу в системі, дає можливість контролювати хід його виконання та проведення аналізу стану реалізації.
Згідно вимог розпорядчих документів, визначені основні розділи плану, терміни подання. На основі цих вимог розробляються і направляються в райони області пропозиції по формуванню планів.
В план повинні бути включені заходи, які передбачають зворотний зв`язок між контролем і виконанням, тобто аналіз реалізації контрольних документів з подальшим розглядом ходу виконання на медичних радах, оперативних нарадах.
В обов`язковому порядку заходами плану впроваджуються експертні оцінки правильності, достовірності обстеження хворих інфекціоністами та іншими спеціалістами у відповідності до протоколів і стандартів якості надання медичної допомоги.
Значна увага повинна приділятись підвищенню доступності отримання спеціалізованої допомоги жителям села шляхом активізації виїздів на первинну ланку, контролем з боку всіх районних фахівців питань профілактики інфекційних хвороб.
Після формування плану заходів по інфекційній службі його необхідно внести (після погодження з оргметодвідділом) в загальний план по ЦРЛ, прослідкувавши, щоб всі заходи були продубльовані в додатках основного плану.
Всі пункти плану повинні бути чітко сформульовані, реальні і здійснимі, матеріально і технічно забезпечені, носити конкретний характер, контрольовані з вказівкою дати і місця реалізації, тобто “виходу”, а також виконання. Не повинні включатися в план пункти функціональних обов`язків і бажано уникати таких слів як “покращати”, “добитися” і таке інше. Недопустимі факти переписування планів з минулих років.
Крім того, по службі як і загалом по ЦРЛ, складаються щомісячні плани роботи у відповідності до рекомендованих форм, розробляються індивідуальні щотижневі і календарні плани-графіки.
Всі ці плани повинні бути погоджені в оргметодвідділі, затверджені головним лікарем. Виконання плану контролюється щомісячно, узагальнена інформація виноситься щоквартально на розгляд медичної ради.
В кінці року готується узагальнююча довідка про хід виконання плану з конкретними висновками і пропозиціями і розглядається на підсумковій медичній раді.
Не виконані по тим чи іншим причинам окремі пункти плану, враховуючи їх актуальність, переносяться в план на наступний рік.
Затверджений план – обов`язковий для виконання.
Поряд з цим необхідно відмітити, що вибіркова перевірка планів інфекційної служби в ряді районів та їх рецензування свідчать, що не всі районні інфекціоністи відображають запропоновані обласним інфекціоністом заходи, відсутня погодженість термінів виконання в планах служби та загальному плані, не завжди терміни розгляду контрольних питань відповідають вимогам, відсутній аналіз за ходом виконання планів.
ПРИЧИНИ ТА ВАРІАНТИ ПОЗАПЕЧІНКОВОГО ХОЛЕСТАЗУ ПРИ ГОСТРОМУ ВІРУСНОМУ
ГЕПАТИТІ В
Шкурба А.В.
Національний медичний університет ім.О.О. Богомольця, м. Київ
Холестаз при гострому вірусному гепатиті В (ГВГВ) є одним з найпоширеніших ускладнень. Певну частку при цьому складає позапечінковий варіант холестазу, який виникає через появу утруднень для проходження жовчі на рівні позапечінкових жовчних шляхів.
Мета роботи: вивчення причин виникнення та можливих варіантів позапечінкового холестазу у хворих на ГВГВ.
Матеріали та методи. Ультразвукове дослідження (УЗД) органів черевної порожнини проведено на ультразвуковому сканері експертного класу «Voluson 730» Expert (Німеччина) з наявністю можливостей тривимірної візуалізації та доплеровського ефекту, визначення маркерів ГВГВ здійснено з діагностикумами ELІSA ІІІ покоління на тест-системах виробництва «ВіоRad» (Франція) на автоматичному аналізаторі «Tecan» ІХГ. Визначення ДНК вірусу гепатиту В проведено методом зворотної транскрипції й полімеразної ланцюгової реакції із використанням внутрішнього контрольного зразка на базі ампліфікатора й відеосистеми «BіoRad». Біохімічні дослідження проведені за загальноприйнятими кінетичними методиками на автоматичному біохімічному аналізаторі «Superzet».
Результати. У 119 хворих із підтвердженим ГВГВ в розпал жовтяниці спостерігалися клінічні та біохімічні ознаки холестазу. При УЗД виявлено різного ступеня розширення внутрішньо- та позапечінкових проток, збільшення жовчного міхура, що дозволило зробити висновок про наявність у них позапечінкового холестазу. Виявлено, що у 16 (13,44 %) з них була мікст-патологія: ГВГВ й холестатична (обтураційна) жовтяниця, у 9 (7,56 %) - викликана холедохолітіазом і у 7 (5,88 %) - злоякісними пухлинами, що надалі верифіковано хірургом. У 78 (65,54 %) хворих виявлені ознаки реактивного панкреатиту (позитивний симптом Воскресенського, при УЗД - збільшення головки залози, підвищений рівень кровотоку, іноді короткочасне підвищення діастази сечі). Набряк підшлункової залози призвів до нетривалого порушення відтоку жовчі з печінки. У 25 (21 %) хворих ГВГВ були ознаки певного позапечінкового холестазу, що були обумовлені дискінезією жовчовивідних шляхів, що підтверджувалося наявністю чіткого локального хворобливого синдрому, зникненням клінічних проявів (біль, диспептичні прояви, зменшення інтенсивності жовтяниці) на фоні прийому спазмолітиків. На відміну від випадків мікст-патології (ГВГВ + холестатична обтураційна жовтяниця), ми виділяємо варіант позапечінкового холестазу, що формується через нетривале порушення відтоку жовчі при реактивному процесі у інших структурах гепатопанкреатичної ділянки внаслідок виникнення ГВГВ як механічний компонент жовтяниці. При проведенні УЗД ми виявили, що при поєднанні ГВГВ із холестатичною жовтяницею діаметр холедоху становить не менше 0,9 см, тоді як при механічному компоненті жовтяниці на тлі ГВГВ діаметр коливається в межах 0,5-0,8 см. При поєднанні ГВГВ із холестатичною жовтяницею також спостерігаються розширені інші жовчні протоки різного діаметру. При подальшому перебігу у випадку механічного компоненту жовтяниці при проведенні лікувальних заходів, спрямованих на лікування причин, що призвели до виникнення цього компоненту, ми спостерігали зворотній розвиток – поступове зменшення діаметру холедоху до розмірів, рівних або менших за 0,5 см.
Висновки. Слід пам'ятати, що при ГВГВ може виникати позапечінковий холестаз як у вигляді мікст патології з хворобами, що призводять до холестатичної (обтураційної) жовтяниці, так і поєднуючись з механічним компонентом жовтяниці. Причинами останнього можуть бути не тільки фонові хвороби органів гепатопанкреатичної ділянки, але й ті процеси порушення спільного кровотоку, що викликані ГВГВ. Це може бути причиною діагностичних помилок і неправильної лікувальної тактики аж до оперативного втручання.
ОПТИМІЗАЦІЯ ЛІКУВАННЯ ФІБРОМІОМИ МАТКИ У ХВОРИХ НА ХРОНІЧНИЙ ВІРУСНИЙ
ГЕПАТИТ С
Шкурба А.В., Глотова Г.Є.
Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, м. Київ
На сучасному етапі розвитку людської цивілізації все більшого поширення набувають хвороби печінки. Серед них чільне місце займає вірусний гепатит С (ВГС), який часто призводить до формування цирозу печінки та гепатокарциноми. На жаль, діагностика ВГС у нашій країні не проводиться у повному обсязі і через це хворі не завжди обізнані про свій стан. Дуже часто ВГС перебігє на тлі інших хвороб, призводячи до погіршання їх перебігу. Практично не вивчений перебіг гінекологічних хвороб у жінок, що хворіють на ВГС, та існують непевності у тактиці проведення їхнього лікування. Особливо це стосується такої частої хвороби, як фіброміома матки, яка може призводити до профузних кровотеч та постгеморагічної анемії.
Мета роботи. Вивчити особливості перебігу фіброміоми матки у хворих на ВГС жінок та удосконалити тактику лікування.
Матеріали та методи. Проведене клінічне спостереження у 35 жінок із фіброміомою матки, в яких вперше діагностований ВГС. Наявність фіброміоми було виявлено за допомогою ультразвукового дослідження (УЗД) та гістероскопії. ВГС встановлений знаходженням РНК вірусу в крові за допомогою полімеразної ланцюгової реакції. Дані УЗД печінки та патоморфологічного дослідження не виявили в них наявність цирозу печінки. Для порівняння клінічних та лабораторних показників проведене обстеження такої ж кількості жінок із фіброміомою матки без вірусного ураження печінки.
Результати досліджень. Проведені обстеження показали, що у жінок із ВГС та фіброміомою достовірно частіше зустрічаються більш рясні менорагії та метрорагії. Так, в контрольній групі рівень гемоглобіну становив 124±10 г/л, тоді як в групі жінок з ВГС 85±6 г/л (р<0,05). Також жінки із ВГС надавали анамнестичні відомості, які свідчили про більшу кількість кров'яних втрат. Статистичне обчислення за допомогою коефіцієнта рангової кореляції Спірмена підтвердило вірогідність цього факту. Серед жінок із ВГС не тільки із підслизовими вузлами, але й субсерозним та внутрішньом'язовим розташуванням фіброміоми відзначалися постійні крововтрати, тоді як у жінок з контрольної групи клінічно значущі менорагії та, особливо, метрорагії відзначені тільки при підслизовому розташуванні фіброміоми. У жінок із ВГС значний рівень метрорагій призводив до появи залізодефіцитної анемії значного ступеня, тоді як у жінок з контрольної групи відзначалися переважно легкі зміни. Так, у 4 (11,43 %) жінок з ВГС виявлений тяжкий ступінь цієї анемії (рівень гемоглобіну <70 г/л), тоді як серед жінок з контрольної групи тяжкий ступінь анемії не відзначено. У жінок із ВГС середній ступінь анемії (рівень гемоглобіну 70-90 г/л) діагностовано у 25 (71,43 %) жінок, тоді як у жінок з контрольної групи лише у 5 (14,29 %). Рівень сироваткового заліза у жінок із ВГС та фіброміомою був нижчим (6,4±0,4 мкмоль/л), ніж у жінок з контрольної групи (18,3±1,1 мкмоль/л) (р<0,05). У 9 (25,71 %) жінок із ВГС виявлені значні та повні прояви синдромів гемічної гіпоксії та сидеропенії, тоді як у жінок з контрольної групи це були лише окремі й нетривалі симптоми, що складають ці синдроми.
Висновки. Таким чином, у жінок, хворих на ВГС, фіброміома матки перебігає із достовірно більшою частотою кровотеч та більшим ступенем анемії, що потребує найшвидшого вирішення питання про доцільність проведення в них гістеректомії. Через потенційну небезпеку у такої категорії пацієнток цього оперативного втручання з приводу фіброміоми, включаючи проблеми, що можуть виникати у післяопераційний період, необхідним є проведення щонайшвидше адекватної антивірусної терапії при застосуванні не менш адекватної корекції побічних ефектів такого лікування. При цьому потрібно проводити постійний нагляд хворої гінекологом, періодично використовуючи для недопущення тяжких маткових кровотеч хірургічного гемостазу шляхом проведення маткових вишкрібань за показаннями. Необхідним є застосування з метою корекції заліза в організмі інтенсивної терапії поповнення заліза сучасними препаратами, що його містять (ферум-лек, ектоферон, фероградумет, тардиферон). Це дасть змогу підготувати хвору до подальшої гістеректомії або, навіть, уникнути операції, дотягнувши при певних умовах існування фіброміоми у стабільному стані до менопаузи, коли маткові кровотечі спонтанно припиняться.
Сучасні проблеми ДАВНО ВІДОМОЇ НЕДУГИ
Чемич М.Д., Ільїна Н.І.
СумДУ, кафедра інфекційних хвороб з епідеміологією і курсом мікробіології, вірусології та імунології
Лейшманіози (Л), давно відома недуга, переважно реєструються у країнах з тропічним і субтропічним кліматом. Однак підвищена міграція населення створює постійну загрозу виникнення тропічних паразитозів в інших регіонах світу. Протягом останніх 5 років в Україну завезений 461 випадок тропічних паразитозів, в їх числі 340 випадків малярії, 72 амебіазу, 15 лейшманіозу, 6 тропічних філяріатозів та 28 анкілостомідозів.
За даними ВООЗ, лейшманіями інфіковано більше 12 млн. осіб у 88 країнах Африки, Азії, Європи та Америки. Ризику інфікування наражається 350 млн чоловік. Це при тому, що щорічно реєструється від 1,5 до 2 млн. нових випадків інфікування (1,5 млн. ШЛ і 500 тис. ВЛ).
Епідеміологічна ситуація з Л у світі ускладнюється з кожним роком. Протягом останніх 10 років значно поширилися ендемічні регіони. У ряді країн відмічаються періодичні спалахи хвороби. Так, у Південному Судані, починаючи з вересня 2009 і протягом 2010 р.р., зареєстровано 6363 випадки ВЛ (кала-азар), з них 303 з летальним наслідком (4,1 %). Це перевищило захворюваність за попередні роки (2007 – 758 випадків; 2008 – 582) більш ніж у 6 разів. 70 % хворих склали діти у віці до 15 років, які страждають від постійного недоїдання та інших супутніх хвороб. Найбільший підйом захворюваності у Південному Судані відзначений у травні-вересні 2010 року, під час сезону дощів. За прогнозами експертів ВООЗ, ситуація з кала-азар значно погіршиться навесні 2011 року. Це пов’язано з обмеженим доступом населення до медичної допомоги, внаслідок відсутності медичних закладів у великих географічних регіонах Судану, браку кваліфікованого медичного персоналу і препаратів для лікування ВЛ. Ці складні проблеми охорони здоров’я необхідно вирішувати ВООЗ.
Починаючи з 90-х років ХХ століття, в Україні почали реєструватися завізні випадки Л. За період з 1990-2007 р.р. було завезено 31 випадок Л, останні 3 роки 15, серед яких 8 – ВЛ, 7 – ШЛ.
З початку третього тисячоліття у Сумській області ускладнюється ситуація з Л. За період 2001-2006 р.р. в області зареєстровано 17 випадків ШЛ. Всі випадки пов’язані з виїздом у відрядження в ендемічні регіони робітників ВАТ СМНВО ім. М.В. Фрунзе.
Висновки. В Україні є всі умови для виникнення та існування власного ендемічного осередку Л. ВЛ важливою опортуністичною інфекцією при ВІЛ-інфекції / СНІДі. Подальше стрімке поширення ВІЛ-інфекції призводить до спрощення схеми розвитку епідемічного процесу при Л, особливо серед осіб, що споживають наркотики ін’єкційним шляхом. Це сприяє становленню прямої ін’єкційної передачі ВЛ. Враховуючи високий ризик захворювання на тропічні та паразитарні захворювання, для вчасного виявлення Л слід ретельно аналізувати епідеміологічні дані у хворих з імунодефіцитом, панцитопенією, гепатоспленомегалічним і кахектичним синдромами. Дуже часто пізня діагностика, а відповідно, пізно розпочате специфічне лікування хворих свідчить про відсутність достатнього рівня знань та настороженості лікарів щодо паразитарних хвороб, що мають тяжкий клінічний перебіг, нерідко з летальним наслідком. Це спонукає до збільшення годин на вивчення паразитозів на додипломному та післядипломному етапах.