Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний університет медичний інститут «актуальні питання теоретичної медицини»
| Вид материала | Документы |
- Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний, 3595.69kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 964.46kb.
- Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет медичний інститут, 738.24kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1028.21kb.
- Ерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський державний, 950.39kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров`я україни сумський, 1131kb.
- Конспект лекцій Суми Сумський державний університет 2011 Міністерство освіти І науки,, 1592.04kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 784.64kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1042.47kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Міністерство охорони здоров’я, 5570.5kb.
ОПЫТ ПРИМЕНЕНИЯ ПРЕПАРАТА ЗОЛЕВ (ЛЕВОФЛОКСАЦИН) У ПАЦИЕНТОВ С ОСТРЫМ ПИЕЛОНЕФРИТОМ
Ермоленко Т.С., Тихановская В.Ф., студ.4-го курса
Научный руководитель – к.мед.н. доц. В.В. Сикора
СумГУ, кафедра ортопедии, травматологии и неотложных состояний
Актуальность темы. В настоящее время наблюдается стойкая тенденция к увеличению заболеваемости острым пиелонефритом. Несвоевременное и неадекватное лечение этого заболевания ведет к необратимым изменениям в паренхиме почки с высоким риском развития гнойных осложнений.
Цель работы. Определить эффективность применения препаратов группы фторхинолонов у больных острым пиелонефритом на примере фторхинолона третьего поколения – Золев.
Материал и методы. В исследование включено 32 пациента, находившихся на стационарном лечении в урологическом отделении КУ ЦГБ №1с диагнозом острый неосложненный пиелонефрит, из них 27 женщин (84,4%) и 5 мужчин (15,6%). Возраст больных, варьировал от 19 до 48 лет (в среднем – 29,6 лет).
Все включенные в исследование пациенты получали препарат Золев (левофлоксацин), в дозе 500 мг реr os 1 раз в сутки в течение 10 дней. Также больным назначались препараты патогенетической и симптоматической терапии.
Оценка эффективности лечения пациентов проводилась на 4-е, 7-е, и 10-е сутки после начала терапии.
Результаты и их обсуждение. На четвертые сутки после начала приема левофлоксацина у 21 пациента (65,6%) отмечено уменьшение болевого синдрома, у 12 пациентов (37,5%) нормализовалась температура тела, субфебрильные показатели температуры отмечены у 14 больных (43,8%), и у 6 больных (18,8%) еще в течение трёх суток сохранялась гипертермия выше 38С°.
Регистрация побочных эффектов проводилась в течение всего периода исследования. На фоне лечения препаратом Левофлоксацин у 3 (9,4%) пациентов отмечены побочные реакции в виде тошноты и болей в желудке, у 1 (3,1%) – головные боли, и у 1 (3,1%) больного – нарушение сна. Таким образом, в нашем исследовании в 88% наблюдений отмечена очень хорошая переносимость препарата и в 12% наблюдений – хорошая.
Заключение. Наряду с высокой эффективностью, фторхинолоны отличаются хорошей переносимостью. Частота побочных реакций при их применении составляет 2,3-4%. Еще одним весомым достоинством фторхинолонов является отсутствие нефротоксичности. Золев (левофлоксацин) в дозе 500 мг 1 раз в сутки в течение 10 дней может рекомендоваться в качестве эмпирической антибактериальной терапии при неосложненных формах острого пиелонефрита, ввиду его эффективности, безопасности и удобства использования.
ХІРУРГІЧНА ТАКТИКА ПРИ ЛІКУВАННІ ХВОРИХ З ПОПЕРЕЧНОЮ РОЗПЛАСТАНІСТЮ СТОПИ ТА ВАЛЬГУСНОЮ ДЕФОРМАЦІЄЮ ПЕРШОГО ПАЛЬЦЯ
Шевченко В.В., лікар-інтерн
Науковий керівник – к.мед.н., доц. В.Д. Щищук
СумДУ, кафедра ортопедії, травматології та невідкладних станів
Поперечна розпластаність переднього відділу стопи з вальгусною деформацією першого пальця є одним з найбільш поширених ортопедичних захворювань. За даними різних авторів ця патологія трапляється серед населення від 12 до 64%. Дане захворювання виникає у людей найбільш працездатного віку та характеризується прогресуючим перебігом. Розпластаність переднього відділу стопи з вальгусною деформацією першого пальця супроводжується больовим синдромом, порушує опорну функцію кінцівки, ускладнює користування стандартним взуттям, а у важких випадках призводить до зниження працездатності та порушенню соціальної адаптації. До теперішнього часу запропоновано більше 400 методів хірургічної корекції статичних деформацій переднього відділу стопи. Різноманіття способів оперативного лікування свідчить про те, що частіше за все хірурги та ортопеди не задоволені методами оперативного лікування цієї патології. Кількість незадовільних результатів лишається досить високою та коливається від 3,8 до 48,9 %.
Мета дослідження – проаналізувати дані проведеного оперативного лікування поперечно розпластаної стопи в умовах ортопедо-травматологічного відділення №2 СМКЛ№1 та обґрунтувати доцільність обраного методу корекції даної патології.
Загальна кількість прооперованих хворих в ортопедо-травматологічному відділенні №2 за 2010 рік склала 619, з них 10 (1,61%) пацієнти з поперечно розпластаною стопою. При проведенні оперативних втручань у всіх випадках застосовувався комбінований метод реконструкції переднього відділу стопи з модифікацією способу Шеде, а при наявності молотоподібної деформації другого пальця – операція Гомана. Середня кількість ліжко днів у хворих з даною патологією склала 12,3. Післяопераційні ускладнення не спостерігалося в жодному з випадків.
При аналізі проведеної нами роботи можна зробити висновок, що обрана тактика оперативного лікування поперечної розпластаності стопи є раціональною, про що свідчить відсутність ускладнень та не тривалий час перебування хворого в умовах стаціонару. Стабільність отриманого ефекту корекції стопи та повне відновлення естетичного вигляду і функції підтверджує вище наведені дані дослідження.
СУЧАСНИЙ ОГЛЯД ПРОБЛЕМИ ПЕРЕКРУТУ ЯЄЧКА
Олісеєнко Д.В., студ. 4-го курсу
Науковий керівник – к.мед.н., доц. В.В. Сікора
СумДУ, кафедра ортопедії, травматології та невідкладних станів
Актуальність: Домінуючою хірургічною невідкладністю з боку калитки у немовлят, хлопців-підлітків та чоловіків різних вікових груп є перекрут яєчка (ПЯ). Сьогоднішня демографічна криза зі зменшенням чисельності населення України менше 45 млн. робить цю проблему особливо актуальною.
Мета дослідження: Аналіз світової літератури для з’ясування сучасного підходу до діагностики та лікування ПЯ.
У результаті проведеного аналізу нами встановлено, що класичними симптомами ПЯ є гострий біль в калитці, який супроводжується нудотою і блюванням, за відсутності змін сечі і сечовипускання. У немовлят таких симптомів може й не бути. В них можливі лише відсутність апетиту та нетерплячість.
Найчастіші фактори ризику ПЯ включають: травму, енергійну фізичну активність, так званий «зимовий синдром», анатомічні вади прикріплення яєчка, подібні до «язичка дзвона». Хоча повідомлено про ПЯ під час сну, що є, мабуть результатом зростання рівня гормонів, яке спричинює раптове скорочення м’язів, які піднімають яєчко.
Діагностика ПЯ включає: збір анамнезу, фізикальне дослідження калитки, в двозначних випадках радять радіонуклідну тестикулосцинтиграфію, ультразвукове дослідження калитки, включаючи дуплексну допплерівську сонографію. Діагностичні помилки можуть виникати через те,що припинення кровотоку в яєчку не є моментальним, спочатку виникає перетискання вен і порушення відтоку крові. Пізніше стає очевидною артеріальна обструкція. Позаяк, ідеальних методів діагностики, котрі дають 100% чутливість і специфічність немає, а з помилковим діагнозом пов’язані трагічні наслідки, вважають, що головне правило діагностики повинно бути наступним: «якщо Ви не впевнені, що маєте справу не з ПЯ, робіть оперативну ревізію».
Щодо життєздатності яєчка, котре перекрутилось повністю (≥360°), повідомляють наступне: якщо, деторсію провели в межах 6 год. після виникнення болю, зберігається 90-100% паренхіми, через 12 год. життєздатність падає до 20-50%, через 24 год. – до 0-10%.
Сутність операції полягає у фіксації в калитці яєчка, котре перекрутилося трьома тонкими швами (4/0), що не розсмоктуються. Під час операції висікають парієтальну пластинку піхвової оболонки, після чого яєчко злипається з калиткою. Безшовною альтернативою є створення «калиткового мішечка» для яєчка. Фіксацію контрлатерального яєчка так само вважають імперативною. Однак є окремі повідомлення про можливість консервативного розправлення у ранні строки ПЯ, що дозволяє максимально скоротити ішемію статевої залози. Деякі автори повідомляють про спостереження хворих, які навчилися самостійно проводити деторсію яєчка. Однак при любому результаті консервативного розправлення є показ до невідкладного оперативного втручання. Воно необхідне для інтраопераційної ревізії та контролю за ефективністю чи/або неефективністю закритої деторсії ПЯ.
Висновок: для успішного лікування ПЯ та збереження доброї фертильності пацієнта, невід’ємною є рання діагностика та адекватне хірургічне лікування.
ЛІКУВАННЯ КОКСАРТОЗІВ ШЛЯХОМ ТОТАЛЬНОГО ЕНДОПРОТЕЗУВАННЯ
Яковенчук М.Т.*, Сухоставець В. О., лікар-інтерн
СумДУ, кафедра ортопедії, травматології та невідкладних станів,
*КУ СМКЛ №1, 1-ше ортопедо-травматологічне відділення
Деструктивно-дистрофічні захворювання суглобів є розповсюдженою патологією й зустрічаються у 3-4,7% населення (Гайко Г.В., 2000; Горячев А.Н.,1996; Чемирис А.Й., 2001; Ostendorf M., 2001). В Україні щорічно реєструється понад 330 тисяч первинних захворювань суглобів серед дорослих (Корж А.А., 1986). Кожний четвертий ортопедичний хворий страждає захворюваннями суглобів, серед яких більш ніж 60% становлять люди працездатного віку, а у 11,5% це призводить до інвалідізації (Гайко Г.В., 1996). Останнім часом відзначається тенденція до зростання захворюваності коксартрозом серед осіб молодого віку (Кулиш Н.И., Танькут В.А., 1989).
При диспластичному коксартрозі спостерігається зростання інвалідності: так, в 1968 році показник інвалідності склав 11,5%, в 1975році він виріс до 23,4%, а в 1982 році – до 64% (Гринштейн Е.Я., 1994).
На базі 1-го ортопедо-травматологічного відділення КУ СМКЛ №1 ретроспективно проаналізовано результати 39 оперативних втручань, виконаних протягом 2010 року шляхом тотального ендопротезування кульшових суглобів у хворих на коксартроз.
Вік хворих коливався від 36 до 80 років. Жителі м. Суми склали 46% прооперованих, інші – 56%.
Під час ендопротезування використовували ендопротези виробництва України з цементним типом фіксації та США (Біомет та Страйкер) з безцементним і цементним типом фіксації.
Протези з цементним типом фіксації застосовували у 7 (18%) хворих літнього і старечого віку. Це зумовлено слабкістю кісткової тканини внаслідок остеопорозу; крім того цементний тип фіксації протеза дозволяє раннє навантаження на оперовану кінцівку, що вкрай важливо для хворих у цьому віці.
Протези з безцементним типом фіксації встановлювали 32 (82%) хворим у більш молодому віці з добре збереженою кістковою тканиною.
Післяопераційний період протікав без особливостей, проводилась рання активізація хворих.
Отже, на сьогодні при лікуванні хворих на коксартроз перевагу віддають операціям тотального ендопротезування кульшового суглоба. Тотальне ендопротезування дозволяє усунути біль, кульгавість, відновити функцію руху в кульшовому суглобі, опороспроможність нижньої кінцівки (Герцен Г.І., 1999; Загородний Н.В., 1999; Лоскутов А.Е., 1997; Мовшович И.А., 1996; Рибачук О.І., 1994; Coombs R., 1990; Sochart D.H., 1997) і на 30-35% знизити інвалідність у цієї категорії хворих (Гайко Г.В., 2000).
ГОРМОНАЛЬНА ТЕРАПІЯ РАКУ ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ
Шевцова Ю. М., студ. 5-го курсу
Науковий керівник – к.мед.н., доц. В.В. Сікора
СумДУ, кафедра ортопедії, травматології та невідкладних станів
Рак передміхурової залози – одне з найпоширеніших захворювань чоловіків літнього і старечого віку, що займає в структурі онкологічних захворювань чоловічого населення 2-е, а у ряді країн 1-е місце. Зацікавленість урологів і онкологів цією патологією особливо зросла у зв'язку з досягненнями в гормональному лікуванні цього захворювання.
Рак передміхурової залози став першим в історії медицини різновидом іноперабельної злоякісної пухлини з метастазами, для якої було знайдено ефективне паліативне консервативне лікування.
Виникнення раку передміхурової залози пов'язують з наявністю гормонально залежних зон у цьому органі, які знаходяться під контролем чоловічих або жіночих статевих гормонів. Головна теоретична передумова гормональної терапії полягає у тому, що усувається стимулюючий вплив чоловічих статевих гормонів на залозу та посилюється конкурентна взаємодія з ними жіночих статевих гормонів.
До медичних препаратів першої лінії відносять:
- агоністи релізінг-гормону та лютеїнізуючого гормону: при безперервному застосуванні надфізіологічних доз аналогів релізінг-гормону відзначено парадоксальний ефект гальмування секреції гонадотропінів і пригнічення гормональної активності яєчок. Виникає ефект «фармакологічної кастрації»;
- нестероїдні антиандрогени: фармакологічний механізм периферичного ослаблення дії андрогенів на клітини раку передміхурової залози полягає в конкурентному зв'язуванні цих препаратів з андрогенними рецепторами в органах-мішенях;
- стероїдні антиандрогени: механізм дії полягає у зменшенні виділення лютеїнізуючого гормону гіпофізом, що призводить до зниження синтезу тестостерону яєчками, а також дана група препаратів конкурує з дигідротестостероном за цитозольні рецептори до андрогенів.
До препараті другої лінії належать:
- естрогени: дані препарати гальмують синтез гонадотропінів, що призводить до зменшення продукції тестостерону в яєчках і надниркових залозах, та знижує синтез 5-а-редуктази, що перетворює тестостерон в його активну форму – дигідротестостерон;
- інгібітори 5-а-редуктази;
- деривати імідазолу: ці медикаменти інгібують цитохромзалежний стероїдний біосинтез і викликають гідроксилювання ретиноїдної кислоти в її полярні метаболіти;
- інгібітори стероїдогенезу.
В останні десятиліття клініцисти віддають перевагу комбінованим і комплексним методам лікування з використанням у сполученні з антиандрогенами й інших хіміопрепаратів. Після комбінованої методики досягається більш повна андрогенна блокада, що дозволяє домогтися позитивних результатів лікування в 75-90% хворих, поліпшення якості життя, зменшення частоти ускладнень.
Таким чином, сьогодні є великий арсенал лікарських препаратів і методів лікування РПЗ – від традиційних до найсучасніших, уміле, раціональне використання яких дозволяє досягти оптимальних результатів з найменшими побічними ефектами й ускладненнями.
НОВЕ В РЕАНІМАТОЛОГІЇ: A-B-C чи C-A-B
(аналітичний огляд рекомендацій американської асоціації серцевих захворювань із СЛР
та невідкладної допомоги від 2010 року)
Андрущенко В.П. cтуд. 5-го курсу
Науковий керівник – к.мед.н., доц. Ю.В. Шкатула
СумДУ, кафедра ортопедії, травматології та невідкладних станів
Насьогодні у клінічну практику активно впроваджуються принципи доказової медицини, коли препарат або методику лікування вибирають з урахуванням знань, отриманих при якісно проведених клінічних дослідженнях. Такий підхід сприяє впровадженню в лікувальний процес найбільш перспективних методів лікування та їх стандартизації. Стандартизація підвищує якість лікувального процесу, полегшує контроль за його ефективністю та безпечністю і може значною мірою знижувати затрати на лікування.
Реаніматологія та інтенсивна терапія – одна з провідних галузей медицини, яка розвивається найбільш швидкими темпами.
Матеріал і методи дослідження: нами проаналізовані останні рекомендації Американської Асоціації серцевих захворювань; Міжнародного Комітету по невідкладній допомозі та СЛР; Міжнародної погоджувальної доповіді ILCOR по серцево-легеневій реанімації та Міжнародного погоджувального конгресу в Далласі (2010 р.), що викладені у періодичних та спеціалізованих виданнях.
У результаті проведеного аналітичного огляду встановлено наступне: рекомендації, що з’явилися у 2007-2010 роках внесли суттєві зміни в алгоритми серцево-легеневої реанімації. Основні нововведення стосуються часу для визначення необхідності початку базового комплексу елементарної підтримки життя, послідовності проведення реанімаційних заходів, співвідношення та частоти компресій грудної клітини та штучної вентиляції, об’ємів повітря, енергії розрядів, шляхів введення препаратів, обов’язкового фармакологічного забезпечення, тощо. Враховуючи, що смертність населення унаслідок зовнішніх причин (травм, отруєнь та нещасних випадків) у європейських країнах в 4 рази менша, ніж в Україні, ми вважаємо за необхідне впровадження останніх європейських рекомендацій у вітчизняну медичну практику та освітньому процесі.
КІНЕЗОТЕРАПІЯ ПРИ УРАЖЕННЯХ М’ЯЗІВ ДІЛЯНКИ КУЛЬШОВОГО СУГЛОБА ВНАСЛІДОК СПОРТИВНОГО ПЕРЕВАНТАЖЕННЯ
Шищук А.В., студ. 1-го курсу
Науковий керівник – доц. Б.І. Щербак
СумДУ, кафедра ортопедії, травматології та невідкладних станів
Однією з причин передчасного переривання спортивної діяльності можуть бути ураження м’язів і суглобів нижніх кінцівок. Травматичні ураження нижніх кінцівок під час занять спортом займають значне місце і суттєво впливають на працездатність і якість життя спортсменів.
Довгий привідний м’яз (m. adductor longus) найчастіше уражається при спортивній травмі. Перевантаження цього м’язу часто спостерігається у футболістів і бігунів, рідше - у ковзанярів.
Групу нашого дослідження склали 7 спортсменів з легкої атлетики у віці 17-23 років, у яких перевантаження названого м’язу проявлялось біллю у проксимальній частині пахової ділянки, поблизу від міста прикріплення м’язу до кісток тазу. Під час пальпації спостерігалась різка локальна болючість у ділянці прикріплення м’язу. Біль, як правило, збільшувалась при відведенні ноги у кульшовому суглобі і обмежувала його функціональну активність. Больовий синдром оцінений пацієнтами по візуальній аналоговій шкалі (ВАШ, мм) до курсу реабілітації дорівнював 6,2 ± 0,1, функціональний тест Річі оцінений лікарем - 2,5 бала, зміна якості життя у зв’язку із захворюванням – 16 балів.
У гострому періоді ураження м’язу одночасно з застосуванням нестероїдних протизапальних засобів, призначали місцево – холод. В ході стихання гостроти процесу основну увагу приділяли кінезотерапії, яку у початковий період реабілітації проводили в вигляді пасивної гімнастики: вправи на розтягнення у безболісному діапазоні з ціллю відновлення довжини м’язу. Розтягнення медіального широкого м’язу стегна (m. vastus medialis) виконувалось пацієнтами у вихідному положенні згинанні у колінному суглобі і невеликому згинанні у кульшовому суглобі. Розтягнення прямого м’язу стегна (m. rectus femoris) здійснювалось тільки в нейтральному положенні ноги. При сполучному розтягненні м’язів згиначів кульшового і м’язів розгиначів колінного суглобів спина пацієнта була прямою. Розтягнення цих м’язів і розтягування інших груп м’язів ділянки кульшового суглоба виконувались за методиками I. Young та співав., 1996. Розтягнення задньої групи м’язів стегна проводили із вихідного положення лежачи на спині: нога повністю розігнута у колінному суглобі, згиналась у кульшовому суглобі за допомогою рушника. Для розтягнення привідних м’язів стегна використовувалась гімнастика у парі з партнером методом постізометричної релаксації, або саморозтягнення у позі «метелика» (хворий сидить на підлозі, стопи разом, ноги зігнуті в колінних суглобах, ротовані зовні і розведені у кульшових суглобах; розтягнення м’язів спостерігається при натисненні у низ прикладеним хворим на внутрішню поверхню стегон). Дуже важливим є розтягнення м’язів, що відводять стегно: наприклад, саморозтягнення м’язу, який натягує широку фасцію стегна (m. tensоr fasciae latae ). Під час проведення подібних вправ використовувались гумові та еластичні бинти. Ізометричні і динамічні вправи на розтягнення проводили протягом 1-3 тижнів до початку активної зміцнюючої гімнастики. Це особливо важливо при значних ураженнях м’язів. Зміцнююча гімнастика розпочиналась тільки тоді, коли рухи пацієнта здійснювались в повному обсязі та безболісно і сила м’язів у відновленому кульшовому суглобі дорівнювала 90% у порівнянні з здоровою ногою, а нормалізація співвідношення сили задньої та передньої груп м’язів стегна досягала 0,6. Для пацієнтів з ураженнями задньої групи м’язів стегна, додатково застосовувалась тренажерна гімнастика (велотренажери,лижні тренажери та тренажери, які імітують ходу по сходах). По мірі покращення стану пацієнтів підключали вправи на швидкість і, нарешті, спеціальні спортивні тренувальні вправи.
При суміжних ураженнях сухожилків і м’язів ділянки кульшового суглобу призначали наступні фізіотерапевтичні засоби: діадинамічні струми (впоперек або впродовж, струм модульований коротким та довгим періодами, протягом 2 хв., 5-10 сеансів), інтерференційні струми (частота від 0 до 100 Гц., 10 -15хв., № 6-10), електрофорез новокаїну (щільність струму – 0,1 мА, тривалість 15-20 хв., № 5-10 сеансів), мікрохвильова терапія або електричне поле ультрависоких частот (у оліготермічному дозуванні по 6 -10 хв., всього до 10 процедур), магнітотерапія (ПЕМП 30 мТл, тривалість 15 -20 хв., до 10 -15 процедур), електростимуляція м’язів, парафінові та озокеритові аплікації, гідрокінезотерапія.
При повних розривах м’язів хворих направляли на оперативне лікування.
Таким чином, запропонований комплекс кінезотерапевтичних заходів доповнений фізіотерапевтичними засобами фізичної реабілітації дав позитивні результати які привели до відновлення функціональної активності уражених м’язів ділянки кульшового суглоба, що було підтверджено в кінці курсу реабілітації нульовими показниками функціонального тесту Річі, візуальної аналогової шкали болю та позитивними змінами якості життя спортсменів у зв’язку з захворюванням.
Отже, після курсу реабілітації всі спортсмени повернулись до спортивної діяльності.
РОЛЬ ЗОВНІШНІХ ЧИННИКІВ У РОЗВИТКУ СЕЧОКАМЯНОЇ ХВОРОБИ
Паріченко О. О., Науменко А. В., студ. 4-го курсу
Науковий керівник – к.мед.н., доц. В.В. Сікора
СумДУ, кафедра ортопедії, травматології та невідкладних станів