Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний університет медичний інститут «актуальні питання теоретичної медицини»
| Вид материала | Документы |
- Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний, 3595.69kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 964.46kb.
- Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет медичний інститут, 738.24kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1028.21kb.
- Ерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський державний, 950.39kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров`я україни сумський, 1131kb.
- Конспект лекцій Суми Сумський державний університет 2011 Міністерство освіти І науки,, 1592.04kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 784.64kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1042.47kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Міністерство охорони здоров’я, 5570.5kb.
Вступ. Сечокам'яна хвороба (уролітіаз) належить до найбільш поширених захворювань органів сечової системи, посідаючи перше місце за частотою хірургічних утручань, виконаних на нирці. Схильність до цього захворювання осіб працездатного віку, тривалість хвороби, іноді протягом усього життя, завдають значної шкоди у вигляді тимчасової або стійкої втрати працездатності, а нерідко призводять до сепсису, гострої або хронічної недостатності нирок, смерті. Сечокам'яна хвороба є поліетіологічним захворюванням, її виникнення залежить від багатьох причин як загального, так і місцевого характеру. Істотна роль в етіології уролітіазу відводиться складу їжі. Доведено, що в розвитку сечокам'яної хвороби визначну роль відіграє надлишок або дефіцит деяких мікроелементів (кобальту, йоду, фтору, молібдену, марганцю, міді та ін.) у грунті, у питній воді і в харчових продуктах, що сприяє розвитку уролітіазу.
Мета дослідження. Установити роль екзогенних чинників у виникненні експериментального уролітіазу і механізм утворення каменя.
Матеріали та методи дослідження. З метою встановлення ролі екзогенних факторів у виникненні експериментального нефролітіазу і розкриття механізму утворення каменю проведені дослідження на щурах лінії Вістар (106 щурів) і Август (69 щурів), у яких моделювалася сечокам'яна хвороба за методикою В.С. Цинцадзе. Проведено дві серії дослідів. Щурів першої серії (96 щурів) годували двоокисом кремнію, а щурам другої серії додатково вводили перманганат калію. Через 1, 3, 6, 9 і 12 міс. з початку експерименту проводили світлооптичне, електронномікроскопічне дослідження тканини нирок, а також для вивчення гемо-і лімфоциркуляторного русла нирки проводили скануючу електронну мікроскопію.
Результати дослідження. Виявлено, що при експериментальному нефролітіазі в період першого етапу формування каменя в нефроцитах у всіх відділах нефрона відбуваються три групи змін: дистрофічні, атрофічні та регенеративні. На цьому етапі каменеутворення формуються конкреції переважно у проксимальних і дистальних звивистих канальцях на місці пошкодження ниркового епітелію в результаті дії чинників, які впливають на каменеутворення в нирках (харчові продукти, які містять в надмірній кількості різноманітні мікроелементи, наприклад, кремній, марганець і багато інших). Конкреції ростуть, перетворюючись спочатку в сфероліт, потім мікроліт і макроліт. У результаті запального процесу збільшується кількість білково-вуглеводних з'єднань, які зміцнюють сформовані сфероліти, і тим самим прискорюють формування макроліта за рахунок осадження солей, які знаходяться в сечі.
Висновок. Проведені експерименти дозволили запропонувати етіопатогенетичну класифікацію сечокам'яної хвороби, за допомогою якої можна виділити такі типи нефролітіазу: екологічний нефролітіаз, ендогенний нефролітіаз, змішаний (еколого-ендогенний) нефролітіаз.
ЛЕЧЕНИЕ ПЕРЕЛОМОВ ШЕЙКИ БЕДРА ПУТЕМ ЭНДОПРОТЕЗИРОВАНИЯ
Яковенчук Н.Т.*, Мухаммад Ренас, клин. ординатор
СумГУ, кафедра ортопедии, травматологии и неотложных состояний
*КУ ЦГБ №1, 1-ое ортопедо-травматологическое отделение
Переломы шейки бедра (ПШБ) составляют 7% всех переломов нижних конечностей и являются привилегией лиц пожилого и старческого возраста. По данным мировой статистики к концу XX века ежегодно регистрировалось до 1,7 миллиона случаев переломов проксимального отдела бедренной кости. До 30% коек в травматологических стационарах заняты пациентами старше 50 лет, а в структуре повреждений у этих больных переломы шейки бедра составляют около 70 %.
У пострадавших преклонного возраста развивается большое количество общих и местных осложнений, борьба с которыми бывает чрезвычайно сложной и трудной, поэтому смертность среди больных с повреждением шейки бедра остается до сих пор еще очень высокой.
По данным многих авторов, консервативное лечение медиальных переломов шейки бедра дает до 98% несросшихся переломов и ложных суставов, а смертельные исходы регистрируются в 23-44% наблюдений.
Чем старше пациент или пациентка, тем хуже они переносят длительное консервативное лечение, неподвижное лежание в постели, приводящее к быстрому и все нарастающему дисбалансу физиологических функций жизнеобеспечивающих систем организма. Скелетное вытяжение вообще не в состоянии обеспечить больному ни сопоставления, ни достаточной фиксации отломков сломанной кости.
На сегодняшний день разработано большое количество способов остеосинтеза и видов металлоконструкций, предназначенных для хирургического лечения больных с ПШБ. Применение метода остеосинтеза не всегда приводит к удовлетворительным результатам лечения данного вида повреждений.
Чаще всего, как осложнение отмечают недостаточно точную репозицию отломков, миграцию или перелом металлоконструкций, асептический некроз головки, нагноение, формирование ложного сустава.
На протяжении 2010 года в ортопедо-травматологическом отделении КУ ЦГБ №1 на стационарном лечении находились 41 пациент с ПШБ. Четырем из них проведено эндопротезирование.
Использовались эндопротезы произведенные в Украине, с цементным типом фиксации.
Результаты наблюдения показывают, что проведенное вмешательство привело к хорошим результатам. Этому способствовали правильное определение показаний к его выполнению, соблюдение технологий эндопротезирования, проведение полноценного восстановительного лечения.
Но эта операция, как и всякое другое серьезное вмешательство, особенно у пациентов преклонных лет, не лишена опасностей и осложнений. Она требует тщательной подготовки, известного хирургического искусства, слаженной и четкой работы всего коллектива.
КЛІНІКО-ДІАГНОСТИЧНІ Й ЛІКУВАЛЬНІ АСПЕКТИ КАМЕНІВ ПРОСТАТИ
Артеменко О.В., студ. 6-го курсу
Науковий керівник – к.мед.н., доц. В.В. Сікора
СумДУ, кафедра ортопедії, травматології та невідкладних станів
Вступ. Камені простати дуже поширене захворювання серед чоловіків. В середньому віці вони спостерігаються практично у 75% хворих, які зверталися до уролога і були обстежені на УЗД. В похилому віці цей відсоток досягає 100%.
Перше нагадування про камені передміхурової залози було описано у нарисах відомого скульптора, художника епохи Відродження Донатуса в 1560 році. Аналогічні спостереження в 1737 році зробив англійський вчений Поль. Його співвітчизник Томпсон описав corpora amilacia (крохмальні тільця) внутріацинусів передміхурової залози і запропонував, що вони являються причиною утворення конкрементів.
Ці камені зазвичай мають невеликі розміри, але мають властивість до утворення кластерів. Великі множинні камені передусім спостерігаються у чоловіків довготривалою бактеріальною інфекцією в простаті.
Простатичні камені за кількістю можуть складати від 1 до декількох сотень. Їх розміри складають від 1,0 мм до 5,0 см в діаметрі. Як правило вони мають жовто-коричневий чи темно-коричневий колір, округлу, овоїдну чи полігональну форму. Основним інгредієнтом каменів є фосфат кальцію. Камені знаходяться або у вічку сечоводу, або глибоко в залозі.
Мета роботи. Проаналізувати клініко-діагностичні та лікувальні аспекти каменів простати по статистичних даних.
Матеріали і методи. Патогномонічних симптомів хвороби не має. Вони можуть бути характерні як, для аденоми простати, так для стриктури уретри чи хронічного простатиту. Пацієнти скаржаться на біль внизу живота, статевому члені, промежині з іррадіацією в яєчка. Відмічається забруднення при сечовипусканні, відсутність напору струменю сечі. Гематурія зустрічається не завжди, але може протікати довго тривало та інтенсивно.
Діагноз ставиться на основі пальпації простати, оглядової рентгенографії та УЗД. При пальцьовому ректальному дослідженні виявляється ділянка ущільнення простати з можливою крепітацією (18-20% випадків). Рентгенографія простати виявляє приблизно 30% кальцифікатів, так як справжні камені в основному рентген негативні. При УЗД в простаті знаходять ділянки гіперехогенності з утворенням ехопозитивної доріжки.
Результати та їх обговорення. При аналізі ультрасонографічних заключень в 990 хворих віком від 26 до 83 років гіперехогенні включення простати були знайдені в 472 ( 48%).
У віці до 36 років ця патологія зустрічається в 4,5% . Даний відсоток збільшувався до 15,3% у чоловіків у віці від 36 років до 50 років і досягав 80% серед хворих старше 50 років.
Ультразвукова картина була досить варіабельною. Розміри ділянок кальцифікатів становили приблизно від 3 до 25 мм. Множинні камені спостерігались в 70% випадків. Чітка доріжка послаблення ехосигналу знайдена лише в 26,6% спостережень.
У 54 хворих з клінічними каменями простати використовувалось консервативне лікування, яке включало призначення антибіотиків, протизапальних засобів і фізіотерапію на протязі від 2 до 12 місяців. Неефективність консервативного лікування являлось показанням до хірургічного лікування у 24 хворих ( 44,4%).
Висновки.
1. Камені простати спостерігались переважно у хворих віком понад 50 років. У чоловіків до 35 років це захворювання зустрічається в 4,5% випадків.
2. Камені в передміхуровій залозі при відсутності аденоми в 50% випадків не зв'язані з хронічним простатитом.
3. Камені, які потребують хірургічного втручання в більшості випадків мають парауретральну, параколікулярну локалізації.
4. При співвідношенні каменів простати з аденоматозним процесом ми рекомендуємо ТУР з максимально радикальним об'ємом.
СУЧАСНІ МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ ДІАБЕТИЧНОЇ РЕТИНОПАТІЇ
Шкатула П.Ю., студ. 5-го курсу
Науковий керівник – асист. С.Е. Лєкішвілі
СумДУ, кафедра ортопедії, травматології та невідкладних станів
Представлена робота є оглядом сучасних принципів лікування уражень судинної оболонки ока у осіб, що страждають цукровим діабетом – діабетичних ретинопатій (ДР). За дослідженнями ВООЗ у 2000 році поширеність цукрового діабету становила 2,8%, і до 2030 року частота захворюваності зросте вдвічі. Тому питання про лікування діабетичної ретинопатії, як провідного ускладнення цукрового діабету, є актуальним для обговорення.
Метою даної роботи є огляд останніх періодичних друкованих та електронних видань України та зарубіжних країн, де освітлені сучасні тенденції принципів лікування діабетичної ретинопатії.
Існують три основні ефективні методи для зниження втрати зору при даній патології: лазерна хірургія, інтравітральне введення триамцинолону, та вітроектомія. Одночасно з цим в США проводиться експериментальне лікування С-пептидом та олігомерними проантоціанідами екстракту соснової кори.
Принцип лазерної коагуляції, особливо у вигляді панретинальної фотокоагуляції, вважається найбільш дієвим серед сучасних методів лікування ДР. Метою методу являється утворення 1000-2000 мікровогнищ-опіків на сітківці для зниження явищ ішемії та деструкції неоваскуляцій. Така терапія призводить до часткової втрати тканини сітківки, але у більшості випадків зумовлює повернення високої гостроти зору, особливо якщо ДР супроводжувалась набряком, або припинення прогресування патологічних змін сітківки.
Принцип інтравітрального введення триамцинолону ацетоніду, що є стероїдом тривалої дії, полягає у зменшенні набряку макули, при діабетичній макулопатії, і відновленні високої гостроти зору. Вплив триамцинолону ацетоніду триває до трьох місяців, а значить виникає необхідність у повторних уведеннях препарату. Серед ускладнень провідними є катаракта, стероїд-індукована глаукома та ендофтальміт.
Крім перелічених методів для відновлення зору деякі пацієнти потребують вітроектомії. Вітроектомія проводиться при наявності значного крововиливу у скловидне тіло. Процедура полягає у видаленні останнього і заміні вмісту спеціальними фізіологічними розчинами. Експерименти з використанням С-пептиду показали багатообіцяючі результати в лікуванні офтальмо-діабетичних ускладнень пов’язаних з судинною дегенерацією. Результатами застосування олігомерних проантоціанідів екстракту соснової кори були покращення мікроциркуляції, зменшення набряку сітківки та відновлення високої гостроти зору на ранніх стадіях діабетичної ретинопатії.
Проведена робота дає змогу зробити висновок про стрімкий розвиток та багатовекторність принципів лікування діабетичної ретинопатії різних стадій, можливість індивідуального вибору методу лікування в залежності від ступеню маніфестації патологічного процесу, включаючи експериментальні методи терапії.
АНАЛИЗ МЕТОДОВ ЛЕЧЕНИЯ ДЕТЕЙ С РОТАЦИОННЫМ ПОДВЫВИХОМ АТЛАНТА
Бабич В.А.; Губар Р.Г. студ. 5-го курса
СумГУ, кафедра ортопедии, травматологии и неотложных состояний
Актуальной проблемой вертебрологии является нестабильность краниовертебральной зоны, характеризующаяся хроническими динамическими подвывихами, как в атлантоокципитальном, так и в атлантоаксиальном суставах.
Материалы и методы. В основе работы лежат результаты обследования 128 пациентов в возрасте от 3 до 17-и лет, находившихся на амбулаторном и стационарном лечении в СОДКБ. На основе анализа клинических данных у больных с ротационным подвывихом атланта выделяют три основных синдрома: болевой, установочное положение головы, ограничение движений. Дополнительным методом исследования, при данной патологии является рентгенография в передне-задней проекции через открытый рот, при которой видим ассиметричное расположение суставных поверхностей СI-СII, нарушение центрации зуба СII относительно СI. Вспомогательные методы исследования (КТ и электромиография) представляют возможность выявить наличие врожденных аномалий развития СI и СII; нарушение тонуса мышечной группы обеспечивающее подвижность в сегменте СI-СII.
Основным методом лечения является консервативное: фиксация шейного отдела позвоночника воротником Шанца и вытяжение с помощью петли Глиссона. Также применяются методы лечения по Витюхову и Рине-Гютеру.
Пациенты были разделены на группы: по механизму травмы, по времени получения повреждения, по половому и по временному признаку.
Причины: резкое или чрезмерное сгибание, реже разгибание в шейном отделе позвоночника, сочетающееся с ротацией в ту или иную сторону; релаксация мышц шеи или нескоординированное их сокращение; часто – травма шейного отдела позвоночника. Сходную клиническую картину имеют аномалии развития и синдром Гризеля.
Симптоматика: голова больного наклонена в больную и ротирована в противоположную сторону. Пациент жалуется на боль в верхнем сегменте шеи, невозможность, или ограничение движений в сторону противоположную подвывиху. Пальпаторно – отмечается болезненность при нажатии на остистые отростки и паравертебральные зоны в области сегментов СI-СIII, часто – болезненность при осевой нагрузке. Пассивные движения в сторону противоположную поражению болезненны, зачастую невозможны.
Результаты лечения. У 100% наблюдаемых пациентов после вытяжения на петле Глиссона в течении 3-5 дней, и дальнейшей фиксации воротником Шанса на протяжении 10 дней наступило полное выздоровление. У 80% пациентов с незначительным ограничением функции и умерено выраженным болевым синдромом наступило полное выздоровление, 18% из этой группы – требовали консервативного лечения на петле Глиссона, 2% пациентов была необходима консультация отоларинголога, пульмонолога и лечение воспалительных заболеваний носоглотки.
ВИДИ ТА ОБСЯГ ОПЕРАТИВНОГО ЛІКУВАННЯ УШКОДЖЕНЬ СУХОЖИЛКІВ КИСТІ У ДІТЕЙ ТА ВІДНОВЛЕННЯ ФУНКЦІЇ У ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНОМУ ПЕРІОДІ.
Бабич В.А.; Веселов А.В., лікар-інтерн
СумДУ, кафедра ортопедії, травматології та невідкладних станів
Пошкодження сухожилків кисті у дітей є важливим питанням в клініці ортопедії і травматології, адже цей вид травматизму доволі часто зустрічається в наш час. Основними причинами такого виду травматизму можна виділити такі: побутовий травматизм, вуличні та хуліганські травми. Відновлення функції кисті – найважливіше завдання лікаря травматолога. Вибір методу оперативного втручання залежить від виду, локалізації, характеру пошкодження сухожилків згиначів чи розгиначів кисті.
При вивченні даної патології було проаналізовано історії хвороб ортопедо-травматологічного відділення СОДКЛ за 2009-2010 роки. За підзвітний період у відділенні було проліковано 20 хворих, 14 з яких в ургентному порядку, та 6 хворих в плановому. В усіх випадках ургентного звернення до травмпункту СОДКЛ були свіжі різані (8хв.), рубані (1хв.), рвані (1хв.), укушені (1хв.), та підшкірні пошкодження сухожилків розгиначів (3хв.) кисті. При плановому зверненні в лікарню причинами були або застарілі пошкодження сухожилків згиначів з розвитком контрактури (3хв.), або підшкірні травматичні розриви сухожилків розгиначів кисті (3хв.).
При відкритих пошкодженнях сухожилків (11хв.) використовувались оперативні методи лікування, це пов’язано з необхідністю проведення ПХО рани та накладання первинних сухожильних швів. Оперативного втручання також потребували 3 хворих із застарілими пошкодженнями сухожилків, яким було проведено усунення дерматоген них (1хв.) та техногенних (2хв.) контрактур. Хворих з пошкодженням сухожилків розгиначів було проліковано шляхом трансартикулярного остеосинтезу спицею,яка проходила із нігтьової фаланги через дистальний та проксимальний міжфаланговий суглоб в основну фалангу. Хворим з пошкодженням сухожилків згиначів накладено шина Белера в середньому фізіологічному згинанні, з пошкодженням розгиначів – шина Белера в максимальному розгинанні. У 18-ти випадках отримані гарні результати, відновлення функції кисті повне. У 2-х хворих незадовільні результати, що пов’язано з розвитком дерматогенної контрактури, та порушенням функції кисті.
Отримані результати свідчать про адекватність та своєчасність проведеного лікування, а також відновлення функції кисті в післяопераційному періоді, що особливо важливо для дітей та підлітків. У подальшому акцент слід робити на попередженні розвитку контрактур будь-якого генезу, та впровадженні у практику новітніх шовних матеріалів.
АРТРОСКОПИЯ – ДИАГНОСТИКА И ЛЕЧЕНИЕ ВНУТРИСУСТАВНЫХ ПОВРЕЖДЕНИЙ
КОЛЕННОГО СУСТАВА (СОБСТВЕННЫЙ ОПЫТ)
Шищук В.Д.
СумДУ, кафедра ортопедії, травматології та невідкладних станів
Артроскопия как один из методов диагностики продолжает совершенствоваться и постоянно открывает новые возможности лечения повреждений и заболеваний опорно-двигательного аппарата. Диагностика и лечение патологии коленного сустава всегда оставалась и продолжает оставаться сложной проблемой. Совершенствование методик диагностики и лечения продолжается. Появление артроскопии даёт возможность значительно улучшить качество диагностики и результаты лечения. До сих пор не все ортопеды имеют полное представление как о возможностях диагностики заболевания и повреждений коленного сустава, так и о том, какие операции на коленном суставе можно провести полностью или частично под артроскопическим контролем.
Нами были отобраны пациенты с подозрением на повреждение менисков коленного сустава. Располагаем опытом лечения 19 пациентов, в том числе 5 женщин и 14 - мужчин. Средний возраст пациентов 29 лет. Из них профессионально занимающихся спортом – 14 пациентов. У 83% пациентов было исследовано отдалённые результаты. У 93% пациентов результаты были удовлетворительные. После проведённого физиофункционального лечения амбулаторное лечение продолжили 4 пациента, одна из них пациентка 59 лет оперирована на обеих коленных суставах. По нашему мнению, одним из методов диагностики и лечения является артроскопия.На сегодняшний день этот метод является не только отличным методом диагностики, но и наилучшим методом лечения внутрисуставной патологии коленного сустава.
СУЧАСНІ ПЕРСПЕКТИВИ ДІАГНОСТИКИ
РАКУ ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ НА РАННІХ СТАДІЯХ
Волкогон А.Д.
СумДУ, кафедра ортопедії, травматології та невідкладних станів
Захворюваність на рак передміхурової залози займає перше місце серед онкологічних захворювань у чоловіків. Тому не випадковим є підвищений інтерес до даної патології як у закордонних спеціалістів так і вітчизняних фахівців. Особливу увагу звернено на можливість ранньої діагностики раку передміхурової залози, коли можливо проведення радикального видалення враженого органу, тобто проведення простатектомії.
Значні можливості для виявлення скритих форм раку простати були відкриті перед урологами завдяки втіленню скринінгового методу по визначенню простат специфічного антигену, скорочено ПСА.
Але на теперішній час сучасні вимоги диктують дещо інший підхід, а саме передбачити можливість виникнення раку передміхурової залози у чоловіків, особливо у тих пацієнтів, чиї рідні мали дану патологію.
Такі перспективи стають реальними у зв’язку із втілення різних методів генетичних досліджень, а саме вивчення поліморфізму певних генів (що так чи інакше пов’язані з канцерогенезом у простаті) методом полімеразної ланцюгової реакції.
Перспективність подібних досліджень слід сфокусувати не тільки на досліджені генетичних маркерів при злоякісних захворювання передміхурової залози, але й інших органів, зокрема нирок та сечового міхура.
ТУР ПРОСТАТИ ЗА МЕТОДИКОЮ NESBIT
Волкогон А.Д.; Онищенко М.В., студ 4-го курсу
СумДУ, кафедра ортопедії, травматології та невідкладних станів
За останні роки помітно зріс рівень захворюваності на аденому передміхурової залози. Основними ознаками аденоми простати є порушення виділення сечі у вигляді частих позовів до сечовипускання (особливо в нічний час, через кожні 1-3 години), зменшення кількості сечі за одне сечовипускання до 50-100 грамів, затруднення при спорожненні сечового міхура та ослаблення тиску сечі. Коли хворий не звертається до уролога на самому початку появи вище вказаних ознак, аденома простати призводить до порушення роботи нирок, загальної інтоксикації організму, розладів роботи серця та, врешті решт, до затримки сечі.
Існує два шляхи позбавлення від аденоми: перший – відкрита операція, другий – ендоскопічна – ТУР (трансуретральна резекція). Остання операція виконується без розрізів, за 30-45 хвилин, з наступного дня після втручання хворий самостійно ходить, а на 4-6 день виписується з відділення. В той час як відкрита операція триває 60-90 хвилин, а після операційний період затягується до 20-35 днів.
Різні методики видалення (власне резекції) аденоматозної тканини відрізняються особливостями переривання кровопостачання залози шляхом коагуляції судин великого та середнього калібру.
Проаналізувавши результати лікування 24 хворих віком від 59 до 83 років з об’ємом аденоми від 43 до 68 см² ми дійшли висновку, що найбільш ефективним методом резекції, враховуючи час операції та об’єм інтраопераційної кровотечі, є методика за Nesbit.