Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний університет медичний інститут «актуальні питання теоретичної медицини»
| Вид материала | Документы |
- Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний, 3595.69kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 964.46kb.
- Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет медичний інститут, 738.24kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1028.21kb.
- Ерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський державний, 950.39kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров`я україни сумський, 1131kb.
- Конспект лекцій Суми Сумський державний університет 2011 Міністерство освіти І науки,, 1592.04kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 784.64kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1042.47kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Міністерство охорони здоров’я, 5570.5kb.
Высоцкий И.Ю., Качанова А.А., Федорова И.П.*, Высоцкая Е.И., студ. 4-го курса**
СумГУ, кафедра биохимии и фармакологии,
*Киевский национальный университет им. Тараса Шевченко,
**Национальный медицинский университет им. А.А. Богомольца
Целью настоящей работы было создание нового водорастворимого сополимера N-винилпирролидона с N,N-диметиламиноэтилметакрилатом и винилбутиловым эфиром (N-ВП-(ДМАЭМ)2-ВБ), проявляющего детоксицирующую актвиность по отношению к алкилирующим агентам.
В основу исследования положена задача создать соединение обладающее более высокой по сравнению с существующими аналогами активностью. Для решения этой задачи в структуру исходного сополимера наряду с гидрофильными звеньями N-винилпирролидона вводили гидрофобный винилбутиловый остаток и повышенное количество звеньев диметиламиноэтилметакрилата, включающих третичные алкиламиногруппы.
Детоксицирующая активность N-ВП-(ДМАЭМ)2-ВБ оценивалась в опытах на крысах, на модели патологического процесса, развивающегося у животных в условиях однократного перорального введения эпихлоргидрина (ЭХГ) в дозе, равной 150 мг/кг в виде 5%-ного раствора, приготовленного на подсолнечном масле. Изучаемое соединение вводили в виде 5%-ного водного раствора по 300 мг/кг массы перорально, или по 100 мг/кг массы внутримышечно, двухкратно, за 30 минут до и через 5 минут после введения яда. Кровь у белых крыс для определения концентрации в ней ЭХГ отбиралась из бедренной вены через 1, 3, 6 и 24 часа от момента последнего введения изучаемых веществ.
Клиническая картина у леченных животных, в сравнении с животными, получавшими эталонные препараты (гемодез, энтеродез), характеризовалась менее выраженной симптоматикой отравления. Они были в те же сроки наблюдения боле подвижными, принимали пищу, воду, живее реагировали на звуковой сигнал. Сроки гибели крыс, получавших сополимер N-ВП-(ДМАЭМ)2-ВБ, были в 2,8 раза больше, чем у леченных эталонными препаратами.
Кроме этого, в условиях острой, пероральной интоксикации ЭХГ N-ВП-(ДМАЭМ)2-ВБ обладает способностью в значительной степени уменьшать концентрацию яда в плазме крови как при энтеральном, так и парентеральном путях введения. Этот эффект достоверно превышает таковой у энтеродеза во все сроки исследования, а у гемодеза через 3, 6 и 24 часа от момента введения препаратов. Причем детоксицирующее действие сополимера N-ВП-(ДМАЭМ)2-ВБ более выражено при пероральном пути его введения в организм.
Следует отметить, что энтеродез, тем более гемодез, проявляют невысокую детоксицирующую активность по отношению к ЭХГ. Статистически значимое снижение концентрации яда в плазме крови под влиянием энтеродеза отмечалось лишь на 3-м и 6-м часах, а под влиянием гемодеза только на 24-м часу эксперимента.
Таким образом, полученные результаты указывают на то, что по влиянию на течение клинической картины отравления и по способности уменьшать концентрацию ЭХГ в плазме крови как при энтеральном, так и при внутримышечном путях введения, N-ВП-(ДМАЭМ)2-ВБ заметно превосходит препараты-аналоги производные низкомолекулярного поливинилпирролидона энтеродез и гемодез. Это указывает на перспективность его использования при отравлении веществами алкилирующего типа действия.
ОСОБЛИВОСТІ ФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ СТУДЕНТІВ В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД ТИПУ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ
Лось Л.О., Бокатов А., студ. 3-го курсу
СумДУ, кафедра фізіології і патофізіології з курсом медичної біології, кафедра фізичного виховання
Як відомо фізичні вправи сприяють виникненню в організмі людини морфологічних та функціональних змін, які призводять до розширення функціональних можливостей органів і систем, покращення регулюючих властивостей організму, збільшення об’єму компенсаторно-адаптаційних реакцій. Цікавим є проблема впливу спеціальних фізичних навантажень при різних типах вегетативної нервової системи, тому метою роботи було вивчення морфофункціонального стану, фізичного розвитку студентів, в залежності від вегетативного статусу.
В дослідженні брали участь 36 студентів І-го курсу – дівчата і юнаки, віком 17-20 років які за станом здоров’я віднесені до основного медичного відділення. Всі вони були поділені на 3 підгрупи за переважанням типу автономної нервової системи, в кожній групі було 6 дівчат і 6 хлопців. Протягом року дослідження студенти всіх груп займались за програмою з фізичного виховання для студентів вищих навчальних закладів України. Інтенсивність та об’єм фізичних навантажень в групах були приблизно однаковими. Фізичне виховання студентів експерементальних підгруп було спрямоване на розвиток швидкісних якостей, силових якостей та загальної витривалості. Контрольним вихідним рівнем студентів, що приймали участь у дослідженні, було взято вихідний стан функціональних показників та показників фізичної тренованості на час поступлення на перший курс у вищий навчальний заклад.
Визначення типу вегетативної нервової системи здійснювали за методикою Р.М.Баєвського, при дослідженні функціональних вимірів аналізували показники життєвої ємності легень, за допомогою сухого спірометра, динамометрії правої і лівої рук, за допомогою кистьового динамометра, час виконання, для визначення рівня швидкісної підготовки - біг на короткі (30м і 100м) та довгі (2000м 3000м) дистанції. Функціональні виміри проводили на початку і вкінці першого року навчання.
Аналіз досягнутих результатів студентів – симпатотоніків свідчать про кращу фізичну підготовленість роботі швидкісного характеру. Фіксувалось найбільше покращення часу у юнаків симпатотоніків на 1,53%, тоді як у нормотоників на 1,2%, а у парасимпатотоників на 0,97%, аналогічне зростання відбулось у дівчат на 1,36%, 1,28%, 1,11% відповідно.
У студентів і дівчат і юнаків з переважанням нормотонічного типу автономної нервової системи під впливом регулярних фізичних навантажень кращі результати спостерігаються в роботі силового характеру. Збільшення показників динамометнрії спостерігалось у хлопців симпатотоників на 6,12%, у нормотоників на 7,15%, і у парасимпатотоників на 5,87%. Ця ж тенденція спостерігалась і у дівчат: зростання відбулось відповідно на 5,87%, 6,42% і 5,92%.
У студентів юнаків і дівчат з переважанням парасимпатотонічного типу автономної нервової системи під впливом регулярних фізичних навантажень було зафіксовано найкращі результати роботі на витривалість. Після року систематичних занять фізичною культурою зростання показників спостерігали у хлопців симпатотоників на 2,48%, у нормотоників на 2,4%, і найбільше у парасимпатотоників на 2,6%. Ця ж тенденція спостерігалась і у дівчат: зростання відбулось відповідно на 2,3%, 2,38% і 2,49%.
Виявлені результати свідчать, що за умов фізичних навантажень у всіх студентів, як у дівчат, так і у юнаків відбуваються якісні зміни фізичного розвитку, поліпшуються показники за рахунок тренованості організму. Систематичні заняття фізичною культурою сприяють адаптації до фізичних навантажень всіх систем організму, збільшенню м’язової маси, зміцненню опорно-рухового апарату. Достатня фізична активність сприяє збільшенню опору організму людини до впливу несприятливих факторів навколишнього середовища, покращує пристосування до фізичних навантажень.
Сравнительные особенности влияния антидепрессантов разных групп на поведенческие реакции крыс
Хомяк Е.В.
Научный руководитель – проф. В.И. Мамчур
Днепропетровская государственная медицинская академия,
кафедра фармакологии, клинической фармакологии и фармакоэкономики
В последние годы все большее внимание привлекает к себе состояние психического здоровья групп населения
Так, по данным ВОЗ депрессивными расстройствами различной природы страдает до 5% населения мира, причем у лиц старше 60 лет частота депрессий составляет 13-18%. В индустриально развитых странах психическими расстройствами объясняются пять из 10 основных причин утраты трудоспособности.
Целью нашей работы было оценить влияние нескольких представителей различных групп антидепрессантов на поведенческую и двигательную активность животных.
Эксперименты были проведены на белых половозрелых нелинейных крысах обоих полов, весом 170-200г, которые были разбиты на группы, в каждой группе – по 10 крыс. Изменения показателей оценивались с помощью теста «Открытое поле». Исследуемые препараты: амитриптилин (10 мг/кг в/ж), милнаципран (25 мг/кг в/ж) и эсциталопрам (5 мг/кг в/ж). Контрольной группе вводилась дистиллированная вода в/ж.
Наши исследования показали, что амитриптилин вызывает удлинение латентного периода на 164% (р<0,05), при этом была выявлена тенденция к увеличению горизонтальной двигательной активности (увеличение количества пересеченных квадратов) и достоверное увеличение исследование активности (увеличение количества стоек на 39% (р<0,05). При этом, селективный ингибитор обратного захвата серотонина эсциталопрам имел другой профиль изменений поведенxеских реакций. В меньшей степени, чем амитриптилин он уменьшал латентный период (+59% (р<0,05), двигательная активность увеличивалась более значительно (+48% (р<0,05)), что сопровождалось снижением эмоциональных реакций (снижение количества актов грумминга на 34% (р<0,05)). Ингибитор обратного захвати серотонина и норадреналина милнаципран занимал промежуточное положение по степени выраженности изменений поведенческих реакций. При этом, вызывал сходные с эсциталопрамом, но менее выраженные изменения латентного периода и двигательной активности (+124% и 17% (р<0,05) соответственно), сходные с амитриптилином, но менее выраженные изменения вертикальной исследовательской активности (+32% (р<0,05)).
Таким образом, данные наши исследования могут свидетельствовать о том, что более селективный антидепрессант эсциталопрам вызывал «растормаживающий» двигательную активность эффект, а неселективно действующие препараты в большей степени оказывали успокаивающий эффект, более выраженный у амитриптилина, сопровождающийся усилением исследовательской активности.
ВПЛИВ СУМІСНОГО ВВЕДЕННЯ ЛАМОТРИДЖИНУ З ТРАМАДОЛОМ НА ВНУТРІШНЬОЦЕНТРАЛЬНІ ВЗАЄМОВІДНОСИНИ МІЖ СТРУКТУРАМИ МОЗКУ
Опришко В.І., Куник А.В.
Дніпропетровська державна медична академія,
кафедра фармакології, фармакоекономіки та клінічної фармакології
Біль різного походження, по-перше, – це найбільш частий синдром, який є ознакою основного захворювання, і, по-друге, цей синдром може бути коморбідним з іншими патологічними станами нервової системи, зокрема епілепсією [K. Kroenke,2009; E. L. Poleshuck, 2009]. Функціональні зміни взаємодії структур мозку під впливом анальгетичних і антиепілептичних засобів можуть виявлятися в кінцевому фармакологічному ефекті при поєднаному введенні вказаних груп нейротропних препаратів.
Нейрофізіологічні досліди проведені на кролях (в умовах вільної поведінки тварин) із хронічно імплантованими в утворення мозку (фронтальна кора (ФК), дорзальний гіпокамп (ДГ), дорзомедіальний мигдалик (ДММ), ретикулярна формація (РФ)) біполярними ніхромовими (діаметр 100 мікрон) електродами. Нами були використані наступні методики: метод вивчення збудливості структур головного мозку [Ю.С. Бородкін, 1967; Е. Christopher, 1969]; інтрацентральні взаємовідношення між деякими структурами головного мозку [Ю.С. Бородкін, 1967; В.А. Крауз, 1972; В.Й. Мамчур 1989; О.К. Ярош, 1991]. Протисудомна активність тестувалась на моделі коразолових судом на щурах.
За результатами досліджень визначено, що поєднане введення трамадолу (Т) з ламотриджином (Л) проявляє виражений негативний вплив на протисудомний ефект антиконвульсанта: постерігалося вкорочення часу до перших пароксизмів в 1,5 рази (р<0,05), а тривалісті життя- в 1,4 рази (р<0,05) .
При порівнянні дії Т+Л (20 мг/кг + 20 мг/кг) у інтактних і судомних тварин, відмічається підвищення гальмування РФ (в 1,4 рази; р<0,05) при пароксизмах, але ослаблення інгібування неокортекса (в 2,29 рази; р<0,05). А от співставлення з дією ламотриджину (20 мг/кг) показало, що комбінація більш виражено гальмує РФ у тварин з підвищеною судомною готовністю мозку (в 1,69 рази; р<0,05) але є антагоністом ламотриджину відносно ДГ і ДММ, в 1,59 і 2,29 рази (р<0,05) відповідно, ослаблюючи інгібуючу дію останнього на ці структури (табл. 4.25, рис. Л.2). Крім того, додавання трамадолу нівелює викликані ламотриджином зміни інтрацентральних взаємовідносин між структурами головного мозку.
Таким чином, наркотичний анальгетик, введений одночасно з антиконвульсантам, нівелював викликані ним позитівні відхилення у внутрішньоцентральних взаємовідносинах між структурами при патології мозку, що не могло не відобразитися на протисудомній дії останнього.
ВПЛИВ АНТИКОНВУЛЬСАНТІВ НА СУДОМНУ ДІЮ КОРАЗОЛУ
Шастун Н.П.
Науковий керівник - д.мед.н., доц. В.І. Опришко
Дніпропетровська державна медична академія,
кафедра фармакології, фармакоекономіки та клінічної фармакології
Епілепсія – хронічне захворювання, яким страждає майже 50 млн. людей, або 0,5-1% населення світу (S, Marson AG, 2003). В епідеміологічному дослідженні Fisher показано, що повного контролю над нападами не вдається досягти у 50% хворих епілепсією, що виявилось значно вище досягаємого рівня (Fisher RS, Vickrey B.,2000). Можливо введення нових антиконвульсантів змінить повсякденну практику призначення медикаментозного лікування епілепсії. Оскільки на сьогоднішній день ще недостатньо об'єктивних даних про клінічні властивості препаратів з груп нових антиконвульсантів, необхідні нові досліди в цій галузі.
Досліди проведені на 60 білих статевозрілих щурах масою 180-220 г. Протиепілептичні засоби вводили тваринам одноразово внутрішньоочеревинно, з 1% розчином твіну-80 (Servia) у таких дозах: вальпроат натрію 80 мг\кг, габапентин 100 мг\кг, топірамат 150 мг\кг, карбамазепін 40 мг\кг, ламотриджин 20 мг\кг. Протисудомна активність тестувалась на моделі коразолових судом.
За результатами досліджень визначено, що вальпроат (80 мг/кг) проявляв себе, як найбільш сильний антиконвульсант з цієї групи препаратів. Він на 357,8% (р<0,05) подовжував латентний період до початку судомного нападу та захищав 70% тварин від загибелі. Загальна сума балів судомного синдрому склала 1,89± 0,59
Ненабагато поступалися вальпроату по силі дії ламотриджин і топірамат, котрі вірогідно подовжували латентний період судомного нападу в 4,25 і 3,7 разів відповідно, та збільшували тривалість життя експериментальних тварин на 220% (р<0,05) та 185% (р<0,05) відповідно.
Більш слабкими антиконвульсантами на даній моделі судом показали себе габапентин та карбамазепін. Габапентин (100 мг/кг) та карбамазепін (40 мг/кг) вкорочували латентний період появлення перших судомних реакцій і генералізованого нападу на 182,9% (р<0,05) і 116,1% (р<0,05) відповідно, та подовжували час до загибелі тварин на 137% (р<0,05) та 96% (р<0,05).
Інтенсивність судом дорівнювала 3,4 і 3,8 балам, тобто у всіх тварин, котрим вводили дані препарати, спостерігалися клоніко-тонічні судоми.
Отже, по інтенсивності антиконвульсантної дії на моделі коразолових судом досліджені лікарські засоби можна розмістити наступним чином: вальпроат > ламотриджин > топірамат > карбамазепін > габапентин.
ИЗМЕНЕНИЕ МИНЕРАЛЬНОЙ ПЛОТНОСТИ КОСТНОЙ ТКАНИ У ЖИВОТНЫХ С ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНЫМ ОСТЕОПОРОЗОМ
Сквирский А.В.
Научный руководитель - д.мед.н., проф. В.И. Мамчур
Днепропетровская государственная медицинская академия,
кафедра фармакологии, клинической фармакологии и фармакоэкономики
Для исследования изменений в костной ткани были использованы три группы животных: молодые крысы (возраст 6 месяцев), старые крысы (возраст 18 месяцев) и овариоэктомированные крысы (OVX) (возраст 1 год). Исследование минеральной плотности костной ткани производилось методом DXA на аппарате Lunar Prodigy.
Результаты исследований показали, что показатели минеральной плотности костной ткани (BMD) у старых животных на 15,87% выше, чем у молодых крыс. Наибольшие различия в этой группе наблюдались в верхних конечностях: +29,15%, наименьшие - в костях таза: +4,16% (в сравнении с 6-месячными крысами).
В группе OVX показатели минеральной плотности исследовались до операции по удалению яичников и через 60 дней после операции (период формирования модели остеопороза). Через два месяца после операции у крыс общая BMD уменьшилась на 9,01% в сравнении с исходными показателями до операции. Наибольшие изменения наблюдались в верхних конечностях: -19,9%, наименьшие: -4,57% в области позвоночника.
Таким образом, операция по удалению яичников привела к снижению минеральной плотности костной ткани у крыс или формированию постменопаузального остеопороза.
Однако, OVX крысы, через 2 месяца после операции имели общую BMD на 4,18% выше, чем у молодых животных. Этот факт можно объяснить тем, что по данным литературы, пика костной массы крысы достигают к первому году жизни.
В сравнении с группой старых животных, общая BMD годовалых крыс до операции была практически одинаковой, что может свидетельствовать о том, что не у всех животных сенильного возраста наблюдались явления остеопороза. Однако, если экстраполировать эти данные на людей, 18-месячные крысы соответствуют возрасту 50 – 60 лет, и в человеческой популяции частота остеопороза в данной группе составляет 50 – 60 %.
Таким образом, на основании проведенных исследований можно сделать следующие выводы:
- Группа OVX животных – минеральная плотность снизилась по сравнению с показателями до операции, что свидетельствует о сформированной модели первичного постменопаузального остеопороза.
- Группа старых животных – минеральная плотность костной ткани близка по значению к показателям годовалых животных, что свидетельствует о том, что не у всех животных имеются явления остеопороза.
- Группа молодых животных - показатели костной плотности соответствуют значениям этапа формирования костей согласно данным литературы.
Влияние НООТРОПОВ на тиол-дисульФидное равновесие в тканях головного мозга крыс с аллоксан-индуцированным диабетом
Жилюк В.И.
Научный консультант – д.мед.н., проф. В.И. Мамчур
Днепропетровская государственная медицинская академия,
кафедра фармакологии, клинической фармакологии и фармакоэкономики
Целью исследований служило определение влияния пирацетама, прамирацетама, экстракта гинко билоба и цереброкурина на состояние тиол-дисульфидного равновесия в тканях головного мозга крыс с аллоксановым диабетом (АД).
Исследование проведены на белых крысах. Диабет формировали однократным подкожным введением аллоксана моногидрата (Sigma, США) в дозе 150 мг/кг. Пирацетам (500 мг/кг, в/ж), прамирацетам (300 мг/кг, в/ж), экстракт гинкго билоба (EGb 761, 40 мг/кг, в/ж), цереброкурин (0,05 мл/кг, в/б), вводили на протяжении 20 дней, начиная с 11 дня после введения аллоксана. Уровень SS и SH (тиолдисульфидный коэффициент - ТДК=SH/SS), а также активность глутатионпероксидазы (ГПО) и глутатионредуктазы (ГР) определяли спектрофотометрически. Содержание окисленного (ГлутО) и восстановленного (ГлутВ) глутатиона устанавливали флюорометрически.
Установлено, что формирование экспериментального диабета сопровождалось значимым на 95% (р<0,001), снижением значений ТДК, а также увеличением в 2,5 раза (р<0,001) уровня ГлутО и синхронным на 85,6% (р<0,001) снижением концентрации восстановленной формы глутатиона. Также на этом фоне зарегистрировано сопоставимое на 74,2% (р<0,001) и 73,1% (р<0,001) снижение активности ГПО и ГР. В данных условиях пирацетам, способствовал уменьшению содержания ГлутО на 26% % (р<0,001), но при этом не влиял на значения остальных исследуемых показателей. Введение прамирацетама сопровождалось увеличением в 6,4 раза (р<0,001) по сравнению с контролем ТДК, а также повышением в 4 раза (р<0,001) уровня ГлутВ, при снижении на 46,6% (р<0,001) содержания ГлутО, а также способствовало повышению в 2,7 и 2,6 раза (р<0,001) активности ГР и ГПО. В тоже время EGb 761 приводил к умеренному, в 1,4 раза (р<0,05), росту значений ТДК, а также повышению уровня ГлутВ, а также активности ГР и ГПО на 13,8% (р<0,05), 26,2% (р<0,001) и 21,1% (р<0,001) соответственно. В свою очередь, уровень ГлутО в этой группе снижался на 28,8% (р<0,001). Наибольшая активность отмечена у цереброкурина, который в 12,3 раза повышал ТДК, а также в 5,4 раз уровень ГлутВ (р<0,001). Активность ГР и ГПО также возрастала в 2,64 и 2,56 раза (р<0,001). В тоже время содержание ГлутО снижалось на 71% (р<0,001).
Таким образом, применение средств ноотропной терапии в разной степени способствует снижению выраженности явлений оксидативного стресса в тканях головного мозга. Цереброкурин и прамирацетам по влиянию на восстановление тиол-дисульфидного равновесия, а также течение реакций свободно-радикального окисления в тканях мозга оказывают более значимый эффект по сравнению с экстрактом гинко билоба и пирацетамом.
ИССЛЕДОВАНИЕ ВЛИЯНИЯ НЕЙРОПРОТЕКТОРОВ НА ФИЗИЧЕСКУЮ РАБОТОСПОСОБНОСТЬ КРЫС НА ФОНЕ ВВЕДЕНИЯ КАРБАМАЗЕПИНА
Иванов А.В.
Научный руководитель - д.мед.н., доц. В.И. Опрышко
Днепропетровская государственная медицинская академия,
кафедра фармакологии, фармакоэкономики и клинической фармакологии
Эпилепсия является одной из распространенных болезней нервной системы. В популяции число людей, страдающих эпилепсией, составляет 5-10 человек на 1000. При этом не менее одного припадка в течение жизни переносят 5% населения и у 20-30% больных заболевание является пожизненным (Е.И. Гусев и Г.С. Бурд, 1994; Карлов В.А., 2000; Л.Л. Тойтман и соавт., 2000; Hauser, 1995, Oliveros, 1997). Несмотря на большое количество работ, посвященных медикаментозному лечению эпилепсии, более 75% из 40 млн. больных эпилепсией не получают адекватного лечения; при этом качество жизни пациентов остается неудовлетворительным (Е.И. Гусев и соавт., 1999; Yerbey, 2000). Это связано с побочными действиями известных противоэпилептических препаратов, одним из которых является снижение физической работоспособности.
Продуктивным подходом к повышению эффективности и снижению побочного действия антиконвульсантов является их комбинированное использование с нейропротекторами (С.Б. Середенин, Т.А. Воронина 1998).
Исследование проводилось на 80 половозрелых крысах весом 180-220г, животные были поделены на 4 группы по 20 крыс. Физическую работоспособности изучали в тесте «горизонтальная перекладина», где учитывалась длительность периода в течении которого крыса удерживалась на перекладине. Нейропротекторы вводились перорально в течении 4-х дней (энтроп 600мг/кг, ноофен 500мг/кг, олатропил 500мг/кг), антиконвульсант (карбамазепин 40мг/кг) - парентерально за 60 мин до исследования. Данные эксперимента обрабатывались методом вариационной статистики при помощи программы StatPlus.
Полученные результаты показали, что при комбинированном применении препаратов, длительность периода пребывания животных на перекладине увеличилась по сравнению с данными полученными при исследовании группы с введением только карбамазепина.
Так применение антиконвульсантов с энтропом увеличело физическую работоспособность на 68,3% (p<0,05), с ноофеном - на 44,1% (p<0,05),с на олатропилом - на 47,98% (p<0,05). Карбамазепин же в сравнении с контрольной группой интактных животных уменьшал время прибывания на перекладине на 35% (p<0,05).
Таким образом введение ноотропов на фоне карбомазепина средств нивелировали негативное влияние последних на физическую работоспособность.
ОКИСЛЮВАЛЬНІ ПРОЦЕСИ В ОРГАНІЗМІ ТВАРИН ЗА УМОВ ПОЄДНАНОГО ВПЛИВУ ІЗОНІАЗИДУ, РИФАМПІЦИНУ ТА СПОЛУК ШЕСТИВАЛЕНТНОГО ХРОМУ
Бурмас Н.І.
Науковий керівник – проф. Л.С. Фіра
Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського,
кафедра фармацевтичної хімії
З публікацій останніх років стає очевидним, що накопичення важких металів та їх сполук у навколишньому середовищі, викликає різноманітні функціональні та метаболічні порушення організму, у тому числі пов'язані з розвитком вільнорадикальних процесів. Поряд з цим, науковцями продовжується вивчення питання медикаментозного отруєння організму, зокрема ізоніазидом та рифампіцином, які призводять до порушень структури печінки, значних змін окислювальних процесів. Проте, в літературі зовсім немає повідомлень про вплив сполук шестивалентного хрому на організм тварин на тлі ізоніазидного та рифампіцинового ураження печінки.
Метою даної роботи було дослідити окислювальні процеси в організмі тварин за умов поєднаного впливу ізоніазиду, рифампіцину та сполук шестивалентного хрому.
Експериментальне ураження білих щурів-самців старечого віку масою 280-300 г здійснювалось за умов поєднаного щодобового внутрішньошлункового введення ізоніазиду у дозі 0,05 г на 1 кг маси тіла, рифампіцину - 0,25 г/кг і розчину біхромату калію – 3 мг/кг протягом семи діб. Тварин поділили на чотири групи: перша дослідна група (Д1) отримували розчин К2Cr2O7, Д2 – рифампіцин і ізоніазид, Д3 - розчин К2Cr2O7, ізоніазид і рифампіцин одночасно, І - фізіологічний розчин. Активність окислювальних процесів оцінювали за вмістом продуктів окислювальної модифікації білків та ТБК-активних продуктів.
Нами відмічено, що у тварин Д3 спостерігається підвищення процесів окислювальної модифікації білків у сироватці крові на 10 % у порівнянні із першою дослідною групою. Така ж сама тенденція спостерігається і у печінці уражених тварин. При порівнянні дослідних груп із інтактними тваринами встановлено, що окисні процеси в сироватці крові зросли у Д1 на 33, 5 %, Д2 на 37,5% і Д3 на 39 %. Зростання активності окисних процесів в організмі можна пояснити тим, що посилюється токсичний вплив, який зумовлений поєднаною дією ізоніазиду, рифампіцину та розчину біхромату калію на утворення в організмі великої кількості активних форм оксигену (АФО). Останні взаємодіють із клітинними біополімерами, беручи участь у реакціях пероксидного окиснення та пошкодження біомолекул. Згідно наших даних, вміст ТБК-активних продуктів у сироватці крові у Д3 на 27 % збільшився в порівнянні із Д1, у Д2 на – 3, 5%, що вказує на посилення токсичної дії сполук шестивалентного хрому в поєднанні з рифампіцином та ізоніазидом.
В результаті проведених досліджень встановлено, що одночасне ураження тварин сполуками шестивалентного хрому, ізоніазидом та рифампіцином призвело до значної активації окиснювальних процесів в організмі.
КОРВІТИН – ЗАСІБ ВИБОРУ ФАРМАКОКОРЕКЦІЇ ЕНДОТОКСЕМІЇ
Деркачевська В.В., Гаврилов І.І.*
Науковий керівник - д. мед.н., проф., заслужений діяч науки і техніки України В.Д. Лук’янчук
ДЗ «Луганський державний медичний університет»,
кафедра технології ліків, організації та економіки фармації, *кафедра фармакології
Загально відомим є той факт, що майже всі екстремальні стани, як у дорослих, так і у дітей спричиняють розвиток ендогенної інтоксикації. Ендотоксемія є одним з найбільш загрозливих ускладнень, для якого характерна системна гіпоксія тканин, зсув прооксидантно-антиоксидантної рівноваги, розповсюджена мембранопатія і, як наслідок, порушення гомеостазу організму. Прогноз лікування цього невідкладного стану повністю залежить від можливостей застосування сучасних методів детоксикації, яким властива не тільки однонаправленість дії, а ще й значна кількість побічних ефектів.
Саме з огляду на науково-практичний інтерес привертають увагу такі препарати, які були б здатні одночасно коригувати декілька різноманітних ланок патогенезу ендогенної інтоксикації та проявляти виразну детоксикуючу дію. До таких лікарських засобів можна повною мірою відносяться біофлавоноїди, а саме, кверцетинвмісний препарат – корвітин, який завдяки багатовекторності своїх фармакодинамічних ефектів є одним з найбільш безпечних та ефективних фармакотерапевтичних засобів для лікування ендотоксемії. Корвітину властиві такі фармакодинамічні ефекти, як: виражена антиоксидантна дія з антирадикальними властивостями, що дозволяє попередити інтенсифікацію вільнорадикальних реакцій, накопичення продуктів перекисного окислення ліпідів та білків, дестабілізацію ланок антиоксидантної системи захисту організму та розвиток розповсюдженої мембранопатії; виражена енергозберігаюча дія та здатність коригувати порушення вуглеводного обміну за умов прогресуючого ендотоксикозу; імуномодулююча дія, за рахунок зниження продукції цитотоксичного супероксид аніона та нормалізації активації субпопуляційного складу лімфоцитів та зниження рівня їх активації; протизапальна дія, яка реалізується пригніченням продукції протизапальних цитокінів ІЛ-1 β, ІЛ-8; зменшення процесів тромбогенезу та відновлення регіонального кровообігу та мікроциркуляції без помітних змін тонусу судин. Враховуючи все вищенаведене, треба відмітити, що здатність корвітина інтенсифікувати природні шляхи детоксикації в організмі, наділяє його однією з найбільш цінних у фармакотерапевтичному відношенні властивостей – детоксикуючою дією.
Таким чином, політропність фармакодинамічних ефектів, здатних цілеспрямовано корегувати ключові ланки ендогенної інтоксикації із одночасною відсутністю побічної дії, дозволяє стверджувати, що корвітин є одним з найбільш перспективних сучасних препаратів фармакотерапії ендотоксемії різної етіології.