Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний університет медичний інститут «актуальні питання теоретичної медицини»

Вид материала

Документы

Содержание Інноваційні технології в діагностиці Мета роботи Результати дослідження. Формалін: фіксатор і токсикант чи токсикант і фіксатор? Результати дослідження. Визначення «ятрогенія» в сучасній медицині ПРОЛІФЕРАТИВНІ ПРОЦЕСИ молочної залози у населення Сумської області Метою роботи Матеріали та методи дослідження. Результати роботи. Передракові та фонові захворювання шийки матки Мета дослідження Дослідження поліпептидів емалі за допомогою шифф - нінгідринової реакції Ультрамикроскопические изменения в пучковой зоне коркового вещества надпочечных желез после завершения ингаляций толуола Цель данного исследования Гладкова А.Н., Стаценко Е.А., Попов Д.А., студ. 2-го курса Целью исследования Материалы и методы. Прочность костей скелета при имплантации в большеберцовые кости гидроксилапатита, насыщенного различными металлами ГУ «Луганский государственный медицинский университет», кафедра анатомии человека ... Полное содержание

Подобный материал:

• Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний, 3595.69kb.
• Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 964.46kb.
• Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет медичний інститут, 738.24kb.
• Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1028.21kb.
• Ерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський державний, 950.39kb.
• Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров`я україни сумський, 1131kb.
• Конспект лекцій Суми Сумський державний університет 2011 Міністерство освіти І науки,, 1592.04kb.
• Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 784.64kb.
• Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1042.47kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Міністерство охорони здоров’я, 5570.5kb.

ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В ДІАГНОСТИЦІ

ЗЛОЯКІСНИХ ПУХЛИН МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ

Линдін М.С., студ. 5-го курсу

Науковий керівник – д.мед.н., проф. А.М. Романюк

СумДУ, кафедра патоморфології, з курсами судової медицини, медичного законодавства,

гістології, цитології та ембріології


Злоякісні пухлини молочної залози (ЗПМЗ) на сьогодні в усьому світі займають перше місце серед усіх локалізацій злоякісних пухлин жіночого організму.

Мета роботи полягає в удосконаленні розробленого раніше способу діагностики комп'ютерного діагностування пухлинних процесів у молочній залозі.

Матеріали і методи. Розробка програми грунтується на результатах гістологічних досліджень операційного матеріалу молочних залоз хворих – використовувалося цифрове зображення гістологічних мікропрепаратів ЗПМЗ. У роботі застосовівалися методи медичної статистики, загальноприйняті рутинні гістологічні методи, створення нового програмного забезпечення в прийнятті рішень.

Результати дослідження. Проведено дослідження структури онкозахворювань молочної залози в Сумській області за останні 5 років. Запропоновано спосіб удосконалення попередньо створеного інформаційно-експериментального методу розпізнавання образів гістологічних препаратів.

Встановлено, що щорічно відмічається зростання показника захворюваності жіночого населення на злоякісні пухлини молочної залози. Виявлено, що рідкісні форми раку МЗ займають вагомий відсоток серед онкопатологій жіночого організму, тому і заслуговують уваги, у зв’язку із значимістю їх наслідків. Визначені основні морфологічні критерії діагностики рідкісних форм раку молочної залози. На підставі даних, які отримані в минулому під час створення системи підтримки прийняття рішень, створено комп’ютерну програму, яка на основі спектрального аналізу окремих частин фотознімку мікропрепарату встановлює попередній діагноз.

Висновки. Отримані результати можуть бути використані в клінічній медицині – патологічній анатомії, онкології, хірургії, мамології, створена програма допоможе молодим спеціалістам у диференційній діагностиці рідкісних форм раку молочної залози.


ФОРМАЛІН: ФІКСАТОР І ТОКСИКАНТ ЧИ ТОКСИКАНТ І ФІКСАТОР?

Масько А.В., студ. 3-го курсу, Касанова Е.В., лікар-інтерн

Науковий керівник – к.мед.н. Р.А. Москаленко

СумДУ, кафедра патоморфології, з курсами судової медицини, медичного законодавства,

гістології, цитології та ембріології


Формальдегід, хімічна основа формаліну, був відкритий російським хіміком А.М.Бутлеровим в 1859 р., а в мікроскопічну техніку введений Bloom F. В 1890 р., з того часу зайнявши домінуючу позицію серед гістотехнічних фіксаторів у всіх країнах світу.

и полягає у проведенні аналізу сучасних літературних джерел стосовно впливу формаліну на тканини організму як фіксатора і токсиканта.

Результати дослідження. Формалін, як фіксатор, має багато переваг – він тривалий час використовується (більше 100 років), має низьку вартість, зберігає ліпіди, вторинну структуру білків, простий у використанні та зберіганні. Серед недоліків формаліну дані наукової літератури вказують на його канцерогенність, токсичність, алергенність, повільну фіксацію, невідповідність для гібридизації in situ, високу вартість процедури утилізації. Так, є дані про достовірний зв'язок між частотою пухлин дихального тракту, смертністю від лейкемії і впливом формаліну (Pinkerton V. E., 2004). Необхідно відмітити факт, що у більшості працівників гістологічних лабораторій спостерігаються алергічні реакції на формалін.

Грунтуючись на проаналізованій літературі, можна зробити висновок про недооцінку шкідливості фіксуючих розчинів на основі формальдегіду, особливо маючи на увазі віддалені наслідки. Для більш детального вивчення впливу формаліну на живі організми необхідні подальші дослідження.


ВИЗНАЧЕННЯ «ЯТРОГЕНІЯ» В СУЧАСНІЙ МЕДИЦИНІ

Одарченко Є.С., Олісеєнко Д.В. студ. 4-го курсу, Шота Татвідзе клін. ординатор

Наукові керівники - к.мед.н., доц. Г.Ю. Будко, к.мед.н., доц. Л.І. Карпенко

СумДУ, кафедра патоморфології, з курсами судової медицини, медичного законодавства,

гістології, цитології та ембріології


В будь якому суспільстві основною метою практичної діяльності лікаря, якому люди довіряють своє здоров’я і безпеку свого життя, є охорона здоров’я і надання висококваліфікованої медичної допомоги. Але лікар – це в першу чергу людина, яка в своїй специфічній діяльності не може бути застрахована від певних небажаних або несприятливих наслідків профілактичних, діагностичних і лікувальних втручань, які в свою чергу, можуть призвести до порушень функцій організму, обмеженню звичної діяльності, інвалідизації або смерті; ускладнень медичних заходів, що розвиваються в результаті як помилкових, так і правильних дій. Під час детального вивчення науково-дослідницької та науково-методичної літератури стало зрозуміло, що на сьогоднішній день питання визначення і ставлення до ятрогеній є неоднозначним. Останнім часом доводиться констатувати факт зростання кількості і частоти ятрогенних захворювань. Це пов'язано з рядом причин.

У перекладі з грецької (від iatros - лікар, gennum - створювати, породжувати), ятрогенії можна представити як захворювання, породжені лікарем. Часто під ятрогеніями розуміють всі несприятливі результати спілкування пацієнтів з лікарями, тим самим піддаючи сумніву правомірність терміну «дефект надання медичної допомоги». В той же час зустрічається відношення до ятрогенії як до злочинів медичних працівників, маючи на увазі наявність наміру в ятрогенних діях і необхідність притягнення таких медиків до кримінальної відповідальності.

Не дивлячись на зусилля лікарів різних спеціальностей, доки не вдається затвердити в медицині визначення ятрогенії як спричинення шкоди здоров’ю не тільки в силу неналежних дій, але й в результаті об’єктивної складності надання медичної допомоги, що існувало, і ймовірніше за все буде існувати, не дивлячись на появу новітніх медичних технологій.

Завдання полягає в тому, щоб у медицині склалося звичайне, нормальне ставлення до цього поняття й прийшло розуміння, що відповідальність настає не за ускладнення, яке заподіяло шкоду здоров'ю, назване ятрогенним, а лише за наявності підстав, передбачених відповідним законом. З нашої точки зору під ятрогенією необхідно розуміти нове або неминуче виникаюче захворювання або пато­логічний стан, що є прямим наслідком медичного втручання при діагностиці, лікуванні або профілактиці.


ПРОЛІФЕРАТИВНІ ПРОЦЕСИ молочної залози у населення Сумської області

Романюк С.А., студ. 2-го курсу, Рудна М.М., магістрант

Науковий керівник – к.мед.н., доц. Л.І. Карпенко

СумДУ, кафедра патоморфології, з курсами судової медицини, медичного законодавства,

гістології, цитології та ембріології


Захворювання молочної залози займають перше місце в світі серед усіх хвороб жіночого населення.

Метою роботи було вивчення стану захворюваності та смертності від проліферативних процесів молочної залози серед жіночого населення Сумської області.

Матеріали та методи дослідження. Матеріалом для дослідження послужили більше 1,5 тис. морфологічних біопсійних досліджень, проведених після операцій на молочній залозі в лікарнях м. Суми. Проведений статистичний аналіз одержаних даних.

Результати роботи. У населення Сумщини захворюваність молочної залози є найвищою серед усіх патологій. Одночасно зросла і смертність від злоякісних пухлин. Одночасно відмічається досить високий процент морфологічної верифікації клінічного діагнозу. Зростає питома вага хворих на рак молочної залози виявлених на профілактичних оглядах . Необхідно відмітити низький відсоток занедбаних випадків злоякісних процесів, який менше середнього українського показника. В зв’язку із своєчасністю виявлення злоякісного новоутворення в молочній залозі первинні хворі в нашій області своєчасно охоплюються спеціалізованим лікуванням.

Висновок. Захворюваність на проліферативні процеси молочної залози та смертність від злоякісних пухлин у населення Сумської області залишається на першому місці серед усіх злоякісних новоутворень.


Передракові та фонові захворювання шийки матки

Сиромятнікова К.С., студ. 3-го курсу

Науковий керівник – к.мед.н., доц. Л.І. Карпенко

СумДУ, кафедра патоморфології, з курсами судової медицини, медичного законодавства,

гістології, цитології та ембріології


Серед онкологічних захворювань рак шийки матки посідає друге місце після раку молочної залози. Кожен рік більше ніж у 500 тисяч жінок діагностується рак шийки матки, з них 280 тисяч випадків є летальними. Профілактика раку шийки матки ґрунтується на ранньому виявленні та лікуванні фонових захворювань, так як передракові зміни і рак виникають на тлі попередніх патологічних змін шийки матки.

Мета дослідження – вивчення змін шийки матки при фонових і передракових захворюваннях, шляхом проведення аналітичного, кольпоскопічного і морфологічного досліджень.

В результаті аналізу отриманих даних кольпоскопічного дослідження, а також враховуючи результати гістології біопсійного матеріалу жінок різних вікових категорій міста Сум та Сумської області ми дійшли до наступних висновків: 1) серед патології шийки матки в період з 2009 по 2010 роки відмічається найбільший відсоток фонових процесів, таких як: ерозований ектропіон, поліп та ерозія, що становили 91% від загальної кількості досліджуваних випадків; 2) 66% хворих із патологією шийки матки становили жінки працездатного і дітородного віку від 21 до 30 років і від 31 до 40 років; 3) частими фоновими захворюваннями були: ерозований ектропіон (54%) найбільша кількість даної патології зустрічається в підгрупі жінок дітородного віку від 21 до 30 років, що пов’язане з наслідками перенесених пологів; поліпи всіх видів (21%); серед передракових станів були діагноостовані: дисплазія у підгрупі від 21 до 30 років (5 випадків), від 31 до 40 років (3 випадки); лейкоплакія (проста і з атипією) у підгрупі від 41 до 50 років (2 випадків); аденоматоз виявлений у одному випадку у жінки 31 року; еритроплакія діагностована у однієї жінки 35 років.

Отримані дані слугуватимуть підґрунтям для прогнозування можливих ракових процесів шийки матки та своєчасного застосування адекватної профілактичної, діагностичної та лікувальної тактики. Результати дослідження можуть бути використані у практичній роботі патоморфологів, акушерів-гінекологів, онкологів, терапевтів, ендокринологів та навчальному процесі курсу патологічної анатомії.


ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІПЕПТИДІВ ЕМАЛІ ЗА ДОПОМОГОЮ ШИФФ - НІНГІДРИНОВОЇ РЕАКЦІЇ

Кузенко Є.В.

Науковий керівник – д.мед.н., проф. А.М. Романюк

СумДУ, кафедра патоморфології, з курсами судової медицини, медичного законодавства,

гістології, цитології та ембріології


Серед багатьох чинників, які впливають на стан здоров’я людини чільне місце займає несприятлива екологія: виробництво хімічної продукції, чорної та кольорової металургії, збагачення рідкого палива, горіння териконів, що супроводжуються викидами у навколишнє середовище дуже токсичних сполук. Емаль складає 20-25% зубної тканини та однією з перших контактує з зовнішнім середовищем.

Метою нашої роботи є розробка методу орієнтовного вивчення топографії поліпиптидів емалі зубів щурів під впливом мікроелементозу на протязі 30, 60, 90 діб.

Проводячи аналіз реакцій ініціації процесу мінералізації ми прийшли до виснову, що в обох поліпептидах присутні NH₂ груп. Тому для оріентовного вивчення топографії поліпептидів та білків емалі нами була використана нінгідрин – шифф реакція на наявність NH₂ груп

NH₂-rpупи, пов'язані з білком та поліпептидами, забарвлюються від червоної до червоно-фіолетового. При порівнянні інтенсивності забарвлення слід зазначити динаміку зменшення кількості поліпептидів на протязі 30, 60, 90 діб.


УЛЬТРАМИКРОСКОПИЧЕСКИЕ ИЗМЕНЕНИЯ В ПУЧКОВОЙ ЗОНЕ КОРКОВОГО ВЕЩЕСТВА НАДПОЧЕЧНЫХ ЖЕЛЕЗ ПОСЛЕ ЗАВЕРШЕНИЯ ИНГАЛЯЦИЙ ТОЛУОЛА

Белик И.А.

Научный руководитель – проф. В.Г. Ковешников

ГУ «Луганский государственный медицинский университет», кафедра анатомии человека


Надпочечные железы являются основным эффекторным звеном гипоталамо-гипофизарно-надпочечниковой системы и по состоянию этого органа можно судить об адекватности реагирования адаптивной системы на сильные стрессорные воздействия. Одним из наиболее сильных стрессоров является химический. Нами был изучен толуол, являющийся компонентом строительных отделочных материалов (клеи, растворители, лакокрасочные изделия, лаковые покрытия), косметических средств (лак для ногтей, краска для волос), синтетических тканей, является распространенным бытовым загрязнителем окружающей среды.

Цель данного исследования – изучить в эксперименте на белых крысах ультрамикроскопические изменения в пучковой зоне коркового вещества надпочечных желез после завершения ингаляций толуола. Эксперимент был проведен на 60 белых крысах-самцах. Животные были разделены на 2 группы. Первая группа – интактные крысы (контрольная группа), вторая группа – крысы, которые ежедневно на протяжении 60 суток получали ингаляции толуола.

При анализе динамики изменения количества митохондрий на 100 мкм² пучковой зоны коркового вещества надпочечных желез интактных половозрелых крыс контрольной группы наблюдался рост данного параметра с первого по шестидесятый день на 12,7% (р<0,05). При анализе динамики изменений количества митохондрий на 100 мкм² пучковой зоны коркового вещества надпочечных желез половозрелых крыс, перенесших ингаляции толуола было выявлено, что данный параметра с первого по шестидесятый день по завершении ингаляции увеличился на 76,3% (р<0,001), что на 63,6% (р<0,05) больше в сравнении с приростом рассмотренного показателя интактных крыс контрольной группы на протяжении данного срока. В результате сопоставления значений количества митохондрий на 100 мкм² пучковой зоны коркового вещества надпочечных желез после прекращения введения толуола и соответствующих показателей у интактных крыс контрольной группы было установлено, что на первые сутки количество митохондрий на 100 мкм² пучковой зоны коркового вещества надпочечных желез уменьшалось на 52,0% (р<0,001), на шестидесятые сутки количество митохондрий на 100 мкм² пучковой зоны коркового вещества надпочечных желез уменьшалось на 24,9% (р<0,01). Увеличение общей площади митохондрий пучковой зоны коркового вещества надпочечных желез у интактных крыс контрольной группы статистически достоверных показателей не выявлено. Прирост общей площади митохондрий пучковой зоны коркового вещества надпочечных желез после ингаляции толуола с первого по шестидесятые сутки составил 24,7% (р<0,01). Сравнение общей площади митохондрий пучковой зоны коркового вещества надпочечных желез, получавших ингаляции толуола, с соответствующими показателями у интактных крыс контрольной группы на первые сутки реадаптации показало уменьшение показателей на 23,9% (р<0,05). На шестидесятые сутки статистически достоверных изменений не выявлено.

Таким образом влияние толуола приводит к уменьшению количества митохондрий на 100 мкм² и общей площади митохондрий пучковой зоны коркового вещества надпочечных желез на первые сутки и имеет тенденцию к нивелированию на 60 сутки после прекращения ингаляций толуола.


Некоторые органометрические показатели гладкой мускулатуры тонкой кишки крыс при хроническом ингаляционном воздействии толуола при введении тиотриазолина и экстракта эхинацеи пурпурной

Гладкова А.Н., Стаценко Е.А., Попов Д.А., студ. 2-го курса

Научный руководитель – проф. В.Г. Ковешников

ГУ «Луганский государственный медицинский университет»


На сегодняшний день проблема влияния факторов химической этиологии на организм человека стоит как нельзя остро и ввиду этого вызывает огромный научный интерес у исследователей. В достаточно длинном перечне таких веществ далеко не последнее место занимает влияние эпоксидных смол, одним из основных летучих компонентов которых является толуол.

Целью исследования было изучение органометрических показателей гладкой мускулатуры тонкой кишки половозрелых крыс-самцов при хроническом ингаляционном воздействии толуола, а также при воздействии толуола на фоне применения тиотриазолина и экстракта эхинацеи пурпурной.

Материалы и методы. Исследование проводилось на 72 белых беспородных половозрелых лабораторных крысах-самцах с исходной массой 210 г.

Животные были разделены на 3 группы, в каждой группе по 4 серии: контрольная и 3 опытных (по 6 особей в каждой серии). Каждая группа животных соответствовала сроку участия животного в эксперименте (1 группа - 1 день, 2 группа - 7 день, 3 группа - 15 день). Животные подвергались хроническому ингаляционному воздействию толуола в течении 60 дней в концентрации 10 ПДК с применением корректоров (тиотриазолин и эхинацея) у определенной части животных. Тиотриазолин вводился внутрибрюшинно из расчета 117 мг/кг массы тела. Эхинацея вводилась внутрижелудочно из расчета 50 мл/кг массы тела. Забой происходил на 1, 7, 15 сутки после прекращения ингаляционного воздействия толуола. Для исследования брали участок тонкой кишки длиной 1.5-2 см. Животных выводили из эксперимента через 1, 7, 15 дней путём декапитации под эфирным наркозом. Изучали следующие органометрические показатели: диаметр просвета и толщина стенки тонкой кишки.

Заключение. Полученные результаты показали следующее:

1. Гладкая мышечная ткань весьма чувствительна к ингаляционному воздействию производственного аллергена толуола.

2. Ингаляционное воздействие толуола в дозировке 10 ПДК на организм половозрелых подопытных животных приводит к уменьшению диаметра просвета и толщины стенки тонкой кишки по сравнению с интактными животными.

3. Применение тиотриазолина и экстракта эхинацеи пурпурной в дозе 117 мг/кг массы тела и 50 мл/кг массы тела соответственно на фоне хронического ингаляционного воздействия толуола на организм подопытных животных в значительной степени сглаживает изменения органометрических показателей гладкой мускулатуры, приближая их к контрольным значениям.


ПРОЧНОСТЬ КОСТЕЙ СКЕЛЕТА ПРИ ИМПЛАНТАЦИИ В БОЛЬШЕБЕРЦОВЫЕ КОСТИ ГИДРОКСИЛАПАТИТА, НАСЫЩЕННОГО РАЗЛИЧНЫМИ МЕТАЛЛАМИ

Лузин В.И., Лубенец А.А., Астраханцев Д.А., Верескун Р.В., Петросянц С.В., Стрий В.В., Коротун В.А., Грек О.А., Соляная М.В., Морозов В.Н., Голубков П.Э.

ГУ «Луганский государственный медицинский университет», кафедра анатомии человека


В эксперименте на 630 белых крысах-самцах репродуктивного возраста исходной массой 135-145 г исследовали влияние имплантации в проксимальный отдел диафиза большеберцовых костей биогенного гидроксилапатита, насыщенного марганцем, цинком, медью и железом в различных концентрациях на минерализацию и ростовые процессы скелета. Животные были разделены на следующие группы: 1-я группа – интактные животные, 2-я – крысы, которым на границе проксимального метафиза и дифиза большеберцовых костей стоматологическим бором во фронтальном направлении наносили сквозной дырчатый дефект диаметром 2,2 мм, при котором сохранялись и целостность кости и функциональная нагрузка на конечность, 3-я – животные, которым в область дефекта имплантировали блок гидроксилапатитного материала ОК-015 без насыщения солями металлов. 4-6-ю группы составили крысы, которым имплантировали ОК-015, насыщенный марганцем в концентрации 0,10%, 0,25% и 0,50%, 7-9-ю – ОК-015, насыщенный медью в концентрации 0,10%, 0,25% и 0,50%, 10-12-ю - ОК-015, насыщенный цинком в концентрации 0,20%, 0,50% и 1,00%, 13-15-ю – железом в концентрации 0,05%, 0,155 и 0,50%. По истечении 7, 15, 30, 60, 90 и 180 дней животных выводили из эксперимента под эфирным наркозом, выделяли и очищали от мягких тканей плечевые и большеберцовые кости, а также нижнюю челюсть. Исследование прочности костей проводили при изгибающей деформации с использованием трехточечной модели нагружения.

Установили, что в условиях эксперимента прочность всех исследуемых костей во 2-й группе понижалась, что проявлялось в первую очередь в снижении минимальной работы разрушения кости и модуля упругости. Выявленные изменения нарастали до 30-60 дня наблюдения, после чего постепенно сглаживались. Выраженность изменений зависела от типа кости. Прочность большеберцовых костей в условиях эксперимента понижалась раньше и быстрее восстанавливалась. Имплантация в большеберцовую кость ненасыщенного различными металлами ОК-015 сопровождалась аналогичными изменениями, которые манифестировали ранее, но и нивелировались быстрее. В 4-15-й группах выраженность и направленность изменения прочности исследуемых костей зависела от вида и концентрации химического элемента в имплантате. Следует отметить, что в условиях нашего эксперимента прочность костей скелета изменялась сходно, с описанной в литературе для гипермикроэлементозов - с традиционными путями поступления в организм (с водой и пищей).

МОРФОЛОГИЧЕСКИЕ ИЗМЕНЕНИЯ В ЯИЧНИКЕ КРЫС НА РАННИХ СРОКАХ ПОСЛЕ ОПЕРАЦИИ ПО МЕТОДИКЕ BISKIND

Шамрай Д.В., Мельник Н.А.

Национальный медицинский университет им. А.А. Богомольца, г. Киев,

кафедра гистологии и эмбриологии


Цель работы: изучить гистологическую картину изменений в яичнике крыс на ранних сроках после операции по методике Biskind (1944, 1950) в модификации.

Материалы и методы: исследование проводилось на 12 самках белых крыс линии Wistar массой 180-200 грамм, которые были поровну разбиты на 2 группы: I – интактные животные, II – крысы, которым была произведена двухсторонняя кастрация с последующей трансплантацией одного яичника на селезенку. У крыс обеих групп через 17 дней после операции проводили забор яичника с последующей фиксацией и микроскопическим исследованием (окраска гематоксилином-эозином).

Результаты: у 3-х животных II группы было обнаружено следующее: преобладание мозгового вещества над корковым, атрофия последнего, наличие атипичных сосудистых разрастаний в белковой оболочке и корковом веществе, немногочисленные примордиальные фолликулы с выраженной гипертрофией фолликулярных клеток, отсутствие либо остатки овоцита в полости фолликула. Фолликулы размещены одиночно, попарно; местами имеют тенденцию к слиянию, а на некоторых участках сливаются с образованием атипичных клеточно-кистозных комплексов. Форма фолликулов преимущественно обычная. Визуализируются 2-3 крупные и несколько мелких кист с эпителиальной выстилкой. Эпителий напоминает цилиндрический, местами наблюдаются изъязвления эпителия кисты. Также был выявлен незначительный участок клеток с бурым пигментом в цитоплазме. У 2-х животных II группы не визуализировалось разграничение на мозговое и корковое вещество, не было выявлено атипичных сосудистых разрастаний, структуры, похожие на фолликулы, отсутствовали. Были обнаружены 3-4 круглые кисты и 1 большая киста неправильной формы. Значительное количество клеток, похожих на текалютеиновые, имело в своей цитоплазме бурый либо желтоватый пигмент. Были выявлены перстневидные клетки, а также адипоциты, наличие последних объясняется васкуляризацией большим сальником. На срезах визуализировался стык паренхимы селезенки и яичника в виде отграничивающей мембраны. У одного животного наблюдали гнойное воспаление в виде инкапсулированного абсцесса.

Выводы. На ранних стадиях развития трансплантата на селезенке могут быть выявлены как примордиальные фолликулы без овоцитов, их слияния, кистообразные структуры с эпителиальной выстилкой, атипичные сосудистые разрастания в одних случаях, так и наличие текаподобных клеток с бурым пигментом на фоне отсутствия фолликулов в других случаях. Последний вариант не находит подтверждения в литературе, поэтому требует дальнейшего изучения и представляет особый интерес.


МОФРОЛОГІЧНІ І ТОМОГРАФІЧНІ ЗМІНИ АУТОТРАНСПЛАНТАТІВ ПРИ РІЗНИХ СПСОБАХ ПЛАСТИКИ ВИВІДНОГО ТРАКТУ ПРАВОГО ШЛУНОЧКА СЕРЦЯ В ЕКСПЕРИМЕНТІ

Кобзар О.Б.,Дорошенко В.И., Івасюк В.П., Кобзар І.О.

Національний медичний інститут ім. О.О. Богомольця, Київ,

кафедра оперативної хірургії і топографічної анатомії


В експерименті морфологічними і рентгенологічними методами вивчалась перебудова перикардіальних латок при різних способах пластики вивідного тракту правого шлуночка серця, вибір яких здійснювався на базі моделювання оперативного прийому з залученням технологій комп’ютерної томографії. В післяопераційному періоді в перикардіальній латці відсутні виражені вогнищі деструкції волокнистих структур і утворення полів фіброзу. Виключення становлять окремі ділянки, що пришиті до шлуночкової частини вивідного тракту, де в строки до 14 діб відмічалось пошкодження окремих ділянок колагенових пучків та еластичних волокон. В усі строки дослідження в перикарді відмічається велика кількість функціонально активних фібробластів на фоні процесів утворення неоінтіми, яка в ранні строки (до 14 діб) представлена напластування нитей фібрину, між якими розташовані формені елементи крові. В строки до 120 діб в глибоких шарах неоінтіми вже превалюють фібробласти, особливо на межі неоінтіми і глибокого колагеново-еластичного шару. В подальшому неоінтіма уплощується, відбувається значне збідніння її клітковинними елементами і збагачення волокнистими структурами. Наростання ендотелію на латку відбувається тільки з її країв. Виявлений характер змін в аутоперикардіальних латках вивідного тракту правого шлуночка серця показав специфічну перебудову трансплантатів, причому динаміка і характер змін повністю підтвердив висновки моделювання з залученням томографічного дослідження про переваги пластики аутотрансплататом з збереженням кровопостачання і іннервації латки.


НОВИЙ ОДНОРЯДНИЙ ЕВЕРТОВАНИЙ КИШКОВИЙ ШОВ

(ЕКСПЕРИМЕТАЛЬНО-МОРФОЛОГІЧНА ОЦІНКА)

Дорошенко С.В., Кобзар, О.Б.

Національний медичний інститут ім. О.О. Богомольця, Київ,

кафедра оперативної хірургії та топографічної анатомії


Різноманітність видів швів, висока частота виникнення ускладнень при їх накладанні свідчать про те, що питання про оптимальний варіант кишкового шва і досі залишається відкритим. Розробка нових, більш сучасних видів кишкового шва, а також обгрунтування показань до застосування існуючих швів сприяють поліпшенню результатів хірургічного лікування хворих.

Мета дослідження - дати морфологічну характеристику міжкишковому анастомозу виконаному оригінальним однорядним евертованим швом

В експерименті на 18 безпородних собаках проведено виконання тонко-тонкокишкового анастомозу з використанням оригінального однорядного евертованого шва з точним пошаровим зіставленням раньових поверхонь відрізків кишок, без еверсії та інтерпозиції слизової оболонки і шовного матеріалу. У строки 1,7, 14, 30, 75, 90 діб проводили повторний експеримент. Ділянку анастомозу висікали і накладали новий анастомоз однорядним евертованим швом. Висічену ділянку анастомозу вивчали макроскопічно, після чого фіксували в 10 % нейтральному формаліні, і заливали в парафінові блоки. Мікрозрізи фарбували гематоксилин-еозином та пікрофуксином за Ван –Гізоном.

Результати морфологічного дослідження свідчать що кишки з’єднуються з точним пошаровим зіставленням, створюється з‘єднання оптимального діаметру, характерний незначний розвиток сполучної тканини. Зрощення стінок анастомозованих відділів кишок проходить по типу первинного натягу. Однорядний евертований шов може бути використаний в клінічних умовах.


НЕКОТОРЫЕ АСПЕКТЫ АНАТОМИЧЕСКОГО СТРОЕНИЯ

ВИСОЧНО-НИЖНЕЧЕЛЮСТНЫХ СУСТАВОВ

Жачко М.С., Плиска В.В., Жачко С.В., студ. 2-го та 4-го курсів

Научный руководитель - к.мед.н., доц. И.В. Дзевульская

Соруководитель - В.Н. Терпиловская^*

Национальный медицинский университет им. А.А. Богомольца,

кафедра анатомии человека, ^*кафедра иностранных языков


Заболевания органов челюстно-лицевой области, сопровождающиеся нарушениями окклюзии, занимают третье место по частоте и распространенности среди всех стоматологических проблем. Расстройства зубо-челюстного аппарата, сопровождающиеся формированием патологического прикуса, трудно поддаются лечению, ведут к значительному снижению функциональных возможностей зубо-челюстной системы, для них характерен длительный период реабилитации. Функциональные расстройства зубо-челюстной системы, обусловленные нарушениями окклюзии, развиваются в 5-6 раз чаще, чем при осложнениях кариеса, что является дополнительным основанием для того, чтобы уделять профилактике и лечению заболеваний височно-нижнечелюстного сустава (articulatio temporomandibularis) повышенное внимание.

Многие вопросы патологии височно-нижнечелюстного сустава остаются актуальными, так как усовершенствуются и появляются новые методы исследования, уточняющие морфологию и функциональную анатомию articulatio temporomandibularis, способствующие формированию единого мнения об этиологии, патогенезе, методах лечения. Современные методы исследования, такие как спиральная томография, магнито-резонансная томография, позволяют изучить патологические процессы, развивающиеся в структурах этого сложного анатомического образования.

Формирование височно-нижнечелюстного сустава завершается примерно в 18-20 лет, причем у мужчин раньше, чем у женщин. Однако после этого суставные поверхности, связочный аппарат височно-нижнечелюстного сустава, жевательные мышцы подвергаются продолжительным изменениям, они постоянно перестраиваются под влиянием функциональной нагрузки. Перестройка (ремоделирование) сустава считается нормальным процессом, связанным с адаптацией тканей к изменениям нагрузки на височно-нижнечелюстной сустав. Описано прогрессивное и регрессивное ремоделирование.

Перестройка сустава приводит к изменению формы суставной поверхности мыщелковой головки нижней челюсти, нижнечелюстной ямки и суставного бугорка височной кости, в результате чего может быть нарушена нормальная биомеханика articulatio temporomandibularis. При изменении формы суставной поверхности может возрасти степень их несоответствия, при этом подвергается значительным стрессовым нагрузкам суставной диск, суставная капсула articulatio temporomandibularis, которая фиксируется по периметру суставного диска, а так же латеральная и медиальная связки articulatio temporomandibularis.

Форма суставного диска соответствует форме головки нижней челюсти, суставной поверхности нижнечелюстной ямки височной кости и может значительно отличаться у разных людей. Степень двояковогнутости диска зависит от глубины нижнечелюстной ямки височной кости: если нижнечелюстная ямка глубокая, диск более вогнут за счёт толстой задней части, а если нижнечелюстная ямка уплощена, то и диск менее вогнут, поскольку он имеет равномерную толщину. Толщина и степень вогнутости диска могут варьировать и в медиально-латеральном направлении: в зависимости от формы суставной поверхности сустава на височной кости диск может быть толще с медиальной или латеральной стороны.

Суставной диск не содержит сосудов и нервов, а его гибкость отвечает следующим задачам:

• увеличивает объём движений в articulatio temporomandibularis, разделяя полость сустава на два отдела: верхний и нижний;
  
• во время движений в articulatio temporomandibularis форма диска меняется в соответствии с формой головки нижней челюсти и нижнечелюстной ямки;
  
• диск уменьшает стресс, обусловленный инконгруэнтностью суставных поверхностей, и улучшает распределение нагрузок.
  

Эта способность зависит от толщины диска: чем она больше, тем лучше распределяется нагрузка. Учитывая, что механические свойства диска способствуют функции распределения стресса, можно предположить, что долговечность структур височно-нижнечелюстного сустава определяется физическим состоянием диска. Таким образом, нагрузки, приводящие к утомлению суставного диска, могут, в конечном счёте, подвергать риску основной механизм регулирования нагрузки в височно-нижнечелюстном суставe.

Изучение анатомии и морфологии структур височно-нижнечелюстного сустава позволяет повысить эффективность лечения заболеваний височно-нижнечелюстного сустава, а так же качество жизни у этих пациентов, путём устранения этиологических факторов, окклюзионных нарушений, нормализации деятельности мышечно-связочного аппарата.


МНОГОЯДЕРНЫЕ И ГИГАНТСКИЕ КЛЕТКИ ПРИ ПАТОМОРФОЛОГИЧЕСКИХ ПРОЦЕССАХ ОБЕСПЕЧИВАЮТ ЛОКАЛЬНУЮ ИНТЕГРАЦИЮ МИКРОТКАНЕВЫХ НЕОСИСТЕМ

Федченко Н.П., Федченко Н.Н., Гарец В.И.

Днепропетровская государственная медицинская академия,

кафедра патологической анатомии и судебной медицины


При многих патологических процессах (гранулематозное воспаление, опухоли и др.) в организме наблюдается формирование многоядерных и гигантских клеток, функциональное и биологическое значение которых изучено недостаточно полно.

Утверждается, что появление этих клеток связано с необходимостью регуляции многоклеточных неосистем (они не встречаются в норме), которые формируются как защитные или адаптационные при определенных условиях. В частности, при туберкулезном воспалении основной защитной реакцией организма является формирование эпителиоидных клеток. Для выполнения ими согласованных действий по отграничению микобактерий, клетки должны быть интегрированы в целостную микротканевую систему. Это достигается созданием локального регулятора путем их слияния в многоядерные клетки. Они вырабатывают регуляторные сигналы и микроимпульсы, которые индуцируют пульсационную перистальтику жидких биокристалических молекулярных комплексов, чем обеспечивает внутригранулематозную циркуляцию метаболитов и соответственно функциональную независимость гранулем как защитных самостоятельных тканевых микросистем без нервов и гемокапилляров. Среди множества многоядерных клеток должна быть своя иерархия в виде клетки-лидера, что можно выявить на серийных срезах гранулем.

В опухолях, которые являются следствием адаптационного локального неосистемогенеза с новым программным (генетическим) обеспечением, также необходима их самоорганизация как секрецией сигналов гигантскими клетками, выделением цитомеров, так и процессами микроциркуляции метаболитов. Именно этим можно объяснить относительно доброкачественное существование опухолей с многоядерными и гигантскими клетками. Впервые описан новый способ формирования микрососудистой системы внутриопухолевой микроциркуляции путем слияния гигантских светлых и онкоцитарных (набухших) клеток в цепочку микрососудов, повторяя алгоритм их формирования в эволюции (дренажная система ксилемы) и в эмбриогенезе.


НЕДОСТАТОЧНОСТЬ ПУЛЬСАЦИОННОЙ ПЕРИСТАЛЬТИКИ ЖИДКИХ БИОКРИСТАЛЛОВ - ОСНОВА ПАТОГЕНЕЗА БОЛЬШИНСТВА ЗАБОЛЕВАНИЙ ЧЕЛОВЕКА

Федченко Н.П.

Днепропетровская государственная медицинская академия,

кафедра патологической анатомии и судебной медицины


Закономерности перемещения жидкостей в организме во многих аспектах еще не выяснены. Одной из основных движущих сил является пульсирующая перистальтика жидких биокристаллов, которые широко представлены на всех уровнях организации живого. Изменение пространственных характеристик пленчатых биополимеров (сжатие, расширение, смещение, т.е. перистальтика) координируется ритмом электроимпульсов сердца. При этом перистальтика может реализоваться в двух противоположных направлениях (от и к сердцу), обеспечивая целостную циркуляцию в организме.

Эти же принципы перемещения жидкостей сохраняются на тканевом и межклеточном уровнях организации. Управляемое внесосудистое движение молекулярных метаболитов в строме обеспечивается электровекторами коллагеновых волокон. При пульсовых микросмещениях отрицательно и положительно заряженных компонентов их спиральных протофибрилл формируются направляющие электровекторы для перистальтики биокристаллов молекулярных полимерных протекторов (гликокаликс клеточных мембран, волокон и др.), чем обеспечивается адресное перемещение метаболитов в строме, между клетками. Пульсацией биокристаллов обеспечивается проходимость пор ядерных, клеточных и базальных мембран, а также фиброзных капсул органов.

Недостаточность перистальтики биокристаллов, деформация ее ритмов и направления внешними электромагнитными полями лежат в основе патогенеза большинства заболеваний. Так, избыток холестерина (классический жидкий кристалл), который входит в состав других биокристаллических систем организма (мембран клеток, специфического молекулярного протектора эндотелия, стромы и т.д.) увеличивает жесткость полимеров, чем снижает перистальтические свойства и запускает различные формы недостаточности локальной и системной циркуляции жидкостей в организме. В частности, так формируются предпосылки для атеросклероза, ревматизма, гипертонической болезни, онкологических и других заболеваний человека.


СЕКЦІЯ ТЕОРЕТИЧНОЇ ТА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ МЕДИЦИНИ

(МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ, ФІЗІОЛОГІЯ, ПАТОФІЗІОЛОГІЯ, БІОХІМІЯ, ФАРМАКОЛОГІЯ)


РЕНТГЕНОДИФРАКЦІЙНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СТЕГНОВИХ КІСТОК ЩУРІВ

ЗА УМОВ ГІПЕРВІТАМІНОЗУ D

Атаман О.В., Данильченко С.М. ^٭, Хижня Я.В.;

Денисенко О.В., Павлюк Л.І., Дейнека В.І., студ. 2-го курсу

СумДУ, кафедра фізіології і патофізіології з курсом медичної біології,

^*Інститут прикладної фізики НАН України


Основним мінералом кісткової тканини є гідроксіапатит Ca₁₀(PO₄)₆(OH)₂. Його кристали утворюються шляхом тривалого (протягом тижнів і місяців) перетворення аморфних солей кальцію, таких як CaHPO₄∙2H₂O та Ca₃(PO₄)₂∙3H₂O. Останні утворюються в результаті осадження (преципітації) кальцію і неорганічних фосфатів за умов достатньо високої їх концентрації в позаклітинній рідині. Дія вітаміну D на кістки залежить від його дози. Невеликі кількості посилюють процеси мінералізації – відкладання солей кальцію в хрящовій і кістковій тканині. Великі концентрації, навпаки, зумовлюють демінералізацію і резорбцію кісткової тканини.

Дослідження виконано на 24 самицях віком 3-4 місяці масою від 100 до 150 г. Тварин було поділено на дві групи: інтактні щури та дослідні , яким протягом 7 днів щодоби вводили вітамін D у вигляді 0,125%-ного олійного розчину ергокальциферолу у шлунок через зонд з розрахунку 300000 МО/кг. На 8 добу тварин забивали шляхом швидкої декапітації. Об'єктом вивчення була стегнова кістка. Після видалення її ретельно відсепаровували від прилеглої мязової та сполучної тканини. У дослідженнях зразки біоапатиту кісток відпалювалися при 400 ºC і 900 ºC. Рентгендифракційне дослідження структури стегнової кістки виконували на автоматизованому дифрактометрі ДРОН-4-07 (НВП "Буревестник"). Система автоматизації ДРОН-4-07 ґрунтується на мікропроцесорному контролері, який забезпечує управління гоніометром ГУР-9 та передавання одержаних результатів у цифровому вигляді на персональний комп’ютер. У зразках, що відпалювалися при температурі 400 ºC виявлено одну єдину фазу – нанокристалічний апатит. Зразки, відпалені при 900 ºC, являють собою двофазну систему гідроксіапатит (ГОА) + β-трикальціймагнійфосфат (-ТКМФ, (Ca,Mg)₃(PO₄)₂) зі змінним ступенем заміщення кальцію магнієм.

Таким чином, у наших дослідженнях методами рентгендифракційного аналізу (у комбінації з термічним відпалом структурних дефектів) ніяких істотних кристалохімічних особливостей в біоапатиті кісток D-гіпервітамінозних тварин не виявлено. Очевидно, при інтоксикації вітаміном D структура і склад нанокристалів біогенного апатиту не змінюється, а порушення кісток, що виникають, зумовлені зменшенням кількості мінеральних складових кісткової тканини, а не змінами її якісних характеристик.


ВИВЧЕННЯ Thr₈₃→Ala ПОЛІМОРФІЗМУ ГЕНА МАТРИКСНОГО GLA –ПРОТЕЇНУ У ХВОРИХ З ГОСТРИМ КОРОНАРНИМ СИНДРОМОМ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОПУЛЯЦІЇ

Борсук А.Д., студ. 5-го курсу

Науковий керівник – проф. О.В. Атаман.

СумДУ, кафедра фізіології і патофізіології з курсом медичної біології


Одним із сучасних підходів у вивченні патогенезу серцево-судинних захворювань, розробці програм специфічної профілактики і лікування цих хвороб є виявлення генів, поліморфізми яких асоціюють з виникненням цих хвороб. Матричний Gla-протеїн (MGP) є одним із антикальциногенних білків. Алельний поліморфізм 4-го екзону його гена (Thr83→Ala) може впливати на якісні характеристики білка. Тому метою роботи було вивчення частоти алельних варіантів гена матриксного Gla-протеїну (Thr83→Ala поліморфізм) у хворих з гострим коронарним синдромом (ГКС) та практично здорових індивідуумів в українській популяції.

Дослідження проведено із використанням венозної крові 115 хворих з ГКС і 110 практично здорових донорів. Контрольна група і група хворих не відрізнялися за віком і співвідношенням осіб різної статі (P > 0,05 за χ²-критерієм). Методом полімеразної ланцюгової реакції з наступним аналізом довжини рестрикційних фрагментів визначали Thr₈₃→Ala поліморфізм промотора (rs 4236). Для ампліфікації брали 50-100 нг ДНК і додавали до суміші, що містила 5 мкл 5-кратного PCR-буферу, 1,5 мМ сульфату магнію, 200 мкМ суміші чотирьох нуклеотидтрифосфатів, по 20 pM кожного зі специфічних праймерів і 0,75 ОД Taq-полімерази ("Ферментас", Литва ), об’єм доводили до 25 мкл деіонізованою водою. Ампліфікація фрагмента складалася з 33 циклів: денатурація – 94°С (50c), гібридизація праймерів – 64,5°С (45 с) і елонгація – 72°С (1 хв). Для рестрикційного аналізу 6 мкл продукту ампліфікації інкубували при 37°С протягом 18 годин з 2 ОД рестриктази Eco477 у буфері R такого складу: 10 мМ трис-HCl (pH 8,5), 10 мМ хлориду магнію 100 мМ хлориду калiю і 0,1 мг/мл альбуміну. Наявність у 3748 позиції гена MGP аденіну перешкоджає рестрикції, а при заміні аденіну на тимін рестриктаза розщеплює ампліфіковану ділянку 4-го екзону (довжина – 173 пари азотистих основ) на два фрагменти: 127 і 46 пар основ. Після рестрикції ампліфікати розділяли в 2,5% агарозному гелі, що містив бромистий етидій. Горизонтальний електрофорез (0,1А; 140V) проводили протягом 20 хв. Візуалізацію ДНК після електрофорезу здійснювали за допомогою трансілюмінатора ("Біоком", Росія). Одержані результати опрацьовували статистично з використанням програми Excel 2000. При цьому достовірність відмінностей визначали за χ²-критерієм. Значення P < 0,05 вважали достовірним.

Встановлено, що співвідношення нормальних гомозигот, гетерозигот і гомозигот із мінорним алелем при аналізі Thr₈₃→Ala поліморфізму складало у хворих з ГКС - 42,6%, 43,5%, 13,9%, а в контролій групі – 43,9%, 45,9%, 10,2% (P > 0,05 за χ²-критерієм). Порівняння отриманих результатів дає підстави стверджувати, що Thr₈₃→Ala поліморфізм не асоційований зі збільшення ризику розвитку гострого коронарного синдрому в українській популяції.


ВИВЧЕННЯ G^-7→A ПОЛІМОРФІЗМУ МАТРИКСНОГО GLA –ПРОТЕЇНУ

У ХВОРИХ З ГОСТРИМ КОРОНАРНИМ СИНДРОМОМ

Дубовик Є.І., студ. 4-го курсу

Науковий керівник – доц. В.Ю. Гарбузова

СумДУ, кафедра фізіології і патофізіології з курсом медичної біології


Серцево-судинні захворювання протягом останніх десятиріч є провідною причиною інвалідизації та смертності серед працездатної частини населення індустріально розвинутих країн. У зв´язку з чим, особливо гостро сьогодні постає проблема виявлення осіб з підвищенним кардіо-васкулярним ризиком, вирішення якої пов´язане з вивченням генетичних маркерів патологій серця і судин. Матричний Gla-протеїн (MGP) є одним із антикальциногенних білків, який суттєво пригнічує кальцифікацію судинної стінки. Алельний поліморфізм промоторної ділянки його гена (G^-7→A) може впливати на рівень експресії цього білка.

Метою роботи було вивчення частоти алельних варіантів гена матриксного Gla-протеїну (G^-7→A поліморфізм) у хворих з гострим коронарним синдромом (ГКС) та практично здорових індивідуумів в українській популяції.

Дослідження проведено із використанням венозної крові 115 хворих з ГКС і 110 практично здорових донорів. Контрольна група і група хворих не відрізнялися за віком і співвідношенням осіб різної статі (P > 0,05 за χ²-критерієм). Методом полімеразної ланцюгової реакції з наступним аналізом довжини рестрикційних фрагментів визначали G^-7→A поліморфізм промотора (rs1800801). Для ампліфікації брали 50-100 нг ДНК і додавали до суміші, що містила 5 мкл 5-кратного PCR-буферу, 1,5 мМ сульфату магнію, 200 мкМ суміші чотирьох нуклеотидтрифосфатів, по 20 pM кожного зі специфічних праймерів і 0,75 ОД Taq-полімерази ("Ферментас", Литва), об’єм доводили до 25 мкл деіонізованою водою. Ампліфікація фрагмента, що містив стартову ділянку, складалася з 33 циклів: денатурація – 94°С (50c), гібридизація праймерів – 64,5°С (45 с) і елонгація – 72°С (1 хв). Для рестрикційного аналізу 6 мкл продукту ампліфікації інкубували при 37°С протягом 18 годин з 2 ОД рестриктази NcoI у буфері Тango. Якщо в -7 позиції гена MGP містився гуанін, ампліфікат, який складався з 500 пар основ, розщеплювався рестриктазою NcoI на два фрагменти – 240 і 260 пар основ. У разі заміни гуаніну на аденін сайт рестрикції для NcoI втрачався і візуалізувався один фрагмент завдовжки 500 пар основ. Після рестрикції ампліфікати розділяли в 2,5% агарозному гелі, що містив бромистий етидій. Горизонтальний електрофорез (0,1А; 140V) проводили протягом 40 хв. Візуалізацію ДНК після електрофорезу здійснювали за допомогою трансілюмінатора ("Біоком", Росія). Одержані результати опрацьовували статистично з використанням програми Excel 2000. При цьому достовірність відмінностей визначали за χ²-критерієм. Значення P < 0,05 вважали достовірним.

Встановлено, що співвідношення нормальних гомозигот, гетерозигот і гомозигот із мінорним алелем при аналізі G^-7→A поліморфізму складало у хворих з ГКС - 42,1%, 45,6%, 12,3%, а в контролій групі – 41,8%, 54,5%, 3,6% (P < 0,05 за χ²-критерієм). У хворих з ГКС гомозиготи із мінорним алелем виявляли в 3,4 раза частіше, ніж у донорів. Таким чином, A/A-варіант промотора гена MGP (G^-7→A поліморфізм) асоційований зі збільшенням ризику розвитку гострого коронарного синдрому в українській популяції.


ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИСТОСУВАЛЬНИХ РЕАКЦІЙ У ОСІБ З РІЗНОЮ ВЕГЕТАТИВНОЮ РЕАКТИВНІСТЮ

Проценко О.В., студ. 2-го курсу

Науковий керівник - доц. Г.В. Янчик

СумДУ, кафедра фізіології і патофізіології з курсом медичної біології


Центральне місце в інтеграції складних рефлекторних реакцій організму людини належить вегетативній нервовій системі. Вона не тільки підтримує гомеостаз, але і відповідає за енергетичне забезпечення різних форм пристосування організму до нових умов існування. Зміна звичного ритму життя, велике емоціональне навантаження, що притаманні особам, які розпочинають студентське життя, призводять до напруження адаптаційних механізмів, дисбалансу відділів вегетативної нервової системи, зниження працездатності.На сучасному рівні розвитку освіти проблема організації навчального процесу і впровадження технологій збереження здоровя чекають свого вирішення. В зв’язку з цим проблема вивчення пристосувальних реакцій у осіб з різною вегетативною реактивністю до дозованого навантаження є досить актуальною.

Нами було обстежено 83 особи віком 18- 22 років, серед них 55 дівчат і 28 юнаків. Для оцінки функціонального стану організму визначали частоту серцевих скорочень, величину артеріального тиску, систолічний і хвилинний об’єми крові, частоту дихання та адаптаційний потенціал, а також індекс Кердю, коефіцієнт Хільдебранта в стані спокою і після дозованого фізичного навантаження. Вегетативну реактивність оцінювали пробою Даніні-Ашнера. Отримані результати показали, що компенсаторні механізми пристосувальних реакцій зберігались на достатньому рівні, але були неоднозначними і різнонаправленими в залежності від рівня вегетативної реактивності. В групі осіб з нормальною вегетативною реактивністю дозоване фізичне навантаження викликало помірне зростання всіх показників стану здоровя, відновлення яких відбувалось через 3 хвилини.В групі осіб з підвищеною реактивністю спостерігалось на фоні збільшення всіх показників зменшення коефіцієнту Хільдебранта, що свідчило про неоправданні надмірні енергетичні затрати і порушення міжсистемних відносин. Відновлення функціональних показників відбувалось лише через 5 хвилин. В групі осіб з низькою вегетативною реактивністю мало місце помірне збільшення показників стану серцево –судинної і дихальної систем зі збереженням початкового рівня коефіцієнта Хільдебранта, тобто пристосувальні реакції не вимагали надмірних затрат енергії і включались своєчасно. Відновлення рівня показників функціонального стану здійснювалось через 7 хвилин. Інтересним був і той факт, що в усіх групах дозоване фізичне навантаження викликало підвищення діастолічного тиску. Це свідчило про те, що збільшення об’єму циркулюючої крові не включало компенсаторний механізм зниження периферичного опору кровотоку.

Таким чином, для правильного формування пристосувальних реакцій в молодому віці необхідне постійне дозоване фізичне навантаження , щоб тренувати компенсаторні механізми.


ЕФФЕКТИВНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ ДНК-ДІАГНОСТИКИ

В СПОРТІ І ПОВСЯКДЕННОМУ ЖИТТІ

Кириченко С.М., Зубков А.А., студ. 2-го курсу

Науковий керівник – асист. О.А. Обухова

СумДУ, кафедра фізіології і патофізіології з курсом медичної біології


Дослідження останніх років в області генетики людини свідчать про безперечний внесок генетичних факторів в розвиток і прояву фізичних якостей. Згідно положень сучасної генетики, вважається, що в основі індивідуальних відмінностей у розвитку фізичних якостей лежать особливості структури ДНК конкретної людини. Сучасні ДНК-технології вже зараз дозволяють виявити схильність до певних видів спорту, нарощуванню маси м’язів і зниженню надлишкової ваги.

Можливості спортивної генетики полягають в сприянні вибору оптимального виду спорту і рухової діяльності, в якому існує можливість досягнення високих результатів без шкоди для здоров’я (медико-генетичний відбір). Пропонується не лише сам вид спорту, але й вузька спеціалізація в цьому виді, наприклад дистанція 100 і 200 м в легкій атлетиці, позиція захисника чи нападаючого в футболі тощо. При виборі який вже відбувся, допомога в підвищенні росту спортивних показників і в профілактиці різних захворювань. Пропонується тактика ведення змагань, виявляються різні фізичні переваги, над якими необхідно працювати в першу чергу.

Також залишається не вирішеним питання боротьби з надлишковою вагою. До чого тільки не вдаються жінки, щоб схуднути, але не у всіх ця задача є невирішальною. Але за результатами генетичного аналізу можна виявити схильність до помірної і вираженої здатності щодо скидання зайвої ваги. А також запропонувати додаткові рекомендації у виборі тренувальних навантажень і допоміжних препаратів, які сприятимуть в боротьбі з проблемою неефективного зниження зайвої ваги.

Генотип людини не змінюється протягом життя і може бути визначений ще при народженні. Він є постійним фактором, що обумовлює прояв фенотипічних ознак людини, на відміну від таких факторів, як екологічне середовище, стреси, шкідливі звички, інфекційні захворювання.


ВПЛИВ ГЛУТАМАТУ НАТРІЮ НА СТІНКУ ШЛУНКА ЩУРІВ

ЗА УМОВ КОРЕГУВАЛЬНОГО ВПЛИВУ ТОКОФЕРОЛУ ТА АЛЬМАГЕЛЮ

Бороденко А.О., Потапова А.О., студ. 4-го курсу

Науковий керівник – асист. Р.Ф. Наумко

СумДУ, кафедра фізіології і патофізіології з курсом медичної біології


Сучасний стан харчової індустрії значно впливає на якісний склад продуктів харчування. Зокрема, широко використовуються такі харчові добавки як барвники, консерванти, антиоксиданти, загущувачі, емульгатори, піногасники, підсилювачі смаку й аромату. Однією з таких широковживаних речовин є глутамат натрію, що відноситься до підсилювачів смаку. У наш час залишаються недостатньо вивченими питання про місцеву ушкоджувальну дію глутамату натрію, системні механізми його патогенного впливу та методи корекції цих негавних наслідків. Тому метою даної роботи було вивчення морфометричних змін гістологічної будови стінки шлунка за умови впливу глутамату натрію і корегуючих факторів - α-токоферолу та альмагелю.

Дослідження проводили на 20 безпорідних щурах різної статі у складі 4 досліджуваних груп. Щурам основної групи вводили перорально 2 мл 20 % розчину глутамату натрію, із розрахунку 3 г/кг ваги тіла тварини. Це вдвічі перевищувало добову норму, яку отримували тварини контрольної групи. Як корегуючі речовини використовували α-токоферол, у розрахунку 10 мг/кг, та 0,5 мл альмагелю. Дослідження проводили протягом 30 днів, після чого виготовляли гістологічні препарати відділів стінки шлунка тварин.

У результаті проведеної нами роботи було виявлено, що прийом усередину глутамату натрію в межах рекомендованих доз не викликає виражених патологічних змін у слизовій, м`язевій та серозній оболонках стінки шлунка, але спостерігається незначне повнокрів`я судин підслизової оболонки. З`ясувалось, що у високих дозах глутамат натрію чинить місцеву патогенну дію на тканини шлунку, що проявляє себе у потоншенні всіх шарів стінки шлунка, десквамації слизової оболонки та її дезорганізації у вигляді зменшення розмірів шлункових залоз, збільшення кількості судин та їх повнокрів`я. Загальна дія цієї речовини призводила до значного зменшення ваги тіла щурів, яким вводили глутамат натрію без корегуючих впливів. У тварин досліджуваної групи, використання α-токоферолу та альмагелю зменшує прояви дегенерації слизової оболонки, сприяє збереженню гістологічної будови залоз шлунка та рельєфу його слизової оболонки. Отримані результати використання методу корегуючих впливів можуть свідчити, що одними із мехінізмів патогенного впливу глутамату натрію є контактна місцева та вільнорадикальна окиснювальна дія на тканини шлунка.


Вплив стану імуносупресії

на реакцію відторгнення шкірного трансплантата у щурів

Луковська Г.В., Скакодуб А.С., студ. 4-го курсу

Науковий керівник – асист. Р.Ф. Наумко

СумДУ, кафедра фізіології і патофізіології з курсом медичної біології


За даними ВООЗ, в усьому світі на термічні ураження припадає 6 % від усіх травм, і число постраждалих від опіків останнім часом зростає, особливо в промислово розвинених регіонах. В Україні, де достатньо розвинена металургійна, вугільнодобувна та хімічна промисловість, проблема опікових уражень також є актуальною. Одним із способів ефективного відновлення шкірних покривів у хворих з опіками є оперативне лікування. Проте, при масивних опіках не завжди можливе застосування власної шкіри пацієнта, а використання ксенотрансплантатів несе загрозу зараження канцерогенними вірусами. Тому, одним із перспективних напрямів лікування опіків є використання алотрансплантатів з одночасною імуносупресією. Метою роботи було дослідження цитостатичного впливу 5-фторурацилу на розвиток процесів приживлення та відторгнення шкірного лоскута.

Дослідження проводили на 12 безпорідних щурах різної статі у складі контрольної та досліджуваної груп. У щурів контрольної групи досліджували динаміку відторгнення шкірного алотрансплантату. Тваринам досліджуваної групи після алотрансплантації вводили внутрішньом’язово 5 % розчин 5-фторурацилу з розрахунку 12 мг/кг маси тварини протягом 7 днів.

У результаті проведених нами досліджень, виявлено, що введення терапевтичної дози 5-фторурацилу викликає в організмі стан імуносупресії та впливає на терміни і стадії приживлення алогенного шкірного лоскута. Без імуносупресії алотрансплантат шкіри викликає імунну реакцію організму та зазнає відторгнення. Отримані результати свідчать, що, за умови адекватного урахування побічної дії 5-фторурацилу, цей препарат можна використовувати для покращення ефективності лікування опікових уражень шкіри методом алотрансплантації шкірних лоскутів, як альтернативу ксенотрансплантації.