Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний університет медичний інститут «актуальні питання теоретичної медицини»
| Вид материала | Документы |
- Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний, 3595.69kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 964.46kb.
- Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет медичний інститут, 738.24kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1028.21kb.
- Ерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський державний, 950.39kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров`я україни сумський, 1131kb.
- Конспект лекцій Суми Сумський державний університет 2011 Міністерство освіти І науки,, 1592.04kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 784.64kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1042.47kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Міністерство охорони здоров’я, 5570.5kb.
Особливості застосування хітозан-апатитного імплантата
в ділянках кістки з різною щільністю
Бойко В.О., студ. 6-го курсу
Науковий керівник – доц. М.В. Погорєлов
СумДУ, кафедра анатомії людини
Щорічно в світі виконується більш ніж 2 мільйонів ортопедичних операцій в ході яких виникає потреба в заміщені втраченої кісткової тканини. Подібні втручання розповсюджені в хірургії, травматології, онкології, при вроджених вадах розвитку тощо. Таким чином, розробка нових імплантаційних матеріалів для ортопедії та травматології є сучасною та не до кінця вирішеною проблемою. Полімерні композитні біодеградуючі матеріали знайшли широке використання в сучасній ортопедичній практиці. Основні характеристики таких матеріалів включають в себе наявність остеокондуктивних властивостей, швидкість біодеградації та остеоіндуктивність. Для заміщення кісткових дефектів використовуються матеріали, структура та властивості яких відповідають будові втраченої кістки. Тобто для заміщення компактної тканини використовуються імпланти з високою щільністю та тривкістю, в той час як для виповнення дефектів губчастої кістки використовують матеріали з високою пористістю та меншими механічними властивостями. В разі невідповідності можливе спотворення репаративного остеогенезу та розвиток дисрегенерації.
Тому метою нашої роботи стало визначити особливості репаративного остеогенезу в губчатій та компактній кістці при використанні матеріалів з різною пористістю.
Використання різних режимів висушування дозволяє отримати матеріали різного ступеню пористості та міцності. Імплантація низькопористаго хітозанапатитного матеріалу з вологістю 20% призводить до нормального відновлення діафізарного дефекту та уповільнення деградації імпланту в метафізі. При вживленні імпланту з 30% вологістю відмічається нормальний перебіг репаративних процесів як в діафізі так і в метафізі. Імплантація високопористого матеріалу з 50% вмістом вологи в діафізарний дефект призводить до його прискореної біодеградації з вивільненням кальцію та остеоіндуктивних факторів в ранні строки репарації, що призводить до уповільнення репаративного остеогенезу. В той же час репаративні процеси в метафізі за імплантації аналогічного матеріалу відповідають контрольній серії тварин.
Таким чином, при виборі типу імпланту необхідно враховувати його механічні та структурні особливості, які повинні відповідати ділянці кістки, в яку відбувається вживлення матеріалу.
ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ХІМІЧНОГО СКЛАДУ ПЕЧІНКИ ЩУРІВ МОЛОДОГО ТА
СТАРЕЧОГО ВІКУ ПРИ ДІЇ ГІПЕРГІДРІЇ ТЯЖКОГО СТУПЕНЯ
Болотна І.В., Кравець М.С., студ. 1-го курсу, Болотна М.А., лікар-інтерн
СумДУ, кафедра анатомії людини
В сучасних умовах в Україні внаслідок науково-технічного прогресу на тлі несприятливих екологічних обставин різко зростає значення медико-біологічних досліджень щодо вивчення дії різноманітних чинників навколишнього середовища на організм людини, негативний вплив яких може бути причиною порушень водно- сольового обміну. За таких умов в останні роки відмічається зростання захворюваності на хронічну патологію печінки, тому що саме вона зазнає найбільшої агресії з боку екологічних чинників і, як результат, виникає розлад водно-електролітного балансу. Завдяки наявності в гепатоцитах складних ферментних систем біотрансформації для знешкодження токсичних сполук, печінка відіграє біологічно важливу бар'єрну функцію, оберігаючи інші органи та тканини від несприятливої дії токсичних речовин. У сучасній літературі достатньо широко висвітлені особливості, характер та механізм взаємодії різних забруднювачів виробничого та навколишнього середовища за одномоментного та послідовного їх надходження в організм та вплив цих речовин на печінку. Однак майже відсутні відомості про вплив на печінку гіпергідратаційних порушень водно-сольового обміну організму, а дослідження саме хімічного складу печінки під впливом загальної гіпергідратації організму є актуальною науковою проблемою. Отже, експериментальну групу тварин склали щурі 4- та 20-місячного віку, що мали вплив сублетальної гіпергідрії. Нами був зроблений порівняльний аналіз змін хімічного складу печінки тварин цих вікових категорій за умов гіпергідрії важкого ступеня.
Аналіз хімічного складу печінки молодих щурів, що піддавалися дії гіпергідратації важкого ступеня, визначив збільшення води в органі порівняно з інтактними тваринами відповідного віку. Так, вміст води підвищився на 27,3% (p<0,01). Вміст калію, натрію, свинцю збільшено відповідно на 33,2% (p<0,01), 35,8%, 31,2 % (p<0,05). Одночасно відмічено зниження вмісту кальцію на 28,8%, міді – на 28,7%, марганцю – на 51,4 %, цинку – на 29,6% (p<0,05), заліза – на 39,8% (p<0,01). Кількість неорганічних речовин збільшена на 51,4% (p<0,05) порівняно з контрольною групою тварин, а кількість органічних речовин зменшена на 4,2% (p>0,5).
При дослідженні хімічного складу печінки щурів старечого віку за дії сублетальної гіпергідрії були виявлені такі зміни: вологість органу збільшилася на 19,5%, а кількість мінеральних сполук – на 47,8 % (p<0,05). Кількість органічних речовин знижена на 13,2% (p<0,05). Спостерігається подальше зниження марганцю на 35,3%, цинку – на 15,7 %, міді – на 20,3 %, кальцію – на 23,3%, заліза – на 25,4 % у порівнянні з контролем (p<0,05). Поруч з тим відмічено збільшення вмісту калію на 22,6%, натрію – на 23,3%, свинцю – на 17,7 % (p<0,05).
Отже, найбільші зміни у хімічному складі печінки виявлені у групі молодих щурів, які підлягали дії гіпергідратації важкого ступеня, а найменші – у щурів старечого віку, що мали вплив сублетальної гіпергідрії. Аналіз цих показників дав такі результати: вміст води змінився на 7,8% більше у молодих щурів, ніж у тварин старечого віку, вміст неорганічних речовин – на 3,6%, вміст марганцю – на 16,1%, вміст цинку – на 13,9%, вміст міді – на 8,4%, вміст кальцію – на 5,5%, заліза – на 14,4%, калію, натрію та свинцю – відповідно на 10,6%, 12,5%, 13,5%.
Отже, вплив на організм щурів молодого та старечого віку гіпергідрії важкого ступеня змінює хімічний склад печінки за рахунок накопичення води, натрію, калію та свинцю, а також за рахунок виведення активних мікроелементів – кальцію, міді, заліза, марганцю та цинку.
моделювання опіків шкіри IIIa та IIIб ступенІВ на лабораторних тваринах
Бончев С.Д., лікар-інтерн, Дейнека В.М., студ. 2-го курсу
Науковий нерівник – доц. М.В. Погорєлов
СумДУ, кафедра анатомії людини
Вже другий рік поспіль кафедра анатомії людини спільно з Інститутом прикладної фізики НАН України займається проблемою розробки раньових покриттів на основі хітозану для застосування в майбутньому для лікування опіків різного ступеня та локалізації. Та ці дослідження були б неповні без проведення тестування розробленого покриття in vivo на лабораторних щурах. Тому ми розробили власний метод моделювання глибоких опіків IIIа та IIIб ступенів який полягає у припіканні голеної шкіри щурів у міжлопатковій ділянці пристроєм, який нагрівається до температури 250-300 Со. Пристрій представляє собою диск із загальною площею робочої поверхні 1 см2 до якого з одного боку прилаштована ручка та термодатчик від широкодіапазонного електронного термометра. Перед нанесенням опікової травми диск нагрівається в полум’ї спиртової горілки до потрібної температури. Далі проводиться притиснення робочої поверхні диска до попередньо голеної шкіри на 1-2 секунди.
Для оцінки глибини пошкодження та вираженості морфологічних змін ми провели гістологічне дослідження опеченої шкіри попередньо виведенних з експерименту лабораторних тварин на 1, 7 та 21 день від нанесення опіку. На першу добу спостерігається повний некроз багатошарового плоского епітелію, його десквамація та втрата зв’язку із сосочковим шаром дерми. Волокнистий компонент поверхневих відділів сосочкового шару знаходиться в стані дезорганізації та деструкції. Сітчастий шар набряклий. Кровоносні судини знаходяться в стані передстазу та стазу. Набряк волокнистих структур поширюється і на підшкірно-жирову клітковину. Гнійно-демаркаційне запалення протікає на рівні сполучнотканинної основи шкіри. На 7 день після опіку на межі між відмерлими та тканинами, що збереглися формується неширокий лейкоцитарний вал. В цей термін починається відшаровування струпу та початок утворення грануляційної тканини. Опікова рана набуває характерний вид: на фоні гнійно-розплавлених білувато-сірих змертвлілих тканинах чітко візуалізуються рожево-червоні сосочки шкіри. В останньому терміні спостереження зникають ознаки набряку. Залишаються мінімальна запальна інфільтрація. Кількість сполучної тканини є значною, при чому відбувається збільшення грубоволокнистого компоненту, виявляються поодинокі зміни за типом гіалінозу. Від грануляційної тканини залишилися лише слідові зміни.
На основі отриманих гістологічних даних вищеописані зміни шкіри при моделюванні опіку характерні для опіку IIIа та IIIб ступеня, причому глибина ураження та вираженість змін залежить від експозиції робочої поверхні пристрою на шкірі тварини.
Даний метод моделювання опіків IIIа та IIIб ступеня можна рекомендувати для дослідження морфологічних змін шкіри та інших тканин при опіках вищезгаданого ступеня.
ЗМІНИ ТРИВКІСНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ТРАВМОВАНОЇ КІСТКИ В УМОВАХ
ЗНЕВОДНЕННЯ ОРГАНІЗМУ
Бумейстер В.І., Скиба А.П., Мироненко Н.Ф., студ. 1-го курсу
СумДУ, кафедра анатомії людини
Проблема реактивності і регенерації тканин і органів, розробка питань оптимізуючого впливу на процеси загоєння ран – актуальна проблема сучасної морфології та медицини. Травми опорно-рухової системи, незважаючи на всі досягнення сучасної медицини, залишаються одним із найголовніших факторів інвалідизації населення.
Метою нашого дослідження було вивчення тривкісних характеристик травмованої кістки в умовах позаклітинного зневоднення. Дослідження проведено на білих лабораторних щурах-самцях з масою тіла 180-200 г. Експериментальні тварини поділені на три групи відповідно до змодельованого (легкого, середнього та важкого) ступеня позаклітинного зневоднення. Тваринам завдавали травму великогомілкових кісток по досягненню відповідного ступеня зневоднення і переводили на звичайний питний раціон. Для вивчення фізико-механічних властивостей виділяли великогомілкову кістку з дефектом і проводили визначення її міцності на розрив і стискання через 24 доби після операції. Також проводили визначення числа твердості в місці травми та на поверхні материнської кістки на відстані 10 мм від місця травми.
При легкому ступені позаклітинної дегідратації найбільш суттєво знизився показник жорсткості поперечного перетину – на 18,89% (p<0,01) (при розтягуванні) та на 19,46% (p<0,001) (при стисканні), а також модуль Юнга – на 17,79% (p<0,001) (при розтягуванні) і на 18,40% (p<0,001) (при стисканні). Число твердості в регенераті зменшилося на 12,43%, а на відстані від нього – на 7,89%.
При середньому ступені межа тривкості при розтягуванні зменшилася на 17,28% (p<0,001), а при стисканні – на 16,77% (p<0,001). Число твердості в регенераті нижче за контрольний показник на 18,86% (p<0,001), а на відстані від регенерату – на 12,73% (p<0,001).
При важкому ступені відбувається подальше зниження тривкісних характеристик травмованої кістки. Так, межа тривкості та модуль Юнга при розтягуванні зменшилися на 21,96% (p<0,001) та 33,00% (p<0,001), а при стисканні – на 18,37% (p<0,001) та 29,92% (p<0,001), відповідно (рис. 6.34). Число твердості в зоні дефекта знизилося на 24,31% (p<0,001), а на віддаленні – на 19,74% (p<0,001).
Таким чином, при позаклітинному зневодненні відбувається погіршення тривкісних характеристик травмованої кістки. Ці зміни є прямопропорційними ступеню зневоднення.
Перші гістологічні школи в Україні
Васько Л.В., Павлюк Л.А., студ. 2-го курсу
СумДУ, кафедра патоморфології
Довгий час гістологія називалась мікроскопічною анатомією і входила до складу кафедр анатомії. Накопичення знань щодо мікроскопічної будови тканин та органів призвели до відокремлення її в окрему дисципліну.
Перша кафедра гістології в Україні була організована у травні 1867 року професором доктором медицини Ніконором Адамовичем Хржонщевським (1836-1906) Харківського універстету Св. Володимира, який був заснований у 1805 році. Професор Хржонщевський Н.А. був засновником гістофізіологічного напрямку і першим почав систематичне вивчення мікроциркляторного русла. Важливим періодом в історії кафедри був час (1891-1910), коли кафедру очолював професор Н.К.Кульчицький. Його дослідження були присвячені вивченню тонкої будови центральної нервової системи і нервових закінчень. У слизовій оболонці кишки він знайшов і детально описав клітини, які були названі «клітини Кульчицького» (аргентофінні клітини). Після 1917 року на базі медичного факультету Харківського університету був заснований медичний інститут. Кафедру також очолювали такі видатні вчені як В.Я.Рубашкін (автор перших підручників з гістології на українській мові), Б.В.Альошин, який наукову діяльність кафедри зосереджує на вивченні гістофізіології ендокринних функцій та їх регуляції.
В 1868 році була відкрита кафедра гістології на медичному факультеті Київського університету і першим її завідувачем був професор П.І.Перемежко (1833-1893). Найбільше значення для біології і медицини мали його дослідження присвячені діленню клітини (1878). Він вперше описав усі стадії каріокінезу. Важливим періодом діяльності кафедри можна назвати час, коли кафедру очолював член-кореспондент АМН СРСР професор М.І.Зазибін (1903 -1982).Основними дослідженнями кафедри у цей період – реактивні і компенсаторні властивості периферичної нервової системи. Професор М.І.Зазибін створив свою наукову школу, де під його керівництвом виконані 80 дисертацій. Слід відмітити ідосить високі організаторські здібності професора М.І.Зазибіна, так за його керівництва створено музей історії кафедри, музей історії мікроскопа, ембріологічний музей.
У 1895 році створена кафедра гістології на медичному факультеті Львівського університету. Довгий час (40 років) кафедру очолював Владислав Шиманович. Професор Шиманович написав підручник з гістології, який довгий час вважався одним із найкращих підручників в державах західної Європи. Основним напрямком наукових досліджень було вивчення тонкої будови і гістогенезу нервових закінчень шкіри, волосся і сполучної тканини. У теперішній час кафедру очолює професор А.Д.Луцик. Основний науковий напрямок «Лектино-гістохімія клітин і органів людини.» Підручником професора А.Д.Луцика користуються практично усі вузи України.
У 1899 році була створена кафедра гістології в Одесі. Першим її завідувачем був професор В.В.Підвисоцький (1857-1913). Однією з найкращих у Європі вважали створену на цій кафедрі гістологічну лабораторію. Велика увага приділялась і учбовому процесу. Унікальним був студентський зал площею 141 м , де все було пристосовано для мікроскопування. Відомості про лабораторію професора В.В.Підвисоцького є в енциклопедії Брокгауза та Єфрона.
Таким чином, можна зробити висновок про досить великі досягнення перших гістологічних шкіл в Україні.
Морфометричні результати відновлення мієлінізації в опроміненому нерві
за дії кондиціонуючого пошкодження
Васько Л.В., Романовська А.А., Ніколаєнко.ІВ., студ. 2-го курсу
СумДУ, кафедра патоморфології
Мієлінізація нервових волокон є досить складним багатокомпонентним процесом і на сьогодні не є достатньо вивченим. Нами раніше отримані певні якісні та загальні кількісні показники (кількість новоутворених мієлінових волокон та їх середня товщина). Цікаво було встановити залежність відновлення мієлінового шару від площі нервового волокна.
Мета дослідження: вивчити вплив кондиціонуючого пошкодження на відновлення мієлінізації у залежності від площі нервового волокна.
Експеримент поставлений на 24 білих щурах-самцях масою 200-250 г. Місцеве гамма –опромінення проводилось у дозі 20 грей. Невротомія проводилась у вигляді перетискання кровозупинним затискачем зі спеціальною заточкою двічі: через 1 добу (кондиціонуюча травма) і через 30 діб (тестова травма). Матеріал (сідничний нерв у місці травми) брали на 14 добу після тестової невротомії. Для виготовлення препаратів нерв фіксували у 4% розчині глутаральдегіду, після осмієвої дофіксації заливали в Епон-812 за методикою Лафта. Напівтонкі зрізи фарбували парафенілендіаміном. Тварини поділені на 4 групи. Першу групу складали неопромінені щурі (неопромінений контроль), другу групу- опромінені щурі за 1 добу до невротомії (опромінений контроль), третю групу – опромінені щурі за 30 діб до невротомії ,четверта група – опроміненні щурі, яким травма наносилась двічі.
Морфометрію проводили за програмою “SEO IMAGE LAB” , за допомогою якої вимірювали товщину мієлінового шару, площу мієлінових волокон, кількість мієлінових волокон в залежності від площі.
Відсоток новоутворених мієлінових волокон з площею ≤ 20 мкм2 збільшується в опроміненому контролі більше ніж у 2 рази ( 11% і 29% відповідно). На 30 добу після опромінення цей показник не змінюється (31%). У тварин із кондиціонуючою травмою кількість тонких новоутворених волокон зменшується до 20%. Відсоток новоутворених мієлінових волокон середньої площі (20≤S≤40 мкм2 ) достовірно зменшується після опромінення (46% і 34% відповідно) і не змінюється у віддалений термін після опромінення (35%). Відсоток мієлінових нервових волокон із площею від 40 до 60 мкм2 у тварин із кондиціонуючою травмою більший , ніж у тварин третьої групи(25% і 31% відповідно).
Відсоток новоутворених мієлінових волокон з великою площею (від 60 до 100 мкм2) практично однаковий у всіх групах тварин.
Аналіз показників товщини мієлінового шару в залежності від площі нервових волокон в різних групах показав достовірне зменшення при опроміненні в малих, середніх і великих за площею нервових волокон (2,08± 0,26 мкм і 1,13± 0,12 мкм; 2,06 ± 0,25 мкм і 1,75 ± 0,23 мкм; 2,51± 0,33 мкм і 2,21 ± 0,23 мкм відповідно). У тварин, опромінених за 30 діб до невротомії спостерігається лише тенденція до відновлення (1,75 ± 0,23 мкм і 1,82 ± 0,13 мкм; 1,97 ± 0,17 мкм і 2,03 ± 0,13 мкм; 2,31 ± 0,12 мкм і 2,27± 0,21 мкм відповідно). У тварин із кондиціонуючою травмою спостерігається достовірна різниця із попередньою групою ((1,94 ± 0,10мкм і 1,75 ± 0,23 мкм;2.02± 0,11 мкм і 1,97 ± 0,11 мкм , 2,41± 0,11 мкм і 2,27 ± 0,12 мкм ).
Таким чином, кондиціонуюча травма стимулює процес відновлення мієлінізації, що проявляється у зменшенні кількості мієлінових волокон малої площі та потовщенні мієлінового шару, хоча ці показники ще не відповідають нормі.
БІОХІМІЧНІ ПОКАЗНИКИ КРОВІ ЩУРІВ В РІЗНІ ТЕРМІНИ РЕПАРАТИВНОГО
ОСТЕОГЕНЕЗУ ПРИ ПОРУШЕННІ ВОДНО-СОЛЬОВОГО ОБМІНУ
Бумейстер В.І., Гордієнко О.В.
СумДУ, кафедра анатомії людини
Дослідження виконано на білих лабораторних щурах-самцях, які поділені на 2 серії: контрольну та експериментальну. Тваринам експериментальної серії моделювалося клітинне зневоднення легкого ступеню. По досягненню ступеня дегідратації стоматологічним бором діаметром 2 мм наносився дірчастий дефект на межі проксимальної та центральної третин медіальної поверхні діафізу. Із досліду тварин виводили на 3, 10, 15 та 24 добу (відповідно стадіям репаративного остеогенезу) шляхом декапітації під ефірним наркозом і вивчали регенерат великогомілкової кістки.
Матеріалом для дослідження була кров піддослідних тварин. Зібрану кров центрифугували при 3000 об/хв протягом 15 хвилин, сиворотка відокремлювалася від еритроцитів. У ній визначалися вміст білка, загального кальцію і активність лужної фосфатази.
При легкому ступені зневоднення на 3 добу вивчені біохімічні показники крові показали збільшення вмісту білка на 6,13% і падіння кількості кальцію та зниження активності лужної фосфатази, відповідно, на 7,09% і 8,46% порівняно з контролем. На 10 добу аналіз досліджуваних біохімічних показників крові встановив зменшення кількості кальцію і активності лужної фосфатази порівняно з контролем на 8,23% і 5,93% відповідно. Але якщо порівнювати з попередньою стадією, то вміст кальцію збільшився майже вдвічі. Кількість білка підвищилася на 10,92%. На 15 добу спостереження при аналізі біохімічних показників крові спостерігається нижча кількість кальцію та активність лужної фосфатази, ніж в контролі на 5,68% і 6,85% (р<0,05) відповідно. У порівнянні з показниками першої стадії репаративної регенерації активність лужної фосфатази підвищується в 1,7 разів. В стільки ж разів збільшується вміст кальцію в порівнянні з другою стадією остеогенезу. Вміст білка крові більший за контрольний показник на 11,84%. На 24 добу біохімічні показники крові характеризуються зниженням на 4,02% кальцію і на 4,79% - активності лужної фосфатази. Вміст білка крові зростає на 5,78% порівняно з відповідним контролем.
Таким чином, відповідно до стадійності репаративного остеогенезу відбувається збільшення вмісту білка та зниження кількості кальцію та активності лужної фосфатази в порівнянні з контрольними показниками.
Корекція морфо-функціональних змін кісток скелета препаратом "Кальцій-Д3"
Гортинська О.М., Кияненко Д.О., студ. 6-го курсу
СумДУ, кафедра патоморфології
Збільшення кількості викидів промислових відходів, аварії на підприємствах тощо викликали зростання чинників, що негативно впливають на організм людини. Тому вивчення змін внутрішніх органів під впливом екоантропогенних факторів є пріоритетним напрямком сучасної морфології. На жаль, крім екзогенного впливу, дуже часто ми маємо справу із патологією внутрішніх органів соматичного генезу, що також необхідно враховувати при лікуванні. Однією з найбільш поширених патологій є гіпоксичне ураження тканин. В наших попередніх дослідженнях доведено негативний вплив на ріст та формоутворення кісткової тканини комбінації підвищеної кількості солей важких металів і радіації на фоні гіпоксичного ураження. Тому постає питання про пошук шляхів зменшення вираженості ураження кісток скелета в умовах даної патології.
В експерименті біло задіяно 60 щурів самців 3-х місячного віку, що були поділені на 2 серіях. Першій – моделювали підгостру інтоксикацію солями цинку, хрому і свинцю та опромінювали у дозі 0,2 Гр протягом місяця на фоні змодельованої загальної гіпоксії. Другій серії на фоні комбінованої патології проводилася корекція морфофункціональних змін у кістковій системі препаратом "Кальцій-Д3", який вводили перорально один раз на добу протягом всього експерименту. Даний препарат містить кальцію карбонату в дозі 1230 мг та вітамін Д3 у дозі 200 МЕ. Дана комбінація дозволяє більш інтенсивно засвоювати кальцій та депонувати його в кістковій тканині.
Тварин обох серій виводили з експерименту через 1, 7, 14 та 21 день після закінчення дослідження. Виділялись великогомілкові та тазові кістки і 3-й поперековий хребець та проводили їх вивчення остеометричними, морфометричними та хімікоаналітичними методами дослідження.
В результаті дослідження нами були зроблені висновки, що застосування препарату "Кальций Д3 Никомед" призвело до значного зниження остеотоксичної дій гіпоксії, солей важких металів та іонізуючої радіації. Зміни остеометрії, гістологічної будови та хімічного складу піддослідних кісток спостерігаються в перші терміни спостереження та стають недостовірними на кінець експерименту.