Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний університет медичний інститут «актуальні питання теоретичної медицини»

Вид материала

Документы

Содержание Біомаса мукорового гриба blakeslea trispora, як джерело вітамінів і мікроелементів СумДУ, кафедра біохімії та фармакології Бубнова І.С., Чумак О.О., Колібаба В.С., студ. 3-го курсу Науковий керівник – доц. Р.А. Храмова Тести як засіб оцінювання знань Статевий добір у людських популяціях Зв'язок різних типів пам'яті з видами мислення Вивчення т СумДУ, кафедра фізіології і патофізіології з курсом медичної біології Роль поліморфізму генів протеїназ у розвитку атеросклерозу Діагностичні критерії визначення типів акцентуації в залежності від Частота серцевих скорочень в стані спокою як показник рівня здоров’я Зміни вмісту кальцію та магнію у стінках кровоносних судин щурів Вплив поліморфізму гена ангіотензин-перетворюючого ферменту Генетична складова інтелекту

Подобный материал:

• Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний, 3595.69kb.
• Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 964.46kb.
• Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет медичний інститут, 738.24kb.
• Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1028.21kb.
• Ерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський державний, 950.39kb.
• Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров`я україни сумський, 1131kb.
• Конспект лекцій Суми Сумський державний університет 2011 Міністерство освіти І науки,, 1592.04kb.
• Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 784.64kb.
• Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1042.47kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Міністерство охорони здоров’я, 5570.5kb.

БІОМАСА МУКОРОВОГО ГРИБА BLAKESLEA TRISPORA,

ЯК ДЖЕРЕЛО ВІТАМІНІВ І МІКРОЕЛЕМЕНТІВ

Логвінова О.В., студ. 2-го курсу

Науковий керівник – доц. Л.О. Прімова

СумДУ, кафедра біохімії та фармакології


У процесі метаболізму проміжні продукти, які утворюються у грибів, можуть включатися у подальші перетворення, або накопичуватися і виділятися у культуральне середовище. До тепер відомі сотні різноманітних за хімічною будовою речовин, які синтезуються з проміжних продуктів первинного метаболізму, акумулюються у міцелії грибів, або виділяються у культуральне середовище. Зазвичай такі вторинні метаболіти є видоспецифічними. У залежності від умов культивування та складу поживного середовища гриби продукують антибіотики, ферменти, стимулятори росту, вітаміни, поліненасичені жирні кислоти тощо. Мукоровий гриб Blаkeslea trispora продукує терпеноїди, які є вторинними інтермедіатами ацетатного шляху метаболізму і разом з тим здатен акумулювати у складі міцелію інші первинні та вторинні метаболіти.

Метою досліджень було встановлення вмісту каротиноїдів, вітаміну С, мікроелементів у біомасі гриба Blаkeslea trispora при культивуванні продуцента на експерементальному безглюкозному поживному середовищі. Концентрацію загальних каротиноїдів, каротину, ксантофілів визначали фотоелектроколориметричним методом, кількість аскорбінової кислоти – за реакцією Тільманса, вміст окремих мікроелементів - методом атомно-абсорбційної спектрофотометрії

У ході проведених досліджень встановлено, що концентрація загальних каротиноїдів у біомасі гриба Blаkeslea trispora дорівнює 20,9 г/кг - 89,0% яких представлені найбільш активним β-каротином, 9,6% становлять ксантофіли, 1,6% - інші каротиноїди. Вміст β-каротину у міцелії гриба, суттєво вищий ніж у інших традиційних рослинних джерелах цього пігменту. Кількість аскорбінової кислоти становить 674,0 мг/кг, що відповідає вмісту її у чорній смородині, зеленій цибулі, суницях та ін. Встановлено, що концентрація мікроелементів у досліджуваних зразках біомаси дорівнює 261,8 мг/кг, або 1% від сирої золи. Серед мікроелементів переважають Fe і Zn. Концентрація їх відповідає наступній послідовності: Fe>Zn>Mn>Cu.

Таким чином, дослідження складу біомасі мукорового гриба Blаkeslea trispora показало, що вона вміщує комплекс біологічно активних речовин: каротиноїди, β-каротин, ксантофіли, вітамін С, мікроелементи і при відповідних концентраціях може бути їх джерелами.


РОЛЬ α-, β-АДРЕНОРЕЦЕПТОРІВ ТА ДОФАМІНОВИХ РЕЦЕПТОРІВ У МЕХАНІЗМІ ДІЇ ДОФАМІНУ НА КРОВОТІК ТА ЕКСКРЕЦІЮ НАТРІЮ У НЕФРОНІ ЩУРІВ

Бубнова І.С., Чумак О.О., Колібаба В.С., студ. 3-го курсу

Науковий керівник – доц. Р.А. Храмова

СумДУ, кафедра біохімії та фармакології

Дофамін є природним катехоламіном, який приймає участь в синтезі норадреналіну та адреналіну, а також самостійно виконує роль медіатора у ЦНСта на периферії. Екзогенно введений дофамін широко використовується в медицині для лікування кардіогенного та ендотоксичного шоків. Літературні дані про дофамін свідчать про те, що препарат крім впливу на серцево-судинну систему, викликає натрійуретичну та діуретичну реакції нирок, дилятацію ниркових судин. Механізм цих ефектів залишається нез`ясованим. Для вивчення ролі α-, β-адренорецепторів і дофамінорецепторів у механізмі відповідної реакції нирок використовували специфічні антагоністи цих рецепторів: α_1,2-адреноблокатор фентоламін, β_1,2-адреноблокатор пропранолол та дофаміноблокатор галоперидол.

Отримані результати вказують на те, що попереднє введення наркотизованим щурам фентоламіну не змінює характер натрійуретичної реакції нирок на дофамін. Пропранолол, також як і фентоламін, не перешкоджає салуретичному ефекту досліджуваного препарату. Також відмічається достатньо виражена діуретична та натрійуретична реакції, які супроводжуються приростом кліренсу інуліну та збільшенням фракції натрію, яка екскретується. Це вказує на збереження інгібуючого впливу дофаміну на канальцевий транспорт цього іону. Попередня ін`єкція антагоніста дофамінових рецепторів галоперидолу навпаки, практично повністю усувала діуретичну та натрійуретичну дії дофаміну, які пов`язані з гальмуванням реабсорбції натрію в ниркових канальцях, про що свідчить відсутність збільшення фракції натрію, яка екскретується.

В подальшому експерименти проводились з цими ж препаратами на наркотизованих щурах з метою вивчення впливу їх на нирковий кровоток. Отримані результати вказують на те, що попередня блокада α- та β-адренорецепторів суттєво не впливає на судинорозширювальний ефект дофаміну в корі і зовнішньому мозковому шарі нирок. Кровопостачання цих зон залишається таким, як і в контрольних експериментах з одним дофаміном. Попереднє введення галоперидолу, на відміну від фентоламіну і пропранололу, повністю відстраняє судинодилятуючу дію дофаміну у досліджуваних зонах ниркової тканини. Таким чином, отримані результати дозволяють вважати, що внутрішньонирковий гемодинамічний зсув і пригнічення реабсорбції натрію у нефроні при дії дофаміну зумовлені збудженням дофамінових рецепторів ниркової тканини, але не пов`язані з активацією у нирках α- та β-адренорецепторів.


ТЕСТИ ЯК ЗАСІБ ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ

Пристай В.С., Харін В.В., студ. 1-го курсу

Науковий керівник – доц. О.Ю. Смірнов

СумДУ, кафедра фізіології і патофізіології з курсом медичної біології


Слово "тест" походить від англійського "test" і означає "випробування, дослід". Його "батьком" вважають Дж. Кеттела – американського психолога, який і ввів термін "інтелектуальний тест", тобто дослідження розумового розвитку. В наш час особливої актуальності набуває питання доцільності використання тестів як засобу оцінювання знань. Підтвердженням цього є зростання до них недовіри з боку громадськості. Метою даної роботи є перевірка відношення студентів до тестів в цілому і пошук альтернативних засобів оцінювання.

У розробленій анкеті, що містила 15 запитань, особлива увага приділялася ставленню студентів до тестування як форми оцінювання знань, процесу проходження тестування, а також підготовці до тестування. Було виявлено, що 77,5% усіх опитаних вважають, що тести не показують їхні реальні знання, або показують частково. Те, що тести не завжди виправдовують себе як засіб оцінювання, вважає 67,5%.

На думку 40% опитаних питання мають як містити готові варіанти відповідей, так і дати можливість дати власний варіант. 67,5% вважають 4 варіанти відповідей у тестах за оптимальну кількість. Серед них, на думку 82,5% опитаних, має бути лише одна правильна відповідь, причому краще дізнатися про результат наприкінці тестування (70%), ніж після кожної відповіді. 62,5% вважають, що на виконання одного тестового завдання потрібно відводити до двох хвилин.

Власні знання допомагають вдало пройти тестування 71 процентам студентів, на вдачу сподіваються 20%, а на шпаргалку і допомогу сусіда спираються по 4,5% опитаних. Психологічний стан під час тестування впливає на 51%, а фізичний – на 22% опитаних. Готуватися до опитування краще самому (67%), ніж з друзями (20%) або репетитором (6%).

Отримані результати дають підставу вважати систему тестового оцінювання недосконалою, що цілковито виправдовує виниклу недовіру. Як альтернативний варіант тестуванню як засобу оцінювання знань студенти пропонують за краще використовувати усну форму опитування – до цього схиляється 48%; тести більш подобаються 32%, а письмова перевірка знань – 20% студентів.


СТАТЕВИЙ ДОБІР У ЛЮДСЬКИХ ПОПУЛЯЦІЯХ

Савченко Б.О., Петленко Г.М., студ. 1-го курсу

Науковий керівник – доц. О.Ю. Смірнов

СумДУ, кафедра фізіології і патофізіології з курсом медичної біології


Ідея статевого добору, висунута Ч. Дарвіном, була піддана критиці й забута більш ніж як на 100 років. Але в останні десятиріччя відбувається відродження інтересу до концепції статевого добору в популяціях людини, накопичується велика кількість доказів на її користь. Проблема є актуальною, адже питання сексуальних відносин та продовження роду є важливим і цікавить кожного. Темою дослідження було вивчити, чи має вплив статевий добір на вибір партнера в сучасному людському суспільстві, дослідити, яким чином проявляється статевий добір.

За допомогою анкетування студентів медичного інституту (50 хлопців, 50 дівчат) вивчалися деякі критерії вибору партнера для короткотривалих та довготривалих стосунків, створено образ "ідеальної жінки" та "ідеального чоловіка". Хлопцям пропонувалося обрати фізичні риси жінки, що відповідали б їх уявленню про жіночий ідеал (колір і довжина волосся, колір і форма очей, макіяж, розмір грудей, ширина таза та ін.), а також розставити у порядку важливості різні риси (інтелект, фізична привабливість, доброта та розуміння, хазяйновитість, бажання мати дітей тощо). За результатами тестування, "ідеальна жінка" має мати фігуру, що нагадує грушу (80% відповідей), середньої комплекції (90%), нижче зростом (85%), блондинка, з прямим волоссям середньої довжини, з жалісливими карими очима, з пухкими маленькими пружними округлими сідницями, віком менше за чоловіка, легким макіяжем, білою шкірою.

На погляд дівчат, фігура ідеального чоловіка має нагадувати перевернуту трапеція, він має бути високого зросту, мати гарно розвинену м'язову систему, середню комплекцію тіла, брюнет з легкою небритістю, з середньою рослинністю на тілі, коротким прямим волоссям, карими маленькими очима, овальним обличчям, з пухкими маленькими пружними округлими сідницями, старше за дівчину, білою шкірою.

Для довготривалих стосунків важливими є такі риси партнера (розташовані від більш значимих до менш важливих): доброта та розуміння; цікава особистість; фізична привабливість; адаптивність; хороша спадковість; інтелект; креативність; бажання мати дітей; добре здоров'я; хазяйновитість; вища освіта; матеріальна забезпеченість; релігійні погляди. Для короткотривалих стосунків важливими є: фізична привабливість; добре здоров'я; креативність; цікава особистість; адаптивність; доброта та розуміння; матеріальна забезпеченість; хороша спадковість; вища освіта; хазяйновитість; інтелект; бажання мати дітей; релігійні погляди.

Результати опитування свідчать про те, що статевий добір має практичне значенння, критерії партнера для довготривалих та короткотривалих стосунків для обох статей майже співпадають, до вибору партнера у сучасному суспільстві люди підходять усвідомлено.


ЗВ'ЯЗОК РІЗНИХ ТИПІВ ПАМ'ЯТІ З ВИДАМИ МИСЛЕННЯ

Геращенко А.А., Шаповал М.М., студ. 1-го курсу

Науковий керівник – доц. О.Ю. Смірнов

СумДУ, кафедра фізіології і патофізіології з курсом медичної біології


Існують різні типи мислення: мовний (здатності, пов'язані з читанням та письмом іноземними мовами), логіко-математичний (уміння розгадувати головоломки, цифрові завдання і вирішувати математичні вправи), візуально-просторовий (образне мислення, яке визначає здатності в живописі, скульптурі, архітектурі, дизайні, орієнтацію у просторі), музично-ритмічний (лежить в основі музичного слуху), внутрішньоособистий (здатність до самопізнання, розуміння того, що насправді ми прагнемо, самооцінка, самовизначення), міжособистий (здатність до спілкування й співробітництва з іншими людьми). Також відомі такі типи пам'яті: зорова, слухова, моторно-слухова, комбінована.

Для дослідження зв'язку між різними типами пам'яті і типами мислення була розроблена анкета, що містила 60 запитань для визначення типу мислення людини і 4 завдання для визначення розвитку різних типів пам'яті.

Було визначено, що серед опитаних 7% мають найбільш розвинений мовний тип мислення, 7% – логіко-математичний, 32% – просторовий, 21% – музичний, 21% – міжособистий і 1% – внутрішньоособистий тип мислення. Щодо типів пам'яті, то 40% опитаних мають найбільш розвинену зорову пам'ять, 17% – слухову, 8% – моторно-слухову пам'ять, а 34% мають комбінований тип пам'яті.

Також був простежений зв'язок між типом мислення і типом пам'яті – у більшості опитаних розвиток моторно-слухового типу пам'яті відповідає розвитку музичного типу мислення, розвиток зорової чи комбінованої типів пам'яті відповідає просторовому типу мислення, а розвиток комбінованої пам'яті відповідає внутрішньоособистому або міжособистиму типам мислення.


ВИВЧЕННЯ Т^-138С ПОЛІМОРФІЗМУ ПРОМОТОРА МАТРИКСНОГО GLA –ПРОТЕЇНУ

У ПРАКТИЧНО ЗДОРОВИХ ДОНОРІВ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОПУЛЯЦІЇ

Гарбузова В.Ю., Дубовик Є.І., студ. 4-го курсу

СумДУ, кафедра фізіології і патофізіології з курсом медичної біології


Сьогодні описано понад 120 видів поліморфізму поодиноких нуклеотидів (SNP) у гені MGP людини. З них найкраще досліджено з огляду їхнього зв´язку з різними хворобами три види: Т^-138С (rs1800802); G^-7→A (rs1800801); Thr₈₃→Ala (rs4236). Відомо, що в деяких европейських популяціях Т^-138С поліморфізм асоційований з розвитком гострого коронарного синдрому. Щодо української популяції такі дані відсутні. У наших попередніх дослідженнях було вивчено співвідношення нормальних гомозигот (Т/Т), гетерозигот (Т/С) і гомозигот із мінорним алелем (С/С) у хворих на гострий коронарний синдром. Метою представленого дослідження було вивчення цього співвідношення у практично здорових індивідуумів української популяції.

Дослідження виконано на 110 практично здорових донорах, у яких відсутність серцево-судинної патології підтверджували шляхом збирання анамнестичних даних, зняття електрокардіограми і вимірювання артеріального тиску. Венозну кров набирали в стерильних умовах у моновети об’ємом 2,7 мл з калієвою сіллю етилендіамінтетраоцтової кислоти (11.7 мМ) в якості антикоагулянту (“Sarstedt”, Німеччина), заморожували та зберігали при температурі -20С. ДНК виділяли з цільної крові із використанням наборів DIAtom DNA Prep («Isogene», Росія). Т^-138С поліморфізм промотору визначали методом полімеразної ланцюгової реакції (PCR) з наступним аналізом довжини рестрикційних фрагментів (PCR-RFLP) за N.Kobayashi et al. із модифікаціями. Для цього ампліфікували ділянку промотору гена MGP за допомогою пари специфічних праймерів. Ампліфікація фрагменту промотору складалася з 36 циклів: денатурація - 94С (50 с), гібридизація праймерів - 57С (1 хв.) та елонгація - 72С (1 хв). 6 мкл продукту ампліфікації інкубували при 37С протягом 18 годин з 5 ОД рестриктази BseNI (“Ферментас”, Литва) в буфері B наступного складу: 33 мМ трис-ацетату (рН 7.9), 10 мМ ацетату магнію, 66 мМ ацетату калію, 0.1 мг/мл альбуміну. За наявності в –138 положенні промотору тимідину BseNI розщеплює ампліфіковану ділянку промотору (розмір 142 пари основ) на два фрагменти – 118 та 24 пар основ, а при заміні на цитозин рестрикція не відбувається. Ампліфікати після рестрикції розділяли в 2,5 % агарозному гелі, що містив 10 мкг/мл бромистого етидію. Візуалізація ДНК після горизонтального електрофорезу (140 V протягом 25 хв.) проводилася за допомогою трансілюмінатору (“Біоком”, Росія) та відеосистеми ViTran (Росія).

Співвідношення нормальних гомозигот, гетерозигот і гомозигот із мінорним алелем при аналізі Т^-138С поліморфізму промотору у практично здорових донорів складає 58,7%, 36,7% та 4,6%. У хворих на гострий коронарний синдром відповідно - 59,8%, 32,7%, 7,5%. Порівняння отриманих результатів дає підстави стверджувати, що С/С-варіант промотора гена MGP (Т^-138С поліморфізм) не асоційований зі збільшення ризику розвитку гострого коронарного синдрому в українській популяції.


РОЛЬ ПОЛІМОРФІЗМУ ГЕНІВ ПРОТЕЇНАЗ У РОЗВИТКУ АТЕРОСКЛЕРОЗУ

Гарбузова В.Ю., Лата Я., студ. 5-го курсу

СумДУ, кафедра фізіології і патофізіології з курсом медичної біології


Протеолітичні ферменти мають унікальне значення в патогенезі атеросклерозу, впливаючи на реалізацію практично всіх механізмів розвитку цього патологічного процесу. Модифікація ліпопротеїнів за рахунок гідролізу апоптотеїнів, деструкція сполучнотканинного матриксу артеріальних судин, активація фібринолізу і багато інших процесів відбуваються за участю протеолітичних ферментів та їх інгібіторів. Порушення балансу між протеїназами та їх інгібіторами вважається багатьма дослідниками ключовим процесом на всіх стадіях атерогенезу.

Алельний поліморфізм певних генів може вносити дисбаланс в деякі протеолітичні системи і збільшувати тим самим ступінь ураження судинної стінки за участі протеїназ. Найбільш активно вивчений поліморфізм генів матриксних металопротеїназ (ММР), причому встановлена асоціація між поліморфізмом генів ММР-1, 2, 3, 9, 12, 13 і ризиком розвитку інфаркту міокарда. Поліморфізм гена калікреїну впливає на стан ендотелію судин і судинної стінки в цілому за рахунок зниженої активності білка, що утворюється в результаті SNP. Це приводить до зменшення продукції брадикініну, який як антагоніст ангіотензину II, регулює тонус судин і має ряд інших ангіопротекторних властивостей.

Серед внутрішньоклітинних ферментів, генетичний поліморфізм яких може мати значення в патогенезі серцево-судинних захворювань, привертає увагу ген, що кодує нейроедокринну конвертазу (kexin 9). Порушення протеолітичного процесингу стероїд-зв’язуючих білків при крапковій заміні в цьому гені призводить до гіперхолестеринемії та важкого ожиріння, які, у свою чергу, збільшують ймовірність розвитку атеросклерозу та сприяють його прогресуванню. Серед інгібіторів протеолітичних ферментів найбільше значення мають інгібітори активаторів плазміногену, що належать до родини СЕРПІНів (інгібітори серинових протеїназ). Такий інтерес викликаний участю цих білків в регуляції гемостазу і фібринолізу, проте, не менше важливе значення мають вказані антипротеїнази і на рівні судинної стінки, оскільки регулюють активність протеолізу безпосередньо в тканинах. Є підстави вважати, що алельний поліморфізм в цих генах порушує функціональні характеристики СЕРПІНів і деяке послаблення контролю за протеолізом сприяє як підвищенню протромботичного потенціалу, так і руйнуванню сполучнотканинного матриксу судинної стінки. Поліморфізм цистатину 3 – це, практично, єдиний доведений на сьогодні варіант поліморфізму, що впливає на стан еластолітичної системи судинної стінки. Проте, виняткове значення еластолізу в патогенезі атеросклерозу дозволяє припускати, що алельний поліморфізм різних видів еластаз і самого еластину також грає певну роль в патогенезі атеросклерозу, а не тільки в розвитку аневризми аорти.

Таким чином, вивчення алельного поліморфізму генів протеїназ та їх інгібіторів і доведення його впливу на розвиток різних стадій атеросклеротичного процесу є важливим завданням для розв′язання питання визначення провідних механізмів патогенезу серцево-судинних захворювань.


ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ ВИЗНАЧЕННЯ ТИПІВ АКЦЕНТУАЦІЇ В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД

ОСОБЛИВОСТЕЙ ОРГАНІЗАЦІЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

Гонтова О.Г., студ. 3-го курсу

Науковий керівник – ст. викл. Т.І. Михайлова

СумДУ, кафедра фізіології і патофізіології з курсом медичної біології


Тип акцентуації є одним з головних критеріїв та орієнтирів для психолого-педагогічних рекомендацій щодо оволодіння майбутньою професією. При спільності механізмів сприйняття і переробки сигналів встановлено, що особи з різними характерологічними особливостями по-різному сприймають стимули різної модальності. У зв'язку з цим, мета роботи полягає у вивченні особливостей сприйняття стимулів різної модальності особами з різними властивостями нервової системи і акцентуаціями характеру.

Для досягнення мети вивчали акцентуації характеру 68 студенток медичного інституту у віці 18-22 роки, визначали особливості організації нервової системи у осіб з різними акцентуаціями характеру за методиками Я. Стреляу, Г. Айзенка і К. Леонгарда, з метою дослідження особистісної та ситуативної тривожності вивчали пороги чутливості слухової, шкірної, зорової систем при сприйнятті стимулів різної модальності.

У результаті проведених досліджень встановлено, що серед обстежених сту­денток найчастіше зустрічаються особистості емотивного (23,5%), циклотимного (20,6%), екзальтованого (14,7%) типів характеру. В основі акцентуації характеру лежать особливості нейродинамічних процесів. Особливості нейродинаміки лежать в основі відмінностей у сприйнятті стимулів різної модальності особами з різними типами характеру. Знання особливостей організації нервової системи разом з особливостями нейродинаміки та індивідуально-психологічних характеристик дозволять вирішувати проблему оптимізації стану психофізіологічної готовності до специфічної професійної діяльності. В результаті з"ясували, що для корекції підвищених рівнів ситуативної тривожності вдало використовувати комплексну програму, яка включає в себе компоненти аутогенної саморегуляції та психокорекції індивідуально-груповими методами. У разі пролонгованих психо-корекційних заходів кількість студенток з високим рівнем ситуативної тривожності знизилось з 30% до 12,5%, тобто, практично в 2,4 рази. Є доречним продовжити дослідження з використанням отриманих результатів для визначення ефективності методів корекції підвищених рівнів ситуативної тривожності студентів в залежності від особливостей акцентуацій і нейродинаміки.


ЧАСТОТА СЕРЦЕВИХ СКОРОЧЕНЬ В СТАНІ СПОКОЮ ЯК ПОКАЗНИК РІВНЯ ЗДОРОВ’Я

Янчик Г.В., Криворучко Я.Ю., студ. 2-го курсу

СумДУ, кафедра фізіології і патофізіології з курсом медичної біології


Частота серцевих скорочень в стані спокою (ЧССс), пульс являються доступними функціональними показниками серцево – судинної системи. У1997 році акад. Амосов М.М. запропонував цей показник для оцінки стану здоров'я і розробив діапазон коливань ЧССс, який для чоловіків складав 50-75 ударів/хв., для жінок межі коливань були більшими 55-80 ударів/хв. На сьогодні загальноприйнятими тобто фізіологічними є коливання ЧССс в діапазоні 56-84 ударів/хв. Нині цей показник став незалежним критерієм не тільки стану здоров'я і резервних можливостей людини, але і мірою погіршення стану здоров'я, ризику виникнення раптової смерті людини, тобто набув прогностичного значення.

Клінічні спостереження за пацієнтами з серцево-судинною паталогією показали, що рівень здоров'я, ймовірність розвитку фатального стану в великій мірі залежать від ЧССс. Так, підвищення частоти пульсу на 40 ударів/хв. у хворих з артеріальною гіпертонією збільшує ризик смерті в два рази, а пульс вище 90 ударів/хв у пацієнтів з ішемічною хворобою серця збільшує ризик смерті аж у пять разів. Відомо, що низка стресових факторів, небезпечні ситуації, фізичні навантаження викликають захисну реакцію мобілізації сил з готовністю організму уникнути негативного впливу на людину. При цьому ЧССс дещо підвищується в певному діапазоні, але через деякий час повертається до початкового рівня. Тривала ж дія таких факторів призводить до порушень в регуляції роботи серцево-судинної системи і напруження всіх життєвих процесів, що проявляється погіршенням самопочуття, нестабільністю показників рівня здоров'я, активацією симпатичної нервової системи, підвищенням ЧССс. Виникає хронічний дистрес, який опосередковує системні механізми розвитку патологічного стану. Зрозуміло, що ЧССс залежить від статі , віку, конституції, рівня обміну речовин, енергетичних ресурсів організму.

Сучасні наукрві дослідження показали, що величина ЧССс генетично детермінована. В регуляції цього показника здоров'я приймає участь локус хромосоми 3 (НR - SPI ). Він фактично не впливає на інші показники роботи серцево-судинної системи, але опосередковує їх зміни. Дослідження цього гену показало, що він впливає не тільки на ЧССс, але і детермінує тривалість життя, бо незалежно від класу, до якого відноситься даний організм, кожен проживає одинакове число серцевих скорочень (5,6∙10⁸). Згідно цього припущення чим більша величинаЧССс, тим менша тривалість життя.

Слідкуючи за частотою пульсу і підтримуючи її величину в фізіологічних межах коливань, можна забезпечити задовільний стан здоров'я на тривалий час і уникнути зрушень в роботі серцево-судинної системи.


ЗМІНИ ВМІСТУ КАЛЬЦІЮ ТА МАГНІЮ У СТІНКАХ КРОВОНОСНИХ СУДИН ЩУРІВ

ЗА УМОВ ГІПЕРАДРЕНАЛІНЕМІЇ

Наумко Р.Ф.

СумДУ, кафедра фізіології і патофізіології з курсом медичної біології


Сучасне розуміння патогенезу атеросклерозу та артеріосклерозу Менкеберга великого значення надає так званій «кальцієвій» гіпотезі, згідно з якою однією із причин патологічних змін судин є перевантаження кальцієм клітин судинної стінки. Кальцієві ураження реалізуються за умов впливу високих доз адреналіну. За умов гіперадреналінемії спостерігається гіпоксичне ушкодження клітин судинної стінки, активація реакцій пероксидного окиснення ліпідів, реалізація кальцієвих патогенетичних механізмів ушкодження клітин. Ці процеси супроводжуються змінами хімічного складу тканин кровоносних судин. Метою даної роботи було дослідження змін вмісту кальцію та магнію у судинній стінці щурів у розвитку уражень кровоносних судин високими дозами адреналіну.

Досліди проводили на 12 безпорідних щурах різної статі у складі досліджуваної та контрольної груп протягом 14 діб. Тваринам першої групи артеріосклероз моделювали шляхом щоденного внутрішньом’язового введення 0,1 % розчину адреналіну гідрохлориду з розрахунку 50 мкг/кг маси тварини. Вміст кальцію та магнію в тканинах серця, аорти та задньої порожнистої вени визначали методом атомно-абсорбційної спектрофотометрії.

Введення щурам високих доз адреналіну спричинювало збільшення вмісту кальцію та магнію в тканинах аорти і задньої порожнистої вени. Зміни зазначених показників у венозній тканині були меншими, ніж в артеріальній, що може бути пов’язано з більшою резистентністю вен до адреналінових ушкоджень, порівняно з артеріями. Магній входить до складу ряду транспортних білків і ферментів, і його зменшення може свідчити про відповідні порушення систем активного транспорту та енергетичного обміну клітин, що мають місце в патогенезі артеріосклерозу. Отримані результати підтверджують наявність порушень кальцієвого гомеостазу в досліджуваних органах тварин за умов гіперадреналінемії.


ВПЛИВ ПОЛІМОРФІЗМУ ГЕНА АНГІОТЕНЗИН-ПЕРЕТВОРЮЮЧОГО ФЕРМЕНТУ

НА СТРУКТУРУ СЕРЦЯ У СПОРТСМЕНІВ

Обухова О.А.

СумДУ, кафедра фізіології і патофізіології з курсом медичної біології


Не дивлячись на те, що спортивне серце вивчається вже більше ста років, ще залишається багато невирішених питань, які стосуються його формування. Зміни в серці атлета, безумовно, пов’язані з фізичним навантаженням, але при однакових типах тренувань у деяких спортсменів морфологічні зміни міокарду більш виражені. У зв’язку з цим не можна виключати вплив генетичного фактора на характер і ступінь цих змін.

Існують роботи, результати яких свідчать про генетичний вплив на максимальні аеробні здібності у атлетів, які значно вищі, ніж у звичайних людей. Можливо, гіпертрофія міокарда, яка розвивається в результаті постійних тренувань, може бути залежна від генетичних відмінностей, що детермінують реакції рівня артеріального тиску на тренування, що в свою чергу визначає розвиток і ступінь гіпертрофії лівого шлуночка. Відомо, що гіпертрофія обумовлена великим числом факторів росту, ендокринними і нейрогуморальними впливами, а також активністю ренін – ангіотензин - альдостеронової системи.

В роботі Montgomery H. були отримані дані про роль рівня ангіотензин – перетворюючого ферменту (АПФ) в розвитку міокардиальної гіпертрофії в групі здорових людей, які виконували фізичні навантаження. Показано, що при оцінці I/D поліморфізму гена АПФ в групі з аллелем D (особливо з генотипом DD) відмічається значне підвищення маси міокарда лівого шлуночка в порівнянні з носіями I аллеля.

В роботах по вивченню I/D- поліморфізму гену АПФ у спортсменів відмічається більша часта поширеності аллеля І в порівнянні з контрольною групою, які не займаються спортом. M.Winnicki і співавтори показали, що хворі на гіпертонічну хворобу, у яких був присутній в генотипі аллель І, мали більшу здатність до фізичної активності. А серед осіб з низькою фізичною працездатністю переважали пацієнти з DD- генотипом. Можна допустити зв'язок наявності аллеля І з фізичною працездатністю, зокрема, і у спортсменів. Успадковані великі розміри серця можуть сприяти підвищенню максимального вживання кисню, так як максимальна висока аеробна здатність залежить і від високих ударних об’ємів, і серцевого викиду.

Сьогодні стає очевидним, що ступінь і характер змін серцево-судинної системи на фоні занять спортом залежать як від інтенсивності, тривалості і характеру фізичних навантажень, так і від генетичних факторів. Збільшення маси міокарду лівого шлуночка має генетичну схильність і у здорових людей, що може пояснити причину того, що не у всіх спортсменів в процесі тренувань з’являється гіпертрофія серця.


ГЕНЕТИЧНА СКЛАДОВА ІНТЕЛЕКТУ

Смірнов О.Ю.

СумДУ, кафедра фізіології і патофізіології з курсом медичної біології


Інтелект значною мірою є складною і варіабельною ознакою, яка зазнає впливу багатьох генетичних і зовнішніх факторів. Визначення інтелекту теж сильно різняться. Загалом під інтелектом розуміють здатність міркувати, учити, пам'ятати, з'єднувати ідеї в логічний ланцюжок, робити висновки й творити. Рівень інтелекту оцінюється за допомогою спеціальних тестів, що визначають коефіцієнт інтелекту (IQ). Середнє значення IQ дорівнює 100, дві третини всіх людей має IQ між 85 і 115, причому розподіл людей є нормальним (описується дзвоноподібною кривою). IQ від 140 й вище відповідає обдарованості, а від 120 до 139 – неабияким здібностям. IQ від 50 до 69 оцінюється як помірна розумова відсталість (дебільність), від 25 до 49 як середня (імбецильність), а нижче 25 як тяжка (ідіотія). Проте низький IQ також корелює з деякими соціальними умовами (бідність, високий процент розлучень, нездатність закінчити вищу школу, ув'язнення, наявність дитини в одинокої матері).

У той же час середовище не відіграє великої ролі у визначенні IQ, особливо це помітно зі зростанням віку людини, коли збільшується вплив спадковості, та в дослідженнях моно- та дизиготних близнюків. Роль генетичної складової у формуванні інтелекту демонструється наявністю розумової відсталості при хромосомних аномаліях (синдром Дауна, синдром ламкої X-хромосоми та ін.). Мутації в окремих генах, розташованих у субтеломерних ділянках хромосом, пов'язані з багатьма випадками розумової відсталості.

Пошук окремих генів, що впливають на інтелект, зосереджений на нейронах та їхній взаємодії. Вчені досліджують однонуклеотидний поліморфізм гена, що кодує фактор адгезії нейронів (neural cellular adhesion molecule, N–CAM). Можливо, варіанти цього гена сприяють утворенню міжнейронних зв'язків, що підвищує здатність до навчання. Попередні дослідження вказують також на 4-ту та 6-ту хромосому як ті, що несуть гени, які впливають на інтелект. Принаймні три гени на 4-тій хромосомі можуть бути пов'язані з високим IQ. На 6-тій хромосомі був ідентифікований ген, активний у тих ділянках головного мозку, які залучені в процеси навчання та пам'яті. Цей ген кодує рецептор другого інсуліноподібного фактору росту (IGF2R), точна функція якого залишається невідомою.

З другого боку, для полігенних ознак, таких як інтелект, негативний результат дослідження теж може бути корисним, оскільки він вказує на гени, які не мають стосунку до ознаки що вивчається. Так, було показано, що рецептор дофаміну D(2), який впливає на деякі форми поведінки, а також алель аполіпопротеїду E4 (аполіпопротеїди транспортують холестерол, а алель E4 підвищує ризик серцевого нападу в людей, що курять) скоріш за все не пов'язані з різницею в інтелекті.


ВЛИЯНИЕ СОПОЛИМЕРА N-ВИНИЛПИРРОЛИДОНА С N,N-ДИМЕТИЛАМИНОЭТИЛМЕТАКРИЛАТОМ И ВИНИЛБУТИЛОВЫМ ЭФИРОМ НА ТЕЧЕНИЕ ОСТРОЙ ИНТОКСИКАЦИИ ЭПИХЛОРГИДРИНОМ И КОНЦЕНТРАЦИЮ ЯДА В КРОВИ ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНЫХ ЖИВОТНЫХ