Матеріали VI (XVIII) Всеукраїнської науково-практичної конференції Київ нтуу «кпі» 2010

Вид материала

Документы

Содержание Основные стратегические направления развития предприятий сферы добычи и транспортировки нефти и газа в период глобального эконом Методы оценки уровня научно-технического потенциала и пути его наращивания для формирования конкурентных преимуществ Аналіз розвитку авіабудівної галузі україни Державна підтримка галузі.

Подобный материал:

• Запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада запорізький національний університет, 6793.22kb.
• Громадський рух «нова україна» в автономній республіці крим центр розвитку освіти,, 1350.77kb.
• Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Перший крок у науку». Т луганськ:, 247.43kb.
• Центр розвитку освіти, науки та інновацій консалтингово-конфліктологічний центр громадський, 926.45kb.
• До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
• Соціально педагогічний комплекс регіону: теорія І практика збірник матеріалів Всеукраїнської, 4395.92kb.
• Наукової доповіді, 211.17kb.
• Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
• Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
• Міністерство освіти І науки україни полтавський державний педагогічний університет, 3245.89kb.

Основные стратегические направления развития предприятий сферы добычи и транспортировки нефти и газа в период глобального экономического кризиса

Корд Камран (Иран), НТУУ «КПИ»

1. Последствия стратегических решений определяют направление развития, текущую производственно-коммерческую деятельность и существование самого предприятия. Успешная стратегия позволяет предприятию концентрировать усилия и организационные, финансовые, кадровые ресурсы на критически важных направлениях. В условиях динамических изменений на рынке нефти и природного газа, в период экономического кризиса, важным является процесс реализации стратегии, так как сфера деятельности (продукты: нефть и природный газ) имеет незначительные изменения в технологическом процессе на длительных промежутках времени. Таким образом, стратегическими направлениями являются: 1) увеличение объемов инвестиций; 2) инновационное развитие; 3) повышение производительности; 4) формирование благоприятного климата для частных инвесторов; 5) ускорение эффективной трансформации накоплений в инвестиции, повышении их эффективности; 6) внедрение ресурсосберегающих технологий и повышение энергоэффективности; 7) диверсификация экономики, направленная на снижение как абсолютной, так и относительной роли минерально-сырьевого сектора в производстве ВВП страны; 8) решение проблем по повышению технического и технологического уровня предприятий; 9) повышение уровня интеграции как межотраслевой, так и межрегиональной; 10) снижение негативных воздействий топливно-энергетического комплекса на состояние окружающей среды.

2) Относительно формирования стратегии развития предприятий нефтегазового комплекса, важным является целенаправленное воздействие на основные аспекты функционирования предприятия, выполнение его задач. Для нефтегазовой сферы характерным является выполнение следующих задач: 1) обеспечение более высоких темпов роста, чем в среднем по отрасли; 2) увеличение части рынка; 3) улучшение качества продукции и услуг по сравнению с конкурентами и в целом; 4) достижение минимального уровня затрат; 5) повышение репутации предприятия как надежного поставщика.

3. Современные тенденции в мировой экономике, глобальный экономический кризис определенным образом влияют на акционерные общества в нефтегазовой сфере, что приводит к необходимости усовершенствования законодательства на уровне отдельно взятой страны и на уровне наднационального регулирования деятельности международными организациями. Такими совершенствованиями для Ирана могут быть: 1) создание «газового ОПЕК»; 2) участие в Шанхайской организации сотрудничества; 3) активная деятельности в Организации «Исламская Конференция».

4. На основе научного исследования предлагаем такие стратегические направления развития для предприятия нефтегазового комплекса Украины: 1). Увеличение собственной добычи газа с целью уменьшения энергетической зависимости страны. Как альтернатива, добыча шахтного метана может стать дополнительным источником природного газа в Украине. Угольные шахты Украины считаются наиболее загазованными. Промышленные запасы шахтного метана оцениваются величиной около 4 трлн. м³. Добыча шахтного метана одновременно позволит уменьшить загрязнение атмосферы, которое происходит в результате вентиляции шахт. Годовая добыча шахтного метана может составить около 3 млрд. м³. 2). Изменение энергетического баланса. Основным направлением трансформации баланса является уменьшение доли газа в энергетическом балансе за счет увеличения доли угля, запасы которого в стране являются значительными. Недостатком этого варианта являются экологические и экономические препятствования (значительные себестоимость угля и выбросы вредных веществ в атмосферу). Общим путем решение вышеуказанных задач является технико-технологическое перевооружение существующих энергоемких производств, внедрение энергосберегающих технологий. 3). Диверсификация снабжения газа в Украину. Например из Ирана в Украину такими транспортными коридорами: Вариант 1. Иран - Азербайджан - Грузия - Черное море – Украина. Вариант 2. Иран - Армения - Грузия - Черное море – Украина. Вариант 3. Иран - Турция - Черное море – Украина. Вариант 4. Иран - Турция - Болгария - Румыния – Украина.

Методы оценки уровня научно-технического потенциала и пути его наращивания для формирования конкурентных преимуществ

Корольков В.В., Запорожский национальный технический университет

Сущность изменения характера развития экономических систем за последние два десятилетия заключается в том, что при производстве валового продукта все большее значение стала приобретать не физическая, а умственная способность трудовых ресурсов – интеллектуальный труд. В ходе интеллектуальной деятельности создается интеллектуальный продукт, который является интеллектуальной собственностью и составляет интеллектуальный капитал. Основу интеллектуального капитала составляют знания, которые, с одной стороны, используются как база для получения новых знаний, а с другой – становятся составной частью новых технологий, создающих наукоемкую продукцию. Уровень развития знаний и технологий в обществе позиционируется как научно-технический потенциал.

С начала 1990-х научно-технический потенциал начал развиваться ускоренными темпами в направлении глобализации. Этому способствовало открытие межгосударственных границ и развитие Интернета, как инструмента для создания свободного международного информационного пространства и обеспечения коммуникаций. Развитие международного бизнеса способствовало росту относительно недорогих авиалиний. Систематизация международных торговых правил стимулировала развитие международной торговли, производства и оказания услуг. Освоение международных рынков стало основной стратегией корпораций в продвижении к глобальному рынку.

К концу 1990-х эта тенденция была воспринята правительствами многих стран и проявилась в развитии знаниеемких экономических систем (knowledge-intensive economy), повышающих их конкурентоспособность. Частные компании, осваивая новые рынки, способствовали распространению технологических ноу-хау. Такое направление развития стимулировалось правительствами путем снижения регулирующих барьеров, развития инфраструктуры и расширения доступа к высшему образованию. Целью этого было развитие экономики, основанной на знаниях, которая способствовала преимущественно интенсивному экономическому развитию и повышению благосостояния населения страны.

В этих условиях возникает необходимость оценки уровня научно-технического потенциала для прогнозирования экономического роста и оценки конкурентных преимуществ государства. С учетом многообразия форм проявления научно-технической деятельности, единого универсального показателя для оценки научно-технического потенциала не определено. По данным различных источников научно-технический потенциал характеризуется системой качественных и количественных показателей. Он характеризуется системой образования, системой обеспечения НИИОКР, готовностью общества к использованию высоких технологий. Важным фактором научно-технического потенциала является производственно-технологическая база, которая отражает накопленный и реализованный уровень знаний. Вместе с тем на межгосударственном уровне разные системы образования, системы подготовки научных кадров и организации научного труда затрудняют сопоставимость показателей. Поэтому в методологическом плане вопрос оценки международного научно-технического потенциала еще требует своего решения.

Среди путей повышения научно-технического потенциала можно выделить совершенствование институционно-организационных форм системы образования и государственную поддержку целевых программ развития.

Важным звеном системы формирования потенциала является трансфер технологий, который с одной стороны способствует инновационному обновлению технологического базиса, а с другой - может привести к снижению конкурентоспособности и установлению экономической зависимости от стран, поставщиков технологий.

Література:

1. National Science Board. 2008. Science and Engineering Indicators 2008.Two volumes. Arlington, VA: National Science Foundation (volume 1, NSB 08-01; volume 2, NSB 08-01A). Електроний ресурс. Режим доступу: ov/statistics/seind08
   
2. Organisation for Economic Co-operation and Development Електроний ресурс. Режим доступу: org
   
3. Стратегічні виклики ХХІ століття суспільству та економіці України: В 3 т./ За ред. Акад. НАН України В.М.Гейця, акад.НАН України В.П.Семиноженка, чл.-кор.НАН України Б.Є.Кваснюка. – К.: Фенікс, 2007. Т.2: Інноваційно-технологічний розвиток економіки / За ред. Акад. НАН України В.М.Гейця, акад.НАН України В.П.Семиноженка, чл.-кор.НАН України Б.Є.Кваснюка. – К.: Фенікс, 2007. – 564с.
   
4. Науково-технічна та інноваційна діяльність в Україні у контексті євроінтеграційних процесів: Монографія / І.Ю.Єгоров, І.А.Жукович, Ю.О.Рижова, М.В.Пугачова; Наук.-техн. Комплекс стат. Дослідж. – К.:ІВЦ Держкомстату України, 2006. – 243с.
   

АНАЛІЗ РОЗВИТКУ АВІАБУДІВНОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ

В ДОКРИЗОВИЙ ТА КРИЗОВИЙ ПЕРІОДИ

Кравченко Д.А., аспірант

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», daimler@ukr.net

Кожна країна має потребу в нових авіаційних конструкціях незалежно від рівня розвитку економіки, оскільки авіаційний транспорт на сьогодні є вигідним та швидким видом транспорту. Але не кожна країна може собі дозволити мати повний цикл виробництва - від проектування до виготовлення. Держави-виробники авіаційної техніки беруть участь у спільних проектах, для зменшення ризиків і витрат, та покращення якості нової продукції.

Державна підтримка галузі. В 2010 р. Верховна Рада прийняла закон, що звільняє авіабудівні підприємства до 2016 р. від сплати земельного податку та частково ПДВ, а також суттєво спрощує митний режим. Планується, що впровадження даного законопроекту дозволить протягом трьох років збільшити обсяг виробництва в 2,4 рази – з 7,8 млрд. грн. до 19 млрд. грн., надходження в бюджет – в 2,2 рази – з 800 млн грн. до 1,8 млрд. грн.

За розрахунками фахівців, пільги, що передбаченні цим законом, складають тільки 7% від собівартості виробництва, в той час, як наприклад, ЄС компенсує до 30% вартості виробництва концерну Airbus.

Що стосується Росії, то фінансування підприємств авіабудівної галузі з федерального бюджету зросло по відношенню до 2004 р. в 2008 р. – більш ніж в 10 разів, а в 2009 р. – більш ніж в 20 разів.

В 2009 р. за ініціативою уряду України завершилось приєднання Київського авіаційного заводу "Авіант" до АНТК ім. "Антонова", зараз він має статус філіалу АНТК та носить назву «Серійний завод «Антонов». Ухвалене рішення сприятиме серійному виробництву літаків, підвищить ефективність управління підприємствами та надасть змогу поліпшити фінансово-економічний стан підприємств.

Ан-70. Україна працюючи разом з російськими спеціалістами здатна створювати техніку, кращу та дешевшу за західні аналоги. Наприклад, витрати на розробку військово-транспортного літака Ан-70 склали приблизно 1,5 млрд. дол., а на розробку європейського Airbus А400М затрачено вже більше 10 млрд. євро. При цьому, Ан-70 має кращі характеристики: унікальні злітно-посадкові можливості, високу крейсерську швидкість та меншу на 15-20% кількість споживання палива.

В 2009 р. Російська Федерація поновила свою участь у даному проекті та зобов’язалась вкласти у найближчі три роки приблизно 90 млн дол. (з яких 5,2 млн дол. вже перераховано, а 17 млн дол. планується надати в 2010 р.). Участь у серійному виробництві дозволить Росії забезпечити роботою більше 140 власних підприємств (до 56 тис робочих місць) та отримати приблизно 3,5 млн дол. у вигляді податків.

Ан-148. Наприкінці 2009р. був виготовлений перший серійний середньо-магістральний літак Ан-148. Цей літак на 70% зроблений з українських комплектуючих, в його виробництві були задіяні 37 вітчизняні заводи. При цьому, в програмі Ан-148 брали участь більше 200 компаній, з 15 країн світу.

Вартість літака складає приблизно 13,5 млн дол., в той час, як ціна канадського та бразильського аналога 20 млн дол. Варто відзначити, що витрати на експлуатацію в середньому нижчі на 24%.

За оцінками спеціалістів на внутрішньому та зовнішньому ринках може бути продано більше 350 різних модифікацій Ан-148. Однак, вже наприкінці 2009 р. підписано контракти на придбання 56 літаків, а в 2010 р. планується збільшити кількість замовлень до 100 одиниць.

Ан-124. За дорученням президента Росії ведуться роботи по відновленню виробництва важких військово-транспортних літаків Ан-124 «Руслан» на Ульянівському заводі, для чого необхідно приблизно 500 млн дол. Передбачається, що протягом 5 років компанії «Волга-Дніпро» та «Мотор-Січ» вкладатимуть в розвиток проекту приблизно 100 млн дол. власних коштів. За державною програмою озброєння Росії до 2020 р. планується закупівля 20 нових літаків Ан-124. Комерційна ціна одного літака може скласти 200 млн дол.

Інші проекти. В 2009 р. розширилась співпраця з партнерами з Китаю, Індії, Ірану, налагодились ділові зв’язки з ОАЕ та Лівією. Суть взаємодії лежить в надані інжинірингових послуг, передачі технологій виробництва, виконанні обслуговування після продажу, в т.ч. відкритті сервісних центрів (наприклад, технічний центр «Мотор-Січ» у вільній економічній зоні аеропорту ОАЕ Шарджа, що виконав роботи у 2009 р. на суму 15 млн дол.) та постачанні нових літаків.

Підписано контракт з Індією на модернізацію 105 легких транспортних літаків Ан-32, що експлуатуються її ВПС. Це один з найбільших за часів незалежності контрактів авіаційної галузі України. В його реалізації будуть задіяні підприємства концерну «Антонов» та авіазавод в Канпурі (Індія).

АНТК ім. Антонова візьме участь в проектних роботах та будівництві нового військово-транспортного літака Embraer С-390. Загальна вартість проекту за підрахунками бразильських спеціалістів складатиме приблизно 5 млрд. дол. Оскільки компанія Embraer не має достатнього досвіду у виробництві таких типів літаків, очікується, що українські підприємства отримують 1-2 млрд. дол.