Матеріали VI (XVIII) Всеукраїнської науково-практичної конференції Київ нтуу «кпі» 2010

Вид материала

Документы

Содержание Підвищення конкурентоспроможності економіки україни за рахунок розвитку кластерних утворень Фактори забезпечення конкурентоспроможності авіабудівної промисловості україни

Подобный материал:

• Запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада запорізький національний університет, 6793.22kb.
• Громадський рух «нова україна» в автономній республіці крим центр розвитку освіти,, 1350.77kb.
• Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Перший крок у науку». Т луганськ:, 247.43kb.
• Центр розвитку освіти, науки та інновацій консалтингово-конфліктологічний центр громадський, 926.45kb.
• До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
• Соціально педагогічний комплекс регіону: теорія І практика збірник матеріалів Всеукраїнської, 4395.92kb.
• Наукової доповіді, 211.17kb.
• Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
• Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
• Міністерство освіти І науки україни полтавський державний педагогічний університет, 3245.89kb.

Підвищення конкурентоспроможності економіки україни за рахунок розвитку кластерних утворень

Кривда В.І., к.т.н., доцент,

Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут”


У звіті про глобальну конкурентоспроможність опублікованому міжнародною неурядовою організацією, Всесвітній Економічний Форум (Швейцарія), за індексом конкурентоспроможності у 2009-2010 рр. Україна зайняла 82 місце серед 133 країн з результатом 3,95 бали. У порівнянні з рейтингом 2008-2009 рр. наша держава втратила 10 позицій (72 місце). Світовим лідером за конкурентоспроможністю у 2009-2010 рр. стала Швейцарія з результатом 5,6 бали. Друге місце за США (5,59), третє за Сінгапуром (5,55). Серед країн Центральної та Східної Європи лідерами є Чехія (31 місце; 4,67 бали), Естонія (35 місце; 4,56 бали) та Словенія (37 місце; 4,55 бали)[1].

За даними CIA World Factbook у 2009 р. за рівнем ВВП (за ПКС) у Центральній та Східній Європі ці країну були також серед лідерів. Словенія займала перше місце в регіоні (28,2 тис. дол. на особу), Чехія – друге (25,1 тис. дол. на особу), а Естонія – четверте (18,8 тис. дол. на особу) [2].

Кожна з трьох зазначених країн-лідерів Центральної та Східної Європи, як за індексом конкурентоспроможності, так, і за рівнем ВВП на особу має державні програми з розвитку кластерних утворень.

У Чехії програми контролюється Національним урядом. Головною ціллю програми є створення та розвиток кластерів. Пріоритетними напрямами є освіта, система закупівель та продажу. До фінансування залучено Чеський Моравський банк.

У Естонії відповідальним за програму розвитку кластерів є Міністерство економічних відносин та зв’язку. Пріоритетом є створення науково-промислових центрів у сфері біомедицини, інформаційних і телекомунікаційних технологій, малій металургії, деревообробці та харчовій промисловості. Державні субсидії покривають 40-50% необхідних коштів.

У Словенії за розвиток кластерів несе відповідальність Міністерство економічних відносин. Пріоритетами є оновлення виробничих та постачальних ланцюгів, науково-технічна співпраця та інвестування у сферу інформаційних технологій. Передбачено державні субсидії.

Перші програми з підтримки і розвитку кластерів у даних країнах були запроваджені у другій половині 90-х років ХХ ст. Першою тут була Словенія, де у 1996 р. було розроблено відповідний комплекс заходів “Стратегія підвищення конкурентоспроможності промисловості Словенії”. В межах цієї стратегії була створена Національна програма розвитку кластерів. За рахунок її реалізації сьогодні як на національному ринку Словенії, так і на ринку ЄС та світу активно працюють 12 динамічних кластерів даної країни [3].

В кінці ХХ на початку ХХІ ст. перші спроби створення кластерів були здійснені в Україні. Було сформовано швейний, харчовий, будівельний та туристичний кластери. Найуспішнішим виявився будівельний кластер у м. Хмельницький. Він об’єднав близько 30 підприємств будівельної галузі та забезпечив роботою до 5 тис. осіб.

У 2008 р. на рівні Кабінету Міністрів України була розроблена Концепція розвитку кластерів в Україні. Метою даної концепції є створення та розвиток кластерів для забезпечення високих темпів економічного зростання та диверсифікації економіки України. Серед пріоритетних напрямів були виділені наступні напрями: виробничі; інвестиційно-технологічні; туристичні та транспортно-логістичні кластери [4].

Суттєвим недоліком даної концепції є відсутність зазначених коштів на її реалізацію та відповідно джерел їх отримання. Для успішної реалізації даної концепції необхідно визначити джерела фінансування та необхідні суми коштів, а поряд з визначенням пріоритетних напрямів розвитку кластерів зазначити регіони їх утворення та підприємства чи групи підприємств на базі, яких дані кластерні утворення мають формуватись. Проводячи доопрацювання Концепції розвитку кластерів в Україні доцільно приділити значну увагу вивченню досвіду країн Центральної та Східної Європи, що досить успішно реформували власну економіку, і кожна з них мала програму розвитку кластерів, які в багатьох випадках на сьогодні вже реалізовані.

ФАКТОРИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ АВІАБУДІВНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

Кривогуз О. Г., ЗУС-51, НТУУ «КПІ»

Загальна конкурентоспроможність країни базується на конкурентоспроможності окремих галузей державного господарства, які в свою чергу, визначаються успішною діяльністю підприємств на внутрішньому та світовому ринках.

Промисловість України являється галуззю пріоритетного розвитку. На глобальному ринку вона має характеризуватись високотехнологічною продукцією, здатною до конкурентної боротьби. Але, підсилені світовою фінансовою кризою негативні економічні умови, в яких сьогодні опинилася держава внаслідок неправильної політики діяльності влади, спричинили поступове безупинне формування низькотехнологічної та сировинної структури українського експорту, ринкам якої в сучасному світі притаманні здебільшого повільні темпи розвитку. Тому, без підвищення наукоємності виробництва спрямованого на формування довгострокових конкурентних переваг на міжнародному ринку високотехнологічної продукції, не можна розраховувати суттєве зростання рівня соціально-економічних параметрів та подолання економічного відставання від розвинутих країн світу.

Українське авіабудування, навіть не зважаючи на його теперішнє тяжке економічне становище, має могутній потенціал для розвитку. Авіаційна промисловість України – це високотехнологічний комплекс значний за своїми обсягами робіт, який вміщує суттєву частку інтелектуальної власності держави, і має розгалужену структуру та охоплює повний цикл створення авіаційної техніки: від проектування та досліджень до серійного виробництва .

На сьогодні авіаційна промисловість країни мусить знаходити можливості виходу із стану занепаду, в якому знаходиться фактично з початку здобуття Україною незалежності. Це пояснюється тим, що при Радянською Союзі була чітка прив’язка підприємств-виробників авіатехніки та проектних структур до державного фінансування. Пустий «борговий» бюджет України початку 90-х зумовив катастрофічний занепад авіабудівної промисловості. Спроби керівного апарату вирішення проблем в цій перспективній галузі обмежились прийняттям законодавчих норм та стратегій розвитку, котрі так і не були в належному обсязі реалізованими [3]. Низький рівень завантаження виробничих потужностей не дозволяє поповнити обігові кошти, фінансувати створення додаткових модифікацій літаків, підвищити рівень реклами можливостей України у цій сфері, розширити та модернізувати виробничу базу.

Результати огляду теми авіабудування України та потенціалу підприємств авіаційної промисловості свідчать про цілком можливе збільшення обсягів розроблення та виробництва авіаційної техніки, зокрема за такими напрямами, як літакобудування (регіональні пасажирські та транспортні літаки), авіаційне двигунобудування, авіаційне агрегатобудування, бортове радіоелектронне обладнання, орієнтоване на використання супутникових систем зв'язку, навігації та спостереження, надлегкі та легкі літальні апарати, вертольотобудування, безпілотні літальні апарати. Разом з тим зниження науково-технічного та технологічного потенціалу авіаційної промисловості, неефективність механізмів стимулювання інноваційної діяльності, критичне становище основних виробничих фондів підприємств і структури їх кадрового потенціалу, низька конкурентоспроможність продукції вітчизняної авіаційної промисловості викликають потребу в негайному розв'язанні організаційно-правових, фінансових, економічних та інших проблем її функціонування та розвитку . Вирішувати ці проблеми потрібно на найвищому державному рівні, використовуючи методи адміністративного врегулювання законодавчої бази з метою створення сприятливого середовища для активізації діяльності авіабудівних підприємств. Необхідно розширити права національних авіабудівних підприємств, зняти залежність від адміністративного фінансування, але залишити ефективні важелі впливу та державного захисту при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Щодо забезпечення стабільного припливу в галузь високоосвічених спеціалістів: впровадити удосконалення навчально-лабораторної бази вищих навчальних закладів авіакосмічного профілю та зміцнення їх науково-педагогічного потенціалу; удосконалити систему наукового забезпечення авіаційної промисловості шляхом утворення галузевих науково-дослідних установ; забезпечення формування державного замовлення на підготовку спеціалістів з вищою освітою за напрямами авіабудування.

Успішне розв’язання наведених проблем спонукає розвиток виробничого потенціалу, в якому втілене ядро підвищення конкуренто здатності авіаційної продукції, оскільки поєднання інвестування в нові технології й обладнання, розвинутої наукової бази та реалізації наукових розробок безпосередньо у виробництво та відповідного рівня кваліфікації кадрів забезпечує можливості зростання випуску нової високотехнологічної наукомісткої продукції, модернізації «старої» традиційної продукції і в результаті – суттєвого підвищення конкурентоспроможності промислового комплексу країни.