Матеріали VI (XVIII) Всеукраїнської науково-практичної конференції Київ нтуу «кпі» 2010
| Вид материала | Документы |
СодержаниеПерспективи інноваційного стимулювання сталого розвитку регіону Міжнародні фактори інноваційно-технологічного забезпечення національної економіки |
- Запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада запорізький національний університет, 6793.22kb.
- Громадський рух «нова україна» в автономній республіці крим центр розвитку освіти,, 1350.77kb.
- Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Перший крок у науку». Т луганськ:, 247.43kb.
- Центр розвитку освіти, науки та інновацій консалтингово-конфліктологічний центр громадський, 926.45kb.
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Соціально педагогічний комплекс регіону: теорія І практика збірник матеріалів Всеукраїнської, 4395.92kb.
- Наукової доповіді, 211.17kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
- Міністерство освіти І науки україни полтавський державний педагогічний університет, 3245.89kb.
ПЕРСПЕКТИВИ ІННОВАЦІЙНОГО СТИМУЛЮВАННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ
Поліщук В.Г., аспірант,
Луцький національний технічний університет
Протягом останніх років ситуація в регіонах України набула критичного стану у найважливіших сферах життєдіяльності населення – соціальній, екологічній та економічній. Сформувався перманентний комплекс проблем, що потребують швидкого вирішення. Існуючий підхід до подолання проблем не запобігає усуненню проблемних ситуацій у майбутньому. Сталий розвиток регіону являє собою. Виходячи з цього, для досягнення сталого розвитку регіону необхідно застосовувати прогресивні технологічні нововведення для раціонального природокористування та ефективної господарської діяльності. Саме тому великої актуальності набуває на сьогоднішньому етапі розвитку дослідження питань, що стосуються інноваційного стимулювання сталого розвитку регіону.
Як відомо, над питанням регіональної політики сталого розвитку, в рамках якої можна використовувати різноманітні стимулюючі заходи, працювали такі вітчизняні вчені: Данилишин Б.М. [1], Герасимчук З.В. [2], Вахович І.М. [3] та ін. Зважаючи на значний внесок у дослідження сталого розвитку регіонів даних вчених, питання інноваційного стимулювання сталого розвитку залишилось дещо поза увагою. Тому вважаємо за доцільне розглянути аспекти інноваційного стимулювання сталого розвитку регіону більш детально.
Під інноваційним стимулюванням сталого розвитку регіону варто розуміти комплекс заходів активізуючого впливу, направлених на формування внутрішньорегіональної мотивації до сталого розвитку, і орієнтований на застосування пріоритетних новітніх технологій. В якості інноваційних стимулюючих інструментів варто застосовувати: створення інноваційних підприємств; створення інноваційних кластерів; інновації на відновлення первісних якостей використаних ресурсів. Для реалізації інновацій у соціальній, економічній та екологічній сфері регіону необхідно використовувати такі джерела фінансування як власні кошти вітчизняних та зарубіжних юридичних осіб, а також кошти з місцевих бюджетів (причому, обсяг встановляються залежно від потреби).
При цьому велику роль у впровадженні інноваційних заходів заради сталого розвитку конкретних регіонів здатне відіграти міжнародне науково-технічне співробітництво. В першу чергу мова йде про обмін науково-технічною інформацією про нові технології на взаємовигідних умовах між науково-дослідними установами та вищими навчальними закладами України та зарубіжних країн. Важливим є питання співробітництва навколо енергоощадних, високоефективних, еколого-орієнтованих та соціально-безпечних проектів. До пріоритетних напрямів міжнародного науково-технічного співробітництва варто віднести такі проекти: розвиток біотехнологій та нанотехнологій; проекти щодо впровадження альтернативних джерел енергії (сонячної, вітрової, геотермальної та ін.); перспективних проектів у промисловості та сільському господарстві; проекти, пов’язані із розвитком інфраструктури регіону тощо.
Головними напрямками інноваційної діяльності в регіонах України у найближчі роки у рамках міжнародного співробітництва є: створення бізнес-інкубаторів і технопарків та розвитку інноваційних структур; налагодження співпраці наукових установ області з підприємствами з питань впровадження інновацій та нових технологій; розробка програм інноваційного розвитку в кожному із регіонів України та їх реалізація в цивільних галузях науково-технічного й виробничого потенціалу; державна підтримка інноваційної діяльності на державному рівні шляхом цільового фінансування з бюджету, прямих і непрямих фінансових дотацій, податкових пільг тощо [4]. Першочерговими заходами у даному випадку повинні стати рішучі дії наукових кіл щодо ініціації прийняття Стратегії стимулювання сталого розвитку України, а також внесення ряд змін до законодавства України, що стосується інноваційної діяльності та стимулювання розвитку регіонів України.
В цілому, існуючий стан регіонів України вимагає застосування системи нових пріоритетних стимулюючих заходів – інноваційного симулювання сталого розвитку регіону. Міжнародне науково-технічне співробітництво у контексті стимулювання забезпечить швидке подолання існуючих протиріч між суспільством, економікою та екологією та динамічний прогрес регіональних соціо-еколого-економічних систем до сталого розвитку.
Список літератури:
Данилишин Б. М. Устойчивое развитие в системе природно-ресурсных ограничений. / Данилишин Б. М., Шостак Л. Б. – К. : СОПС Украины НАНУ, 1999. – 367с.: ил. – 36, библиогр: ист. 257.
- Герасимчук З. В. Регіональна політика сталого розвитку: теорія, методологія, практика: Монографія / Герасимчук З. В. – Луцьк : Надстир’я, 2008. – 528 с.
- Вахович І. М. Фінансова політика сталого розвитку регіону: методологія формування та механізми реалізації: Монографія / Вахович І. М. – Луцьк : Надстир’я, 2007. – 496 с.
- Поліщук В. Г. Стратегічний аспект інноваційного стимулювання сталого розвитку регіонів України / В. Г. Поліщук // Проблеми і перспективи розвитку національної економіки в умовах євроінтеграції та світової фінансово-економічної кризи: Матеріали Ювілейної міжн. наук.-практ. конф., присвяченої 65-річчю Буковинської державної фінансової академії. – Чернівці, 2009. – С. 192–195.
Міжнародні фактори інноваційно-технологічного забезпечення національної економіки
Полтавець К.В., студентка групи УС-61 ФММ, Кот О.В., к.е.н., доцент, Національний технічний університет України „Київський політехнічний інститут”
Однією з особливостей сучасного етапу розвитку є перехід національної економіки на інноваційну модель. Важливу роль у процесі побудови інноваційно-орієнтованої економіки відіграють технологічні перетворення у наукомістких галузях. Досвід країн-технологічних лідерів доводить необхідність зростання частки високотехнологічної продукції та послуг у ВВП. У той же час, саме низькотехнологічні товари займають 48% у структурі імпорту України, середньо технологічні – 27% і лише 16% припадає на високотехнологічну продукцію [1]. Це свідчить про те, що в Україні ще не сформовано внутрішній ринок високих технологій. Розв'язання проблеми активізації технологічного розвитку вітчизняної економіки полягає або у виборі одного з нижче зазначених підходів, або у збалансованому поєднанні їх в межах єдиної системи управління інноваційно-технологічними процесами. Перший шлях полягає у запозиченні високих технологій в економічно розвинених країнах, другий – у впровадженні результатів НДДКР вітчизняної науки та доведення їх до промислового і ринкового застосування.
З точки зору економічної доцільності перший підхід відзначається відносною простотою та незначними витратами на науково-технічні, кадрові, організаційно-управлінські та матеріально-технічні ресурси. Крім того, продукція, виготовлена за допомогою імпортних технологій, характеризується високою конкурентноздатністю не тільки на внутрішньому, але й на світовому ринку. При реалізації даного способу технологічного переоснащення національної економіки вітчизняні підприємства мають істотні переваги перед іноземними конкурентами (за рахунок меншої вартості робочої сили та енергії, наявності дешевої сировини тощо). Закупівля західної технології спричиняє, з одного боку, відсутність надприбутків від інновацій, з іншого, - мінімізацію ризиків інноваційної діяльності, оскільки вітчизняні підприємства одержують готову технологію, успішно апробовану на міжнародних ринках. Фактичний стан розвитку національної економіки вказує на значне технологічне відставання вітчизняних зразків інноваційної продукції у порівнянні з аналогами із розвинених країн. У той же час інтелектуальний потенціал українських науковців та фахівців інженерно-технічного профілю поки що залишається за багатьма науково-технологічними напрямами достатньо високим. Тому за умови системного підходу до всебічного використання та залучення інноваційно-технологічного потенціалу у вітчизняне виробництво другий підхід також вбачається доволі перспективним. Створення національної системи передачі вітчизняних технологій та побудови відповідної інфраструктури є більш затратним та тривалим у часі, проте така стратегія інноваційно-технологічного забезпечення національної економіки здатна мобілізувати наявні інноваційні ресурси у виробничій, фінансовій, освітній та науковій сферах і сконцентрувати їх на пріоритетних напрямах та наукомістких галузях економіки. Безперечно, що такі науково-технологічні та інноваційні пріоритети мають визначатися не волюнтаристським методом, як це часто відбувалося у вітчизняній практиці управління інноваційним розвитком, а у процесі відкритого обговорення цих питань у наукових та виробничих колах. Практично першою спробою об’єктивізації процесу визначення інноваційно-технологічних пріоритетів на загальнонаціональному рівні стало виконання Державної програми прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку, котра дозволила залучити до прогнозно-аналітичного дослідження близько 700 вчених та фахівців.
В результаті експертного опитування, здійсненого за методом Дельфі у три тури, було визначено ієрархію інноваційних пріоритетів на довго-, середньо- та короткострокову перспективу. В рамках даного дослідження середньостроковими пріоритетними напрямами інноваційної діяльності, за якими Україна може мати конкурентні переваги на міжнародному ринку, визначено [2]: забезпечення енергетичної безпеки та енергетичної незалежності країни, освоєння нових джерел та технологій транспортування та використання енергії; підвищення якості медичного обслуговування, подовження життя людини, оздоровлення середовища її існування та екосталого розвитку економіки, широке використання у виробництві біотехнологій; впровадження сучасних інформаційних та телекомунікаційних технологій у всі сфери людської діяльності; технологічне відновлення машинобудування; технологічне відновлення агропромислової сфери; підвищення рівня інноваційної культури. Отже, системне застосування результатів форсайтних досліджень в управлінні інноваційним розвитком економіки дозволить здійснити її структурну перебудову у напрямку збільшення частки високотехнологічних виробництв на базі здобутків вітчизняної науково-технічної сфери.
Література:
1. Інноваційний розвиток економіки: модель, система управління, державна політика/ За ред. Федулової І. - К.: "Основа", 2005. - 552с.
2. Малицкий Б., Попович А., Оноприенко М. Обоснование системы научно-технологических и инновационных приоритетов на основе «форсайтных» исследований. – К.: - Феникс, 2008. – 91 с.