Матеріали VI (XVIII) Всеукраїнської науково-практичної конференції Київ нтуу «кпі» 2010
| Вид материала | Документы |
СодержаниеСпівробітництво України та Російської Федерації у нафтогазовій сфері Кадрове забезпечення міжнародного науково-технічного співробітництва |
- Запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада запорізький національний університет, 6793.22kb.
- Громадський рух «нова україна» в автономній республіці крим центр розвитку освіти,, 1350.77kb.
- Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Перший крок у науку». Т луганськ:, 247.43kb.
- Центр розвитку освіти, науки та інновацій консалтингово-конфліктологічний центр громадський, 926.45kb.
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Соціально педагогічний комплекс регіону: теорія І практика збірник матеріалів Всеукраїнської, 4395.92kb.
- Наукової доповіді, 211.17kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
- Міністерство освіти І науки україни полтавський державний педагогічний університет, 3245.89kb.
Співробітництво України та Російської Федерації у нафтогазовій сфері
Немножко Я. Ю., УС-51м, Національний технічний університет України „Київський політехнічний інститут”
Загальною умовою налагодження співробітництва між країнами є, як відомо, наявність у них спільної мети й матеріальної основи для її досягнення. Така спільна мета й матеріальна основа для тісного співробітництва України і Російської Федерації у нафтогазовій галузі є і має взаємовигідний характер. Щодо мети, то Україна прагне задовольнити власні потреби у нафтопродуктах, а РФ як крупний виробник нафти – збути її. Матеріальною основою для реалізації інтересів обох сторін є нафтогазовий комплекс України, що включає в себе, поряд з 6-тьма нафтопереробними заводами, розгалужену нафтогазову транспортну мережу, а також термінали та сховища для зберігання нафти і газу.
Російська Федерація, як відомо, посідає перше місце в світі по видобутку газу і третє – по видобутку нафти (після США і Саудівської Аравії) і має значні проблеми з їх збутом. Вони пов’язані з жорсткою конкуренцією на світовому ринку з боку інших, не менш могутніх експортерів (країн ОПЕК, Ірану, Мексики, Норвегії та ін.), а також з відносною обмеженістю ринків збуту. Найсприятливішим для Росії залишається нафтогазовий ринок Європи[2]. Для експортування нафти і газу до Європи у неї на сьогодні є два шляхи і обидва пролягають через територію України. Перший – через трубопроводи “Дружба” і “Уренгой-Ужгород“, другий – через нафтогавань Одеського торговельного порту. Є ще й третій шлях – через Одеський термінал і нафтопровід “Одеса-Броди”.
Досить значною є і потужність трубопровідних систем, зокрема вхідна потужність нафтопровідних систем становить 135 млн т на рік, вихідна – 65 млн т на рік; вхідна потужність газопровідних систем – 215 млрд куб. м на рік, вихідна – 132 млрд куб. м на рік. Зазначених потужностей достатньо не тільки для забезпечення сучасного рівня споживання нафти, газу й нафтопродуктів Україною, а й для їх транзиту до європейських країн-імпортерів російської нафти й газу. Не менш важливою матеріальною основою для партнерства двох країн може бути і нафтогазопереробний комплекс України. До його складу входить 6 нафто - і 3 газопереробних заводів.
Українські НПЗ спроможні при повному їх завантаженні переробляти понад 50 млн т нафти на рік. На задоволення потреб України, як уже зазначалось, необхідно 36-40 млн т нафти. “Вільними”, таким чином, залишається від 15 до 20 млн т нафти, продукти переробки якої (бензин, дизпаливо, мазут) можуть бути використані Росією для їх експортування або ж покриття власних потреб, скажімо, у її прикордонних до України регіонах. Щоправда, тут є свої проблеми, що пов’язані з майже повною відсутністю на європейському нафтопродуктовому ринку вільних ніш – з однієї сторони, і відсутністю в українських НПЗ можливостей для глибокої переробки нафти, а отже і забезпечення високої конкурентоспроможності продукції – з другої.
Однак ці проблеми можуть бути подоланими. Слушно зазначити, що нафтопереробний комплекс України з самого початку створювався з метою переробки російської нафти не тільки для задоволення потреб України, а в першу чергу для їх експорту до країн Європи. Техніко-економічним обґрунтуванням доцільності створення нафтопереробних комплексів був той принцип, що торгівля готовими продуктами набагато вигідніша ніж торгівля сировиною. Цей принцип залишається актуальним і на даний час, тому його застосування цілком відповідає інтересам обох країн. Схема партнерства при цьому є простою і ефективною: російська нафта – українські нафтопереробні заводи – експорт продуктів нафтопереробки до країн Європи.
Разом з тим стан справ щодо максимального використання зазначених напрямів співробітництва у нафтогазовій галузі залишається вкрай незадовільним. Незважаючи на те, що потужності нафтотранспортної мережі України використовуються РФ з високою інтенсивністю, у відносинах між країнами час від часу виникає напруження, яке полягає у систематичному намаганні Російської Федерації переглянути на свою користь умови транспортування нафтопереробної продукції через територію України. Мова йде про загальновідомі дії Російської Федерації щодо зниження ціни за транспортування нафтогазової продукції та підвищення відпускних цін на цю продукцію понад рівень, за яким вона поставляється до країн Західної Європи. Так, середні експортні ціни на поставку нафтопродуктів з Росії в країни СНД майже в 1,65 раза більші, ніж для далекого зарубіжжя.
Серед чисельних причин, що породжують незадовільний стан співробітництва РФ і України у нафтогазовій галузі, чітко окреслюються дві головні: економічна – неплатежі України за постачання нафтогазової сировини та її неспроможність їх здійснення у найближчій перспективі, політична – неадекватне сприйняття певними урядовими і фінансово-промисловими колами РФ факту існування України як самостійної, політично незалежної від Російської держави. Всі інші причини є похідними, другорядними і серйозного впливу на загальний стан співробітництва між країнами не мають.
Кадрове забезпечення міжнародного науково-технічного співробітництва
Норинська А. П., студентка групи УЗ-62 ФММ,
Національний технічний університет України „Київський політехнічний інститут”
Одним із досягнень світової економічної кризи вважаємо утвердження у 2009 році думки щодо необхідності перегляду підходів до здійснення господарської діяльності у широкого кола управлінців – керівників корпорацій і власників бізнесу, очільників урядів країн різного рівня розвитку. При цьому перша група управлінців усвідомила та розпочала трансформацію парадигми розвитку бізнесу задовго до кризи (мова йде про високотехнологічні сфери промисловості), а 2008-2009 рр. послугували лише збільшенню кількості таких бізнес-структур. Щодо другої управлінської групи, то президенти та керівники урядів розвинених країн у 2009 році визначили першочерговими пріоритетними завданнями державної політики відновлення та піднесення на якісно новий рівень інноваційного розвитку національних економік. Так, у США прийнято рішення щодо додаткового фінансування, зокрема 3% ВВП на наукові дослідження та розвиток.
Конкурентоспроможність базується на основі ключового поняття в ринковій економіці - конкуренції. Основою міжнародної конкурентоспроможності національного промислового комплексу вважаємо можливість елементів комплексу (галузей, підприємств) конкурувати з промисловими підприємствами інших країн. Прихованою загрозою, на думку автора, при здійсненні міжнародного науково-технічного співробітництва (МНТС) є можливість втрати результатів науково-технічних та науково-технологічних напрацювань, утиску національних інтересів.
Для правильності організації та проведення міжнародних науково-технічних проектів з урахуванням національних інтересів, супроводженням і захисту прав на інтелектуальну власність у контексті її глобального використання доцільно спрямувати зусилля на належне вирішення комплексу питань з забезпечення цього процесу. Одним з ключових елементів і до того ж у критичному стані, на нашу думку, є питання підготовки фахівців високого рівня зазначеної спеціалізації.
Все частіше університети як інституції та студенти як фахівці у своїй підготовці орієнтуються на поточні потреби роботодавців, аналізуючи попит та, подекуди, звертають увагу на тенденції ринку. Аналіз українського ринку праці у 2009 році (за даними досліджень групи компаній HeadHunter) дає змогу визначити окремі важливі моменти:
1. Більше половини з відкритих вакансій (55%, загальна кількість проаналізованих вакансій – 31,2 тис.) стосувались сфери продажів (21,6%), ІТ/Інтернет/Телеком (17,2%), Маркетингу/Реклами/PR(8,4%), Бухгалтерії/Фінансів (7,8).
2. Заробітні плати пропонувались на рівні 6-8 тис. грн. і на кінець 2009 становили: аудитор і юрист – 6,0 тис. грн., фінансовий менеджер та головний бухгалтер – 6,7 тис. грн., програміст і бренд-менеджер – 8,4 тис. грн., інженер – 5,8 тис. грн.
3. Заробітні плати для вищого менеджменту: генеральний директор – 23,0 тис. грн, фінансовий директор – 19,0 тис. грн., директор з маркетингу – 16,0 тис. грн., директор по персоналу – 11,0 тис. грн.
Щодо тенденцій, то прогнозуються необхідність у короткостроковому періоді маркетологів-аналітиків, зростання ролі HR-менеджерів, підвищення попиту на керівників середніх рівнів.
Така ситуація на ринку праці орієнтує молодь на відповідні кроки для власного розвитку. Університети на сьогодні не забезпечують у повній мірі потреби студентів у розвитку професійних навичок, а формування особистісних характеристик (комунікабельність, лідерство, організаторські здібності), що є перевагою та обов'язковою характеристикою топ-менеджера, залишається взагалі на самостійне вирішення молодим фахівцем. Проаналізувавши актуальні потреби у спеціалістах 50 успішних компаній, що працюють на українському ринку, виявляємо такі першочергові характеристики персоналу, як комунікабельність, відповідальність та організаторські здібності.
Можна з упевненістю сказати, що найбільш активна та інтелектуально-мисляча молодь, розуміючи сучасні потреби і тенденці ринку праці, з урахуванням бажання власної фінансової стійкості визначаючись зі сферою професійної діяльності, віддає перевагу актуальним фінансово та кар’єрно привабливим професіям.
У той же час світові компанії переймаються насамперед пошуком фахівців з такими специфічними якостями, як досвід роботи у сфері інновацій, лідерства та управління ризиками. Ще одними з найбільш вагомих та, водночас, дефіцитних ознак є досвід роботи у міжнародних компаніях та на глобальних ринках, а також здатність працювати в команді, мислити креативно та інноваційно. Вважаємо, що підготовка фахівців з такими характеристиками для здійснення міжнародного науково-технічного співробітництва є одним з першочергових завдань. Вирішення цього питання на всіх управлінських рівня, особливо в середовищі університетів дослідницького типу, сприятиме становленню інноваційної моделі національної економіки та підвищенню міжнародної конкурентоспроможності промислового комплексу України.