Матеріали VI (XVIII) Всеукраїнської науково-практичної конференції Київ нтуу «кпі» 2010
| Вид материала | Документы |
- Запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада запорізький національний університет, 6793.22kb.
- Громадський рух «нова україна» в автономній республіці крим центр розвитку освіти,, 1350.77kb.
- Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Перший крок у науку». Т луганськ:, 247.43kb.
- Центр розвитку освіти, науки та інновацій консалтингово-конфліктологічний центр громадський, 926.45kb.
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Соціально педагогічний комплекс регіону: теорія І практика збірник матеріалів Всеукраїнської, 4395.92kb.
- Наукової доповіді, 211.17kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
- Міністерство освіти І науки україни полтавський державний педагогічний університет, 3245.89kb.
Рекомендації Базельського Комітету як основа для зміцнення фінансової стійкості банків
Мазурков В. О., аспірант,
старший викладач Міжнародного університету фінансів
Діяльність банків протягом 2001-2008 років характеризувалася підвищенням фінансової стабільності, нарощуванням капітальної бази, залученням депозитів.
Однак слід зазначити, що динамічний розвиток банківського сектору супроводжувався накопиченням ризиків. Це вимагало підвищеної уваги до питань фінансової стійкості кредитних організацій, якості корпоративного управління, подальшого вдосконалення системи управління ризиками і внутрішнього контролю, розвитку конкуренції, підвищення якості капіталу, врахування достовірності звітності, тобто адекватного відображення наявних ризиків.
Під час світової фінансової кризи стало очевидним, що українські банки не готові до серйозних фінансових потрясінь та динамічної зміни на міжнародних ринках. В умовах фінансової кризи актуальними стають завдання оперативної оцінки платоспроможності компаній, що перебувають у кредитному портфелі банку, а також особливого значення набуває об'єктивний підхід до формування оптимальних умов кредитної угоди, обґрунтованість ухвалення рішення про надання кредиту. Вирішення цього завдання неможливе без використання ефективної системи оцінки й управління ризиками.
При створенні системи управління кредитним ризиком банки спираються на власний досвід. Але корисно враховувати й світовий досвід у цьому напрямку. Підходи до оцінки кредитного ризику розвиваються в країнах Європи й США вже не одне десятиліття, і доцільно скористатися ідеями й моделями, які виробив світовий багаторічний досвід.
У липні 2004 року Базельським комітетом було випущено документ Revised Framework on International Convergence of Capital Measurement and Capital Standards («Міжнародна конвергенція виміру капіталу і стандартів капіталу», далі – Базель II) [3].
Основне завдання Комітету полягає у впровадженні високих та єдиних стандартів в сфері банківського регулювання та нагляду. З цією метою, Комітет випускає директиви та рекомендації для органів нагляду держав-членів. Зазначені рекомендації не є обов'язковими до виконання, проте, в більшості випадків знаходять своє відображення в національному законодавстві держав-членів (та не тільки, наприклад, "Базель І" запроваджено в більше ніж 100 країнах), оскільки їх опрацьовується у співробітництві із банками та органами нагляду з усього світу. В ЄС вони також використовуються для взаємної інтеграції держав-членів Союзу.
Враховуючи положення Базелю ІІ можна запропонувати наступні рекомендації для зміцнення банківської системи:
1. здешевшати банківські послуги за рахунок комплексності їх надання;
2. вести загальний реєстр кредитних історій;
3. оптимізувати організаційну структуру банку і чітко вибудувати в ній систему функціональної діяльності;
4. періодично здійснювати консолідацію активів і скорочувати «активи під ризиком»;
5. збільшити обсяг інформації, що розкривається перед ринком про стан достатності капіталу.
6. здійснити «стрес-аналіз» діяльності, передбачити вплив усіх можливих комбінацій чинників ризику, виявити їх взаємозалежність і розробити програму компенсації можливих втрат капіталу і платоспроможності банку;
7. піднімати професійні та управлінські, якості банківських працівників.
8. проводити диверсифікацію і страхування ризиків, особливо інсайдерських;
9. більш якісно визначати ступінь ризику та ступінь можливих втрат по інвестиціях, удосконалити системи оцінки ризику;
10. ввести практику проведення міжнародної сертифікації вітчизняних банкірів.
В результаті проведеного дослідження обґрунтовано необхідність удосконалення напрямів забезпечення фінансової стійкості банків шляхом впровадження стандартів Базелю ІІ.
Список використаних джерел.
1. International Convergence of Capital Measurement and Capital Standards. Basle Committee on Banking Supervision. — Basel. — June 1988 //www.bis.org.
2. Amendment to the Capital Accord to incorporate market risks. Basel Committee on Banking Supervision. — Basel. — Updated November 2005 //www.bis.org.
3. International Convergence of Capital Measurement and Capital Standards. A Revised Framework. Basel Committee on Banking Supervision. — Basel. — Updated November 2005 //www.bis.org.
4. International Financial Reporting Standard 7 “Financial Instruments: Disclosure”. International Accounting Standards Board. — London, 2005 //www.iasb.org.
Мито як інструмент зовнішньоекономічної політики
Максименко В.Г., студент НТУУ «КПІ», ФММ, група УС 71
Актуальність дослідження регулятивних властивостей мита виражається в розвитку інструменту регулювання в результаті еволюції економічних процесів. Органами державної влади, що здійснюють митне регулювання в Україні, є: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України та Державна митна служба України (ДМСУ). Отже існування мита обумовлене не тільки економічними підставами. Найсуттєвішою ознакою мита, є індивідуальна відплатність. Тобто відбувається еквівалентний обмін між платником мита та державою – певна кількість грошей за певне право.
Я
Рис. 1. Структура митних платежів в 2008 р., млн грн (ДМСУ)
к правило, зараз мито використовується для регулювання обсягів імпорту, але в деяких випадках застосовується експортне мито. В Україні сплата експортного мита обмежується вузьким колом товарів: відходи та брухт чорних металів, жива худоба та шкіряна сировина, насіння деяких видів олійних культур і природний газ. Виходячи з того, що митні бар’єри на шляху товарів на внутрішній ринок створюють переваги для вітчизняних виробників, але не усувають повністю конкуренції зі світовими виробниками, в тезах розглянуто песимістичний та оптимістичні варіанти довготермінових результатів встановлення митних бар’єрів.
У першому варіанті, песимістичному, пропозиція вітчизняної продукції скорочується, крива S зcувається вліво до значення S′. Зловживання „митним щитом” призводить до неефективного використання ресурсів. За умов незмінності попиту на національному ринку обсяг споживання відповідного імпортного товару збільшується на величину q'm q''m та в цілому складатиме обсяг q'm q'''m. Для подальшого захисту виробника вітчизняне лобі може вимагати збільшення ставки мита, але при цьому необхідно пам’ятати, що це буде відбуватися за рахунок вітчизняних споживачів.
Більш оптимістичним виглядає використання вітчизняними виробниками митних бар’єрів для забезпечення розширеного відтворення шляхом інтенсифікації виробництва. Зменшення постійних і перемінних витрат створює сприятливі передумови для зсуву кривої пропозицій вітчизняної продукції вправо. Передусім доцільно виділити два положення кривої S' та S''. S' відповідає ситуації, коли вітчизняні виробники можуть повністю задовольнити попит споживачів на національному ринку в обсязі q'''m при встановлені ціни на рівні Pw+m. Мито перестає бути джерелом формування дохідної частини бюджету. Втрати споживачів залишаються на попередньому рівні. Після цього дія мита як протекціоністського інструменту поступово зменшуються. Отже, наступним кроком для розвитку вітчизняного виробника стає конкурентна боротьба на світових ринках. Положення кривої S'' відповідає ситуації, коли діяльність вітчизняних виробників досягає світового рівня. Держава може відмовитися від протекціоністського мита. Ціни на вітчизняному ринку встановляться на рівні світових цін Pw. Попит на відповідний товар за ціною Pw буде повністю задоволено національним виробником. Виробники отримують додаткові прибутки. Виграш споживачів досягне максимальної величини на рівні показників вільної торгівлі.Застосування мита як інструменту стримування та стимулювання повинно відбуватися з урахуванням довготермінових наслідків. Спрямовання розвитку економіки в ті сфери, в яких вітчизняні виробники зможуть у майбутньому зайняти провідні позиції на світовому ринку, виправдовує ті негативні ефекти, яких первісно будуть зазнавати вітчизняні споживачі.
При всіх позитивних можливостях використання регулюючого потенціалу мита не потрібно забувати і про ймовірність негативних наслідків. „Митний щит”, створюючи за рахунок споживачів „тепличні” умови для вітчизняних виробників, усуває, тимчасово, для них необхідність подальшого розвитку. Дослідження наведеної вище моделі впливу мита на розвиток підприємств та економіки дозволяє визначити основні умови підвищення ефективності реалізації регулятивного потенціалу мита в Україні:
– використання регулятивних можливостей мита для досягнення передусім довгострокових цілей на макро- та мікроекономічному рівнях;
– активізація використання непрямого впливу мита на економічні процеси;
– звуження кола галузей, на захист яких спрямовано митний протекціонізм;
– формування „оптимістичної” інтерпретації митних заходів всіма суб’єктами.
ФІНАНСУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙ В НЕРУХОМІСТЬ: КОРИСНІ ПРОПОРЦІЇ
Малолєпши П., здобувач, Національний університет „Львівська політехніка”
Нікшич С.М., к.е.н., старший викладач, Рівненський інститут слов’янознавства
Капітал, необхідний для фінансування поточної і інвестиційної діяльності підприємства, може походити з різних джерел. Згідно з цим критерієм виділяється зовнішній і внутрішній капітал. Внутрішнє фінансування полягає у використанні фінансових ресурсів, які отримані в результаті реалізації активів і нагромадження капіталу. Вони походять від самого підприємства або його акціонерів/пайовиків. Зовнішнє фінансування охоплює грошовий і матеріальний капітал, який надходить до підприємства від суб'єктів із зовнішнього оточення. В свою чергу, зовнішнє фінансування можна поділити на:
- Зовнішнє власне фінансування, де отриманий грошовий або матеріальний капітал залишається в розпорядженні підприємства на невизначений час. Наслідком безстрокового залучення капіталу є виникнення відносин власності, з яких виникає право на участь у розподілі прибутку або обов'язок прийняття участі в покритті збитків підприємства. Крім того, отриманий капітал з власних зовнішніх джерел складає, як правило, гарантійну базу кредиторів. Через високу капіталомісткість нерухомості частка фінансування їх власним капіталом в загальній структурі фінансування нерухомості є незначною.
- Зовнішнє стороннє фінансування означає, що ресурси надаються підприємствам на визначений час і в узгоджений термін мають бути повернені. У цьому випадку виникають боргові відносини. Зовнішнім фінансуванням в цій класифікації буде позиковий капітал.
Вищезгаданий поділ виникає прямо з принципу, що у випадку внутрішнього фінансування єдиними витратами, які несуть власники, є альтернативні витрати (втрачених можливостей, що виникають за можливих різних способів надходження/формування ресурсів). В свою чергу, при зовнішньому фінансуванні витратами буде норма повернення, яку очікує суб'єкт, що надає ресурси.
На вибір методу фінансування нерухомості мають вплив наступні чинники [1]: величина і капіталомісткість нерухомості, спосіб використання і форма володіння нерухомістю, податкове право,
рівень грошових надходжень і прибутків від інвестиції в нерухомість, витрати на здійснення фінансування, довгострокове фінансове управління.
Вказаний поділ методів фінансування інвестиції в нерухомість є одним з декількох. Інвестування в нерухомість належить до специфічних способів розміщення капіталу і не всі методи можуть бути тут використані. У випадку інвестиції в нерухомість можна прийняти наступний поділ методів: традиційні методи - банківський кредит (іпотечне кредитування), проектне фінансування, емісія цінних паперів; сучасні методи - венчурний капітал, лізинг (оперативний, фінансовий, зворотній, комбінований), факторинг (відповідний, невідповідний); додаткові методи - секуритизація, buy-back. У економічно розвинутих країнах в середньому частка вартості іпотечного кредитування по відношенню до ВВП перевищує 60% (в Польщі біля 5%) [2;3].
Кожен метод фінансування вимагає певних передумова здійснення, умов розвитку, має особливі ознаки, відповідні спільні та відмінні елементи, етапи здійснення фінансування/рефінансування, переваги та недоліки, економічні вигоди, ризики та способи управління ними.
Очевидним на сьогодні у вітчизняних умовах господарювання є те, що без створення відповідного юридичного, інституціонального і економічного забезпечення вказаних методів неможливе використання потенціалу, який міститься на ринку нерухомості.
1. Dzwonkowska G., Lubas T. Jak Bezpiecznie inwestować na Ukrainie. IIE, Rzeszów, 2008. – 509 s.
1. Nieruchomość, kredyt, hipoteka. Pod red. G. Głowki. Poltext, Warszawa, 2008. – 206 s.
2. Rudnicki S. Hipoteka jako zabezpieczenie wierzytelności. Wyd. 3, LexisNexis, Warszawa, 2008. – 247 s.