Оргкомітет IV міжнародної науково-практичної конференції
| Вид материала | Документы |
- Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- Оргкомітет IV міжнародної науково-практичної конференції, 6452.34kb.
- Людина, культура, техніка у новому тисячолітті”, 232.98kb.
- Програма ІІ міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Аграрна наука ХХІ століття, 297.6kb.
- З доповідей I міжнародної науково-практичної конференції «Удосконалення обліково-аналітичного, 4445.02kb.
- Програма X міжнародної науково-технічної конференції " авіа-2011" 19-21 квітня київ, 1105.86kb.
- Матеріали ХVII міжнародної науково-практичної конференції удвох частинах Ч. II харків, 5512.68kb.
ЩОДО ЗНАЧЕННЯ КРИМІНАЛІСТИКИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ БОРОТЬБИ ЗІ ЗЛОЧИННІСТЮ
Н.А. Берро,
студент 3 курсу юридичного факультету
Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна
Злочин відбувається в умовах реальної дійсності і при цьому неминуче в навколишньому середовищі, де відбувається той чи інший злочин, утворюються різні сліди у силу загальної властивості матерії як властивість відображення. При розкритті злочинів, часто виникає необхідність визначити по слідам або іншим відображенням зв'язок людини, предмета (знаряддя злочину) чи іншого об'єкта з розслідуваною подією.
В сучасних умовах інтенсивний розвиток криміналістичних знань дозволяє озброїти слідчих і оперативних працівників сучасними методами боротьби зі злочинністю. Визначенням предмета криміналістики є закономірності механізму злочину, виникнення інформації про злочин і його учасників, закономірності збирання, дослідження, оцінки і використання доказів і засновані на пізнанні цих закономірностей спеціальні методи і засоби судового дослідження і запобігання злочинів.
Окремі вчені-кримналісти визначили криміналістику - як науку про технічні засоби і тактичні прийоми та методи, що використовуються для виконання передбачених кримінально-процесуальним законом дій по виявленню, збиранню, фіксації та дослідженню доказів з метою розкриття і попередження злочинів.
Криміналістика є молодою наукою, але досить важливою. Криміналістика не тільки допомогає розкрити злочин, а розкрити цей злочин в мінімальний термін з економією сил та засобів держави. Криміналістика, як наука, буде прогресувати дедалі все більше і більше. Це пов’язано з тим що злочинність на планеті зростає, способи вчинення злочину удосконалюються та модернізуються, ,а отже методи які розробляє криміналістика у розкритті даних злочинів будуть, надалі удосконалюватись.
Автор першого в Росії підручника з криміналістики І.М.Якімов вважав, що криміналістика "має своїм предметом вивчення найбільш доцільних способів та прийомів використання природничих, медичних і технічних наук при розслідуванні злочинів і вивченні фізичної та моральної особистості злочинця".
Криміналістика, так само як і інші науки, для пізнання свого предмета повинна мати свої методи, котрі мають входити у структуру предмета. Вперше про це заявив відомий криміналіст Б.М. Шавер, який відзначив самостійність науки криміналістики в її "прийомах і методах виявлення та дослідження доказів, які використовуються з метою розкриття злочинів, виявлення і впізнання злочинця". Проте деякі вчені, наприклад С.М. Строгович, вважали криміналістику лише технікою, а тактику і методику розслідування злочинів предметом кримінального процесу, а не криміналістики.
Однак, нам слід констатувати наступні положення. Так, криміналістика досліджує злочин передусім як динамічний процес, тобто його діяльнісну сторону. Елементи динамічної системи в процесі вчинення злочину взаємодіють між собою, створюють сукупність послідовних процедур, які називаються механізмом злочину. Останній є однією із сторін злочину, яку ретельно вивчає криміналістика. Усвідомлення механізму злочину в процесі його розкриття є однією з важливих задач, тому що не встановивши динаміки події - як, коли і при яких обставинах, якими засобами і в якій послідовності розгорталася картина злочину на місці його вчинення, не можна зрозуміти його мотивів і причин, дати йому кримінально-правову оцінку, і, зрештою, скласти уявлення про портрет злочинця та сконструювати динамічну модель його поведінки.
Криміналістику цікавить безпосередньо предмет, на який був спрямований злочин, тому що між ним і злочинцем була взаємодія. Встановлення відношень і взаємозв'язків між предметом посягання і суб'єктом злочину має безпосереднє значення для його розшуку і встановлення особи злочинця.
Закономірності, що вивчає криміналістика, входять в її предмет як необхідні елементи. Подія злочину розкриває діяльність суб'єктів у матеріальному середовищі, в результаті якої виникають сліди злочину - джерела доказової інформації. У природі все взаємопов'язано і взаємообумовлено. Злочинна діяльність не виняток. Сліди-відображення виникають за загальними законами діалектики і несуть необхідний і повторюваний, тобто закономірний характер.
Оцінка доказів - це логіко-психологічний процес, в ході якого у суб'єкта формується уявлення (впевненість) щодо інформаційної значущості фактичних даних, тобто інформації, що знаходиться в її матеріальних носіях, а також щодо причинних зв'язків усіх джерел інформації і достатності сформованого комплексу доказів для прийняття процесуального рішення.
Вивчення криміналістичної закономірності вчинення злочину та його механізму є лише однією стороною, іншу складають методи та засоби збирання, дослідження, подання, використання доказової інформації для розслідування та запобігання злочинам. Розроблені на основі пізнання закономірностей вчинення злочину технічні засоби, тактичні прийоми і рекомендації для роботи з доказами, дістали назву - криміналістичні засоби.
Криміналістичні засоби розподіляють на технічні, тактичні та методичні, кожні з них розглядаються у відповідних розділах науки криміналістики.
Таким чином, розглянуті закономірності вчинення злочину, його механізм, криміналістичні засоби та методи збирання, фіксації та оцінки доказів безпосередньо складають елементи предмета науки криміналістики. Предмет науки криміналістики – це двоєдиний об’єкт пізнання, - з одного боку це злочинна діяльність, злочинна поведінка, а з іншої це діяльність з ії розкриття, розслідування, встановлення істини по справі.
Науковий керівник: М.В. Даньшин
КАРА ЯК ЦІЛЬ ПОКАРАННЯ
К.В. Білецька,
студент 2 курсу юридичного факультету
Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна
Питанню цілей покарання, присвячена ст. 50 КК України, де визначається чотири самостійні цілі кримінального покарання, якими є 1)кара щодо засудженого; 2) виправлення засудженого; 3) запобігання вчиненню засудженим нового злочину; 4) запобігання вчиненню злочинів іншими.
Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення
засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як
засудженими, так і іншими особами.
Виникає питання, чи дійсно покарання має на меті карати засудженого та чи не обмежує кара його права?
На сьогоднішній день багато людей ототожнюють кару з помстою, так, наприклад, а. Усов, доцент кафедри філософії Московського авіаційного інституту ім. Г.К. Орджоникидзе , вважав, що не варто боятися у повний голос наголошувати на те, що кара – це помста.
Публіцист А. Шаров опублікував велику кількість статей, які були направлені проти подібної позиції, щодо кари. У відповідь він отримав листи автори яких як погоджуються з даною позицією, так і різко заперечують таку точку зору.
Так, видатний вчений в області кримінального права М.Д. Шаргородський, працювавший довгий час над проблемою цілі покарання, дійшов до висновку, що покарання не має не меті кару, обґрунтувавши це тим, що покарання у радянському праві ніколи не застосовувалась для завдання страждання. [5; С. 255].
На жаль, Кримінальне законодавство України не дає чіткого тлумачення поняттю кари.
Але якщо кара буде розуміти собою помсту, то це буде суперечити Конституції України та Цивільному кодексу України, бо у розділі особистих немайнових прав людина не моє право на помсту.
Кримінальний кодекс наголошує на тому, що кара повинна відповідати принципу справедливості.
Поняття справедливості – це категорія морального і соціально-правового характеру, яка пронизує всі сфери суспільних відносин. Вона несе в собі оцінку тих чи інших явищ, наявності в них добра і зла, законності та беззаконня. Але поняття справедливості має оцінюючий характер, її важко пояснити, знайти засоби для її досягнення, тому законодавці залишили мету «відновлення справедливості» поза межами закону, декларувавши її лише як принцип. [1; С. 14]
З вище сказаного можна зробити висновок, що доки поняттю мети кари не буде дано пояснення на законодавчому рівні, питання, щодо порушення прав людини та громадянина саме цим аспектом кримінального права, залишається відкритим.
Література:
- Денисова Т.А. Кримінальне покарання та функції його призначення і виконання за законодавством України. Навчальний посібник. – Запоріжжя: ГУ «ЗІДМУ», 2004. – 152с
- Конституція України ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141 ) { Із змінами, внесеними згідно із Законом N 6-рп/2009 ( v006p710-09 ) від 26.02.2009 }
- Пленум Верховного Суду України. Постанова від 24.10.2003 № 7. Про практику призначення судами кримінального покарання. (Із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду № 18 від 10.12.2004)
- Сахнюк С.В. // До проблем співвідношення цілей кримінального покарання. - Держава та регіони. - №3, 2001р, с. 85-88
- Шаргородский М.Д. Избранные работы по уголовному праву. – СПб.6 издательство «Юридический центр Пресс», 2003. – 434с
- Уголовный кодекс Украины. Научно-практический коментарий / Отв. Ред. Е.Л. Стрельцов. Издание 4-е, переработанное и дополненное. – Х.: ООО «Одессей», 2007. – 872с.
Науковий керівник: М.В. Трубников
ПРОБЛЕМИ КОНСТРУЮВАННЯ СКЛАДЕНИХ ЗЛОЧИНІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ
Н.А. Блага,
студент 3 курсу юридичного факультету
Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна
Складений злочин - це вид одиничного складного багатооб'єктного (поліоб'єктного) злочину, що об'єднує декілька внутрішньо пов'язаних, супідрядних умисних діянь, кожне з яких передбачено в кримінальному законі як окремий самостійний склад злочину.
Більшість із цих діянь або: а) за своєю природою не можуть існувати в іншому «не складеному вигляді» (насильницький грабіж, розбій); або б) завжди (у всіх попередніх КК) формулюються законодавцем як складені злочини (перевищення службових повноважень, поєднане із застосуванням насильства). Існування складених злочинів викликають внутрішні, соціальні причини, оскільки у законодавця існує потреба в окремих випадках мати в законі ускладнені конструкції. За допомогою своєрідних прийомів законодавчої техніки узагальнюються ознаки декількох діянь і зводяться в єдине ціле, в результаті чого отримується якісно нове складне утворення – складений злочин, якому притаманні своя власна система ознак і особливостей.
Складений злочин за своєю соціальною сутністю є специфічною, складною за структурою, але єдиною за змістом злочинною поведінкою. Він має нові якості, порівняно із тими діяннями, що його утворюють, і характеризується більш високим ступенем суспільної небезпеки. Це і дозволяє законодавцю розглядати таку злочинну діяльність як одиничний складений злочин.
Складений злочин має об’єктивні та суб’єктивні ознаки, які характеризують його як саме такий вид злочину. До об’єктивних ознак належать:
1. Багатооб’єктність (поліоб’єктність): це діяння завжди посягає на два чи більше об’єкта кримінально-правової охорони. Перший з об’єктів завжди є основним, превалює над другим, найбільш повно характеризує антисоціальну спрямованість і зміст злочину в цілому. Другий об’єкт виступає як додатковий, і, в сполученні з основним, визначає спрямованість діяння, спосіб, умови його вчинення, тобто виконує другорядну, допоміжну функцію. В деяких випадках шкода може спричинюватись більшій кількості суспільних відносин (хуліганство, пов’язане з опором представнику влади, якщо воно вчинене із застосуванням вогнепальної або холодної зброї – ч. 4 ст. 296 КК). Вказане діяння посягає не лише на громадський порядок (основний об’єкт), авторитет органів влади (додатковий обов’язків об’єкт), але і на охоронювані кримінальним законом відносини громадської безпеки (незаконне поводження зі зброєю).
2. Наявність в складі розглядуваного злочину двох чи більше суспільно небезпечних діянь. Кожне з них, саме по собі, є одиничним злочином, бо прямо передбачене в Особливій частині КК як окремий (самостійний) склад злочину.
3. Наявність внутрішнього взаємного зв’язку між діяннями в складеному злочині, який проявляється в особливих формах їхньої взаємодії. Характер взаємодії обумовлюється співвідношенням об'єктів цих діянь. Відповідно, і самі злочини мають співвідноситися: а) як основне і допоміжне (додаткове) діяння (спосіб вчинення основного) – вимагання, поєднане із погрозою вбивства (ч.2 ст.189 КК); б) як основне і кваліфікуюче діяння (у випадках, якщо складений злочин утворюється шляхом приєднання до основного складу кваліфікуючої ознаки, що не є способом) – умисне вбивство, поєднане із зґвалтуванням (п.10 ч.2 ст. 115 КК), розбій, поєднаний із спричиненням тяжких тілесних ушкоджень (ч.2 ст.187 КК) тощо. Тобто діяння перебувають в субординаційній залежності (співвідношенні): одне з них завжди є основним, а інше (інші) додатковими, що сприяють вчиненню (або супроводжують вчинення) основного.
Суб'єктивною ознакою є те, що складений злочин в цілому, а також і всі діяння, з яких він утворений, характеризуються лише умисною формою вини. У суб’єкта не може бути різного психічного ставлення до основного і додаткового діянь та їх об’єктів. Він завжди усвідомлює, що вчиняє діяння, яке посягає на декілька об'єктів кримінально-правової охорони, передбачає, що внаслідок цього настануть суспільно небезпечні наслідки і бажає чи свідомо припускає їх настання. Звідси випливає, що складений злочин має не лише чіткі об'єктивні ознаки, а й з суб'єктивної сторони характеризується тільки умисною виною. Всі випадки необережного спричинення шкоди знаходяться за межами його складу.
Складений злочин – найбільш розповсюджений вид одиничних складних діянь. Він завжди повинен кваліфікуватися за одною статтею (чи частиною статті) Особливої частини КК. Це дає можливість: 1) посилити відповідальність за складні форми злочинної діяльності, що існують в реальному житті; 2) позбутися надмірної, громіздкої кваліфікації і не застосовувати правила кваліфікації за сукупністю злочинів.
Однак конструктивні ознаки складених злочинів, на жаль, не завжди чітко відображуються в диспозиціях кримінально-правових норм. Це викликає труднощі в кваліфікації та відмежуванні цих діянь від окремих видів множинності, з якими вони мають значну схожість. В результаті положенням про правила кваліфікації одиничних злочинів суперечить існуюча судова практика. Наприклад, в п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» зазначається, що «у разі, коли зґвалтування або насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом було поєднано з умисним вбивством потерпілої особи, яке мало місце в процесі вчинення зазначених злочинів чи одразу ж після них, такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених пунктом 10 частини другої статті 115 та частиною четвертою статті 152 чи частиною третьою статті 153 КК, як такі, що спричинили особливо тяжкі наслідки».
Таким чином, фактично встановлюється подвійне ставлення у провину тих самих злочинів: особа несе відповідальність, по-перше, за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК - за вбивство і зґвалтування і, по-друге, за ч. 4 ст. 152 КК - знову таки за те саме зґвалтування, що спричинило тяжкі наслідки, тобто вбивство потерпілої. Не можна не погодитись з Б.В. Волженкіним, який вказував, що вчинення зґвалтування при вбивстві вже враховано законодавцем в конструкції складу і визначенні санкції. Призначення самостійного покарання за зґвалтування і потім приєднання його до покарання, призначеного за вбивство з такою ж кваліфікуючою ознакою, означає подвійну відповідальність за вчинене.
В науковій літературі також звертається увага на ті помилки і проблеми, що виникають у судовій практиці при кваліфікації окремих злочинів, коли характер вчиненого свідчить про наявність одиничного злочину, однак відповідна норма зі складеною конструкцією в законі не передбачена. Це стосується, наприклад, умисного вбивства, поєднаного із розбійним нападом; хуліганства, поєднаного із спричиненням тяжких тілесних ушкоджень та інших діянь.
Література:
1. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи»
2.Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины.- Х.: Право, 2000.- 128 с.
3. Волженкин Б.В. Принцип справедливости и проблемы множественности преступлений по УК РФ // Законность.- 1998.- №12.- С.2-7
4. Зінченко І.О., Тютюгін В.І. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання: Монографія / За заг. ред. проф. Тютюгіна В.І. – Харків: «Фінн», 2008.-336с.
Науковий керівник: О.О. Житний
УГОЛОВНО-ПРАВОВАЯ И КРИМИНОЛОГИЧЕСКАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА ПОСЯГАТЕЛЬСТВ НА ЖИЗНЬ СОТРУДНИКА ПРАВООХРАНИТЕЛЬНЫХ ОРГАНОВ
А.А. Боголевська,
студентка 4 курсу юридичного факультету
Білгородського державного університету
(Российская Федерация)
Осложнение криминальной ситуации в стране обусловлено, в первую очередь, стремительным ростом организованной преступности, значительным увеличением числа насильственных преступлений. На сегодняшний день отчетливо проявляющееся стремление организованных преступных сообществ к проникновению во властные структуры органически сопряжено с активизацией насильственных акций в отношении представителей власти и управления. Они имеют целью не только скомпрометировать, ослабить работу правоохранительных органов, но и воздействовать на них насильственно. Чем сложнее преступная деятельность, чем она масштабнее, тем более высокого уровня она требует, тем более создаваемые ею организации не только противостоят усилиям государства по обеспечению правопорядка, но и пытаются контролировать их посредством разложения государственного аппарата, шантажа, морального террора, в том числе с использованием подконтрольных средств массовой информации, других мер, вплоть до физического уничтожения неугодных.
В последние годы в стране наблюдается тенденция роста посягательств на жизнь сотрудников правоохранительных органов и военнослужащих (По оперативным сводкам Главного организационно-инспекторского управления МВД России в 2000 году при исполнении служебных обязанностей погибло 256 сотрудников ОВД и было ранено 515 сотрудников, то в 2006 году количество пострадавших возросло почти в два раза: 456 погибших и 1125 раненых, а в 2005 - 2006 г.г. в отношении сотрудников ОВД совершается около 1900 тяжких и особо тяжких насильственных преступлений в год, из которых каждое четвертое — убийство).
В то же время, исследование правоприменительной практики свидетельствует о том, что у суда зачастую возникают сложности при установлении вины лица, обвиняемого в совершении посягательства на жизнь сотрудника правоохранительного органа. Следствием этого является большой процент переквалификации со ст. 317 УК РФ на ст. 318 УК РФ, оправдание виновного судами с участием присяжных заседателей. Это обусловлено, на наш взгляд, не совсем удачной редакцией рассматриваемых составов. Законодатель недостаточно конкретно определил объективную и субъективную стороны, в результате чего правоприменителю трудно разграничить эти преступные посягательства между собой и со смежными составами преступлений, а это, в конечном итоге, приводит к сложностям при квалификации преступных действий, определении виновности или невиновности лица, назначении наказания.
Совершая данное общественно опасное деяние, преступники демонстрируют свой вызов государству, его правоохранительным органам. Факты посягательств на жизнь сотрудников правоохраны дезорганизуют деятельность этих органов, что в свою очередь негативно отражается на организации охраны общественного порядка и общественной безопасности. Посягательства на жизнь сотрудников правоохранительных органов объясняется нерешительностью сотрудников милиции и других силовых ведомств в пресечении общественно опасных посягательств и задержании лиц, их совершивших (в т.ч. с помощью оружия). Не применение оружия в нужный момент может привести к смерти самого сотрудника правоохранительных органов. Такая ситуация усугубляется противоречиями и прочими несовершенствами нормативного механизма соответствующих нормативно-правовых актов, что приводит к необоснованному привлечению к ответственности и даже осуждению должностных лиц, правомерно применивших табельное оружие.
Таким образом, в последние годы необходимостью становится повышенная охрана жизни и здоровья сотрудников правоохранительных органов. Для того чтобы правоприменитель избежал ошибок законодателю необходимо внести уточнение в смысл ст.317 по поводу того, кто именно может быть потерпевшим по данному составу.
В уголовно-правовой науке до сих пор остается дискуссионным вопрос и об объекте преступления. На наш взгляд, объект преступления - это охраняемые уголовным законом социально значимые ценности, интересы, реализуемые путем общественных отношений, а также блага, на которые посягает лицо, совершившее преступление, и которому в результате совершения преступного деяния причиняется или может быть причинен вред. В свою очередь объектом посягательства на жизнь работника правоохранительного органа (в широком смысле слова) являются общественные отношения, обеспечивающие безопасность жизни сотрудников правоохранительных органов, военнослужащих и их близких. А блага, интересы людей, государственные интересы опосредуются в общественных отношениях. Видовым же объектом преступления является порядок управления.
Данное противоправное деяние может быть совершено лишь с прямым умыслом. Обязательными элементами субъективной стороны рассматриваемого преступления являются либо специальная цель в виде воспрепятствования законной деятельности сотрудника правоохранительного органа или военнослужащего по охране общественного порядка и обеспечению общественной безопасности, либо мотив мести за такую деятельность. Таким образом, можно сказать что:
1) Пределы использования термина «посягательство» должны быть ограничены названием статьи. В диспозиции ст. 317 УК РФ следует дать описание признаков преступного деяния - убийство или покушение на убийство сотрудника правоохранительного органа.
2) Союз «и» между понятиями «общественный порядок» и «общественная безопасность» в ст.317 УК РФ порождает проблему при квалификации деяния как преступления, так как наводит на мысль, что одновременно страдают два объекта посягательства. Поэтому предлагается следующее словосочетание: «по охране общественного порядка или обеспечению общественной безопасности».
3) Характеристика личности преступника позволяет «построить» его типичный криминологический портрет: это лицо мужского пола, в возрасте 25-35 лет, образование среднее или начальное, по социальному статусу и роду занятий - безработный, бывший рабочий, участник незаконного вооруженного формирования, нередко приверженец экстремизма и ваххабизма. Дальнейшая типология позволила с учетом различных критериев выделить: по степени криминальной установки - злостный и ситуативный подтипы; в зависимости от характера и мотивации совершения преступления - подтипы корыстного посягателя, посягателя-игрока, посягателя-мстителя.
4) Для эффективной профилактики посягательств на жизнь сотрудников правоохранительных органов необходимо принять организационные меры, связанные с использованием оперативных и материально-технических ресурсов, внедрением современных методов изобличения сторонников ваххабизма и экстремизма, террористов, организаторов и участников незаконных вооруженных формирований, оздоровлением внутриполитической обстановки в стране, укреплением административных границ, а также совершенствовать экономические отношения.
5) Учитывая степень общественной опасности посягательства на жизнь сотрудника правоохранительного органа или военнослужащего и способность лица четырнадцатилетнего возраста осознавать характер и общественную опасность данного деяния, целесообразно включить рассматриваемое преступление в перечень деяний, перечисленных в ч. 2 ст. 20 УК РФ.
6) Исследование правоприменительной практики показало необходимость совершенствования уголовного законодательства. На наш взгляд целесообразна следующая редакция ст. 317 УК РФ:
1. Убийство или покушение на убийство сотрудника правоохранительного органа в целях воспрепятствования его законной деятельности по охране общественного порядка или обеспечению общественной безопасности либо из мести за такую деятельность, а равно его близких в тех же целях либо по тем же мотивам, - наказывается лишением свободы на срок от десяти до двадцати лет либо пожизненным лишением свободы.
2. Деяние, предусмотренное частью первой настоящей статьи, совершенное группой лиц по предварительному сговору или организованной группой, а равно с применением оружия, взрывчатых веществ и взрывных устройств - наказывается лишением свободы от двенадцати до двадцати лет либо пожизненным лишением свободы, либо смертной казнью.
Науковий керівник: М.І. Архипцев