Оргкомітет IV міжнародної науково-практичної конференції

1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   32

ЗНАЧЕННЯ ПРАВИЛЬНОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ

О.Г. Чернобай,

студентка 2 курсу юридичного факультету

Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна


Поняття "кваліфікація злочину" широко використовується в кримінальному праві, кримінології, кримінальному процесі, судовій статистиці, інших галузях права та юридичної науки, в правозастосовній практиці.

Термін "кваліфікація" походить від латинських слів — «quails» (якість) та «facio» (роблю). У букваль­ному перекладі кваліфікація означає визначення якості.

Сучасна кримінально-правова доктрина України дає декілька визначень поняття «кваліфікація злочинів». Найбільш вживаним є таке визначення: кваліфікація злочинів - це встановлення та юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння й ознаками складу злочину, передбаченого законом про кримінальну відповідальність.

В юридичній літературі досить ретельно розглядається питання щодо значення правильної кваліфікації злочинів.

Правильна кваліфікація – така, під час котрої дотримуються існуючих правил та норм, результат якої відповідає дійсності, є істинним.

Кримінально-правову кваліфікацію слід вважати правильною тоді, коли вона здійснена на підставі повного, всебічного і об'єктивного дослідження фактичних обставин справи та застосування криміналь­ного закону відповідно до загальновизнаних принципів кваліфікації [1; С. 44].

Значення правильної кваліфікації злочинів полягає в тому, що за її допомогою досягається істина в кожній кримі­нальній справі, реалізуються цілі та завдання кримінально-правової політики держави, забезпечується дотримання закон­ності, здійснюється відповідне правозастосування, виноситься обґрунтований судовий вирок та, кінець кінцем, досягається справедливість кримінального покарання. Будучи одним із найважливіших компонентів практичної діяльності органів досудового слідства та суду, кваліфікація злочинів впливає на правильне застосування кримінально-правових норм, дає змогу припиняти суспільно небезпечні діяння та застосовувати покарання до осіб, які їх вчинили, розробляти та здійснювати систему виховних і попереджувальних заходів, спрямованих на запобігання та відвернення певних видів злочинів і злочинності загалом. До того ж, кримінально-правова кваліфікація впливає на визна­чення саме форми досудового розслідування. Орган дізнання, який його проводитиме, слідчий апарат цього органу — прокуратури, МВС, служби безпеки — визначається за­лежно від кваліфікації посягання за статтею Особливої частини (ст. 112 КПК) [2].

Завдяки правильній кваліфікації усувається потенцій­на небезпека незаконного обмеження конституційних свобод та інтересів людини і громадянина, порушення їхніх прав на справедливе судочинство, таким чином, досягається віра в те, що особи, які посягають на інтереси громадян, отримають покарання за законом.

Також слід зазначити, що у кримінально-правовому аспекті значення правильної кваліфікації є найбільш суттєвим і очевидним, оскільки вона:

• є передумовою оцінки ступеня та характеру суспільної небезпечності вчиненого посягання;
  
• визначає ступінь тяжкості вчиненого злочину;
  
• вирішує питання про причетність до злочину;
  
• встановлює, чи є підстави для звільнення особи від кримі­нальної відповідальності;
  
• лежить в основі призначення справедливого покарання;
  
• береться до уваги при звільненні особи від кримінального покарання;
  
• впливає на встановлення віку кримінальної відповідальності та застосування примусових заходів виховного характеру;
  
• береться до уваги при визначенні виду примусових за­ходів медичного характеру.
  

У кримінально-процесуальному аспекті значення правиль­ної кваліфікації полягає в тому, що вона:

• впливає на визначення заходів примусу, що можуть бути застосовані в процесі розслідування та судового розгляду;
  
• є запорукою забезпечення прав і законних інтересів по­терпілого;
  
• дає змогу встановити форму попереднього розслідування;
  
• визначає підсудність.
  

У кримінологічному аспекті значення правильної кваліфікації вбачається в тому, що вона є основою (підґрунтям) для криміналь­но-правової статистики та планування заходів протидії злочинності, а також здійснює інформативний, виховний і профілактичний вплив як на осіб, котрі вчинили злочини, так і на всіх громадян.

Криміналістичний аспект правильної кваліфікації перед­бачає, що методика розслідування злочинів і тактика про­ведення окремих слідчих дій прямо залежать від того, як квалі­фіковано суспільно небезпечне діяння [3; С. 37].

Таким чином, можна констатувати, що правильна ква­ліфікація має і кримінально-правове, і кримі­нально-процесуальне, криміналістичне, кримінологічне значення, виливає на весь комплекс питань кримінальної відповідальності.

Список використаної літератури:

1. Навроцький В. О. Основи кримінально – правової кваліфікації: Навч. Посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 704с.

2. Кримінально – процесуальний кодекс України. – Х.: Парус, 2008. – 320с.

3. Кузнецов В. В., Савченко А. В. Теорія кваліфікації злочинів: Підручник. – К.: Вид. Паливода А. В. , 2006. – 300с.

Науковий керівник: О.О. Житний


ЛЕГАЛІЗАЦІЯ (ВІДМИВАННЯ) ДОХОДІВ, ОДЕРЖАНИХ ЗЛОЧИННИМ ШЛЯХОМ

Ю.О. Чумак,

студентка 5 курсу юридичного факультету

Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна


Подалання тінізації економіки та боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, є однією з умов подальшого розвитку всієї економічної сфери держави, утвердженню демократичних засад діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, як найшвидшої інтеграції України до світового економічного простору. У легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, може виявлятися у таких формах відповідності з кримінально – правовою регламентацією:

1)вчинення фінансових операцій та інших угод із грошовими коштами та іншим майном, які отримано завідамо злочинним шляхом;

2)використання зазначених коштів для здійснення підприємницької (господарської) діяльності;

3)створення організованих злочинних груп для легалізації грошових коштів чи іншого майна.[1]

Необхідність у посиленні боротьби з відмиванням “брудних” коштів та фінансування тероризму випливає із міжнародних нормативно-правових фактів.[1]

З криміналістичної точки зору необхідно визначити наступні положення: 1)легалізацію грошових коштів та іншого майна не можна розглядати абстрактно, ізольовано від тієї злочинної діяльності, яка дає п прибуток. Відмивання грошей – це тільки ланцюг, вторинний елемент злочинного бізнесу. 2)легалізація є закономірним супутником тіньового бізнесу та кримінального бізнесу; 3)легалізація є сигналом вчинення інших злочинів; 4)легалізація грошових коштів пов‘язана з банківськими злочинами, із переказом їх за кордон; 5)легалізація грошових коштів – це транснаціональна проблема. [1] На сьогодні в Україні започатковано процес створення цілісної державної системи протидії зазначеним явищем шляхом прийняття у 2001-2004 рр. відповідних законодавчих та нормативних актів у цій сфері.[2]

Існує необхідність існування заходів, спрямованих на відновлення і широке застосування стимулюючої функції податків, які служитимуть водночас засобами протидії відмиванню брудних грошей.[1]

Обов‘язковою умовою успішного розслідування легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом, є налагоджена координація і взаємодія діяльності між різними органами і структурами, у компетенцію яких входить протидія цьому виду злочинів.

Державний комітет з фінансового моніторингу є контролюючим органом. Виходячи з його компетенції, покладені завдання щодо забезпечення належної координації між суб’єктами первинного та державного моніторингу, іншими державними органами, в тому числі і правоохоронними з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів одержаних злочинним шляхом, і фінансування тероризму.[2]

Дуже важливий момент, що стосується протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, це взаємодія державних органів на міжнародному рівні, тобто обмін інформацією між державами, яка займає фігуруючий , основний момент в удосконаленні вітчизняного досвіду, щодо викриття злочинів у економічній сфері.

Співпраця правоохоронних органів з Державним фінансовим моніторингом України проявляється і в аспекті надання останнім допомоги в одержанні інформації від міжнародних організацій з питань протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом.

Прийняття ПФР України в червні 2004 р. до складу Егмонської групи дозволило Державному фінансовому моніторингу України підключитись до системи Egmont Secure Web.[3]

Як основні способи легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом , можуть бути названі:

1. введення в комерційний обіг грошових коштів (або майна) за допомогою створення створення господарчих структур на території України;
   
2. участь у приватизації;
   
3. створення інвестиційних та інших фондів;
   
4. створення підприємницької оболонки, видимості високої рентабельності підприємства або господарського співтовариства (супер ресторану, супер магазину з виставочним продажем, ігорного дому, готелю та ін.) для прикриття здійснюваних операцій;
   
5. придбання цінних паперів через фальшиві рахунки;
   
6. використання банківських механізмів, ускладнених схем фінансових відносин і руху грошових коштів;
   
7. проводка коштів через корпорації у вигляді здійснення начебто законної діяльності;
   
8. перевезення незаконних коштів через кордон для того, щоб приховати їх дійсне джерело отримання;
   
9. відкриття дочірніх підприємств закордонних фірм;
   
10. перерахування коштів на рахунки нерезидентів;
    
11. придбання офшорних підприємств з правом відкриття рахунків за межами України та ін.[1]
    

В Україні на сьогодні відсутній, нажаль, достатній досвід боротьби з даним видом злочинної діяльності. Практика правоохоронних органів свідчить про достатньо низькі показники стосовно порушених і розглянутих судами справ за ст.209 Кримінального Кодексу України. Таке положення пов’язане з низкою причин. Перш за все, легалізація грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, - це новий вид злочинів для України.

Відсутня практика правозастосовчої діяльності, відсутній належний досвід у оперативно – розшукових працівників, який відноситься до виявлення, розслідування, розкриття і профілактики даного виду злочинної діяльності. Існують проблеми навколо процесу доказування протиправної діяльності та збирання доказів. Ще однією проблемою є корумпованість, яка проникає і в правоохоронні органи, що призводить до течії інформації.

Використана література:

1. Шепітько В.Ю. Протидія легалізації (відмиванню) грошових коштів, здобутих злочинним шляхом //Мала енциклопедія нотаріуса.-2003.-№3(9) (№ 3).-С. 76-78
   
2. Журавель В.А., Веліканов С.В., Кисельова С.С. Криміналістичні засоби протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом// Питання боротьби із злочинністю. Вип. 13. – Х.: Кроссроуд, 2007. – С. 98 – 109.
   
3. Журавель В.А. Взаємодія правоохоронних та інших органів у протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом// Відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності: Наук. – практ. конф. 5-6 жовт. 2005 р.. – Х.: Кроссроуд, 2006. – С. 179-182.
   

Науковий керівник: А.Ф. Волобуєв


ПРОБЛЕМА РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ЗАСУДЖЕНОГО

Д. А. Шевченко,

студент 5 курсу юридичного факультету

Харківського національного педагогічного університету

ім.Г.С.Сковороди


Ч. 1 ст.6 чинного кримінально-виконавчого кодексу України говорить про те, що виправлення засудженого означає процес позитивних змін, що відбуваються у його особистості і створюють у нього готовність до самокерованої, правослухняної поведінки. Ч.2 тієї ж статті роз’яснює поняття «ресоціалізація», котре означає відновлення засудженого у соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя у суспільстві. Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого.

Чи так це насправді? Коли особа живе у певному суспільстві, вона так чи інакше вимушена приймати основні підвалини цього суспільства, хоче вона цього чи ні. В протилежному випадку суспільство буде здійснювати певний тиск на особу з метою повернути її до додержання колишніх підвалин. Такий тиск відбувається не тільки свідомо, але і на підсвідомому рівні. У школі, наприклад, суспільство однокласників не любить ізгоїв, нетовариських дітей, однолітків, котрі чимось від них значно відрізняються у хорошому або ж поганому сенсі; це не важливо, головним є те, що вони не такі, як усі, а цих «усіх» завжди більшість. І цією більшістю вони свідомо чи несвідомо впливають на меньшість. Таким чином, діти, що різняться від інших, мусять потерпати від насміхань, приниження, нерозуміння з боку однолітків або ж прийняти їхню лінію поведінки, що частіше за все і відбувається в сильно чи слабко вираженій формі. Головне те, що із впливом більшості завжди звикли рахуватися. Не берімо до уваги винятки, адже вони все одно лише підтверджують правила. Що й казати, навіть верхівка державної влади використовує цей принцип. Нас більше – кращі ми! Вірно це чи ні, важко відповісти. Але це вже питання філософії. Ми ж розглядаємо проблему виправлення засудженого. Отже, ми спинилися на тому, що незвичайна, несхожа на всіх дитина повинна приймати лінію поведінки своїх однолітків. В іншому випадку суспільство однолітків здійснюватиме тиск на неї. Чим це зумовлено? Справа в тому, що у будь-якому суспільстві складаються певні підвалини, певні правила, і цих правил часом суворіше і частіше дотримуються, ніж закріплених державою законів. Будь-яка стала система поглинає сторонній елемент, роблячи з нього свій. Система є такою, що їй легше видалити перепони, ніж перебудуватися самій. А суспільство є саме системою. У відомому романі Кена Кізі «Пролітаючи над гніздом зозулі», головний герой Рендл Макмерфі, симулюючи божевілля, вирішив перевестись з місць позбавлення волі у психіатрічну лікарню. Потрапивши туди, він зіткнувся з негласною і неформальною владою та ієрархією, котра склалась між санітарами та пацієнтами. Простіше кажучи, він потрапив у міцну систему усталених правил поведінки, норм та заборон. Намагаючись добитися справедливого ставлення до пацієнтів, психічний розлад котрих не лікувала, а цілеспрямовано підтримувала адміністрація психіатрічної лікарні, Макмерфі став відкрито протидіяти системі адміністрації. Таким чином, він став чужим елементом у протидії системі. Зрештою, санітари зробили з нього психічно хвору людину. Цей приклад свідчить про потужну силу більшості у будь-якому своєму виявленні. Особливо, коли цю більшість зорганізовано в систему. Хоча, в принципі, систему нема навіщо зорганізовувати - вона сама себе зорганізовує. Навіть хаос діє за певною системою. Навіть право регулює норми та правила поведінки у суспільстві, схвлалені більшістю того середовища, тією системою стосунків, у котрих живе індивід.

А тепер повернімося до засудженого. Отже, основна мета – його виправлення. Після вироку суду засуджена особа прибуває, наприклад, до виправної колонії. Установа виправної колонії являє собою певні прошарки суспільства – засуджених та адміністрацію колонії. Виникає питання: у якому з цих двох суспільств особа знаходиться більше? Звісно ж, у суспільстві таки самих засуджених, як і вона. Але основна проблема полягає в тому, хто впливає на нього більше: режим тюремної адміністрції і сама адміністрація, котра прямо чи опосередковано виконує функцію перевихователів, а чи злочинне середовище? Швидше за все, злочинне середовище.

Злочинне середовище засуджених – це одна із актуальних проблем, що лежить на шляху до виправлення засудженого.

В ідеалі виправлення і ресоціалізація засудженого досягається за допомогою режиму, що його встановлено адміністрацією відповідного закладу, шляхом виконання суспільно-корисної праці, соціально-виховної роботи, суспільно-освітнього, професійно-технічного навчання і суспільного впливу (ст.6 КВК України). Особливо цікавим є останній засіб виправлення та ресоціалізації засудженого. Про вплив якого суспільства тут ідеться? Тим більше, що цей засіб виправлення засудженого є одним із основних.

Тюремне середовище, у яке потрапляє засуджений, є дуже неоднорідним. Його неоднорідність полягає у психіці в’язнів, у їхньому внутрішньому настрої, мотивах. Усі ці особи можуть бути дуже різними, але одне їх об’єднує: всі вони суспільно-небезпечні і всі вони є злочинцями. Дуже цікавим є парадокс: небезпечне товариство буде якимось незрозумілим чином впливати на засудженого, виправляти його та сприяти його ресоціалізації. Якщо мислити логічно, то це товриство повинно мати такі високоінтелектуальні та моральні якості, котрі можна сприймати майже як еталон. Яким чином у засудженого буде відбуватися його ресоціалізація і як він зможе стати повноправним членом правового суспільства, якщо він тривалий час перебував абсолютно в іншому суспільстві – протиправному? У суспільстві, де керують вовчі закони, цинізм та насильство? Звикаючи до тюремного режиму, спілкуванню, манері поведінки у цьому суспільстві, до його правил, «понять», тюремної ієрархії, котру для зручності впливу на злочинне середовище іноді підтримує адміністрація в’язниці, засуджений просто починає випадати із ритмів та правил життя сучасного суспільства.

Перебуваючи у місцях позбавлення волі, особа повністю змінюється, але чи так вона змінюється, як написано у ч.2 ст. 6 КВК? Проблема виправлення та ресоціалізації засудженого добре показана у фільмі «Втеча із Шоушенка». Брукс – один із героїв фільму – відбув у тюрмі довгий термін. Після звільнення Брукс розуміє, що дуже звик до своєї старої роботи бібліотекаря у в’язниці і до тюремного спілкування. Світ дуже змінився для Брукса, що йому навіть складно було переходити дорогу від надмірної кількості машин, котрих не було так багато, коли він був не потрапив у місця позбавлення волі. Він вже більше не міг виконувати будь-яку іншу роботу, окрім тієї, котрою займався у в’язниці. Там Брукс захворів на тяжку форму артриту і вже тоді не був працездатним і корисним для суспільства. Суспільство, у котрому жив Брукс до ув’язнення, надто різнилося від того, котре він побачив після визволення. Йому сильно не вистачало спілкування зі співкамерниками, їх проблем, їх побуту, їх круговороту подій. Навіть жорстокі охоронці випрацювали у ньому певну звичку. Підробляючи у магазині, він не міг ходити у туалет без дозволу, тому що звик завжди питатися про дозвіл. Він казав, що, доки він не почує дозволу від завідуючого, йому не вдасться це зробити суто фізіологічно. Бруксові було тяжко звикнути до того, що потрібно гасити світло, тому що воно вже не гасло само, як у в’язниці після відбою. Не дарма кажуть, що людина звикає до всього. Абсолютно до всього, хоча в це на перший погляд важко повірити. Але Брукс витратив цілі роки, щоб звикнути до тюремного життя, і невідомо, скільки йому знадобиться, щоб улитися у нове суспільство.

Проходячи повз магазину зброї. Брукс іноді розмірковував про скоєння нового злочину, щоб знову повернутися до свого «старого» світу. Потерпаючи від сильного артриту, Брукс неякісно виконує свою роботу з пакування товарів у супермаркеті. Він вже ні на що не здатен і нікому не потрібен. На волі у нього нікого не залишилося.

Брукс повинен був змінитися, згідно з метою призначеного покарання. Він мав змінитися у кращий бік і заповнити свою комірку у житті сучасного суспільства. Але він вже не міг жити життям незасудженого, бо звик до тюремного життя. Через внутрішні страждання Брукс накладає на себе руки.

Коли засуджений відбуває покарання, він, без сумніву, змінюється. Але як він змінюється? Чи не продовжується це покарання після його звільненння? Чи не сприяє призначене покарання злочинному налаштуванню засудженого? І що найголовніше, який вплив на засудженого здійснює суспільство злочинців та громадянське суспільство? На всі ці запитання важко дати об’єктивну відповідь, але ще важче грамотно врегулювати їх нормами кримінально-виконавчого права.

На мій погляд для дійсної ресоціалізації засудженого слід створювати умови у виправних закладах, які б сприяли неможливості перебування особи, засудженої вперше, серед особливо небезпечних рецедивістів та інших кримінальних елементів, які на відміну від неї мають стійке, антисуспільне налаштування.

Науковий керівник_____________________________________: Ю.В. Шинкарьов


Проблемы ответственности за преступления в сфере банковской деятельности

О.О. Штанько,

студент 3 курсу юридичного факультету

Білгородського державного університету

(Российская Федерация)


В науке уголовного права остается дискуссионным вопрос о том, какие деяния относятся к преступлениям в сфере банковской деятельности. Несмотря на то, что УК РФ не оперирует понятием "преступления в сфере банковской деятельности", многие ученые выделяют такие преступления в отдельную группу, хотя критерии такого выделения остаются неоднозначными, а иногда - спорными. По нашему мнению, к преступлениям в сфере банковской деятельности следует относить общественно опасные деяния, посягающие на общественные отношения в сфере защиты интересов вкладчиков и собственников кредитных организаций, а также на установленный государством порядок функционирования банковских учреждений. Таким образом, нормы уголовного законодательства, предусматривающие ответственность за совершение преступлений в сфере банковской деятельности, можно разделить на две условные подгруппы:

1) направленные на защиту установленного государством порядка функционирования банковских организаций. Сюда можно отнести незаконную банковскую деятельность (ст. 172 УК), легализацию (отмывание) денежных средств или иного имущества, приобретенных преступным путем (ст. ст. 174, 174.1 УК);

2) направленные на защиту интересов вкладчиков и собственников кредитных организаций. Это - мошенничество (ст. 159 УК), незаконное получение кредита (ст. 176 УК), злостное уклонение от погашения кредиторской задолженности (ст. 177 УК), преднамеренное банкротство (ст. 196 УК), фиктивное банкротство (ст. 197 УК).

Некоторые из этих преступлений непосредственно посягают на общественные отношения, возникающие в процессе деятельности банков, другие - посягают на такие общественные отношения лишь в качестве дополнительного объекта и не являются банковскими в полном смысле, тай как их совершение возможно и в других сферах деятельности. Например, мошенничество (ст. 159 УК РФ) посягает, прежде всего, на общественные отношения собственности, а не на общественные отношения, связанные с нормальным функционированием банковской системы. Однако следует отметить, что и те и другие общественные отношения в банковской системе взаимосвязаны, так как мошеннические действия наносят материальный ущерб банкам и банковским учреждениям, а следовательно, вкладчикам и собственникам кредитных организаций.

Незаконная банковская деятельность (ст. 172 УК) определяется как осуществление банковской деятельности (банковских операций) без регистрации или без специального разрешения (лицензии) в случаях, когда такое разрешение (лицензия) обязательно, или с нарушением условий лицензирования, если это деяние причинило крупный ущерб гражданам, организациям или государству либо сопряжено с извлечением дохода в крупном размере.

Первая проблема применения данной статьи УК связана с осуществлением банковской деятельности на основе лицензии, полученной неправомерно. В этой связи возникает вопрос: имеется ли состав преступления, предусмотренного ст. 172, когда банк или иная кредитная организация осуществляют банковские операции при наличии лицензии, полученной неправомерно? Формально в этой ситуации сложно привлечь лицо к уголовной ответственности, так как лицензия, хотя и полученная неправомерно, все же имеется. Кроме того, руководитель банка или иной кредитной организации может и не знать, что при получении лицензии лицом в результате совершения им преступления (ст. 174.1), заключается в совершении в крупном размере финансовых операций и других сделок с денежными средствами или иным имуществом, приобретенными лицом в результате совершения им преступления (за исключением преступлений, предусмотренных ст. ст. 193, 194, 198 и 199 УК), либо использовании указанных средств или иного имущества для осуществления предпринимательской или иной экономической деятельности.

Различие между ст. 174 и ст. 174.1 состоит в том, что в первом случае преступник легализует криминальные деньги или имущество, приобретенные другими лицами в результате совершения ими преступления, а во втором - преступник сам совершает преступление, а потом легализует полученные в результате совершения этого преступления деньги или иное имущество. Основная цель ст. 174 и ст. 174.1 УК РФ состоит в охране экономической системы страны и, прежде всего, денежного обращения от поступления больших объемов неконтролируемых денежных средств либо иного имущества, а также в предупреждении преступной деятельности, направленной на извлечение прибыли как отдельными преступниками, так и организованными преступными группами. Преступления, предусмотренные ст. 174 и ст. 174.1, всегда следуют за какими-либо первичными преступлениями, в числе которых торговля людьми либо их похищение с целью вымогательства, кража, разбой, мошенничество, подделка денег или еврочеков, торговля оружием, наркотиками. Целью первичного преступления является получение крупных денежных сумм, целью вторичного - их легализация. При этом большую роль в легализации криминальных доходов играют банки, ведь не секрет, что преступные сообщества отмывают "грязные" деньги именно через них.

Мошеннические хищения кредитных средств могут быть осуществлены путем совершения ряда неправомерных действий: создания подставных фирм с целью получения и присвоения кредитов; использования подложных документов, дающих видимость финансовой состоятельности; предоставления подложных или полученных неправомерным путем гарантийных писем и поручительств; предоставления в качестве залога неполноценного либо уже заложенного, а иногда и не принадлежащего заемщику имущества. Одним из самых распространенных и опасных видов мошенничества в сфере банковской деятельности является обман посредством использования подложных авизо.

В отличие от мошенничества, незаконное получение кредита (ст. 176 УК РФ) и злостное уклонение от погашения кредиторской задолженности (ст. 177 УК РФ), по нашему мнению, возможно лишь в узкой сфере предпринимательской деятельности - финансово-кредитной.

Предоставление заведомо ложных сведений о хозяйственном либо финансовом состоянии может быть выражено в передаче банку или иной кредитной организации сфальсифицированных документов, в частности анкетных данных клиента, учредительных и регистрационных документов, бухгалтерской отчетности, прогнозов поступления денежных средств на счета заемщика и т.д. Статья 176 УК РФ предусматривает уголовную ответственность за незаконное получение кредита, но не за предоставление ложных сведений, поэтому когда денежные средства (кредит) уже получены и находятся у заемщика, имеет значение лишь то, каким образом были получены эти денежные средства - законным или нет. Одной из проблем, возникших при применении ч. 2 ст. 176 УК, является отсутствие законодательного определения понятия "крупный ущерб". Считаем, что ущерб, причиненный незаконным получением кредита, должен рассматриваться как крупный, когда незаконное получение кредита существенно ухудшило экономическое положение банка или иного кредитора. Однако возможны ситуации, когда при незаконном получении в кредит больших сумм экономическое положение банка не только не ухудшится, а наоборот, улучшится за счет прибыли от других банковских операций. Поэтому вопрос об отнесении ущерба к разряду крупного является весьма сложным. Еще сложнее он становится, когда речь идет о причинении крупного ущерба государству при, незаконном получении государственного целевого кредита. Оценить такую ситуацию правовыми средствами крайне затруднительно, а доказать причинно-следственную связь между неправомерным получением кредита и наступлением общественно опасных последствий в виде существенного ухудшения финансового положения вообще невозможно.

Нет ясности по поводу того, незаконное получение каких видов кредитов подпадает под действие ч. 1 ст. 1 76 УК - только банковских либо еще и товарных. И. Козаченко и Я. Васильева вообще считают, что под действие ч. 1 ст. 176 УК подпадают не только банковские и товарные кредиты, но и коммерческий кредит, а также договоры займа и хранения в ломбарде [1]. На наш взгляд, подобное расширительное толкование данной статьи Уголовного кодекса недопустимо, хотя, безусловно, проблема существует и ее необходимо решить на законодательном уровне либо путем принятия соответствующего разъяснения Пленума Верховного Суда Российской Федерации.

Литература:

[1] См.: Козаченко И., Васильева Я. Незаконное получение кредита // Российская юстиция. 1999. N 1. С. 38.

Науковий керівник: М.І. Архипцев


ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ БЕЗПЕКИ ДОРОЖНЬОГО РУХУ АБО ЕКСПЛУАТАЦІЇ ТРАНСПОРТУ ОСОБАМИ, ЯКІ КЕРУЮТЬ ТРАНСПОРТНИМИ ЗАСОБАМИ, ЯК ПРЕДМЕТ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ЖИТТЯ І ЗДОРОВ’Я ЛЮДЕЙ

Д.О. Щегельський,

студент 5 курсу юридичного факультету

Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна


Криміналізація – це аналіз та подальше співставлення на відповідність суспільно-правовим принципам певної поведінки, яка склалася в суспільстві з подальшим її визнанням суспільно-небезпечною, чи навпаки – такою, що не здатна спричинити шкоду суспільним відносинам. Іншими словами, чи не є відношення, що склалося в суспільстві протиправним (суспільно-небезпечним).

Проведення криміналізації 286 статті кримінального кодексу України (далі – ККУ) обумовлено питанням потреби (необхідності) існування даного соціально-правового регулятора у вигляді кримінальної відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортного засобу, та чи відповідає встановлена кримінально-правова заборона вимогам громадянського суспільства? Якщо відповідає, то чи потрібно вносити певні зміни та доповнення доданої статті. Для того щоб криміналізувати діяння, необхідно визначити, що ступінь його суспільної небезпеки настільки великий, що воно не може розглядатись як проступок, а повинно тягнути за собою застосування кримінально-правових заходів. Для про ілюстрування більш наглядного прикладу, розглянемо один на з основоположних принципів криміналізації – принцип суспільної небезпеки.

Суспільна небезпека – це об’єктивна властивість діяння, що визначається шкодою, яке воно спричиняє чи може спричинити суспільству. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що в результаті порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів гинуть люди, або їм спричиняється різна за ступенем тяжкості шкода здоровю, при чому заподіюється та чи інша майнова шкода власникам транспортних засобів. Тобто мова йде про завдання правопорушником потерпілому будь-якої шкоди, чи то фізичної чи матеріальної. Зупинимося на фізичній шкоді.

Як відомо: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» – таке положення закріплено в ч. 1 ст. 3 Конституції України (далі – КУ). Конкретний обов’язок держави з захисту прав людини закріплений в ст. 27 К.У.: «Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.».Ратифікувавши Європейську Конвенцію 17 липня 1997 року «Про захист прав людини і основоположних свобод» від 1950 року (вступила в дію 3 вересня 1953 року) та відповідних Протоколів до неї, в одному з яких йде мова про скасування смертної кари, Україна надала праву на життя абсолютного значення, що означає не можливості обмеження такого права ні при який обставинах, та взяла на себе обов’язок створити відповідні умови життя людини (попередження порушення). Тому держава повинна застосовувати усі необхідні заходи протидії порушенню права на життя. А саме приймати відповідні законодавчі заходи для того, щоб в першу чергу, незаконне позбавлення життя було караним. Одним з таких заходів є встановлення кримінальна відповідальності.

Проведений аналіз дає можливість наглядно уявити всю небезпечність вчинення дій передбачений ст. 286 ККУ. Тому існування кримінальної відповідальності є досить доцільним в нашому суспільстві. Але, на Нашу думку вона потребує внесення певних змін. А саме доповнень, внесення певних корективів у вигляді встановлення кримінально-правової відповідальності щодо осіб малокубатурних транспортних засобів. Це перш за все обумовлено наявністю негативної статистики ДТП за участю водіїв транспортних засобів з об’ємом двигуна менше 50 куб. см.

За даними статистики на автошляхах м. Харкова і області станом на 23.06.2008 скоєно 8141 (43,2%) дорожньо–транспортних пригод, 174 – 2,13 % (171,9 - 2007 рік) ДТП становить за участю водіїв мопедів та скутерів, з них 131 (151,9 - 2007 рік) ДТП з постраждалими, під час яких 12 осіб загинуло (у минулому році 1) та 147 (126,2 - 2007 рік) отримали травми. Приблизна ситуація і в Київській області. На дорогах столиці за 8 місяців поточного року встановлено 2261 ДТП з них 189 – 8,3 % за участю скутеристів.

Наявність даної «негативної» статистики пов’язано з відсутністю законодавчого регулятора відносно малокубатурних Т.З. Згідно діючої на сьогоднішній день законодавчо-правової бази мототехніка із двигуном об’ємом менш ніж 50 куб. см не відноситься до механічних транспортних засобів, через це від власників скутерів та мопедів не вимагається наявності прав на керування й реєстрації у ДАІ.

Звичайно, КУпАП передбачає штрафну санкцію за вчинення адміністративного проступку (ч. 2 ст. 127 КУпАП України). Але, що робити коли порушення ПДР водієм скутера призвело, як вже зазначалось вище, до нанесення тілесних ушкоджень або, що гірше, до загибелі людини (пасажира чи пішохода)? Одного штрафу для впливу на свідомість людини буде замало. Інакше створиться уявлення про купівлю людського життя, що є неприпустимим. Уникнення цього явища, можливо з застосуванням кримінальної відповідальності до винного.

Науковий керівник: В.М. Трубников


Особенности фактических ошибок

в уголовном праве

І.Я. Ясюкайтіс,

студент 2 курсу юридичного факультету

Білгородського державного університету

(Російська Федерація)


Исследование особенностей фактических ошибок в уголовном праве не только является практической необходимостью, но и признано способствовать дальнейшему утверждению законности и укреплению правопорядка в сфере правосудия.

Следует иметь в виду, что первым среди обстоятельств, характеризующих общественную опасность деяния, является объект посягательства. Специфика ошибки в объекте заключается в том, что она проявляется в рамках умысла. Как правило, эта ошибка не меняет формы вины и определяет лишь содержание вины в рамках определенной ее формы. К примеру, если лицо намеривается похитить наркотикосодержащие препараты из аптеки, а, в итоги, похищает обычное лекарство, то деяние следует оценивать как покушение на хищение наркотических средств.

Следует также отметить, что следующим видом ошибки в рамках заблуждения лица относительно характера и степени общественной опасности деяния является ошибка в предмете посягательства необходимо отличать от ошибки в объекте. Последняя есть заблуждения лица относительно сферы общественных отношений, их свойств и особенностей. При ошибке же в предмете происходит искаженное, неправильное восприятие, представление и оценка материального выражения характеристик предметов в рамках тех общественных отношений, на которые лицо посягало. Допустим, что лицо намеривается совершить убийство, и из музея похищает пистолет, который является сувениром, а не боевым оружием, то даяние будет рассматриваться как покушение на хищение огнестрельного оружия (ст. 229УКРФ).

Выделяя заблуждения виннового относительно средств совершения преступления, заметим что, ошибка в средствах не меняет сущности деяния и его квалификацию. Этот вид ошибки имеет уголовно-правовое значение лишь тогда, когда лицо избирает такое средство совершения преступления, применение которого не приводит к наступлению преступного результата. Здесь имеет место заблуждение относительно качественной характеристики используемого средства. Средства, непригодные для совершения преступления и ошибочно принятые субъектом за те, с помощью которых можно достигнуть преступного результата, именуются в литературе «непригодными средствами» или «покушение с непригодными средствами».

Отметим и такую разновидность заблуждения лица относительно характера, степени общественной опасности совершаемого деяния и наступивших последствий является ошибка в личности потерпевшего. В юридической литературе отмечается, что заблуждение в потерпевшем включает в себя ошибки в родовом и непосредственном объекте. Видимо, обосновано выделение таких видов ошибке в потерпевшем, поскольку личность может быть не только субъектом общественных отношений, но и сама может порождать различные отношения по поводу своей телесной сути, социальной роли, физиологических особенностей. Например, лицо имеет намерение убить сотрудника правоохранительных органов, а в результате убивает его брата-близнеца. Считаем, данное деяние следует квалифицировать как оконченное преступление на сотрудника правоохранительных органов.

Нельзя не оставить без внимания и такой вид заблуждения, как ошибка в последствиях преступного деяния. При совершении общественно-опасного деяния предвидение лица может не соответствовать результату наступившим последствиям. Характер ошибки в поледсвиях может быть различным. Можно, например, выделить заблуждения лица относительно наличия каких-то последствий и заблуждение относительно их отсутствия. В свою очередь, каждая из этих ошибок может быть заблуждением либо в качественных, либо в количественных характеристиках последствий. Так, если лицо, сознавая социальную нежелательность результата, к которому оно стремится, ошибается не в само результате, не в его свойствах, а лишь в развитии причинно-следственных связей, которые, по его мнению, должны привести к исходному результату, то такая ошибка не меняет форму вины и не исключает уголовной ответственности.

В юридической литературе справедливо распространено мнение, что преступная самонадеянность есть результат ошибки лица в развитии причиной связи. Причем отмечается, что эта ошибка в развитии причиной связи исключает вменение в умышленную вину фактически наступившего результата.

В заключении заметим, что вопросы, связанные с юридической оценкой ошибки при совершении общественно опасного деяния, не является новой для науки уголовное право. Они исследуются, как правило, в связи с более широкой проблемой субъективной стороны преступления. С учетом этого нами была предпринята попытка раскрыть сущность некоторых ошибок в уголовно-правовой материи.

Науковий керівник: М.І. Архипцев


НАУКОВІ КЕРІВНИКИ

Архипцев М.І. доцент кафедри кримінального права, процесу та криміналістики Білгородського державного университету (Російська Федерація)

Бобкова А.Г. завідуюча кафедри господарського права Донецького національного університету, доктор юридичних наук, професор

Бурлаков С.Ю. старший викладач кафедри цивільно-правових дисциплін ХНУ імені В.Н. Каразіна, адвокат

Васильєв С.В. доцент кафедри цивільного процесу НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, кандидат юридичних наук

Венедіктова І.В. завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, кандидат юридичних наук, доцент

Войціховський А.В. доцент кафедри конституційного та міжнародного права Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук

Волобуєв А.Ф. завідувач кафедри криміналістики, судової медицини і психіатрії Харківського національного університету внутрішніх справ, доктор юридичних наук, професор

Волошенюк О.В. доцент кафедри теорії та історії держави і права Харківського національного університету внутрішніх справ,кандидат юридичних наук, доцент

Воронін В.В. старший викладач кафедри господарського права економіко- правового факультету Донецького національного університету

Воронов М.М. заступник декана юридичного факультету з навчально-методичної роботи, завідувач кафедри конституційного, міжнародного і муніципального права юридичного факу­льтету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна, кандидат юридичних наук, професор

Гаврилюк О.В. завідуюча кафедри господарсько-правових дисциплін юридичного факультету Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, кандидат юридичних наук, доцент

Гайворонський Є.П. асистент кафедри спеціально-правових дисциплін Полтавського факультету Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого

Галай А.О. начальник кафедри громадської безпеки Київського національного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент

Гаркуша А.О. асистент кафедри спеціально-правових дисциплін Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого

Гришина Н.В. викладач кафедри державно-правових дисциплін юридичного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна

Давиденко Л.М. професор кафедри правосуддя юридичного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, доктор юридичних наук

Давиденко М.Л. доцент кафедри кримінально-правових дисциплін юридичного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, кандидат юридичних наук, доцент

Даньшин М. В. доцент кафедри кримінально-правових дисциплін юридичного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, кандидат юридичних наук, доцент

Євко В.Ю. доцент кафедри цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук

Житний О.О. доцент кафедри кримінально-правових дисциплін юридичного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, кандидат юридичних наук, доцент

Жук Н.А. доцент кафедри державно-правових дисциплін ХНУ ім. В.Н. Каразіна, кандидат юридичних наук

Жукевич І.В. викладача кафедри теорії та історії держави і права Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького

Запорожець А.М. професор, доктор юридичних наук

Зельдіна О.Р. професор кафедри господарського права економіко- правового факультету Донецького національного університету, доктор юридичних наук, доцент

Книш В.І. Завідувач кафедри адміністративного права ННІПЕС Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук

Коваленко О.О. доцент кафедри цивільно-правових дисциплін, господарського та трудового права юридичного факультету Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, кандидат юридичних наук, доцент

Костенко Ю.О. доцент кафедри цивільного права і процесу економіко – правового факультету Донецького національного університету, кандидат юридичних наук

Кройтор В.А. начальник кафедри цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент

Кущ Л.І. доцент кафедри господарського права Донецького національного університету, кандидат юридичних наук, доцент

Літвіна О.Ю. доцент, кандидат юридичних наук, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

Малига В.А. доцент кафедри державно-правових дисциплін Донецького національного університету, кандидат юридичних наук

Марцеляк О.В. доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, професор кафедри конституційного, муніципального і міжнародного права юридичного факу­льтету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

Москаленко О.М. доцент кафедри конституційного, міжнародного і муніципального права юридичного факу­льтету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна, кандидат юридичних наук

Маслак Н.В. асистент кафедри кримінального права №1 Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого, кандидат юридичних наук

Назаренко Д.О. викладач кафедри кримінально-правових дисциплін

Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, кандидат юридичних наук

Новікова Н.І. доцент Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка, к.е.н.

Пейчев К.П. доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського Національного університету імені В.Н. Каразіна, кандидат юридичних наук

Писарєва Е.А. доцент кафедри цивільного права та процесу Донецького національного університету, кандидат юридичних наук

Письменницький А.А. професор кафедри державно-правових дисциплін юридичного факультету Харківського Національного університету імені В.Н. Каразіна, кандидат юридичних наук, доцент

Півненко В.П. професор кафедри правосуддя юридичного факультету Харківського Національного університету імені В.Н. Каразіна, кандидат юридичних наук, доцент

Пушай В.І. доцент кафедри цивільно-правових дисциплін юридичного факультету Харківського Національного університету імені В.Н. Каразіна, кандидат юридичних наук, Суддя Харківського апеляційного господарського суду

Розгон О.В. доцент кафедри цивільно-правових дисциплін юридичного факультету ХНУ імені В. Н. Каразіна, кандидат юридичних наук

Руденко М.В. доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України

Самойлова О.С. доцент кафедри кримінального права та кримінології, Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук

Скакун О.Ф. доктор юридичних наук, член-кореспондент Академії правових наук України, заслужений юрист України

Сліпченко С.О. доцент кафедри цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук

Терзі О.С. доцент кафедри конституційного та кримінального права Макіївського економіко –гуманітарного інституту,кандидат історичних наук, доцент

Тітов Є.Б. старший викладач кафедри конституційного та міжнародного права Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук

Тріщ Р.І. старший викладач Івано-Франквського університету права імені Короля Данила Галицького

Трубников В.М. доктор юридичних наук, професор, заступник декана юридич­ного факультету з наукової роботи, завідувач ка­федри кримінально-пра­вових дисциплін юридичного факу­льтету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

Ужик В.О. завідуюча кафедри англійської мови Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна, кандидат педагогічних наук, доцент

Хорватова О.О. заступник завідуючого кафедрою господарського і міжнародного права Навчально-наукового інституту права та безпеки підприємництва Вищого приватного навчального закладу освіти Європейський університет, кандидат юридичних наук

Червяцова А.О. доцент кафедри міжнародного і муніципального права юридичного факультету Харківського Національного університету імені В.Н. Каразіна, кандидат юридичних наук

Чукаєва В.О. доцент кафедри теорії держави та права, конституційного й адміністративного права юридичного факультету ДНУ ім. О.Гончара, к.і.н.

Шевчик О. С. асистент кафедри спеціально-правових дисциплін Полтавського факультету Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого

Шинкарьов Ю.В. доцент кафедри кримінально-правових дисциплін юридичного факультету Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, кандидат юридичних наук, доцент


ЗМІСТ

СЕКЦІЯ І

Фундаментально-правові та історико-теоретичні проблеми забезпечення прав людини


Білоусов А.Ю. Шлях від громадянського суспільства до правової держави

Богусевич І.М. Вплив політичного (державного) режиму на динаміку явних та неявних принципів права

Веракса Ю. Судовий прецедент в системі джерел англійського права

Гудзевич О. Правовий статус третейських судів

Даниленко Т.П. Поняття розпорядчого акту

Зайченко Н.О. Верховенство права та правова держава: їх співвідношення

Зюбан С.В. Поняття та ознаки категорії зловживання правом

Квітка А.І. Ментальні передумови українського правового нігілізму

Колесник О.С. Генезис ідеї правової держави

Кріцак І.В. Соціальна спрямованість держави та еволюція функції надання послуг населенню міліцією України

Личковаха А.Ю. Правова культура як чинник формування правової держави

Панов О.М. Доступ до офіційної інформації за допомогою мережі Інтернет: нормативно-правовий аспект формування громадянського суспільства

Плешань О. Інститут імпаундменту в системі «стримувань і противаг»

Полюшкіна Н. Д. Терьохіна Е.В. Участь молоді у розв’язанні проблем проблем розбудови правової держави

Хименко К.О. Свобода слова, як складова свободи вираження поглядів. Теоретичні аспекти


СЕКЦІЯ II

Конституційно-правові та міжнародно-правові проблеми забезпечення прав людини


Анохіна Ю.В. О взаимодействии идей правового государства и национальной безопасности (на примере США)

Бенза Ю.С. Характеристика інституту суду присяжних в Україні та іноземних державах

Бондар К.О. Роль рішень Конституційного Суду України в системі джерел права України

Доненко С.В. Міжнародне переслідування винних у злочинах проти миру та людства

Дзюба О.В. Щодо питання про рівень соціальної напруги в сучасному українському суспільстві

Зозуля О.І. Працівники Секретаріату Президента України як державні службовці

Кеда К.В. Особиста безпека людини та діяльність міліції щодо її забезпечення

Кондратюк К.В. Місцеві вибори: пошук оптимальної виборчої системи

Костяков Д.В. Питання правового регулювання діяльності районних в містах рад

Красільнікова А.І. Основні етапи становлення та розвитку конституційної монархії в Англії

Крупа Ю.Ю. Зміст права на свободу вираження поглядів

Маковеєва Г.В. Проблеми визначення суб’єкта права на самовизначення у міжнародному праві

Меленцова О.В. Международный договор как источник права

Новіков Д.О. Окремі питання порівняльного аналізу правового регулювання оплати праці медичних працівників в Україні та Великобританії

Огнєв Т.Є. Удосконалення протидії нелегальній міграції-актуальна проблема сьогодення

Панасюк О.А. Аналіз місця і ролі судової практики у системі джерел міжнародного права

Пінська О.С. Сутність сучасного тероризму: основні характеристики та форми

Пилипчук А.О. Роль політичної еліти в процесі формування політичної свідомості українців

Пономаренко М.В. Конституційно-правові підстави відставки Кабінету Міністрів України: предметний аспект

Попова К.О. Визнання як інститут міжнародного права

Роєнко М.М. Природа рішень Європейського суду з прав людини

Соболь М. О. Фінансування виборчої агітації: зарубіжний досвід та вітчизняна схема

Стаднік Г.О. Поняття конституційно-правового механізму захисту прав людини в Україні

Тестіна В.В. Проблеми захисту прав біженців: національний і міжнародний аспекти

Трескін Д.О. Особливості механізму правового регулювання конституційно-правової відповідальності

Шалиганова А.С. Поняття та зміст права на житло

Шевченко С.С. Деякі актуальні проблеми розвитку інституту Президента в Україні

Шпаковська А.В. Питання правового регулювання організації та діяльності виконкомів та інших виконавчих органів місцевих рад в Україні


СЕКЦІЯ III

Цивільно-правові аспекти здійснення та захисту прав людини


Бєломєстнов А.Ю. Заключение договора аренды земли коммунальной собственности

Биканова А.В. Проблеми забезпечення інформаційних прав людини в Україні

Бородіна М. Складові елементи права на справедливий судовий розгляд у цивільному судочинстві України

В’юн В.І. Особливості договору дарування та відмежування його від інших договорів

Гончарук Т.В. Правова природа договору дарування

Григоренко Д.В. Теоретичні засади податкового контролю

Даниліна Ю.С. Щодо питання про розбіжності між цивільним та господарським договорами

Доценко О.М., Романченко Т.С. Проблемні питаня захисту від поширення недостовірної інформації стосовно фізичних осіб

Заварза Т.В. Неюрисдикційні (досудові) способи захисту прав осіб, які займаються медичною діяльністю

Іванов А.О. Органи що уповноважені розглядати земельні спори

Ігнатов Р.О. Проблеми визначення поняття "медична послуга"

Ізетова Л.А. До питання щодо правового забезпечення боротьби з рейдерством в Україні

Кадацька С.П. Передумови виникнення правового інституту управління майном в цивільному законодавстві України

Калугіна А.Ю. Імунітет свідка у цивільному процесі

Кацай Ю.О. Заповідальний відказ і покладення на спадкоємця інших обов’язків як особливі заповідальні розпорядження заповідача

Коваленко А. Доменні імена: засіб індивідуалізації чи об’єкт авторського права?

Коваленко О.В. Актуальні теоретичні та практичні питання діяльності третейського суду

Коваль Є.О. Про деякі аспекти правового регулювання інституту випробування

Колісніченко А. Правова природа договору довічного утриманння

Коломєйцева О.П. Форми та методи оплати праці у контексті реформування трудового законодавства України

Коновалова А.В. Деякі аспекти щодо відшкодування моральної шкоди

Котлярова Н.С. Проблемні питання правової природи договору купівлі-продажу права вимоги

Кривенко А.В. Недоліки цивільного процесу

Лисокобилка А.М. Актуальність правового регулювання грального бізнесу

Мазур Е.Г. О порядке управления корпоративными правами государства

Масельська Г.Ф. Относительно вопроса о порядке регистрации суперфиция

Мельник Д.М. Загальні принципи правового регулювання трансплантації органів

Нікіша Д.С. Нові форми використання житлових чеків

Олефір А.О. Юридичний аналіз заборони Національного Банку України на дострокове розірвання договорів банківського вкладу

Пасечник Р. Поняття агентського договору в праві України

Петренко Ю.В. Особливості договору дарування для підприємницьких товариств

Подшивайлов Р.С., Приходько А.А. Проблемні питання розгляду цивільного позову в порядку кримінального судочинства

Портянко Є.В. Свобода договору в цивільному праві України та європейському праві

Потапов В. К. Щодо забезпечення виконання зобов’язань забудовника перед управителем при створенні фондів фінансування будівництва

Родзіна І.В. Щодо формулювання поняття способів захисту земельних прав

Романова А.О. До питання правового регулювання парковки автотранспортних засобів

Савченко В.О. Правовая проблематика дебиторско-кредиторской задолженности

Сміла О.В. Правові та соціальні проблеми регулювання праці осіб, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі

Сова Ю.О. Особливості предмету доказування у справах про позбавлення батьківських прав

Сопіга Р.Є. Поняття цивільно-процесуальної відповідальності

Сусло С.О. Спадковий договір в цивільному праві

Тімонов А.І. Класифікація земельних спорів

Токарев К.М. Розвиток та становлення законодавства про холдингові компанії в Україні

Турмій С.С. Поняття свободи договору

Феденко А.М. Правові аспекти визначення поняття «лікарська таємниця»

Фетісова О.Є. Щодо питання виконання зобов’язань за договором банківського вкладу

Харченко Ю. Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в господарському процесі

Чекіль Р.І. Правовий режим кредитування комерційних банків на сучасному етапі розвитку в Україні у контексті світової економічної кризи

Чепель А. А. Щодо неврегульованності деяких питань спадкового договору за ЦК України

Черних Д. Договір про сплату аліментів

Черничук Я. В. Деякі проблеми застосування норм цивільного права України в частині відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій чи бездіяльності правоохоронних органів

Шмалій С.В. Новий порядок приватизації присадибної земельної ділянки громадянами


СЕКЦІЯ IV

Кримінально-правові аспекти забезпечення прав людини


Антосик О.А. Участь прокурора у слідчих діях

Архипцев І.М. История развития миграционного законодательства и миграционной системы России

Берро Н.А. Щодо значення криміналістики в сучасних умовах боротьби зі злочинністю

Білецька К.В. Кара як ціль покарання

Блага Н.А. Проблеми конструювання складених злочинів у кримінальному законодавстві України

Боголевська А.А. Уголовно-правовая и криминологическая характеристика посягательств на жизнь сотрудника правоохранительных органов

Богомазов П.С. Правове регулювання діяльності студента – громадського помічника в правоохоронних органах України

Вервейко А.А. Значення використання криміналістичної техніки на судовому слідстві

Верхоланцев А.В. Поняття та основні ознаки покарання

Герман К.Ю. Щодо питання визначення поняття предмету криміналістики як науки

Гетманцева Я.В. Похилий вік та безпорадний стан потерпілого як обставини, що обтяжують кримінальну відповідальність

Головко Ю.В. Проблемні питання удосконалення строків давності при звільненні від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності

Гребенюк Ю.М. Виникнення та розвиток інституту екстрадиції в сучасній українській державі

Гродецький Є.Р. Проблеми удосконалення процесуального положення потерпілого у кримінальному судочинстві

Губін М.Г. Теоретичні і правові основи координації діяльності правоохоронних органів

Гузєй В. М. Щодо окремих видів звільнення від кримінальної відповідальності

Жура В.О. Цілі покарання. Поняття і мета

Зелена І.В. Шляхи протидії корупції в правоохоронних органах України

Іванчикова О.В. Система покарань

Ісаєва А.Ю. Проблеми формування особистості неповнолітнього як майбутнього злочинця

Калюжний Д.А. К вопросу о лжепредпринимательстве как преступлении в сфере экономической деятельности

Каменська Д.В. Поняття екстрадиції у кримінальному праві

Карпенко О.І. Принципи кримінального права Укриїни

Козлова А.С., Новікова Н.І. Економіко-правові методи боротьби з транснаціональною злочинністю в сфері економіки

Кравченко А.Г. Место криминалистики в системе научных знаний

Кравчук Є.А. Щодо проблеми визначення методів науки криміналістики

Крутоголова О.В. Уголовно-правовая характеристика захвата заложников

Кулаков І.В. Проблеми кримінальної відповідальності за порушення порядку трансплантації органів та тканин людини

Мартиненко І.І. Особливості визначення об’єктивної сторони складу злочину передбаченого ст.140 Кримінального Кодексу України

Мороз Ю.С. Загальна характеристика системи покарань, що застосовуються до неповнолітніх правопорушників

Ніколаєнко О. Кримінологічна класифікація злочинів у сфері інтелектуальній власності

Онопрієнко М.Ю. Структура особи злочиня

Пальчик О.О. Порівняльно-правовий аналіз об’єкту злочину

Покальчук М.Ю. Деякі аспекти проблеми юридичної мови та мови судових експертиз

Половинка Ю.В. Кримінологічна типологія злочинців

Пономарьов Б.Ю. Виправлення та ресоціалізація засуджених

Попова С.С. Тактика проведення огляду місця події при розслідіванні квартирних крадіжок, вчинених іноземцями

Попсуйшапка М.А. Мотивація поведінки при добровільній відмові від скоєння злочину

Проніна О. С. Вопрос соизмеримости причиненного и предотвращенного вреда при крайней необходимости

Путятіна К.О. Тактика пред’явлення для впізнання

Рєшетнікова М. В. К вопросу об уголовной ответственности за незаконное пересечение и противоправное изменение государственной границы Российской Федерации

Різак Л.М. Об’єкти обшуку та їх значення

Ріяко Є.О. Процесуальна самостійність слідчого: деякі аспекти

Руденко К.Є. Актуальні питання криміналістичної характеристики крадіжок з проникненням у приміщення

Соколовський М. Щодо способів закріплення кримінальної відповідальності юридичних осіб за законодавством країн Європи

Солдатенко І.В. Характеристика соціально-психологічних ознак засуджених до покарання у вигляді громадських робіт

Терещук С.С. Деякі проблеми застосування спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності

Тіторенко Л. Форма відновного правосуддя – сімейні конференції

Ткачова С.А. Щодо проблеми криміналістичної характеристики злочинів

Федько С.О. Щодо деяких аспектів криміналістичних версій: сутність та види

Філіпенко Ю. Проблемні питання дотримання законності при виконанні окремих слідчих дій за участю неповнолітніх обвинувачених

Цупко О.В. Повноваження прокурора за законністю прийняття рішень про порушення кримінальної справи

Чеботкова А.В. Щодо актуальних питань протидії розслідуванню в сучасних умовах: види способів приховування злочинів у криміналістиці

Чернобай О. Г. Значення правильної кваліфікації злочинів

Чумак Ю.О. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом

Шевченко Д.А. Проблема ресоціалізації засудженого

Штанько О.О. Проблемы ответственности за преступления в сфере банковской деятельности

Щегельський Д.О. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, як предмет кримінально-правової охорони життя і здоров’я людей

Ясюкайтіс І.Я. Особенности фактических ошибок в уголовном праве