Оргкомітет IV міжнародної науково-практичної конференції

Вид материала

Документы

Содержание Регламент роботи Пленарне засідання «суд над переводом». философия перевода Суд і його місце в громадянському Становлення інституту кровної помсти у звичаєвому праві стародавніх народів Природне право як ціннісне явище громадянського суспільства і важлива складова становлення правової держави «закон каноба» – видатна пам’ятка фінансового права ольвії іv ст. до н.е. С.і. зарудний про основні принципи судової Міждержавні співтовариства як фактор впливу на здійснення влади всередині держави Залежність динаміки явних та неявних принципів права від особливостей розвитку історичного типу держави і права Поняття та зміст правоохоронної функції держави Роль актів тлумачення норм права в забезпеченні законності Особливості правової культури вчителя До проблеми якісного забезпечення Методологічні передумови взаємодії держави і громадянського суспільства Основні форми прокурорської діяльності в українських губерніях російської імперії у другій половині хіх ст. Особливості професійного становлення правоохоронців під час навчання Деякі історико-правові аспекти взаємодії органів міліції з громадкістю в радянський період Християнська етика як джерело Управління у галузі юридичної науки в Україні: особливості системи суб’єктів управління (правовий аспект) ... Полное содержание

Подобный материал:

• Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
• Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
• До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
• Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
• Оргкомітет IV міжнародної науково-практичної конференції, 5682.7kb.
• Людина, культура, техніка у новому тисячолітті”, 232.98kb.
• Програма ІІ міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Аграрна наука ХХІ століття, 297.6kb.
• З доповідей I міжнародної науково-практичної конференції «Удосконалення обліково-аналітичного, 4445.02kb.
• Програма X міжнародної науково-технічної конференції " авіа-2011" 19-21 квітня київ, 1105.86kb.
• Матеріали ХVII міжнародної науково-практичної конференції удвох частинах Ч. II харків, 5512.68kb.

ОРГКОМІТЕТ

IV Міжнародної науково-практичної конференції

«Від громадянського суспільства — до правової держави»

(24 квітня 2009 року)

присвяченої 5-річчю відродження юридичного факультету


- Бакіров Віль Савбанович, Голова оргкомітету, доктор соціологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України, заслу­жений діяч науки і техніки України, ректор Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна


- Чернов Сергій Іванович, співголова оргкомітету, Голова Харківської обласної ради


- Кагановська Тетяна Євгеніївна, співголова оргкомітету, кандидат юридичних наук, до­цент, завіду­вач кафедри державно-правових дисциплін, декан юридичного факу­льтету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна


- Даньшин Максим Валерійович, секретар оргкомітету, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінально-правових дисциплін юридичного факу­льтету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна


Члени оргкомітету:


- Трубников Василь Михайлович, доктор юридичних наук, професор, заступник декана юридич­ного факультету з наукової роботи, завідувач ка­федри кримінально-пра­вових дисциплін юридичного факу­льтету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна


- Руденко Микола Васильович, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, завідувач кафедри правосуддя юридичного факу­льтету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна


- Воронов Марк Миколайович, кандидат юридичних наук, професор, заступник декана юридичного факультету з навчально-методичної роботи, завідувач кафедри конституційного, міжнародного і муніципального права юридичного факу­льтету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна


- Венедіктова Ірина Валентинівна, кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін юридичного факу­льтету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна


- Письменицький Андрій Анатолійович, кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри державно-правових дисциплін юридичного факу­льтету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна


- Розгон Ольга Володимирівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін юридичного факу­льтету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна


- Москаленко Олександр Михайлович, кандидат юридичних наук, доцент кафедри конституційного, міжнародного і муніципального права юридичного факу­льтету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна


- Жук Наталя Анатоліївна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри державно-правових дисциплін юридичного факу­льтету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна


- Зінченко Валентин Віталійович, старший викладач кафедри цивільно-правових дисциплін юридичного факу­льтету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна


- Горова Катерина Петрівна, викладач кафедри конституційного, міжнародного і муніципального права юридичного факу­льтету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна


- Назаренко Дмитро Олександрович, кандидат юридичних наук, викладач кафедри кримінально-правових дисциплін юридичного факу­льтету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна


- Ашурова Аліна Рашидівна, студентка третього курсу юридичного факультету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

- Верхоланцев Артур Віталійович, студент другого курсу юридичного факультету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

- Жура В’ячеслав Олександрович, студент другого курсу юридичного факультету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

- Зозуля Олександр Ігорович, студент другого курсу юридичного факультету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

- Лисокобилка Андрій Михайлович, студент третього курсу юридичного факультету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

- Пономарьов Богдан Юрійович, студент другого курсу юридичного факультету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

- Проніна Олександра Сергіївна, студентка другого курсу юридичного факультету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

- Федько Світлана Олександрівна, студентка третього курсу юридичного факультету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

Місце проведення

Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна

м. Харків, майдан Свободи,4 (Головний корпус),

майдан Свободи, 6 (Північний корпус)


РЕГЛАМЕНТ РОБОТИ


9-00 -10-00 Реєстрація учасників конференції

(фойє головного корпусу)

10-00-13-00 Пленарне засідання

(Малий актовий зал Вченої ради)

13-00-14-00 Перерва

(перехід до юридичного факультету)

14-00-16-00 Робота в секціях

(юридичний факультет)

16-00-16-30 Перерва на каву

16-30-17-00 Заключне пленарне засідання. Обговорення і прийняття рекомендацій конференції ( ауд. № 429).


Вступне слово-привітання:


- Бакіров Віль Савбанович, доктор соціологічних наук, професор, заслу­жений діяч науки і техніки України, ректор Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна


- Тітов Микола Ілліч, заступник Голови Харківської обласної ради, кандидат юридичних наук, доцент


ПЛЕНАРНЕ ЗАСІДАННЯ

Доповіді:


- Скакун Ольга Федорівна, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, професор кафедри державно-правових дисциплін юридичного факу­льтету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

Верховенство права як принцип інтеграції правових систем


- Яроцький Віталій Леонідович, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри цивільного права № 2 НЮАУ імені Ярослава Мудрого

Проблематика правового режиму цінних паперів в Україні


- Жилінкова Ірина Володимирівна, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент АПН України, професор кафедри цивільного права № 1 НЮАУ імені Ярослава Мудрого

Проблемні питання спадкового права


- Борисова Валентина Іванівна, кандидат юридичних наук, професор, завідувач кафедри цивільного права № 1 НЮАУ імені Ярослава Мудрого

Юридичні особи в сучасному цивільному праві


- Спасибо-Фатеєва Інна Валентинівна, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент АПН України, професор кафедри цивільного права № 1 НЮАУ імені Ярослава Мудрого

Проблематика взаємодії приватного та публічного права


- Венедіктов Валентин Семенович, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України

До проблеми захисту трудових прав працівників у сучасних умовах ринкової економіки


- Архипцев Микола Іванович, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального права, процесу та криміналістики Білгородського державного університету (Російська Федерація)

Особенности миграции в России и Белгородской области и её влияние на региональную преступность


- Трубников Василь Михайлович, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін, заступник декана юридичного факультету з наукової роботи Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

Как мы должны строить справедливое общество в Украине


- Руденко Микола Васильович, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, завідувач кафедри правосуддя Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

Адміністративна юстиція в Україні – становлення та розвиток


- Марцеляк Олег Володимирович, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, професор кафедри конституційного, муніципального і міжнародного права юридичного факу­льтету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

Сучасний стан забезпечення прав людини в Україні


- Шепелєв Володимир Іванович, кандидат юридичних наук, доцент Південного федерального університету (Російська Федерація, м. Ростов-на-Дону)

Соотношение процессов формирования и функционирования гражданско го общества и правового государства


- Кагановська Тетяна Євгеніївна, кандидат юридичних наук, до­цент, завіду­вач кафедри державно-правових дисциплін, декан юридичного факу­льтету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна

До проблеми якісного забезпечення кадровим персоналом органів державного управління в Україні


- Воронов Марк Миколайович, кандидат юридичних наук, професор, завідувач кафедри конституційного, муніципального і міжнародного права, заступник декана юридичного факу­льтету з навчально-методичної роботи Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

Конституційна модель сучасної української держави: передумови і шляхи вдосконалення


СЕКЦІЯ І

Фундаментально-правові та історико-теоретичні проблеми забезпечення прав людини


«СУД НАД ПЕРЕВОДОМ». ФИЛОСОФИЯ ПЕРЕВОДА

ХОСЕ ОРТЕГИ-И-ГАССЕТА

Н.В. Бевз


Испанский философ Хосе Ортега-и-Гассет (1883 – 1955), получивший широкую известность в мире своими трудами, в которых была предпринята попытка критического осмысления природы западноевропейского социокультурного пространства, опубликовал в 1940 году сравнительно небольшое эссе под характерным заглавием «Нищета и блеск перевода», во многих отношениях продолжавшее и развивавшее идеи немецкого языковеда Вильгельма фон Гумбольдта. [4] В работах великого немецкого учёного можно найти как отрицание возможности полноценной передачи оригинала на другой язык, так и глубокую теоретическую разработку принципов и методов последней. Следуя ему, Ортега-и-Гассет в своём эссе, построенном в форме диалога, учиняет как бы своеобразный «суд над переводом». Вначале («Нищета») испанский философ берёт на себя роль обвинителя, перечисляя недостатки, «фатально» присущие переводу как таковому, а затем («Блеск») произносит горячую и страстную защитную речь, отстаивая (как это делали столетием раньше многие деятели немецкой культуры) высокое предназначение перевода и выполняемую им почётную роль.

«Нищета» перевода объясняется, по мнению автора, следующими причинами:

1. оригинальное творчество почти всегда представляет собой своеобразный протест против окружающей действительности. Хорошо писать – значит постоянно подтачивать общепринятую грамматику и норму языка, что требует определённой решительности и бесстрашия. Переводчик же, сама профессия которого выдаёт натуру, склонную к подчинению, неизбежно заключит переводимого автора в темницу лингвистической нормы и тем самым предаст его;
   
2. более или менее близко к оригиналу могут быть переданы лишь научные сочинения, поскольку они написаны на «псевдоязыке» единой терминологии, представляющем собой своеобразный суррогат естественного языка, непонятный неспециалистам. Однако и здесь существуют достаточно большие сложности (например, создатель теории множеств Г. Кантор использовал немецкий термин «Menge», значение которого шире, чем значение слова «множество» в других европейских языках);
   
3. даже в области самой науки (может быть, за исключением таких областей, как математика, физика и, если угодно, биология) автор должен быть писателем в подлинном смысле слова, то есть пользоваться родным языком с редким тактом, выполняя два несовместимых условия: быть понятным читателю и в то же время поколебать обыденное употребление языка. Вряд ли подобную двойную операцию в состоянии осилить простые переводчики;
   
4. индивидуальный стиль любого автора заключается в том, что отдельные слова, благодаря едва заметному смещению привычного смысла, приобретают значение, отличающееся от общепринятого. С другой стороны, каждый язык обладает собственным лингвистическим стилем, который В. Гумбольдт называл его «внутренней формой». Поэтому два слова в разных языках, которые в словарях отождествляются по значению, на самом деле, никогда не соответствуют в точности одним и тем же предметам. Так, например, испанское и немецкое слова, обозначающее лес, настолько сильно расходятся с точки зрения предметной отнесённости, что вызывают совершенно разные эмоциональные и духовные отзвуки.
   

Вследствие отмеченного выше несходства перевод представляет собой некое «флю» - расплывчатое и размытое изображение, напоминающее фотографии двух разных людей, снятые одна поверх другой. Из-за этого автор оригинала всегда предстаёт в несколько неясном виде и кажется несколько глуповатым.

Однако вслед за приведёнными аргументами, казалось бы, «убивающими» саму возможность межъязыковой передачи, следуют характерные слова: «Мне было очень важно подчеркнуть нищету перевода, особенно определить его трудности, его неосуществимость, но вовсе не для того, чтобы на этом остановиться; напротив, чтобы, оттолкнувшись от этого положения, мы смогли устремиться к возможному блеску искусства перевода. Вот подходящий момент, чтобы воскликнуть: «Перевод умер! Да здравствует перевод!» Теперь нам следует грести в обратном направлении и, как говорил греческий философ Сократ в подобных случаях, пропеть палинодию – покаянное стихотворение». [2]

Таким образом, по мысли Ортеги-и-Гассета, заявлять о невозможности перевода отнюдь не значит отрицать его возможный блеск. Напротив, именно трудность и неосуществимость стоящей перед переводчиком задачи придают его работе особое благородство и смысл. [1] И состоит последний, прежде всего в том, что, раскрывая секреты других эпох и народов, перевод преодолевает враждебную разобщённость между ними и тем самым объединяет человечество.

Литература:

1. Ортега-и-Гассет Х.Что такое философия? -М.:Наука, 1991
   
2. Ортега-и-Гассет Х. «Нищета и блеск перевода»
   
3. Швейцер А. Теория перевода. Статус, проблемы, аспекты. – М.: Наука, 1988.
   
4. Юрченко В.С. «Философия языка и философия языкознания: лингвофилософские очерки» -М.: из-во ЛКИ, 2008
   

СУД І ЙОГО МІСЦЕ В ГРОМАДЯНСЬКОМУ

СУСПІЛЬСТВІ ТА ПРАВОВІЙ ДЕРЖАВІ

(НА ПРИКЛАДІ ФІЛОСОФІЇ ПРАВОСУДДЯ ГЕГЕЛЯ)

В.С. Бігун


Яке місце суду в правовій державі та громадянському суспільстві? Нині традиційно вважається, що суди є державними інститутами, репрезентують судову владу держави. Втім, у деяких концепціях учених, з-поміж яких і в філософії права Гегеля, яку ви розглянемо, суди відносяться до елементів громадянського суспільства.

У філософії права Гегеля (викладеній у його ранніх працях і “Філософії права” (1820)) людина, громадяни в громадянському суспільстві вважаються невід’ємною частиною процесу правосуддя: вони беруть участь у здійсненні правосуддя через суд присяжних. Інакше, зазначає Гегель, правосуддя залишається для них „зовнішньою долею”.¹ Те, що правосуддя в собі могло б до­бре здійснюватись чисто юридичними судами, можливо, краще, ніж іншими інституціями, [але] про цю можливість не йдеться...”, – підкреслював філософ.²

Водночас підлягає з’ясуванню чому підрозділ „Здійснення правосуддя” й, зокрема „Суд”, Гегель включає до частини „Філософії права”, що стосується громадянського суспільства, а не до розділу „Держава” (здавалося б, більш доречного з огляду на державність правосуддя) поряд із темами державного устрою, зокрема „законодавчої” та „урядової” влади?

Відразу відзначимо, що Гегель був добре обізнаним із ідеєю поділу влад, викладеною у праці Ш.-Л. Монтеск’є „Про дух законів”. Також зазначимо, що Гегель розглядав правосуддя і судочинства в зв’язку з державою. Як зазначав В. С. Нерсесянц, Гегель на початку XIX ст. писав про „принципову можливість двох типів державного устрою – з централізацією і децентралізацією державних функцій (в області управління, фінансів, суду і так далі)…”³.

Є підстави вважати, що Гегель керувався власним розумінням ролі суду, зважаючи не на його зв'язок із державою, а з функцією та сутністю, що визначало його (суду) місце у філософській концепції Гегеля. Йдеться не так про применшення ролі судів, як державних установ, як про їхню соціальну сутність.

Здійснення правосуддя Гегель пов’язує з існуванням громадянського суспільства, так пояснюючи значення такого суспільства. „Громадянське суспільство — це відмінність, яка постає між сім'єю й державою, якщо навіть його формування відбувається пізніше ніж формування держави; бо як відмінність воно ставить по­переду державу, яку воно як самостійне має мати перед собою, щоб існувати. Створення громадянського суспільства належить, між ін­шим, до сучасного світу, який тільки й віддає належне всім визна­ченням ідеї. Якщо держава представляється як єдність різних осіб, як єдність, що є тільки спільністю, то цим мається на увазі тільки ви­значення громадянського суспільства. Багато нових фахівців із дер­жавного права не змогли пояснити це іншим поглядом на державу…”⁴.

Саме в громадянському суспільстві відбувається формування потреб (цілих систем потреб) та їх задоволення. Відповідно й функціонують, на думку Гегеля, судові, поліцейські та станові інституції. Додамо, що саме в відносинах виникають суперечності, конфлікти, боротьба за право, що робить роль суду істотною для вирішення суперечностей, аби уможливити задоволення потреб членів громадянського суспільства. Зокрема, йдеться, на думку Гегеля, з-поміж іншого, наприклад, про „захист влас­ності через здійснення правосуддя”. Саме це, поряд із „системою потреб” („передавання потреб і задоволення окремої людини через її робо­ту й через роботу й задоволення потреб усіх інших”), а також „поліцією й корпорацією” („передбачливість проти випадковості, що залишається в тих сис­темах, і забезпечення особливого інтересу як спільного”) й складають „три моменти” громадянського суспільства” за Гегелем.

Громадянське ж суспільство – це місце, де формуються і задовольняються потреби, а також мають місце суперечки не лише між членами громадянського суспільства, але й з державою. У цьому зв’язку в „Критиці гегелівської філософії права” (1844), коментуючи філософію держави філософа, К. Маркс визнавав, що За Гегелем, «сама держава», «урядова влада» в особі «уповноважених» вступає в межі громадянського суспільства для підтримки «загального державного інтересу і законності» і т. д., і ці «уповноважені урядом особи», ці «державні чиновники виконавчої влади», є, на його думку, справжнім «державним представництвом» — не «громадянського суспільства», а «проти» «громадянського суспільства»…”.

Гегель повністю не відкидав ролі держави в здійсненні правосуддя, убачав діалектичну трансформацію громадянського суспільства у державу. Гегелівська філософія права стала стрижневою „ідеєю” німецької правової держави. У Гегеля ця ідея утілюється у державі, в якій центральна влада надає громадянами (підданим) свободу в усьому, що не стосується безпосереднього призначення державної влади. Гегель вважав, що Прусія, відроджена під час війни за незалежність як військова і вихована держава, утілювала його ідею держави, що дало філософу підстави говорити про утвердження панування ідей.⁵

Між тим, на нашу думку, твердження про те, що суди „є проти” громадянського суспільства, стосуються не лише ситуації протидії держави і особи, в якій суди стоять на сторожі держави та її інтересів, представлених певними станами чи класами. Йдеться про лояльність судів державі та її інтересам у зв’язку з тим, що суди та судді перебувають на службі держави. Між тим, вирішення питання про те, чи є суди представниками громадянського суспільства чи держави уявляється таким чином: суддя „внутрішньо” залишається на службі загальному інтересу, втіленому в праві чи законі, а „на зовні” є атрибутом державної влади, джерелом якого він сам уважає не просто державу, а народ (джерелом судової влади як частини влади є народ). Така „ситуація” можлива за умови так званого „правового суспільства”, тобто суспільства, де панує право, яке забезпечується правовою державою.


СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТУ КРОВНОЇ ПОМСТИ У ЗВИЧАЄВОМУ ПРАВІ СТАРОДАВНІХ НАРОДІВ

Є.С. Велика


Життя суспільства на ранніх етапах його розвитку будувалося на засадах природного самоврядування, яке відповідало рівню розвитку людини як істоти суспільної. Така самоврядність ґрунтувалася на певних правилах поведінки, які створювалися суспільством (родом, племенем) і названі звичаями.

Звичаї – це історично складені та передані з покоління в покоління найбільш стійкі норми і правила взаємин між людьми, що охороняються суспільною думкою і характерні для сімейного побуту певного народу або групи, близьких по своєму історичному минулому, мові та культурі. В літературі зустрічається таке поняття звичаю як: загальноприйнятий порядок, традиційно сталі правила громадського порядку; звичний образ дій, поведінки, звичка, звичай [1, с. 581].

Вивчаючи культуру певного народу можна виділити характерні риси звичаїв в цілому: вони виходили з роду, племені й виражали його волю та інтереси; діяли в силу не лише звички, але й усвідомлення необхідності її дотримання на користь всього племені або роду, сліпе підпорядкування їм обумовлене страхом перед гнівом богів і предків (старійшин роду, племені), – вони підтримувалися суспільною думкою, а в окремих випадках їх дотримання забезпечувалося заходами примусу (наприклад, вигнання з роду або племені та ін.) [2, с. 17].

Звичаї будь-якого народу – явище соціальне, яке вимагає до себе конкретно-історичного підходу. Звичаї, звички і традиції з’явилися одночасно з виникненням людського суспільства. Тому важливо не забувати історичного зв’язку між стародавніми звичаями і традиціями та їх сучасним проявом й з урахуванням врахуванням| цього робити висновки про їх збереження, зміну або викорінювання з життя окремого суспільства. Отже, найважливішою соціальною функцією звичаїв і традицій є|з'являється| передача від попередніх поколінь до наступних соціально-корисного досвіду за допомогою наслідування поведінки та діям старших.

Разом з тимтій же час|, окремі звичаї передають негативний досвід, сприяють розкладанню етичних підвалин суспільства, приводять до невиправданих жертв або нелюдського існування. Одним з таких звичаїв є|з'являється| кровна помста, масштаби якої хоча і зменшуються, протене менше| цей мотив дії на осіб, що нанесли образу, в деяких регіонахряді| продовжує залишатися непорушним правилом поведінки.

Кровну помсту вважають за „прообраз” страти, відношення до якої неоднозначно в світовій спільноті. Під кровною помстою розуміють відплату винній особі або його родичам за скоєну їм тяжку образу з боку постраждалого або його родичів. Цей звичай був широко поширений в епоху первіснообщинного ладу і зберігся до наших днів у деяких народів. Його дія виражається в тому, що людину за нанесену їм тяжку образу (вбивство або поранення) позбавляють життя, або самі потерпілі, або його родичі [3, с. 7]. Кровна помста, особливо за вбивство, в давнину у всіх народів була не лише правом, але і обов’язком родичів потерпілого [4, с. 160].

Звичай кровної помсти історично має глибокі коріння. В літературі існує думка про те, що він виник ще при первіснообщинному ладі, коли члени одного роду були зобов’язані допомагати один одному, захищати один одного від образи, нанесеної членами іншого роду та мстити цьому роду за нанесену образу. Помста являє собою, в якому б середовищі вона не діяла, досить примітивне явище. Тому її характерні риси майже співпадають як у первісних племен, так і у народностей, що стоять на більш високому рівні розвитку цивілізації. Кажучи про кровну помсту в первісному суспільстві, деякі зводять її лише до захисту роду від зовнішнього нападу або захисту авторитету роду і, таким чином, відривають її від внутрішніх матеріальних причин, що породжують кровну помсту. Так, наприклад, А.А. Герцензон пише, що кровна помста в первісному суспільстві „відігравала роль охорони одного роду від нападу з боку іншого роду” [5, с. 4].

Подібна думка є не зовсім точною, що відзначає А.С. Барамія – кровна помста в первісному суспільстві була не лише тільки| гарантією захисту одного роду від нападу з боку іншого, але й гарантією безпеки особистості взагалі [3, с. 14]. На світанку існування людського суспільства кровна помста носила спільно-груповий характер. Для кожного члену тієї або іншої групи по причині неминучого зіткнення з представниками іншого роду (за різними обставинами) звичай кровної помсти виступав як засіб, або вірніше один із засобів, особистої безпеки, як визнана гарантія наявності надійної сили, готової захищати його ззовні.

З урахуванням врахуванням| викладеного, стосовно даного звичаю можемо зробити наступні висновки: кровна помста, як соціальне явище, виникла у первісному суспільстві і продовжує зберігатися в окремих народах, головним чином із-за слабкості державної влади і культу предків; з розвитком людського суспільства міняється характер і прийоми кровної помсти. З групової вона переходить в особисту, можлива заміна помсти викупом; кровна помста – це самосуд, що природно утворився, над вбивцями, проте самосуд, що враховує низку обставин скоєного. Отже, можна дійти висновку про те, що під кровною помстою розуміють відплату винній особі або його родичам за скоєну їм тяжку образу з боку постраждалого або його родичів. Це стародавній звичай, який був широко поширений в епоху первісного ладу і зберігся до наших днів. Людину за нанесену їм тяжку образу позбавляють життя. Кровна помста за вбивство в давнину у всіх народів була не лише тільки| правом, але й обов’язком родичів потерпілого.

Література:

1. Словарь русского языка в 3 т. Т. 2. – М. : Русский язык, 1982.

2. Гофман А.Б. Обычаи как форма социальной регуляции / А.Б. Гофман, В.П. Левкович. – М. : Наука, 1973.

3. Барамия А.С. Борьба с преступлениями против жизни и здоровья, совершаемые на почве кровной мести / А.С. Барамия. – Сухуми, М. : Изд-во МГУ, 1965.

4. Паушканис Е.Б. Избранные произведения по общей теории права и государства / Е.Б. Паушканис. – М. : Юрид. лит., 1980.

5. Герцензон А.А. Уголовное право. Часть общая / А.А. Герцензон. – М. : Юриздат, 1948.