Оргкомітет IV міжнародної науково-практичної конференції
| Вид материала | Документы |
- Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- Оргкомітет IV міжнародної науково-практичної конференції, 6452.34kb.
- Людина, культура, техніка у новому тисячолітті”, 232.98kb.
- Програма ІІ міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Аграрна наука ХХІ століття, 297.6kb.
- З доповідей I міжнародної науково-практичної конференції «Удосконалення обліково-аналітичного, 4445.02kb.
- Програма X міжнародної науково-технічної конференції " авіа-2011" 19-21 квітня київ, 1105.86kb.
- Матеріали ХVII міжнародної науково-практичної конференції удвох частинах Ч. II харків, 5512.68kb.
студент 5 курсу юридичного факультету
Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна
Проблеми вдосконалення кримінального законодавства України щодо відповідальності за злочини в сфері медичного обслуговування, є численними. Кримінальна відповідальність за порушення порядку трансплантації органів та тканин людини в науці кримінального права є особливо актуальною, але недостатньо теоретично розробленою що, безумовно, перешкоджає правильному й одностайному застосуванню правоохоронними органами закону про кримінальну відповідальність, а, певною мірою ,й організації належної боротьби з цим злочином.
Позитивним в цьому досліджені є і встановлення підвищеної кримінальної відповідальності за не закону трансплантацію органів та тканин людини ,що буде перешкоджати стрімкому розвитку злочинної комерціалізації у цій сфері.
Перша проблема стосується такої галузі,як трансплантація, а саме отримання трансплантаційного матеріалу незаконним шляхом.
Друга проблема пов’язана з можливістю здійснення пересадки обличчя людини.[2]. В кримінальному кодексі України має бути заборона на проведення трансплантації деяких органів і тканин людини,перелік яких необхідно встановити за пропозицією. Міністерства охорони здоров'я у спеціальному нормативному акті. Заборона проведення такої операції має ґрунтуватися на етичних,моральних,психологічних та інших загальнолюдських позиціях.[2]
Наступна проблема кримінальної відповідальності торкається незаконного переміщення органів та тканин людини через митний кордон. Чинний кримінальний закон встановлює відповідальність за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини,за незаконну торгівлю органами або тканинами людини,за участь у транснаціональних організаціях,які займаються такою діяльністю,але нічого не говорить про переміщення таких матеріалів через митний кордон України.[1]. Однак за чинним законодавством, органи й інші анатомічні матеріали не належать до предметів,які заборонено вивозити за кордон[1]. Ця проблема породжує необхідність визначення правового статусу трансплантатів, тільки тоді ця проблема отримає належне правове регулювання.[1].
Наступне коло проблем виникає щодо кримінальної відповідальності за участь в транснаціональних організаціях які займаються не законною трансплантацією органів та тканин людини. Частина 5 ст.143 КК України передбачає кримінальну відповідальність за участь у транснаціональних організаціях,які займаються вилученням у людини шляхом примушування чи обману ії органів або тканин з метою їх трансплантації або вчиненням таких дій щодо осіб,які перебувають безпорадному стані,в матеріальної чи іншій залежності від винного. Транспланталогія стала галуззю медицини і породила індустрію по постачанню донорськими органами. Кількість потенційних донорів тільки в США складає приблизно 12 тисяч. Тому нелегальний бізнес по постачанню органів та тканин для пересадок приносить величезні гроші і перемістився в країни третього світу. Донорів часто вбивають заради органів,або ж ними стають діти бідняків,що продають цей товар фактично задарма. Є чимало доказів того,що нелегальне постачання органів з країн третього світу контролюється організованою злочинністю,діючою в країнах Західної Європи. Останнім часом значного суспільного резонансу набули виявлені факти незаконного вивезення за межі України анатомічних матеріалів людини. Але ця досить нова для України реальність залишається поки що малодослідженою вітчизняними фахівцями. Очевидно, тому суспільній небезпеці подібних дій ще не дана належна правова,у тому числі кримінально-правова та кримінально-процесуальна оцінка.
Досить актуальною проблемою є клонування людини. Так деякі вчені намагаються вирішити проблему кількості донорів для трансплантації органів і тканин людини,смертельно хворим людям. До цього слід віднести і клонування стволових клітин. У світовій практиці немає однозначного підходу до вирішення цієї актуальної проблеми.
Використана література :
1. Вишнивецька Л.Ю. Проблеми кримінальної відповідальності за незаконне переміщення органів та тканин людини через митний кордон України//Vivat Justitia!.Вип.5:Міжнар. студент. наук. -практ. альманах . - Львів: Львів. нац. ун-т ім.І.Франка,2006.-С.121-123
2. Глушков В.О. Проблеми вдосконалення кримінального законодавства України щодо відповідальності за злочини у сфері медичного обслуговування населення// Кримінально правова охорона життя та здоров’я особи: Матеріали наук. - практ. Конф.,Харків,22-23 квіт.2004р..-К.;Х.: Юрінком Інтер,2004.-С.90-93
ОСОБЛИВОСТІ ВИЗНАЧЕННЯ ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ.140 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ
І.І. Мартиненко,
студентка 3 курсу юридичного факультету
Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна
Актуальність обраної теми полягає у тому що згідно із ст.3 Конституції України – людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. А тому визначення особливостей притягнення медичних працівників до відповідальності за статтею 140 КК є особливо важливим. Дії лікаря безпосередньо впливають на стан здоров’я людини - найвищу суспільну цінність закріплену конституційно.
Розкриттям даних питань займались такі науковці як Акопов В.І., Глушков В.А, Грандо А.А та ін. У працях наведених науковців характеристика даних питань дається не тільки з правової точки зору, а і з медичної, соціологічної, моральної.
З об’єктивної сторони цей злочин характеризується діянням, наслідками та причинним зв’язком між ними. Діяння виражається у невиконанні чи неналежному виконанні медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов’язків.
Під неналежним виконанням слід розуміти вчинення дій(бездіяльності) внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення. Якщо медичний або фармацевтичний працівник не мав можливості виконати свої обов’язки належним чином, то кримінальна відповідальність не настає. Виникає питання, чи повинна наставати кримінальна відповідальність у випадках коли медичний працівник сумлінно і з усією відповідальністю відноситься до своїх обов’язків але внаслідок свого незнання наносить шкоду пацієнту, або медичний працівник наносить шкоду пацієнту внаслідок технічної недосконалості?
Розробляючи цю проблему слід провести аналогію з таким визначенням як «лікарська помилка». Це поняття юридично не закріплено і не має свого чіткого тлумачення. Окремі науковців вважають, що лікарська помилка – це помилка лікаря у професійній діяльності, внаслідок добросовісної омани при відсутності недбалості, несумлінності, а в наслідок недосконалості сучасної науки, незнання або нездатність використання знань на практиці. Як бачимо у цьому визначенні також йде мова про незнання медичного працівника.
Незнання не повинно звільняти лікаря від кримінальної відповідальності, оскільки наслідки у роботі медичного працівника безпосередньо можуть проявитися у шкоді здоров’ю людини та навіть смерті.
Але неналежне виконання може проявлятися по різному і тому слід виділити два аспекти: незнання медичного працівника, тобто його некомпетентність і як наслідок неможливість займатися лікувальною діяльністю та неможливість діагностування хвороби внаслідок технічної недосконалості чи таких особливостей організму особи які неможливо було передбачити.
Тому, як висновок слід зазначити, що до статті 140 Кримінального Кодексу України слід внести такі зміни як «Невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення або некваліфікованого виконання обов’язків, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого карається . . .»
Використана література:
- Конституція України від 26.05.1996
- Закон України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров'я»
- Етичний кодекс українського лікаря (Проект) Автори проекту: к.м.н. О.А.Насінник академік АМН України Л.А.Пиріг к.б.н. С.В. Вєковшиніна к.ф.н. В.Л. Кулініченко.
- Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін..; За аг. Ред.. В. В. Сташися, В.Я. Тація. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 1196с.
- Новоселов В.П. Профессиональная деятельность работников здравоохранения: Ответственность, права, правовая защищенность. – Новосибирск: Наука, 2001. – 312с.
Науковий керівник: Ю.В. Шинкарев
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СИСТЕМИ ПОКАРАНЬ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ДО НЕПОВНОЛІТНІХ ПРАВОПОРУШНИКІВ
Ю.С. Мороз,
студентка 5 курсу юридичного факультету
Харківського національного університету
імені В.Н. Каразіна
Питання кримінальної відповідальності неповнолітніх привертає до себе увагу як науковців, так і практиків. Зважаючи на це, Кримінальний кодекс України обґрунтовано містить положення стосовно особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх, які становлять одну із найбільш кримінально вразливих верств населення. Тому поряд із розробленням заходів, спрямованих на попередження вчиненню неповнолітніми злочинів, однією із важливих задач науки і практики кримінального права є пошук ефективних засобів кримінально-правового впливу на тих неповнолітніх, які вже вчинили кримінально-каране діяння.
Кримінальний кодекс України містить окремий розділ, який регулює відносини, що виникають стосовно кримінальної відповідальності неповнолітніх. Зважаючи на вік, соціальний і правовий статус неповнолітнього злочинця законодавство про кримінальну відповідальність України містить вичерпний перелік заходів кримінального характеру, які до них можуть застосовуватися. Зокрема, виділяють основні та додаткові покарання, які застосовуються до неповнолітніх.
Кримінальний кодекс України передбачає вичерпний перелік покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх правопорушників. При цьому із 10 видів основних покарань, які передбачені ст. 51 КК України, до неповнолітніх віком від 16 до 18 років можуть бути застосовані лише п’ять видів покарання.
Згідно із ч.1 ст.98 КК України до них відносяться такі основні покарання: штраф, громадські роботи, арешт, позбавлення волі на певний строк.
Відповідно до ч.2 ст.98 КК України до додаткових покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх, відносяться: штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Незалежно від віку особи, який виповнився їй на час призначення покарання, у випадку, якщо вона вчинила злочин, не досягнувши при цьому повноліття, до неї не можуть бути застосовані інші основні та додаткові покарання.
Серед зазначених покарань виокремлюють заходи, які пов’язані (арешт, позбавлення волі на певний строк) і не пов’язані із позбавленням волі неповнолітнього (всі інші).
З приводу цього в юридичній літературі обґрунтовується думка про те, що в механізмі злочинної поведінки неповнолітніх основна роль належить зовнішнім умовам, соціальному середовищу. Тому і реакція держави на злочин неповнолітнього повинна виражатися не стільки у каральному впливі, скільки у корекції соціального середовища та усуненні наслідків його недостатньої соціалізації.
Покарання неповнолітніх осіб повинні містити в собі перш за все виховний характер. Кримінальні покарання, що застосовуються до неповнолітніх осіб, у більшості своїх випадків повинні бути такими, що не пов’язані із позбавленням волі, оскільки ізоляція від суспільства дуже негативно впливає на соціальну адаптацію таких осіб.
Аналіз правозастосовчої практики, яка склалася в Україні, свідчить про те, що у багатьох випадках суд призначає покарання неповнолітнім, пов’язані із позбавленням волі. Це обумовлюється передусім тим, що застосування до неповнолітніх покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, судом неможливе. Так, відповідно до Кримінального кодексу України неповнолітньому правопорушнику, якому не виповнилося 16 років може бути призначено лише такі види основних покарань, як штраф (і то у випадку, якщо він має самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернено стягнення), позбавлення волі на певний строк, і такі види додаткових покарань, як штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (якщо він обіймав таку посаду або займався певним видом діяльності).
Таким чином, національне законодавство містить не досить досконалу систему покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, які застосовуються до неповнолітніх.
На сьогодні у нашій країні склалася обґрунтована необхідність у переосмислені системи покарань, які застосовуються до неповнолітніх правопорушників. У сучасній юридичній літературі висловлюються пропозиції про необхідності створення специфічних видів кримінальних покарань, які б застосовувалися тільки до неповнолітніх осіб і враховували особливості їх розвитку. На нашу думку, повинні бути започатковані нові види покарань, які будуть застосовуватися до неповнолітніх, і метою яких перш за все буде не кара за скоєне, а виховання, виправлення неповнолітнього, формування його, як законослухняного громадянина суспільства. Як приклад таких заходів можна привести виконання неповнолітнім суспільно корисних робіт, відновне правосуддя (медіація) та інші [1; 2], свого поширення повинно отримати і застосування примусових заходів виховного характеру.
Отже, система покарань, що застосовуються до неповнолітніх, потребує свого вдосконалення. До неї повинні бути включені більш дієві покарання, не пов’язані із позбавленням волі, що застосовуються до неповнолітніх правопорушників, спрямовані на їх виховання та виправлення.
Літеретура:
1. Денисова Т.А., Трубніков В.М. Відновне правосуддя стосовно неповнолітніх: яким воно бмає бути? // Юридичний журнал. – 2004. - №12. [Режим доступу до журналу: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=1509].
2. Зер Х. Восстановительное правосудие: новый взгляд на преступление и наказание. – М., 1998.
3. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику
застосування судами України законодавства у справах про злочини юнеповнолітніх» від 16 квітхня 2004 року // Відомості .Верховного Суду України. – 2004. - №5(45).
Науковий керівник: О.О. Житний
КРИМІНОЛОГІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ У СФЕРІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІЙ ВЛАСНОСТІ
О. Ніколаєнко,
студентка 5 курсу юридичного факультету